pomisna_ukraine (pomisna_ukraine) wrote,
pomisna_ukraine
pomisna_ukraine

Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Частина 26.

Мемуари пана Стахіва «Крізь тюрми, підпілля і кордони. Повість мого життя» були опубліковані в Києві в 1995 р. і , як стверджує Станіслав Кульчицький, є дуже об’єктивними та точними. Зокрема, в тій частині, яка стосується ставлення місцевих жителів до оунівців та кількості донбаських учасників підпілля ОУН.
«Кажуть, що то все були «западенці». Та таких, як я, зі Львова, який у вересні 1941 року відправився у Горлівку Донецької області формувати похідний загін, було п’ять-шість чоловік на весь Донбас. Решта – місцеве населення (за даними радянської розвідки, зокрема, у Маріуполі діяло 300 оунівців, в Краматорську 120), – зі сльозами на очах згадує (у вересні 2008 року 90 річний командир підрозділу ОУН в Донбасі) Євген Стахів. – В наші ряди пішла молодь – колишні комсомольці, які були добрими організаторами. Також були колишні петлюрівці. Ніхто з населення нам не відмовляв коли потрібно було десь переночувати, хоча як тільки я заходив до когось в хату, казав: «Якщо у вас мене спіймають, застрелять і мене, і вас...». Особливо добре нас сприймали в грецьких та татарських селах Донбасу: навіть краще, як львів’яни. Люди нам тоді казали, що вірять, що ми здобудемо Україну. У східній Україні я перебував два роки – в Горлівці, Кременчузі, Краматорську, Донецьку – і дуже вдячний людям за їхнє ставлення до нас...».
  Слава Богу і Україні! Боротьба триває….
Загін УПА під час рейду до Румунії, 1949. З біноклем – старшина УПА Іван Кулик з Донеччини, кавалер Золотого хреста. Народився в с. Грабове (біля якого 2014 впав збитий моськами Boeing). З 1950-го очолював Провід ОУН Коломийщини. Загинув у бою 01.12.1951. біля села Малий Ключів Коломийського району, Ів.-Франківська обл.. https://pbs.twimg.com/media/CWvkp7JWIAA_1g8.jpg

Призначення языка-«духа антихриста» (1Ін. 4:2-3) в корисливій ЗРАДІ України.

Можна дізнатися із повстанських спогадів про те, що в УПА віддавалися команди російською мовою, бо там 40% офіцерів були східняки. На початку вони тікали з таборів або просто шукали поїсти, і вони йшли в повстанці, були й українці, які за свій народ воювали з німцями. Але з наближенням фронту вони побачили, що в УПА доброго майбутнього нема і треба думати про власну голову і багато з них ЗРАДЖУВАЛИ. Вони не просто приходили до СМЕРШу з каяттям, а підставляли під удар підрозділи повстанців, розповідаючи про вбивства. УПА – це було страшне середовище, там аж кишіло всякими, бо туди всі лізли, всі хотіли скомпрометувати УПА – німці, совєти і поляки,історик Іван Пущук.

Бо богохульні бля-язычники (ЗСУ, МВС) зі зброєю у всі часи є ПРИХОВАНОЮ 5-ю колоною диявола (саме їх прийшли «визволяти» моськи), ворогами мови-Духу Божого, внутрішніми ненависниками України ( https://uk.wikipedia.org/wiki/П%27ята_колона ), бо НЕ захищають Україну від языка антихриста (1Ін. 4:2-3), за яким обов’язково приходить сам антихрист, але самі тупо підсвідомо, в божевільній нестямі, кожним своїм бес-толковым, бесславным – славящим беса подихом-словом закликають прийти антихриста, і як будь-які «безмовні тварини, що за своєю природою призначені на виловлення та ЗНИЩЕННЯ» (2Пет.2:12), під час війни з моськами-«соотечественниками», захищають тільки своє ОСОБИСТЕ (а НЕ інших) будь-що: виводків, бізнес, родичів, майно, землю… – ВИДИМЕ, МАТЕРІАЛЬНЕ, ТИМЧАСОВЕ, яке ЗГОРИТЬ під час другого пришестя Ісуса Христа.

З діаспори.

В УПА були свої десантники. http://prostir.co.ua/v-upa-buly-svoyi-desantnyky-23217/
   «Багато героїв намагалися дістатися краю, встановити зв'язки. Багато загинуло героїчною смертю. Спитаєте чому? Бо вже тоді Москва належно оцінила діяльність УПА. Допомогти нашій УПА на тому повоєнному етапі боротьби виявили бажання західні розвідки, зокрема англійська, їхній провідний розвідник – Кім Філбі організував перевезення літаками упістів в Україну.             Але на той час Філбі вже працював на Москву. Ця співпраця світових розвідок з КДБ спричинила багато жертв і, як стверджує колишній шеф служби безпеки ОУН Степан Мудрик, вже з 1946 р. КДБ робить спроби впровадити свого агента у Провід УПА. Скажімо, не важко пояснити те, що 31.05.1950. командир Громенко летить на зустріч з Тарасом Чупринкою, коли Шухевич загинув 05.03.1950..
             Как ликвидировали Романа Шухевича. https://varjag2007su.livejournal.com/2134147.html?utm_source=twsharing&utm_medium=social
     Пан В.Кук допоміг з архівами комуністичної партії; зокрема зі "Справою парашутистів".
   …ксерокопія доповідної записки під грифом "Совершенно секретно", секретаря Станіславеького (Івано-Франківського) обкому КП(б)У Слоня, товаришу ЦК(б)У, Мельникову. В доповідній записці, яка нараховувала 16 сторінок машинопису, головний комуніст Станіславщини доповідає і дає звіт про ліквідацію парашутистів, скинутих закордонними літаками 31.05.1950. поблизу села Танява Болехівського району Станіславської (Івано-Франківської) обл..
   Село Танява. Розмовляючи з П.Г.Рибальченком, дізнався про Кедика, який першим вийшов на парашутистів. Він розповів: неділя – весілля. Десь близько третьої години ночі мотори літака приглушили веселі мелодії цимбал. І багато односельчан бачило, як один за одним четверо парашутистів плавно спускалися і ховалися за верхівки сосен. Але ніхто не наважувався піти туди. По-перше, були випадки, коли кегебісти переодягалися під упістів, представляючись і мотивуючи, що мають встановити контакт з краєм. Входили в довір'я зв'язкових, а згодом було знищено не одного повстанця. По-друге, станичний брав на себе відповідальність за доглядом тих людей, які прибували на його терени. Кедик: найбільше контактували з парашутистами батько і син Макоти із Болехова, а також Катерина Бучек із хутора Криве Сколівського району. Вони до помогли їм скритися, доставляли ліки, харчі. При розмові із Катериною Бучек, яка проживає тепер в Болехові, дізнався, що один із парашутистів мав зламану ногу. Це був Громенко. Колеги по зброї називали його "Друже командир".
      Для розшуку і ліквідації парашутистів була виділена добре озброєна і обізнана група працівників Станіславського і Дрогобицького управління МДБ при координації дій двох працівників міністерства Держбезпеки УРСР. Тому парашутистам і зв'язковим доводилося, майже щоденно, змінювати місце дислокації. І хто зна, як би склалася ситуація, коли б не зрада. Більше місяця парашутистам вдавалося уникати зустрічей з кагебістами, але якраз 07.07.1950. на Івана вони були оточені. Відбиваючись до останнього набою, командир Громенко покінчив з життям. Так вчинили і його побратими». Ігор Маршалок, племінник сотенного Михайла Громенка.

Ніл Хасевич (25.11.1905. – 04.03.1952.).

Український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР. Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Псевда: Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. https://uk.wikipedia.org/wiki/Хасевич_Ніл_Антонович
           Ніл Хасевич. Людина, яка створила візуальний образ УПА. http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28939/

           Останній бій підпілля ОУН. Тернопільщина, 1960.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/28/33736/

Бойцы сотни УПА «Орлы».

«Среди них не было стукачей». Бандеровцы и «сучьи войны». 09.07.1967. опергруппой Управления КГБ в Тернопольской обл. в селе Старые Петликивци в хозяйстве Щербань Петрунелии был обнаружен схрон, в котором 20 лет скрывался повстанец «Зір».
      УПА, Бандера и евреи. История для чайников. Черкавский Владимир, уроженец с. Коваливка Тернопольской обл., в 1944 г. вступил в сотню УПА «Орлы» под командованием «Коца». После расформирования отряда в 1947 г. «Зір» перешел в глубокое подполье и скрывался в схроне до 1967 г.. Выглядела тайник так: в домашней шкафу оторвали заднюю стенку, разобрали стену и там, где-то на метр, сделали углубление. Напротив, с другой стороны дома, пристроили небольшой хлева, который и замаскировал тайник.
      Делай, как я. Обращение бойца ЗСУ начавшего войну с Майдана. «Зір» и Щербань Петрунелия были арестованы. Повстанец был приговорен к 15 годам лишения свободы. Наказание отбывал в Мордовской АССР. Впоследствии вышел на свободу и дожил до провозглашения независимости Украины. Отошел к Богу в 2005 году.
    Письменник-фронтовик В.Биков (1995): «правда про війну, як і раніш, залишається недоступною для більшості. Загалом, це зрозуміло. Воєнно-пропагандистська брехня стала складовою комуністичної ідеології. А саме на цій ідеології вирощувалася свідомість більшості наших шанованих ветеранів...». Та ще – на непримиренній «класовій» ненависті не лише до «чужих нам поглядів» згаданого «бандерівця», а й до всього, що не відповідало накинутим радянською ідеологією догматам.
      В.Коротич (1995) про викохану цю ненависть «у колишніх радянських людях як щось основоположне... її вростили надійно».
   Поет-фронтовик з Москви Ю.Левитанський, за його визнанням, «був дуже пригнічений тим, що багато хто з його друзів-фронтовиків так і не зрозуміли кривавої суті сталінізму і комунізму», якось на зустрічі із журналістами гірко зазначив (Кедров,1996): «Нічого не поробиш, як видно, вони так і підуть із життя зі своїм “великим” Сталіним», оскільки – за А.Тойнбі (1995,ч.1,с.15) – «вони вперто дотримуються світогляду, властивого суспільству, що ПОМЕРЛО і відійшло у небуття».
    «Як свідчать соціологи, суспільство, що перебуває під тиском, граничним із межею його витривалості, розшаровується на засадах жорсткої ієрархії на “погоничів”, “прислужників”, “рабів” і, зрештою, починає вважати цю структуру чимось природним. Свобода такою спільнотою сприймається як загроза структурного зламу і викликає бажання відновити “одвічний” («союзний») устрій» (Войтенко, 1995,с.15).
   (ТИПА) наша Верховна Рада, прийнявши Декларацію про державний суверенітет України (1990) та Акт проголошення незалежності України (1991), положення яких цілком ВІДПОВІДАЮТЬ цілям та програмі національно-визвольних змагань ОУН–УПА, так і не спромоглася хоча б прирівняти вояків УПА до ветеранів Великої Вітчизняної війни – прикро і гірко....
  Затверджений у квітні 1991 р. закон про реабілітацію І.Білас вважає «не тільки недосконалим, а й жорстоким стосовно людей, котрим ми повинні вклонитися».
        Схоже, так само підуть «зі своїм» і ветерани УПА.
   На жаль, бо відчуваю й власну вину в тім, що ми так і не спромоглися примирити ці дві, такі різні й водночас рідні, гілки єдиного стовбура боротьби за щастя українського народу, яке вони волею нездоланних обставин бачили по-різному. Підуть, не поділивши слави, а головне – так і не скинувши з душі холодний камінь нав’язаного РОЗБРАТУ....
       «Саме програма Організації Українських Націоналістів, головною метою якої було саме здобуття Україною НЕЗАЛЕЖНОСТІ реалізувала Верховна Рада Української РСР у Декларації про державний суверенітет України 1990 p., а потім – 24 серпня 1991 р. – в Акті проголошення незалежності України, що його так одностайно підтримали громадяни України на вікопомному референдумі 1 грудня?
   Цього ж домагалися і гетьман Хмельницький, і його наступник гетьман Виговський, що в 1658 р. уклав Гадяцький договір, за яким Україна під назвою Руського Великого князівства мала стати на правах автономії третім членом польсько-литовсько-українського державного об'єднання, яке, на жаль, виявилося нежиттєздатним, і гетьман Мазепа, статті офіційного договору якого з королем Карлом XII 1708 р. передбачали політичний статус України як незалежної держави, і гетьман Орлик, Конституція 1710 р. якого передбачала створення в Україні парламентської республіки.
    На жаль, через потужну ідеологічну заангажованість значної частини колишніх радянських людей («совков» для ино-сраного вонючего гавна) нинішнє …суспільство (чрев и жоп реги-АНАЛОВ) серед багатьох славних чинників визвольних змагань українського народу (Руси-України) ще не віддало належного й такому унікальному з них, як (щирий побожний) український націоналізм, який, попри усі потуги (360-річної) репресивної монархічно-комуністичних систем, знов і знов «піднімав голову», будив український народ, кликав до боротьби.
       Навіть тоді, коли вже, здавалося, не було ані сил, ані можливостей, ані навіть надії...».
       Онлайн-фотоархів ОУН і УПА – більше 1000 світлин.
              http://galinfo.com.ua/news/onlaynfotoarhiv_oun_i_upa__bilshe_3500_svitlyn_254375.html#f1
                    https://nepman.io.ua/album0_0#p504214
                    https://nepman.io.ua/album504214_0
                    https://vlad965.io.ua/album503762
                    https://vlad965.io.ua/album0_0#p352908
                    https://www.facebook.com/pg/UPAreenacting/photos/?tab=album&album_id=240774335949649  

Писатель Виктор Петрович Астафьев о «бандеровцах»:

«После ранения я попал в Ровенский конвойный полк. Полк – ужасный, и чем он занимался – ужасно. Я его описал в последней повести.
Он, собственно, воевал то, что называется “с бендеровцами”.
Войну возбудили наши: этим ПЕРЕСЕЛЕНИЕМ, преследованием, походами Ковпака и др. генералов туда – без продуктов и без тылов, ОГРАБЛЕНИЕМ этих крестьян, которые жили ПРЕКРАСНО.
Но мы возбудили эту лесную войну. Мы возбудили! Они воевали до 52-го года, все лупили нас….
Они очень много вывели у нас войска, и покалеченных людей уже на войне, нестроевиков направляли туда.
Это мерзопакостная часть! Люди там испорчены были в пух и прах: грабители, мародеры, ворье, предатели, стукачей там было!...
Избалованные страшно, трусы жуткие. Любой подставит любого. Я, в общем, скоро смылся оттуда. Самым настоящим образом сбежал с одним товарищем. Нашел момент, уже битый был…».
    Слава Україні! Героям Слава! Зверни увагу на два прапори під ногами вояка УПА на гравюрі. https://pbs.twimg.com/media/C7Y58e0WwAAHbtv.jpg
«Черный кот»: белорусские партизаны, которые воевали против СССР до середины 50-х. http://russian7.ru/post/chernyy-kot-belorusskie-partizany-k/

«Чтобы НЕ жили лучше».

«Вот о том, что вытворяли эти "братья" НКВДшники – уже давно не секрет, как и то, что эту войну "с бандеровцами" начали именно они.
       Но до какой, же степени нужно быть подлецами, чтобы до сих пор исходить желчью и орать со всех своих говно-каналов о страшных бандеровцах?
     Ведь если разобраться, то вся вина этих самых "бандеровцев" только и была в том, что они хорошо жили. Хотя насколько хорошо можно было жить после войны?
        Но жили лучше – уже приговор. Только одно это уже было преступлением.
       В начале 30-х они устроили голодомор, только потому, что по их понятиям у нас лучше жили, в конце 30-х Сталин начал втягивать нас в разные войны.
        Опять никто не считал потерь. Астафьев говорит, что во Второй мировой погибло сорок семь миллионов вместе со всем мирным населением.
         Сколько из них украинцев? Кто это может сказать точно?
         Но Сталину было этого мало, ему еще нужно было раскулачить Западную Украину.
          Еще и в 50-е добивал "бандеровцев". И все только затем, чтобы НЕ жили лучше.
          Ну, ёшкин кот, разве не то же самое сейчас делает Путлер? Забрать Крым, разорить, разграбить. Разрушить Донбасс.
         Всё те же падлючие методы. И всё только ради того, чтобы НЕ жили лучше. И как тащили раньше из Европы трофеи, так сейчас тащат его с Донбасса. Как УТИЛИЗИРОВАЛИ свой народ, не считая потерь, так и сейчас – никто не считает.
        Вы же ВАТНИКИ не понимаете не только нас, стоящих на коленях перед своими мальчиками, убитыми с вашего молчаливого согласия, но и весь христианский мир. У вас попы оружие раздают, убивают, учат вас ненавидеть.
        И вы ненавидите. Ненавидите сейчас внуков бандеровцев за то, что когда-то их (НАШИ украинские) деды жили лучше ваших дедов.
         Вам больше ведь не за что их ненавидеть, потому что они не только ничего плохого вам не сделали, но вы их в глаза никогда не видели.
        Вот вы и ПРИДУМАЛИ для себя отмазку про злого Бандеру, которого немцы в концлагере гноили, а ваши КГБ-шники грохнули.
        Но у вас, же к немцам претензий нет, вы же с немцами теперь дружите, вернее, ваш Путлер – большой друг немцев, а вы же всегда дружили по предписанию.
       Сказали вам, что немцы друзья, теперь хохлы – враги и вы все дружно впали в особый вид бешенства, про который вам из говно-ящика говорят, что это патриотизм.
        Не верьте! Это не Бандера плохой, а ваши отморозки, которые его убили».
      «Російські люди ніколи не будуть щасливими, знаючи що хтось живе краще за них. А так як на прогрес вони не здатні – озлобленість і фрустрація (дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи) є постійним душевним станом росіян». Шарль де Голь.
            Хто вбив Бандеру 1959 р. https://www.obozrevatel.com/ukr/news/87930-v-ukraini-oprilyudnili-sekretni-arhivi-pro-vbivtsyu-banderi.htm
             Анкета агента осведомителя сташинского – вбивці Степана Бандери. https://pbs.twimg.com/media/C7D2QVZWoAAR-3e.jpg
              Електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ. http://avr.org.ua

Святий, який лікував вояків УПА.

Канонізація святого – особлива подія у православному світі. За час незалежності в Україні канонізовано не більше десяти праведників. Після рішення Священного синоду розкопують могилу людини, яка уславилася чудотворними діяннями й увічнена в іконі, нетлінні мощі переносять у раку та монастирську обитель.

В православ’ї московського штибу ці подвижники стають символами шовіністичних ідей. Така тенденція поширюється й на УПЦ МП. Але 2002 р. Почаївська Свято-Успенська лавра возвеличилася святим – преподобним Амфілохієм (у миру – Яків Варнавович Головатюк, 1894 р. народження, послушник Почаївської лаври з 1925 р.). УПЦ МП канонізувала помічника партизанів УПА.

У Почаєві, неподалік від лаврського цвинтаря, у каплиці якого жив Амфілохій і на якому був похований, мешкає Марія Антонюк – колишня бандерівська зв’язкова, секретарка Енея, командувача штабу «УПА–Південь», багаторічний політв’язень. Кореспондент «Україна Молода» записав її свідчення про те, що св. Амфілохій і сповідував українську ідею, і підтримував тих, хто за неї боровся.

М.Антонюк знала преподобного Амфілохія за дитин­ства, коли того звали ченцем Йосипом (1932 р. був пострижений у чернецтво з ім’ям Йосиф): «Йосип жив на монастирському цвинтарі. Якби жив у самій Лаврі, то, може, ми, бандерівці, і не мали б такого доступу до нього. Це була велика конспірація».

У березні 1945 р. неподалік від Почаєва один із загонів УПА вступив у нерівний бій з енкаведистами. Бандерівці втратили 13 бійців. Троє поранених хлопців лишилися лежати в лісі. Марія, дізнавшись про них, одразу кинулася за поміччю до ченця Йосипа. Холодними ночами він потайки приходив лікувати повстанців у бандерівську криївку, а згодом – до однієї з хат, куди їх перенесли. Йосип приховував, що він монах (ховав довге волосся…).

«Що робив преподобний, як саме лікував, які приносив трави, – цього я вже не знаю. Але Йосип їх урятував, – констатує М.А. – Згодом повстанці загоїли свої рани й пішли далі».

Пані Марія розповіла і про інші випадки, коли святий із Лаври ставав у помочі повстанцям.

Про політичні погляди старця Йосифа говорила: «Він глибоко не вникав у ці питання, проте говорив так: „Є нація українська, і повинна бути держава Українська. Але ми беззахисні, ми не маємо зброї”.

„Я весь час молюся, і моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки молитимуся за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх вас молюся”.».

Коли в 1968 р. М.Антонюк повернулася з воркутинського заслання та прийшла до старця за зціленням, той зустрів її, пройнявшись сльозою. Від однієї з бойових подруг Марія згодом дізналася, як монах радів її поверненню: Амфілохій говорив із нею і плакав, повторюючи: «Ще наш цвіт є. Я думав, що його вже немає... Вони повернулися, вертаються з каторги...».

Зустріч «опера» (старшого оперуповноваженого Управління КДБ при Радміні Української РСР по Кременецькому р-ну капітана) Черкасенка з волинським святим відбулася влітку 1963-го. Кадебіст навідався до Йосипа з вимогою, аби той припинив церковні відправи у своєму домі. Старець-цілитель («костоправ») мешкав у Малій Іловиці, куди змушений був перебратися з Лаври через вороже ставлення до нього інших монахів. Як занотовано в («стукацькій») «справке», Амфілохій згадував про своє вимушене заслання й перед Черкасенком: «Меня выгнали из лавры, а сейчас и здесь не дают мне спокойно жить, но я не боюсь никаких преследований и ради веры могу пойти и в тюрьму, и на смерть».

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 6 comments