August 9th, 2016

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 1.

ЖОВТЕНЬ 1920.

                    В першій половині жовтня стратегічна ініціатива залишалася в руках Врангеля. Зазнавши невдачі у напрямку Донбас, білі вирішили завдати черговий удар у західному напрям і з метою перенести бойові дії на правий берег Дніпра. У Врангеля були далекосяжні плани розгорнути фронт по лінії Маріуполь-Гришине-Катеринослав-Дніро-Черкаси. До Черкас повинна була рухатися 80-тисячна біла армія, яка формувалась на території Поль­щі. Після цього генерал сподівався знову примусити поля­ків воювати з Країною Рад. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                     01.10., згідно з рішеннями наради (комскладу 29.09.1920.), махновське командування звернулося до всіх своїх територіальних загонів з вимогою припинити збройну боротьбу проти (московських окупантів) червоних і стати з ними до співпраці. Такий наказ було віддано Павловському, Іванову та Гладчеку, які діяли на Херсонщині; полтавським отаманам Христовому, Двигуну, Білокозу, Кікотю, Іванюку, Матвієнку, Садовому; чернігівському Шубі; Брові, Вдовиченку, Каленику, Лозовому та «Сімці», які оперували на Катеринославщині; отаманам Савонову, Колеснику, Сировацькому з Харківщини; багатьом іншим. Отримавши обіцянки червоних щодо автономії повстанського району, штаб ОГ(м) наказав своїм польовим командирам вести загони на Чаплинщину для об'єднання в одну повстанську армію. Сюди ж мала прибути й ОГ(м) з вищим махновським командуванням. Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                     Рейды махновцев с 17 мая по 3 октября 1920 г.. http://www.makhno.ru/photo/doc/08.jpg
                     До 05.10. в Старобільську махновці відпочивали та переформувалися.
                     После подписания соглашения махновцы получи­ли отдых перед броском во врангелевский тыл, а раненые были помешены в советские госпитали Старобельска. В одном из них находился и сам батько Махно. Вот тогда старобельские врачи осматривали рану Махно, полученную в бою под Миллерово. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                     02.10. командуючий Південфронтом Фрунзе від­дав наказ припинити військові дії проти армії та окремих загонів Махна, а через два дні телеграфно повідомив про це як підлеглих йому командармів, так і командуючих Південно-Західного та Кавказького фронтів, головко­ма. В.Ф.Верстюк. Махновщина. 
                     02.10.1920. до махновського штабу прибула делегація ЦК КПбУ, яка підписала попередню угоду.
                     В.Волковинський довів (?), що в умовах врангелівського наступу Махну (колаборанту, який ЗАВЖДИ прагнув комуно-московської спарювання, а тому тільки шукав приводу для офіційного шлюбу) не залишалось нічого іншого, як піти на черговий союз із радянською (окупаційною) владою. [35. Волковинський В.М. Нестор Иванович Махно / Вопросы истории,1991,№ 9-10,с.54].
                    Осенью 1920 г., когда врангелевская армия захватила Приазовье, Махно несколько раз предлагал свой военный союз командованию Красной Армией для совместной борьбы с белогвардейцами. В октябре 1920 г. был подписан военный союз Красной Армии с Повстанческой Армией…. Махновские полки, войдя в состав Красной Армии, участвовали в разгроме врангелевцев в Северной Таврии и Приазовье, в боях за Крымский полуостров, в штурме Сиваша и чонгарских укреплений. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно».
                       Фрунзе объяснил необходимость соглашения с Махно 02.10.1920.: Для нас в данный (тактичний) момент и в данных (тактичних) условиях более выгодны действия Махно против Врангеля в его тылу, чем бои с махновцами частей Красной Армии и действий махновцев в нашем тылу. (И.К.Гамбург, П.Е.Хорошилов. Фрунзе. Жизнь и деятельность,М,1962,с.233). 
                       Начав переговоры с Советским правительством о ведении совместной борьбы с Врангелем командование махновской армии тут же усложнило свое по­ложение. На него сразу же посыпались обвинения, жалобы, что оно нарушает наметившиеся условия перемирия и занимается незаконным формированием новых отрядов. Архивные документы свидетель­ствуют, в оперативной сводке по тылу Донецкой губернии за 30.09.1920.: «По донесению красноармейца добро­вольческого отряда тов. Бежина в районе Титовка, Городище идет организация бандами Махно добро­вольческих отрядов, ими роздано населению два воза винтовок». (ДОГА. Фонд Р-1146,оп.2,ед.хр.57,лист187). Подобное за 04.10.1920.: «По полученным донесениям комба­та 432 в Больше-Черниговской волости по распоряже­нию махновского командования оставлено несколько человек организаторов и три брички винтовок, кото­рые в настоящее время розданы населению с целью, дабы сделать восстание против Советской власти». 04.10.1920. второе подобное сообщение: «Село Петропавловка занято махновцами, жителям раздавали оружие». (ДОГА. Фонд Р-1146,оп.2,ед.хр.57,лист200). Только на следующий день положение проясняет­ся – это делали не основные силы Махно, а мелкие банды махновской ориентации. В селе Петропавловка находились банды Терезова и Каменюки численностью 100 сабель, 300 штыков, 70 тачанок и 5 пулеметов. Они захватили в плен 40 красноармейцев, разоружили их и раздели. Затем 20 человек вернулись, 4 человека остались служить добровольно у Терезова, остальных 16 человек судьба неизвестна». (ДОГА. Фонд Р-1146,оп.2,ед.хр.57,лист201). Всегда вокруг основных сил Махно «крутились» мелкие банды, которые действо­вали чуть ли не в каждом селе. Теперь некоторые из них понимали, что с уходом Махно на Врангеля на них обрушат всю свою мощь войска ВОХР и поэтому принялись улучшать свое положение. Используя си­туацию, принялись формировать новые отряды…. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                      05.10.1920. рішення про союз із Махном прийняла Реввійськрада Л.Троцького.
                      Тогда на Южном фронте была такая военная ситу­ация. что в более выгодном военном положении будет та сторона, на которой будет махновская армия. Уже 06.10.1920. Фрунзе сообщил Ленину: «Угрозу Донбассу можно считать лик­видированной». Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                       Лише нейтралізація формування Махна дозволила (…кровавим московським окупантам) уже 08.10.1920. повернути (? в рабство) Маріуполь, Волноваху, Гайчур і Синельникове, а також знищити переправу білих через Дніпро в районі Каховки. На більше сил не вистачало, Архірейський Д.В. Махновська веремія
                       09.10.1920. рішення про союз із Махном прийняв центральний московський уряд.
                       Поступившее предложение махновского штаба рас­сматривало ЦК РКП(б). Было вынесено решение использовать (і викинути туалетний папір) махновцев против белогвардейцев. Ленин в докладе о внутреннем и внешнем положении республики на совещании актива моск-организации РКП(б) 09.10.1920.: «По словам товарища Троцкого вопрос о Махно обсуждался весьма серьезно в военных кругах и выяс­нилось, что ничего, кроме выигрыша, здесь ожидать нельзя…». (В.И.Ленин. Пол. собр. соч.,т.41,с.138). Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                        11.10.1920. угода між урядом УСРР, командувачем ЧА (командування Південним фронтом Фрунзе, Яковлєв-Епштейн, Гусєв, Бела Кун) та «Революційною повстанською армією України (махновців)» (Попов, Куриленко, Каретников) була підписана. І хоча Фрунзе віддав наказ вирушити на фронт, махновці затягували вихід аж до підписання союзу.
                        [ 08.10. Фрунзе віддав розпорядження махновцям вирушати на Чаплине. 08.10. ОГ(м), після реорганізації у Старобільську, розпочала свій перехід на Чаплине. Просувалася вона спочатку достатньо повільно, що пояснювалося затримкою підписання угоди з червоними. Тільки 13.10. махновці увійшли в Ізюм, де одержали від …(кровавих) набої і спорядження.
                        По дорозі на Чаплине ОГ(м) зазнавала і втрат. Так, за Біловодськом від Махна відкололись і повернулися на Дон близько 700 козаків; тоді ж група колишніх червоноармійців-полонених (300 чол.), прихопивши 15 кулеметів, вирушила у Богучарський район; значне формування Каменева (4 тис. багнетів, 600 шабель, 4 гармати, 70 кулеметів) вирушило із Старобільська на Луганськ; не доходячи до Ізюма, в ліси Воронежчини пішло формування, що складалося з 9-го піхотного полку Пархоменка (? – 1921, брат червоного комдива О.Пархоменка, анархіст-комуніст з 1917), батальйону 5-го піхотного полку і дивізіону 6-го кавполку (всього 2 тис. багнетів, 150 шабель, гармата, 50 кулеметів); на чолі ескадрону 2-го кавполку вирушив командир 4-го піхотного полку Бондаренко, який прихопив із собою 7 кулеметів; з Барвінкового на Полтавщину повів свій 8-й піхотний полк ім. Живодера ветеран Матяж, однак був перехоплений, заарештований і незабаром розстріляний за вироком комісії антимахновських справ. Втрачаючи одних бійців, ОГ(м) під час переходу приймала до свого складу інших. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                      Союз з Рад-владою у повстанській масі був розцінений неоднозначно. Виявилися такі, які оцінили його негативно і почали залишати армію. «Біловодська до фронту наша армія на очах танула», – писав Білаш. Серед тих, хто не виявив бажання йти на Вран­геля він називає групу донських козаків під командою Фоміна (500 багнетів і 200 шабель), загін з 300 колишніх червоноармійців, який входив до групи Петренка, групу Каменева у повному складі (4000 багнетів, 600 шабель), полк під командуванням Пархоменка, до якого приєдналися й інші частини загальним числом 2000 багнетів, 150 шабель, піхотний полк Бондаренка та ін.. Наводячи перелік частин, які залишили армію, іншими словами, стали дезертирами, Білаш пояснює цей факт, в першу чергу, тим, що від армії відійшли куркульські елементи, які не хотіли йти на компроміс з Рад-владою. Не відкидаючи повністю цей аргу­мент, варто звернути увагу й на інші. На осінь 1920 р. склад армії значно змінився порівняно з попереднім роком. Через те, що махновці влітку 1920 р. змушені були розши­рити географію своїх дій, в армії залишилося лише 25 % старих повстанців з Гуляйпільського району, яких Білаш називає кадровими. Майже половину (45 %) становили червоноармійці, які добровільно приєдналися до махновців, близько 25 % належали до люмпен-пролетарів і селян, які влилися в армію за межами Катеринославщини. І решту (5 %) складали дезертири з білокозачих військ. Така неоднорідна в соціальному плані маса не мог­ла одностайно підтримати зміну курсу командування Ар­мію залишають колишні червоні та білі дезертири, відсівається люмпен-пролетарський та селянський елемент – вихідці з тих районів, які не відчули безпосередньої загрози з боку Врангеля. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                      З 08-13.10.1920. махновці відпочивали вже в Ізюмі. В махновському керівництві не було одностайної підтримки рішення про союз з …(кровавими). Секретар махновської ради Д.Попов і В.Каретников були проти цього союзу, але підкорилися.
                       Махно переклав всю відповідальність за союз (з московським окупантом) на свого заступника та командира штабу В.Білаша, з якого він погрожував «спитати», якщо цей союз буде пасткою.
                       Білаш зі свого боку, поставив ультиматум частині повстанців, вимагаючи підкорення раді Повстанської армії, яка вирішила йти на союз, і погрожував застосування військової сили проти тих командирів і загонів, хто не підкориться рішенню ради, «як проти контрреволюціонерів». Махно тоді заявив: «…залишаючись сьогодні стороннім глядачем…».
                        Махновці за допомогою угоди (з московським окупантами) намагалися розв’язати свої (реги-анальные) проблеми: домогтися автономії «вільного (від української влади) району», свободи анархістської пропаганди в радянських республіках, амністії анархістам і махновцям. Махно мріяв позбутися переслідування з боку ЧА та отримати від …(кровавих) набої, зброю, військове спорядження, медикаменти. (Як побачимо далі, мрії мрійника так і залишилися МАРЕВОМ безумного на службі у диявола: брехуна та людиновбивці – московського окупанта, Ін. 8:44).
                       Однак у махновській армії відбувся розкол – бл. 3 тис. махновців на чолі зі своїми командирами таємно залишили армію Махна, незважаючи на погрози розстрілу за дезертирство. Вони (логічно та справедливо) обґрунтовували свій крок (що підтвердять подальші події) небажанням потрапити в пастку, недовірою до намірів більшовиків.
                        Загін Г.Савонова, за наказом Махна, використовувався для перехоплення та роззброєння тих махновців, котрі йшли на Дон продовжувати боротьбу проти …(кровавих московських окупантів).
                        Відозва до махновців була написана дружиною Махна, вона була переповненою революційною патетикою, пояснювала необхідність захисту від ворогів («русской») революції на (окупованій) Україні. Наказ махновської ради вимагав припинити боротьбу проти рад-влади (московських окупантів). Ті хто, продовжить боротьбу проти ЧА (московських окупантів), вважалися ворогами повстанського руху, з якими «треба розправлятися як з бандитами». (У формулюванні відчувається вплив москалів).
                        Під час союзу Махна з …(кривавими) до нього приєдналися автономні махновські групи Г.Савонова, Сироватського, Колісниченка, Брови, Христового та інших «отаманів».
                        Набоїв зі складів ЧА махновці отримали дуже мало: 300 набоїв для гармат та 20 тис. набоїв для кулеметів. В Ізюм до Махна приїхали з Харкова відпущені з в’язниці махновський командир Гавриленко, кілька десятків анархістів-«набатівців».
                        В Ізюм, куди повстанська армія передислокува­лась після Старобільська, було надіслано певну кількість зброї та збруї, сюди ж за спеціальною вказівкою Раков­ського приїздив висококваліфікований хірург, який чи то оглядав поранену ногу Махна, чи навіть робив нову опе­рацію. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                        По свидетельству белоэмигранта С.Мельгунова, 3-е советско-махновское соглашение осени 1920 г. определило число высланных большевиками в Сибирь "и подлежавших возвращению, в 200 000 с лишком человек (главным образом, крестьян)". Газета "Набат" № 8, январь 2003 года. Вячеслав Азаров. «Соглашение не оглашать…».
                        Між 10 і 15 жовтня 1920 р. умови угоди було остаточно ви­роблені і прийняті обома сторонами. А публікувати «Условия предварительного военно-политического соглашения между со­ветским правительством Украины и Революционной Повстанчес­кой армией Украины (махновцев)» більшовики не поспішали, та врангелівська небезпека змусила це зробити. І після цього з 15-20 жовтня махновська армія пішла на Врангеля. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці.
                       16.10. у Харкові було підписано військово-політичну угоду між урядом УСРР і армією Махна. З того часу в офіційних документах червоних махновське військо переважно іменується Повстанською армією махновців (ПАМ). Самі ж повстанці надавали перевагу своїй традиційній назві – Революційна повстанська армія України (махновців). Архірейський Д.В. Махновська веремія
                        Угода мала воєнну та політичну частини.
                        1-й пункт, який підписали з рад-боку Яковлев, а з махновського – Куриленко і Попов, стосувався політичного питання. Згідно з ним звільнялися з ув’язнення всі анархісти та махновці і припинялося їх переслідування з боку Рад-влади, за винятком тих, хто зі зброєю в руках виступав проти неї. Дозволялася свобода агітації і пропаганди анархо-махновськнх ідей без закликів до насильственого повалення Рад-уряду. Махновці й анархісти діставали право вільно брати участь у виборах Рад і скликанні Всеукраїнського з’їзду Рад. 2-й пункт угоди стосувався суто військового питання і перед­бачав підпорядкування партизанської махновської армії, яка залишала за собою існуючий раніше уставний порядок (повну автономію своєї армії, незмінне керівництво, чорні прапори, мали перебувати лише в Південному фронті), вищому командуванню РСЧА в оперативному відношенні. Махно не мав права брати до свого війська дезертирів ЧА (поширити звернення до повстанців про припинення боротьби з червоними). Сім’ї повстанців мали ті ж пільги, що й червоноармійці (хворим та пораненим махновцям надавалося право лікуватися в лазаретах ЧА; махновці мали право вербувати до своїх лав місцевих селян південного сходу України). Цю частину угоди підписали від імені команду­вання Південного фронту Фрунзе, Бела-Кун та Гусєв; з боку реввійськ­ради повстанської армії – Куриленко і Попов. Крім підписаних пунктів, махновці висунули 4-й пункт політичної угоди, яким передбачалося створення на території дій повстанської армії вільних місцевих органів політичного й економічного самовряду­вання, які б мали автономію і підтримували федеративний зв’язок з державними органами Рад-республіки. Цей пункт не був підпи­саний тоді, мав бути всебічно вивчений обома сторонами і підписаний пізніше. Зрозуміло, розгромивши останній оплот контрреволюції, Радян­-влада не пішла б на створення анархо-махновської республіки, що вона й зробила в листопаді 1920 р.. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                      Для переговорів з урядом більшовиків з приводу 4-го пункту політичної угоди (частини угоди), а також, для нагляду за виконанням угоди до Харкова було направлено делегацію махновців на чолі з Д.Поповим і А.Будановим, яка отримала з махновської каси 200 тис. рублів на поточні витрати, їй було наказано поводитися коректно і не кидатися антибільшовицькими гаслами. До командувача Південного фронту Фрунзе, як військові спостерігачі, були відряджені військові командири Куриленко, Хохотова, Клейн, анархіст І.Чарін. Однак на початку листопаду всі вони були відкликані, і в Харкові залишилися тільки Попов, Буданов, Ольга Таратута. На час своєї місії в Харкові Попова було звільнено з посади секретаря махновської ради, і його місце зайняв П.Рибін (Зонов).
                        [ Гарантировать выполнение военной части соглашения должна была политическая его часть.
                       1: немедленное освобождение и прекращение преследований в дальнейшем всех махновцев и анархистов, за исключением вооруженно выступающих против Советского правительства.
                        2: свобода устной и печатной анархистской пропаганды.
                        3: свободное участие в выборах в советы, участие махновцев и анархистов в подготовке V Всеукраинского съезда Советов в декабре 1920 года.
                         Все эти пункты соглашения представитель правительства Советской Украины Яков Яковлев подписал. За гранью соглашения остался только один, четвертый пункт…. Яковлев заявил, что вопросы такой степени важности решать не полномочен. Они требуют обсуждения, консультаций с Москвой.
                         Все это по-настоящему поразительно. Неужели Махно в самом деле полагал, что все это всерьез. Выходит так, больше ему (як дурить самого себе) ничего не оставалось делать. Махновцы, как и все революционеры, когда-либо доверявшиеся большевикам, исходили из простого подобия: мы революционеры – и они революционеры, мы за Советы – и они за Советы…. Другое дело, что большевики заблуждаются, они ожесточились, но они поймут…. Поймут, что без пространства экономической и духовной свободы бессмысленна сама революция…. Невозможно было осознать, в то время, что за годы Гражданской войны партия большевиков превратилась в совершенно особую структуру, которая неизбежно, и вне зависимости от воли отдельных ее вождей, эволюционировала в сторону самого тяжкого, параноидального тоталитаризма, сравнимого только с (шовінізмом) фашизмом…. Чтобы увидеть это воочию, нужно было подождать лет десять или хотя бы два года – когда для бывших собратьев по революции распахнулись ворота Соловецкого лагеря особого назначения. Махно даром предвидения не обладал (тактик НЕ був стратегом). И потом, он действительно был ОСЛЕПЛЕН результатами своей победы. После восьми месяцев проклятого бандитства настал долгожданный покой. С ним, гонимым и проклинаемым всеми, преданным даже единомышленниками, велись переговоры на правительственном уровне! С него печатно сняли обвинение в контрреволюции и пособничестве Врангелю. Его рану заживляли московские доктора. (Skirda A. Nestor Makhno,Paris,1982,р.254)…! В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                         Махновці лише після підписання угоди зрозуміли, що «забули» в ній обумовити питання ПОСТАЧАННЯ та ФІНАНСУВАННЯ своїх частин, що згодом призвело до ПОВНОЇ відмови керівництва …(кровавих московських окупантів) постачати махновцям («рабам, підніжкам, грязі Москви») харчі, зброю, спорядження. Махновці вимагали від Фрунзе 100 млн. рублів (чому вже не 1 мільярд?) на утримання своєї армії, але (раби) так і не отримали їх (від рабовласника).     

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 3.

                     Ставище у спогадах євреїв: Із листа Центрального управління Надзвичайних Комісій в Україні ЦК КП(б)У про політичний стан у Київській губернії з 01 до 15 жовтня 1920 р. та безчинства частин 1-ї Кінної армії С.Будьоного: «В м. Ставище Таращанского уезда был произведен погром продполком, …Андрианова. Продармейцы раздевали жителей, избивали и даже убили нескольких селян. Была ими же разгромлена синагога, разбиты скрижали, разорвана Тора». [Центральний державний архів громадських організацій України,фонд1,опис20,справа197].
                      У жовтні 1920 р., під час перекидання частин 1-ї Кінної армії з Польського на Врангелівський фронт, коли їх частини знаходилися в Київській губернії, в 6-й кавдивізії 1-ї Кінної армії стався стихійний бунт під гаслом «Геть Троцького! Хай живе Махно!», під час якого бійці розігнали політичний і особливий відділи дивізії та вбили кількох командирів дивізії, комісарів і чекістів. Силами особливих частин вдалося ізолювати повсталі бригади Кінармії, перегородити шлях панцерними потягами. Повстали з 6-ї кавдивізії не дали з’єднатися із невдоволеними з 4-ї кавдивізії 1-ї Кінної, де також були значні антибільшовицькі настрої. Кінармійці піддалися на умовляння Будьонного і склали зброю, після чого було «виявлено» багато «підбурювачів», котрих негайно розстріляли, деякі частини були розформовані та віддані під суд ревтрибуналу.
                      13.10.1920. махновці виступили на фронт, зайнявши його ділянку між Синельниковим і Чаплиним. Їх армія складалася з 9 тис. багнетів та 4 тис. шабель. 2-га та 3-тя групи махновської армії були об’єднані в Ударну групу Каретникова-Білаша, до якої було ще передано 2 батальйони махновського кулеметного полку (250 кулеметів) і повстанський загін Чалого.
                       [ Очень точно показыва­ет целевое вовлечение Махно в военные действия против Врангеля помощник командующего Южного фронта С.Д.Харламов в своем воспоминании: «Кроме того, нашей делегации удалось склонить Махно к участию в боях против Врангеля. Все эти меры (склонить Махно к участию в боях против Врангеля), принятые по РАСПОРЯЖЕНИЮ Фрунзе, обеспечи­ли на Южном фронте перелом в нашу сторону». (О Михаиле Фрунзе. Воспоминания,М,1985,с.1).
                       Давайте рассматривать Л.Задова как потенциаль­ную кандидатуру для выполнения задания ВЧК (склонить Махно к участию в боях против Врангеля). Нам кажется, что перед Дзержинским или людьми из его окружения была поставлена только первая часть общего плана, а именно «подтолкнуть» батька Махно на союз с Красной Армией против белогвардейцев. Ду­мается, что вторую часть задуманной операции – после разгрома Врангеля ликвидировать Махно и махновщину в Крыму – до Задова не доводили. Мы можем предположить, что такое указание получил Задов вскоре после публикования в печати обращения Джержинского и Манцева убить Махно. Следует сказать, что Задов эту работу (обрабаты­вать батька) начал во время рейда Махно по Полтав­ской губернии, ибо пройдя Харьковскую губернию, Махно начал действовать по реализации подкинутой идеи.
                      Вспомним, когда в конце августа 1920 г., после захвата махновцыми г. Изюм, они двинулись на Славянск. При­мерно на полпути стояло большое село Голая Долина, которое до прихода Махно было захвачено промахновской бандой Савонова. Его главарь вызывает по телефону начальника тыла Донецкой губернии И.С.Локатоша и начинает вести переговоры. «…Когда же ему (Савонову) предложили приехать в Славянск для переговоров, на что обещал дать ответ, который еще не получен»... (ДОГА,Фонд Р-1146,оп.2,ед.хр.57,лист55). Думаю, что читателю понятно – это был пробный камень. Савонов, предводитель небольшой банды, выполнял чью-то волю, ибо его вооруженная группа не представляла военную силу, с которой могли бы считаться губернские власти.
                       И продолжение этого случая есть. Скажем, что поручение это ему давал сам батько Махно.
                       Думается, что совсем не случайно махновские силы остановились в с. Хрестище за десять верст от Славянска и ждали результатов возможных переговоров Савонова с Локатошем целых пять суток. Но после того, как Савонов не явился в Славянск, Махно пошел на Старобельск.
                        После Старобельска и боев в районе Миллерово Махно занял последний и двинулся на Морозовскую. Там ему передали нужное количество снарядов к орудиям. Махно возвратился в район Беловодска, и теперь уже от его армии последовало пред­ложение выступить против белогвардейцев.
                         Однако, как свидетельствуют последние публикации, комендантом Крымской группы был назначен Лева Задов. (Труд, 01.12.1989.) Из других источников мы узнаем, что Задов командовал конно-артиллерийской группой, бравшей Турецкий вал при штурме Перекопа, а из третьих – что он руководил пехотно-артиллерийской группой. Для нас главное то, что Лева Задов также был послан батьком Махно в Крым. А из этого мы вправе сделать вывод, что Махно всех сторонни­ков борьбы с Врангелем посылал реализовать их же идею.
                          Махно словно чувствуя подвох в заклю­чении соглашения, так писал в своей газете «Путь к свободе», вышедшей 13.10.1920., т.е. в момент ухода повстанцев из Старобельска на вранге­левский фронт: «Мы всегда были и будем идейными, непримиримыми врагами коммунистов-большевиков, а потому не следует путать военный контакт с призна­нием Советской власти, чего не могло быть и не будет». (Цит. по Д.Лебедева. Указ.соч.,с.39). Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].
                          Деревня на этот раз была разорвана, расколота непримиримой враждой. В резолюции I съезда комитетов незаможного селянства Украины (15.10.2018.), состоявшегося в конце 1920 г., сквозит совершенно разбойничий дух: «Кулацкое хозяйство должно быть ликвидировано так же, как и помещичье. Земля у кулака вся должна быть отобрана, его дом использован для общественных нужд, его мертвый инвентарь передан на прокатный пункт, его племенной скот сведен на случной пункт, а сам кулак должен быть изгнан из деревни, как помещик изгнан из своего поместья…». (М.Кубанин. Махновщина,Л,1927,с.141). Классовая борьба тоже имеет свою абсурдную логику, свою мистику. Не могло крестьянство, трижды или четырежды ограбленное уже в ходе войны, не сопротивляться всему этому маразму. Почти неправдоподобно, что защитником самых сильных, самых богатых в деревне стал Махно – лютый экспроприатор и налетчик 1918 года, гроза помещиков и кулаков, каторжник, огнепускатель. Но в 1918-м грабили «чужих» – помещиков, настоящих кулаков, немцев-хуторян, которых он и его парни ненавидели. А в 1920 году должно было начаться нечто неправдоподобное – свои должны были ополчиться на своих, перетаскивать из хаты в хату добро друг друга, завидовать, предавать…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                         16.10. повстанська армія, розбита на три оперативні і одну ре­зервну групи, загальною чисельністю бл. 13 тис. піших та кінних бійців зайняла відведену їй ділянку фронту між 13-ю та 4-ю …(кровавими) арміям и в районі залізничної стан­ції Ульянівка. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                         16.10. Петровський підписав постанову ВУЦВК, що поновлювала махновців у громадянських правах і забороняла місцевим властям їх переслідувати. Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                         17.10.. Президиум Центрального Исполни­тельного Комитета рабочих, красноармейских и крестьянских депутатов Украины настоящим предписывает всем судебным и другим органам и военным учреждениям на территории Советской Украины «1) приоста­новить всякие судебные, административные или другие преследования против лиц, арестованных за участие в действиях махновско-анархических организаций; 2) всех вышеупомянутых лиц, находящихся под арестом, за­явивших о своем отказе прибегнуть к вооруженной силе против власти Украинской Советской республики – немедленно освободить и восстановить во всех правах; 3) все лица, принадлежавшие к махновско-анархическим организациям, отказавшиеся от вооруженной борьбы против Советской власти, получают права, равные со всеми рабочими, крестьянами, всеми политическими и гражданскими правами». (Коммунист. 17 октября 1920).
                         В’ячеслав Василенко. Більшовицькі амністії початку 1920-х рр. як засіб боротьби проти повстанського руху. http://history.org.ua/JournALL/gpu/gpu_2011_1/5.pdf  
                         Врангель самым серьезным образом следил за ситуацией в Старобельске, где начались переговоры махновского штаба с командованием Южного фрон­та. Перед тем, как было достигнуто соглашение, в расположение махновской армии прибыло два белых офицера, которые выложили на стол перед Махно предложения барона Врангеля о совместных действи­ях против Красной Армии. Махно отклонил предложение белогвардейцев, и к приезду представителей командо­вания Южного фронта (Бэла-Кун и др.) штаб дал команду повесить офицеров-парламентеров. Этого факта касались многие историки, но из их поля зрения выпадал тот факт, что на этом усилия Врангеля перетянуть Махно на свою сторону не закончились. Нам удалось отыскать доку­мент в Донецком облгосархиве, свидетельствующий о попытке Врангеля помешать выполнять соглашения даже после того, как оно состоялось. Документы: «11-го октября 1920 года в Луганском районе Донец­кой губернии разведчиками задержан один бандит из с. Княжино, который оказался белым офицером и предлагал махновцам соединиться с ними и общими усилиями идти против красных...». (ДОГА. Фонд Р-1146,оп.2,ед.хр.57,лист208). А высланная повторная разведка захватила еще 4-х всадников в том же Княжино, которые при допросе назвались махнов­цами, но махновцы их не признали, назвали белыми бандитами. «Один из задержанных пытался бежать, но был зарублен. По словам остальных задержанных зарубленным оказался генерал Спиридонов. Пойман­ные белые бандиты были направлены под конвоем на нашу заставу, доставлены в штаб бригады 19 в Лу­ганск». (ДОГА. Фонд Р-1146,оп.2,ед.хр.57,лист208). Этот пример говорит о том, что Врангель, возможно, посчитал, что посланные к Махно офице­ры не произвели на батька должного впечатления. Поэтому среди других в третий раз он направил генерала, возможно с более широкими полномочия­ми. Не исключено, что Спиридонов бросился бежать, чтобы все же добраться до Махно и выполнить приказ барона, донести до адресата важность предлагаемого союза. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева
                           [ Ввечері 18.10.1920. відбулася нарада вищого командування махновців. На порядку денному було обговорення того стратегічного завдання, яке перед махновцями ставило (окупаційне) рад-командування. Повстанці мали прорватися у тил білих на мелітопольському напрямку, не пізніше 30 жовтня вийти під Салькове на Чонгарському півострові та Перекоп і, заблокувавши ці перешийки, відрізати білим шлях до Криму з материкової України. Такий оригінальний план мав видаватися махновським командирам нереалістичним і відверто безжальним щодо самих повстанців.
                           На нараді був присутній рад-представник Бела Кун, прибуття якого слід розцінювати як продовження політики заспокоєння махновців (окозамилювання) стосовно 4-го пункту угоди. На нараді він був не єдиним гостем. Через лінію фронту пробрався отаман Чалий, супроводжуючи врангелівського офіцера-посланця (капітана Михайлова, «два белых офицера», «один бандит, белый офицер» ?). Останній передав пропозиції свого командування щодо можливого союзу махновців з білими. Реакція самого Махна на ці пропозиції (а він у великому гніві наказав розстріляти офіцера) дозволяє деякою мірою усвідомити ті настрої, що панували у махновському середовищі. Принаймні розвідка червоних зв’язки Махна з врангелівцями відверто вважала реальними. Отже, Махно, розуміючи, що підозри у цих зв'язках падають безпосередньо на нього, і зважаючи на присутність на нараді такого небажаного свідка, як Кун, прийняв таке емоційне і явно поспішне рішення стратити врангелівського посланця.
                        Цікавим видається і момент контакту командирів РПАУ(м) і Чалого, що представляв «білих» махновців. Ця зустріч вважається першою такою (можливо, якраз тому, що відбулася при свідках), і у присутності Куна Чалий мав стати показовим цапом-відбувайлом. І він їм став, адже нарада тут же перетворилася фактично на військовий трибунал, якому Чалий змушений був давати відповідні пояснення. Ці пояснення врятували Чалому життя. Їхня логіка була такою: червоний терор попередніх місяців проти махновців унеможливив щирі стосунки повстанців з більшовиками, отже, місцеві махновці, як і сам Махно, продовжили боротьбу проти диктатури комуністів; коли Врангель зайняв деякі повстанські райони, махновці почали придивлятися до реальної політики білих і швидко переконалися, що Врангель у своєму ставленні до селянина – це НЕ те саме, що Денікін; тим не менш, розуміючи, що білі є принциповими ворогами повстанців, махновці у врангелівському тилу не поспішали з ними співпрацювати; втім боротьба самого Махна проти червоних не припинялася, а тут ще і командування білих (а за ними, кроваві) почало поширювати чутки про вже укладений договір між Врангелем і Махном; перевірити ж ці чутки ніякої можливості не було, ось чому деякі отамани погодилися на співпрацю з білими, вважаючи, що діють в руслі політики самого Махна. Крім того, жоден загін «білих» махновців досі не брав участі у бойових діях проти інших повстанців і червоних, адже вони перебували на етапі формування і підготовки. І останнє: переважна більшість «білих» махновців готова у будь-який момент приєднатися до РПАУ(м).
                         Отже, на 18.10. у складі Російської армії Врангеля формувалися такі окремі повстанські (махновські) загони чи підрозділи: у Поповому – загін Самка (400 багнетів), у Малій Токмачці – бригада Іщенка (700 багнетів), у Ногайську – полк Голика (200 багнетів), у Кінських Роздорах – піхотна бригада самого Чалого (тисяча бійців), у Жеребці – піхотна бригада Яценка (500 чол.), у Комишевасі – змішана бригада Савченка (500 багнетів, 200 шабель). Таким чином, за офіційними даними, тільки у Приазов'ї на службі білих перебували 3500 повстанців-махновців.
                        Окремо слід сказати про дивізію ім. батька Махна (800 бійців), очолювану махновським командиром Володіним, який ще з літа 1920 р. перебував на службі у Врангеля. На початку жовтня у складі спеціальної групи військ білих дивізія Володіна брала участь у наступі на правому березі Дніпра. Комдив виявився вірним ідеалам повстанського руху, тому, коли отримав наказ командування ОГ(м) повстати проти білих, він так і зробив. Дивізія Володіна почала громити тили врангелівців, намагалася знищити штаб армії генерала Кутєпова, аж поки не була оточена переважаючими силами супротивника і розбита. Сам отаман був розстріляний 25.10. у Мелітополі. Демарш дивізії Володіна, по суті, зірвав плани Врангеля щодо закріплення на Правобережжі.
                         Очевидно, що на нараді 18.10. було ухвалено рішення і стосовно подальшої долі «білих» махновців. Отже, лояльні до Махна отамани, такі, наприклад, як Чалий, мали або пробиватися на з'єднання з РПАУ(м), або повставати в тилу білих, як Володін, і оперувати самостійно до часу приходу основного повстанського війська чи червоних. Отаманів, які ігнорували накази штабу РПАУ(м), мали відстороняти від командування підрозділами і розстрілювати, а їхні загони повинні були приєднуватися до військ Махна. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                         Махновський штаб звернувся до окремих повстанських загонів, які були сформовані Врангелем, із закликом вдарити по тилах білих, приєднатися до махновської армії.
                         Всем верным махновским частям ВСЮР был направлен секретный приказ о готовности к тыловым ударам по врангелевцам.  Газета "Набат" № 8, январь 2003 года. Вячеслав Азаров. «Соглашение не оглашать…».
                         У жовтні Володін отримав таємний наказ зі штабу РПАУ(м) почати громити тили «білих» (в Криму).
                          [ З прибуттям РПАУ(м) на позиції лінія фронту набула остаточного вигляду. Диспозиція військ по обидва боки протистояння була такою: у білих – 160 верст по лінії Маріуполь – р. Кальчик до Малого Янісоля, ст. Хлібодарівки та Златоустівки – р. Мокрі Яли до Комара – Великої Михайлівки – р. Вовча, Покровського і станції Мечетна займали Донський піхотний корпус генерала Абрамова1 (15 тис. багнетів) і Донський кавкорпус генерала Морозова (9 тис. шабель). У резерві Абрамова і Морозова перебували 1300 «білих» махновців, а також загін німців-колоністів та 9-та кавдизія (1 тис. багнетів та 1,5 тис. шабель), Ділянку від Катеринівки на Вовчій і приблизно до Середньої Терси займала 1-ша армія генерала Кутєпова (20 тис. багнетів, 10 тис. шабель) з тисячею «білих» махновців у резерві. Від Синельникового до станції Іларіонове і Дніпра позиції займала Дроздовська дивізія. Далі, вздовж Дніпра до Олександрівська, оборону тримала Марковська дивізія; від Олександрівська по Дніпру до Нововоронцовки розташувалися частини Корніловської піхотної та 6-ї кавалерійської дивізій генерала Барбовича. Від Нововоронцовки до узбережжя Чорного моря позиції займала 2-га армія генерала Драценка (бл. 7 тис. багнетів, 4 тис. шабель), 7-тисячний резерв якої знаходився на Перекопі.
                          Усього армія Врангеля налічувала 55 тис. багнетів і 25 тис. шабель, враховуючи 20-тисячний резерв у Криму, 213 гармат, 1663 кулемети, 14 бронепотягів, 42 літаки, 45 танків і авто-панцерників.
                          Сили червоних. На східному, маріупольському, напрямку діяла окрема кавгрупа Левандовського (бл. 5,5 тис. шабель). Разом з нею проти Абрамова і Морозова оперувала 13-та армія, що складалася з 9, 23, 30-ї і 42-ї дивізій. Остання на своєму правому фланзі мала РПАУ(м). Повстанці діяли фактично на стику армій Абрамова і Кутєпова, що певною мірою полегшувало завдання Махна. Проти Кутєпова, дроздовців і марковців, по лінії Синельникове – Катеринослав – Кічкас – Біленьке, діяла 4-та армія червоних. Проти корніловців і Барбовича з правого берега Дніпра діяла 2-га кінна армія Миронова (9 тис. шабель, 16 тис. багнетів). Проти Драценка стояла 6-та армія червоних, яка нараховувала 39 тис. багнетів і 2,5 тис, шабель.
                          Усього Південний фронт, включаючи РПАУ(м), налічував близько 97-100 тис. багнетів і 17 тис. шабель. На підході з польського фронту була ще 1-ша кінна армія Будьонного, разом з бійцями якої та деякими іншими резервами червона кавалерія Південного фронту нараховувала до 43 тис. шабель. Крім того, Фрунзе мав 527 гармат, 2667 кулеметів, 17 бронепотягів, 45 літаків, 57 автопанцерників.
                         Декілька днів перебування на фронті махновське командування витратило на подальшу реорганізацію своєї армії, яка тепер складалася з трьох оперативних і однієї резервної груп, окремого кулеметного полку і трьох артбатарей. 1-ша опергрупа (командир Марченко, начштабу Тарановський) складалася з 1-го, 2-го піхотних і 1-го й 3-го кавалерійських полків; 2-га (командир Петренко, начштабу Щусь) – з 4-го, 5-го, 6-го піхотних та 2-го і 5-го кавалерійських полків; 3-тя (командир Забудько, начштабу Огарков) – з 7-го і 8-го піхотних та 4-го і 6-го кавалерійських полків. Отже, кожна оперативна група налічувала 3 тис. багнетів, тисячу шабель та 100 кулеметів. Резервна група Філя, яка продовжувала формування, нараховувала 2 тис. багнетів. Кулеметний полк Кожина налічував 600 кулеметів на тачанках і 500 шабель супроводу. Всього РПАУ(м) мала 11 тис. багнетів та 3,5 тис. шабель, не рахуючи обслугу кулеметів та гармат, а також коноводів. Інакше кажучи, кожен 9-й піхотинець і кожен 5-й кавалерист червоних були махновцями. І це без урахування прихованого резерву повстанців у вигляді «білих» махновців і псевдодезертирів у тилу червоних.
                           До 22.10. зі складу РПАУ(м) була виділена похідна група на чолі з Білашем. Група складалася з 2-ї та 3-ї опергруп і налічувала 6 тис. багнетів, 2,5 тис. шабель, 10 гармат і 300 кулеметів. Ударом від Васильківки на Новомиколаївку Білаш мав прорватися через позиції армії Кутєпова і, вийшовши в тил Синельниковського угруповання білих, по частинах знищити його. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                           Француз­ские газеты признавали, что тема Махно и Врангеля была сильно раздута. Через пять дней после вступле­ния Махно в борьбу с Врангелем, т.е. 20.10.1920.. Народный Комиссариат по военным делам РСФСР вынужден был признать через газету «Ком­мунист», что опубликованные ранее документы о формальном союзе Махно и Врангеля, как это теперь выяснилось, неправильны: «Как известно, французская печать очень много говорила о союзе Врангеля с Махно. Советская печать также опубликовала в свое время документы, свидетельствую­щие о формальном союзе Махно и Врангеля. В настоя­щее время выясняется неправильность этой информа­ции. Несомненно, Махно оказывал фактическое содей­ствие Врангелю, как и польской шляхте, поскольку он одновременно с ними сражался против Красной Армии. Но формально союза между ними не было. Все докумен­ты, говорившие о формальном союзе, были подделаны Врангелем. Некий крымский бандит, назвавший себя атаманом Володиным, выступал под руководством вран­гелевского штаба в качестве атамана, подчиненного Махно. На самом деле никакой между ними связи не было...». (Гражданская война на Украине,т.3,с.624). Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 4.

                       20.10.1920. махновці почали бойові дії біля ст. Успенівка. Групи Петренка та Забудька спільно з Чалим ударили по з’єднанням білих у р-оні Синельникового та увійшли до тилу білих.
                       [ Общее наступление …(кровавых) должно было начаться в последней декаде октября. 19–20 октября у Фрунзе состоялось несколько серьезных разговоров по телефону с главкомом С.Каменевым по поводу перспектив прорыва.
                       Несмотря на то, что силы Красной армии превосходили белых численно как минимум вдвое (133 тысячи красноармейцев против 58 тысяч врангелевцев), была существенная опасность, что удар выйдет недостаточно сильным и все смажется. Командарм 2-й конной Миронов жаловался, что в армии нет ни дисциплины, ни комсостава, ни снабжения, а в отдельных частях «абсолютный развал», в связи, с чем выражал опасение, что задачу форсирования Днепра у Никополя армия выполнить не сможет.
                        Фрунзе и Каменев обсудили возможность часть мироновских сил передать Первой конной Буденного, которая стояла ниже по Днепру и, вырвавшись с каховского плацдарма, могла бы срезать белых под самый корень, но тут уж Каменеву пришлось признать, что с такими массами кавалерии (7 конных дивизий) Буденному не совладать. (М.В.Фрунзе. Личный архив,РГВА,Ф.32392,оп.1,д.146 с, л.3-4). 
                         К тому же после разгрома под Варшавой Конармия Буденного была, пожалуй, даже в худшем положении, чем мироновцы: неудача похода расстроила ее, переброска с польского фронта на врангелевский – разложила. По пути следования армии повсюду отмечались грабежи мирного населения. Бойцы явно потеряли смысл, ввергнувший их в водоворот войны, и открыто начинали дурить. Еще 6 октября в докладе Ленину о положении на фронте Фрунзе отмечал, что Первая конная «будет представлять угрозу для нашего спокойствия в ближайшем будущем». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.179), и просил прислать в армию агитатором товарища Калинина. Калинин приехал, когда нужно было уже не агитировать, а карать: при попытке остановить мародеров был убит конармейцами комиссар 6-й кавдивизии Шепелев. Москва отдала беспрецедентный в истории Красной армии приказ: судить всю дивизию. Под предлогом приезда в часть товарища Калинина, дивизия была выведена на смотр. Плац для смотра был найден вблизи железной дороги. Когда построение закончилось, на пути стало два бронепоезда. Под дулами орудий и пулеметов Ворошилов объявил смутьянам, что дивизия будет прощена, если сама выдаст мародеров. Выдано и расстреляно было больше ста человек. Так что и на Первую конную полагаться вполне было тоже нельзя….
                         21.10. Фрунзе получил какие-то сведения относительно отхода белых на юг под прикрытием арьергардов и, в частности, об отводе в городок Армянский базар, за Перекопский вал, танков, бронемашин и тяжелой артиллерии. Он немедленно реагирует приказом: «…путем выдвижения вперед авангардных частей и глубокими поисками проверить вышеуказанные сведения, разбивая арьергарды противника, воспрепятствовать проводимой им перегруппировке сил, для чего… командарму Повстанческой в ночь с 21 на 22/Х выступить из района сосредоточения и, двигаясь форсированным маршем, обойти вышеуказанную группу с востока… отрезать бронепоезда противника и ударом с тыла их разгромить». (М.В.Фрунзе. Личный архив,РГВА,Ф.32392,оп.1,д.146с, л. 24-26).
                        Несмотря на присутствие перед фронтом 13-й армии «всех частей Донкорпуса противника», считавшегося в числе лучших врангелевских соединений, махновцам и частям 23-й дивизии удалось не только выполнить приказ Фрунзе, но и нанести тяжелое поражение Дроздовской дивизии, взять четыре тысячи пленных и в буквальном смысле слова разорвать фронт, чем Фрунзе немедленно и воспользовался.[21] В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                        [ 22.10.1920. газета «Коммунист» опубликовала только «Условия предварительного со­глашения по военному вопросу между Советским правительством Украинской республики и Револю­ционно-повстанческой армией Украины (махновца­ми)», состоящие всего из двух пунктов. А о политичес­ком соглашении, состоящем из трех пунктов – ни слова. Это был сознательный обман. Это значит, что уже тогда, когда намечалось это соглашение, была до­говоренность в высшем эшелоне военной власти, что после разгрома Врангеля будет придуман повод для полного уничтожения Махно и его армии.
                        Махно радовался соглашению (з московськими окупантами). Ведь, как писал историк В.Голованов, соглашение сулило ему очень большие политические выгоды, в частности «...обсуж­дение вопроса об автономии "вольного района", в возможность которого Махно ФАНАТИЧНО верил. Имен­но потому не оставляет сомнения, что "соглашение" было ничем иным, как политической хитростью, направленной на то, чтобы привлечь Махно к взятию Крыма...». (Литературная газета 1989, 8 февраля). Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].
                        [ Вранці 22.10. група почала свій прорив. Під Новомиколаївкою до неї приєдналася бригада Чалого, і вже під вечір об'єднані сили повстанців у бою під Михайло-Лукашевом розгромили два полки дроздовців, захопивши 8 гармат, 50 кулеметів, обоз і 4 тис. полонених колишніх червоноармійців.
                        На світанку 23-го Білаш атакував ст. Софіївку, де під удар махновців потрапив ще один полк дроздовців, який мав зупинити прорив махновців. Розгромивши і його, махновці пошкодили залізничну колію, піймавши у пастку декілька бронепотягів білих. Своїми діями 22-го і вранці 23-го Білаш фактично зламав оборону врангелівців на ділянці Васильківка – Синельникове – Дніпро. Вже у першій половині дня 23.10. група Білаша атакувала Олександрівськ, долаючи опір полку марковців і 7-ї кавдивізії. Тут спільно з махновцями діяла 23-тя піхотна дивізія 4-ї армії червоних, що нараховувала 700 багнетів і 50 шабель. З-під Олександрівська білі відступили вздовж Дніпра на південь, до Новогригорівки (суч. Григорівка), однак Білаш переслідував їх і нав'язав їм тут ще один бій, взявши у полон дві роти марковців, близько півтисячи кінних, 2 гармати і 15 кулеметів.
                       Повернувши Олександрівськ під владу червоних, Білаш увечері 23.10. виступив на Комишеваху, де розігнав місцеву врангелівську варту і пошкодив залізницю. Тут був полонений і розстріляний отаман Яценко, який, на думку махновців, надто загрався у дружбу з Врангелем, а його загін був приєднаний до бригади Чалого. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                        24.10. Фрунзе поставив перед махновцями завдання: глибоко врізавшись у білогвардійський тил, розгромити ворожі комунікації та оборонні позиції біля Маріуполя та Оріхова. А далі спробувати захопити та контролювати Кримський перешийок і при вдалому розвиткові подій прорватися до Криму і очолити там повстанський рух спільно з Кримською повстанською армією Мокроусова. Махновський штаб та рада махновської армії ідею Фрунзе про рейд по білим тилам підтримали, проте, реально оцінивши ситуацію, прийшли до висновку, що ОДНОЧАСНО утримувати перешийок та діяти в Криму махновцям буде не під силу.
                         [ 24.10., перебуваючи у Комишевасі, Білаш отримав від Фрунзе наказ вести своє військо через Оріхів і Мелітополь на Салькове, аби зайняти перешийок не пізніше 29-го. Але махновці не були б махновцями, якби погодилися виконувати смертоносні накази червоних без користі для себе. Ще у Комишевасі Білаш виділив зі складу свого формування Особливу групу (ОГ), яка складалася з піхоти Чалого на тачанках (2,5 тис. багнетів) і кавполку Москалевського (700 шабель) з двома гарматами. ОГ, відповідно до наказу Фрунзе, мала вести наступ через Великий Токмак на Мелітополь. Білаш же у той час, за махновським планом, мав здобути Гуляйполе. З Оріхова він повів свою групу через Малу Токмачку, де приєднав 700 повстанців Іщенка, на Новокарлівку. Тут комгрупи чомусь вирішив передоручити штурм Гуляйполя своєму заступникові Гавриленку, а сам виїхав до Новомиколаївки, де з 22 жовтня перебувало вище командування РПАУ(м). Гавриленко також поділив похідну групу ще на дві частини, замість того, щоб усіма силами атакувати Гуляйполе. Він відправив тисячу бійців під командою Іщенка для захоплення Пологів.
                        24.10. ОГ Чалого-Москалевського, приєднавши до себе загін Савченка (останній був розстріляний), атакувала Великий Токмак, де обмежилася пошкодженням залізничної колії, але під тиском залишків 7-ї кавдивізії білих відійшла назад до Оріхова.
                         25.10. на світанку Гавриленко (та Марченко) на чолі 4,2 тис. багнетів і 1,8 тис. шабель повів наступ на рідне село. Гуляйполе захищав, пребуваючи фактично у напівоточені, Донський кавкорпус Морозова, підкріплений вісьмома літаками та двома танками. Гавриленко атакував невинахідливо, в лоб, і бій тривав увесь світловий день. Махновці зазнали відчутних втрат: 4-й і 2-й піхотні полки Савонова і Клерфмана (р.н.? – †? з 1920 доля невідома) втратили тисячу бійців убитими і сімсот полоненими, які були порубані козаками-донцями пізніше по дорозі на Пологи, коли Морозов виривався з оточення. Зазнавши таких втрат, Гавриленко ввечері відступив від села, але у ніч знов атакував і нарешті досяг успіху.
                        Іщенко ще вдень 25-го захопив Пологи, де взяв значні артилерійські трофеї. Однак донці, що відступали з Гуляйполя, вранці 26 жовтня контратакували станцію і прорвалися через позиції Іщенка, порубавши до сотні махновців. Прорив білого фронту махновцями, таким чином, не відбувся. Одначе рейди махновців допомогли червоним військам Фрунзе зайняти вигідні позиції для здійснення т.зв. контрнаступу Південного фронту. Архірейський Д.В. Махновська веремія].

                        Між іншим, в оточення Махна були заслані шпигуни (Марк Спектор – Бойченко), який доповідав начальнику ВУЧК В.Манцеву про перебіг таємної наради повстанського керівництва та анархістів «Набату» в Гуляйполі, в кінці жовтня 1920 р..
                          На 25.10. в гуляйпільському р-оні було всього 2 тис. махновців при 30 кулеметах та 2 гарматах, то через 20 діб кількість бійців збільшилася у 5 разів, а гармат – у 10 разів. Тилову групу махновців більшовицька агентура оцінювала в межах від 10 до 20 тис. чоловік.
                         [ 25.10. корпус Каретникова получил от командующего фронтом новый приказ: «Двигаясь в направлении Орехов, Б.Токмак, Мелитополь и далее, громить тылы противника (штабы, обозы, связь, жел. дороги). Разрушить жел. дорогу на участке Мелитополь – ст. Сальково и по возможности не позднее 29/Х овладеть перекопскими перешейками». (М.В.Фрунзе. Личный архив,РГВА,Ф.32392,оп.1,д.146с, л.30).
                         Что же происходило целую неделю до 28.10.?! Еще Вторая конная не навела переправы через Днепр, еще не получили приказа о выступлении буденновцы, которым, по замыслу, отводилась во всей операции главная роль, а Повстанческой армии уже предписывалось «овладеть перешейками!». Конечно, это была своего рода военная игра: а вдруг выгорит? Первая конная к выступлению была не готова, а Повстанческой армией можно было и рискнуть, черт бы с ней, если б сгинула, – зато в случае успеха это была бы просто невероятная удача! Позже, в одном из блокнотов, куда Фрунзе записывал к осмыслению – то ли своему, то ли будущих историков – ключевые моменты операций против Врангеля, он отметил, что издал этот приказ потому, что представители махновцев в Харькове уверяли, что задача овладения перешейками легко может быть выполнена Повстанческой армией.
                        Семен Каретников, руководивший операциями махновцев, понимал, что так для Повстанческой армии дело, пожалуй что, добром не кончится: даже если она и пронзит белый тыл и захватит перешейки, она все равно будет стерта в порошок отступающими белыми. Белые еще слишком сильны, а Фрунзе готов пожертвовать его корпусом, как дальнобойной фигурой в шахматной игре. Каретников заартачился.
                         Как упоминает 23-летний тогда связист 42-й дивизии Василий Белоусов, в эти дни, 25–26 октября, он нес дежурство на телефонной станции. Было раннее утро. Внезапно к дому подъехали три кавалериста. Один спешился и вошел в залу. Увидев дежурного, сказал, что он, уполномоченный войск группы Махно Каретников, желал бы соединиться со штабом Южного фронта. Он соединился со штабом бригады, в которой служил. Пришел комбриг, пожал Каретникову руку, с интересом разглядывая его, после чего дал разрешение на связь и удалился. Связывались многоступенчато: сначала вызвали телеграфом штаб 42-й, дивизия связалась с армией, армия – с фронтом. Каретников продиктовал такой текст: «В назначенное вами время группа Махно перешла в наступление на белогвардейцев, понесла потери в живой силе. Мы просим командование Южного фронта выступить и, двигаясь своим маршрутом, придти к намеченной вами цели. В случае отказа от наших требований мы окопаемся и будем стоять на месте». (В.В.Белоусов. Воспоминания. Архив автора). Ответа из штаба фронта долго не было. Каретников поглядывал в окно – «не окружают ли станцию». Наконец телеграф отстучал ответ Фрунзе: «Штаб Южного фронта дал согласие на вашу просьбу». Каретников поблагодарил связистов и вышел. Дня через два, вспоминает В.Белоусов, действительно началось наступление. «Махновцы передают пленных белогвардейцев, а наши части сопровождают в тыл. Фронт так быстро двигался, что пехота не успевала подходить». (В.В.Белоусов. Воспоминания. Архив автора).
                          Это частное свидетельство совершенно в ином свете выставляет конфликт между Южфронтом и командующим группой войск Махно Каретниковым, которым руководило нежелание со своим корпусом лезть на рожон, когда по всему фронту красные части еще СТОЯЛИ без движения. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                          26.10. (з підходом основних сил Махна Гуляйполе було звільнене) основні сили РПАУ(м) об'єднались у Гуляйполі. Похідна група Гавриленка була поповнена за рахунок бійців 1-ї оперативної та 4-ї резервної груп і перейменована у Кримську групу (КГ) на чолі з Каретниковим (Гавриленко став його заступником). Її чисельність становила 5 тис. багнетів, 5 тис. шабель, 16 гармат і 800 кулеметів, включно з кулеметним полком Кожина. Архірейський Д.В. Махновська веремія
                           В Гуляйполі залишилися лише штаб Махна, «чорна сотня» Махна, сам Махно та рештки полків Савонова й Клерфмана.
                           [ Того ж 26.10. КГ вирушила на Оріхів, де до неї приєдналась Особлива група Чалого, і далі на Василівку, що на Дніпрі. Тут відбувся бій з корніловцями, які вздовж Дніпра пробивалися на південь. Білі не змогли зупинити махновців, і Каретников захопив станцію Пришиб, загрожуючи Мелітополю.
                          За планом Фрунзе, у ніч на 28 жовтня мав розпочатися загальний контрнаступ військ Південного фронту з метою відрізати континентальні армії білих від Криму. КГ мала атакувати Великий Токмак із західного напрямку, допомагаючи 13-й армії, що просувалася зі сходу. Великий Токмак захищався силами Донського кавкорпусу і 6-ї піхотної дивізії врангелівців. Наступ Каретникова, що також мав вигляд прориву, розпочався ще 27-го. Махновці, таким чином, випередили 13-ту армію і захопили Великий Токмак самотужки, зарубавши до 500 донців, взявши у полон до 200 ворожих вояків і захопивши 4 гармати і кулемети. Шлях на Мелітополь і Салькове був відкритий.
                          Донецкий облгосархив сохранил документ – телеграмму, отправленную из Донбасса. Приведем ее часть. «Литер Харьков Наркомвнудел. Информ Вход 5839, 29/10-20 г. Старобельский р-н. После ухода Махно остались значительные следы разгрома и террора ЗПТ порча проводов телефонных аппаратов полностью по всему пути следования ТЧК Селах и волостях Волсоветы Комнезаможа в том числе милиция большинство разбежалось до сих пор невозможно привлечь их работам ТЧК...». Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                           29.10. КГ розпочала операцію із захоплення Мелітополя, який захищали Марковська дивізія і три бронепотяги білих. Повстанці взяли місто штурмом, захопивши значні і важливі для себе військові трофеї: бл. 100 вагонів різних боєприпасів, три бронепотяги, чотири аероплани, два танки, 18 гармат, 2 млн. пудів зерна тощо. У полон до них потрапили до 3 тис. марковців і корніловців. Тут же, у Мелітополі, Каретников розпочав формування нових махновських частин, зокрема 2-го кулеметного полку, також поповнив свою піхоту і кавалерію за рахунок полонених. Крім того, до Гуляйполя були відправлені дві трофейні англійські артбатареї (8 гармат) і одна російська (4 гармати). Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                           31.10.1920. махновці вийшли до кримських перешийків де махновська армія розділилася на дві основні групи: основну Кримську (командир Каретников) та Тилову групу, яка вирушила до Гуляйполя для відпочинку та поповнення, де згодом розсипалася на дрібні загони, що опанували «вільний район».
                                 Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                          31.10., КГ з боєм взяла Якимівку, просуваючись у бік Салькового і Чонгару. Втім на той час Фрунзе вже мав підстави дорікати Каретникову за порушення плану операції, адже махновці ще до 30-го мали перекрити білим шлях через Чонгар. У цій ситуації знову-таки можна побачити гостре небажання Махна і Каретникова бути жертвенними агнцями для червоних, адже стало зрозумілим, що рейдування по тилах білих не давало ніяких переваг повстанцям. Архірейський Д.В. Махновська веремія.  
                         31.10. в Бериславль, находящийся километрах в восьмидесяти от передовой, прибыл 1-й красноармейский танковый отряд «в количестве одного исправного танка». В рапорте командира бронечастей 6-й армии командарму Корку указывалось, что «второй танк стал в 14 верстах от Бериславля, третий в 30. Оба последних неисправны: лопнули трубки радиаторов вследствие холода и отсутствия спирта». (Фонд 6-й армии Южного фронта,РГВА. Ф.189,оп.3,д.129,л.д.300). В.Я.Голованов. Нестор Махно.  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 6.

ЛИСТОПАД 1920.

                        Есть две впечатляющие цифры. Если в среднем по Украине процент изъятия хлеба у крестьян составлял около одной трети задания, то в «махновской» Александровской губернии он был ничтожно мал – всего 3,1 %. Практически здесь продразверстка была парализована, изъять не удалось ничего. Да и некому было особенно изымать: в той же Александровской губернии к ноябрю 1920 года удалось организовать всего 54 комитета незаможных селян, тогда как в Киевской их было 1274. Махно все еще оставался хозяином в своем районе…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                     У Гуляйполі та навколишніх селах більшовиками-«призначенцями» не вдалося створити ні ревкомів, ні ЧК, ні інших владних структур. Ці спроби одразу ж нейтралізувалися штабом Махна, його радою та створеними «вільними радами» на місцях.
                     Про те, що відбувалося в махновському р-оні, можна мати уявлення із зведень НКВС, міліції, місцевих парткомів: «Влади Радянської в повіті нема – кілька ревкомів існують як завіса для приїжджих інструкторів… не можна вийти далі меж міста… в третині волостей Запорізької губернії вільні ради… селяни заявляють, що дадуть хліб лише після того, як отримають промислові товари… вони відмовилися зібрати (ЗАДАРМА) на потреби 42-ї дивізії 1 пудів хліба».
                      Махновцями та анархістами у «вільному (від української влади) районі» поспіхом формувалися органи паралельної влади – «вільні ради». Преображенська волость проголосила створення «Вільної Радянської Преображенської Республіки». Подібну «республіку» оголосила Білецька волость. В Оріхові, селах Токмачці, Жеребці та інших населення відмовлялося створювати ревкоми, а там, де селяни йшли на їх створення, «призначенці» не приймалися, а керівництво обирали самі сільські збори.
                       Махновський культпросвітвідділ для пропаганди махновського досвіду розіслав сотні своїх агентів Україною для «передачі досвіду».
                        Радянська міліція та військкомати були вигнані з р-ону, натомість було зорганізовано загони селянської самооборони та вербувальні пункти махновської армії. 
                        01.11.1920. ЦК КПбУ підтвердив свою угоду з махновцями, хоча й не підписав пункт про «вільні ради». ЦК розіслав усім губкомам партії роз’яснення своєї позиції та вимагав від них ідеологічно боротися з пропагандою «вільних рад», що стала прикриттям «куркульства», та нейтралізувати агітаційну роботу анархістів. Анархісти ж заявили, що будуть продовжувати боротьбу…. Отже, мир між …(кровавими вбивцями) та чорними (мертвими) був дуже нетривким та викликав непорозуміння. Уже на початку листопаду 1920-го відзначалися випадки владних репресій стосовно анархістів і махновців. В той же час українська ЧК вирішила використати угоду та легалізацію анархістів і махновців з метою взяти їх під контроль та на облік.
                       [ Анархистов из тюрем выпускали «по капле». Не выдержав, Махно телеграммой потребовал немедленного освобождения арестованных в 1919 г. Чубенко и Волина. Их освободили. Волин тут же помчался в Харьков помогать «делегации», которая, конечно, к ведению тонких политических дел была не подготовлена и, отчаиваясь, предавалась излишествам. Хозяйка квартиры, у которой останавливался Д.Попов, в ГПУ показала, что у того «день начинался с пьянства, ругани и стрельбы в квартирные лампы». (М.Кубанин. Махновщина,Л,1927,с.185). Попов пил и вообще вел себя бестолково. Махно не стерпел и выговорил ему в письме: «…Совершенно недопустимо вторично слышать о вашем нерадивом отношении к делу, порученному вам армией…». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.173).
                       А.Скирда в своей книге о Махно опубликовал редкий текст Марселя Олливье, оказавшегося в качестве гостя в самом центре занимающих нас событий. Олливье был одним из основателей Коминтерна (с французской стороны), переводчиком Розы Люксембург, да и вообще надежнейшим товарищем, каких немного было в мягкотелой и рефлексирующей Европе. После состоявшегося в Москве II Конгресса Коминтерна он был вместе с Жаком Садулем и Анри Барбюсом приглашен посмотреть на «разгром Врангеля». Возможно, что именно здесь, на Украине, Олливье впервые стал свидетелем событий, которые в тридцатые годы вынудили его внезапно порвать с коммунистическим движением, а впоследствии написать книгу «Опасный большевик», отрывки из рукописи которой удалось опубликовать А.Скирда. Заинтересованный взгляд пристрастного наблюдателя позволил французскому гостю сразу заметить то, чего, быть может, замечать ему и не следовало бы. Так, уже в разгар наступления на белых, на одной из вечеринок в Мелитополе, где размещался штаб 13-й армии, Олливье замечает «группу оживленно дискутирующих офицеров. В кругу их находился юноша лет двадцати пяти, которого окружающие явно осаждали, вследствие чего он с особой горячностью отвечал на вопросы и возражения своих собеседников. Я спросил у Виктора Таратуты (сопровождающего, свободно говорившего по-французски), о чем они спорят. Он объяснил мне, что это командир из дивизии Махно, незадолго до того влившейся в Красную армию, который пытается отстаивать перед остальными свои анархистские убеждения. Когда я заметил, что он очень возбужден дискуссией, Таратута сказал буквально следующее: „Как только с Врангелем будет покончено, мы его расстреляем…“. …Расстрелять человека, сражающегося в ваших рядах… только за то, что его убеждения не соответствуют вашим, – это была такая гнусность, на которую, как я думал тогда, большевики не способны. В чем, как выяснилось потом, ошибался…». (Skirda A. Nestor Makhno,Paris,1982,р.280–281). В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                        02.11. наказом № 310/с командуючий фронтом повідомляв командарма-13 про те, що з 24 годин 5 листопада повстанська армія передається в оперативне підпорядкування командарму-4. Від 13-ї армії, яка виводилася у резерв, забиралися й інші боєздатні підрозділи. З цього приводу командуючий армією І.Уборевич та члени РВР армії засвідчили: «Революційна Військова Рада 13-ї армії, прощаючись з Вами, …вважає за свій обов’язок підкреслити ті героїчні, доблесні подвиги, які Вами здій­снені під час перебування у складі 13-ї армії у кровопро­литних боях проти …Врангеля. …З 25 жовтня почався рішучий на­ступ всіх військ 13-ї армії разом з арміями Південного фронту. …протягом одного тижня у запеклих боях пройдено близько 250 верст. Нами взято понад 8 тис. полонених, близько 70 гармат, 6 бронепоїздів, безліч кулеметів, мільйони набоїв, десятки тисяч снарядів, сотні тисяч пудів хліба, багато паровозів та рухомого складу. Все бойове завдання виконане части­нами 5-ї, 9-ї, 8-ї кавдивізій, 9-ї стрілецької дивізії, повстан­ської армії разом з частинами 2-ї Дондивізії…». Наказ читався у всіх ротах, ескадронах, батареях та окремих командах армії. В.Ф.Верстюк. Махновщина. 
                         До 02.11. врангелівці, втративши в боях за Таврію до 20 тис. вояків і до 40 % свого озброєння, відійшли за кримські перешийки. Вранці 02.11. кавгрупа Левандовського зайняла Генічеськ, а 1-ша кінна армія – Новоолексіївку. Отже, ці частини перетнули махновцям шлях на Салькове, через що Фрунзе наказав Каретникову вести групу на захід, у напрямку Громівки на березі Сиваша. Архірейський Д.В.
                         [ Красное командование все еще надеялось, что, несмотря на опоздание Первой конной и колоссальную неразбериху, хотя бы часть белых удастся отрезать от Крыма и уничтожить.
                         03.11. стало ясно, что эту задачу выполнить не удалось. Врангель в беседе с представителями печати удовлетворенно констатировал: «На рассвете 18(31) октября наши части атаковали красных, прижав их к Сивашу. Одновременно ударом с севера и северо-запада конница Буденного была разбита, причем нами захвачено 17 орудий и более 100 пулеметов и целиком уничтожена латышская бригада. В то же время Донской корпус разбил части 2-й Конной армии и 13-й армии…. До полудня 19 октября (01.11. по новому стилю) конница эта не решалась нас атаковать. После полудня… противник повел атаку по всему фронту… 19–20 и 21 числа (1, 2 и 3 ноября) эвакуация продолжалась, и лишь после последнего поезда, проследовавшего через Сивашский мост, наши части отошли, взорвав его. Наши войска стали занимать укрепленные позиции…. Противник, особенно конница Буденного, понес в последних боях громадные потери…. У нас, благодаря планомерному отходу и содействию тяжелой артиллерии, а также бронепоездов, потери незначительны…». (Фонд 6-й армии Южного фронта,РГВА. Ф.189,оп.3,д.316,л.4).
                         03.11. белые заперлись в Крыму. На фронте наступило несколько дней затишья. Что происходит на Южном фронте, Ленин толком не понимал. Врали ему, по-видимому, все. Еще в самом начале контрнаступления С.Каменев и М.Фрунзе составили ему страховочную телеграмму, что в случае ухода врангелевцев в Крым, за Турецкий вал, шанс их успешного разгрома – один из ста. На самом деле оба были уверены, что разбить белых удастся еще до Крыма, и осторожную телеграмму отправили просто на всякий случай, который, как назло, и приключился. Ленин был разозлен.
                         03.11., выступая на Всероссийском совещании политпросветов губернских и уездных отделов народного образования, Ленин потребовал от пропагандистов решительно и повсеместно вбуравливать в головы мысль, что пришло время каждому человеку «стать или по эту, нашу, сторону, или по другую»…. Махно в этой речи был помянут в числе «разнообразных форм контрреволюции», среди Юденичей, Колчаков, Петлюр и т.д. (В.И.Ленин. Полное собрание сочинений,М,1958-1965,т.41,с.401-403). Знай Махно об этой речи, у него был бы повод крепчайшим образом призадуматься. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                         [ Увечері 03.11. …(кроваві) війська впритул підійшли до півострова. Добратися у Крим можна було трьо­ма шляхами: через Перекопський перешийок, через Чонгарські, Сальковські мостові споруди та дамби загальною довжиною 5 верст і завширшки не більш як 8 метрів, а також Арабатською стрілкою – довгою (120 верст), вузькою (до 3 верст) піщаною косою, яка охоплювала східне узбе­режжя Криму від Генічеська. Скористатися цими шляхами виявилося справою непро­стою. Чонгарський та Перекопський перешийки заздалегідь були надійно укріплені. Ще за часів Запорозької Січі тата­ри і турки спорудили поперек Перекопу велетенський вал довжиною 8 верст, його ширина в основі перевищувала 15 метрів, а висота досягала 8 метрів. Перед валом знахо­дився рів глибиною до 10 і шириною понад 30 метрів. Північний схил валу мав крутизну до 45°. Перед валом знахо­дилося два ряди шанців та загороджень з колючого дроту. На вершині валу тягнулася ще одна лінія земляних укріп­лень, було встановлено близько 70 гармат та 150 кулеметів. За укріпленнями Турецького валу між озерними дефіле в район і Юшуні знаходилася ще одна лінія укріплень. Білі підірвали мостові переправи на Чонгарі та споруди­ли там міцні укріплення. Арабатська стрілка контролюва­лася їхнім флотом.
                        До частин, які повинні були ступити у води Сиваша, по­трапила і повстанська армія. В одному з військових секрет­них повідомлень за 04.11. відзначалося: «Армія Махна з 7-ю кавдивізією планує в найкоротший термін згру­пуватися в [районі] Новопокровка-Миколаївка, форсува­ти Сиваш і зайти в тил ворога». Оскільки 4-та армія (В.С.Лазаревича), за задумом Фрунзе, повинна була зосередити свої дії на Чонга­рі та Арабатській стрілці, повстанську армію 05.11. перепідпорядкували командуванню 6-ї армії (А.І.Корка), на яку падала вся вага перекопської операції.
                        У наказі 05.11. командарму-6 Фрунзе ще раз уточнив загальний план дій: «Переправившись непізніше 8 листопада на ділянці Воло­димирівна – Строганівка – мис Кугаран, ударити в тил перекопських позицій, одночасно атакувавши їх з фронту, і не пізніше 10.ХІ. головними силами вийти на лінію Копкари-Джелишай-Яланташ. Атакувати рішуче, зосередив­ши для удару крупні сили. Мати наступним завданням рі­шучий наступ на Євпаторію-Сімферополь-Севасто­поль. Повстанську армію Махна негайно, одержавши на­каз, переправити на ділянці мис Кугаран – Кат і кинути у тил перекопських укріплень у напрямку на Дюрмен (на тракті Перекоп-Сімферополь). Надати необхідну допо­могу у постачанні означеної (махновської) армії набоями і засобам и зв’язку». В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                        [ Протягом 02-05.11.1920. відбулося перегрупування військ по обидва боки Сиваша. Махновські частини 03.11. розмістились у Новопокровці, Миколаївці (суч. Новомиколаївка) та Громівці (тут розташувався штаб КГ).
                        У цілому диспозиція білих і червоних була такою. Перекоп захищала 1-ша армія Кутєпова, Салькове і Чонгар – 2-га армія Драценка. Напроти Перекопа зайняла позиції 6-та армія червоних; 4-та армія та 30-та й 23-тя дивізії 13-ї армії розташувалися вздовж Сиваша від Генічеська до Новомихайловської; 1-ша кінна армія розмістилась між КГ і 4-ю армією; кавгрупа Левандовського і 2-га кінна армія залишались у резерві 4-ї армії.
                        У ніч на 03.11. 6-та і 4-та армії …(кровавих) спробували захопити відповідно Перекоп і Чонгарську переправу, але були відбиті з великими для себе втратами. Загальні втрати Фрунзе у цю ніч становили бл. 10 тис. червоноармійців. Однак командуючий Південним фронтом наказав «не зупинятися перед жертвами».
                        04.11. Фрунзе дав розпорядження групі Каретникова разом з 7-ю кавдивізією форсувати Сиваш, вийти на Литовський півострів і атакувати Турецький вал на Перекопі з тилу. Завдання мало бути виконане до 8 листопада.
                        05.11., виконуючи цей наказ, КГ спробувала перейти Гниле море, але східний вітер нагнав багато води, тому махновці повернулися. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                        [ 05.11. Корк в Новониколаевке лично передал С.Каретникову приказ Фрунзе о форсировании Сиваша. «Отношение махновцев к Красной Армии не было достаточно ясно, – туманно писал позднее Корк, – …поэтому командующий войсками фронта поставил задачу – отряд Каретникова выдвинуть вперед». [22] (А.И.Корк. Взятие перекопско-юшуньсккх позиций войсками 6-й армии в ноябре 1920 г. В кн.: Этапы большого пути,М,1962,с.443).
                         Численность крымского корпуса махновцев вызывает споры. А.И.Корк называет минимальную цифру – 1700 человек при 191 пулемете («пулеметный полк» Фомы Кожина). Стремление преуменьшить участие махновцев в разгроме Врангеля понятно, особенно в 1930-е годы, когда вышли воспоминания Корка. Советские историки, обвиняя Махно в том, что он послал на фронт совсем небольшой отряд, сосредоточив главные силы в Гуляй-Поле, просто повторяют известное место из приказа Фрунзе о разоружении корпуса Каретникова. Однако сегодня мы должны отдавать себе трезвый отчет, что это была ложь: с Махно в Гуляй-Поле было лишь 300 человек, новые части находились в стадии формирования, на фронт были посланы лучшие части. В сборнике военной академии «Гражданская война», появившемся в 1930 г. под редакцией С.Каменева, А.Бубнова и Р.Эйдемана (т.3,с.510-540), силы корпуса махновцев определяются в 5–6 тысяч человек. В другой академической работе двадцатых годов говорится о 5 тысячах человек. Это больше похоже на правду. И в самом деле, если придерживаться той точки зрения, что Фрунзе в ночь на 6 ноября приказал ничем не подкрепленному отряду кавалерии в 1700 человек ворваться в Крым (а в случае неуспеха – выдать место предполагаемого главного удара), то ничего не остается, как считать этот заведомо невыполнимый приказ или провокацией, или поистине непростительной глупостью.
                       За то, что случилось далее, красное командование, несомненно, должно быть благодарно Семену Каретникову: «Отряд Каретника двинулся через Сиваш, но, не доходя до Литовского полуострова, вернулся, и начальник отряда донес, что местность настолько болотиста, что о прохождении Сиваша говорить не приходится». (А.И.Корк. Взятие перекопско-юшуньсккх позиций войсками 6-й армии в ноябре 1920 г. В кн.: Этапы большого пути,М,1962,с.443). Таким образом, белые прежде времени не узнали, где планирует нанести решающий удар Фрунзе. Именно поэтому атака белогвардейских позиций в ночь с 7 на 8 ноября была неожиданна и увенчалась успехом. Теперь попытаемся объяснить то, что произошло….
                        Семен Каретников был против союза с большевиками, когда решался вопрос о соглашении с ними. Он им не верил. Однако, став фактическим командиром Повстанческой армии в боях против Врангеля, он, по условиям договора, оперативные приказы красного командования обязан был выполнять. И он выполнял их, «притормаживая» исполнение только тогда, когда ему всерьез начинало казаться, что красное командование готово «рискнуть» Повстанческой армией и увлечь ее в сомнительное и авантюрное дело: так было с приказом Фрунзе от 25 октября об овладении перешейками, так же обстояло дело и с приказом Корка о форсировании Сиваша в ночь на шестое. Какими бы ни были силы крымского корпуса махновцев, Каретников был все же достаточно опытным командиром, чтобы совершенно ясно осознавать: кавалерией и тачанками позиций белых на Литовском полуострове не взять и уж, во всяком случае, не удержать; наступление в целом не готово; следовательно, корпус опять суют в огонь только потому, что у большевистского начальства то ли нервный зуд, то ли истерика. Вот он и придумал, что Сиваш непроходим.
                         Пока 6 ноября проверяли и промеряли, проходим или нет, прощупывали дно – подошла пехота: 52-я и 15-я стрелковые дивизии. Вот теперь заваривалось что-то похожее на серьезное дело, на штурм. Теперь не только махновцы подставлялись под пули, но и две лучшие красные дивизии – а Каретников твердо был уверен, что в соглашении с большевиками только пролитая на равных паях кровь и скрепляет дело. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                          У ніч на 06.11. сапери …(кривавих) зробили більш-менш надійну переправу. Але щойно вранці 8 листопада на кримський берег Сиваша перейшла 154-та бригада 52-ї дивізії, а потім інші частини 52-ї та 15-ї дивізій Південного фронту, їх одразу контратакували 13-та і 34-та дивізії білих. Фрунзе закликав Каретникова допомогти червоному десанту, і частина КГ (3 тис. шабель і 450 кулеметних тачанок) переправилася на Литовський півострів. Архірейський Д.В. Махновська веремія.  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 7.

                     [ 07.11. окончательно выстроился план операции…. Вся кавалерия – и 1-я, и 2-я конные армии, и 3-й конный корпус Каширина – стояла на второй линии и должна была вступить в дело не раньше, чем в белом фронте обнаружится пробоина.[23] Забавно, что в советской историографии главным крымским героем стал командарм 1-й конной С.М.Буденный, которому, в действительности, принадлежала театральная роль триумфатора. Буденный стал стаскивать к себе перекопскую славу, когда большинства его соратников по Крыму уже не было в живых: командарм 2-й конной Миронов был расстрелян в 1921 г., командующий Южфронтом Фрунзе скончался в 1925-м после неудачной полостной операции, в 1937-м были репрессированы командарм-6 Корк и командарм-13 Уборевич, в 1938-м – командарм-4 Лазаревич, комкор-3 Каширин и комдив-51 Блюхер. Попытка воздвигнуть себе памятник на трупах товарищей кажется просто личностной патологией. Однако попытка удалась – на нее работала сталинская историческая наука.
                     07.11. поступили сведения, что с восточным ветром стала прибывать вода в Сиваше, и Фрунзе отдал приказ о наступлении. В 10-ть часов вечера махновцы, а вслед за ними красная пехота двинулись через залив в Крым.
                     То, что происходило той ночью и последующим днем, мы не можем себе вообразить. Ибо, честно говоря, не представляю себе, какой силы ярость должна была питать атаку после того, как люди четыре часа брели в ледяной воде при морозе в двенадцать градусов. В два часа ночи красные с махновцами достигли крымской суши и бросились на позиции врага. В темноте, раздираемой лишь лезвиями прожекторов, закипел кровавый бой. Самое главное, что не только красные с махновцами, в прямом смысле слова, перенесшие адскую пытку холодом, но и белые тоже понимали, что назад – нельзя. Назад – смерть. Конец. Бой был действительно страшен. Несмотря на ярость атаки и солидную силу, к рассвету красные и махновцы еще не овладели полуостровом: до двух часов пополудни кипел бой, пока не выдохся, – белые отступили, оставив десанту клочок плоской суши длиною в семь, шириною – в три километра. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                    В ніч із 07 на 08.11.1920. почалася переправа через Сиваш на Литовський півострів частин 52-ї та 15-ї …(кривавих) дивізій. Ці частини досить швидко збили берегову оборону білого загону генерала Фостикова, однак прорватися в тил Перекопу їм не вдалося, вони були зупинені через нестачу артилерії та кінноти і зайняла оборону. Червоним частинам загрожувало повне знищення, позаяк нізвідки було чекати допомоги, а штурм Турецького валу на Перекопі був невдалим і обернувся тисячами жертвами.
                    3 тис. махновських вершників і 2 тис. піхотинців на тачанках при 450 кулеметах та 30 гарматах форсували 7-кілометрову водну смугу Сиваша, глибина якої була вже бл. 1 метра. Спільно з 15-ю стрілецькою та полками 7-ї кавалерійської дивізії махновці розгромили врангелівське  військо, що контратакувало на Литовському півострові, і 09.11.1920. вийшли на оперативний простір у тил білим. 
                       [ У ніч з 07 на 08 листопада частини 15-ї та 52-ї стрілець­ких дивізій увійшли в сиваські води. Води у затоці майже не було, західний вітер відігнав її на схід, але переправа була тяжкою і зайняла бл. 3-х годин. О 2-й годині ночі …(криваві) бійці атакували укріплення Литовського півострова. Вран­гелівці не чекали удару. Спочатку півострів перейшов до рук …(кривавих), але на кінець дня 8 листопада врангелівці потіснили …(кривавх). Фронтальний штурм укріплень Туре­цького валу, який розпочався вдень 8 листопада, жаданого успіху не приніс. Червоні дивізії несли колосальні людські втрати. Становище 15-ї та 52-ї дивізій ускладнювалося ще й тим, що після зміни напрямку вітру вода у затоці поча­ла підійматися.
                       Як пізніше згадував Фрунзе, він наказав: 1) продовжувати, чого б це не коштува­ло, лобові атаки Турецького валу, в разі зволікань вжити до винних найсуворіші репресії; 2) мобілізувати жителів навколишніх сіл для зведення дамб на бродах; 3) 7-й кавдивізії та повстанській армії кінно переправитися через Сиваш для підкріплення 15-ї та 52-ї дивізій.
                       Викликавши до себе Каретникова та Гавриленка, Фрунзе виклав їм стан справи і поставив вимогу негайно рушати на протилежний бік Сиваша. «На переговори довелося витратити цілу годи­ну. Очевидно (!!! сам свідчить про свою підступність), махновці НЕ зовсім довіряли мені і страшен­но НЕ хотіли вирушати у похід, побоюючись, можливо, якоїсь пастки, – писав командуючий. – Декілька разів Каретников та начальник штабу то виходили, то знову прихо­дили до мене під приводом одержання тих чи інших даних. Тільки під ранок, годині о 5-й, вдалося їх переправити на місце бою». Підкріплення, які прибули на Литовський півострів, різ­ко змінили співвідношення сил. Махновці разом з іншими червоними частинами увірвалися з бою до с. Караджанай, після чого оборона Турецького валу втратила сенс. Щоб зберегти сили, Врангель вирішив відвести їх назад. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                        В.Король зазначив, що коли з Турецького валу по наступаючих ворог відкрив шалений вогонь із 200 гармат і 400 кулеметів, то в Сиваш увійшло все ж більше 3 000 махновців, а після виходу в тил 15-ї та 52-ї стрілецьких дивізій разом з махновцями доля Криму була вирішена. [Король В.Ю. Історія України: навчальний посібник,К: Феміна,1995,с.130-134,-264 с.].
                        А.Ішин підкреслив, що Кримська група Повстанської армії Н.Махна (5 000 шабель, 16 гармат і 800 кулеметів) зіграла вагому роль в розгромі сил П.Врангеля [55. Ишин А. Политико-экономическое положение Крымского полуострова в конце 1920 – первой половине 1921 г.. Культура народов Причерноморья,1999,№8,с.49].
                        09.11. Врангель наказав своїм підрозділам відійти з Перекопа і Литовського півострова під Ішунь, і вже у другій половині дня червоні атакували ішунські позиції білих. Махновська ж група зайняла позиції на північному березі озера Красне. У той час кавкорпус генерала Барбовича (4,5 тис. шабель, 30 гармат, 150 кулеметів і декілька автопанцерників), який залишався останньою надією Врангеля, здійснив атаку на 15-ту дивізію червоних, що якраз розпочинала наступ на Ішунь. Під ударами Барбовича 15-та дивізія почала відхід. У цей критичний момент махновці прийшли на допомогу …(кривавим московським окупантам) і врятували ситуацію. Сотні кулеметів Кожина зупинили кінну лаву Барбовича, а повстанська кавалерія завершила її розгром. Саме з цього моменту головнокомандуючий Російською армією вважав свою справу абсолютно безнадійною. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                        (09.11.). Корк во воспоминаниях признал, что 15-й дивизии «оказал поддержку отряд Каретника, который быстро развернулся и встретил конницу противника убийственным пулеметным огнем. Конница бросилась назад… левый фланг 15-й дивизии был быстро приведен в порядок». (А.И.Корк. Взятие перекопско-юшуньсккх позиций войсками 6-й армии в ноябре 1920 г. В кн.: Этапы большого пути,М,1962,с.447).
                         [ 10 і 11 листопада точилися бої на юшунських позиціях. З 24-ї години 10.11. повстанська армія підпорядко­вується командарму 2-ї Кінної армії. Можливо, тому роз­гром кінноти генерала Барбовича на Юшуні в літературі приписується виключно кіннотникам Миронова.
                         Надвечір 11.11. опір ворога на Перекопі було подавлено оста­точно. Фрунзе звернувся по радіо до Врангеля з пропози­цією припинити кровопролиття і здатися …(кровавим) військам протягом 24 годин. Він ОБІЦЯВ …(багато чого нездійсненого). Врангель не від­гукнувся на пропозицію Фрунзе…. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                         [ 11.11.1920. М.В.Фрунзе обратился к главнокомандую­щему всех вооруженных сил юга России генералу Врангелю: «Ввиду явной бесполезнос­ти дальнейшего сопротивления ваших войск, грозя­щего лишь бессмысленным пролитием новых пото­ков крови... В случае принятия вышеизложенного предложения Революционного Военного Совета Южного фронта, на основании представленных ему Центральной Советской властью полномочий, гарантируем вам всем кладущим оружие полное прощение по проступкам, связанным с гражданской войной. Всем, не желающим работать в Советской России, будет обеспечена возможность беспрепятственного выезда за границу... Подписали: Фрунзе, Смилга, Бела Кун». (Приказы М.В.Фрунзе. В кн.: М.В.Фрунзе на фронтах Гражданской войны,М,1941,с.439). (Гражданская война на Украине,т.3,с.729-730).
                        В тот же день (11.11.) командование Южного фронта издало второй приказ по своим войскам о пощаде врангелевцев, сдавшихся в плен: «...Реввоенсовет Южного фронта сего дня послал радио Врангелю, его офицерам и бойцам сдаться в 24-часовой срок, в котором обеспе­чивается сдающимся врагам жизнь и желающим сво­бодный выезд за границу. Реввоенсовет Южного фрон­та призывает всех бойцов Красной Армии щадить сдающихся в плен. Фрунзе, Смилга, Бела Кун, Кара­ тыгин». (Там же, с.729).
                        Обращение Фрунзе, ставшее широко известным благодаря передаче его по телеграфу – и, соответственно, принимаемое радистами повсюду в белом тылу, – казалось, приоткрывает возможность перейти на другой путь: побеждены (на окупованій Україні), но прощены в светлое имя России! В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                         В ответ Ленин отправил телеграмму Реввоенсовету Южно­го фронта: «12 ноября 1920 г. только что узнал о вашем предло­жении Врангелю сдаться. Крайне удивлен непомер­ной уступчивостью условий. Если противник примет их, то надо реально обеспечить взятие флота и не выпускать ни одного судна: если же противник не примет этих условий, то по-моему нельзя больше повторять их и нужно расправиться беспощадно. Ленин». (Директивы Главного Командования Красной Армии (1917-1920). Воениздат,М,1969,с.788.).
                          Разумеется, о действиях Фрунзе глава госу­дарства мог узнать от военного ведомства страны. Думаю, что Троцкий не упустил случая вы­сказать Ленину свою точку зрения на действия коман­дующего Южным фронтом, а они, как увидим даль­ше, имели серьезные расхождения. В стане Врангеля были такие, которые не захотели бросать оружие, но и нашлись люди, не пожелавшие ехать на чужбину и сдавались в плен. Это тысячи рядовых кадетов, офицеров и казаков. Они поверили (сатане) воззваниям и приказам командующего Южным фронтом Фрунзе, в которых он гарантировал им жизнь и свободу. И они сдались в плен. Затем началась траги­ческая страница – всех пленных начали уничтожать. «Главным образом их расстреливали из пулеметов, но была и такая казнь: привязывали камень к ногам и бросали в море. И в тихую погоду, когда море спокой­но, долго еще можно было видеть сквозь толщу воды стоящих рядами на дне мертвецов, русских (?) солдат и офицеров. Руководил этими крымскими зверствами Бела Кун (підписав наказ про прощення) и Землячка». («Москва»,1989,№7,с.13). Узнав об этом, Фрунзе едва не застре­лился. Об этом так писал В.Л.Солоухин.
                        Думаю, что все делалось в военном ведомстве Главкомверха Л.Троцкого, не могло осуществляться без указаний – приказов его хозяина. Это была первая трагическая страница. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].
                         [ Ленин так и не понял, что командующий фронтом обращался к каждому солдату, к каждому белому офицеру лично, а не к командованию Русской армии с предложением о капитуляции на таких-то условиях… Зато для Фрунзе после этой шифровки должно было стать ясно, что своей партии в этой победной музыке ему сыграть не удастся, что ему, умудрившемуся до сих пор сохранить незапятнанной репутацию военного, на этот раз, скорее всего, придется позамараться, выступив в роли обманщика и палача: чтоб не пылало шибко сердце да не заносилась голова…
                          Далее открывается одна из самых позорных, самых мрачных страниц Гражданской войны. Уничтожение крымского корпуса махновцев, конечно, можно рассматривать в отрыве от всего того зверства, которое началось в Крыму вскоре после победы над Врангелем. Но тогда нам не понять, что все, что происходило – считая и махновцев, и белых солдат и офицеров, которых, со связанными руками и ногами, расстреливали из пулеметов в шаландах, выведенных в море, и красноармейцев, расстрелянных ради профилактики разбродов и шатаний в Красной армии, – все это произросло из одного корня, после того как интонация воззвания Фрунзе – интонация праздника и спасения – сменилась интонацией беспощадства и духом пыточной камеры.
                        Входя как командующий победоносным фронтом в большевистский пантеон, он тоже должен был быть повязан с заглавными его фигурами предательством и кровью. В самый момент триумфа партийная верхушка большевиков принялась Фрунзе ломать, испытывая на «свойскость» по закону банды. В общем, он этого испытания не выдержал. Хоть и хотел. Какой силы давление осуществлялось на командующего фронтом, можно судить, в частности, на основании приказа, подписанного им 15 ноября, внутренний смысл которого полностью противоречит духу его воззвания к врангелевцам: «Радио определенно указывает о затруднительном положении судов противника, вышедших в море и оказавшихся без запаса угля, воды и сильно перегруженными… Приказываю развить самую энергичную работу подводных лодок и ликвидировать попытки противника морем ускользнуть из-под ударов наших армий». (Р.Эйдеман. Пятая годовщина одного урока. Война и революция,1926,Кн.12,с.134).
                          Через четыре дня после обещания прощения – приказ беспощадно топить беспомощные, перегруженные людьми (в т.ч. и штатскими) транспорты! Возможно ли это?! Ведь приказы такого рода отдавали, пожалуй, лишь гитлеровцы во время тотальной войны на море. И тем не менее….
                          Нет сомнения: «ломка» Фрунзе была прямым прологом к крымской резне…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                       11.11.1920., щоб перешкодити просуванню махновців та …(кровавих) до озера Безіменного, Врангель направив проти них кавалерійський корпус генерала Барбовича та кубанську кавбригаду (4 тис. шабель, 150 кулеметів, 30 гармат, панцерники). Кінна лава вдарила несподівано та рішуче у фланг наступаючим, щоб зайти «червоно-чорним» у тил. 16-та дивізія …(кровавих) не витримала натиску і почала відступати. Однак ситуація була врятована махновцями…. Вони спочатку помчали назустріч кінній лаві білих, а потім, блискавично розвернувшись на 180 градусів, ударили по білих із 250 кулеметів кулеметного полку. Коли білі, втративши під таким пекельним вогнем свої кращі передові ескадрони, повернули назад, махновська кіннота довершила розгром корпусу Барбовича. Саме махновці на плечах кавалерії Барбовича, що відступала, прорвали Юшуньські укріплення.
                          В.Верстюк встановив нищівний удар військ Махна по кінноті Барбовича, хоча раніше перемогу над цими білогвардійськими частинами приписували 2-й кінній армії. Також В.Верстюк оприлюднив факт, згідно якого у боях за Крим загинуло майже 6 тис. махновців.
                          12.11. в Гуляй-Поле приехал уполномоченный александровского ревкома Н.Гоппе: партия поручила ему выяснить, что происходит в столице Махно, каково влияние махновцев в деревне, организуются ли комитеты незаможных селян. Получив отрицательные ответы на поставленные вопросы, товарищ Гоппе стукнул своим: «Власти Советской в уезде нет, сплошь ревкомы существуют для приезжающих инструкторов и частей Красной Армии». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.174). Между тем товарищ Гоппе сообщал сущую неправду: советская власть в уезде была, только не большевистская. Именно Советы постановили не сдавать продразверстку. С этим никто считаться не собирался. Гоппе просидел в Гуляй-Поле три дня, собирая сведения. Его обхаживали В.Белаш и сам Махно. Белаш намекнул, что тыловые эксцессы неизбежны, пока не подписан пункт соглашения о «вольном советском строе». Махно сумел убедить Гоппе, что разделяет его тревоги и будет неукоснительно выполнять условия договора с правительством, тем более что в нем ни полслова не было ни о нормах продразверстки, ни о комитетах бедноты. В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                          12.11. ішунські позиції білих були зламані …(кровавими). Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                          13.11. Фрунзе ставить перед військами фронту завдання – до 20 листопада остаточно оволодіти всією те­риторією Криму. Того ж дня 2-га кінна армія і махновці захопили Сімферополь. Миронов наказує повстанцям з метою переслідування ворога перейти в район сіл Булганак, Джанджуряк. О 13-й годині наступного дня повстан­ська армія взяла зазначені села, де виявила величезну кількість залишеного противником майна і 4 польові гармати. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                          [ Уже 13.11., разговаривая по телефону с главкомом С.С.Каменевым, Фрунзе сказал, что «повстанческая армия в последних боях вела себя неважно и явно отклонялась от задач, связанных с риском серьезных потерь». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.179). Очевидно, что Каменев зачем-то специально задал ему вопрос по поводу махновцев. Возможно, предреввоенсовета республики Л.Д.Троцкий попросил главкома начать поиск компромата на «союзников»?
                          14.11. в Харькове состоялось заседание ЦК большевиков Украины с участием от российского ЦК Троцкого и Л.Серебрякова, на котором по-большевистски делово и прямолинейно был обсужден вопрос о Махно, и решено было поручить Я.Яковлеву, X.Раковскому и С.Минину поддерживать связь с Реввоенсоветом, чтобы «обсудить предстоящие боевые действия против Махно». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.180). 14.11.1920. – решение ЦК КП(б)У о ликвидации отрядов Махно. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»]. 
                        Десь між 14 і 15.11.1920., коли ще не всі білогвардійці залишили Крим, більшовики вирішують ліквідувати махновський рух як «потенційно небезпечний» для (будь-якої) влади.
                          [ 13.11. КГ першою увійшла у (залишений) Сімферополь.
                          14.11. махновці захопили Булганак (суч. Кольчугине Сімферопольського р-ону) і Джавджурек (суч. Рівнопілля). 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 9.

                      15.11. махновці увійшли до Євпаторії (за В.Ф.Верстюком), де розпочали, згідно з наказом Фрунзе, гарнізонну службу. Група в той час складалася з трьох кавполків (1,5 тис. шабель), двох кулеметних полків (1-й мав 250 «максимів», 2-й – 200 «льюїсів»), 300 тачанок з піхотою (до 2,5 тис. багнетів), мала 34 гармати. Всього махновців у Євпаторії було близько 5-5,5 тис. чол. За час боїв КГ втратила вбитими і пораненими до 6 тис. бійців, що становило до 30 % її особового складу. Отже, можна констатувати, що протягом 26.10. – 15.11. через КГ, враховуючи втрати і поповнення, пройшло близько 20 тис. повстанців. Втрати ж окремих частин червоних, для порівняння, становили за цей же час до 50 % особового складу.
                        До 15.11. рад-преса взагалі мовчала про укладену з махновцями угоду. Більшовики обіцяли повстанцям поширити відповідну інформацію у своїх газетах тоді, коли РПАУ(м) перейде у тил білих. 15.11. це, очевидно, було зроблено для того, щоб розвіяти можливі підозри махновців щодо підготовки …(кровавих) до розриву. Цього ж дня Фрунзе видав таємний наказ про початок боротьби з бандитизмом, під яким якраз і малася на увазі махновщина.
                        Очевидно, що махновська розвідка мала певні дані про якісь зрушення у стані червоних. На засіданні РРПУ(м) 15.11.1920. було констатовано, що більшовики вже ніколи не погодяться на існування якоїсь повстанської автономії (а коли підписували угоду, то були переконані, що імперія погодиться на анархію). Звідси випливав тільки один висновок: треба готуватися до нової війни із «союзником». Причому готуватися обережно, аби не спровокувати цю війну передчасно. Було вирішено відправити в райони низку командирів-організаторів, які мали розпочати формування нових повстанських загонів. Таким чином, Христовий з відповідним мандатом виїхав у Зінківський район, Іванюк –Конградський, Брова – Новомосковський, Колесніченко – Ізюмський, Сировацький – Бахмутський, Вдовиченко – Маріупольський і Бердянський, Лонцов-Кочубей – Павлоградський, Морозов – Таганрозький тощо. Активізувалися, вочевидь, переговори з тими повстанськими формуваннями, які «дезертирували» із РПАУ(м) між 27.09. і 16.10.. Дуже обережно, але наполегливо махновська агентура почала «працювати» з деякими військовими частинами …(кровавих), в яких спостерігалися симпатії до повстанців, зокрема з 30-ю та 42-ю дивізіями, 2-ю кінною армією Миронова, з деякими підрозділами 1-ї кінної армії тощо.
                         Про методичну підготовку повстанців до можливої боротьби з червоними свідчить зростання чисельності РПАУ(м) протягом кінця жовтня – середини листопада. Звичайно, до 15.11. це пояснювалося необхідністю добити врангелівців, і червоні з цим мали погоджуватися. Але ж РПАУ(м) не припинила поповнюватися і після 15-го. Так, на 23.10. Гуляйпільська група РПАУ(м) нараховувала лише 2 тис. багнетів, 400 шабель, 30 кулеметів та 2 гармати, а рівно через місяць – уже 10 тис. багнетів, 3 тис. шабель, 200 кулеметів та 18 гармат. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                    Вже через кілька днів (після оволодіння Сімферополем) махновці були виведені в глухий степовий р-он (мабуть також маніакально «вільний») Криму поблизу Саків, де з півдня було море, а з заходу – Солоне озеро.
                        [ В Крыму после взятия Симферополя крымский корпус Каретникова был отведен в пустоватый район степного Крыма южнее Евпатории, возле озера Саки.
                        15.11. оборвалась связь между крымскими частями и Гуляй-Полем. Вот это уже могло бы послужить серьезным предостережением и Каретникову, и Махно. И наверняка даже они обеспокоились, но для объяснения, конечно, сыскалась подходящая техническая причина. Может быть даже, в нее не поверили, но, с другой стороны, – что было делать? Рвать соглашение? Начинать боевые действия против большевиков? На это махновцы были совершенно не способны психологически. Махно довольно попартизанил, ему хотелось определиться посолиднее, поэтому он и держался за соглашение до последнего. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                     Щоб не дратувати більшовиків (хазяїв), махновці (холопи) відмовилися від проведення запланованого на 15.11.1920. з’їзду селян і повстанців у Гуляйполі, перенісши його на грудень 1920-го. 
                      Махно також з тактичних міркувань відмовився прийняти до лав махновської армії понад 2-х тис. бійців Сибірської радянської дивізії, котрі, обеззброївши своїх командирів і комісарів, з ідейних міркувань виявили бажання перейти на бік Махна, заявивши при цьому, що вони є «сибірськими повстанцями».
                      Коли бригада махновців воювала за Крим, Махно, його штаб і 3 тис. повстанців перебували в Гуляйполі й навколишніх станціях. Через важке поранення Махно мало приділяв уваги справам війська та організації «вільного (від української влади) району». Цими справами займалися начштабу Білаш і секретар махновської ради, колишній робітник і американський реемігрант П.Рибін (Зонов), який у махновській армії почав організацію курсів пропагандистів для двохсот слухачів.
                          [ І.Тепер пише, що в середині листопада відбулося засідання РВС армії разом з комскладом на якому обговорювалося становище, що склалося. Після бурхливого обміну думками «всі згодилися з Нестром, що махновщині загрожує неминуча загибель, якщо не будуть вжиті відповідні заходи до порятунку. Єдиним засобом до порятунку Нестор вважав прийняття пропозиції червоного командування про зайняття після врангелівської операції якої-небудь бойової ділян­ки» (на Кавказі). Така поступка Радянській владі….
                         Між тим, конфлікти між махновцями і представниками державних установ з поодиноких фактів виростали у постійне явище. Внесок сторін був обопільний. 13.11.1920. Рада повстанської армії вирішила звернутися через своїх представників у Харкові до Українського радянського уряду з заявою про репресії проти махновців, їх ув'язнення в Олександрівській тюрмі, а також намагалася «довести до відома командування Південного фронту про те, що червоне командування на фронті недоброзичливо ставиться до командування РПА (махновців)». Такі факти суперечили духові угоди.
                          Не менше скарг у центр надходило від місцевих державних і партійних органів. Олександрівський губпартком КПбУ інформував про те, що у багатьох районах панує засилля махновців, відбува­ються грабунки, спостерігається пияцтво, засвідчено ви­падки вбивств. Після того, як у район почали стягуватися червоні час­тини, між ними і махновцями, час від часу, виникали дрібні конфлікти. Махновська повстанська маса надзвичайно сильно впливала на червоноармійців, їх закликали перехо­дити до повстанців. До якогось часу, поки йшли бойові дії, Махно забороняв такі переходи, але пізніше робив вигляд, що не помічає їх. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                     Во время боев за Крымский полуостров, условия договора с советским командованием иногда махновцами не выполнялись. Отдельные махновцы были уличены в бандитизме, антисоветской агитации, в убийствах красноармейцев. [Телицын В. Нестор Махно: Историческая хроника,М: Олимп; Смоленск: Русич,1998].
                      Треба зазначити, що у «вільному районі» мали місце окремі випадки пограбувань, вбивства, роззброєння червоноармійців, але вони, зазвичай, здійснювалися не бійцями махновської армії, а різного роду кримінальними угрупуваннями. Махно вживав рішучі заходи аж до смертної кари на місці з метою припинення провокацій і НАЛАГОДЖЕННЯ добрих стосунків з (московськими окупантами) частинами ЧА. Махно побоювався, що різного роду інциденти можуть призвести до розгрому махновської армії радянською військовою машиною, і навіть видав спецнаказ по махновській армії про найкоректніше ставлення до (московських загарбників) червоноармійців. Махно наказав не друкувати в газеті «Путь к свободе» войовничих матеріалів проти більшовиків.
                      В той же час чекістами було розстріляно кілька махновців, котрі вербували до махновської армії бійців ЧА. Незважаючи на те, що махновські агітатори в ЧА розстрілювалися, все ж вони стали там постійними гостями, що посилило приплив червоноармійців до махновської армії.
                      Повідомлялося, що все Запоріжжя переповнене махновськими загонами…. Крім сил по селах, були створені дрібні добровільні озброєні загони селянської самооборони, котрі контролював махновський штаб.
Махно та його оточення розуміли, що союз із більшовиками є тимчасовим явищем.  
                          «Россияне живут и ждут, / уловляя малейший знак, / понимая, что наебут, / но не зная, когда и как», – Игорь Губерман.
                      А тому махновці прагнули створити сильну, боєздатну армію, готової до тривалої боротьби. Також Махно намагався зорганізувати структури махновських рад, які б були готові будь-якої миті перейти у підпілля. П.Рибін (у пресі) зазначав: «Більшовики (окупанти) ніколи не дозволять нам (рабам) само-організуватися, не допустять, щоб у державному організмі було місце, ЗАРАЖЕНЕ безвладдям. Треба готуватися, щоб силою зброї відстояти незалежність району та …анархістського ладу».
                          Коли до Гуляй-Поля прибула із польового штабу телеграма про те, що Каретник з повстанською армією вже в Криму і пішов на Сімферополь, помічник Махна Григорій Василевський вигук­нув: «Кінець угоді! Ручаюся будь-чим, що через тиждень більшо­вики будуть громити нас». Це було мовлено 15 чи 16 листопада. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці.
                           16.11. Фрунзе телеграфував Леніну: «Сьогодні нашою кіннотою зайнята Керч. Південний фронт ліквідова­ний». За розгром Врангеля довелося заплатити надто дорогою ціною. При штурмі кримських укріп­лень загинуло до 70 % особового складу дивізій першого ешелону, кожен метр землі відвойовувався не за допомогою військової майстерності, а житіям тисяч і тисяч бійців. З театру військових дій Фрунзе інформував Леніна про те, що штурм перешийків відбувався, «спираю­чись не на нашу техніку», а «на живу силу бійців». В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                           Вторая (трагическая страница) имеет прямое отношение к мах­новской армии. 16.11.1920. Фрунзе телеграфном сообщает Ленину, что взят последний крымский город Керчь и Южный фронт ликвидирован. Махнов­ская группа войск находилась в Крыму, а батько продолжал лечить ногу в Гуляйполе. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева. 
                     16.11. почалася розробка плану антимахновських операцій, і таємно виділялося військо для боротьби проти Махна. На кримських перешийках були поставлені сильні військові загороджувальні червоні загони
В цих умовах Махно видає таємного наказу своїм маршовим ротам – бути готовими розгорнутися в полки. Накази пішли отаманові Христовому під Полтаву, Іванюкові – під Конград, Борові – під Новомосковськ, Колісниченкові – під Ізюм, Сироватському – під Бахмут, Удовиченкові – під Бердянськ, Кочубею – під Павлоград, Морозові – під Таганрог. Кримській бригаді махновців було таємно наказано без наказу червоного командування негайно повертатися до Гуляйполя.
                      Після перемоги над Врангелем червоний Південний фронт виявився не потрібним. Громадянська війна (кровавих і білих москалів в Україні), як вважали більшовики, закінчилася «повною перемогою» комуністів. Але українські повстанці не склали зброю. Війна зовсім не закінчилася, а лише була загнана всередину держави диктатури пролетаріату. Головним фронтом цієї війни стали повсталі села, головним ворогом держави (стали) селяни – «третя сила». У вир повстанського руху втягувалися робітники, солдати та матроси ЧА (Кронштадтське повстання, страйки в Катеринославі, Харкові, Одесі, Миколаєві). 
                          После прорыва Юшуньских позиций настало время триумфов. Одна за другой красные части без боя занимали города, соревнуясь за право первыми прошествовать по главной улице. 13.11. Вторая конная армия и махновцы вошли в Симферополь, 15.11. – Первая конная и отряды крымских партизан – в Севастополь. 16-го красные заняли Керчь, 17-го – Ялту. Крым пал. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                           [ 17.11. Фрунзе звернувся до підлеглих з урочистим наказом. Він аналізував хід подій на фронті, не шкодував добрих слів на адресу бійців та командирів…. Особливо виділив дії 15, 30, 51-ї та Латиської стрілецьких дивізій, 1-ї та 2-ї кінних армій. Лише на адресу повстанської армії НЕ було сказано жодного слова. То був перший недобрий знак, який засвідчив зміну в стосунках союзників.
                          Керівництво військовими діями проти повстанської ар­мії було покладене на Фрунзе.
                          17.11. командуючий Південним фронтом віддав наказ № 00106/пш, який на перший погляд стосувався лише передислокації військових з’єднань з Криму, насправді ж мав на меті створення передумов до оточення двох розрізнених груп махновської армії. Відповідно до цього наказу повстанська армія підпорядковувалася в котрий раз новому команду­ванню, тепер 4-ї армії, яка розташовувалася на території Криму. Група Каретникова – до 5 тис. бійців (за даними Білаша, повстанці втратили у боях за Крим до 6 тис. чоло­вік) – розташовувалася в районі Євпаторія – Саки. Сюди ж, до Євпаторії, Фрунзе наказав перекинути кінний корпус 4-ї армії. 2-га Кінна армія виводилася з Криму в район станції Пологи-Царекостянтинівка, що знаходилися поряд з Гуляйполем. У наказі відзначалося, що «остаточний район зо­середження і місце основного штабу будуть вказані додатково». 1-ша Кінна армія повинна була рухатися до Кате­ринослава. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                      17.11., на наступний день після ліквідації Південного фронту, Фрунзе видав наказ: «Українській повстанській армії мати на увазі майбутнє перекидання армії на Кавказ». Це прямо СУПЕРЕЧИЛО Старобільській угоді, за якою махновська армія діє виключно в межах Південного фронту. Перекидання махновців на Кавказ (Польщу, будь-куди) означало б припинення їх існування як самостійної політичної сили, що спирається на селянство півдня України. А р-он Гуляйполя залишився би беззахисним перед каральною машиною більшовиків.
                          17.11. Фрунзе наказав розмістити на Перекопі і Чонгарі загороджувальні загони, завданням яких було не випустити КГ з Криму, а також перервати живий зв'язок групи з головним штабом РПАУ(м). Тим же наказом найкращі кавалерійські підрозділи червоних – 1-ша й 2-га кінні армії та кавкорпус Каширіна – передислоковувались у традиційні повстанські райони і зони присутності махновських формувань: 1-ша кінна – у район Єлизаветграда-Катеринослава-Апостолового; 2-га кінна – у район Пологів-Царекостянтинівки-Чернігівки; корпус Каширіна – безпосередньо до Євпаторії. Зосереджувалися війська також у Мелітополі. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                           17.11. Фрунзе підписав ще один наказ. Для того щоб запобігти проникненню контрреволюційних елементів з Криму на територію України, наказувалося на кримських перешийках розмістити спеціальні загороджу­ вальні загони з представниками особливих відділів. До пори до часу цей наказ був секретним, але пізніше, коли він був опублікований у збірнику «М.Фрунзе на фронтах громадянської війни», упорядники збірника спеціально уточнили, що командуючий мав на увазі не лише розбитих врангелівців, але й махновські загони. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                           [ 17.11. крымский корпус Каретникова был переподчинен командованию 4-й армии В.С.Лазаревича. В тот же день командарму-4 была подчинена действовавшая при Врангеле в крымских горах повстанческая армия А.В.Мокроусова. Мокроусов был анархист, но из числа идейно смирившихся и давно отдавших свои военные дарования на службу большевистскому делу. Его отряды влились в Красную армию без всяких эксцессов.
                          18.11. по секретной связи, от Фрунзе в штабы армий, проходит ряд странных приказов, отменяющих какие-то прежние его предписания. В тот же день Фрунзе отменяет предполагавшуюся командировку Корка. Начинается постепенное «обставление» красными частями крымского корпуса Каретникова, расположившегося в деревне Замрук южнее Евпатории. Подходят и располагаются вокруг три пехотные и три кавалерийские дивизии, артбригада. Одновременно в Таврии начинаются аналогичные операции по тихому окружению вновь сформированных полков Повстанческой армии в Воскресенке, Цареконстантиновке, Малой Токмачке и в других местах. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                           В марте 1921 г. Н.Ефимов писал: «Был составлен приказ окружения Махно и двух его групп: Крымской и тыловой…». (Н.А.Ефимов. Действия против Махно с января 1920 по январь 1921. В кн.: Сборник трудов военно-научного общества при Военной академии. Кн.1,М,1921,с.212-213).
                           20.11., когда, по-видимому, вокруг крымского корпуса махновцев были выставлены все номера для предстоящей охоты, Фрунзе отдал Каретникову приказ № 00119: частям корпуса, войдя в состав 4-й армии, выступить на Кавказ для ликвидации остатков сил контрреволюции. (М.В.Фрунзе. Приказ от 15.11.1920 г. В кн.: Избранные произведения,М,1951,с.181).
                           Связаться с Гуляй-Полем Каретников не мог из-за отсутствия связи. Что дело плохо, он, конечно, почуял давно, но не мог уяснить себе общей картины. Приказ Фрунзе практически отменял соглашение между Повстанческой армией и Совнаркомом Украины. В самом ли деле соглашение расторгнуто – или его провоцируют? Он не знал.
                          Вечером 20.11. в колонии Булганак состоялся митинг частей крымского корпуса. Открыл собрание Каретников, обнародовавший приказ командующего фронтом. Собрание выслушало. Собрание составило необыкновенно дипломатичный ответ красному командованию. Протокол собрания был направлен в полевой штаб Южфронта Фрунзе. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                       20.11. Махно відхилив вимогу рухатися на Кавказ і запропонував провести переговори.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 10

                      Від часу V всеукраїнської конференції комуністів (17-22.11.1920.) починається широка пропагандистська компанія проти «махновщини» в рад-пресі. В обстановці таємничости політвідділ 4-ї армії друкує листівки «Вперед на Махна!», «Смерть махновщині!» і розповсюджує їх серед солдат.
                        [ На Конференції Г.Зінов’єв дав зрозуміти, що угода з Махном не була самодіяльністю (московських холуїв) українського керівництва, а санкціонувалася Москвою (московськими рабовласниками), яка продовжувала тримати справу під контролем: «Що стосується Махна, я вважаю, що підстави підписаної угоди правильні. Ми воюємо, і на війні ворог нашого ворога є наш ТИМЧАСОВИЙ союзник…. Угода була військовою, і вона була пов’язана з політичною. Військова вже досягла результату, а з політичною зачекаємо».
                        V конференція КПбУ показала, що й надалі домінуючою політикою на України залишиться «воєнний комунізм». Черговим завданням господарського будівництва конференція визнала перехід основних галузей виробництва у безпосереднє розпорядження держави. Пере­хід цей повинен був «супроводжуватися дальшим поглиблен­ням роботи по ВИЛУЧЕННЮ (конфіскацію) знарядь і засобів виробництва з приватнокапіталістичних рук». Одночасно з цим розгор­талася «рішуча боротьба з приватнокапіталістичними мето­дами розподілу (вільними купівлею і продажем) продуктів фабрично-заводського виробництва і сировини», йшлося про усунення приватнокапіталістичної конкуренції, про «ударний план найближчого періоду», «широкі трудові мо­білізації і переведення військових частин, що звільняються, на трудовий фронт».
                          Конференція підкреслила правильність політики ЦК на селі. А це означало посилення розверстки, «викорінення початкових форм капіталістичних відносин на селі, що зароджувалися у вигляді сітки міцних куркульських госпо­дарств», розробку сільськогосподарського виробничого пла­ну і «його здійснення при допомозі усуспільнених способів обробітку землі». Великі надії покладалися на нещодавно створені комітети незаможних селян, ставилося завдання за допомогою КНС добитися того, щоб на Україні «не було такого села, де б не організувалася біднота проти курку­лів». Зрозуміло, що така програма дій і теоретично і практично виключала можливість інтегрування махновського «вільного (від української влади) радянського ладу». На конференції не знайшлося жодного делегата, який би висловився за політичний союз з махновцями чи хоча б вважав за потрібне влаштувати обмін думками з цього приводу.
                       В резолюції «Бандитизм і боротьба з ним», опубліко­ваній в періодичній пресі, було від­значено: «Торішній гуляйпільський "селянський" ватажок Махно, у якому солдат-повстанець безпосередньо зливався з селянином, перетворюється в удачливого командира кіль­кох тисяч досвідчених партизанів, що в основному відірва­лися від свого гнізда».
                        Ні у виступі Яковлева, ні в резолюціях конференції не було жодного прямого заклику до розриву угоди і відкри­тої боротьби з Махном….
                        У Криму події ще 20.11. Каретников і Гавриленко були викликані у штаб Фрунзе, який перебував у Мелітополі. Вони довго колива­лися (зв’язку з Гуляйполем не було), але все ж вирішили їхати, взявши з собою охорону. У Мелітополі їх арештува­ли, а згодом розстріляли. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                      22.11.1920. герої штурму Перекопу, командири махновської КГ Каретник і Гавриленко були викликані в штаб Фрунзе в Мелітополі, де були підступно арештовані та негайно, без суду, розстріляні. 
                        23.11. С.Каретникову был предъявлен приказ, в котором его частям предлагалось немедленно приступить к сдаче оружия и переформированию повстанческих войск в регулярные части Красной Армии. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».  
                         23.11. Фрунзе наказав Каретникову ввести групу до складу 4-ї армії червоних. Махновці, звичайно, відмовились, адже це суперечило укладеній угоді між ними і більшовиками. Тоді 24.11. Фрунзе викликав командирів КГ до себе у Мелітополь нібито для розв'язання цієї проблеми. Каретников і Гавриленко виїхали до штабу Фрунзе, але дорогою були заарештовані. Незабаром Каретников, Гавриленко, Осипенко та інші командири, так і не побачивши Фрунзе, без суду і слідства були розстріляні у Мелітополі разом з тими махновцями, що перебували у цьому місті на лікуванні. Архірейський Д.В. Махновська веремія.   
                       23.11. до загонів Удовиченка, Савонова, Клерфмана, Москалевського перейшли 17 маршових рот ЧА, котрі були мобілізовані на Північному Кавказі та рухалися для поповнення 1-ї Кінної армії. 
                         23.11. до махновців перейшло 17 маршових ескадронів, які рухалися з Кавказу і Кубані на поповнення 2-ї Кінної армії. Підтвердження таких пе­реходів знаходимо й у звіті Олександрівського губпарткому КП(б)У: «Махновці, що знаходилися у Пологах, по­ ставили собі завданням роззброювати і роздягати червоноармійців. Серед махновців знаходиться багато тих, що служили у Червоній армії. Махновські агітатори всюди ве­дуть агітацію серед червоноармійських частин про перехід з Червоної Армії до Махна». Загалом моральний настрій червоних частин був невисоким, а вірогідність їх переходу на бік махновців цілком реальною. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                       23.11.1920., после полного освобождения Крыма от белогвардейцев, командующий южным фронтом М.В.Фрунзе отдал приказ, по которому махновские полки должны быть переформированы и подготовлены к переброске на кавказский фронт: «Существование Повстанческой армии с особой организацией приводит к совершенно недопустимым явлениям». [Тимощук А.В. Анархо-коммунистические формирования Н.Махно (сентябрь 1917–август 1921 г.),Симферополь: Таврия, 1996].
                        23.11. Фрунзе видає наказ про негайну передислокацію армії Махна на Кавказький фронт для операції проти незалежних Закавказьких республік. Цього наказу махновський штаб не отримав. Наказ повинен був відіграти роль приводу, щоб притягти Махна до відповідальности за невиконання. І справді, 24.11. терміново вийшов новий наказ, що Махно зухвало відмовився перейти Кавказький фронт…. 
                          [ Довідавшись, що «батько» з метою збереження армії може погодитися на таку «пропозицію» (передислокуватися на Кавказ), вирішили діяти інакше. З’явилася ідея «підготовчого наказу», про який Фрунзе доповідав Леніну, а той, треба думати, задум схвалив. 24.11. «підготовчий наказ» надійшов у війська.
                          Суть його і мету зрозуміти неважко. Весь особовий склад інформувався про те, що 23 листопада РВР Півден­ного фронту спеціальним наказом № 00149/сш команду­ванню повстанської армії змушена була відзначити ганеб­ну поведінку махновців, а також ряд грубих інцидентів з їх боку проти червоноармійців. Далі повністю наводився текст наказу № 00149 /сш, в якому переховувалися випадків роззброєння, грабунків і навіть убивств черво­них командирів і бійців, говорилося про те, що банди по­встанців убивають радянських продпрацівників, чим допо­магають куркулям боротися проти пролетаріату, червоно­армійців і бідноти. Звинувачувалася повстанська армія і в тому, що її командування відмовилося 20 листопада виконувати наказ про передислокацію на Кавказ. Все це змушує РВР Південного фронту, велося далі, поставити перед Реввійськрадою повстанської армії вимогу ліквідувати армію вливши частини, що знаходяться у Криму, до складу 4-ї армії, а частини, зосереджені в районі Гуляйполя, – у Запасну армію.
                           Підігріла і без того гостру ситуацію невдала спроба че­кістів проникнути у Гуляйполе і ліквідувати Махна та його оточення. У спеціально підготовленій для цього групі ви­явилися... махновські агенти (анархіст Мирський та ще декілька чоловік). Коли під виглядом анархістів-універсалістів група приїхала до Гуляйполя, вона була схоплена і на допиті окремі її члени зізналися про характер своєї місії. До рук махновців потрапили також листівки, від­друковані політвідділом 42-ї дивізії з красномовними за­ головками «Смерть махновцям», «Вперед на Махна». Їх зміст не залишав жодних сумнівів: уряд готує розрив уго­ди. Махновці почали вимагати від Харкова створення уря­дової комісії для спеціального розслідування. 24.11. у Гуляйполе за дорученням уряду прибув відомий чекіст Мартинов. Його місія полягала в тому, щоб заспокоїти мах­новців і тим ввести в оману щодо дійсних задумів уряду і …(кривавого) командування. Зустріч вилилася у довгу роз­мову про державність і анархію, про революцію у Туреччині і автономію Гуляйполя. Мартинов, демонструючи щи­рість і доброзичливість, запевняв, що Мос-ква(-ква-ква-ква) згодна підпи­сати «четвертий пункт» і що остаточне вирішення цього пи­тання тепер залежить від Українського уряду, який на днях оформить угоду. Саме ці обставини й змусили Фрун­зе негайно розпочати заплановану акцію. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                           [ ЧК бдительно следила за Махно. Повсеместно были внедрены агенты. В штаб 4-й армии один из них сообщал: «Настроение махновских частей, расположенных в с. Песчаном, резко враждебно по отношению к коммунистам. Публика эта определенно говорит о предстоящей вооруженной борьбе с нами. Усиленно муссируются слухи, что все буденновцы соединятся с Махно и пойдут против нас, причем об этом говорят не только сами махновцы, но и крестьяне всего уезда…». (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182,оп.3,д.589,л.1).
                           Командир 3-го повстанческого полка Клерфман сообщал в Гуляй-Поле, что под видом махновцев грабежи совершают красноармейцы и местная милиция. (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182,оп.3,д.589,л.24). Это, кстати, подтверждается сообщением в штаб 4-й армии из мелитопольского комиссариата по военным делам: «В районе Веселовской волости ночью… красноармейцы 20 кавполка 4 дивизии 1 (конной) армии избили начальника уголовного розыскного отдела, ограблена в с. Гавриловка гражд. Крахмаль, взяты лошади, бричка, 52 аршина сукна…». (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182,оп.3,д.589,л.20). Вообще разобрать в этой «грабиловке», кто, что и зачем украл, было совершенно невозможно, ибо после окончания военных действий прекратить эксцессы, неизбежные при наличии оружия у сотен тысяч людей и нерешенности крестьянской проблемы, можно было, лишь осуществив две меры: компромисс с крестьянством (хотя бы в виде, предлагаемом Махно) и демобилизацию армии.
                        Иначе – новая война. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                        [ 23.11. Савонов у Пологах і Клерфман у Малій Токмачці перехопили агентів …(кровавих) з деякими антимахновськими документами. Штаб РПАУ(м) намагався зв’язатися з Харковом, аби запропонувати створення спеціальної слідчої комісії, яка б могла встановити факт провокації. Харків ухилився від відповіді.
                         24.11. у Гуляйполі була виявлена ще одна група чекістів-диверсантів, які прибули сюди таємно із завданням ліквідувати керівну верхівку РЧАУ(м). У ніч на 25-те їх допитали і сімох з них розстріляли. Присутній на нараді Мирський (09.1919. забезпечував зв’язок РПАУ(м) з чигиринськими повстанцями) категорично констатував, що червоні ось-ось мають напасти на Гуляйполе. Знервований Махно, якого цього разу явно підводила інтуїція, звинуватив самого Мирського у провокації. У відповідь той ознайомив штаб армії з наказом Фрунзе від 24 листопада. Час пустопорожнього очікування невідомо чого закінчився, і це нарешті зрозуміли всі, але Махно, втративши ініціативу, не встиг підготуватися до боротьби з більшовиками як слід. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                         [ Наиболее странна неудавшаяся попытка покушения на Махно в Гуляй-Поле, имевшая будто бы место 20 ноября. О ней рассказал в своих показаниях ЧК В.Белаш и – с некоторыми отличиями в деталях – Аршинов в «Истории махновского движения». В первом случае речь идет о 40 (!) чекистах из спецгруппы по ликвидации анархобандитизма Ф.Я.Мартынова, появившихся якобы в Гуляй-Поле в середине ноября и попытавшихся во время большой пирушки, на которой собрался весь махновский штаб, забросать присутствующих бомбами. Однако махновцы опередили их и семь человек схватили. На допросе те сознались в злоумышлении и перед смертью назвали срок, когда Гуляй-Поле подвергнется атаке. У Аршинова речь идет лишь о 9 агентах контрразведки 42-й дивизии, которые были схвачены 23 ноября и тоже, не выдержав разговора по душам, назвали сроки.
                         Нет никакого сомнения в том, что чекисты Мартынова страстно желали физического уничтожения Махно. Но что 40 человек посторонних могли появиться, найти себе приют и выносить злой умысел в Гуляй-Поле, где каждый чужой бросался в глаза и которое, к тому же слишком многое пережило с 1917 года, представляется деталью совершенно фантастической. Зачем Белашу потребовалось такое городить на допросе, известно только ему одному. Однако жизнь он себе в результате выговорил. А ведь взяли его только осенью 1921 года, когда Махно уже ушел в Румынию….
                         Совершенно не укладывается в логику событий и то, что чекисты проговорились махновцам о вероломных планах красного командования. Напротив, все говорит как раз о том, что о приближающемся нападении в Гуляй-Поле ровным счетом ничего известно не было. Ну неужели, зная о дне, когда суждено совершиться предательству, Махно сидел бы на месте с охраной всего в 300 человек? Неужели он не ушел бы из села, не собрал из формировавшихся поблизости частей сильный отряд, чтобы ударить в тыл предателям и разгромить их? Можно ручаться, он проделал бы что-нибудь в этом духе.
                           Может быть, самым неожиданным аргументом против присутствия несметного количества чекистов в Гуляй-Поле является то, что у красного командования не было сколько-нибудь ясного представления о том, сколько, в действительности, войск в «столице» Махно; все разведданные были многократно преувеличенными и основывались, похоже, на слухах, что в конечном счете сослужило Махно добрую службу. Что, спрашивается, делали то ли сорок, то ли девять агентов в Гуляй-Поле, если они не смогли даже пересчитать, сколько войск состоит при штабе? Вообще, эпизод с чекистами слишком смахивает на фрагмент из лихого киносценария: интересно, откуда он всплыл, зачем понадобился Белашу, почему устроил тех, кто его допрашивал? В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                          [ 24.11. Фрунзе видав наказ про зачистку району Пологів-Оріхова-Олександрівська-Синельникового-Мечетної-Гуляйполя від махновців силами 42-ї дивізії, Окремої Богучарської бригади та Інтернаціональної кавбригади. Наказ був таємним, операція мала розпочатись несподівано. Одночасно з тим у Криму мало бути покінчено з групою Каретникова.
                         24.11. у Гуляйполі відбулася нарада махновського комскладу, на якій був присутній представник РНК УСРР. Махновці в останній раз запропонували більшовикам підписати 4-й пункт угоди, пообіцявши за це відправити свою армію у Туреччину. Можливо, це був просто блеф, але й представник червоних не був уповноважений щось вирішувати. Його присутність була черговим окозамилюванням, намаганням ще раз якось заспокоїти повстанців напередодні початку репресій проти них. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                       24.11. з дорученням від рад-уряду в Гуляйполе приїздить чекіст Мартинов, який заявив, що 4-й пункт угоди днями буде підтверджений московським та харківським урядами, що за автономію «вільного (від української влади) району» …(кривава) влада вимагатиме від махновців походу до Туреччини на допомогу армії К.Ататюрка. Червоні .ідери планували захоплення суверенних Грузії та Вірменії.
                         У ніч з 24 на 25.11.1920. до Гуляйполя з Харкова повернулася Ольга Таратута, яка входила до складу махновської делегації на пере­говорах з представниками уряду УСРР. В цей момент штаб обговорював питання про можливість виступу армії до Туреччини на допомогу .ідерові турецької революції Мустафі Кемалю (певно, один з результатів перебування у Гуляйполі чекіста Мартинова). У піднесеному настрої з порога Таратута заявила, що привезла від червоного командування 100 млн. крб., 500 шабель, 300 сідел, а найголовніше підтвердження того, що «четвертий пункт» буде підписано («лукавими москалями»). Ефект від повідомлення був надзвичайно сильний. Відкинувши сумніви, махновці (раби) заходилися обговорювати проект «Загального положення про вільні (від української влади) ради», яке 25.11. РРПУ(м) остаточно затвердила. Члени Ради не знали, що чекісти вже були готові до арешту махновських представників у Харкові. В.Ф.Верстюк. Махновщина
                       До Махна потрапив наказ Фрунзе від 24.11.1920., в якому він оголосив «завдання Повстанської армії закінченим» у зв’язку з розгромом Врангеля. (Махно, як стратег, мав би замислитися про свою долю після розгрому Врангеля, ще до того як пропонував кровавим москалям-окупантам свої послуги в розгромі білих москалів-окупантів). Фрунзе наказував переформувати махновські частини в «нормальні» уніфіковані військові з’єднання ЧА. Махновській армії наказувалося влитися до складу 4-ї рад-армії, управління та штаб Повстанської армії за наказом ліквідовувалися, а його склад переходив до запасних частин. Уже цей наказ фактично оголошував махновську армію поза законом.  
                          Трудно сегодня представить себе, что Махно верил в 4-й пункт соглашения (о выделении правительством территории под экспериментальное строительство «вольного советского строя»), как будто месяц бесплодной волокиты не говорил уже сам по себе, что дело тухлое и тянется только для виду. Нет! Махно здесь впал в какой-то самообман: не мог поверить, что заключенное им соглашение – не более чем декорация для спектакля куда как более драматичного, чем гуляйпольская постановка «Жизнь махновцев». В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                            [(Про долю махновців після розгрому Врангеля пише невідомий махновець). Атмосферу, що панувала у махновській верхівці, пе­редає запис з щоденника, який пізніше потрапив до рук червоноармійців. Автор записів, як видно з тексту, набли­жена до Махна людина, то ж його нотатки мають особли­ву вагу: «3 листопада, Гуляйполе. Скучно й невесело. Мучить і не дає спокою думка "А що ж буде далі?" Білогвардійщина буде розчавлена, а що далі буде з повстанською армією. У командному складі відчувається втома. Сам Махно дихає втомою, нема ніякої наміченої мети у армії, і певного плану, а також нема культурних працівників. Я один і відчуваю себе на острові. Не відчуваєш в собі ні мети ні волі. Хоча б швидше приїхали наші хлопці з Харкова, спільними силами, може, що-небудь і вирішили б, накреслили б план наступної роботи. Боюсь, що комуністи оголосять нас поза законом, і тоді знову почнеться пролиття трудової крові. Ці головотяпи не можуть зрозуміти, що у них розкладається Червона Армія і перейде на наш бік. Весь наш трагізм полягає у відсутності культурних сил. Махно теж утримується від роботи. Я відчуваю, що він втомився».
                         У телеграмі голов­кому 24.11. Фрунзе конкретизує дії і називає орієн­товні строки. Так, 2-га Кінна армія повинна прибути у ра­йон Пологи-Царекостянтинівка 27-28 листопада і прий­няти участь у «знищенні банд і роззброєнні населення». 4-та дивізія 1-ї Кінної армії з такою ж метою повинна бу­ла не пізніше 30 листопада зайняти район ст. Синельнико­ве. «42-га дивізія, Окрема Богучарська бригада та Інтер­бригада під загальним командуванням начтилу, матимуть завдання звільнити від банди­тів район Пологи, Гуляйполе, Оріхове, Синельникове, Мечетна, Олександрівськ».
                           В операції по оточенню махновців мала взяти участь величезна кількість військ. У Криму разом з кінним кор­пусом, який складався з трьох дивізій, блокувати повстан­ців мусили 30-та, 51-ша та 52-га стрілецькі дивізії, в ре­зерві трималася Латиська дивізія. Навколо району Гуляй­поле – Мала Токмачка – Пологи – Воскресенка, де розташовувалися штаб та знову сформовані махновські час­тини, було створено два кільця оточення. Окрім 42-ї диві­зії, Окремої Богучарської та Інтернаціональної бригад, у оточенні брали участь 3-тя запасна та Заволзька кавале­рійські бригади, 2-й кінний корпус, два полки ВОХР. Початок військових дій проти махновців Фрунзе планував на 29-30.11., але, як потім засвідчив сам, «під тиском з Харкова і самими обставинами» строки по­чатку операції були прискорені. Під «тиском Харкова» Фрунзе розумів роботу V конференції КП(б)У, а під «обста­винами» – зміну поведінки махновців. В.Ф.Верстюк. Махновщина]. 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 12

                    25.11. до Махна переходить кавалерійський дивізіон ЧА.
                    25.11. тривали збори махновської ради та штабу, на якому були прийняті «Загальні положення про вільні ради».
                      [ В Харькове, где тщетно продолжали свою дипломатическую работу члены махновской делегации с Волиным во главе, развязка наступила значительно быстрее. Понятно, что приказов Фрунзе с ультиматумом повстанческим частям до сведения махновских представителей никто не довел. Правда, Волин утверждал, что в середине ноября один сочувствующий анархистам телеграфист предупредил его о двух секретных телеграммах Ленина Раковскому, в которых будто бы предписывалось вести за анархистами наблюдение и начать готовить на них компромат «по возможности уголовного характера». (Voline V. La revolution inconnue,Paris,1969,p.284). Все это по духу весьма похоже на правду, но, увы, подтвердить сообщения «одного телеграфиста» документальными материалами мы не можем.
                       Показательно, что накануне (25.11.) рокового дня 26.11. (и через 11 дней после заседания ЦК КП(б)У, на котором было предрешено уничтожение махновщины) Волина «сердечно» принял в своем кабинете Х.Раковский и вновь сочувственно поведал ему, что вопрос о выделении территории для «вольного советского строя» обсуждается в инстанциях в Москве и, скорее всего, со дня на день следует ждать положительного ответа оттуда. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                      Від 25.11. по містах України (особливо у Харкові) розпочалися арешти анархістів (хто їм співчував бл. 500) і махновців. Арештів зазнала махновська делегація у Харкові (Д.Попов, І.Чарін, А.Буданов, Хохотова, Богуш, Середа, Зінченко, Кусенко, Колісниченко…) та поранені махновці в рад-шпиталях. Страйк робітників і взагалі напружена ситуація у Харкові змусила більшовиків перевести арештованих до в’язниць …(Московщини). З цього часу «Набат» перейшов до «глибокого» підпільного існування. 
                         [ Фрунзе переезжает в Харьков и ночью в 1 час 35 минут 26.11.1920. подписывает «Приказ (№ 00181) Армии Южного фронта о разоружении махновских банд и уничтожении их на территории Украины». В нем подчеркивалось: «Требование РВ Южфронта, предъяв­ленное 23/ХI командованию повстанческой армии Мах­но о расформировании повстанческих отрядов, произво­дящих бесчинства, им не выполнены.... Приказываю: 1. Войскам фронта считать Махно и все его отряды врагами Советской республики и революции. 2. Коман­дирам всех частей Красной Армии, имеющих соприкос­новение с махновскими отрядами, таковые разоружить, оказывающих сопротивление – уничтожить. 3. Всю территорию УССР в кратчайший срок очистить от остатков бандитских шаек и тем обеспечить возмож­ность мирного строительства. Фрунзе, Гусев, Паука». (Гражданская война на Украине,т.3,с.780).
                         Так Махно и его армия были (в третий раз) объявлены врагами Советской Республи­ки и Революции. Крымская группа была окружена 4-й армией под командованием В.С.Лазаревича, которая на протяжении трех дней уничтожала вчерашних соратников по борьбе с Врангелем. Одновременно Красная Армия окружила и гуляйпольскую группу во главе с Махно. От пулеметного полка и кавалерийской группы в 3000 чел. удалось спастись более двумстам. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].
                        Дії проти кримської групи махновців коман­дуючий 4-ю армією розпочав аж 27.11.. Довідавшись про це, Фрунзе йому різко вичитував: «Мені незрозуміло, чому ви відклали операцію на ранок 27 листопада.... Наказую діяти з усією рішучістю і нещад­ністю. Всіх без винятку махновців, як тих, що добровільно здалися, так і тих, що захоплені у полон, арештовувати і передавати у розпорядження Особого відділу». На той час «особисти» набули досвіду поводження з врангелівськими офіцерами і солдатами, які залишилися у Криму. Декілька тисяч їх було варварські розстріляно. Така ж доля, без сумніву, чекала й махновців. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                       26.11.1920. кримська група махновців опинилася притиснутою до Чорного моря. Коли кільце …(кривавих) почало стискатися і від …(кривавого) командування надійшов ультиматум – негайно скласти зброю, махновці відкрили вогонь з 200 кулеметів, що викликало серед …(кривавих) паніку і призвело до здачі в полон кількох …(кривавих) полків. Махновська кавалерія вдарила по 7-й кавдивізії 3-го кавкорпусу, змусивши її до втечі. 5-ть полків махновців чисельністю 3 500 шабель, 1 500 тачанок з кулеметами, 40 гармат вирвалися з оточення і попрямували на північ до Перекопу. Для слідкування за рухом махновців було виділено кілька аеропланів, навздогін за махновцями вирушили 4-та та 5-та кавдивізії 1-ї Конної армії та 52-а дивізія. Переслідувачі були атаковані махновцями і відстали.
                         [ 27.11. їм ультимативно запропонували роззброїтися. Притиснені декількома дивізіями червоних до узбережжя Чорного моря, махновці вирішили не здаватися. Це були кращі повстанські кадри…. Силою вогню кулеметних полків група проклала собі шлях крізь кільце, червоні частини вели себе пасивно. Зустрівши 7-му кавдивізію 3-го кінного корпусу, махновці розбили її, вийшовши до села Джума-Аблам. Звідси вони попрямували до шосе Сімферополь-Перекоп. Командую­чий 4-ю армією кинув їм навздогін дві дивізії 3-го кінного корпусу та частини 52-ї дивізії. Однак ті не виявили особ­ливого бажання до переслідування. Відбивши ряд атак 5-ї кавдивізії, махновці вечором 27.11. добралися до Армянського Базару. О 23-й год. 20 хв. того ж дня Фрунзе направив військам наказ, в якому констатував, що махновському загону Каретникова вдалося пройти че­рез загороджувальний цеп червоних військ. Він рухався у напрямку Перекопа, і були підстави думати, що не пізніше наступного дня він вийде з Криму, звідки ймовірно направиться до Гуляйполя. Фрунзе ставив начтилу 4-ї армії за­вдання при допомозі авіації вести постійне спостереження за пересуванням махновців, а також вжити всіх заходів аби знищити їх, не допустивши до Гуляйпільського району. Командарму 1-ї Кінної Будьонному наказувалося виділити для переслідування Кримської групи махновців 4-ту кінну дивізію.
                         Махновці розділилися біля Армянського Базару на дві групи, одна вийшла з Криму через Сиваш, інша – через Перекоп. 28 листопада групи об’єдналися біля с. Строганівки. Два дні знадобилося повстанцям, щоб вирватися з кримської пастки на степовий простір, позаду було 130 верст безпе­рервного маршу, який супроводжувався ар’єргардними боями. Армія зупинилася на короткий відпочинок у тих місцях, з яких менше місяця тому вирушала на Литовський півострів.
                          Марно намагалися махновці (реги-алалы и лугандоны) зрозуміти, в ім’я чого шість тисяч їх товаришів віддали життя (за кровавих московських окупантів) на кримській рівнині, якщо тепер махновці знову поза зако­ном. Загострене почуття небезпеки гнало до рідного (реги-анала: «вольного района», «донецкой республики», л/днр) райо­ну, і ніхто з повстанців не підозрював, що дійти туди біль­ шості не судилося. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                          [ У ніч на 26.11. …(криваві), оточивши Євпаторію, ультимативно наказали КГ, на чолі якої тепер стояли Марченко і Тарановський, скласти зброю. Махновцям нічого не залишалося, крім як прориватися. У короткий час Марченко підготував групу до прориву, адже обороняти місто не було сенсу. Спочатку по всьому периметру оборони махновці дали залп з кулеметів, а потім повстанська кавалерія прорвала кільце в одному місці. Щільною колоною бійці КГ стрімко рушили кримським степом у бік Сиваша.
                          Одночасно з євпаторійською здійснювали антимахновську операцію у Мелітополі. Тут від початку листопада перебував загін махновців, який забезпечував кур'єрський зв'язок між штабом РПАУ(м) і Кримською групою. У ніч на 26 листопада Зведена дивізія червоних курсантів розпочала антимахновську операцію, але курсантам вдалось арештувати тільки поранених повстанців, тоді як повстанський загін раптово зник. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                           [ Об «внутренних» приказах по красным полкам фронта махновцы ничего не знали. «Несмотря на то, что оба приказа Фрунзе были изданы в непосредственной близости от Гуляй-Поля, перехватить их махновцам не удалось», – замечает по этому поводу историк В.Волковинский. Это отчасти проясняет для нас тот факт, что когда 25.11. С.Каретников через красное командование получил от Махно «вызов» на совещание в Гуляй-Поле, он этому сообщению поверил и с небольшим эскортом стремглав пустился на встречу с батькой, чтобы, наконец, избавиться от проклятой неизвестности и уяснить, что делать….
                         Мы не знаем точно, где и когда Каретников был перехвачен в пути. Расстреляли его на другой день (26.11.) в Мелитополе. Части сопровождавших его людей удалось вырваться из устроенной засады, потому что они были арестованы только в ночь на 27 ноября в Джанкое. Завразведкой 2-й стрелковой дивизии сообщал в штаб 4-й армии: «Вместе с сим препровождается в ваше распоряжение 24 махновца, следовавшие с командиром Повстанческой и арестованные в ночь на 27.Х1 в Джанкое. Приложение: список»[24] (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182, оп.3,д.589,л.д.7).
                          Если бы Каретников не так торопился увидеться с батькой, он бы, быть может, остался в живых. Днем 25.11. кто-то из красноармейцев передал махновцам, что выступление против них назначено на 2 часа ночи 26 ноября. Таков приказ комфронтом.
                          Думаю, что красноармейцы не только выдали махновцам планы командования, но и пообмыслили совместно, как тем нужно уходить. В принципе, махновцев окружали те самые части, с которыми они бок о бок дрались против врангелевцев, но были среди них более твердые, вроде 15-й, бывшей латышской, дивизии, и более мягкие, более сочувственно настроенные к ним, вроде кавалерии Первой и Второй конных армий. Во всяком случае, никакого «прорыва», в настоящем значении этого слова, а уж тем более прорыва штурмового, рисующегося воображению некоторых историков, когда проклятое кулачье, врубив все свои 200 пулеметов, прожгло кольцо блокады, не было. С наступлением темноты оставшаяся без командующего группа Каретникова «собралась и направилась к шоссе Симферополь-Перекоп. По дороге, встретив 7-ю кавдивизию, махновцы ее разбили и свободно прошли к деревне Джума-Аблам». (Н.А.Ефимов. Действия против Махно с января 1920 по январь 1921. В кн.: Сборник трудов военно-научного общества при Военной академии. Кн.1,М,1921,с.213). Хоть автор этих строк, Н.Ефимов, писал их и по свежим следам событий, тут интересно бы выяснить – а в самом ли деле был бой? Части Каретникова и 7-й кавдивизии вместе стояли в селе Петровка накануне форсирования Сиваша и прекрасно друг друга поняли как сорвиголовы и профессиональные рубаки. Зимой 1921 г. 7-я кавдивизия проявляла в боях с махновцами так мало рьяности, дезертирствуя и, в общем-то, просто слоняясь в районе боевых действий, что ее обвиняли в промахновских настроениях и чуть не расформировали. Вполне возможно, что бойцы дивизии пропустили махновцев через свое расположение, просто сымитировав бой, а еще того скорей – именно они и предупредили махновцев о готовящемся нападении. Во всяком случае, прорвавшийся корпус Каретникова никто не преследовал.
                         Н.Ефимов пишет, правда, что «после обнаружения прорыва немедленно вслед уходящим махновцам был брошен 3-й конный корпус и части 52-й дивизии». (Н.А.Ефимов. Действия против Махно с января 1920 по январь 1921. В кн.: Сборник трудов военно-научного общества при Военной академии. Кн.1,М,1921,с.214). Но это, на самом деле, значит только то, что красные части получили приказ о преследовании. Но даже советские историки признают, что выполнять они его не спешили, не понимая, видимо, в чем дело. Уставшие, решительно настроившиеся отдыхать и возвращаться домой войска охватило какое-то полное безволие. Командир 3-го кавалерийского корпуса Каширин вообще заявил, например, что корпус «совершенно не в состоянии двигаться и нуждается в трехнедельном отдыхе». (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182, оп.3,д.35,л.77).
                         А.И.Корк, получая в Симферополе данные разведки, беспокоился: «27 ноября в 16 ч. 50 м. отряд махновцев в районе Юшуни проскочил колонной глубиной до трех верст через расположение 52 див. в северовосточном направлении и, очевидно, форсированным маршем будет продолжать двигаться на Перекоп и Литовский полуостров…. Конгруппа и 52 дивизия получила задачу от командарма-4 преследовать махновцев в направлении на Перекоп. Приказываю начдиву-1 немедленно приступить к выполнению задачи, поставленной моей телеграммой нр 111/к…. Действовать быстро, решительно…». (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182, оп.3,д.35,л.71).
                        В приказе командующему латышской дивизией Корк как-то флегматично констатировал: «По непроверенным сведениям кавдивизия вчера у Юшуни имела бой с махновцами, и, видимо, сегодня махновцы пройдут через Перекоп или Сиваш…». (там же, л.74).
                        Эти свидетельства для нас чрезвычайно важны, потому что по одной из расхожих версий махновцы вырвались из Крыма тайным путем, нежданно-негаданно явившись перед Перекопом и назвав верный пароль, чем как будто ввели в заблуждение охранявшие Турецкий вал части 1-й стрелковой дивизии, даже не вызвав у них подозрений. Все это – что совершенно ясно становится из приказов Корка – нимало не соответствует действительности. Красные знали обо всех передвижениях махновцев, но ровным счетом ничего не предпринимали. Якобы было столкновение с частями 52-й дивизии, но в это верится с трудом: еще и трех недель не прошло, как они вместе форсировали Сиваш. Как было драться братьям по оружию? В этом смысле весь план «замкнуть» махновцев в Крыму имел колоссальный изначальный ИЗЪЯН: разгром повстанцев должны были осуществить те самые части, которые вместе с ними сражались против белых. Предполагалось, очевидно, что тысячи простых солдат проявят большевистскую сознательность и совершат предательство с тою же легкостью, с какой повернулся политический рычажок в мозгах Ленина и Троцкого. Этого не произошло.
                         После разгрома Врангеля красноармейцы действительно не знали, зачем им дальше воевать. Казенные харчи, табак и обмундирование были явно недостаточными стимулами для продолжения войны. Солдаты перестали ощущать личную причастность к событиям, «революционный дух» поддерживался взвинченностью митингов и экзекуций.
                          «Следствием чего, – читаем у Н.Ефимова, – махновцы спокойно дошли до Армянского базара к вечеру 27 ноября». (Н.А.Ефимов. Действия против Махно с января 1920 по январь 1921. В кн.: Сборник трудов военно-научного общества при Военной академии. Кн.1,М,1921,с.214). Здесь они разделились: одна группа двинулась на Литовский полуостров, возможно, еще усеянный телами убитых, которых некому было схоронить в ледяной степи, и ушла из Крыма через сивашский брод. Воистину, было что-то зловещее в этом ночном бегстве махновцев вспять – по следам своей величайшей победы! Вторая группа, может быть, и назвав какой-то пароль, «прошла у Перекопа мимо незначительных и небоеспособных частей первой стрелковой дивизии», которая, несомненно, поняла, кто перед нею, но решила боя не принимать. (Там же, 214). Утром 28.11. обе группы соединились в деревне Строгановка на Таврическом побережье. Казалось, им удалось вырваться из крымской западни. Однако радоваться было рано: именно здесь, в Таврии, ждали их части, которые не питали к ним никаких чувств и гораздо лучше были психологически подготовлены к операциям против них.[25] В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                         25.11. начались операции против махновцев, а на следующий день (26.11.) был издан приказ, в котором за неподчинение и бесчинства махновцы и Махно объявлялись врагами революции. С конца 1920 г. части Красной Армии ведут упорные бои по разгрому махновских войск, в которых насчитывалось около 15 тыс. человек. Борьба с махновцами затянулась до августа 1921 г.. (Савченко В.А. Измена "Батьки" Махно и "Железная метла" Л.Д.Троцкого).
                           Фрунзе особисто виступив перед червоноармійцями, закликав їх ліквідувати «мерзотну картину анархо-бандитського свавілля». Проти Махна в р-он Гуляйполя спрямовувалися переважно …(москальські), латиські, естонські, татарські, киргизькі, туркменські, китайські та інтернаціональні з’єднання, а також Донецька дивізія ВЧК. Друга Кінна армія з козаків-дончаків контролювала р-он Волноваха-Царевокостянтинівка з метою не допустити Махна в р-он Донбасу.
                           Фрунзе сподівався на успіх за рахунок чисельної переваги (10:1), переваги в озброєнні (гарматах 15:1, кулеметах 6:1), раптовости нападу. Крім того, до операції залучалося таке озброєння, якого у Махна не було: авіація, панцерники, панцерні поїзди, вантажні авто.
                           Фрунзе планував, оточивши подвійним кільцем розкидані по півдню України махновські частини, знищити їх поодинці, не дати з’єднатися, використавши підступну раптовість без оголошення війни чи пропозиції капітуляції.
                           25.11. він телеграфує Леніну, що операція почнеться в ніч на 26.11. цілком ТАЄМНО, що наказ (від 23.11.) про передислокацію махновців (на Кавказ) він відішле за декілька годин до початку операції, щоб у них не було часу для відповіді, але так свого наказу і НЕ відіслав.
                           П.Аршинов твердив, що текст наказу № 00149 /сш з вимогою розформувати повстанську армію махновці прочитали в газеті «Коммунист», де він був опублікований 12 грудня 1920 р.. В.Ф.Верстюк.
                           До 10-ї вечора 25.11. Гуляйполе та Пологи були оточені частинами 42-ї дивізії, Богучарської бригади ВЧК, Інтернаціональної кавбригади. Друге кільце оточення складали дивізія …(кровавих) курсантів, 2 полки ВОХР, частини 2-го кінного корпусу, Заволзької кавбригади і Запасної бригади. Але операції …(кровавих) військ почалися неодночасно та не узгоджено. Так, махновські полки Клерфмана в Малому Токмаці, Савонова та Дерменжі в Пологах зазнали нападу на декілька годин раніше, ніж махновські частини в Гуляйполі.
                          Більшість махновців 3-го корпусу в с. Малий Токмак були захоплені в полон раптово прямо в ліжках о 2 годині 30 хвилин ночі. Їх виводили з касарень і тут же розстрілювали. Але Клерфман з трьома сотнями кінноти зумів вирватися з оточеного села і піти на Гуляйполе, розбивши по дорозі …(криваву) батарею. (Бл. 1 тис. полонених махновців у Малій Токмачці були одразу розстріляні кулеметним вогнем, В.Ф.Верстюк). Вже о 4-й ранку Клерфман доповів Махнові про початок операції …(кривавих). Приблизно в той же час гуляйпільці почули артилерійську канонаду з боку Полог.
                          Дві години тривав бій …(кривавих) з махновцями, яких було 500 бійців, котрі захищали станцію Пологи. Незважаючи на два кільця оточення, 200 бійців на чолі з Савоновим вирвалися з оточення.
                          За лічені хвилини Махно організував оборону Гуляйполя, вулички були перекриті возами, барикадами. О 7-й ранку почався артобстріл Гуляйполя і наступ Богучарської бригади на село. За різними даними, махновців у Гуляйполі було до двох тисяч. Вони декілька годин утримували село. Втім, розуміючи, що оборона смерті подібна, Махно зважився на прорив. Він розбив Богучарську кавбригаду ВЧК, що і посіяло паніку серед інших …(кривавих) частин, котрі відступили. (…махновці без втрат вийшли з оточення, В.Ф.Верстюк). 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 13

                      [ 24.11. гуляйпольский Совет в очередной раз отказал в выдаче тысячи пудов хлеба фуражирам 42-й дивизии, которая в эти дни со всех сторон окружила местечко. За махновцами должно признать изрядную долю принципиальности. Как во время визитов большевистских бонз, так и пред лицом красноармейского командования они держались железной линии: хлеб ДАРОМ не давать.
                       Утром 26.11. из Гуляй-Поля в Харьков позвонил Петр Рыбин, анархист из секции пропаганды, и поинтересовался: как идут дела и как скоро ждать решения вопроса о «вольном советском строе»? Ему успокаивающе отвечали, что все будет улажено к полному удовлетворению махновцев, «при этом тут же сообщали, что вопрос с 4-м пунктом политического соглашения также подходит к благополучному разрешению». (П.А.Аршинов. История махновского движения,Берлин,1923,с.182).
                       Ровно через два часа после этого разговора Гуляй-Поле было накрыто ураганным артиллерийским и пулеметным огнем. …Дальше произошло нечто похожее на чудо, потому что решительно непонятно, как могла испытанная в боях с махновцами 42-я дивизия упустить Махно, весь его штаб и пропагандистов, при которых было всего сотни три бойцов. Как это ни странно, прав В.Волковинский: Махно бросил своих людей в прорыв тогда, когда заметил, что «одна из кавалерийских красноармейских частей, наступавшая со стороны села Туркеновки, боясь попасть в окружение, начала отходить». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.185). Махно было принял это за хитрый маневр, но, видя, что иного выхода у него все равно нет, бросился вперед наудачу – и выскочил из западни!
                        Побойтесь Бога, воскликнет читатель, но о каком страхе окружения могла идти речь, когда у Махно было так мало людей?! Перед кем отступала красноармейская часть? И тут ответ неоднозначный, ибо красноармейцы сражались не с реальными махновцами, а с той мифической девятитысячной армией Махно, о которой доносила разведка. Это была в прямом смысле слова битва с призраком, из-за чего шевеление нескольких десятков человек на околице Гуляй-Поля было красными кавалеристами истолковано как грозный маневр, убоявшись которого, они и отступили.
                         Самое смешное, что красные даже не поняли, что проскочивший мимо них небольшой отряд и есть Махно со всеми его силами. Весь день Гуляй-Поле обстреливалось из орудий, медленно и планомерно сжималось кольцо блокады. Вечером в городок, совершенно случайно – выполняя какую-то свою боевую задачу – ворвалась интернациональная кавбригада под командованием Мате Залки. Не обнаружив противника, кавалеристы устроились на ночлег. Утром бой возобновился: части 42-й дивизии продолжали наступление на Гуляй-Поле и, ничего не зная о маневре дерзкого венгра, грозили уничтожить его конницу. «После перестрелки со своими и между собой недоразумение выяснилось и части… 42-й дивизии и Богучарской бригады к вечеру 27-го вошли в Гуляй-Поле». (Н.А.Ефимов. Действия против Махно с января 1920 по январь 1921. В кн.: Сборник трудов военно-научного общества при Военной академии. Кн.1,М,1921,с.214). 
                         27.11. ЦК КП(б)У с неизбежными X.Раковским, Я.Яковлевым и начинающим политическую карьеру В.Молотовым заслушало доклад о ликвидации махновщины. Операции 26-27 ноября можно было считать проваленными: крымский корпус ушел, Махно ушел, неудачей закончилось окружение таврической группы махновцев (удалось окружить и пленить только один свежесформированный полк). А под Бердянском вообще творился позор, оттуда поступали сведения об отряде одного из крупнейших махновских командиров Удовиченко, который свободно разъезжал по уезду, устраивая митинги совместно с представителями большевистской власти. 27.11 отряд провел митинг в селе Арзур. Агент докладывал: «Был представитель от уездвоенкома города Мариуполя, который сам выступал. Держали себя хорошо, хотя больше всего призывали к безвластию, но приветствовали соединение с красными». (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182,оп.3,д.589,л.18). Бердянск был злокачественной глухоманью и провинцией. Ничего-то до него не доходило! Из такого вот попустительства и вспучивались потом крамола и измена, тайное сочувствие, которое даже хуже явного…. ЦК КП(б)У поручил Раковскому, Молотову и Яковлеву вплотную приступить к выполнению задачи «чрезвычайной важности» – уничтожению бывших революционных партизан. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                        Біля Мелітополя (с. Піщане) для …(кривавих) військ повторився конфуз Гуляйполя. Повністю оточений Зведеною дивізією …(кривавих) курсантів, махновський кавполк (400 шабель) розгромив нападників і прорвався до степу. З оточення вирвалися також декілька тисяч махновців із загонів Чалого, Брови, С.Правди. Протягом перших днів боїв …(кривавим) вдалося полонити або знищити декілька махновських частин до 1 200 чоловік.
                        Після вдалого прориву з Євпаторії КГ, переслідувана 5-ю кавдивізією, пробивалася через позиції 7-ї і 2-ї кавбригад червоних, маючи по кілька сутичок щодня. 28.11.1920. махновці пройшли ішунські позиції і вийшли на Литовський півострів. Марченко планував вийти з Криму через Сиваш, але в ньому було забагато води. Тому група розділилася: більша частина махновців вирішила виходити через Перекоп, менша ризикнула йти через Сиваш. Вихід з Криму відбувся у ніч на 29-те. Перекопський перешийок охороняла 1-ша піхотна дивізія, тож махновці виходили під виглядом 46-ї дивізії червоних, називаючи необхідні паролі і використовуючи за потреби силу. Як зазначав пізніше штаб Фрунзе, Перекоп КГ пройшла, нараховуючи 1 тис. шабель, 300 тачанок з піхотою та кулеметами і 4 гармати. У Строганівці, на північному березі Сиваша, обидві частини КГ з'єднались. Уранці 30.11. махновці зайняли Нижні Сірогози, вибивши із села кавалерійський полк Зведеної дивізії курсантів. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                       29.11.1920. в с. Костянтинівка махновська рада, проаналізувавши останні події, прийняла рішення, ухиляючись від великих боїв проти значних сил …(кривавих), рейдуючи по півдню України, знову збирати Повстанську армію докупи, об’єднавшись насамперед із загонами новоспасівців Каретникова та Удовиченка. Протягом кількох днів Махно збирає 2,5 тис. шабель, і коли частини 42-ї дивізії та Інтернаціональної бригади …(кривавих) залишили Гуляйполе, нападає на рідне село.
                        29.11. кримська група вийшла на оперативний простір Північної Таврії і рушила на з’єднання з головними силами повстанців. За три дні махновці пройшли 200 верст.
                               Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                         Фрунзе вживав енергійних заходів, аби виконати завдання Леніна. 1. проти махновців виставлялися найкращі регулярні частини ЧА до 60 тис. чоловік, тобто 2/3 сил, що воювали проти Врангеля. 2. польовим військам тепер допомагали не тільки бронепотяги, але й авіація та автопанцерники. 3. Фрунзе та його помічник Ейдеман активно запозичували досвід самих махновців, почавши активно використовувати тачанки для транспортування як кулеметів, так і піхотних підрозділів, що значно полегшувало переслідування повстанців. 4. рад-влада впритул зайнялася українським селом, розуміючи, що удару треба завдавати не тільки безпосередньо по повстанцях, а й по їхній соціальній базі. Для «обробки» селян активно використовувались як заходи агітаційно-пропагандистського характеру, так і карально-репресивні. Таким чином, 5. створювалася система надзвичайних органів влади – т.зв. воєнних нарад, які шляхом консолідації зусиль основних органів влади на місцях мали боротися з «політичним бандитизмом», тобто із селянським повстанським рухом. Архірейський Д.В. Махновська веремія.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 15

ГРУДЕНЬ 1920.

                       01.12. біля с. Томашівки Кримська група махновців наштовхнулася на потужну загорожу із частин 43-ї дивізії. Шестиразова перевага червоних і повне оточення вирішило долю махновців. 1,5 тисячі повстанців загинуло в кривавому бою, …(кровавим) дісталися 4 гармати, 100 кулеметів, обоз.
                       Начтилу 4-ї армії вирішив перекинути назустріч Крим­ській групі зведену дивізію курсантів, розташувавши у її тилах 42-гу стрілецьку дивізію, Інтернаціональну кавбригаду та 4-ту кінну дивізію будьонівців. Цим частинам доручалося зустріти махновців у районі сіл Мала Білозір­ка, Михайлівна, Орлянськ. Зранку 1-го грудня махновці зі­ ткнулися біля с. Тимошівка з 370-м полком 42-ї дивізії. Полк був оточений і після незначного бою взятий у полон. Легкий успіх приспав пильність повстанців, за п’ять остан­ніх днів вони пройшли з боями 300 верст, були перевтомле­ні і не готові до серйозного бою. Коли до Томашівки піді­ йшли 124-та бригада 42-ї дивізії та дві кінні бригади бу­дьонівців, махновці відступили на південь до сіл Гавриківка та Менчикур. Переслідування продовжувалося. Побачивши, що потрапляють у оточення, махновці вирішили прийняти бій. Його результат виявився для них катастрофічним. З 3500 кавалеристів і 1500 тачанок з кулеметами з поля бою вдалося вирватися декільком сотням вершників та 25 тачанкам. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                        [ 01.12. Марченко зайняв Тимошівку, де полонив полк 42-ї дивізії. Але тут же підійшла 4-та кавдивізія і нав'язала махновцям новий бій, у який незабаром втяглися бригада курсантів, частини 2-ї Донської і 42-ї дивізій …(кривавих). Повстанці не мали простору для маневрування, коні і бійці були край втомлені довгим переходом, бракувало набоїв. Червоним вдалося захопити всі гармати махновців, майже весь обоз, до 200 кулеметів, 700 коней. КГ втратила 800 повстанців убитими і стільки ж полоненими (усіх їх незабаром розстріляють), Марченко і Тарановський з кіннотою прорвалися, фактично залишивши піхоту напризволяще. Махновська кіннота двома групами у той же день перейшла залізничну колію між станціями Федірівка і Пришиб, рухаючись на північний схід. Неподалік Великого Токмака червоні наздогнали махновців і завдали ще одного удару. З Марченком залишилися жалюгідні рештки донедавна доволі могутньої Кримської групи, з якими він і досяг Керменчика.
                      По слідах Марченка, очевидно, рухалась якась червона частина, бо, як тільки залишки КГ об’єднались із РПАУ(м), Старий Керменчик був атакований. Махновці відбились, але перейшли до Федірівки. Тут на нараді командування було вирішено завершити реорганізацію повстанської армії. Як і дотепер, вищою ланкою махновської організації була Революційна рада повстанців України. Однак за військові операції відповідав штаб армії, точніше його оперативний відділ. До складу останнього входили Махно і Білаш, які водночас були головнокомандуючим армією та начальником штабу відповідно. Керувати окремими операціями відділ міг призначити спеціального уповноваженого. Як правило, це був Петренко. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                        [ Утром 01.12. примерно в 120 километрах к северу от Крыма у села Тимошевки повстанцы столкнулись с частями 1-й конной и 42-й дивизии. Махновцы пытались вывернуться, уйти на юг – не удалось. Попытались впрямую прорубиться через 4-ю кавдивизию Тимошенко, но к месту боя, на этот раз кстати, подоспела интеркавбригада Мате Залки, и махновцы дрогнули. К 4-м часам вечера повстанцы расстреляли все патроны и были окружены возле села Михайловка. В половине шестого Тимошенко телеграфировал Буденному: «Банды Махно разбиты… Полностью уничтожена пехота, часть взято в плен. Много изрублено кавалеристов, захвачены лошади, тачанки с пулеметами, с упряжью и лошадьми. Остатки разделились на две группы…». (Из боевой деятельности тов. Тимошенко в годы Гражданской войны. Красный архив,1941,№1,с.102).
                       02.12. интеркавбригада настигла часть махновцев у колонии Рикенау и вырубила 200 человек. Практически весь крымский корпус в ходе непрекращающихся после Перекопа стычек и этих двухдневных боев был уничтожен. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                       02.12. махновці захоплюють Гуляйполе і беруть у полон 125 бригаду 42-ї дивізії. 1,5 тисячі полонених були відпущені. Декілька сотень червоноармійців виявили бажання перейти на бік Махна.
                        Когда Махно через восемь дней во главе почти трехтысячного отряда вновь отбил у красных Гуляй-Поле, ему были предъявлены единственные аргументы в затянувшемся политическом споре с большевиками: триста трупов впопыхах убитых сторонников «вольного советского строя»… В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                        03.12. Фрунзе призначають коман­дуючим всіма збройними силами на Україні і зберігають за ним посаду командуючого Південним фронтом. В.Ф.Верстюк. Махновщина. 
                        [03.12. на Фрунзе, вернувшегося из командировки в Москву, была возложена новая задача: учитывая опыт борьбы с басмачеством, возглавить разгром политического бандитизма на Украине.
                        Страшна, страшна должна была быть месть Махно! Когда он понял, что его в очередной раз предали, обманули, в очередной раз использовали; что ни единое слово дружественных заверений не было искренним, а всякое выражение сочувствия обернулось иезуитством, что им просто играли, задуривая его, как малоумного, несбыточными обещаниями, – какое же опустошительное отчаяние должно было овладеть им! Какая тупая, неутолимая боль должна была поселиться в сердце, недавно еще исполненном надежд, какую клокочущую злобу должен был ощутить он в своих жилах! Опять в нем не хотели признать равного себе, опять выпихивали в нелюди, объявляли охоту на него, как на дикого зверя….
                        Опять вне закона, опять – «бандит»! Что ж, за все теперь должны были заплатить красные: за предательство, за погибших товарищей, за опаскуженное ложью и пытками дело революции, за волю народа, превращенную в большевистскую девку, за надругательство над памятью тех, кто пал за дело народа, – и за «бандита» тоже.[26]
                         Сразу после объявления вне закона махновцев обвинили, например, в грабеже Симферополя, хотя непосредственно в город корпус Каретникова даже не входил. Последующие фантазии неисчислимы. Обратим внимание на тонкую фальшивку А.И.Корка. В своей работе «Взятие перекопско-юшуньских позиций…» командарм-6 говорит о потерях своей армии в ходе операции. Они на удивление невелики – 650 убитых и 4500 раненых (еще одно косвенное свидетельство в пользу того, что расстрелянных после окончания операции в Красной армии было больше, чем убитых во время боев). Примечательно, что в графе «потери» против отдельно вычлененного «корпуса Каретникова» значится лживая отметка: «не выяснены». (35, 35. Г.Конивец. 1919 год в Екатеринославе и Александровске. Летопись революции. Вып.X,1924,№4,с.452). Хотя Август Иванович прекрасно знал, как обстояли дела в действительности….
                       Бандит – так бандит. Холодно и ясно встретил Махно декабрь 1920 года. И пока ему не сбили дыхание тяжелыми ударами в январе 1921-го, Махно успел нанести несколько хирургически точных ударов красноармейским частям, действуя с такой маневренностью, какой не демонстрировала ни одна армия времен Гражданской войны.
                       Когда Наполеон говорил, что высшим проявлением своего военного гения он считал не Маренго и не Аустерлиц, не Йену и не Ваграм, а операции против русских, прусских и австрийских войск в 1813 г. – когда он, фехтуя 15-ю тысячами солдат, разбивал в три, в пять раз превосходящие его силы, – он имел в виду открывшееся ему искусство парадокса, войны вопреки правилам, новую степень свободы маневра, которой союзные армии так ничего и не смогли противопоставить, пока просто-напросто не вошли в Париж, столицу его империи, чем и принудили его сложить оружие. Махно в декабре 1920 г. тоже продемонстрировал лучшие образцы своего военного искусства. Сравнение его с Наполеоном более чем условно, тем более, что корсиканец действительно возомнил себя императором французов и вне этой роли уже не чувствовал воли к сопротивлению – почему и сдался, когда пала его столица. Махно же был повстанцем – у него могло ничего не остаться, кроме степи и неба, он мог спать в тачанке или на голой земле – и продолжать сопротивляться.
                       03.12. махновцы налетели на 370-й полк 42-й дивизии и разоружили его. В тот же день была буквально освежевана кавбригада красных киргизов, собравшаяся для выступления против повстанцев в селе Комарь. Греческое село Комарь было одним из становых махновских сел, поэтому о появлении там бригады буролицых азиатов батька, конечно, узнал сразу же. Видимо, то, что против него выслали каких-то совсем неведомых, чужих людей, которые способны много напакостить в деревне именно в силу своей полной непричастности к ней, побудило Махно в отношении гостей повести себя круто: бригада была не разоружена, как обычно, а практически полностью уничтожена.
                      Красные киргизы заканчивали построение на улице села, когда оно было накрыто артогнем из-за горных увалов, окружающих село, после чего на улицу, заперев ее с двух сторон, влетели тачанки с пулеметами и в упор начали расстреливать заметавшихся всадников. Еще не замолкли пулеметы, как из-за тачанок грянула конница и пошла рубить согнанных в кучу смертельным огнем киргизов, которые были так ошарашены, что уже не могли сопротивляться: «Киргизы в панике не произвели ни одного выстрела, ни один из командиров не пытался установить хоть какой-нибудь боевой порядок, чтобы дать отпор; и командир, и джигиты бросились врассыпную к реке». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.187). Этим участь их была предрешена: махновцы сгоняли бегущих в кучки и рубили без пощады. Меньше чем за полчаса кавбригада перестала существовать. Лишь человек сто убежали в степь и дотемна хоронились там по-звериному…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                      Махно несподівано налетів на с. Комар, де стояла …(кривава) киргизька кінна бригада, набрана з ненавчених киргизів, котрі не знали не тільки …(«языка Московского»), але й військових команд. Операція по розгрому бригади зайняла 20 хвилин і пройшла без жодного пострілу. Махновцям дісталася батарея, 8-кулеметів, велика кількість набоїв. Полонені киргизи, за винятком комісарів і командирів, були відпущені.
                       03.12. махновці залишили Гуляйполе і біля с. Комар зустрілися із залишками своєї Кримської похідної групи: 300 вершників і 25 тачанок.
                       Г.Сургай зазначив, що після завершення штурму Перекопу за наказом Л.Троцького і М.Фрунзе переважну більшість махновців розстріляли як «ворогів революції». Із 1 500 кавалеристів врятувались тільки 250. [53. Сургай Г.І. Завершення громадянської війни. Втрата Україною незалежності // Історія України: курс лекцій: в 2 т.,т.2,К,1992,-385с.].
                       [ РПАУ(м) складалася з двох бойових груп: 1-ї Азовської та 2-ї. 1-ша Азовська, якою командував Вдовиченко, складалася з двох кавполків і трьох піхотних (усього 900 шабель, 1900 багнетів, до 30 кулеметів). 2-га група супроводжувала штаб і РРПУ(м). КГ як окрема бойова одиниця припинила своє існування, Марченка призначили командиром окремої кавгрупи РПАУ(м). Ще якесь угруповання махновців розташовувалося в районі Малої Білозерки (на північний захід від Тимошівки). Ця група махновців складалася з трьох полків (імовірно, що це була піхотна частина Кримської групи). Вона була розбита 4 грудня 4-ю дивізією червоних.
                       05.12. на нараді у Великому Янісолі було вирішено направити повстанську армію на Гуляйполе з метою поповнення бійцями і зброєю. Вранці 06.12. РПАУ(м) обстріляла з гармат бригаду 42-ї дивізії, яка розташовувалась у Гуляйполі. Махновці вщент розбили червоних, захопивши полкові обози, кулемети, 2 гармати. За підтримки бронепотяга урядові війська намагались повернути село, але невдало. Після цього повстанська армія перейшла до Старого Керменчика (суч. Старомлинівка), куди того ж дня прибули залишки КГ (250 вершників і 25 тачанок). Таким чином, лише через три тижні штаб РПАУ(м) дізнався про сумну долю цієї групи.
                       05.12. Фрунзе видав новий наказ, за яким повстанський район у черговий раз блокували. Урядові війська мали притиснути повстанців до азовського узбережжя й остаточно знищити. Початок операції призначався на 11 грудня. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                       06.12. постановою Ради Праці та Оборони, яку підписав Ленін, оголошувалося, що «звільнення України від бандитиз­му» є «питанням життя і смерті для Радянської України». У зв’язку з цим Фрунзе додатково підпорядковувалися всі війська внутрішньої служби, розташовані на території УСРР. Повернувшись на Україну (з Москви), командуючий з подвоєною енергією заходився виправляти становище, що склалося. Так чи інакше, але наступні події довели, що ні глибокого аналізу, ні реалістичних висновків з ходу попередніх операцій вище командування ЧА зробити не змогло. Виникають сумніви щодо цінності порад, одержаних Фрунзе від Леніна. По­ки …(кроваві) війська міняли підпорядкування, установлювали нові управлінські зв’язки, займали відведені їм вихідні по­зиції, махновці відпочили. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                     06.12. Совет труда и обороны в Москве принял (а Ленин подписал) постановление, объявляющее искоренение бандитизма первоочередной государственной задачей, а для Советской Украины – «вопросом жизни и смерти». Партия на решение этой очередной чрезвычайной задачи выделяла лучших работников. На этот раз в их числе вновь оказались неизменные В.Затонский, С.Косиор, Д.Мануильский, X.Раковский и «приданные» – председатель ВЧК Дзержинский, который ничем особенно себя не проявил, и два талантливых военачальника, Р.Эйдеман и К.Авксентьевский, которые очень помогли Фрунзе, когда у него сдали нервы в охоте на Махно. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                     06.12. махновці відступили до Гуляйполя. Несподівано до ворога провівши потужну артпідготовку, вони увірвалися до Гуляйполя, в якому стояли полки 125-ї бригади 42-ї дивізії. 373-й полк, після впертого 4-х годинного бою був майже повністю порубаний або захоплений у поло. Таких втрат зазнав і 374-й полк за підсумками 19-ти годинному бою (з 7-го ранку до 16-ї години дня). Загалом 125-та бригада втратила вбитими 1 400 червоноармійців.
06.12. …(криваві) оточують Гуляйполе. Після 5-ти годинного бою, махновці проривають оточення.
                       П.Аршинов: «Соединение (Марченка з Махном) произошло в греческом местечке Керменчик. …Наконец, 7 декабря при­был гонец с известием, что через несколько часов прибудет группа Марченко. С волнением махновцы, находившиеся в Керменчике, вышли встречать героев на окраину села. Но когда в отдалении увидели дви­гавшую конную группу – сердце у всех сжалось. Вместо могучей кон­ницы в 1500 человек, возвращался небольшой отряд в 250 человек. Подъехали передовые части во главе с Марченко и Тарановским. …"Да, братики, – продолжал Марченко, – вот теперь-то мы знаем, что такое комму­нисты". …На состоящем тотчас же митинге были сделаны доклады о том, как произошло нападение в Крыму. Командующий армией Каретник был вызван советским командованием в Гуляй-Поле, якобы для военного совещания и по дороге изменнически схвачен; начальник полевого штаба Гавриленко, члены штаба и некоторые командиры были взяты под предлогом обсуждения военно-опера­тивных дел армии. Все схваченные были немедленно расстреляны. Культурно-просветительный отдел, находившийся в Симферопо­ле, был взят без всяких военных хитростей».
                      Среди вернувшихся был и Лева Задов. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                      07.12. в с. Старий Керменчик зібралася рада повстан­ської армії. Обговорювалися перспективи і нагальні завдання руху. Вирішили, що головне – за всяку ціну зберегти армію до весни, а найближчим часом зібрати воєдино всі розпорошені по Україні махновські загони. Після закінчен­ня ради почали збирати сільський мітинг, в цей час на вид­ноколі з’явилася кавалькада вершників. Розвідка повідоми­ла – йде Кримська група. Її з нетерпінням чекали, але зу­стріч виявилася сумною. Махно був вражений…. В.Ф.Верстюк. Махновщина. 
                      Від 08.12.920. червоні почали діяти за «Короткою інструкцією по боротьбі з бандитизмом на Україні», підписаною Раковським, Фрунзе і Молотовим. Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                      09.12. у с. Федорівні Махно запропонував командному складу реорганізувати армію, розділивши її на піхоту та кавалерію. Піхоту очолив Пет­ренко, кавалерію – Марченко. Після об'єднання з залишками Кримської групи Махно вирішив тимчасово залишити район Гуляйполя, переповнений …(кривавими) військами. «Батька» вабив Бердянський повіт, де махновці стабільно користувалися симпатіями селянства і де на той час пере­бував Вдовиченко з повстанським загоном в декілька тисяч бійців. Завдавши відчутних ударів по …(кровавих) частинах у Царекостянтинівці та Попівці, махновці стрімко просуваються на південь. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                      Вернувшись в Гуляйполе, Л.Задов тут же актив­но включился в работу контрразведки. Снова обратимся к ответам В.Билаша на вопросы следователя ОГПУ. «К командиру одного из наших полков Клерфону в местечко М(алий)Токмачек явился секретный сотрудник 42-й дивизии, который сооб­щил, что вместе с семью другими сотрудниками он послан в Гуляйполе для выяснения состава и распо­ ложения наших частей, а также для определения местонахождения самого Махно и всех ближайших его сотрудников, для того, чтобы в случае внезапного ночного захвата Гуляйполя им было известно, где живет Махно и все видные махновцы. По указанию этого сотрудника были изловлены остальные семь человек(»). Налицо практическая работа махновской контрразведки. Затем не без участия махновских контрразведчиков в селе Томашевка батько Махно разоружил 310 полк 42-й стрелковой дивизии. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 16

                       11.12. махновський командир Т.Удовиченко надсилає телеграму до Бердянська: «Іду на ви». Мета захоплення Бердянська: звільнення полонених махновців, сподівання переходу червоних частин на свій бік, від друк великим накладом листівку «Черное предательство большевиков». Але працівники друкарні порозбігалися.
                       12.12. вранці махновці увірвалися до міста, …(кривава) кавалерійська бригада була розбита і розбіглася, один з її полків підняв заколот і в повному складі (300 вершників) перейшов до Махна. Із в’язниці махновці встигли звільнити полонених, що чекали на розстріл. Махновська армія, яка на цей час не мала набоїв, поповнила свої арсенали. О 17-й годині махновці подалися до Новоспасівки, а ранком – на північ. М.Бухарин розповів американським анархістам Е.Гольдману та О.Беркману, крім всього іншого і те, під час «Бердянської трагедії», «було по-звірячому зарубано 86 чоловік, серед них 40 комуністів». (В.Чоп, І.Лиман. «Вольный Бердянск», Запоріжжя, 2007). Цікаво, що «за архівними даними, в бою за Бердянськ загинуло до 100 чоловік, серед них 11 комуністів». (В.Чоп, І.Лиман. «Вольный Бердянск», Запоріжжя, 2007. Цифри Верховного трибуналу при ВУЦВК «по справі Махна», травень 1922). Але більшість жертв, що загинули у Бердянську, загинули в бою.
                       Махно біля (30-тисячного) Бердянська був оточений в 3 лінії. В ешелон оточення було виділено до 60 тис. …(криваво)армійців. Перевага …(кривавих) у живій силі 1:10, в артилерії 1:15.
                       11.12. в Новоспасовку, родное село Куриленко и Удовиченко (2 тис. махновців, 70 кулеметів, 4 гармати, – за В.Савченком), пришел Махно. В тот момент Махно, видимо, нужнее был ужас. В полночь 11.12. Бердянск получил лаконичное уведомление из Новоспасовки: «Иду на вы». Махно решил взять Бердянск просто так. Из своеволия. Чтобы позлить и подразнить врагов. Он и телеграмму-то прислал нарочно – чтобы был страх. Чтобы знали: ежели батька Махно чего захочет – он это сделает всему вопреки…. В 6-ть утра, словно по расписанию, махновцы – еще по зимней темноте, – с трех сторон ворвались в город. Налет на Бердянск был чисто террористической акцией, в точном значении слова: он должен был внушить страх. Речь шла только о страхе, который, как ком в горле, должен был будить на утренней заре всех коммунистов от Луганска до Елисаветграда. Стало смеркаться, и махновцы вынуждены были покинуть город. В 4-е часа дня Бердянск, получивший как последнюю память о батьке Махно (более) 80-т покойников, был оставлен повстанцами…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                       [ 12.12. повстанська армія, яка виросла до 8,5 тис. піхотинців та кіннотників, на світанку з бою захоплює Бердянськ. Довідавшись про це, …(криваве) командування почало тер­міново стягувати війська навколо Бердянська. Проти повстанців були кинуті велетенські військо­ві з’єднання, два (2-й та 3-й) кінних корпуси, декілька стрілецьких дивізій, окремі кавалерійські бригади, частини внутрішньої служби. На озброєнні …(кровавих) поряд із зви­чайною зброєю з’явилися автобронемашини.
                       Здавалося б, цього разу махновцям не вискочити з «міш­ка», в який вони так легко дозволили себе посадити. Та треба було знати Махна. Ще жодне оточення не принесло його противникові успіху.
                       Махновці лише на декілька годин затрималися в Бер­дянську (цього виявилося цілком достатньо, щоб розгро­мити всі радянські і більшовицькі установи), 12 грудня во­ни повертаються у Новоспасівку.
                       13.12. вночі махновці (6 000 вояків, – за В.Савченком) займають с. Андріївку. Саме тут 14.12. розігрався відчайдушний бій. Незважаючи на те, що село було піддано сильному артилерійському обстрілу, махновцям без особливих зу­силь вдалося розірвати кільце. Розгромивши одну з бригад 42-ї дивізії, розігнавши червону кінноту, махновці вийшли на оперативний простір. Чергову невдачу головком С.С.Каменев охрестив «андріївським конфузом». В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                       Після Андріївки 42-га дивізія втратила понад половини свого складу вбитими, пораненими та полоненими, котрі частково перейшли на бік Махна. Фрунзе призначив суд над комдивом, комбригами та рядовими 42-ї дивізії, багато з яких були розстріляні за боягузтво. 42-га дивізія була знову (вдруге) розформована, а її залишки зведені в бригади. Коли ті, хто потрапляв у полон до Махна, потрапили до «своїх», то, за нказом Троцького, кожного другого або кожного десятого …(криваві) розстрілювали.
                       [ А Махно, вскрыв большевикам жилы в Бердянске, двинулся прямо на север, откуда шли на него красные, дал своим сутки отдохнуть в станице Новоспасовке, а на следующий день смело принял бой с многократно превосходящими его силами. У него было тысяч пять партизан, в то время как в операции против него было прямо вовлечено 2/3 всех сил, участвовавших в разгроме Врангеля, – около 60 тысяч человек.[27] В действительности больше. Даже если строго следовать признаваемой советскими исследователями статистике и считать 2/3 от 133 тыс. красноармейцев Южфронта, получится 88 тыс. человек.
                        Под покровом наступившей ночи Махно незаметно двинул армию на север, к селу Андреевка, к самым позициям 42-й дивизии, оставив в станице лишь арьергард, который красным командованием упрямо принимался за ядро повстанческих сил.
                        Утром 14.12. В.С.Лазаревич отдал частям приказ атаковать Новоспасовку. Сводная дивизия курсантов повела атаку на несуществующего противника. Больше того: в пять утра, когда махновцы уже бросились на позиции 42-й дивизии, командир ее получил от командования армии приказ срочно поддержать курсантов, которые атакуют станицу! Правда, с ходу прорваться махновцам не удалось. Атаки и контратаки кавалерии, пробные «выпады» Махно продолжались весь день. Кольцо окружения сжималось. К наступлению темноты махновцы заняли глухую оборону в Андреевке. В это время, перегруппировавшись, курсанты ударили на Андреевку с юга. Завязавшийся таким образом бой красные приняли за попытку нового партизанского прорыва – на юг. Думая, что у него появилось время перегруппировать силы на северной околице села, комдив-42 приказывает снять с фронта измученную боем бригаду и заменить ее свежей. Мгновенно оповещенные об этом махновцы в самый момент смены частей на позициях и неизбежной при этом неразберихи обрушили на них удар всех своих сил и, разбив обе бригады, вырвались из кольца – на север.
                        Неудача боя возле Андреевки казалась столь неправдоподобной, что стала предметом расследования военного трибунала. В самом деле – силами трех дивизий при поддержке мощной кавалерии, бронемашин, легкой и тяжелой артиллерии, не раздавить «бандитов»? Это же нонсенс – или предательство? Трибунал предательства не обнаружил, но констатировал глубокое безразличие и апатию, с которыми действующие войсковые части исполняют возложенные на них поручения, и сделал вывод, что «подавляющий перевес в людском составе и технических средствах не обусловливает победы вообще и победы над партизанами в особенности». (К.Маркс, Ф.Энгельс. Собрание сочинений,М,1960,с.114).
                          15.12.: дневка, отдых. Ночью – марш в направлении Гуляй-Поля. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                          15.12. …(криваві) оточили армію махновців, проте ті вирвалися з оточення, завдавши значних втрат 9-й кавдивізії. На додачу, махновці вийшли в р-он зосередження обозів ІІ розряду ЧА (42-ї, 5-ї, 7-ї дивізій) і захопили їх. В той же день до Махна приєднався загін Т.Удовиченка, що кілька діб стримував …(кривавих) біля Новоспасівки. Відчувши свою силу (5 тис. бійців, 12 гармат, 70 кулеметів), Махно вирушив на Гуляйполе.
                          16.12.: в 2 часа ночи махновцы сталкиваются под Федоровкой с частями 2-й Конной и северной группой Р.Эйдемана, которые и должны были, по замыслу, блокировать прорыв Махно на север. Может быть, В.Лазаревич не верил в такую возможность и выставил заслон, просто подчиняясь законам тактики. Но Эйдеман оказался на высоте, а его части – по существу единственными, сохранившими хладнокровие и способность к маневру. Бой продолжался до наступления темноты, махновцы потеряли несколько сот убитыми, бросили черное знамя, но все-таки удержать их, загнать в лабиринт подходящих частей Эйдеману не удалось. Он не отлипал от них до 17-го, последний раз, крепко прижав возле Туркеновки – и все-таки упустил! В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                         [ 16.12. біля с. Федорівни …(криваве) командування ро­бить ще одну спробу оточити повстанців. Атака …(криваво)ар­мійців застала махновців зненацька, але вони зуміли орга­нізувати оборону, провели ряд атак. Після багатогодинного бою повстанці відступили на Великий Янісоль та Богатир. Червоним дісталися 8 гармат, декілька кулеметів, частина обозу і чорний прапор з написом «Пригноблені на гнобителів».
                         Здається, після бою біля Федорівки Фрунзе зро­зумів, що за допомогою оточення Махна йому не ліквіду­вати. Він починає шукати нові способи боротьби. До цього його підхльостувало відверте незадоволення Леніна нега­тивними результатами листопадових та грудневих боїв. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                          После неудачных военных операций в ноябре-декабре 1920 г. (в кінці грудня) Ленин, с нескрываемым раздражением, телеграфиро­вал Э.Склянскому (заместителю председателя РВСР): «Надо ежедневно в хвост и в гриву (и бить и драть) Главкома (Троцкого) и Фрунзе, чтобы добили и поймали Антонова и Махно». (В.И.Ленин. Полн. собр. соч. т.52,с.42).
                          С 15-го декабря начинают печататься прика­зы Фрунзе о ликвидации Махно. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева
                          [ Ви­бивання хліба з села продовжувалося. Конференція продзагонів, яка відбулася в середині грудня в Харкові, урочисто запевнила наркомат продовольства, що «куркуль­ству буде завдано удар, і хліб... буде взятий силою і могут­ньою волею українського і великоросійського пролетаріа­ту». В добу­ванні хліба поряд з продзагонами брали участь і військо­ві. Українська запасна армія з цією метою виділила зі свого складу 68 загонів загальною кількістю 5 423 чоловіки, на озброєнні яких, крім гвинтівок, було ще й 53 кулемети. Село задихалося від насильства, яке над ним чинила система «диктатури пролетаріату».
                          На кінець року лише на території Лівобережної Украї­ни (без Чернігівської губернії) штабом Запасної армії було зареєстровано 102 банди загальною чисельністю 8854 пі­ших і 3969 кінних, на озброєнні яких знаходилося 73 куле­мети і 9 гармат.
                          На Правобе­режжі лише штаб 26 бригади на кінець листопада 1920 р. в Київській губернії взяв на облік 21 повстанський загін (8031 повстанець). Все це достатньою мірою пояснює, чому Червоній Армії не вдалося розгромити махновське повстан­ство. Як і раніше, військовою силою більшовики намагалися ліквідувати конкретні ПРОЯВИ (наслідки, а НЕ причини) селянського незадово­лення, не бажаючи глибоко вникнути в його справжні при­чини.
                          В перших боях вдалося уникнути повного розгрому, але всі – від рядового повстанця до «батька» добре розуміли, що протистояти регулярним частинам, зо­середженим у такій великій кількості, махновці довго не зможуть і рано чи пізно поразка неминуча. До того ж, після розгрому Врангеля повстанська армія не мала ні чіткої воєнної, ні політичної мети. Повстанці, як і червоноармійці, були перевтомлені і прагнули повернутися до рідних осель, що були ПОРУЧ. Втома і зневіра у можливість успішної протидії червоним штовхали багатьох з них до припинення боротьби. Жевріла надія пересидіти лиху годину по глухих степових кутках, а там видно буде. Біднота, а її в армії було немало, розраховувала на поблажливе став­лення Радянської влади, яка політикою комітетів незамож­них селян здобула серед цієї верстви селянства чимало прихильників. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                         [ Утром 18-го, на марше – пролет через Гуляй-Поле, занятое частями 125-й бригады 42-й дивизии и обозом Богучарской бригады. Обоз сожгли, пехоту разоружили, прихватив желающих с собой.
                         В ночь с 18 на 19 декабря, казалось бы, окончательно выдохшиеся махновцы совершают одну из самых фантастических операций, в буквальном смысле слова перенесясь из одной географической точки в другую к полному отчаянию преследователей.
                         Декабрь 1920 года на Украине был не по мере жестоким, а в ночь на 19-е еще грянула вьюга, крутя вместе с сухим снегом тучи черной пыли. В эту ночь, «когда в двух шагах люди не могли различить человека от лошади, именно в эту ночь Махно делает беспримерный 80-верстный переход, – писал один из красных командиров, – и как коршун налетает на штаб Петроградской бригады». (П.Ашахманов. Махно и его тактика: (К годовщине гибели петроградской бригады). Военное знание,1921,№18,с.42). 
                          Застигнутый на хуторе Левуцком штаб бригады петроградских курсантов, стоявший отдельно от основных сил, был почти поголовно уничтожен. К нападению петроградцы совершенно не были готовы. Вода в кожухах пулеметов замерзла. Отстреляться не смогли. Тех, кто пытался сопротивляться, махновцы, не церемонясь, вышибали из хат гранатами. По рассказу Ивана Александровича Мишина, один из штабных, адъютант, уцелел, спрятавшись в конуре, только был слегка покусан собакой. Другой штабист, накинув на плечи зипунишко, кинулся к подводчикам – украинским крестьянам, которые перевозили командиров на тачанках, – и сел за стол вместе с ними. Подводчики не выдали его, хотя махновцы заходили и оглядывали хату….
                         Откуда-то опять взялась кавалерия неуемного (інтернаціоналіста) Мате Залки, и махновцам пришлось бросить обоз вместе с пленными. Залка послал одно из бесчисленных в те дни донесений, что настиг и нанес тяжелый удар. В действительности «отстрел» обоза был лишь одним из простейших приемов партизанской тактики, и военным, не склонным к самообольщениям, это было совершенно очевидно.
                        Павел Ашахманов, принявший после гибели комбрига Мартынова Петроградскую бригаду курсантов, писал по этому поводу: Махно «на одном месте более одного дня или ночи не остается, чтобы не быть основательно окруженным. В случае неудачи отходит врассыпную… Как образцовый партизан, не обременяет себя пленными и под Андреевкой бросает нам 1200 красноармейцев (42-й) дивизии. Так же решительно разделывается со своими хвостами-обозами и в нужную минуту бросает эту приманку нашей кавалерии, а сам тем временем уходит быстро и далеко». (П.Ашахманов. Махно и его тактика: (К годовщине гибели петроградской бригады). Военное знание,1921,№18,с.42-43). В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                         Жорстокість породжувала жорстокість. Ворогом № 1 своєї армії Махно оголосив Інтербригаду, яка «уславилась» у Гуляйполі жорстокими репресіями проти селян. Відзначаючи, що ця бригада «складається з бусурман і москалів», фактично є окупаційним підрозділом, Махно наказав її «командирів, комісарів і бусурман (москалів) у полон НЕ брати». Архірейський Д.В. Махновська веремія.

                         «На сві­танку 19 грудня армія (махновців) вийшла з с. Крейцеве в північному напрямі. Досягнувши с. Заливне, вона являла жалюгідну купку, приблизно в 5000 шабель і багнетів, – писав В.Білаш, – Останні розбіглися по домівках, забираючи з собою зброю, ведучи коней, розкрадаючи армій­ське майно». В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                         21.12. спроба заволодіти Гуляйполем закінчилася невдало.
                         [ Все це змусило штаб і Раду армії терміново шукати вихід з становища, що склалося, Махно вирішив, що при­пинити дезертирство і одночасно вивести махновців з-під удару частин ЧА зможе новий рейд. Він же до­ поможе зміцнити єдність армії і дозволить поповнити її новими повстанськими кадрами. Щоб відірватися від переслідувачів, Махно повів армію у напрямку, де її менше всього сподівалися зустріти, а саме, на Катеринославщину – місце розташування 1-ї Кінної армії. Маневр виявив­ся вдалим, повстанці пройшли повз будьонівців непоміче­ними.
                         24.12. вони (6 тис. махновців, – за В.Савченком) переправляються по льоду на правий берег Дніпра і беруть курс на північ через Херсонщину на Київщину. Шлях армії лежить місцевостями, якими вона відступала у серпні-вересні 1919 р. під натиском денікінців. Махновці проходять знайомі їм Верблюжку, Новоукраїнку, Піщаний Брід, Добровеличківку й чимало інших сіл. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                          Відхід з рідних місць мав припинити відхід з махновської армії місцевих мешканців «на різдвяний вечір, до жінок».
                          23.12. махновцы переходят на правый берег Днепра между Екатеринославом и Александровском, вторгаясь в район, занятый 6-й армией и 1-й конной. Казалось, в действиях Махно опять нет логики: на правом берегу его ждали свежие силы, а усталость его отрядов когда-нибудь да должна была бы сказаться. Но тут тоже был расчет: на Левобережье красные хоть и вымотались, но постепенно стали к нему приглядываться, в них зарождались азарт и злость, тогда как на правом берегу его еще толком не знали. Расчет был и на расслабленность частей, прочно ставших на зимние квартиры и не желавших больше воевать. Настроения эти были сильны до такой степени, что Латышская дивизия, прекрасно себя проявившая в боях с врангелевцами, вообще была расформирована из-за желания бойцов вернуться домой, в Латвию. Но на этот раз расчет Махно оправдался лишь отчасти. Дело в том, что на его пути оказалась 1-я конная, ставшая армией профессиональных рубак, в которых дух войны не угас, а только томился, как запертый в бутылку джинн. 1-я конная погнала Махно на запад, но, поскольку и буденновцы не представляли себе, с кем имеют дело, он (Махно) сзади налетел на две бригады Конармии, пребывавшие в убеждении, что преследуют его, – и разгромил их.  В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                        В грудні 1920 р. за підписами Х.Раковського та М.Фрунзе з’явилася інструкція по боротьбі з власним народом. На населення «підозрілих» сіл покладалася відповідальність за вибухи, руйнування мостів, залізничних колій, телеграфу та інші провини, за «найменшу шкоду, заподіяну представникам комнезамів, що сприяють радянській владі» (і далі цілий список «недоторканих осіб» місцевої окупаційної влади). Розстріли селян-заручників, спалення хат, знищення сіл артилерійським вогнем, арешти сімей повстанців та «переселення» їх до таборів чи Сибіру – ось далеко не повний перелік першочергових заходів «народної влади» (окупованої) України. [Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918-1921: Документы и материалы,М: РОССПЭН,с.555].  
                       Кроваві карателі якогось Казимирчука, щоб змусити селян видати агентів Махна, вихопили з натовпу п’ятьох підозрілих і порубали їх шаблями. В р-оні Ізюму каральним загоном…(кривавих) було розстріляно 1 120 чоловік. Заарештованих, які були захоплені вночі в степу або зі зброєю, після жорстоких катувань розстрілювали. У селах, оголошених «контрреволюційними гніздами», всіх, хто яким-небудь чином був зв’язаний з махновцями – розстрілювали. ПІДОЗРІЛИХ селян висилали з України, конфісковували все їх майно.
                        25.12. махновці наштовхнулися на значні сили ЧА поблизу Софіївки. Витримавши бій з частинами 11-ї та 14-ї дивізій 1-ї Кінної армії, махновці продовжили свій шлях на захід.
                         Через Сергіївку та Ганнівку, обійшовши Кривий Ріг з півночі, махновці вийшли 25.12. до Петрового, де полонили кавбригаду червоних. Але вже вранці 26-го повстанців з Петрового вибили частини 1-ї кінної. Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                          26.12. біля сіл Петрове та Компаніївка махновці були оточені вищезгаданими дивізіями. Оточені вислали до кінармійців своїх розвідників, котрі зав’язали з ескадроном переговори з пропозиціями братання, при цьому було знайдено багато знайомих з обох боків. У цей час по балках махновці оточили 1-у кавбригаду …(кривавих), стрімкою атакою та вогнем кулеметів збили її розтягнуті фланги, після чого бригада, не встигши розгорнутися, панічно втекла. На плечах втікачів махновці розгромили частини, що їх оточили, і вийшли з чергового «мішка». (М.Рыбаков).
                       В ті дні до армії Махна тимчасово приєднуються загони отамана «Чорного Ворона» (вже був в Повстанській армії 1919) та загони, що діяли в р-оні Саврань-Голта, керовані отаманами Пугачовим, Залізняком, Терпоуховим. У Махна зібралося 8-м полків кінноти, кілька кулеметних полків, махновці діють вже трьома окремими групами: Махна, Удовиченка та «Чорного Ворона». Загони Махна з ходу взяли містечка Вознесенськ та Саврань, де захопили боєприпаси та харчі.  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 18

                       [ Еще 02.12.1920. приказом № 1 начальник тылового отдела 4-й армии Гронштейн в бывшем «вольном районе» устанавливал следующий режим:
                       «1. Уезды Мелитопольский, Бердянский, Александровский и Мариупольский объявляю на осадном положении. 2. Появление на улице или выезд из города, села или деревни после 10-ти час. воспрещается. 3. Лица, захваченные без надлежащего пропуска после указанного времени, будут немедленно расстреливаться без суда и следствия. 4. Уличенные в укрытии и оказании помощи махновцам подлежат немедленному РАССТРЕЛУ…». (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182, оп.1,д.6,л.10).
                        В развитие сего приказывалось немедленно под страхом расстрела: выдать всех, кто состоит (или состоял прежде) на службе у Махно, сдать оружие; сдать кавалерийское снаряжение вплоть до седел; широчайше оповестить население о содержании приказа.
                        Пока Махно дрался с частями 4-й армии под Бердянском и расшвыривал красных вокруг Гуляй-Поля, это суровейшее предписание не стоило и ломаного гроша. Но когда в конце декабря он ушел на правый берег, бумага вступила в силу. Прежде всего – по селам и местечкам были расставлены крепкие гарнизоны.
                        В рапорте командованию 4-й армии помначдив сводной дивизии Ульман докладывал: «С 13 по 24 декабря успешно велась работа по очистке деревень от махновщины и отбору оружия. Для успешной работы в каждом полку созданы ревтройки во главе с комиссарами полков. …общее число расстрелянных махновцев-бандитов и активно поддерживающих их крестьян достигает приблизительно 1100 человек, среди них несколько махновских командиров, штабных работников и организаторов. Сожжено 15 домов…. Работу затрудняет то, что приходится очень часто менять место стоянок и нет возможности довести работу до конца…. Более основательные чистки произведены в деревнях Андреевка, Конские Раздоры, Федоровка. Приступлено к основательной чистке Туркеновка и Пологи. (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182, оп.1,д.6,л.д.103-104).
                        Конечно, искоренение бандитизма особого подхода требовало – не дурной кавалерийской нахрапистости, а подлинной дотошливой въедливости, усидчивости, приметливости, – чтобы в деревенском клубке всё терпеливо распутать и от нетерпения не оборвать ниточку, если вдруг потянется…. Весь декабрь и январь в махновском районе – сплошные «чистки» и расстрелы.
                        Но расстрел – это еще не худшая штука, которая может приключиться с человеком на войне.
                        Можно было попасть на вербовку Чека или стать «ответчиком», раскроить свою душу страхом, обменять жизнь – на ежечасную возможность быть убитым…. Пожалуй, институт «ответчиков» – одно из наиболее иезуитских изобретений большевиков в борьбе против Махно. М.Фрунзе так объяснял его смысл: «Ответчики назначались из числа кулацких элементов и, в отличие от заложников, оставались на свободе, несли персональную и имущественную ответственность за невыполнение возложенных на них обязательств, главнейшими из которых являлось своевременное предупреждение властей о готовящихся бандитских налетах, появляющихся бандитских агентах и т.д.». (М.В.Фрунзе. Личный архив,РГВА,Ф.32392,оп.1,д.21с,л.18). В этих строчках зашифрован смертный приговор за недонесение. В них – зародыш будущего повального доносительства и анонимочек….
                        28.12. А.И.Корк сообщал Фрунзе: «Банды махновцев, численностью до двух с половиной тысяч пехоты и конницы, преследуемые частями 1 Конармии, достигли района Елисаветграда…». (М.В.Фрунзе. Личный архив,РГВА,Ф.32392,оп.3,д.35,л.169). На следующий день штаб Фрунзе ответил строжайшим предписанием: «Махно со своим отрядом 23/12 ускользнул от удара частей 1 Конной армии, перешел жел. дор. у ст. Помощная и направился на Запад, имея намерение, по непроверенным сведениям, идти на Умань, возможны, конечно, различные направления. Завкомандвойск Украины приказал принять все меры, дать Махно решительный отпор и при первой возможности уничтожить всю его банду». (там же, л.174).
                        Махно пробовал найти опору на Правобережье. Станция Помощная, Елисаветтрад – все это уже знакомые нам места, вехи летнего, 1919 г., рейда Махно по тылам Деникина. Красное командование опасалось, что Махно устремится дальше на запад, чтобы присоединить к своим отрядам «всех местных бандитов», не понимая, что местные, петлюровского (націоналістичного) толка атаманы, как раз и не присоединятся к нему (реги-аналу и лугандону). Махно знал это по собственному опыту: как и в 1919 г., здесь, в Киевской губернии, его армия обречена растаять без пополнений. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                         Миколаївський губком повідомляв, що в Миколаївській губернії продовжували діяти махновські групи і окремі агітатори. Так біля Кривого Рогу успішно діяв махновський отаман Іванов, що зібрав 300-400 селянських повстанців.
                         Криворізький отаман Іванов (Ілля Тишанін). https://enigma.ua/articles/krivorizbkiy_otaman_ivanov  
                         Атаман Иванов во главе своей банды. Оперировал в Киевском районе. https://cloud.enigma.ua/4yT8rkhS6wiTMNQOAnhwUcyYhZBGqwgj673v1NnG.jpeg
                         У книзі «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» Роман Коваль опублікував нарис «Іванов, отаман Степу». Роман Коваль. Операція "Заповіт". Чекістська справа №206. Додаток №4. Криворізький отаман Іванов. http://ukrlife.org/main/evshan/zapovit9.htm  
                         [ Теперь, когда он избежал удара собранной против него левобережной группы войск, ему нужно было срочно вернуться обратно на восток. 28.12. Махно возле Помощной попытался вывернуться (что было принято за попытку прорыва на запад), но неудачно.
                         Намерения Махно разгадал не Фрунзе, а командарм-4 Лазаревич, который четко понял, что никакая Умань батьке даром не нужна и что при первой же возможности он будет прорываться назад, на левый берег. «Не исключена возможность возвращения махновских шаек на левый берег Днепра в свои прежние районы – пределы Александровской губернии, – осторожно подсказывал он. – Кроме того, при своем поспешном отходе на правый берег Днепра много махновцев оставалось и рассеялось по населенным пунктам Александровской губернии…». (Фонд 4-й армии Южного фронта,РГВА,Ф.182,оп.3,д.441,л.2).
                         С ночи 28.12. целую неделю продолжались беспрерывные бои махновцев с превосходящими силами красной кавалерии. Впервые не удавалось им всерьез оторваться, красных было слишком много, они шли сзади, пытались перекрыть дорогу спереди, облипали со всех сторон…. Махно бросил под Елисаветградом все орудия, почти все тачанки, пересадив своих хлопцев в седла для скорости хода. Спасло его только превосходное знание местности и сочувствие крестьян, благодаря которому удавалось все же менять усталых лошадей на свежих. Но до самой новогодней ночи ему не удавалось оторваться от преследователей…. Те из партизан, кто имел возможность, переоделись – как это и положено в час смертного исхода – в чистое нательное белье…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                         31.12. махновці отаборилися в с. Тальянці неподалік від Тального (на півдні Київщини). Їм на­вздогін рухалися будьонівці, а з Київщини – частини 12-і армії. Серед дивізій, кинутих проти Махна, виділялися 8-ма червонокозача, 14-та та 17-та кавалерійські. Першою командував В.Примаков, другою – О.Пархоменко тре­тьою – Г.Котовський. Але і їм довго не вдавалося на в’язати махновцям бій. Останні, як і раніше, демонстрували свою відчутну перева­гу у швидкості пересування і вмілому маневруванні. Система управління червоними частинами зі штабів у Києві чи Харкові, де планувалися операції та координувалися дії окремих дивізій, направлених проти Махна, абсолютно НЕ відповідала характеру боротьби з повстанською армією. Поки оперативні накази і директиви з штабів доходили до безпосередніх виконавців, не один раз дублюючись в про­міжних інстанціях, поки в бойових частинах їх починали виконувати, виявлялося, що задумане вже повністю втрача­ло сенс: махновці за цей час встигали зробити перехід в декілька десятків верст. Надолужувати згаяне доводилося безпосередньо у військах. Не випадково в наказах начди­вів постійно наголошувалося на необхідності негайних дій. Котовський навіть заборонив своїм комбригам з метою економії часу писати накази, наполягав обмежуватися ко­роткими письмовими розпорядженнями. А щоб комбриги більш глибоко прониклися відповідальністю і діяли актив­но Котовський нагадував їм, що вся відповідальність за невиконання наказів лягає на них і в разі невиконання, вони будуть віддані суду ревтрибуналу. Але й такий серйоз­ний аргумент не міг забезпечити бажаного результату. Махно вміло уникав зіткнень зі значними червоноармійськими підрозділами, вів здебільшого ар’єргардні бої. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                        31.12. дійшовши до Умані, махновці провели ряд боїв. Шлях махновцям на захід – на Поділля перекрила 12-та ЧА. 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 20

Раб хотів бути рівним рабовласникові.

                        Махно развело с большевиками, по сути, нечто совсем эфемерное: чувство собственного достоинства. Он не хотел быть безропотным исполнителем чужой воли, не хотел быть козлом отпущения. Только поэтому он был обречен, как Эдип, – идти от одного страшного разочарования к другому. Хотя его дважды уже объявляли вне закона, он не мог поверить, что махновщина (бездержавність) и большевизм (державність) принципиально нестыкуемы, ибо первая, хоть и в упрощенном виде, представляет анархистский принцип спонтанной самоорганизации общества, а другой воплощает принципы тоталитаризма и, следовательно, беспрекословного подчинения масс – вождям, всех государственных структур – партии, а партии – идее. Одной. Он хотел служить революции, но не мог служить революции большевистской, как хотели, но не смогли его командиры, его войска. Они были слишком независимы, слишком свободны, они не могли вписаться в систему большевистской инквизиции, ибо были еретики. Сама махновщина – крестьянская ересь в революции, воспользовавшаяся для выражения своего кредо языком еретического же (во все времена и во всех ипостасях) учения – анархизма. Как всякая ересь, махновщина была обречена навлечь на себя гнев сильных мира сего. Но только как ересь она и интересна.
                        Если бы Махно влился – чего, собственно, и ждали от него – в ряды большевистской армии, то сегодня в глазах потомков он был бы одним из, длинного ряда, красных командиров, которые, будучи лично храбрыми и отважными людьми, стали, в лучшем случае, лишь добросовестными исполнителями чужой воли. Но он споткнулся в своем упрямом непокорстве – и вынужден был начать собственную борьбу. Которую проиграл.
                        Вероятно, Махно был совсем другим, нежели мы думаем о нем, нагружая его образ своими смыслами. В некотором смысле слова, любой исторический герой – это литературный персонаж.
                               В.Я.Голованов. «Нестор Махно».

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 21

                       [ Махновська армія була виснажена війною. В.Білаш згадував, що повстанці після розгрому Врангеля гото­ві були розійтися по домівках, що, очевидно, і відбулося б, якби не агресивність Червоної Армії. Та поставлені поза законом, махновці змушені були відстоювати право на життя. В листопадових і грудневих боях вони продемон­стрували непересічну мужність і військову майстерність, яку засвідчили і червоні командири.
                        Червоний командир Єфімов, аналізуючи на початку 1921 р. боротьбу з Махном протягом 1920 p., звер­тав особливу увагу на характерні риси повстанця, на мах­новця як тип бійця, якого, насамперед, відрізняла самостійність, яку він повною мірою демонстрував у бою, тоді як над червоноармійцем панувала колективна свідомість, при сприятливих умовах вона кидала його вперед, але при найменшій невдачі призводила до поразки і здачі в полон цілими частинами: «Розвиток у махновця властивостей індивідуального бійця дає йому можливість не втрачати голову в хвилини небезпеки і допускає більш слабке управління частинами. Частих нагадувань і постійного контролю махновець не потребує. Він сам у партизанській боротьбі навчився, що йому треба в ту чи іншу хвилину робити».
                        Особливим вмінням і боєвитістю відрізнялася махнов­ська кіннота. Незважаючи на втрату Кримської групи, махновці-кіннотники перевершували червону кінноту. Остання ніколи не могла витримати фронтальної атаки махновської лави, ховалася за піхоту, діяла лише великими масами на фланги ворога. Махновці ж блискуче володіли всіма компо­нентами кінного бою, вели наступ компактною масою, вмі­ло маневрували, якщо вимагали того обставини, швидко спішувалися і йшли в бій як піхотинці, ефективно вико­ристовували прорахунки ворога, з особливою віртуоз­ністю володіли шаблею.
                         Махно не встиг до кінця вилікувати складну рану ноги, пересувався на тачанці та милицях, але впевнено керував армією. Він ще раз довів свою здатність розробляти нестандартну тактику ведення бою, вміння організовувати частини та підтримувати їх боєздатність. Зберегти армію серед такого нагромадження ворожих частин міг тільки видатний полководець.
                         До операцій по ліквідації махновців в кінці 1920 – на початку 1921 р. було залучено 2/3 частин ЧА, що брали участь у розгромі Врангеля, чисельність бійців та командирів яких складала 53,5 тис. чоловік. В.Ф.Верстюк. Махновщина].

                         Військові спеціалісти відзначили слабкість …(кривавої) кінноти порівняно з махновською: «Жодного разу не приймала лобових атак, а звикла партизанити та тікати». На те ж вказував і П.Аршинов: «Червона кіннота жодного разу не прийняла шабельного удару махновської кавалерії». Лише коли махновці були збиті артилерійським або кулеметним вогнем, …(криваві) кіннотники могли її подужати. Піхота внаслідок постійних переслідувань та блискавичних рейдів пересувається тільки на тачанках. Кожна тачанка запрягалася трійкою-четвіркою коней. Культпросвітвідділ виконував функції політвідділу і розробляв політичний зміст махновського руху. В бою махновська кавалерія налітала лавою на ворога і атакувала в лоб, причому резерви в неї були відсутні. В бою з ворожою кавалерією використовувалася лобова атака з прикриттям флангів кулеметним вогнем. Кінна лава в атаці передбачала широку автономну боротьбу кожного вершника. Натомість масовий, отарний підхід …(кривавих) часто змушував їхні частини до масової втечі або здачі в полон. Улюбленим маневром Махна був удар кіннотою у фланг та тил ворогові, що призводило до великої паніки в стані супротивника. Кулемети вимагали великої кількости набоїв, які махновці не виробляли, не отримували з арсеналів, не могли купити (в магазинах воєнторгу). Всі набої махновці здобували в бою, як трофеї.
                      Похідний порядок махновської армії являв собою форму хреста зі збереженням ударного ядра в центрі. Це ядро слугувало при наступі авангардом, а при відступі – ар’єргардом. Махновці не відчували страху перед оточенням, навпаки, інколи навіть прагнули в нього потрапити (за свідченням Слащова), завдаючи супротивникові серйозної шкоди…. Дисципліна не дозволяла перетворити махновців в отару. Вони зберігали свою індивідуальність і розраховували на свою силу та ВИНАХІДЛИВІСТЬ. Командно-казенні стосунки у махновців були винятком, влада отамана будувалася на особистому авторитеті, повазі і навіть схилянні перед обраним за свої якости командиром. Отаман стимулював активність бійців, виявляючи високу особисту ініціативу та активність.
                        При невдалому результаті бою махновська армія розпорошувалася на десятки автономних груп і окремих бійців. Махно (до бою) вказував цим групам маршрут, місце та час збору. Уникнувши розгрому, групи знову об’єднувалися в повстанську армію. Степовою Україною у 1919-1921 рр.. снували дрібні загони кінних махновців (10-20 бійців), котрі були «тилом» махновської армії. Ці загони збирали відомості в повітах, розповсюджували махновські листівки та газети, готували та збирали набої, коней, продовольство, вербували добровольців тощо. Степовими шляхами волочилися жебраки, вешталися літні жінки, діти, «збираючи розвідку для Махна». Величезна кількість добровільних агентів Махна була в кожному повіті. У волостях були пункти збору донесень, за яким приїздили гінці. В селах діяли підпільні махновські групи, котрі вербували молодь і періодично громили місцеву владу та гарнізони по селах. В базових районах махновського руху такі групи були «тіньовою владою». Махновський рух часто обертався в офіційну та цілком лояльну місцеву раду, ревком, комнезам. Підтримуючі ілюзію радянської влади, сховавшись за радянськими гаслами, махновці використовували цю владу як завісу для широкої агітації проти більшовиків.
                          Новые рейды махновцев по Украине очень мешали строительству КНС (комитетов незаможных селян). Махновцы их повсе­местно уничтожали. Можно сказать, что по многим уездам Донецкой губернии (Гришинский, Старобельский) они практически прекратили свое существова­ние. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева
                          Дрібні групи махновців замикалися на декілька десятків територіальних загонів, які нараховували від 100 до 2 000 чоловік і являв собою резерв махновської армії. Базовими районами махновців були великі села, звідки походила більша частина командирів і рядових махновців. Крім того, базовими районами були села навколо великих міст Олександрівської губернії та Приазов’я, а також в лісах вздовж рік Сіверський Донець, Деркул, Айдар. У Катеринославській губернії махновці мали прихильників у Новомосковському, Верхньодніпровському, Павлоградському повітах. Рятівним був великий ліс уздовж ріки Самари. Базові райони були і в Полтавській губернії.
                          У стосунках махновського тилу й армії велику роль відігравав відділ постачання і соціального забезпечення, на котрий лягала відповідальність забезпечення махновської армії, не порушуючи при цьому інтересів місцевого селянства. Також до відділу постачання спрямовувалися величезні захоплені трофеї під час наскоків на містечка, склади, заводи, потяги…, котрий трофеї відправляв до базових районів, організувавши обмін промислових товарів на провіант.
                          Захоплюючи банки та каси, махновці розраховувалися з селянами трофейними грішми за коней, фураж і продовольство, що забезпечувало підтримку та співчуття селянства.
                          Махновські ескадрони та батальйони складалися із односельців, котрі добре знали один одного. Це не дозволяло укорінитися в частинах …(кривавим) агентам або ж вести серед махновців підривну пропагандистку роботу. Принцип земляцтва створював у махновців атмосферу взаємопідтримки. Боягузтво на полі бою могло викликати обурення серед односельців.
                          Відсутність реального тилу була водночас плюсом і мінусом махновщини. Не маючи постійної території для відпочинку, поповнення, лікування та виробництва набоїв, махновці не мали що захищати. Для них уже не було важливим, де воювати. Вони легко залишали базові р-они, які ставали легкою здобиччю каральних загонів, що топили базові села в крови. Поступово «невидимий тил» Махна руйнувався. Повстанці-добровольці більше йшли до місцевих сільських загонів, котрі захищали місцеві інтереси, ніж до армії Махна, котра воювала далеко від рідних місць.     
                                  Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). Жовт-груд 1920. 22

                    [ Сегодня надо признать, что в армии Махно был действительно высокий воинский дух. Это складывалось из нескольких «компонентов».
                    Первый – окружение Махно состояло в основном из его сверстников, которые участвовали в первой империалистической войне, сумели дослужиться до низких офицерских чинов, а многие являлись Георгиевскими кавалерами. Следовательно, им никак нельзя отказать в храбрости.
                    Второй – каждый старался отличиться в боях, потому что в махновской армии был дух боевого соперничества, присущий махновщине на протяже­нии всей гражданской войны. На это указывал и Антонов-Овсеенко. Высокому воинскому духу в мах­новской армии несомненно способствовала и революционная демократия – выборы среднего команд­ного состава: командиров взводов, сотен, эскадронов и полков. Эту категорию командиров выбирали сами махновцы, а высших выбирали на собрани­ях командного состава по рекомендации Махно.
                    И еще несколько о грозном батьке Махно, кото­рый, как утверждают многие, когда с кем-нибудь разговаривал, то держал в руках маузер…. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].

                    [ За допомогою численної агентури Махно мав точні відо­мості не тільки про чисельність, а й про національний склад рад-військ, їх моральний дух, настрої особового складу, взаємовідносини між командирами і рядовими червоноармійцями. З урахуванням усіх цих факторів він уникав зіткнень з певними частинами і з’єднаннями ЧА, а інших, навпаки, шукав сам і, зненацька нападаючи на них, незмінно досягав успіху.
                     Наприкінці громадянської війни махновці були добре озброєні. З порівняно багатого арсеналу військової техніки тих часів вони вибрали гвинтівку і кулемет). З гвинтівки ро­бився обріз, а кулемет встановлювався на тачанку, хоча прицільність вогню при цьому значно зменшувалася. Махно бачив, що червоноармійці під час бою знімали з тачанок кулемети і вели більш прицільний вогонь із землі, однак цей прийом він не взяв на озброєння.
                     Махновці нападали, як правило, на об’єкти, що недостат­ньо охоронялися і були значно віддалені від дислокації червоноармійських частин. Перед нападом вони організовували розвідку, широко використовуючи при цьому своїх аген­тів і співчуваючих селян. До об’єктів нападу повстанці пересувалися потайки. Махно приховував від підлеглих план дій аж до прибуття на місце розташування противника. Загони рухалися подалі від великих шляхів та значних на­селених пунктів. Рухалися вночі, а відпочивали вдень, при­ чому ставали на ніч далеко від сіл. Коли все ж таки зупинялися у селах, то забороняли дзвонити в церквах, запускати вітряні млини, розводити багаття, вивішувати прапори на високих будівлях, випускати голубів тощо. Перед нападом завжди виводили з ладу зв’язок, на шляхах виставляли загороджувальні пікети, щоб атаковані не ви­ кликали підмоги.
                      Увірвавшись до населених пунктів, махновці намагалися створити враження про велику чисельність своїх загонів, які з усіх боків оточують тих, хто чинить опір. Це викликало паніку, яку вони посилювали за рахунок безладної і майже завжди безрезультатної стрілянини тачанок, що швидко пересувалися з одного місця на інше. Війська Махна, як правило, вступали в бій з невеликими загонами і у випад­ку невдачі не переходили до оборони, а рятувалися втечею. Кіннота атакувала червону кавалерію завжди в лоб, не на­магаючись завдавати удару з флангів чи з тилу. Вона діяла так, як повинен діяти в бою вершник-одинак: спершу від­бити шабельний удар противника, а вже потім знищувати ворога. Піхота, навпаки, атакувала червоноармійські части­ни з тилу чи з флангу.
                        В обох випадках спочатку перед рад-військами з’являлися невеликі групи махновців (10-20 вершників), які відволікали увагу головних сил та імітували підготовку нападу. Щоб обоз не заважав вести бій, вони відганяли його верст на 20 і залишали під при­криттям 150-200 вершників. У разі небезпеки махновці без бою залишали обоз і зникали, розбиваючись на невеликі групи. Для полегшення відновлювання свого війська «бать­ко» заздалегідь визначав час і місце збору. Долаючи значні відстані, махновці у деяких селах мали т.зв. «кінні депо», де міняли втомлених коней. Якщо це доводилося ро­бити в інших місцях, вони реквізували коней.
                        Махно вдало застосовував рейди по ворожих тилах, зав­даючи їм значних втрат. Це було його винаходом. В.Білаш після розгрому махновщини свідчив, що «рейди і напади у більшості випадків вирішував сам Махно, не питаючи на­віть згоди у своїх штабних помічників». Незважаючи на те, що в роки громадянської війни кінні рейди застосовували і білі (рейд Мамонтова), і червоні (рейди Будьонного, Примакова та ін.), ефективну протидію їм не змогла знайти жодна сторона.
                         Можливість аналогічної помсти ворога не турбувала повстанців, оскільки вони не мали тилів у звичному розумінні цього слова. Однак незримий тил у Махна все ж таки був, причому завдяки йому повстан­ські загони були, здавалося б, незнищувані. Один з керівників збройної боротьби з махновщиною Р.П.Ейдеман писав: «Потрібен був значний відрізок часу, величезні ресурси, поки ми у боротьбі з Махном не вста­новили, що у цього спритного, рухливого, безперервно рейдуючого про­тивника є свій власний тил, який його годує, на базі якого він віднов­лює після поразок свою живу силу і без якого немислиме його існуван­ня. При ретельному вивченні маршрутів пересування Махна виявилося, що у його діях зовсім не панує така хаотична свобода дій, як це було в перший період боротьби. Основні переваги партизана – це швид­кість пересування, пов’язана з безперервною зміною військового складу (гасло «Кожне село має кінське депо»), знання місцевості і переваги в бою, що випливають із цього, поінформованість і безвідмовно працююча розвідка, які спиралися на співчуття населення, однак все це, разом узяте, обмежує свободу дій партизана, прив’язує його до певних райо­нів. Махно ніколи не переобтяжував себе надмірним обозом: поранені залишалися на утриманні співчуваючого населення, зайва зброя і боє­припаси зберігалися у визначених місцях і районах. Все це прив’язувало Махна, його воєнні дії до певних районів.
                      Якими б безладними не здавалися нанесені на карті за якийсь час маршрути Махна, вони неминуче перехрещувались у цілому ряді пунк­тів. Які б зигзаги не виробляв Махно, на його шляху завжди опинялися станції, куди він звертав з якоюсь вражаючою закономірністю.
                      Це привело нас до висновку, що з цими пунктами, очевидно, особ­ливо пов’язані існування і діяльність банд Махна, напрям його окремих рейдів. Агентурна розвідка згодом повністю підтвердила наші припу­щення. У Махна виявився свій тил, непогано обладнаний, відрив від якого неминуче повинен був поставити його у тяжкі умови».
                       Махно завжди застосовував хитру військову тактику. Невідомо, знав чи чув «батько» про уславленого партизана, героя Вітчизняної війни 1812 р. Дениса Давидова, але девіз відчайдушного гусара «чим хитрість простіша, тим частіше вона вдається» Махно не раз викори­стовував у бою і добивався успіхів. Повстанці застосовували один і той же метод боротьби з рад-кіннотниками – зіскакували з коней, кидали собі під ноги гвинтівки і піднімали руки вгору. Коли ж червоні кавалеристи, розвиваючи наступ, проїжджали повз «полонених», ті хапалися за зброю, стріляли в червоноармійців, а потім, захопивши їх коней, втікали.
                        Червоні командири основ­ним завданням Збройних Сил Країни Рад вважали розгром білогвардійських армій і військ іноземних інтер­вентів. Повстанським загонам вони здебільшого надавали другорядне значення. Хоча Фрунзе не раз підкреслю­вав надзвичайну їх небезпеку для Рад-влади і важливу роль, яку покликані відіграти частини ЧА в їх ліквідації.
                         Боротьба з селянськими повстаннями, що розгорнулася на Україні, проходила під керівництвом ЦК КП(б)У. З грудня 1920 по грудень 1921 р. на засіданнях Політбюро і Оргбюро ЦК КП(б)У було розглянуто 164 питання вій­ськового характеру, 80 % з яких присвячені розгрому повстань.
                         Для ліквідації махновщини КП і Ра­д-держава залучили свої найкращі сили. Цією спра­вою впритул займалися X.Г.Раковський, Фрунзе, Г.І.Петровський, В.П.Затонський, С.В.Косіор, Ф.Я.Кон, Д.3.Лебідь, М.О.Скрипник, В.Я.Чубар, Р.П.Ейдеман, В.М.Примаков та інші партійні, державні й військові дія­чі. Велику увагу цьому питанню постійно приділяв Ле­нін. При Раднаркомі УСРР було створено Постійну нараду по боротьбі з бандитизмом, яка керувала ліквідацією махновщини.
                         Та об’єктивно у 1921 р. Махно був приречений. Поєднуючи політичні і військові заходи, Рад-влада ліквідувала соціальну основу, яка живила махнов­щину, спрямувала проти селянського «батька» бідарів, що саме по собі позбавило сенсу його боротьбу. Махно це добре розумів, а тому ще взимку 1921 р. запропонував для вряту­вання ядра армії піти за кордон. У реввійськраді весь час велися напружені суперечки (про нездійснене в апріорі). Частина ради на чолі з В.Білашем пропонувала укласти нову угоду з Рад-вла­дою і виступити в Туреччину на допомогу керівнику націо­нально-визвольної революції Мустафі Кемалю; друга, на чолі з (реги-аналом и лугандоном) Махно, висловлювала ідею рушити в (націоналістичну) Галичину, де вони сподівалися підняти місцеве населення на революцій­ ну боротьбу. В.М.Волковинський. Батько Махно].

29.01.2019. Ідеолог українського націоналізму, Сир. 15:17-18.