pomisna_ukraine (pomisna_ukraine) wrote,
pomisna_ukraine
pomisna_ukraine

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 1.

І-ша половина 1919 року.

СІЧЕНЬ 1919.

                  [ 01.01. з боку Діївки увійшли Українські Січові Стрільці. Махновські і більшовицькі заслони фактично не чинили опору, хутко відступаючи у центральну частину міста. Махно спробував організувати відступ через міст на лівий берег, але несподівано у спину вдарили робочі дружини, намагаючись взяти під контроль міст і відрізати махновцям шлях до відступу. Виявилось, що самопризначений більшовицький ревком фактично НЕ мав над робітниками контролю: пролетарі стріляли у спини як махновцям, так і бійцям-більшовиків. Катеринославський пролетаріат, як видно, на цьому етапі волів домовлятися з Директорією.
                  Махно особисто очолив прорив до мосту. В результаті на лівий берег змогли перейти нечисленна повстанська кавалерія, тачанки і два ешелони з піхотою. Вдалося також провести потяг із трофейною зброєю. Але більша частина махновців була відрізана від переправи, притиснута до Дніпра і змушена форсувати річку по кризі, розбитій вибухами снарядів. Січові стрільці, а можливо, й бійці робочих дружин розстрілювали їхні темні силуети, чудово помітні на білому тлі. Таким чином, у самому місті і на кризі Дніпра в цілому загинуло тільки махновців 600 душ.
                   Але невдачі на цьому не закінчилися. Залізничники, солідарні з робочими дружинами, загнали махновський ешелон зі зброєю у тупик, повстанці, що відступали, цього не помітили. Стрільці миттєво захопили міст і загрожували Нижньодніпровську. Тут Махно залишив більшовиків і повів рештки свого війська на Синельникове, думаючи зупинити січових стрільців саме там. Тепер велика надія покладалася на швидкий прихід на Лівобережжя з боку Харкова Червоної армії.
                 Начальник махновського штабу В.Білаш згадував, як через деякий час Махна проклинали селянські матері: «Сучий син, загубив дітей, готопив нещасних, а сам неушкодженим повернувся». Архірейський Д.В.].
                 [01.01.1919. повстанці (? реги-анальная быдлота) захопили Павлоград і наступали на Лозову. Як тільки і ця станція була взята, всю залізничну лінію Харків-Нижньодніпровськ фактично контролювали більшовики (окупанти) і махновці (наймити окупантів). Махно впевнено контролював лівобережну Катеринославщину до Західного Донбасу, включно з усіма місцевими залізничними магістралями. Очевидно, це полегшило проникнення частин Червоної армії з Росії на територію України. З січня 1919 р. Антонов-Овсієнко, якого призначили командуючим новоствореного Українського фронту, направленого проти Директорії і білих в Україні, захопив Харків і продовжив наступ углиб країни.
                  Звичайно, залишалися заслони на півночі, в р-ні залізничної дільниці Синельникове-Павлоград-Лозова, які мали стримувати війська Директорії. За даними В.Білаша ( https://uk.wikipedia.org/wiki/Білаш_Віктор_Федорович ), у другій половині січня формування Махна, які утримували фронт загальною довжиною 225 верст, нараховували 15-20 тис. бійців. І хоча махновці, як і раніше, гостро відчували нестачу зброї, набоїв, спорядження, вони, однак, дали об'єктивну можливість червоному командуванню пере-направити головний удар проти військ УНР (від Харкова через Полтаву на Київ), залишивши махновцям проблему протистояння з білими. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                   02.01.1919. анархіст Чередняк зі своїм полком (бл. 700 бандитів), майже без бою, захопив Харків. Та за це кроваве командування оголосило Чередняка заколотником, бо побоювалося впливу анархістів. З допомогою німецьких солдатів, котрим було обіцяно негайну відправку до Німеччини, загін Чередняка був роззброєний, а Чередняк – заарештований.
                   Тихой сапой войска Советов просачивались из-за границы, 3 января Харьков был взят, но на запросы Директории, чем вызвано вторжение Красной армии на Украину, Чичерин отвечал, что наступают не советские регулярные войска, а украинские партизаны. Меж тем уже четвертого товарищ Затонский как представитель временного рабоче-крестьянского правительства Украины принял в столице – Харькове – военный парад, а вечером встретил там нового премьера Пятакова. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    03-04.01.1919. на вокзалі ст. Пологи відбувся районний повстанський з’їзд, на який прибули 40 делегатів від загонів та місцевого населення. З’їзд висловився за створення «вільних рад», до відома яких переходив розподіл землі…, було затверджено план реорганізації махновських загонів. Махно залишився командувачем всього війська. Штаб мав злити загони в полки…. На підставі директиви, місцеві загони, що не підкоряються рішенню штабу, підлягають роззброєнню, а їх командири віддаються під суд.
                   Було створено 5-ть полків ім. батька Махна. На початку 1919 ці полки контролювали місцеву владу.
                   1-й – із …(анархістів) сіл Новоспасівки, Вознесенки, Кінських Роздорів, усього 2 500 бійців під командою Т.Удовиченка, база – Царевокостянтинівка.
                   2-й – із …(анархістів) ст. Пологи, сіл Кирилівки, Семенівки, - 1 100 бійців, командир матрос Дерменжі, база – Пологи.
                   3-й із …(ана-в) сіл Басані, Петропавлівки, Верхівки – 1 200 бійців, ком-р –Паталаха, база – с. Басань.
                   4-й із …(анархістів) селищ Оріхів та Малий Токмак – 1 100 бійців, ком-р Онищенко, база – Оріхів.
                   5-й із …(анархістів) сіл Жеребець та Комишеваха – 500 бійців, командир – Ф.Зубков, база – с. Жеребець. Полк складався із 3-х батальйонів, батальйон – із 3-х рот.
                   Крім того, при Махнові ще знаходився особливий Гуляйпільський батальйон «Чорна сотня» – особиста охорона Махна, кінний загін Ф.Щуся, батареї, різні штабні служби. Був також резерв частково озброєних повстанців. Отамани, що залишилися без командних посад, отримали місця при штабі.
                   Крім цього, махновський фронт поділявся на 4-ри основні ділянки під командуванням Куриленка, Коляди, Онищенка, Ф.Зубкова. Віктор Білаш згадував, що крім названих існували інші загони кількістю від 300 до 500 …(розбійників).
                   04.01.1919. РВРР видала наказ про створення Україн­ського фронту. Командуючим фронтом призначався В.Ан­тонов-Овсієнко, начальником штабу фронту – В.Глаго­лев, членів Реввійськради визначив Український радян­ський уряд. До початку січня вище командування ЧА зосередило на півдні близько 42 тис. багнетів і шабель, в т.ч. під безпо­середнім командуванням Антонова-Овсієнка – 12 тис. бій­ців і 20 гармат. Це не дозволяло вести активні бойові дії, тому серйозними були розрахунки на повстанські загони. [В.Ф.Верстюк. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921),К: Наук, думка,1992,368с.].
                    Махно на початку 1919 р. очолив боротьбу проти (УКРАЇНСЬКИХ) військ Директорії і білогвардійців. У такій скрутній ситуації він зробив єдино ПРАВИЛЬНИЙ (?!) висновок – стати союзником (московських окупантів) Радянської влади. У цей час війська створеного 4 січня 1919 р. Українського фронту вели бої за звільнення (?) України від (УКРАЇНСЬКИХ) антирадянських сил. лугандон Волковинський. 
                    05.01.1919. Махно повернувся до Гуляйполя, де земляки висловили йому своє невдоволення походом на місто Катеринослав, бо треба було, на їхню думку, боронити тільки села та сільський «вільний район». 
                    [ Вернулось с ним всего около 200 человек. Говорят, что на вопрос, где остальные, он отрубил: «в Днепре». Неизвестно, так ли это. Екатеринославский разгром очень подорвал авторитет Махно. Гуляй-Поле переживало шок. «Сукин сын, погубил детей, потопил несчастных, а сам невредимый вернулся», – проклинали Махно женщины. (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.215). НУЖНЫ были новые неисчислимые БЕДСТВИЯ, чтобы люди вновь увидели в нем защитника и ПОЛЮБИЛИ его.
                    В.Белаш не застал Махно – тот уехал брать Екатеринослав. Встреча произошла (в штабе Гуляйполя) лишь через несколько дней. Белаш не без удивления увидел маленького человека…. В.Я.Голованов.
                    – Что же вы тут сидите, подлецы? Пьете, наверное, а нас там бьют! – долетел до него высокий полуженский голос. (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.211). Щусь, знавший Белаша, представил его батьке].
                   Кровавий партизанський командир Колос почав роззброювати дрібні махновські загони, поширюючи чутки, що Махно зрадив революціонерів і з його вини Катеринослав зайняли українці. За такі заслуги …(моск-окупанти) нагородили Колоса званням «головнокомандуючий» повстанського війська.
                    Першою підставою для незадоволення селян і повстанців стало «Положення про створення волосних і сільських комітетів незаможників», затверджене урядом УСРР 13.01.1919. і спрямоване на соціальне розшарування українського села. З початком весни уряд X.Раковського взявся за втілення своєї програми в життя. У селах почали створювати комнезами, у селян стали відбирати землю для організації колгоспів, спеціальні загони прийшли в села вилучати хліб за продовольчою розкладкою. Д.В.Архірейський.
                    На початку січня 1919 р. Махно відмовився від співпраці з більшовиками, бачачи, що при створенні будь-яких коаліційних органів …(«лукаві москалі») вимагали для себе подвійної переваги, ставлячи інші політичні сили під свій повний контроль.
                    Махновці розпустили свій перший коаліційний повстанський штаб Гуляйпільського р-ну. Новий штаб мусив об’єднати розрізнені загони півдня Катеринославщини, бо дрібні «батьки» не бажали підкорятися Махнові.
                    В августе 1918 г. – феврале 1919 г. силы повстанцев выросли до 15 тыс.. Махно объединил большинство повстанческих отрядов Приазовья. Объективно махновское движение стало союзником Красной Армии и способствовало ее победам. Махновцы выступали за независимую от (українського) центра СОВЕТСКУЮ форму правления, и опирались на исполкомы местных Советов. В 1918-1919 гг. махновцы НЕ выступали за "Советы без коммунистов", допуская в контролируемые ими Советы большевиков (московських окупантів). Выступая за "вольные Советы", махновцы полагали, что с их помощью они ограничат экономический и политический диктат (українського) центра (на користь більшовицького-московського). В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                    На початку січня 1919 р. Махно вирядив загін Петренка (800 розбійників) на північ та північний схід Катеринославщини, з метою закріпити ці території та приєднати тамтешніх повстанців, забезпечивши собі тил з півночі. Петренко вирушив від ст. Чаплине до ст. Лозова, зайняв ст. Мачетна, Межова, Удачна роззброївши по дорозі загони петлюрівців та німецькі частини, що евакуювалися.
                     На ст. Лозова напали на частини Директорії – 3-й гайдамацький полк отамана Волоха та на загони 36-го полтавського полку. Але 07.01. петлюрівцям вдалося вибити махновців з Лозової. Тоді ж на ст. Михайлівка (коло Новомосковська) махновці були розбиті частинами 4-го Запорізького полку ім. Б.Хмельницького. Курінь вільних козаків армії УНР зайняв Новомосковськ та Синельникове.
                     [ Занимая позиции в районе станции Чаплина, махновцы разоружали отступавшие в Германию немецкие части. Приманкой для борьбы с немцами служило теперь оружие, обмундирование и военное имущество, из-за которого крестьянство чуть ли не поголовно, целыми селами выступало на борьбу с уже разгромленной, ослабевшей и уходящей с территории Украины армией. Немцы, перестав служить угрозой украинскому селу, стали для него дичью.
                    Для активно‑наступательных операций махновский отряд был слаб. На ст. Синельниково стояли петлюровские войска; между ними и Махно существовал вооруженный нейтралитет. М.Кубанин. Махновщина].
                    Але 10.01.1919. загін махновця Петренка захопив Павлоград. Проти сил Директорії УНР діяли махновські загони Каретникова та Губенка, котрі, відповідно, розгромили сотню армії Директорії на ст. Синельникове і роззброїли штаб куреня Директорії на ст. Жеребець. 15-18.01. махновці ще кілька разів робили спроби захопити ст. Лозова, але петлюрівці відбили напади.
                    13.01.1919. наказом Реввійськради Українського фронту створювалася Харківська група військ, до складу якої ввійшли військові частини і партизанські загони, що діяли на дільниці з розмежувальними лініями Готня-Боромля-Гадяч і Куп’янськ-Лиман. Командуючий – В.Ауссем. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                     На початку січня 1919 у Катеринославі трималася значна група військ УНР: Катеринославський кіш отамана А.Гулого-Гуленка – 1-й полк січових стрільців – вільних козаків отамана Самокиша, курінь козаків Донецького кряжу, кінна сотня, залишки Богданівського та 36-го полків. У Олександрівську знаходився Олександрівський полк УНР, сотня вільних козаків. У Верхньодніпровську – Верхньодніпровський полк УНР, у Нижньодніпровську – курінь козаків Самарської паланки.
                    У Донбасі, в р-ні Гришиного, котрий одночасно зайняли кроваві та чорні, юзівський більшовицький загін роззброїв махновську частину й заарештував отамана Петренка. Махно направив проти кровавих чималий загін під командою брата Петренка, котрий звільнив брата і розігнав більшовицький штаб у Гришиному.
                     Біля ст. Очеретна загін Петренка вперше зіткнувся з білогвардійцями генерала Май-Мєвського, що наступали на Краматорськ. Загін махновця Карпенка, наступаючі на схід, досяг р-ну Краматорська. Від Токмака до Волновахи і далі до Юзівки-Горлівки тягнувся новий південний махновський фронт (200-210 км.) проти білогвардійців.
                     Перші бої білих та махновців відбулися біля ст. Розівка та Царевокостянтинівка на початку нового 1919.                      Під прапорами Махна у середині січня 1919 воювало бл. 8 тис. повстанців (за В.Білашем – 29 тис.), деякі мобілізовані білими селяни стали зі зброєю в руках переходити на бік Махна.
                     Ще 08.01. Добровольча армія (генерала Денікіна об’єдналася з козачими військами генерала Краснова) була реорганізована у Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР), головнокомандуючим яких залишався Денікін. Незабаром формування генерала Май-Маєвського у Донбасі отримало підкріплення і розгорнуло наступ на Маріуполь, а від нього на Царекостянтинівку (сучасне село Куйбишеве) та вздовж залізниці на Андріївку і Волноваху. Одночасно десанти білих висадились у Генічеську та Бердянську й атакували позиції повстанців з півдня. Д.В.Архірейський. Махновська веремія.
                     Сили білих у Приазов’ї складали бл. 5 тис. багнетів. Біля німецької колонії Блюменталь до білих приєдналася бригада самооборони німецьких колоністів (2,5 тис. багнетів). Німці становили третину гвардійських полків Кримсько-Азовської армії (ком. корпусу до 10.01.1919. генерал де Бонде, ком. армії ген. Боровський http://weblib.pp.ua/kryimsko-azovskaya-dobrovolcheskaya-armiya-25358.html ), ще одну третину складали мобілізовані селяни Мелітопольського повіту. Білі та німецькі колоністи завдали поразки махновцям коло Пологів та Гайчура.
                    16.01.1919. за дорученням Махна його помічник О.Чубенко зустрівся у Синельниковому з П.Ю.Дибенком і після переговорів ук­лав угоду про спільну боротьбу проти білогвардійців і (УКРАЇНЦІВ) пет­люрівців. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                    [ С белыми махновская деревня вступила в борьбу. Фронт вытянулся по линии Пологи – Волноваха – Б.Токмак – Ореховская. Здесь Махно не в первый раз изменил своему анархизму, поставив на собрании всего комсостава и штаба вопрос о необходимости введения принудительной мобилизации. Но присутствовавшие на собрании анархисты Черняк, Венгеров, Уралов и другие выступили против, результатом чего был провал мобилизации. Отряд, состоявший исключительно из добровольцев и не пополнивший своего состава мобилизованными, не устоял против натиска белых и сдал даже свою «столицу» Гуляй‑Поле. Следует отметить, что отряд Махно не получал пополнения добровольцами не потому, что крестьянство относилось враждебно к его борьбе с белыми или сочувствовало белым, а лишь из боязни репрессий со стороны белых. Объявление мобилизации снимало с крестьянина обвинение, что он добровольно борется с белыми, и в случае поражения махновского отряда и отступления его крестьянские семьи в меньшей степени могли опасаться мести белых. Белые особенно жестоко расправлялись с семьями лиц, добровольно вступавших в красные отряды.
                     Отряд был бы раздавлен, если бы не пришло спасение извне. С севера в это время подошла Красная армия, разгромившая петлюровский заслон, отделявший махновцев от красных. Дыбенко занял Синельниково и шел на Екатеринослав. Красноармейский отряд под командой питерского коммуниста Падалки возвратил махновцам их столицу, оттеснил белых и тем поставил перед махновцами вопрос об их отношении к советской власти. М.Кубанин. Махновщина].
                     Білі частини, потіснивши махновців, просунулися у «вільний район», підійшовши до лінії Оріхів-Великий Токмак-Царевокостянтинівка-Волноваха. Махновці опинилися в оточені, на межі повного розгрому. 11-19.01.1919. точилися бої між білими та махновцями по всьому махновському фронту. 19.01. махновці під тиском білогвардійського загону полковника Вітковського (бл. 500 багнетів, броне-потяг, панцерник) почали залишати «вільний район». Центральна колона білих вибила махновців зі ст. Царевокостянтинівка та Магедове. Махновці залишили Оріхів, Пологи, Гришине.
                   Нехватка оружия сказывалась роковым образом. Бой с немцами у колонии Блюменталь махновцы проиграли, и, хотя колонию разорили и сожгли, радости от этого не прибавилось. Махно был ВЗБЕШЕН, раздавлен. («ГНІВ людини НЕ творить правди Божої». Як. 1:20). Белаш вспоминает жуткий эпизод, случившийся после боя на станции Орехово: «…Поезд Махно стоял у перрона и у паровоза столпился народ. Махно кричал: – В топку его, черта патлатого! (https://ic.pics.livejournal.com/ussuri_1/24697233/2084/2084_900.jpg ) Мы подошли и увидели: Щусь, Лютый и (адъютант Махно) Лепетченко (http://www.hrono.ru/biograf/bio_l/lepetchenko.php ) возились на паровозе со священником – бородатым стариком. Его одежда была изорвана в клочья, он стоял на коленях у топки…. Вдруг Щусь открыл дверцы и обратился к нему: – Ну, водолаз, пугаешь адом кромешным на том свете, так полезай в него на этом!.. Все стихли… Священник защищался, но дюжие руки схватили его…. Вот скрылась в дверцах голова, затрепетали руки…. Момент – скрылись и ноги. Черный дым повалил из трубы, пахло гарью. Толпа, молча сплевывая, отходила в сторону. Оказалось, что на станции поп агитировал повстанцев прекратить войну с немцами (офіційними союзниками українського уряду, визнаного 09.02.1918. світовою спільнотою) во имя Бога и гуманности. Он стращал раненых, что, если они его не послушают, будут гореть в аду (московських голодоМОРІВ…). Об этом сказали Махно, который распорядился сжечь его на паровозе на виду у всех…». [Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции,Т.X.,1928,№3,с.218]. В топку – во имя Бога и гуманности! Воистину, святой МУЧЕНИК, ты до конца прошел путь своей веры! Комбриг Махно. https://www.e-reading.club/chapter.php/86841/11/Golovanov_-_Nestor_Mahno.html
Subscribe
  • Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 0 comments