pomisna_ukraine (pomisna_ukraine) wrote,
pomisna_ukraine
pomisna_ukraine

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 19.

                 8-9 июня Махно (со станции Гайчур) телеграфирует Ленину и Раковскому (Ворошилову, Троцькому, Каменєву, – Архірейський Д.В.) о своем уходе с поста комбрига из-за необоснованных обвинений в заговоре и мятеже и "личной вражды Троцкого". (Махно вказував, що «центральна влада вважає несумісним з державним будівництвом» махновський рух і ворожість до повстанства переносить на особистість самого «батька»).
                   Ленін 10.06., ознайомившись з текстом телеграми, залишив на телеграфному бланку короткий напис: «В архів». Тому знову відповіді на телеграму не надійшло.
                    Получив, благодаря телеграмме, координаты Махно, Ворошилов приказал двинуть свой бронепоезд на станцию Гайчур. Однако заманить Махно в бронепоезд Ворошилову так и не удалось. Он выжидал. В результате выжидания бронепоезд был окружен белыми. Как писал Махно в книжке «Махновщина и ее вчерашние союзники – большевики», ему (трахнутому «великим и могучим» по самые гланды) пришлось выручать своих «палачей» из западни, для этого ударив в тыл белым небольшим конным отрядом при четырех пулеметах. Ворошилов через ординарца Махно рассыпался в изъявлениях благодарности и передал батьке послание, в котором опять, как ни в чем не бывало, просил навестить-таки его в бронепоезде и обсудить план совместных действий. Махно ответил, что ему известен приказ Троцкого и та роль, которая отведена в реализации этого приказа Ворошилову. Поэтому от визита в бронепоезд он отказался, но сообщил о своих планах: с рейдовой группой проникнуть в глубокий тыл Деникина и опустошить его. Письмо было подписано: «Ваш старый друг в борьбе за торжество революции». В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                 На заміну незабаром прибув комбриг 7-ї Української піхотної дивізії Круссер, але в ніч з 9 на 10 червня він загинув. Очевидці зазначали, що особливо білі тиснули у напрямку станції Пологи, аби залізницею прорватись до Олександрівська і перетнути таким чином шлях відступу з Криму армії Дибенка. Отже, захищаючи від денікінців рідні оселі, махновці вкотре рятували (окупаційні) червоні війська. Архірейський Д.В..
                  Ворошилов, командующий войсками, посланными против махновцев, торжествовал победу – руками белогвардейцев была практически уничтожена формировавшаяся Повстанческая армия. Ворошилов 9 июня 1919 г. (07.06. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський) телеграфировал Троцкому: "Махновия разбита Шкуро вдребезги, отдельные махнята вопят о защите и покорности Сов. Власти. Момент ликвидации этого гнойника самый удачный. Наша беда – отсутствие регулярных частей, которыми нужно занять махновский фронт и ликвидировать остатки банд. Состояние фронта требует экстренных мер. Нужно хоть одну регулярную дивизию для очищения всего Донбасса". [56. Там же Ф 199 Оп 1 Д 26 Л 2].  
                      09.06. по всій Катеринославській губернії починається полювання на Махна, який приїхав на своєму панцерному потязі на ст. Великий Токмак, де ще трималася оборона проти білих. На ст. Царевокостянтинівка зібралися махновські командири. Махно просив їх висловитися з приводу оголошення його поза законом. Махно вирішив піти з посади рад-командувача і надати дивізії можливість воювати проти білогвардійців, захищаючі «вільний район». 
                      Некоторые махновские части, не явившиеся в начале июня 1919 г. к Гуляйполю на призыв Махно, продолжали вести оборонительные бои против белогвардейцев. Части махновских командиров – В.Куриленко, А.Буданова, П.Калашникова – продолжали находились в составе Красной Армии до середины августа 1919 г., когда, арестовав политработников, они перешли в Повстанческую армию Махно. Первая повстанческая махновская бригада (командир В.Куриленко, политком Манкевич), состоявшая из четырех полков, в середине июня 1919 г. занимала оборону по линии Стулово-Инзовка-Азовское море, задерживая продвижение белогвардейцев к Мелитополю. [55. ЦГАСА СССР Ф 2283 Оп 1 Д 1 Л 1]. На эти махновские части не распространились репрессии, в отличие от махновских частей Гуляйпольского района, где организовывалась Повстанческая армия. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно…. 
                      Сам Махно был предупрежден о возможности ареста и ушел с небольшим отрядом вдоль линии фронта в тыл к белым (?) для борьбы с ними. С ним ушли командиры, объявленные вне закона, – Ф.Щусь, С.Правда, П.Коробка, М.Никифорова. [54. ЦГАОР УССР. Ф 2579 Оп 1 Д 52 Л 60]. https://ru.wikipedia.org/wiki/Никифорова,_Мария_Григорьевна
[ Внезапно с отрядом всадников в несколько сот человек – в основном старых повстанцев 1918 года – Махно появился в Александровске и официально сдал дела дивизии. Председатель александровского исполкома Н.Гоппе попросил было его прикрыть город, но Махно сказал, что на это у него нет времени. Схватить его никто не решился, да и не пытался. Отряд ушел за Днепр, на правый берег, в тыл – но к красным. Через несколько дней комдив Дыбенко получил неожиданный и дикий приказ от своего бывшего подчиненного (Махно): оставить Никополь. Это был вызов. Махно ничего не забыл и не простил большевикам предательства.
                       Кичкасский мост через Днепр был забит толпами людей и гуртами скота; иногда появлялись битые, потерявшие всякое представление о ситуации на фронтах красноармейские части, требовали пропустить за Днепр немедленно, вклинивались в гущу людей: орали бабы, ревели быки, скрежетали орудия…. Наводить порядок на переправах выезжал сам Дыбенко, внушал ужас: описано, как командира какой-то растерявшейся части он на глазах народа, не разбираясь, как и что, для примеру, оборав, застрелил. Другого – тому повезло, оказался «братишка», матрос, – помиловал. Велел только развернуть людей на сто восемьдесят градусов и топать обратно, и, протопав километров пятьдесят или сто, окапываться и держать там позицию. В общем, послал на гибель – обычный грех, сопутствующий любому отступлению, когда верхи, потеряв контроль над ситуацией, бросают людей в огонь, чтоб получить хоть минутную передышку. Спас Днепр – естественная водная преграда, преодолеть которую с наскоку белым было невозможно. Выстроив по Днепру линию обороны, красное командование спешило, прежде всего, разделаться с остатками партизанщины и выжечь, если таковой наличествовал, всякий дух своеволия. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                      11-го, 12 июня в бронепоезде, где работал совместный штаб (махновцев и красноармейцев 14-й армии командующий Ворошилов) были арестованы все представители махновского штаба и спустя 5 дней расстреляны в Харькове как изменники. Несомненно, левацкая политика Л.Троцкого заставила Махно перейти в антисоветский лагерь. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева. Чтобы не отступать от последовательности, ска­жем, что «именно тогда Махно впервые нанес удар по красным...». Литературная газета,03.02.1989..
                     (Слід зауважити, що «Махно впервые нанес удар по красным» після аж 1,5 річної ВІРНОЇ служби московському агресорові, і то тільки тому, що: 1. «красные» послали Махно подалі на путина; 2. коли Махно просився повернутися до «красных», ті відмовили йому вдруге; 3. а коли, врешті-решт, московські окупанти Махна повабили пальчиком повернутися служити їм, той РАДО погодився в 1920 році).
                      Поки махновці прикривали відхід Кримської армії, червоне командування розпочало фактичні репресії проти них. 12.06. у Синельникове прибув Надзвичайний воєнний трибунал Донбасу на чолі з прихильником Троцького Г.П’ятаковим, який заарештував членів штабу махновської дивізії і незабаром (17.06.) розстріляв їх у Харкові. Звинувачення було стандартним: розвал фронту. Архірейський Д.В..
                       До 12.06.1919. Вільна Гуляйпольська федерація, що проіснувала як незалежна квазідержавна структура бл. 200 діб, припинила своє існування. Її північно-західні терени стали ареною боїв між «білими» та …кровавими. Причому, по селах, куди заходила ЧА, знищувалися махновські ради та фізично ліквідувалися «активні махновці». Червоноармійці ударом від с. Чаплине вибили білих з Гуляйполя, після чого почали негайно добивати «махновщину» в столиці «махновщини». Загін ЧК особливого призначення та панцерний дивізіон під загальною командою комбрига К.Медведєва заарештував бл. 1 000 махновців, частина з яких була розстріляна.
                       Залишки махновської бригади (6-7 тис. чол.) відступили у Північну Таврію до Бердянська та В.Токмаку, де продовжували тримати оборону в складі РСЧА, зберігаючи анархічний устрій. Тисячі селян-біженців з «вільного р-ну» подалися від білого терору на ПРАВОбережжя України.
                         Пройшло лише декілька днів після того, як Ворошилов радісно телеграфував у центр про те, що махновія розбита Шкуром, і настрій нового командарма змінився. 13.06. він звертається до Раковського з листом, в якому описує своє критичне становище і просить термінової допомоги: «Коротко повідомляю стан армії: 1) армії, я к організму, нема. Штаби і різні установи при армії – це в кращому випадку натовп нероб, а у гір­шому – п’яниці і саботажники ; 2) у постачаючих органах ні постачання, ні озброєння, ні обмундирування: частини до смішного невеликі, розкла­лися, босі, з опухлими і окривавленими ногами, обірвані. Артилерії ніякої, кавалерія небагаточисельна, дуже нага­дує своїх прадідів із Запорозької Січі. Настрій робітників Олександрівська достеменно махновський». В.Ф.Верстюк. Махновщина.  
                       15.06. в бронепоезде «Руднев» (Ворошилова) были схвачены члены штаба Махно Бурбыга и Михалев-Павленко и 17 июня, как изменники, казнены в Харькове. Несколько дней ревтрибунал 14-й армии работал на станции Синельниково: первые жертвы красного террора не превышали нескольких десятков человек. Среди них оказался и политкомиссар махновской бригады Озеров, присланный в штаб Антоновым-Овсеенко. 25.06. ревтрибунал судил его и приговорил к расстрелу: за все свои стратегические просчеты революционные вожди сполна рассчитались со своими подчиненными…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                       15.06.1919. білі захопили ст. Синельникове та впритул наблизилися до Катеринослава.
                       15.06. фронт проходив по лінії Ногайськ (сучасний Приморськ) – Верхній Токмак – Пологи – Гуляйполе – Гайчур. Цього дня на станції Мала Токмачка відбулась остання спільна нарада махновської керівної верхівки. Махно прямо пропонував направити рештки повстанського вояцтва на Мелітополь і Олександрівськ і йти у тил червоних за Дніпро. Вперті фронтові командири у черговий раз категорично відмовилися. Згоди не було, і це означало фактичний розкол руху на дві течії. Махно почав реалізовувати свій план, а Білаш, Куриленко і полкові командири залишились тримати фронт, покладаючись на долю і милість червоних (окупантів). Архірейський Д.В..
                       То були такі часи, коли люди дуже рідко йшли на компроміси, безкомпромісність вважалась вищим проявом революційного духу. В.Ф.Верстюк. Махновщина.  
Основні частини махновців залишилися воювати на фронтах проти білих, формально перебуваючи в складі ЧА. Махновська бригада В.Куриленка боронила м. Бердянськ. Частини ІІ махновської бригади командира В.Білаша вела бої біля Великого Токмака й Оріхова. Дибенко мав наказ повністю замінити махновців своїми «надійними» частинами Кримської армії.
                        Голова Олександрівського виконкому рад М.Гоппе та комбриг Дяченко в умовах облоги Олександрівська білими запропонували Махнові організувати спільну оборону Олександрівська від білих. Махно із загоном увійшли до міста, але за вимогою Троцького переговори з Махном були перервані і махновцям запропонували негайно залишити місто. Махно пішов за Дніпро, де вирішив на свій страх і ризик, самостійно зайняти ділянку антибілогвардійського фронту від Кічкаського мосту під Олександрівськом до Нікополя.
                     В июне (19) 1919 г. Н.И. Махно с отрядом (800-900 бійців) уходит из тыла белогвардейцев в район Александровска, в Черный лес (на Правобережну Україну). Там он собирает несколько тысяч своих приверженцев, контролируя Кичкасский мост через Днепр, препятствуя белогвардейцам переправится на Правобережье Украины. В дальнейшем под ударами белогвардейцев махновцы отступают к Елизаветграду (Кропивницкий). В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно…
                        Сегодня села Кичкас нет на карте, т.к. он затоплен водохранилищем, образовавшимся от гидроэлектростанции. Тогда оно находилось на обоих берегах Днепра и с древнейших времен там была переправа, а затем мост. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                        21.06.1919. обговорюючи причини успіху Денікіна на Південному фронті, член ВУЦВК і Раднаркому УСРР А.С.Бубнов звинувачу­ вав Махна не у відкритті фронту, а в потуранні всіляким авантюристам, занепаді дисципліни, розгулі анархії у вій­ ськах, що й призвело до падіння їх боєздатності. Приводом для наступу на махновщину став не прорив фронту, а рі­шення Махно скликати черговий з’їзд повстанців Гуляйпольського району 15.06.1919. для обговорення скрут­ного становища та проведення мобілізації додаткових сил для боротьби з Добровольчою армією. В.М.Волковинський. Батько Махно
                        22.06.1919. червону оборону біля Мелітополя було прорвано, а група генерала Виноградова з’єдналася з білогвардійцями, які вдарили по …(кровавим) з Криму. Комбриги ЧА Кочергін і Лещенко намагалися створити з махновців (з лайна) оборону (цукерочку) на мелітопольському та пологівському напрямках.
                        Троцький святкував перемогу над махновцями, пишаючись тим, що зумів розбити Махна чужими руками. 23.06.1919. Ворошилов вирішив офіційно прийняти махновські загони до складу своїх …(кровавих) частин 14-ї армії. Начальник штабу махновців Білаш здав справи фронту на ділянці Ногайськ – Ново-Миколаївка, яку продовжували боронити 6 полків і 3 групи махновців (бл. 4 тис. бійців, 100 кулеметів, 9 гармат, 2 панцерні поїзди). Разом з …(кровавими) на північ та захід відступили і махновці під командою Куриленка, Тохтамишева, Паталахи.
Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація.
                       [Чубенко розповідає: «Ми ж, незважаючи на те, що були оголошені поза законом, весь час були на фронті. Мене Махно відря­див у Великий Токмак, щоб я здав звітність новоприбулому начальнику постачання, тому що в нас несподівано помер начальник постачання тов. Ольховик.... Коли я приїхав на Великий Токмак, то здав новому начальнику постачання звітність і залишок грошей, яких було 482 000 крб., і в мене ще залишилося 3 млн. крб.». Далі Чубенко пише, що ці 3 млн. в нього намагалася відібрати Никифорова, уз в’язку з чим йому довелося терміново виїхати на ст. Федо­рівну. Лише наступного дня він на вимогу Махна повернув­ ся у Великий Токмак, де про конфлікт з Никифоровою до­повів «батькові». Махно був роздратований поведінкою Никифорової і кричав, що за це її треба розстріляти, так як гроші були призначені для організації повстання у тилу білих. Никифорова наполягала, щоб їй таки виділили час­тину грошей, тому що вона з своїм загоном анархістів вирі­шила пробиратися до Криму, де буде вести підпільну бо­ротьбу. Суперечка переросла у сварку, і ледь не дійшло до застосування зброї. Врешті-решт Махно виділив частину грошей Никифоровій…. Після конфлікту з Никифоровою Махно, за словами Чубенка, «пішов у штаб, де його вже чекав новий командир дивізії. Махно здав всі справи. Обмінявся з новим коман­диром дивізії записками. Той йому дав, що він прийняв усі справи, а Махно йому, що він здав. Після здачі штабу ди­візії Махно взяв з собою 65 відповідальних працівників, членів штабу і попрямував на фронт».
                      Білаш теж розповідає про сварку Махна з Никифоровою, а також про її план відправити терористичні групи до Москви, у ставки Денікіна і Колчака. В.Білаш згадував, що коли Ворошилов надіслав у по­льовий штаб махновців комісію для прийому частин, все відбувалося у спокійній обстановці, у зв’язку з чим на ст. Оріхове (23.06.1919.) було складено спеціальний акт. Білаш наводить його зміст так: …л) постачання і касу – 800 000 крб. та інше майно дивізії. Дивись В.Ф.Верстюк. Махновщина,1992,с.112-113].  
                      [В Оріхові Білаш передав по акту війська і матеріальну частину дивізії (бл. 55 тис. бійців, з яких 30 тис. беззбройних, 18 гармат, три бронепотяги, 100 кулеметів, також дивізійну касу – 500 тис. карбованців). Сам він, побоюючись арешту і розстрілу, перейшов у підпілля, але конфліктувати з більшовиками не став і навіть вступив артилеристом до однієї з червоних частин.
                         Самостійність, яку дав своїм полкам перед відставкою Махно, була використана махновськими підрозділами і командирами по-різному. Кавалеристи Щуся і кулеметники Кожина приєдналися до загону Махна. Паталаха відмовився підпорядковуватися червоним, кинувся у бій з білими за рідне село і загинув. Петренко-Платонов також відмовився відходити назад, 20.06. штурмом взяв Гуляйполе, але був відкинутий денікінцями. Розстрілявши незабаром червоних, які приїхали його заарештовувати, він зі своїми бійцями перейшов у денікінський тил партизанити. Анархісти Шуба і Чередняк залишили фронт і також пішли партизанити, але у тил до червоних. Зубков за власною ініціативою організував оборону проти білих на північ від Мелітополя, але червоні не тільки не підтримали його, а ще й обстрілювали з-за Дніпра, де зайняла позицію виведена з Криму І.Федьком Кримська армія. Давидов (махновець перейшов на службу до кровавих) за наказом Ворошилова спробував сформувати з «вірних» махновців нову бригаду, але вже не встигав.
                         На кінець червня фронт відсунувся до Дніпра і проходив вже по лінії Катеринослав-Херсон. Білі взяли Харків (25.06., за В.Верстюком), а 30.06. (28.06. за В.Верстюком) козаки Шкура захопили Катеринослав. Врятована Кримська армія того ж дня була реорганізована у Кримську дивізію 14-ї армії, комдивом залишився Дибенко, його заступником – Федько. Основна маса махновських формувань увійшла до складу саме цієї дивізії.
                                Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.]. 
Subscribe
  • Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 0 comments