August 6th, 2016

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 1.

І-ша половина 1919 року.

СІЧЕНЬ 1919.

                  [ 01.01. з боку Діївки увійшли Українські Січові Стрільці. Махновські і більшовицькі заслони фактично не чинили опору, хутко відступаючи у центральну частину міста. Махно спробував організувати відступ через міст на лівий берег, але несподівано у спину вдарили робочі дружини, намагаючись взяти під контроль міст і відрізати махновцям шлях до відступу. Виявилось, що самопризначений більшовицький ревком фактично НЕ мав над робітниками контролю: пролетарі стріляли у спини як махновцям, так і бійцям-більшовиків. Катеринославський пролетаріат, як видно, на цьому етапі волів домовлятися з Директорією.
                  Махно особисто очолив прорив до мосту. В результаті на лівий берег змогли перейти нечисленна повстанська кавалерія, тачанки і два ешелони з піхотою. Вдалося також провести потяг із трофейною зброєю. Але більша частина махновців була відрізана від переправи, притиснута до Дніпра і змушена форсувати річку по кризі, розбитій вибухами снарядів. Січові стрільці, а можливо, й бійці робочих дружин розстрілювали їхні темні силуети, чудово помітні на білому тлі. Таким чином, у самому місті і на кризі Дніпра в цілому загинуло тільки махновців 600 душ.
                   Але невдачі на цьому не закінчилися. Залізничники, солідарні з робочими дружинами, загнали махновський ешелон зі зброєю у тупик, повстанці, що відступали, цього не помітили. Стрільці миттєво захопили міст і загрожували Нижньодніпровську. Тут Махно залишив більшовиків і повів рештки свого війська на Синельникове, думаючи зупинити січових стрільців саме там. Тепер велика надія покладалася на швидкий прихід на Лівобережжя з боку Харкова Червоної армії.
                 Начальник махновського штабу В.Білаш згадував, як через деякий час Махна проклинали селянські матері: «Сучий син, загубив дітей, готопив нещасних, а сам неушкодженим повернувся». Архірейський Д.В.].
                 [01.01.1919. повстанці (? реги-анальная быдлота) захопили Павлоград і наступали на Лозову. Як тільки і ця станція була взята, всю залізничну лінію Харків-Нижньодніпровськ фактично контролювали більшовики (окупанти) і махновці (наймити окупантів). Махно впевнено контролював лівобережну Катеринославщину до Західного Донбасу, включно з усіма місцевими залізничними магістралями. Очевидно, це полегшило проникнення частин Червоної армії з Росії на територію України. З січня 1919 р. Антонов-Овсієнко, якого призначили командуючим новоствореного Українського фронту, направленого проти Директорії і білих в Україні, захопив Харків і продовжив наступ углиб країни.
                  Звичайно, залишалися заслони на півночі, в р-ні залізничної дільниці Синельникове-Павлоград-Лозова, які мали стримувати війська Директорії. За даними В.Білаша ( https://uk.wikipedia.org/wiki/Білаш_Віктор_Федорович ), у другій половині січня формування Махна, які утримували фронт загальною довжиною 225 верст, нараховували 15-20 тис. бійців. І хоча махновці, як і раніше, гостро відчували нестачу зброї, набоїв, спорядження, вони, однак, дали об'єктивну можливість червоному командуванню пере-направити головний удар проти військ УНР (від Харкова через Полтаву на Київ), залишивши махновцям проблему протистояння з білими. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                   02.01.1919. анархіст Чередняк зі своїм полком (бл. 700 бандитів), майже без бою, захопив Харків. Та за це кроваве командування оголосило Чередняка заколотником, бо побоювалося впливу анархістів. З допомогою німецьких солдатів, котрим було обіцяно негайну відправку до Німеччини, загін Чередняка був роззброєний, а Чередняк – заарештований.
                   Тихой сапой войска Советов просачивались из-за границы, 3 января Харьков был взят, но на запросы Директории, чем вызвано вторжение Красной армии на Украину, Чичерин отвечал, что наступают не советские регулярные войска, а украинские партизаны. Меж тем уже четвертого товарищ Затонский как представитель временного рабоче-крестьянского правительства Украины принял в столице – Харькове – военный парад, а вечером встретил там нового премьера Пятакова. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    03-04.01.1919. на вокзалі ст. Пологи відбувся районний повстанський з’їзд, на який прибули 40 делегатів від загонів та місцевого населення. З’їзд висловився за створення «вільних рад», до відома яких переходив розподіл землі…, було затверджено план реорганізації махновських загонів. Махно залишився командувачем всього війська. Штаб мав злити загони в полки…. На підставі директиви, місцеві загони, що не підкоряються рішенню штабу, підлягають роззброєнню, а їх командири віддаються під суд.
                   Було створено 5-ть полків ім. батька Махна. На початку 1919 ці полки контролювали місцеву владу.
                   1-й – із …(анархістів) сіл Новоспасівки, Вознесенки, Кінських Роздорів, усього 2 500 бійців під командою Т.Удовиченка, база – Царевокостянтинівка.
                   2-й – із …(анархістів) ст. Пологи, сіл Кирилівки, Семенівки, - 1 100 бійців, командир матрос Дерменжі, база – Пологи.
                   3-й із …(ана-в) сіл Басані, Петропавлівки, Верхівки – 1 200 бійців, ком-р –Паталаха, база – с. Басань.
                   4-й із …(анархістів) селищ Оріхів та Малий Токмак – 1 100 бійців, ком-р Онищенко, база – Оріхів.
                   5-й із …(анархістів) сіл Жеребець та Комишеваха – 500 бійців, командир – Ф.Зубков, база – с. Жеребець. Полк складався із 3-х батальйонів, батальйон – із 3-х рот.
                   Крім того, при Махнові ще знаходився особливий Гуляйпільський батальйон «Чорна сотня» – особиста охорона Махна, кінний загін Ф.Щуся, батареї, різні штабні служби. Був також резерв частково озброєних повстанців. Отамани, що залишилися без командних посад, отримали місця при штабі.
                   Крім цього, махновський фронт поділявся на 4-ри основні ділянки під командуванням Куриленка, Коляди, Онищенка, Ф.Зубкова. Віктор Білаш згадував, що крім названих існували інші загони кількістю від 300 до 500 …(розбійників).
                   04.01.1919. РВРР видала наказ про створення Україн­ського фронту. Командуючим фронтом призначався В.Ан­тонов-Овсієнко, начальником штабу фронту – В.Глаго­лев, членів Реввійськради визначив Український радян­ський уряд. До початку січня вище командування ЧА зосередило на півдні близько 42 тис. багнетів і шабель, в т.ч. під безпо­середнім командуванням Антонова-Овсієнка – 12 тис. бій­ців і 20 гармат. Це не дозволяло вести активні бойові дії, тому серйозними були розрахунки на повстанські загони. [В.Ф.Верстюк. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921),К: Наук, думка,1992,368с.].
                    Махно на початку 1919 р. очолив боротьбу проти (УКРАЇНСЬКИХ) військ Директорії і білогвардійців. У такій скрутній ситуації він зробив єдино ПРАВИЛЬНИЙ (?!) висновок – стати союзником (московських окупантів) Радянської влади. У цей час війська створеного 4 січня 1919 р. Українського фронту вели бої за звільнення (?) України від (УКРАЇНСЬКИХ) антирадянських сил. лугандон Волковинський. 
                    05.01.1919. Махно повернувся до Гуляйполя, де земляки висловили йому своє невдоволення походом на місто Катеринослав, бо треба було, на їхню думку, боронити тільки села та сільський «вільний район». 
                    [ Вернулось с ним всего около 200 человек. Говорят, что на вопрос, где остальные, он отрубил: «в Днепре». Неизвестно, так ли это. Екатеринославский разгром очень подорвал авторитет Махно. Гуляй-Поле переживало шок. «Сукин сын, погубил детей, потопил несчастных, а сам невредимый вернулся», – проклинали Махно женщины. (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.215). НУЖНЫ были новые неисчислимые БЕДСТВИЯ, чтобы люди вновь увидели в нем защитника и ПОЛЮБИЛИ его.
                    В.Белаш не застал Махно – тот уехал брать Екатеринослав. Встреча произошла (в штабе Гуляйполя) лишь через несколько дней. Белаш не без удивления увидел маленького человека…. В.Я.Голованов.
                    – Что же вы тут сидите, подлецы? Пьете, наверное, а нас там бьют! – долетел до него высокий полуженский голос. (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.211). Щусь, знавший Белаша, представил его батьке].
                   Кровавий партизанський командир Колос почав роззброювати дрібні махновські загони, поширюючи чутки, що Махно зрадив революціонерів і з його вини Катеринослав зайняли українці. За такі заслуги …(моск-окупанти) нагородили Колоса званням «головнокомандуючий» повстанського війська.
                    Першою підставою для незадоволення селян і повстанців стало «Положення про створення волосних і сільських комітетів незаможників», затверджене урядом УСРР 13.01.1919. і спрямоване на соціальне розшарування українського села. З початком весни уряд X.Раковського взявся за втілення своєї програми в життя. У селах почали створювати комнезами, у селян стали відбирати землю для організації колгоспів, спеціальні загони прийшли в села вилучати хліб за продовольчою розкладкою. Д.В.Архірейський.
                    На початку січня 1919 р. Махно відмовився від співпраці з більшовиками, бачачи, що при створенні будь-яких коаліційних органів …(«лукаві москалі») вимагали для себе подвійної переваги, ставлячи інші політичні сили під свій повний контроль.
                    Махновці розпустили свій перший коаліційний повстанський штаб Гуляйпільського р-ну. Новий штаб мусив об’єднати розрізнені загони півдня Катеринославщини, бо дрібні «батьки» не бажали підкорятися Махнові.
                    В августе 1918 г. – феврале 1919 г. силы повстанцев выросли до 15 тыс.. Махно объединил большинство повстанческих отрядов Приазовья. Объективно махновское движение стало союзником Красной Армии и способствовало ее победам. Махновцы выступали за независимую от (українського) центра СОВЕТСКУЮ форму правления, и опирались на исполкомы местных Советов. В 1918-1919 гг. махновцы НЕ выступали за "Советы без коммунистов", допуская в контролируемые ими Советы большевиков (московських окупантів). Выступая за "вольные Советы", махновцы полагали, что с их помощью они ограничат экономический и политический диктат (українського) центра (на користь більшовицького-московського). В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                    На початку січня 1919 р. Махно вирядив загін Петренка (800 розбійників) на північ та північний схід Катеринославщини, з метою закріпити ці території та приєднати тамтешніх повстанців, забезпечивши собі тил з півночі. Петренко вирушив від ст. Чаплине до ст. Лозова, зайняв ст. Мачетна, Межова, Удачна роззброївши по дорозі загони петлюрівців та німецькі частини, що евакуювалися.
                     На ст. Лозова напали на частини Директорії – 3-й гайдамацький полк отамана Волоха та на загони 36-го полтавського полку. Але 07.01. петлюрівцям вдалося вибити махновців з Лозової. Тоді ж на ст. Михайлівка (коло Новомосковська) махновці були розбиті частинами 4-го Запорізького полку ім. Б.Хмельницького. Курінь вільних козаків армії УНР зайняв Новомосковськ та Синельникове.
                     [ Занимая позиции в районе станции Чаплина, махновцы разоружали отступавшие в Германию немецкие части. Приманкой для борьбы с немцами служило теперь оружие, обмундирование и военное имущество, из-за которого крестьянство чуть ли не поголовно, целыми селами выступало на борьбу с уже разгромленной, ослабевшей и уходящей с территории Украины армией. Немцы, перестав служить угрозой украинскому селу, стали для него дичью.
                    Для активно‑наступательных операций махновский отряд был слаб. На ст. Синельниково стояли петлюровские войска; между ними и Махно существовал вооруженный нейтралитет. М.Кубанин. Махновщина].
                    Але 10.01.1919. загін махновця Петренка захопив Павлоград. Проти сил Директорії УНР діяли махновські загони Каретникова та Губенка, котрі, відповідно, розгромили сотню армії Директорії на ст. Синельникове і роззброїли штаб куреня Директорії на ст. Жеребець. 15-18.01. махновці ще кілька разів робили спроби захопити ст. Лозова, але петлюрівці відбили напади.
                    13.01.1919. наказом Реввійськради Українського фронту створювалася Харківська група військ, до складу якої ввійшли військові частини і партизанські загони, що діяли на дільниці з розмежувальними лініями Готня-Боромля-Гадяч і Куп’янськ-Лиман. Командуючий – В.Ауссем. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                     На початку січня 1919 у Катеринославі трималася значна група військ УНР: Катеринославський кіш отамана А.Гулого-Гуленка – 1-й полк січових стрільців – вільних козаків отамана Самокиша, курінь козаків Донецького кряжу, кінна сотня, залишки Богданівського та 36-го полків. У Олександрівську знаходився Олександрівський полк УНР, сотня вільних козаків. У Верхньодніпровську – Верхньодніпровський полк УНР, у Нижньодніпровську – курінь козаків Самарської паланки.
                    У Донбасі, в р-ні Гришиного, котрий одночасно зайняли кроваві та чорні, юзівський більшовицький загін роззброїв махновську частину й заарештував отамана Петренка. Махно направив проти кровавих чималий загін під командою брата Петренка, котрий звільнив брата і розігнав більшовицький штаб у Гришиному.
                     Біля ст. Очеретна загін Петренка вперше зіткнувся з білогвардійцями генерала Май-Мєвського, що наступали на Краматорськ. Загін махновця Карпенка, наступаючі на схід, досяг р-ну Краматорська. Від Токмака до Волновахи і далі до Юзівки-Горлівки тягнувся новий південний махновський фронт (200-210 км.) проти білогвардійців.
                     Перші бої білих та махновців відбулися біля ст. Розівка та Царевокостянтинівка на початку нового 1919.                      Під прапорами Махна у середині січня 1919 воювало бл. 8 тис. повстанців (за В.Білашем – 29 тис.), деякі мобілізовані білими селяни стали зі зброєю в руках переходити на бік Махна.
                     Ще 08.01. Добровольча армія (генерала Денікіна об’єдналася з козачими військами генерала Краснова) була реорганізована у Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР), головнокомандуючим яких залишався Денікін. Незабаром формування генерала Май-Маєвського у Донбасі отримало підкріплення і розгорнуло наступ на Маріуполь, а від нього на Царекостянтинівку (сучасне село Куйбишеве) та вздовж залізниці на Андріївку і Волноваху. Одночасно десанти білих висадились у Генічеську та Бердянську й атакували позиції повстанців з півдня. Д.В.Архірейський. Махновська веремія.
                     Сили білих у Приазов’ї складали бл. 5 тис. багнетів. Біля німецької колонії Блюменталь до білих приєдналася бригада самооборони німецьких колоністів (2,5 тис. багнетів). Німці становили третину гвардійських полків Кримсько-Азовської армії (ком. корпусу до 10.01.1919. генерал де Бонде, ком. армії ген. Боровський http://weblib.pp.ua/kryimsko-azovskaya-dobrovolcheskaya-armiya-25358.html ), ще одну третину складали мобілізовані селяни Мелітопольського повіту. Білі та німецькі колоністи завдали поразки махновцям коло Пологів та Гайчура.
                    16.01.1919. за дорученням Махна його помічник О.Чубенко зустрівся у Синельниковому з П.Ю.Дибенком і після переговорів ук­лав угоду про спільну боротьбу проти білогвардійців і (УКРАЇНЦІВ) пет­люрівців. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                    [ С белыми махновская деревня вступила в борьбу. Фронт вытянулся по линии Пологи – Волноваха – Б.Токмак – Ореховская. Здесь Махно не в первый раз изменил своему анархизму, поставив на собрании всего комсостава и штаба вопрос о необходимости введения принудительной мобилизации. Но присутствовавшие на собрании анархисты Черняк, Венгеров, Уралов и другие выступили против, результатом чего был провал мобилизации. Отряд, состоявший исключительно из добровольцев и не пополнивший своего состава мобилизованными, не устоял против натиска белых и сдал даже свою «столицу» Гуляй‑Поле. Следует отметить, что отряд Махно не получал пополнения добровольцами не потому, что крестьянство относилось враждебно к его борьбе с белыми или сочувствовало белым, а лишь из боязни репрессий со стороны белых. Объявление мобилизации снимало с крестьянина обвинение, что он добровольно борется с белыми, и в случае поражения махновского отряда и отступления его крестьянские семьи в меньшей степени могли опасаться мести белых. Белые особенно жестоко расправлялись с семьями лиц, добровольно вступавших в красные отряды.
                     Отряд был бы раздавлен, если бы не пришло спасение извне. С севера в это время подошла Красная армия, разгромившая петлюровский заслон, отделявший махновцев от красных. Дыбенко занял Синельниково и шел на Екатеринослав. Красноармейский отряд под командой питерского коммуниста Падалки возвратил махновцам их столицу, оттеснил белых и тем поставил перед махновцами вопрос об их отношении к советской власти. М.Кубанин. Махновщина].
                     Білі частини, потіснивши махновців, просунулися у «вільний район», підійшовши до лінії Оріхів-Великий Токмак-Царевокостянтинівка-Волноваха. Махновці опинилися в оточені, на межі повного розгрому. 11-19.01.1919. точилися бої між білими та махновцями по всьому махновському фронту. 19.01. махновці під тиском білогвардійського загону полковника Вітковського (бл. 500 багнетів, броне-потяг, панцерник) почали залишати «вільний район». Центральна колона білих вибила махновців зі ст. Царевокостянтинівка та Магедове. Махновці залишили Оріхів, Пологи, Гришине.
                   Нехватка оружия сказывалась роковым образом. Бой с немцами у колонии Блюменталь махновцы проиграли, и, хотя колонию разорили и сожгли, радости от этого не прибавилось. Махно был ВЗБЕШЕН, раздавлен. («ГНІВ людини НЕ творить правди Божої». Як. 1:20). Белаш вспоминает жуткий эпизод, случившийся после боя на станции Орехово: «…Поезд Махно стоял у перрона и у паровоза столпился народ. Махно кричал: – В топку его, черта патлатого! (https://ic.pics.livejournal.com/ussuri_1/24697233/2084/2084_900.jpg ) Мы подошли и увидели: Щусь, Лютый и (адъютант Махно) Лепетченко (http://www.hrono.ru/biograf/bio_l/lepetchenko.php ) возились на паровозе со священником – бородатым стариком. Его одежда была изорвана в клочья, он стоял на коленях у топки…. Вдруг Щусь открыл дверцы и обратился к нему: – Ну, водолаз, пугаешь адом кромешным на том свете, так полезай в него на этом!.. Все стихли… Священник защищался, но дюжие руки схватили его…. Вот скрылась в дверцах голова, затрепетали руки…. Момент – скрылись и ноги. Черный дым повалил из трубы, пахло гарью. Толпа, молча сплевывая, отходила в сторону. Оказалось, что на станции поп агитировал повстанцев прекратить войну с немцами (офіційними союзниками українського уряду, визнаного 09.02.1918. світовою спільнотою) во имя Бога и гуманности. Он стращал раненых, что, если они его не послушают, будут гореть в аду (московських голодоМОРІВ…). Об этом сказали Махно, который распорядился сжечь его на паровозе на виду у всех…». [Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции,Т.X.,1928,№3,с.218]. В топку – во имя Бога и гуманности! Воистину, святой МУЧЕНИК, ты до конца прошел путь своей веры! Комбриг Махно. https://www.e-reading.club/chapter.php/86841/11/Golovanov_-_Nestor_Mahno.html

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 2.

                 Тисячі возів біженців попрямували з «вільного району» на північ в р-н Дібровки. 19.01. білими було взяте ст. Гуляйполе. 20.01. білий ескадрон увірвався у с. Гуляйполе. Кілька разів Гуляйполе переходило з рук в руки. Під час боїв загинуло 300 махновців. Білі вчинили терор в селі. Був страчений брат Нестора – Карпо.
                  В бій пішли резервні махновські загони з вилами, списами, сокирами. На північний захід від Гуляйполя було споруджено нову лінію оборони.
                   На 18.01.1919. махновське повстанство мало біля 29 тисячі бійців, які займали в тилу білогвардійців і петлюрівців фронт, що розкинувся на 500 верст. Махновщина росла з кожним днем. [І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці,Запоріжжя: Дніпровський металург,2009,-356 с.]. 
                  Після втрати Харкова (02.01.1919.) війська УНР відступили на захід з причини повстань і безладдя в своєму тилу. Більшовицька агітація у військах Директорії призвело до відмови воювати проти москалів, оголосивши «нейтралітет» (в час коли москалі продовжували воювати проти української влади), або як частини отаманів Н.Григор’єва, І.Струка, С.Коцюри, Зеленого приєдналися до кровавих військ. Війська Антанти та Польщі, вдарили в спину УНР: захопили Одесу та почали війну на Західній Волині. Лише 18.01.1919. уряд УНР оголосив війну Московщині, але у перших числах лютого 1919 р., під тиском кровавих, уряд УНР залишив Київ.
                  21.01.1919. …(кроваві) частини Павла Дибенка (з махновцями) захопили ст. Синельникове (вибили зі станції частини УНР) і надіслали махновцям телеграму з пропозиціями про переговори про воєнний союз. Частини Дибенка становили меншу, ніж махновці, силу: 4 000 піхотинців при 50 кулеметах і 18 гарматах і в їх складі був загін М.Нікіфорової.
                  Перші контакти махновців з наступаючими від Харкова вздовж залізниці підрозділами РСЧА відбулися на дільниці Лозова – Синельникове. 21.01.1919. Дибенко, який йшов в авангарді військ т.зв. Харківського напрямку, зайняв Синельникове, де розташовувалася махновська залога. Архірейський Д.В..
                  При взятті Синельникове, за наказом Дибенка «за самочинні конфіскації і розкрадання ешелонів з воєнними трофеями» було розстріляно 20 махновців (бандитів), а махновський командир був з погрозами вигнаний зі станції. Махно відповів обуреною телеграмою, але Дибенко так і не вибачився. Зіткнення у махновців сталися і з павлоградськими та юзівськими комуністичними загонами. Більшовики (московські окупанти) відмовляли махновцям у представництві в утворюваних на місцях ревкомах. Наприкінці січня 1919 махновські агітатори спровокували в гарнізоні Павлограда стихійний виступ бійців проти ревкому. Проте його було швидко придушено.
                   23.01.1919. було зупинено наступ білих, фронт стабілізувався вздовж лінії ст. Межова – ст. Гайчур-Успенівка – Ново-Миколаєвка – В(елика) Михайлівка.
                   23.01.1919. неподалік від фронту в с. В.Михайлівка (Дібровка) відкрився 1-й з’їзд селян і повстанців, що мав вирішити питання про відбиття наступу білих. Махно був на фронті. З’їзд (лугандонов) постановив створити в р-ні «вольный совет», за допомогою яких делегати думали «…знищити те зло, із-за якого відбувається вже так довго братовбивча війна, – владу» (свідчення помутніння розуму крестьян).
                    На з'їзді було звернуто головну увагу на НЕБЕЗПЕКУ ПЕТЛЮРІВЩИНИ і денікінщини. (Организовать противодействие вербовке добровольцев в петлюровскую армию в районе, Комиссия съезда вы полнила поставленную задачу. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева). Районний з'їзд постановив створити у своєму районі Ради Робітничих і Солдатських Депутатів і силою зброї утримувати владу Рад на Україні. [І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці,2009]. 
                   Делегація (колаборантів) з’їзду була направлена в Харків до радянського керівництва України з проханням про допомогу зброєю та грошима (але наймити москалів анархістів навіть НЕ прийняли). З’їзд звернувся до керівництва Директорії з ВИМОГОЮ повернути у «вільний район» земляків із армії УНР. Було вирішено відправити до війська УНР делегацію (провокаторів) для агітації серед бійців (українців), щоб перетягти їх частину до махновської …(банди).
                    Дибенко і махновський посланець О.Чубенко зустрілися у Синельниковому і склали попередню угоду про СПІЛЬНУ БОРОТЬБУ з ДИРЕКТОРІЄЮ та білогвардійцями.
                    [Відступаючи від білих на півдні, махновські загони натомість 23 (або 25) січня увійшли до Олександрівська, а 24-го захопили Іларіонове і Нижньодніпровськ поблизу Катеринослава. Однак в цілому напівозброєним і не організованим повстанським підрозділам загрожувало елементарне знищення.
                    Офіційні переговори між махновцями і Дибенко відбулись 26.01. у Новомосковську. Махновці погоджувалися влити свої формування до групи військ Дибенка і допомогти боротися ПРОТИ частин Директорії, а Дибенко гарантував їм допомогу військами і зброєю проти білих. Контрнаступ проти білогвардійців і нова реорганізація махновських формувань, вже як …(кровавих), відбувались одночасно. Але спочатку махновці у ніч на 27 січня разом з червоними взяли участь у новому штурмі Катеринослава, після захоплення якого перекинули свої загони з північної зони на лінію Олександрівськ – Комишуваха – ст. Мечетна. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                     О.Чубенко: «Дибенко розпорядився, щоб мені дали 500 тис. набоїв і вислали бро­непоїзд № 8. Я ж, одержавши набої, вирушив до Гуляйполя, слідом за мною прибув бронепоїзд, а через два дні – відряджений Дибенком на підтримку 3-й Павлоградський полк».
                     Загін М.Нікіфорової першим увірвався до Катеринослава 26.01.1919..
                     27-28.01. махновці відбили Гуляйполе, але бої на південній околиці села і за ст. Пологи точилися ще 10 діб. Поки повстанці переслідували ворога, Махно надіслав гінця до Гришиного з наказом Петренкові йти на захист Гуляйполя.
                      28.01.1919. махновський штаб по прямому проводу отримав із Синельникового від О.Чубенка повідомлення про укладену воєнну угоду з частинами Червоної армії, за якою махновці повинні були підпорядковуватися оперативному командуванню (московського окупанта) П.Дибенка, зберігаючи свою внутрішню структуру та незалежність, виборність, самодисципліну, самоназву, чорні прапори. Ця угода була тактичною, між командирами підрозділів, і ще не означала переходу сил Махна до лав ЧА.
                      Ліквідувати махновців, які у січні 1919 року нараховували більше 20 тисяч штиків і 8 тисяч шабель і які займали широку територію з населення біля 17 мільйонів чоловік, серед якого авторитет і популярність повстанців були на стільки високі, поки що у червоних не було сили. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. 
                      Союз із ЧА потрібен був Махнові  для отримання зброї та набоїв. Зброя була тільки у половини з 7 тис. махновців. Махновці отримали від командування українських РАДЯНСЬКИХ частин 9 тис. гвинтівок, 20 кулеметів, батарею тридюймових гармат, панцерний потяг «Спартак», трохи амуніції та грошей.
Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                      30.01.1919. відбулася спец-нарада при Раднаркомі УСРР з військових питань. У порядку денному на­ради (14 питань) було і питання про лівих есерів в армії. Заслухавши його, нарада вирішила доручити ЧК вжити всіх заходів до ліквідації лівоесерівської агітації і лівоесе­рівських військових організацій.
Хто героїзує Махна, той героїзує облесливого диявола – московського окупанта.

                   Треба бути трахнутим і обтруханим ино-СРАНЫМ вонючим «великим и могучим» пса моськи «істориком» держави Україна, щоб в захоплені сцати кип’ятком від 100 % антиукраїнської діяльности Махна (прикриваючись селянською-анархічною та анти-денікінською спрямованістю дій розбійника Робіна-гута), що завжди ВІДКИДАЛА українську владу в Україні, насаджуючи БЕЗвладдя, що врешті-решт призвело до ЗНИЩЕННЯ української ДЕРЖАВНОСТИ та УТВЕРДЖЕННЮ державної імперської ВЛАДИ московського окупанта.
                    В тому, що анархіст Махно воював проти державницького білого руху, НЕМА ніякої заслуги махновців, тому що анархісти були ВИМУШЕНІ воювати, щоб захистити свої ВЛАСНІ життя, бо саме, білі імперіалісти ЗМУСИЛИ воювати проти себе, а НЕ було якимось свідомим ідейним ВИБОРОМ (воювати чи вступати в союз) анархістів-розбійників. Білогвардійці-державники, перед тим як вступити в бій, напасти на комуно-анархічні банди Махна, щоб їх знищити, НЕ пропонували примирення – союзу махновським партизанам, але з самого початку білими московськими імперіалістами був взятий курс на повне знищення будь-якого БЕЗвладдя в імперії, а НЕ тому, що, наприклад, махновці служили кровавим московським імперіалістам.
                     «…повстанців вони (білогвардійці) в полон НЕ брали, а вішали вздовж доріг або розстрілювали по балках, де ці трупи шматували здичавілі пси». Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                    И если, воюя с красными (московськими окупантами), махновцы («раби, підніжки, грязь Москви») охотно брали в плен целые полки, уничтожая лишь командиров и комиссаров, а солдат распуская на все четыре стороны – то есть как бы признавая в них заблудившихся «своих», – то в войне с деникинцами («білими» московськими окупантами) бились насмерть. Махновцы, попавшие в плен, офицерами уничтожались поголовно; офицерские полки вырубались махновцами полностью. Здесь какая-то страшная, трагическая несовместимость (роздвоєння особистости, розкол духу на підставі лише ТИМЧАСОВОГО класового-матеріального антагонізму, а НЕ на підставі ВІЧНОГО язикового-духовного антагонізму «русского языка»-духа антихриста, «що НЕ сповідує Ісуса Христа» під час богослужінь і Українською Мовою-Духом Божим, «що сповідує Ісуса Христа» під час сакральних Богослужінь, 1Ін. 4:2-3).В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                  Комуно-анархізм, махновщини як явища, був колабораціонізмом стосовно української влади та сепаратизмом стосовно окупаційної влади. Махно відмовлявся це розуміти, а тому, через те, що Махно був «відмінним тактиком – але поганим стратегом», короткозоро вперто ПРАГНУВ союзу виключно з кривавим імперіалістичним більшовицьким режимом; маніакально, як приречений на смерть, ХАПАВСЯ триматися саме за кривавих окупантів, саме тих, хто переміг державу Україна, саме тих, кому допоміг ПЕРЕМОГТИ державу Україна. В той час коли кроваві московські окупанти НЕОДНОРАЗОВО йому-барану «НАТЯКАЛИ», що анархіст-безвладник рано чи пізно буде ЗНИЩЕНИЙ більшовиками-окупантами (як були знищені більшовиками анархісти Московщини ще у 1918 році).
                    Москалі «Не могли никак от него (Нестора) отвязаться», як було сказано ще у 1906/7 р. рядовими анархістами «Союзу бідних хліборобів» Гуляйполя своєму керівнику В.Антоні.
                    З цього можна зробити впевнений висновок, коли селянське повстанство України було б ЄДИНЕ – національно свідоме і НЕ спокусилося б на УТОПІЧНІ анархічно-комуністичні гасла-обіцянки, якими диявол (утілений у Махно, Леніна…) привабливо вистелив дорогу до пекла, то московський агресор (кривавий і «білий») були б знищені ще в зародку – ще в НАМІРАХ чинити агресію проти України. А за умов перемоги української державности, очевидно, в Україні був мир з Богом і всі національні наслідки матеріального добробуту (як в Польщі та Фінляндії після 1918 року), і НЕ було б миру з дияволом: брехуном і людиновбивцею – московським окупантом (Ін. 8:44) зі всіма імперськими наслідками голодоМОРІВ, численних імперських війн, депортацій, політичних репресій тощо.
                   Махно чудово знав реальність, що в жодній державі світу, і, тим більше, в імперії НЕ існує «вільних районів» від (державної) влади. Махно чудово знав реальність, що будь-який «вільний район» мусив би перетворитися і перетворювався (Махном) в окрему державу зі всіма ДЕРЖАВНИМИ атрибутами ВЛАДИ (Махна), що є відвертим РОЗКОЛОМ України за територіальною ознакою.
                    ККУ ст.111 ч.1. Державна зрада (комуно-анархіста Махна), тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога (більшовиків – московських окупантів) в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, – карається позбавленням волі на строк від 10-и до 15-ти років.
                   Тобто, саме біснуватий анархіст-антихрист Махно є ПЕРСОНАЛЬНИМ винуватцем всіх СМЕРТЕЛЬНИХ наслідків перемоги московського загарбника над державою Україна.
                    Отже, у взаємовідносинах між анархістом Махном (махновщиню) та московським імперіалістами: кривавими та «білими», ініціатива та вирішальна КЕРІВНА роль, бути союзу чи війні, завжди належала московським окупантам: кривавим чи «білим».
                     А тому, у війні з безкомпромісним білим рухом, Махно захищав від знищення виключно своє ОСОБИСТЕ життя новоявленого ОЛІГАРХА, а НЕ якусь там ідею. Пустими утопічними комуністично-анархічними СОЛОДКИМИ-диявольськими гаслами він тільки прикривав, у боротьбі з непримиримими білогвардійцями, своє ОСОБИСТЕ безвихідне буття (предтечі) олігарха «вільного району» – «донецкой республики».    
                     Тому, очевидно, що комуно-анархіст, язычник: реги-анал и лугандон Махно НЕ може бути героєм України – держави ПРОТИ якої завжди воював (хіба тільки хер.оєм, на кшталт Пугачова, Разіна, Болотнікова… московської імперії, за яку воював і яка, разом з Махном, перемогла Україну), бо у відносинах з білим рухом, який НЕ дав Махну жодних шансів на союз, діяв за тваринним інстинктом самозбереження ватажка-анархіста, що поставив сам себе ПОЗА законом, тому що анархіст, в апріорі, ВІДКИДАЄ будь-який закон.
                    Хто героїзує (діяльність) анархіста-колаборанта Махна, той героїзує державну зраду, колабораціонізм та гібрид влади комуністичної ідеології з анархічним БЕЗвладдям – махновщину.
                    Слід розуміти, якщо НЕМА держави, то НЕМА і Церкви, тобто, НЕМА Бога. А за умов, що святе місце порожнім не буває, то місце Бога для поклоніння у анархістів та комуністів займає диявол-сатана. Більшовицькі окупанти та їх анархічний наймит Махно, СПІЛЬНО за т.зв. «колективну (нічию) власність», за колективну безвідповідальність кругової поруки, що проявилася колхозах і комунах.
                     Дослідники не звертають належної уваги на той факт, що махновці вважали "білих" (проти яких воювали ЗАВЖДИ з метою самозбереження) і "червоних" (за окупаційну владу яких ПЕРЕВАЖНО воювали, бо були їх ПОРОДЖЕННЯМ) чужинцями. Гасла ІНТЕРнаціоналізму (язичників божества московського) спонукали (обмоскалених – національно стерилізованих) махновців чутливо реагувати НЕ на сам факт російської присутності, а на спроби тиску з її боку. "Махно и Украина" Бордульов С.В.
                    Тобто, Бордульов підтверджує той факт, що Махно ПОГОДЖУВАВСЯ з московською окупацією України ВЗАГАЛІ, але тільки за реги-анальной межею, що лежить ПОЗА впливу анархічного «вільного району» олігарха Махна і, водночас, розповідає «русские сказки» про начебто духовну спадковість явищ націоналістичного козацтва XVII-XVIII ст. (яке воювала за ОБ’ЄДНАННЯ українських земель в ОДНУ українську ДЕРЖАВУ) і реги-анальной махновщини (що воювали за РОЗКОЛ-знищення української ДЕРЖАВИ на удільні «вільні» князівства місцевих олігархів-отаманів).
                    «...розіб’ю ярмо його, яке на шиї твоїй, і кайдани твої розірву; і НЕ будуть уже служити ЧУЖОземцям, але будуть служити Господу Богу своєму...». Єр. 30:8-9.

                    Щодо Махна робін гута, що типу роздавав землю селянам та гроші (мамону) кому заманеться: «Ой, жінко, веселися, в Махна (криваві) гроші завелися». «Хто цих грошей не братиме, того Махно дратиме» («великим и могучим» до СМЕРТИ), – Написи на махновських грошах.
                     То слід зауважити: Махно роздавав те що йому НЕ належало, те, чого він НЕ створив своїм трудом. Розбійник Махно роздавав ЧУЖЕ, роздавав те, що створено Богом (земля), державну та ЧУЖУ приватну власність (контрибуційні гроші, речі та гнитники конфіскованих з ломбардів…), яке відбирав у справжніх власників, судячи жертву за власним дикунським бажанням, попередньо вбивши власників, спаливши решту чужого майна, яке не міг взяти з собою, за умов, що у безпритульного, безхатченка Махна НЕ було місця де він би міг спокійно приклонити голову після праведних трудів та зберегти для своїх нащадків результати СВОЄЇ чесної праці.
                  Метою роздачі ЧУЖОГО пограбованого майна було прагнення розбійника та вбивці отримати політичні дивіденди – прихильність такого ж жлобського електорату, охочого до ЧУЖОГО, до награбованого, до скривавленого, до сатанинського, які, врешті-решт, стали СПІЛЬНИКАМИ Махна у його диявольській справі вбивств і грабіжництва. Таким чином, роздачею ЧУЖОГО скривавленого майна, головоріз Махно, круговою порукою пролитої ним крови, множив спільників злодійства – множив спільників служителів дияволу-сатані.

                На тих, хто радив віддати Махну належне, дивились як на диваків (ДИКУНІВ). В.Винниченко 10.XI.1919 р. у Лансі зустрівся з українськими дипломатами – кн. С.Трубецьким та М.Грецьким, які вважали (реги-анала) Махна "національним героєм". Це був час найбільших успіхів махновців (за угодою з червоними моск-окупантами) в денікінському тилу. В.Винниченко, загалом "бідних" (на розум) дипломатів пожалів, як людей, що не відають, про що говорять. "Махно и Украина" Бордульов С.В.

                   Отже, хто героїзує Махна, той героїзує облесливого диявола – московського окупанта.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 4.

ЛЮТИЙ 1919.

                   01.02.1919. командування Південного фронту, чиї війська діяли проти денікінців, одержало директиву про наступ з метою оволодіння Новочеркаськом і Ростовом-на-Дону, і виходу на лінію Великокняжеська – Ростов – район Донбасу. Відповідно до загальної директиви групі військ Кур­ського напряму було поставлено завдання – звільнити (?) Донбас і вийти на лінію ст. Красновка – ст. Міллерове –Криворіжжя. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                   01.02.1919., отримавши (від московських окупантів) частину зброї, махновці вдарили по частинам генерала Вітковського, що утримували Пологи. 07.02. Вітковський відступив і здав Пологи та с. Кінські Роздори. Панцерний потяг комдива Задніпровської рад-дивізії Дибенка прибув на станцію Пологи, де на його честь махновці влаштували ПАРАД.
                    Після захоплення …(кривавими) Луганська в лютому 1919 білі частини генерала Май-Маєвського передислокувалися на схід, до Юзівки та Макіївки. Махновці разом з частинами Дибенка зайняли Олександрівськ, почали наступ на Мелітополь. До середини лютого 1919 махновці відновили «вільний район». Махновці неофіційно отримали згоду командування ЧА на невтручання в справи «вільного району», зокрема, відмову там від мобілізації до ЧА. Ці тимчасові поступки чорним зі сторони …(кровавих) відбувалися тому, що «махновщина» була прифронтовим утворенням і сприймалася як «буферна територія» між рад-республікою та Кримом (Кримський крайовий уряд), де знаходилися частини Антанти. Ленінська верхівка в лютому 1919, ще остерігалася дратувати Антанту, щоб не наразитися на розгортання її військ та наступу на Харків.
                   Призначений 14.02. замість В.Ауссема, у якого виникли суперечності з В.Антоновим-Овсієнком, команду­ючим Харківською групою військ А.Скачко швидко сфор­мував Донецьку групу під керівництвом комбрига Онищенка, яка в оперативному відношенні підлягала командуючому Курською групою військ Н.Кожевникову і повинна була діяти в напрямку на Микитівну і Ясиновату. В.Ф.Верстюк.
                   14.02.1919. в Харкові між командуванням ЧА (командувач В.Антонов-Овсієнко) та махновців (В.Білаш) було підписано офіційну військово-політичну угоду, за якою махновські полки входили до І-ої Задніпровської дивізії ЧА (командир групи військ Харківського напрямку П.Дибенко), як ІІІ революційно-повстанська бригада ім. батька Махна, що складалася з трьох полків. Командир – Н.Махно, всі виборні партизанські командири залишалися на своїх місцях.
                   Після того, як основним ворогом Махна (на службі кровавих московських окупантів) стають білі, він продовжував заявляти свою непохитну позицію щодо «буржуазних» урядів у Києві: «Української Директорії ми визнавати НЕ будемо. І якщо перед очима більш небезпечних контрреволюційних сил в Україні ми не будемо зараз зі зброєю боротися проти Директорії, то ми будемо дні і ночі не спати, будемо найсерйозніше ГОТУВАТИСЯ до цієї боротьби проти неї». [7,с.157].
                    Ці (АНТИукраїнські, колаборантські) настрої засвідчував і Володимир Винниченко, розмірковуючи над причинами поразки Центральної ради у визвольних змаганнях: «…не російський Уряд виганяв нас з України, а наш власний народ (на службі москалів), без якого й проти якого російські світські війська не могли би заняти ні одного повіту з нашої території». [9,c.204].
                    [С февраля 1919 г. махновские отряды вливаются в части Заднепровской Советской дивизии, позднее в части 2-й Украинской Красной Армии как отдельная бригада с выборным командованием и внутренней самостоятельностью. Военный союз предполагал оперативное подчинение махновцев советскому командованию, введение в махновскую бригаду политработников. (Петров, который был председателем Совета в Бахмуте до прихода немцев, был послан в бригаду политическим комиссаром (политкомом) Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева).
                    Єдиною частиною, що не прийняла комісарів, була кінна група Ф.Щуся. Віктор Савченко. Махновська Трудова…. 
                    За махновцами сохранялось право добровольной мобилизации, право невывода бригады из Приазовья, сохранялись черные знамена как символ анархо-махновского движения. (У лу.гандона Савченки НЕМА розуміння, що більшовицькі війська в Україні – це московські ОКУПАНТИ).
                     В начале 1919 г. советская пресса восторженно отзывалась о Махно. В "Известиях Екатеринославского совета" отмечалось, что обвинение махновцев в бандитизме есть выдумки "полицейских чинов и правых социалистов". Ю.П.Гавен (председатель Таврического ВРК и комиссар по военно-морским делам Таврической Советской Республики) писал в "Правде", что Н.И.Махно борется за "советскую форму правления", что "батько" - "…и что махновцы тянутся к большевикам (до московських окупантів)". В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012].
                    Бригада Махна отримувала (від московських окупантів з найближчих крамниць воєнторгу) військове спорядження, продовольство, фураж, гроші за штатним розкладом частин ЧА. Хоча махновська делегація намагалася поставити політичні питання «вільного району» у складі …(окупованої) України перед В.Антоновим-Овсієнком, він категорично ВІДМОВЛЯВСЯ їх розглядати. Перед махновцями була поставлена задача зайняти фронт проти білих упродовж 180 км. і повести наступ на Маріуполь – Таганрог – Ростов-на-Дону.
Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                     [ Протягом 4-12 лютого махновські формування поволі просувалися на південь фронтом від Дніпра до річки Гайчур, звільнивши з боями низку населених пунктів Таврійської та Катеринославської губерній, включаючи Гуляйполе, Оріхів, (Гришине), Великий Токмак, Царекостянтинівку. За цей час п'ять колишніх махновських полків і купа загонів та заслонів були зведені у три піхотні полки – 7-й (під командою Вдовиченка), 8-й (командир Куриленко) та 9-й (на чолі з більшовиком Тахтамишевим) – у складі 3-ї Задніпровської бригади імені батька Махна. З 19 лютого бригада, очолювана безпосередньо Махном, входила до складу Задніпровської дивізії під керівництвом Дибенка. Останній призначив для бригади Махна бригадного і полкових комісарів-більшовиків, а також начальника штабу Я.Озерова.
                     (Яків Озеров через кілька тижнів перебування у Махна після ІІ з’їзду у Гуляйполі став завзятим махновцем-анархістом і з презирством відгукувався про підступне керівництво РКП(б). В.Савченко).
                     Дивізія Дибенка залишалася складовою групи військ Харківського напрямку, з 11 лютого очолюваної А.Скачком, у складі Українського фронту Антонова-Овсієнка. Крім бригади Махна, дивізія мала у складі 1-шу бригаду (Першої Задніпровської дивізії) під командуванням Н.Григор’єва, яка наступала по Правобережжю в напрямку Одеси, та 2-гу бригаду М.Худякова, якій 19 лютого махновці поступилися ділянкою фронту від Дніпра до Великого Токмака. Остання, а з нею перебував сам Дибенко, націлювалася на Крим.
                     3-тя ж бригада Махна, яка стала крайнім лівим флангом Українського фронту, мала завдання протистояти білим у Північному Приазов’ї. Північним сусідом махновців була група військ Донецького напрямку, яка діяла в районі Юзівки. Пізніше ця група стане ядром 13-ї армії червоних. Безпосереднім сусідом Махна з кінця лютого стала 9-та піхотна дивізія цієї армії, повністю укомплектована росіянами.
                          Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.: науково-популярне видання,К:Темпора,2015,-296с.: іл].
                     Махно та Григор'єв мали звання комбригів ЧА. https://uk.wikipedia.org
                     В середине февраля 1919 г. махновцы заключили военное соглашение с командованием Красной Армии, согласно которому их повстанческая армия численностью до 50 тысяч человек, с 21.02.1919. вошла в состав 1-й Заднепровской украинской советской дивизии Украинского фронта, составив её 3-ю Заднепровскую бригаду (командувач дивізії П.Дибенко). Бригада под командованием комбрига Махно Н.И. находилась в оперативном подчинении командования Южного фронта и сражалась против деникинских войск на правом фланге фронта на линии Мариуполь-Волноваха [12].
                      [Наявність загонів Махна, що від­вертали на себе значні сили білих, ДОПОМОГЛА (окупаційному) командуван­ню Українського фронту виконати директиву головкому про вихід військ фронту до Дніпра, а також підтримати правий фланг групи військ Курського напряму під коман­дуванням Кожевникова, що входила до складу Південного фронту і наступала на Донбас. Саме повстанці заполонили розрив, який створився між Українським і Південним фрон­тами і дорівнював 160-180 верстам.
                      В цілому протягом 1919 р. частини Махна зберігали те­риторіальні ознаки формування: в кожному полку, як це переконливо показано в праці М.Кубаніна, існувало ядро вихідців з одного села чи волості. Наявність подібного еле­менту – яскравий приклад партизанського характеру час­тин. Та цим справа не обмежувалася…. В.Ф.Верстюк. Махновщина].

Махно закликав: «путин, ВВЕДИ войска».
                 12-16.02.1919. у Гуляйполі відбувся ІІ з’їзд повстанців і селян «вільного району». Цей з’їзд збирався для загального затвердження (лугандонами пса моськи) союзу з (московськими окупантами) ЧА. Махно (як член президії) у вступній промові закликав до союзу з (московським окупантом) ЧА, до єдности всіх революційних сил проти контрреволюції (проти української державности).
                   На 2-м районном съезде Советов Гуляйпольского района Махно заявил: Если товарищи большевики идут из Великороссии на Украину помочь нам (держи карман шире) в тяжёлой борьбе с контрреволюцией, мы должны сказать им: «Добро пожаловать, дорогие друзья!». https://www.youtube.com/watch?v=vL1c-rLouhU  дивись 0:43, а також 2:03.
                    Если …(да кабы в жопе выросли грибы). [11]
                    З’їзд у цілому схвалив входження махновців (до пекла: «московских застенок») до складу ЧА. (Лукавство реги-аналов: спочатку баранів завели до пекла, а потім їх запитали: чи хочуть увійти). Але в ході з’їзду вперше виявилися суперечности між тоталітаризмом і демократизмом, що коштувало пізніше багатьом учасникам з’їзду життя.
                    Деякі анархісти у виступах піддали нищівній критиці більшовицьку диктатуру і встановлення влади НІКИМ НЕ обраного, САМОпроголошеного БІЛЬШОВИЦЬКОГО РАДНАРКОМУ РАДЯНСЬКОЇ України. Лавров, що був у складі махновської делегації для переговорів з рад-урядом у Харкові (після І-го з’їзду лугандонов), заявив про відмову більшовицького (окупаційного) уряду України зустрітися з представниками повстанців.
                    Створення районної анархістської влади було небезпечним для диктаторської влади більшовиків. 32 волості, які репрезентувалися у махновській Військово-революційній раді (ВРР), це була вже «держава у державі». Тому головною вимогою червоного керівництва до Махна в лютому-червні 1919 була ліквідація махновської ВРР, яка творила автономний лад та висловилася проти більшовицьких рад, комісарів, призначенців, ЧК та «червоного терору».
                     Махновський з’їзд вирішив вимагати від більшовицького центру автономії «вільного району», для цього до Харкова була послана делегація (шо ЗНОВУ? Ну, дійсно безумні, які, таким чином, ВИЗНАЮТЬ владу московського окупанта).
                           Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 5.

                     [ Первая половина резолюции 2-го съезда фронтовиков‑повстанцев, рабочих и крестьянских советов, отделов и подотделов военно‑полевого штаба Гуляйпольского района, отведена критике империализма Европы и Америки и их «русским слугам – Деникину, Колчаку, Семенову, гетману, Петлюре» – с присущей махновщине революционной словесностью о «чиновниках‑дармоедах», «шкуродерах‑помещиках», «мироедах‑хищниках» и т.д.. Во второй же половине читаем следующее: «К глубокому своему сожалению, съезд вынужден также установить, что рабочей и крестьянской русско‑украинской революции, кроме внешних врагов, угрожает, может быть, еще большая опасность от собственных своих внутренних непорядков. Советское правительство России и Украины своими приказами и декретами стремится во что бы то ни стало отнять у местных советов рабочих и крестьянских депутатов их свободу и самодеятельность.
                    Нами НЕ избранные, но правительством назначенные политические и разные другие комиссары наблюдают за каждым шагом местных советов и беспощадно расправляются с теми товарищами из крестьян и рабочих, которые выступают на защиту народной свободы против представителей центральной власти. Именующее себя рабоче‑крестьянским правительство России и Украины слепо идет на поводу у партии коммунистов‑большевиков, которые в узких интересах своей партии ведут гнусную непримиримую травлю других революционных организаций. Прикрываясь лозунгом «диктатура пролетариата», коммунисты‑большевики объявили МОНОПОЛИЮ на революцию своей партии, считая всех инакомыслящих контрреволюционерами. Большевистская власть арестовывает левых эсеров и анархистов, закрывает их газеты, душит всякое проявление революционного слова….
                     Второй районный съезд… призывает тт. крестьян и рабочих зорко следить за действиями советского большевистского правительства, которое своими действиями вызывает настоящую опасность для рабоче‑крестьянской революции…. Второй районный съезд… настойчиво призывает тт. крестьян и рабочих теснее сплотиться вокруг своих местных вольных советов крестьян и рабочих, чтобы самим на местах без насильственных указов и приказов, вопреки начальникам и притеснителям всего мира, строить новое свободное общество без властителей панов, без подчиненных рабов, без богачей и бедняков».
                    Резолюция заканчивается рядом лозунгов: «долой комиссародержавие и назначенство», «долой чрезвычайки – современные охранки», «долой соглашение с российской и международной буржуазией», «позор социалистическому правительству, ведущему переговоры с союзными империалистами».
                    Чтобы понять, почему крестьянство голосовало за эту резолюцию, надо обратиться к земельному вопросу, как он стоял на Украине в начале 1919 г.. Именно к земельному, а не продовольственному, ибо в феврале 1919 г., когда происходил 2‑й районный съезд, закон о продразверстке даже не был издан, продразверсткой и не пахло, а разногласия по земельному вопросу уже были. Съезд не обсуждал вопроса о продразверстке, который еще не стоял в поле зрения крестьянства. «Съезд протестует против правительства, которое, несмотря на требования трудового крестьянства хотя бы до съезда крестьян и рабочих заменить землю национализованную и частновладельческую социализованной и способствовать свободному распространению коллективной обработки земли, снабжая как коллективное, так и трудовое единоличное хозяйство деревни семенами, техническими силами и сельскохозяйственными орудиями, необходимыми для ведения общественного и единоличного трудового хозяйства, – отказалось удовлетворить эти просьбы».
                     Протест был ответом на изданные Временным рабоче‑крестьянским правительством Украины декларацию и декреты, в которых объявлялось, что все крупные и культурные хозяйства, принадлежавшие раньше помещикам, закрепляются за государством для организации совхозов. В декрете о национализации сахарных заводов говорилось: «Все земли, за исключением крестьянских, в севооборот которых входил в течение какого бы то ни было из последних 5 лет, т. е. с 1913–1914 гг., посев сахарной свеклы, в полном составе, со всеми угодьями, лесами, торфяными болотами и прочими полезными ископаемыми, водами и т.д., со всеми сооружениями, постройками, инвентарем живым и мертвым, независимо от того, кому бы они ни принадлежали, признаются неприкосновенным фондом национализованных сахарных заводов». (Декрет от 11 февраля 1919 г.,Сб. узакон. и расп. Раб. – кр. прав. Украины,1919,с.127).
                     То же относится и к винокуренным заводам: «Все принадлежавшие владельцам заводов, а также и другие земли, подлежащие конфискации, в севооборот которых входил из последних 4 лет до 1915 г. посев картофеля и хлебов, предназначавшихся для винокурения, в полном составе, со всеми угодьями, лесами, торфяными болотами, полезными ископаемыми, водами, со всеми сооружениями, постройками, инвентарем живым и мертвым, признаются неприкосновенным фондом национализованных винокуренных заводов». (Декрет от 5 февраля 1919 г.,Сб. узакон. и расп. Раб. – кр. прав. Украины,1919,с.85).
                      Вся земля бывших нетрудовых имений делилась на две части, из которых одна поступала в ведение наркомзема для организаций общественного хозяйства, а другая – крестьянству для уравнительного передела. Что же касается инвентаря, то он целиком оставлялся за органами наркомзема. Приведем несколько пунктов из постановлений наркомзема о распределении земель во временное уравнительное пользование, именно те, которые являлись пунктами расхождения между украинской деревней и советской властью. «Взятый под учет и контроль живой и мертвый инвентарь, запасы кормов и продовольствия, дома, постройки и прочее имущество имений и хозяйств бывшего нетрудового пользования поступают в распоряжение уземотделов» (п. 80). Согласно п. 82, «уземотделы обязаны принять меры к возвращению самовольно захваченного живого и мертвого инвентаря и прочего имущества бывших нетрудовых хозяйств. Особо важные меры принимаются уземотделами к возвращению племенного и рабочего скота и сложных машин и частей их (локомобилей, паровых плугов, молотилок, жаток, сеялок и веялок, механических грабель и т. д.)». Согласно п. 86, «с прокатных пунктов инвентарь в первую очередь предоставляется землепользователям, образовавшим товарищеское хозяйство (коммуну, общественную обработку земли, трудовую артель и т. д.) и во вторую – единоличным хозяйствам». (Положение наркомзема о распределении земли во временное уравнительное пользование. Там же гл.4,с.378).
                    Это вызывало острое недовольство крестьянства, которое предложило нечто иное: «Земельный вопрос должен быть разрешен во всеукраинском масштабе на всеукраинском съезде крестьян на следующих основаниях: вся земля (курсив мой, МКубанина) в интересах социализма и борьбы против буржуазии должна перейти в руки трудового крестьянства. Исходя из принципа, что «земля ничья» и пользоваться ею могут только те, которые трудятся над ней, кто обрабатывает ее, земля должна перейти в пользование трудового крестьянства Украины бесплатно по норме уравнительно‑трудовой, т.е. должна обеспечивать потребительную норму на основании приложения собственного труда. Впредь же до разрешения земельного вопроса коренным образом съезд выносит свое пожелание, чтобы земельные комитеты на местах немедленно взяли на учет все помещичьи, удельные и другие земли и распределили бы их между безземельными и малоземельными крестьянами, обеспечив их и вообще всех граждан посевными материалами». (Протоколы 2‑го район, съезда повстанцев, крестьян и рабочих Гуляйпольского района).
                     Крестьянской стихии, забиравшей во время крестьянских беспорядков в 1905 и 1907 гг. помещичий хлеб, инвентарь, производившей запашку помещичьих полей, стремившейся захватить всю помещичью землю в свои руки и видевшей в этих актах свою революционную волю, был противопоставлен принцип изъятия части земель и всего помещичьего инвентаря, который крестьянство считало своим, на организацию общественного хозяйства. Не только кулаки и середняки были сторонниками этой резолюции и противниками организации колхозов, но и бедняки еще не изжили мелкобуржуазных иллюзий возможности стать самостоятельными хозяевами. Данные мероприятия, минуя необходимые этапы, стремились, казалось бы, кратчайшим путем повести деревню к социализму; они привели к тому, что все крестьянство оказалось против нас. Никакие комбеды в 1919 г. не смогли спасти положение.
                    Чем беднее был район, тем больнее отражались законы советского правительства на крестьянстве. В юго‑западном крае к совхозам отошло много культурных хозяйств и земли сахарных заводов. Батраков, которые могли бы пойти в совхозы, было мало, да и сами батраки, подобно бедноте, стремились стать самостоятельными хозяевами и потому резко отрицательно относились к мероприятиям, отнимавшим у них часть земли. «Я был на Украине, – говорил годом позже председатель ВУЦИК т. Петровский, – и видел, что, когда есть возможность батраку взять три, четыре, десять десятин и быть хозяином, этот батрак возьмет их и не пойдет в условиях донецкого шахтера работать в советском хозяйстве. Такой опытный агитатор, как т. Калюжный, выступая в Черниговской губернии перед крестьянской массой в 5–7 тысяч человек, боялся заговорить о необходимости сейчас приближения к коммунальной форме хозяйства. Но когда он заговорил о таком устройстве, при котором определенный клочок земли будет распределяться для определенных крестьян, тут вся эта семитысячная толпа слушала его с затаенным дыханием». (Протоколы V Всеукраинской партконференции (ноябрь 1920 г.),Бюлл.№5,с.36-37).
                     Недаром в 1919 г., как писал т. Лебедь, были «нередки случаи перехода целыми группами комбедчиков» к Махно.
                     В этом пункте нашего аграрного законодательства мы провели в жизнь наследство, оставленное нам от социал‑демократических времен. Признавая выгодность крупного производства по сравнению с мелким, законодательство делало логический вывод о необходимости сохранения крупных имений, забывая, что в период революции вопросы политического расчета, немедленного политического эффекта являются превалирующими над вопросами экономическими. Эту ошибку совершила и польская компартия, не разделившая помещичьих земель во время занятия Польши Красной армией. Эта же ошибка привела к гибели Венгерскую советскую республику, поскольку крестьянство не получило там всей помещичьей земли. Недаром, учтя уроки истории, пленум ИККИ постановил в апреле 1925 г.: «В этот момент все решительно должно быть соподчинено задаче захвата власти, осуществления диктатуры пролетариата, которая является необходимым, основным, наиглавнейшим условием для движения общества к социализму. В странах крупного капиталистического производства пролетариат должен стремиться превратить помещичьи имения, обрабатываемые наемным трудом, в государственные предприятия. Однако положение о технико‑экономическом превосходстве крупного производства в земледелии не должно останавливать коммунистов перед дроблением части крупных имений (величина которой определяется строением данной страны) в пользу мелких, а иногда и средних крестьян, поскольку это вызывается революционной необходимостью. Чтобы достигнуть социализма, который есть крупное рациональное производство со всеми технико‑экономическими преимуществами этого последнего, нужно завоевать диктатуру пролетариата, которой в громадном большинстве стран нельзя завоевать без прямой помощи мелкого крестьянства и нейтрализации среднего. Отрицательный опыт венгерского, итальянского и польского движений и положительный опыт русского показывают, что ошибки здесь являются прямо роковыми». (Расширенный пленум Исполкома Коминтерна (21 марта – 6 апреля 1925 г.). Гиз Украины, 1925.с.534).
                    Таким образом, наша земельная политика в 1919 г. была первой причиной, которая поставила деревню против советской власти. Кроме этой политики, ограничивавшей крестьянство в области землепользования в 1919 г., мы в деревне ничего тогда не дали реального бедному крестьянству, даже в области снабжения его продовольствием.
                     Чем была вызвана политика ограниченной передачи бывшей помещичьей земли крестьянству? Голод и Гражданская война вызвали ее. Во время Гражданской войны получить хлеб можно было только от мелкого производителя. У государства хлеба не было. Крупные производители‑помещики были уничтожены. До революции крестьянин выбрасывал хлеб на рынок под давлением налоговых тяжестей. Революция уничтожила налоги, и крестьянин мог выбрасывать на рынок хлеб только в обмен на продукты городской промышленности. Пролетариат уничтожил налоги, но продукции в обмен на хлеб дать не мог, так как ее не было. Рынок был также уничтожен. Крестьянин, недоедавший до революции, теперь сам стал употреблять продукты, ранее считавшиеся излишками в его хозяйстве. Противоречие между городом и деревней не было уничтожено, а усилилось. Сырье для промышленности не могло быть куплено, а это вызывало уменьшение количества предлагаемых на рынке городских товаров, что, в свою очередь, вызывало уменьшение предложения крестьянских товаров. Пролетариат должен был обеспечить революцию хлебом, иначе она погибла бы, а это вызывало необходимость либо конфискации хлеба у производителя, либо создания собственного производства, то есть организации фабрик хлеба. «Социалистический строй должен обладать такими фабриками хлеба, мяса, молока, фуража и т.д., которые эмансипировали бы его  (подчеркнуто в тексте. – М.К.) экономически от мелкого собственника и вместе с тем дали бы лучшую организацию в смысле производства и реализации произведенного. Именно этим целям удовлетворяют советские хозяйства». (Милютин В.П. Социализм и сельское хозяйство). Так отображал настроение эпохи один из руководителей экономической политики страны – В.П.Милютин.
                    Совхозы были организованы по типу городской национализированной промышленности, т.е. продукты их (ЗАДАРМА) должны были поступать в распоряжение государства. Этим‑то и был недоволен мелкобуржуазный производитель. «Фабрики – рабочим, землю – крестьянам» он понимал в мелкобуржуазном синдикалистском смысле, то есть что вся земля и все фабрики поступают в непосредственное распоряжение производителя – «трудящихся на этих земле и фабриках». Недвусмысленно это выражалось в цитированной нами резолюции крестьянского съезда Гуляйпольской волости: «Земля ничья, и пользоваться ею могут только те, которые трудятся над ней…». В сознании крестьянина государство, не трудясь на земле, хотело воспользоваться землей. М.Кубанин. Махновщина].

                   Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918-1920 рр.. здійснювала українська анархістська просвітницька організація «Набат» (організована анархістами-комуністами на установчій конференції 12-16.11.1918. у м. Курську), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією (ЗАВЖДИ проти української влади) і більшовиками (ПЕРЕВАЖНО на боці московських окупантів). Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах. https://uk.wikipedia.org
                     [Починаючи з січня 1919 р., махновці утворили перший протиденікінський фронт і 6-ть місяців стримували потік контрреволюції, який лився з Кавказу. Фронт розтягнувся потім на сто з лишком верст, від Маріуполя на схід і північний схід. Махновські частини займали міста Бердянськ, Маріуполь, гнали частини генерала Шкурко до Таганрога і Ростова-на-Дону. Генерал Денікін обіцяв півмільйона тому, хто уб'є Махна.
                      На початку 1919 р. махновці відкинули денікінців до Азовського моря, захопивши у них біля 100 вагонів із зерном, і вирішили (як альтруїсти) послати їх робітникам Москви і Петрограда, які голодували.
                      Следует учесть также, что в феврале 1919 г. махновцы передали в дар рабочим Москвы и Петрограда 90 вагонов трофейной муки. [31. ЦГАОР СССР Ф 130 Оп 3 Д 691 Л 32]. В дальнейшем многие эшелоны беспрепятственно проходили в центр России через махновский район. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно….  
                      21.02.1919. (наказ №18 по військах групи харківського на­пряму) утворилася 1-а Задніпровська Українська Радянська дивізія у складі трьох бригад. Махновська армія отримала назву третьої бригади. Далі її перейменували в Першу Революційно-Повстанську Українську дивізію, а ще пізніше вона отримала назву Революційна Повстанська армія України (махновців). І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці,2009].
                      Через кілька днів після цього (видання наказу №18) до Пологів прибув П.Ю.Дибенко і повідомив Махна про його призначення командиром 3-ї бригади Задніпровської дивізії. Махно дуже зрадів цьому і пишався своєю новою посадою (на службі у московського окупанта). У вузькому колі сподвижників він заявив: «Хіба думав я, що команду­ ватиму бригадою, не пробувши й дня на військовій службі, а тепер ось командир бригади...». І відзначив це грандіозною пияткою. В.М.Волковинський. Батько Махно
                       Т.Мармазова у дисертаційному дослідженні «Історіографія повстанського руху в Україні під проводом Н.І.Махна (1918-1921 рр.)» посилаючись на сучасні дослідження, наводить дані, що у 1919 р. у лавах повстанців було понад 65 тис. осіб, у т.ч. понад 10 тисяч кавалеристів, а в розпорядженні піхоти було 12 тисяч тачанок. Штаб армії охороняли 500 вершників. Тут же авторка доречно підкреслила, що махновці у 1919 р. контролювали територію, на якій проживало 1,7 млн осіб.  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 7.

БЕРЕЗЕНЬ 1919.

                   02.03.1919. командуючий Укрфронтом повідомляв уряд УСРР про випадок, коли на мітингу Дибенко виступав проти Махна, і начебто останній намагався подати у відставку. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    На III з’їзді КП(б)У – Харків, 01-06.03.1919., вирішили створити в селі класові організації бідноти – комбіди (від слова «біда»), використовуючи їх досвід на …(Московщині). У дійсности нова диктатура (окупаційна влада) призводила до винищення не підконтрольних більшовикам рад, до т.зв. «більшовизації» рад. У результаті, в радах та виконкомах (губернських та повітових) більшовики на середину 1919 р. стали займати 80-100 % місць, тоді як у середині 1917 р. – більшовиків було 10-25 %. «Більшовизація» позбавляла ради незалежних представницьких функцій, змушуючи їх бути тільки «завісою» для …(кровавої) диктатури, придатком всевладного комуністичного парламенту. Радянськими ради вважалися (окупаційною) владою лише тоді, коли ними керували комуністи, в іншому випадку їх оголошували антирадянськими, куркульськими. Також було затверджено НЕрівне виборче право (безправ’я) при виборах до вищих радянських законодавчих органів влади: 6 голосів селян прирівнялося до одного голосу робітника.
                    Селянин ставав людиною нижчою, а офіцери та священство, частина інтелігенції, «експлуататори та куркулі», а також, «підкуркульники» й учасники селянських заворушень… – усі позбавлялися виборчого права навіть при наявности пролетарського походження.
                    Про «хлібну повинність». Директорія УНР спершу дещо полегшила становище селян своїм законом від 09.03.1919. про хлібну повинність. Вона скасувала деякі гетьманські закони, але вже (04.07.1919.) 15.08.1919. ухвалила новий закон про хлібну повинність з урожаю 1919. Норми обов'язкової хлібоздачі підвищувались удвічі-уп'ятеро. Так, з 4 десятин стягувалося вже 5 пудів хліба замість 1, а з 15 – 98 пудів замість 50; з площі, яка перевищувала 15 десятин, вилучався весь урожай. В осіб, які не здали продукти у визначений термін, їх відбирали без будь-якого відшкодування, а з тих, хто їх приховував, стягувався ще й штраф у 10-кратній вартості прихованого без права оскарження. Встановлювалися жорсткі покарання і за ін. дії, що перешкоджали хлібоздачі. Літ.: Мироненко О.М. Екон. колапс України і спроби його подолання у 1917-1920 рр. як пропозиція НЕПу (держ.-правовий аспект),К.,1994. http://leksika.com.ua/15980223/legal/zakoni_unr_ta_ukrayinskoyi_derzhavi_pro_hlibnu_povinnist  
                        [ З відновленням (?) Радянської влади проблема хліба (для москалів) по­стала зі всією гостротою. Детальне обговорення продовольчої політики відбулося на III Всеукраїнському з’їзді Рад (06-10.03.1919. в Харкові). Її основи виклав народний (?) комісар продовольчих справ (жыд) О.Шліхтер. Основні завдання свого (особистого) наркомату полягають не у сприянні виробництву продовольства, а лише у його РОЗПОДІЛІ, коли «всякий буде мати рівне право на користуван­ня рішуче всім (сусіда, брата, знайомого…)», що означало «викачування по можливості якомога більшої кількості хліба у можливо короткі строки». Досягти цього результату Шліхтер (ЧУЖИНЕЦЬ) закликав шляхом класової політики, встановлення диктатури бідноти на селі: «…на куркуля всі засоби мають бути добрими. Якщо пот­рібно стягувати – будемо стягувати, якщо потрібно зовсім задушити – будемо душити». В прийнятій резолюції йшлося про державну монополію на заготівлю хліба, тверді ціни, класову боротьбу, диктатуру пролетаріату і організацію комітетів бідноти. Так на Україні законодавчо були закріплені воєнно-ко­муністичні принципи, відбулося відчуження селянина від результатів його праці, майже повністю ліквідовано систе­му ринкового обміну між містом і селом, запроваджено централізований збір і розподіл продовольства через державний апарат.
                      Крім того III з’їзд КП(б)У проголосив (створення колгоспів): «Найголов­нішим завданням земельної політики є перехід від одно­ осібного господарства до товариського. Радянські госпо­дарства, комуни, громадський обробіток землі та інші види товариського землекористування є найкращими засобами (ГРАБУНКУ) для досягнення соціалізму в землеробстві…». Доповідач наркомзем (москаль) В.Мещеряков доводив пе­реваги соціалістичного землеустрою: «Селяни ще не знають всієї вигоди соціалізму…. Якщо ми залишимося ти­ ми ж дрібними господарями-селянами (якими були споконвіку), то …будемо голодати не тільки у Росії, а й на Україні...». (Ще одне свідчення, що москалі СПОЧАТКУ довели до голоду самих себе, а вже ПОТІМ взялися нищити голодом інші народи).
                     На перший план аграрних перетворень вийшли великі форми землеробства: радгоспи, комуни, артілі. Нерозподілений залишок складав резервний фонд, який планувалось віддати се­лянським господарствам. Але оскільки ресурсів для ство­рення такої кількості господарств не виявилося, земля просто ГУЛЯЛА, і це викликало найбільше нарікань з боку се­лянства. Радянські господарства мислилися як великі фабрики – на зразок промислових підприємств (за В.Мещеряковим, «носії державного капіталізму»), які повинні були забезпечити державу хлібом, м’ясом, молоком, фуражем…. Одна к життя ці надії не підтвердило, воно показало, що класова теорія не узгоджувалася з соціальною психологією селянства. Навіть біднота вперто бажала влас­ного наділу, який дозволив би реалізувати мрію стати господарем і у такий спосіб піднятися на вищий соціальний щабель. Бажаючих батракувати у маєтках, хоч би вони були і радянські (НІЧИЇ), знайшлося серед селян небагато. В.Ф.Верстюк. Махновщина].  
                     В Україні у першій половині 1919 на комітети бідноти покладалася вся повнота влади на селі, вибори до рад відкладалися, а комбіди організовувалися комуністичними осередками, а НЕ були виборними органами. Разом з комуністами до комбідів увійшли люди, «рзселянилися», тобто відмовилися від обробки землі: люмпени, п’яниці, ледарі…. Навіть ліві есери та українські соціалісти оголосили комбіди «диктатурою наброду». Комбіди отримували частину ВІДІБРАНИХ харчів. Комбіди, в ряді випадків, РОЗПУСКАЛИ ради як «угодовські» або «засмічені» та встановлювали свою диктатуру. З травня 1919 декретом ВУЦВК вся влада в українському селі надавалася комбідам.
                     Окрім комбідів, замість рад комуністи зі свого середовища ПРИЗНАЧАЛИ членів невиборних ревкомів. Усе це створювало управлінській безлад. Однак, незважаючи на надзвичайні заходи, для провадження системи комбідів ця система не затвердилася в Україні і не користувалася тут авторитетом. Махно не допускав створення (КОНКУРЕНТІВ влади) комбідів у «вільному районі» (а на території УНР, про комбідів навіть і НЕ чули). Українське село (на окупованій москалями території) всіма засобами чинили опір: скорочувало зморення власних ділянок, привласнюючи колгоспне та державне майно.
                      [ Петлюровцы не долго удержались после немцев в григорьевском районе. Наступавшая Красная армия разбила регулярные петлюровские части, и Григорьев вместе с своими партизанскими отрядами перешел на сторону советской власти. Так же как и отряды Махно, их влили в Красную армию в качестве 3‑й бригады 2‑й Советской повстанческой дивизии.
                      Перейдя на сторону советской власти, Григорьев по‑прежнему активен. 10 марта (1919) он отдает приказ №1 советским войскам херсонской группы и гражданам города Херсона. В этом приказе он обходит совершенно политические вопросы и ограничивается призывом к рабочим и крестьянам сохранять порядок, преследовать воров, мародеров, бандитов и всех вообще чем‑либо нарушающих порядок и спокойствие мирных граждан. В приказе запрещается ношение оружия, продажа спиртных напитков, покупка, продажа и укрывательство военного имущества. За последнее Григорьев угрожал смертной казнью. Приказ призывал к сохранению найденного брошенным военного имущества. Воспрещались обыски, аресты и реквизиции имущества без мандатов. Единственным политическим моментом во всем приказе было запрещение агитации против советской власти. Но этот момент никак нельзя было замолчать. Этот многоговорящий, вернее – многое замалчивающий документ должен был бы служить плохим предзнаменованием. М.Кубанин. Махновщина].
                    10.03.1918. почався наступ І-ї Задніпровської червоної дивізії у Приазов’ї. Потягом першого тижня наступу були отримані перемоги над білогвардійською Кримсько-Азовською добровольчою армією та частинами білогвардійської Добровольчої армії. Махновці захопили Великий Токмак, Волноваху, а також, спільно з іншими частинами ЧА взяли Ногайськ, ст. Акимівку, Бердянськ був здобутий махновцями 15.03.
                      Военный губернатор Бердянска по баснословным ценам продавал «своим» билеты на пароход, остальные были брошены на произвол судьбы. Бедные жители города отправились на вокзал встречать махновцев. «Они вступили в город в 6 часов вечера, а вечером все мужчины гуляйпольцы, сбежавшие из села, были схвачены и вскоре УБИТЫ», – вспоминает Наталья Сухогорская. (Сухогорская Н. Воспоминания о махновщине. В кн.: Кандальный звон,Одесса,1927,с.43). На морском берегу расстреливали не успевших бежать офицеров и мальчишек-юнкеров.
                     Села Новоспасівка та Мангуш організували кілька нових полків повстанців, що приєдналися до махновців. Крім того, з-під Таганрогу до Махна прийшов повстанський загін (бл. 1 тис. бійців), на основі якого Махно сформував 1-й Донський козачий полк махновської бригади.
                       «Чим був Махно…? Це був дійсно селянський божок (ідол), уособлення всієї селянської стихії» – доповідав більшовицький функціонер Я.Яковлєв.
                       Після деякого затишшя, на початку другої декади березня розпочався новий наступ 2-ї і 3-ї бригад. Махновці звільнили від білих низку сіл, новостворений махновський полк Калашникова зайняв Бердянськ, а Худяков увійшов у Мелітополь. Таким чином Кримське угруповання білих було відрізане від Донського. У ці ж дні повстанці Махна з нальоту вперше відбили Волноваху, тут же відступивши під вогнем ворожих панцерників. Але вздовж узбережжя вони продовжували наступ на Маріуполь. Незабаром махновці вдруге (17.03.?) взяли Волноваху, перерізавши залізничну лінію Юзівка – Маріуполь. Головнокомандуючий РСЧА (командувач Укрфронтом) Вацетіс 26 березня своїм наказом підпорядкував бригаду Махна в оперативному відношенні Південному фронту. Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.: науково-популярне видання,К:Темпора,2015,-296с.: іл.
                       З цього моменту 3-тя Задніпровська бригада повинна була підпорядковуватись командуючому 13-ю армією Південного фронту, однак вона ще довгий час залишалась у складі Задніпровської дивізії. Це також призводило до відокремленого становища бригади. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                       В середині березня 3-тю Задніпровську бригаду відвіда­ла «комісія № 7» Вищої військової інспекції УСРР, яка склала досить об’ємний звіт про стан бригади: «…недоліки інтендант­ського постачання компенсуються реквізиціями, мародер­ством». Із висновків комісії з’ясовується, що бригада практично не постачалась централізовано, бійці (альтруїсти) не одержу­вали платні. В.Ф.Верстюк. Махновщина. 
                        Когда 1919 махновская бригада изгнала деникинцев из Волновахи и Мариуполя, то мариупольский товарищ (Гончаренко) сообщил в Наркомвоен: «27 марта город (Мариуполь) был занят партизанами во главе с батьком Махно…. С 27-28 ночью начались грабежи, самочинные обыски, с которыми ревком был бессилен бороться, не имел в своем распоряжении вооруженной силы». [В.А.Антонов-Овсеенко. Записки о гражданской войне,т.4,с.104].
По случаю (бессилия Махно впливати на ситуації з погромами) говорил командующий Укрфронтом В.А.Антонов-Овсеенко: «Эти сообщения свидетельствуют, хотя б они и были, то несомненно слишком обобщены. Но не было оснований обвинить самого Махно в погромных и антисемитских настроениях. Напротив, Махно, на сколько позволяли возможности, боролся с погромами». Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева,Донецк: «Донеччина»,1996,-288с.
                     29.03.1919. махновці захопили м. Маріуполь, але білі намагалися втримати хоча б маріупольський порт, який вони відчайдушно боронили. Згодом білі завантажилися на транспортні судна, подалися до Таганрогу. У Маріуполі махновці захопили величезні трофеї.
                     Героизм махновцев во время взятия Мариуполя описан в рапорте П.Дыбенко «Командующему Украинским фронтом В.А.Антонову-Овсеенко. Стойкость и му­жество полков были неописуемы. …Невзирая на губитель­ный огонь противника, полки шли без выстрела до соприкосновения с противником, после чего под командованием доблестного командира 8-го полка, неоднократно отличавшегося в боях, т. Куриленко бросились в атаку. Укрепления противника были взяты штурмом... Прошу награждения … командира 8-го полка орденом Красного Знамени…». Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                      Після перемоги під Маріуполем, Махно поділив свій фронт на дві ділянки – Волноваську та Маріупольську. Першу, де зосередилися 4-и піхотні і кавалерійський полк (12 тис. багнетів, 600 шабель, 4 гармати, два бронепотяги), очолив Білаш; другу (два піхотні полки, 10 тис. багнетів, 4 гармати, 50 кулеметів, зокрема окремий кулеметний підрозділ X.Кожина) – Куриленко. Разом із тиловими командами й залогами махновські формування в цілому нараховували до 25 тис. бійців. Д.В.Архірейський. Махновська веремія.
                    За рейд на Мариуполь 27.03.1919., замедливший наступление белых на Москву, комбриг Махно, по некоторым сведениям, был награждён орденом Красного Знамени за № 4. Нет единого мнения по поводу того, был ли награждён Махно орденом Красного Знамени, да ещё именно под № 4. По официальным данным, орден № 4 имел Я.Фабрициус. [37] Что касается Махно, то награждение не подтверждено документально, лишь упоминается в мемуарах отдельных людей (жена Г.Кузьменко, двоюродный внук В.Яланский). Также существует фотография низкого качества, где на груди Махно прикреплен некий предмет, похожий на Орден Красного Знамени. Существуют версии, что: Махно был награждён, но документально этот акт не был оформлен [38] ; Махно не был награждён, а то, что на одной из фотографий приняли за Орден, на самом деле является нагрудным знаком красного командира (по дизайну очень похожим на Орден Красного Знамени). https://ru.wikipedia.org/  
                     У березні 1919 Махно ще вірив у запевнення …(диявола – «ЛУКАВИХ москалів», за визначенням П.Алепського, 1654), маючи надію на те, що він зможе створити «вільний безвладний район» посеред ДЕРЖАВИ червоної диктатури. Він навіть погоджувався з тим, що навколо його штабу у Гуляйполі ПОСТІЙНО вешталися різні пройдисвіти, які здатні «підвести під неприємности».
                      Вже з березня 1919 у махновців почалися ТРИВАЛІ конфлікти з …(кровавими) комісарами. Дії більшовиків СУПЕРЕЧИЛИ негласній угоді Махна з ним (з дияволом – московським окупантом, Ін. 8:44), за якою на ЗАХОПЛЕНИХ махновцями теренах органи комуністичної влади утворюватися НЕ будуть.
                      28.03.1919. Махно завітав до Бердянська, вважаючи це місто частиною «вільного району». Більшовики були роздратовані вивезенням до Гуляйполя з Маріуполя та Бердянська промислового устаткування заводів та кількох вагонів міді, алюмінію, заліза, інструментів. Махновці сподівалися використати трофеї для перетворення Гуляйполя в «НЕЗАЛЕЖНУ промислову фортецю» (і СМІХ, і гріх, бо не можна сміятися з хворих на реги-анальный анархізм-бандитизм) й створити там завод з виготовлення набоїв та зброї.
                      Коли енкеведисти 17.11.1937. допитували Льову Задова, то він повідомив, що «ініціативна група» на чолі з Максом Черняком була створена при «штабі Махна» в березні 1919 р. [Анисимов Н.Л., Оппоков В.Г. Слуга анархии и порядка. Военно-исторический журнал,1990,№10,№11,с.70]. 29.03.1919. був створений її бердянський філіал, що відразу вступив у конфлікт із «червоною чекою». Досить скоро суперечки переросли у взаємні арешти. Махновська контррозвідка в Бердянську. Володимир Чоп, Ігор Лиман. http://www.i-lyman.name/FreeBerdjansk/1919-1/CounterEspionage.html#Ref206
                     Контррозвідка (за сумісництвом виконувала функції розвідки та диверсійного центру) організовувала численні експропріації в тилу білих (Ростов, Таганрог, Сімферополь, Харків), нелегальні закупки медичних препаратів на білих теренах. Секретні агенти контррозвідки армії Махна були практично у всіх ворожих частинах, починаючі від роти і закінчуючи штабом, їх було безліч і серед місцевого населення. Добровільні агенти часто-густо жодної матеріальної винагороди не отримували. Явки махновської контррозвідки були у багатьох містах України, Ростові-на-Дону, Єйську.
                     Через конфлікт з більшовиками Махно створив особливий махновський полк – «завісу» (командир М.Черняк), щоб закрити «ВІЛЬНИЙ район» (і СМІХ, і гріх, бо не можна сміятися з хворих на реги-анальный анархізм-бандитизм) з півночі по лінії Синельникове-Чаплине від проникнення більшовиків. До квітня 1919 цей полк, що не значився в офіційних документах (підпорядковувався безпосередньо махновській контррозвідці), нараховував 1 400 махновців.
                     У середині березня 1919 махновська контррозвідка роздобула свідчення про вороже ставлення червоного командування до махновців. Більшовики лише чекали слушної нагоди для ліквідації махновщини. Вони припинили постачання та поповнення бригади Махна, намагалися замінити частину командного складу махновської бригади.
                      Махновська контррозвідка попередила Махна про запланований ЧК замах на нього, причому його вбивство та переформування бригади намічалося пов’язати з приїздом до Бердянська Дибенка. Саме охорона Дибенка мала ліквідувати Махна, якого попереджали в жодному разі не їхати до штабу Дибенка, де готувалася пастка.
                    В марте 1919 г. Махно создает «инициативную группу» во главе с анархистом Черняком. В нее был включен и Лева Задов, и его брат Даниил. Она облагала контрибуцией буржуа­зию в занимаемых махновской бригадой городах и селах. В городах Мариуполе и Бердянске реквизиро­вала одежду для махновских полков. Это было время, когда махновцы составили 3-ю Заднепровскую бригаду Красной Армии, а Махно ходил в должности комбрига. Тогда снабжение воинских под­разделений фактически отсутствовало, и комбриг Махно, и комдив П.Дыбенко по образному вы­ражению командующего украинскими войсками В.А.Антонова-Овсеенко «Жили на подножном корму». Но чтобы накормить бойцов, брали необходимые продукты из проходящих железнодорожных составов. Так вот эта «инициативная группа» помогала снабже­нию бойцов бригады комбрига Махно. Что­ бы разобраться с захватом чужих грузов, приезжала из Харькова специальная правительственная комиссия во главе с Ворошиловым и Межлауком. Однако в мае 1919 г. «инициативная группа» распалась, так как многие известные анархисты сроч­но уехали в Москву. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 8.

                    Доки махновці воювали на фронті, більшовики намагалися обмежити їх вплив у (своєму) тилу. Дибенко почав роззброювати дрібні махновські …(банди), що перебували в тилу на відпочинку після боїв …(за московську окупаційну владу). Він заарештував командира 2-го махновського полку матроса Дерменжі і почав розформовувати махновський полк (безногого) С.Правди.
                     25-29.03.1919. відбувся «другий» заколот махновських загонів під командуванням С.Правди, Щербини та ряду інших. У містечку Оріхів, де знаходилися загони, стихійно почалися мітинги проти переформування загонів, усунення виборних командирів, проти передачі махновської бригади червоному Південному фронту. На Оріхів, для розгрому заколоту, було направлено кінний загін місцевого повітового виконкому, які, прибувши, перейшли на сторону махновців.
                    Командування ...(кривавих), наполягаючи на негайних репресіях, надіслало телеграму до місцевого керівництва, в якій закликало використовувати для придушення заколоту «лише російські ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ частини, бо місцеве військо не годиться». Урешті більшовики (московські окупанти) визнали свої страхи та «перебільшення» (стосовно реги-анальных наймитів окупанта). Рад-командування звільнило махновця Дерменжі та припинило лемент про «махновський заколот».
                        Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                    На кінець березня частини групи звільнили (?) значні те­риторії Херсонської і Таврійської губерній. Особливий успіх супроводжував частини 1-ї Задніпровської бригади Григор’єва. Вони звільнили (?) Миколаїв, Херсон. 23.03. григор’євці були відокремлені в групу військ Одеського напряму. На базі 2-ї бригади Задніпровської дивізії була створена Кримська ударна група, яку очолив Дибенко. По суті, Задніпровська дивізія як єдина бойова одиниця розпалась, її бригади не взаємодіяли між собою, загальне керівництво їх діями здійснював Скачко, якому все складніше стало робити це, тому що бригади вели бої в різних напрямках на фронті в сотні кілометрів. Крім того, пряме звернення командуючого групою до командирів бригад, обминаючи начальника дивізії, здавалось остан­ньому принизливим і викликало незадоволення. Судячи з телеграфних переговорів між Скачком і Дибенком 22.03., у їх відносинах відчувалась напруженість, а це ще більше виводило бригаду Махна з-під контролю. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    [ 29.03. нового стиля, предупреждал Григорьев в приказе, начнется штурм Одессы, а вслед за тем будет взят и Крым. В этом же приказе атаман Григорьев предлагал иностранцам оставить Россию, «пока восставший народ не напомнил иностранцам 1812 год».
                     Несомненно то, что Григорьев ничего не желал говорить о целях своей борьбы в рядах советских войск. Обстоятельства принудили его перейти па сторону советской власти, но не сделали его сторонником последней.
                      При личном свидании с корреспондентом БУП (Бюро украинской печати) в 1919 г., после своего перехода на сторону советской власти, атаман Григорьев заявил, что он беспартийный. «Григорьев производит впечатление человека бесстрашного, – писал корреспондент, – с огромной энергией, крестьянского бунтаря, чрезвычайно внимательного к крестьянству, с огромной любовью к людям земли. Среди крестьян Григорьев популярен. К горожанам относится скептически. На фронте решителен и бесстрашен, огромной работоспособности, с дезертирами и грабителями жесток. Штаб Григорьева состоит из украинских левых социалистов‑революцинеров (начальник штаба Тютюник), так же как и командный состав. Партизанские войска преимущественно из крестьян». (Архив Красной армии. Д.10341. Дело Укрфронта, личная канцелярия комфронта т.Антонова. Л.12. Бюллетень №6 Бюро осведомл. Совнаркома УССР).  
                       Специальный военный корреспондент БУПа, побывавший на одесском фронте, так описывает свои впечатления: «Армия Григорьева, действующая на одесском направлении, сильно страдает вследствие железнодорожной разрухи на местах, отсутствия достаточного количества вагонов, паровозов, угля и дров, а также и продовольствия. Литература получается с большим опозданием. Последнее обстоятельство объясняется чрезвычайно малым числом политических работников для посылки в части войск и в базу за литературой. База эта находится в Николаеве, верстах в 150 от фронта. Бригада Григорьева, составленная частью из армии Дыбенко, не имеет в своем составе регулярных частей. Бригада состоит из повстанцев – бывших солдат. Самое страшное в армии – антисемитизм, вкоренившийся в умы солдат, несмотря на фильтровку лиц, желающих записаться в бригаду. Война в одесском направлении есть война станционная. Наши войска продвигаются вдоль линии железной дороги, занимая станцию за станцией. На ст. Березовке во время боя убито 600 греков, с нашей стороны убитых было мало. Все полотно железной дороги около вокзала, разрушенного снарядами, представляет собою белое пространство, усеянное разорванными документами греческих солдат. В селе Березовке расположился 15‑й полк бригады Покуса, действующей вместе с бригадой Григорьева. 15‑й полк состоит из солдат, занимающихся преимущественно грабежом и насилиями, которые заражают своим примером остальные части. Во главе этого полка находится некий Козырев, который именует себя «полковником». Штаб Григорьева состоит из четырех десятков вагонов, с походной типографией и телеграфом. В типографии печатаются приказы; в первые дни даже выходила газетка. По распоряжению Григорьева, собраны все документы о зверствах греков перед уходом из Херсона. Сам Григорьев – решительный и упрямый человек, не терпящий замечаний и неисполнения приказов. Хороший стратег, легко ориентирующийся в опасную минуту. Однажды он чуть не убил одного из командиров за неисполнение приказания. В Николаеве на расстоянии 50 шагов он убил выстрелом в голову проворовавшегося матроса. Солдаты Григорьева любят, но побаиваются. Армия нуждается очень в одежде и обуви. Дух среди повстанцев очень силен, сильно желание взять Одессу и разбить стан контрреволюционеров. Все эти чувства так доминируют, что солдаты легко переносят всякие лишения».
                    «Несмотря на пребывание в отрядах армии Григорьева евреев, – пишет тот же корреспондент в другом номере «Бюллетеня», – среди красноармейцев заметен антисемитизм, опирающийся, конечно, не на факты, а на провокационную агитацию. Повсюду приходится слышать заявления о захвате евреями власти». Корреспондент описывает сцену, свидетелем которой ему пришлось быть.
                      «Возвращаясь вместе с атаманом Григорьевым с позиций у моста Сербки, вся группа, сопровождавшая Григорьева, – командиры частей и чины штаба, – зашла отдохнуть в телефонную будку. Командиры частей стали жаловаться на несправедливое распределение технических средств среди частей. У одних винтовок в изобилии, даже излишки, у других недохватка. Один из командиров частей заявил: «У меня, правда, имеются излишние винтовки, но я сохраняю их до того момента, когда придется применить их против партии коммунистов‑жидов». Атаман Григорьев выступил тут же с примирительной речью, в которой своеобразно МОТИВИРОВАЛ, почему в коммунистах состоят преимущественно евреи и горожане. Конечно, речь эта была малоубедительна, и у корреспондента осталось определенное убеждение, что впереди предстоят большие трения, быть может, даже кровавые события, по пути организации (московськими окупантами) коммун в деревне». (Арх. Крас. армии. Д.10341. Дело личной канцелярии комфронта Антонова,Л.53). М.Кубанин. Махновщина].

Як Махно проливав кров українців
за московських окупантів проти московських окупантів (дурдом).

                     Після захоплення Маріуполя Махно продовжив наступ на Кутейникове і Таганрог. До 5 квітня махновці вийшли на лінію Весело-Вознесенка (на узбережжі неподалік Таганрога) – Старе Бешеве.
                     Розуміючи всю небезпеку махновського наступу, група Май-Маєвського була посилена кубанським кінним корпусом генерала А.Шкура, який на світанку 5 квітня почав контрнаступ проти частин 9-ї дивізії 13-ї армії. 6 квітня червоні залишили свої позиції по лінії ст. Желанна – ст. Авдіївка і почали відступати на Волноваху, відкриваючи кубанцям Шкура шлях у тил махновців. Ситуація для останніх ускладнювалася тим, що авангарди Білаша і Куриленка у той час досягли відповідно станції Кутейникове і району Таганрога, тобто перебували на 75-80 км. на схід від лінії прориву. 9 квітня (3-й Кубанський кінний корпус) Шкуро захопив станцію Велико-Анадоль, нависнувши над Волновахою, яку зайняв через три дні, а 15-го вийшов до станції Розівка. Тут на його шляху стали махновці-резервісти під командою Петренка, і тільки допомога махновського бронепотяга, очолюваного Лонцовим-Кочубеєм (2 кульманівські вагони, озброєні 10 кулеметами та двома гарматами – 6- та 3-дюймовими), уможливила зупинити цей рейд Шкура.
                     (Близько до середини квітня) полк, що мав назву «Ударного», за на­казом Дибенка був кинутий у напрямі Волновахи, однак при переїзді через Мелітопольський повіт, рідні місця біль­шості бійців, весь полк розбігся по домівках. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                      Червоне командування вельми розраховувало на махновську бригаду, яка не дозволяла білим усією силою навалитися на 13-ту армію і прорватися углиб України і на Харків, Притому червоні махновцям тоді нічим не допомагали. Аби не бути відрізаною від тилової бази, бригада була змушена відступати на 65-90 км на захід. Залишено і Маріуполь. Проте під Розівкою махновці організували проти корпусу Шкура вдалий контрнаступ і вже 16-17 квітня повернули станції Велико-Анадоль, Волноваху і Карань на Волноваській дільниці та низку сіл на Маріупольській.
                      17 апреля бригада Махно вела бои за Мелитополь. На фронт к махновцам приехал П.Дыбенко с председателем Совнаркома Украины X.Г.Раковским. 18 апреля Мелитополь был взят. В нем «председатель сделал смотр войск». Здесь впервые Раковский увидел махновцев. Некоторые исследователи не уверены, встречались ли тогда предсовнаркома Украины и Махно. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                      На бік махновців переходили полонені кубанські і донські козаки, з яких були сформовані 10-й піхотний Донський під командою Бондаренка і 12-й кавалерійський Донський на чолі з Морозовим полки. Корпус Шкура після поразки 15 квітня виведено у тил, що дозволило махновцям не тільки стабілізувати фронт, а й повести з 20 квітня повноцінний наступ, відвоювавши Маріуполь. 24 квітня білі контратакували і повернули Волноваху, Юзівку, Маріуполь.
                      Коли на початку квітня стався прорив Шкура під Юзівкою, ніхто махновцям не допоміг. Серед повстанців поширилися чутки, що їх навмисно хочуть ЗНЕКРОВИТИ.
                      Однак 26-го махновці організували ще один наступ і знову вийшли на лінію Кальміусу.
                      [ К концу марта 1919 г. на Украине начинаются крестьянские восстания против соввласти.
                      27.03. в районе Орехова Таврической губернии выступила банда численностью до 2000 человек, при 2 орудиях и 8 пулеметах. Состояла она из расформированных Дыбенко частей армии Махно. Лозунги банды представляли собой смесь антисемитизма и анархизма. Восстанием руководили отставленные командиры махновских частей – Правда, Щербина и бывший офицер Чернов. Сам Махно находился на фронте со своей бригадой и не знал о выступлении. Высланный против повстанцев Александровским исполкомом кавалерийский отряд в 300 сабель перешел на сторону восставших. Повстанцы двигались на Александровк, занятие, которого могло свести на нет все успехи на Крымском и Мариупольском направлениях. Все части были на фронте. В Екатеринославе было всего 400 человек интернационалистов. Для подавления восстания пришлось снять один полк интернационалистов с фронта.
                     «Отношение самого Махно к восстанию не выяснено, – телеграфно доносил командир группы Скачко. – Существует опасение, что бунт может охватить весь район, занятый войсками Махно, и сам Махно, быть может, против воли, может быть вовлечен в эту авантюру. Надо принимать экстренные меры. Под угрозой оказывается левый фланг моей группы и правый фланг Донецкого бассейна. На подавление восстания необходимо посылать только русские или интернациональные части, местные войска для этого не годятся». (Архив Красной армии. Д.30701. Штаб Укрфронта. Оперативное отделение. Бандитское восстание в Александровском уезд).
                    В эти же дни произошло еще два восстания частей Красной армии в различных местах юга России. В Белгороде Курской губернии взбунтовался гарнизон численностью до 600 человек и в Гомеле – три полка пехоты, при 4 орудиях, под командой Стрекопытова. (Там же. Телеграмма нашта Укрфронта т. Глаголева комфронту т.Антонову,Д. 30701. Л.6 и 10).
                    Сами по себе эти факты могли служить известным предзнаменованием. М.Кубанин. Махновщина].
                    (28.04.1919. махновці отримали наказ наступати на Таганрог-Ростов. В.Савченко. Махновська Трудова федерація).
                     В той час 3-тя бригада (Махна) поки що мала чисельну перевагу над супротивником безпосередньо на фронті. Махновці мали доволі чітку систему поповнення своїх формувань, яка передбачала регулярні заміни фронтових частин на ті, що вже відпочили в тилу. Мотивація боротьби проти білих була достатньо високою, тому з поповненням у махновців особливих проблем не було. По-друге, свою роль відіграло те, що повстанці дуже серйозно поставилися до організації військової справи – до 80 % тодішніх махновців були фронтовиками. Очевидно саме тому бійці Махна так легко перейняли штатну структуру Червоної армії, оцінивши її чіткість та ефективність. Перейняли вони також систему штабів, інститути комісарів та воєнних спеціалістів з-поміж колишніх царських офіцерів тощо. Училися махновці й у білих, зокрема вміння керувати боєм, використовуючи топографічні мапи, технічні засоби зв’язку, письмові накази тощо. Зіткнувшись з козацькою кіннотою, махновська піхота швидко навчилась шикуватись у каре, в лінію, уступами вправо-вліво. Повстанці вчились маневрувати під вогнем супротивника, обходячи його з тилу, і не боятись несподіваних флангових ударів ворога. Махновці звикали битися у напівоточенні, комбінувати різні види вогню, ефективно використовувати ландшафтні особливості місцевості, атакувати в багнети без єдиного пострілу. Махновська піхота під час бою не розтягувалась у стрілецьку лаву, а зосереджувалася групами навколо кулеметів, контролюючи прилеглу місцевість. Зрештою, у махновців з’явилися різні види військ (піхота, кіннота, мобільні кулеметні команди, броне потяги, артилерія, аероплани і морські катери), дії яких вдало поєднувалися у запеклих боях проти білих.
                   Махновська тилова база фактично охоплювала шість повітів Катеринославської губернії: Павлоградський, Бахмутський, Олександрівський, Мелітопольський, Бердянський та Маріупольський. Тут були штаби махновців, пункти збору резервістів, склади, майстерні бригади. На залізничних станціях, у містах і великих селах розташовувалися махновські залоги, команди, комендатури, органи контррозвідки. В тилу бригади розгорнуто близько 10 воєнних шпиталів і лазаретів.
                    Вищим представницько-законодавчим органом влади були з’їзди делегатів від волостей і махновських частин. Таких з’їздів у період з січня до квітня 1919 р. було три. Саме вони приймали найважливіші для селян і повстанців рішення з питань землекористування, впровадження у життя демократичних норм, війни і миру. У період між з’їздами делегатів вищим політико-виконавчим органом вважалася так звана Військово-Революційна Рада, яку контролювало оточення Махна.
                     Махно як командир регулярного підрозділу РСЧА мав підпорядковуватися всім наказам свого військового командування, тому повинен був вибирати між рішеннями «махновських» з’їздів та наказами більшовицьких вождів. Він допускав і терпів існування в тилу бригади різноманітних органів більшовиків, але почувався тут повноцінним господарем. Через таке двовладдя виникали постійні непорозуміння між махновськими тиловими службами та місцевими властями більшовиків, що часто-густо закінчувалися збройними сутичками, арештами і навіть розстрілами.
                          Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.: науково-популярне видання,К:Темпора,2015,-296с.: іл.  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 10.

КВІТЕНЬ 1919.

«вільний КОМУНІСТ» анархіст Махно (дурдом).
                01.04.1919. декретом (окупаційного моск-)уряду був оголошений поза законом отаман Зелений. Через декілька днів після першої постанови з’явилась нова. Поза законом оголошувалися отамани Соколовський, Гончар (Батрак), Орловський. Кількість виступів і отаманів росла катастрофічно швидко, у квітні 1919 р. органи НКВС зареєстрували їх 93. Згодом радянські керівники не раз змушені були визнати, що у 1919 р. Радянська влада на Україні не поширювалася далі губернських і повіто­вих центрів. В.Ф.Верстюк.
                  Оголошення Української Радянської республіки «вооруженным лагерем» і перенесення на Україну дії декрету РНК РРФСР від 11.01.1919 р. про продрозверстку. [Очерки истории Советского государства. Сост. В.А.Козлов,М,1991,с.85,-366с.].
                   [01.04.1919. на (окупованій) Украине была введена продразверстка. В.И.Межлаук (член рад-уряду України) в телеграмме Ленину категорически возражал против попыток некоторых продработников рассматривать «Украину как обетованную страну, откуда можно многое черпать без учета». Наркомпрод Украины установил на всей ее территории одинаковый показатель для определения кулацких хозяйств, и эти меры, направленные против кулачества, задевали интересы середняков, поскольку на юге Украины на одно хозяйство середняка приходилось 7-10 дес. земли, в то время как на Севере Украины – 4 дес..
                    Махновцы в период 1918 – первой половине 1919 г., признавая с оговорками Советскую власть как единственную силу, способную сокрушить реакцию, выражали середняцкие настроения и в зависимости от усиления или ослабления давления властей поддерживали пролетариат, пытаясь, не входя в военный конфликт, добиваться от власти уступок с помощью требований съездов, сходов, посылки делегаций с требованиями в центр. Такая позиция отличала махновцев от мелкобуржуазной контрреволюции, которая в лице атамана Григорьева призывала уничтожать коммунистов и воплощала свои лозунги на практике. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012].
                     [ Как был настроен пролетариат, в чьих руках находилась местная власть в махновском районе? Красноречивый ответ на это дает сводка от 03.04.1919. отдела осведомления Совнаркома УССР: «В Елисаветградском совете коммунисты представлены в меньшинстве. Исполком состоит из 40 человек. Социалисты‑революционеры повсюду, даже в управлении. Только силой пришлось их отставить. Вследствие таких ненормальностей комитет партии решил произвести перевыборы в совет 26 марта…. В Елисаветграде с момента захвата власти прошло два месяца, а работа пока еще не налажена. Главная причина – антисемитизм. Среди рабочих самого большого из елисаветградских заводов и железнодорожников ведется агитация против советской власти как власти «жидов». Эти возгласы слышны даже в исполкоме, бросают их левые социалисты‑революционеры. Перевыборы вряд ли дадут положительные результаты. На заводе Эльворти из 25 человек выборных прошло только 3 коммуниста, у железнодорожников из 11 человек 2 коммуниста. При этом проходят не выставленные комитетом, а те, кому персонально сочувствуют. Необходимы, главным образом, агитаторы‑лектора, в противовес всем меньшевикам и левым социалист‑революционерам. Все они должны быть православными (!!!)».
                    Та же сводка рисует положение в других районах. «В волости Хотове волостной совет исключительно из кулаков, крестьянская беднота совершенно бессильна бороться с советом. Отряд, посланный Демиевским военно‑рев. комитетом, сделал все возможное, и по его отъезде был сорганизован комитет бедноты, идет организация ячеек».
                     Глевахская и Будаевская волости: «Та же картина, что и в Хотовской волости. Деревня настроена против соввласти. Требуются организаторы, литература».
                     Белгородская волость: «Вовсю торжествуют кулаки. Совет из кулаков. Беднота под гнетом. Сорганизовалась коммунистическая ячейка из 7 нелегально работающих человек. С одной стороны, кулаки, а с другой – партизанские отряды по ночам собирают сходы для восстания против соввласти».
                     Иванков Радомысльского уезда: «Организовалась коммунистическая ячейка еще до прихода соввласти, вела агитационную работу; ею был организован повстанческий отряд, который вследствие провокации атамана петлюровских войск Лазюка перешел на его сторону. Благодаря набегам атамана Струка работа ведется нелегально. В организации 10 человек». М.Кубанин. Махновщин].
                    У Махна була якась домовленість з українським радянським наркомом продовольства про обмін хліба на мануфактуру.
                    Замість запланованих (московськими окупантами) 140 млн. пудів хліба («губа не дура») велетенському продапаратові вдалося зібрати та ВИВЕЗТИ з України 8 млн. пудів, та й цей збір викликав шалений опір селян, налаштувавши їхню більшість проти рад-влади.
                     Згідно з планів РНК для України з продрозверстки на 1919 рік замість 70 млн. пудів хліба було зібрано лише 10,5 млн. пудів. "Махно и Украина" Бордульов С.В.
                     Відомий більшовицький партійний діяч М.Равич-Черкаський відзначав, що українське селянство «веде НАЦІОНАЛЬНУ боротьбу проти чужорідного (ОБМОСКАЛЕНОГО) міста».
                      Продрозкладка робила жебраками, знедоленими й голодними усіх на селі: як багатих, так і бідних. Бідняки і середняки здавали УВЕСЬ хліб державі (окупанту), отримуючи за це тільки картки, за якими вони могли одержати у волосному центрі «прожитковий» мінімум НА РІК – 13 пудів збіжжя та пуд крупи. 45 великих продзагонів було спрямовано в Україну з …(Московщини), щоб ГРАБУВАТИ селянство. Масові насильства продзагонів при ВИЛУЧЕННІ хліба (це вам НЕ німці за гроші) в українських селах призвели до вибуху багатьох селянських повстань. Низка повітових з’їздів місцевих рад Рад-України вимагали негайно припинити продрозкладку.
                     П.Аршинов, що приїхав до Гуляйполя у квітні 1919 р. і приєднався до махновської армії, у своїй статті «Два пути» …(характеризуючи окупаційну стратегію «лукавих москалів») вказував, що більшовики, використовуючи ОБЛУДНІ (диявольські) гасла, «прилаштовуються під народні почуття», вводячи маси в ОМАНУ, а коли це (солодкі-пусті обіцянки – привабливий шлях до пекла) не допомагає, застосовують збройну силу (влаштовують на землі саме пекло), користуючись «…більш радикальними, ніж самодержавство, засобами для ДУХОВНОГО закріпачення мас («русским языком» антихриста, 1Ін. 4:3) і для повного знищення ініціативи та самодіяльності».
                    [Тем временем, политком и политинструктор Заднепровской дивизии, докладывая о состоянии махновских частей, отмечали, что …у махновцев …хорошая дисциплина и расположение к Советской власти. В махновских газетах весны 1919 г. утверждается необходимость военного союза "левых сил".
                    Взаимоотношения Махно и центра ухудшались и в связи с тем, что в 1919-1920 гг. на Украине остро стоял вопрос о злоупотреблениях ЧК. Во всех крестьянских мятежах того времени присутствовал лозунг разгрома ЧК. В махновской печати было много высказываний против ЧК на Украине и призывов к их ликвидации. От слов махновцы переходили к делу. Они упразднили Мариупольское и Бердянское уездные ЧК, (районі Оріхівську та Пологівську ЧК), отряд Бердянского ЧК отправили на фронт.
                    В апреле 1919 г. А.Е.Скачко (командующий 2-й Украинской Красной Армией, куда входила махновская бригада) в телеграмме командующему Украинским фронтом сообщал, что «…местные ЧК ведут усиленную компанию против махновцев»; в то время, когда махновцы сражаются на фронте, в тылу их преследуют за одну принадлежность к махновскому движению. «…глупыми, бестолковыми выходками мелкие чрезвычайки определенно ПРОВОЦИРУЮТ махновские войска и население на бунт против Советской власти». В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012].
                    Атаман Григорьев со своими партизанами, переформированными в Заднепровскую Советскую бригаду, 7 апреля взял Одессу. Комгруппы Скачко докладывал командующему украинскими войсками В.А.Антонову-Овсеенко: «Одесса взята исключительно войсками Григорьева... С захваченной нами Одессой решительно забочусь о награждении…. …прошу наградить тов. Григорьева, который лично показывал пример мужества в боях на передовых линиях, орденом Красного Знамени». [Украина,№12,1990,с.10]. Одновременно с этим были представлены к награде красноармейские части и их командир Махно, которые (позднее) отличились под Мариуполем. Факт награждения Махно орденом Красного Знамени многие десятилетия замалчивался. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                    [ 08.04. Шкуро ударил на стыке Махно и 13-й армии и, обратив в бегство части последней, опрокинул фронт. Скачко сообщал Антонову-Овсеенко по прямому проводу: «Волноваха взята противником, Мариуполь отрезан. Прорыв расширяется, у противника появилась уже пехота. Вся серьезность положения в том, что части 9-й дивизии бегут, и полки самовольно снялись с позиций у Волновахи и, угрожая комендантам станции оружием, приказали себя везти через Пологи в Гришино». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.55).
                     Тут, пожалуй, для нас важнее всего определенность донесения, что панически бежали красноармейцы, а не махновцы.
                     Антонов-Овсеенко подбадривал Скачко: «…силы Шкуро преувеличены вдвое». Скачко бесстрастно возражал: «Пять тысяч великолепной и дисциплинированной кавалерии из кубанцев и горцев, не поддающиеся политическому разложению. При летней погоде и в нашей степи одна пехота даже в четверном количестве справиться с такой кавалерией не может. Это аксиома начальной тактики». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.55). Антонов-Овсеенко против этого аргументов не имел, а посему запретил Скачко оправдываться и «упражняться в неврастеническом тоне» и велел, за неимением резервов, организовывать отряды из крестьян и рабочих, бежавших из Донбасса.
                    У белых тогда еще не было сил для развития глубокого наступления. Конный налет Шкуро был лишь пробой сил, разведкой боем, по которой, правда, можно было бы сделать и кое-какие выводы о замыслах белой ставки. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                    01-06.(08-10)03.1919. відбувся, контрольований більшовиками, III Всеукраїнський з’їзд Рад, який законодавчо закріпив принципи аграрної політики комуністів. Присутні на з’їзді представники махновців Херсонський і Чорнокнижний проінформували командування 3-ї бригади про рішення цього з’їзду. Реагуючи на дії більшовиків, махновці ініціювали проведення у Гуляйполі IIІ з’їзду селянських і повстанських делегатів регіону. Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                     «Набатовцы» спешили выработать генеральную линию, поэтому в городе Елисаветграде (Кировограде, 02-07.04.1919.) состоялся 1-й съезд анархистов конфедерации «Набат». На нем было решено, что на Украине уже настало время переходить к строительству «безвластного общества». Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                      В брошурі, присвяченій викриттю махновщини і анархізму, колишній анархіст і махновець І.Тепер (Гордєєв), дає об’єктивну характеристику політичних поглядів Махна в цей період: «До гуляйпільської групи анархістів Махно поста­вився вельми недружелюбно за їх чванливу поведінку щодо більшовиків…, а іноді він стверджував, що остаточно перестав бути анархістом і що всі свої дії спрямує на зміцнення (окупаційної) Радянської влади і ліквідацію контрреволюції. …Можна було навіть тоді (02-07.04.1919.) з впевненістю сказати, що ряд причин приведуть його до (московського окупанта) комуністів-більшовиків, ось чому в резолюціях Єлисаветградського з’їзду не згадано навіть ім’я Махна…».
                    Цікаво, що «набатівці» одразу ж помітили характерні риси особистості Махна, від­сутність твердої волі і сильного характеру, підпадіння під чужий вплив, а як наслідок – несподівані і різкі зміни в поглядах і ідеях. Пізніше ці риси «батька» неоднора­зово проявлялися, їх не раз намагалися використати і анархісти. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                   З великих синтетичних праць західного походження відмітимо "Історію Радянського Союзу" італійця Джузеппе Боффа (1976), який зазначає "розпливчасто анархічний характер" махновської лінії та вважає ідейний вплив анархістів на нього перебільшеним у літературі, яка некритично спирається переважно на мемуари анархістів-емігрантів. [Guiseepe Boffa. Storia dell 'Unione Sovietica.-Volume 1.-Milano,1976,P.103-166].
                    10.04.1919. виконком Гуляйпільської вільної ради організував ІІІ з’їзд селянських представників 72 волостей і махновських посланців. Сам (хитрожопый) Махно на з’їзд не приїхав. З’їзд закликав, поки що, домагатися волі в (рабстві) межах існуючої «червоної» системи: створити вільні (під московською окупацією) общини та вільні надкласові економічні спілки на КОМУНІСТИЧНИХ засадах, соціалізуючи промислові підприємства. Висловившись проти …(диявола-окупанта), з’їзд вирішив не піддаватися закликам (зречення сатани: «зрікаюсь тебе сатана, гордині твоїй і СЛУЖІННЯ тобі») військового повстання проти (диявола – московської окупаційної, Ін. 8:44) влади, позаяк повалення влади («ЛУКАВИХ москалів») нині покличе до ЖИТТЯ іншу (НАЦІОНАЛІСТИЧНУ – як у всьому світі) владу (від Бога), скоріше гіршу (для біснуватих язичників божества московського). Анархісти гадали, що не в зміні однієї (окупаційної) влади на (НАЦІОНАЛІСТИЧНУ – як у всьому світі) іншу здобуде («многонациональный») народ (відповідно до преамбули та ч.1 ст.3 Конституції РФ) свого звільнення (с «московских застенок»). Этот съезд высказался за политику "единого фронта" с большевиками (з московським агресором) и указал, что свержение Сов-власти или мятеж против нее приведет к торжеству (національного ВОСКРЕСІННЯ) реакции. [Чего добиваются повстанцы-махновцы. Гуляйполе.1919,с.2-13].
                   У день відкриття з’їзду, Дибенко, начальник Махна, в наказі по Задніпровській дивізії заборонив цей з’їзд як «відверто контрреволюційний, вимагаючи розпустити махновську ВРР і припинити махновську пропаганду у війсках. Він попереджав, що організатори з’їзду будуть піддані «найрепресивнішим заходам, аж до оголошення поза (окупаційним) законом». У відповідь, махновський форум прийняв резолюцію протесту. Дибенко не намагався дізнатися від чийого імені і з якою метою скликався даний з’їзд, і (справедливо) докоряв за нього Махнові, …(бо) з’їзд скликався виконкомом районної ради (утворена 12.02.1919., до якої увійшли 32 представники від Катеринославської та Таврійської губерній). Махновське керівництво прагнуло УТРИМАТИ від рішучих дій проти радянської (ОКУПАЦІЙНОЇ) влади (що йому і вдалося), пропонуючи старе гасло анархістів: «Врозь идти, вместе бить».
                  Махно выступал против враждебности к коммунистам, одергивал наиболее ретивых анархистов из Конфедерации анархистских организаций Украины "Набат". Махно категорически отказался дать деньги (отриманих від більшовиків) на борьбу против большевиков известной анархистке Марусе Никифоровой. [15. М.Кубанин. Махновщина,с.196]. (повішана білогвардійцями восени 1919 р. https://uk.wikipedia.org/wiki/Нікіфорова_Марія_Григорівна ). В.С.Савченко. Измена «Батьки»...
                    Анархисты-"набатовцы" Эмигрант (И.Готман), А.Барон, Я.Алый и др. возглавили махновский культпросвет и редакции махновских газет; В.Волин (В.Эйхенбаум) во второй половине 1919 г. возглавлял махновский РВС. С апреля 1919 г. "набатовцы" отказались от всякого сотрудничества и "компромиссов" с Советской властью, постепенно сползали на антибольшевистские позиции и толкали на них махновцев. [Первая конференция анархистских организаций "Набат"(Б.М.).1918; Резолюции Первого съезда конфедерации "Набат" (Б.М.).1919].
                   Коли «набатівці» були переважно носіями ідеології суспільних низів ЗРУСИФІКОВАНОГО українського МІСТА, то Н.Махно з його однодумцями, хоча й знали в загальних рисах про ідеї Прудона, Бакуніна і Кропоткіна, все ж були дітьми українського степу, селянськими хлопцями та СТИХІЙНИМИ БУНТАРЯМИ. Вони НЕ сповідували кабінетний «єдиний анархізм»…. Популярність Махна в тому й полягала, що він, відкинувши анархістські умовности, став проводити лінію на НЕЗАЛЕЖНІТЬ (україномовного) села від (обмоскаленого) міста, звідки ПОСТІЙНО на селян насувалося військо, продзагони та «комісари», щоб грабувати селян і керувати ними.
                   «Анархізм», на думку М.І.Бухаріна, був справедливою відповіддю на дії цього (більшовицького) режиму: «...саме Україна є у нас батьківщиною нашого справж­нього російського анархізму.... Він знаходить своє реальне втілення особливо яскраво... у партизанських бандах достославного Махна. Зрозуміло і те, чому ця анархічна форма зна­ходить співчуття саме серед нашого куркульського селянства.... Коли ми («русские») у вигляді пролетарської влади з’являємося на селі…, то ми вимагаємо (ЗАДАРМА) від цих багатих селян переважним чином хліба для того, щоб віддати його голодуючим робітникам (москалям), ...коли приходять червоні (московські окупанти), то селя­ни проти червоних, а коли приходять білі (московські окупанти), селяни проти білих. На цьому ґрунті виникла анархістська фразеологія». (Іваненко В.В., Голуб А.І., Удод O.A. Очищення прав­дою: Відома і невідома Україна в об’єктиві історії XX сто­річчя,K,Генеза,1997,с.180-181).
                     Махно тоді називав себе «вільним КОМУНІСТОМ», вказуючи, що він насамперед (наймит московського окупанта) революціонер, а вже потім анархіст (олігарх-князь «вільного району», бо діяв на підставі підписаних ним угод з дияволом – московським окупантом, а НЕ самостійно). 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 11.

                    [12.04.1919. РНК УСРР видав декрет «Про розверстку НАДЛИШКІВ урожаю 1918 р. і попередніх років». В села України ВИЇХАЛИ робітни­чі продовольчі загони, сформовані у Москві, Петрограді, Шуї. До початку липня на Україні працювало 46 продзагонів з …(Московщини), у яких налічувалося бл. 1 500 бійців. Для того щоб взяти таку мізерну кількість хліба (4-5 млн. пудів за оцінками голови РНК УСРР X.Раковського), доводилося тримати гігантський продовольчий апарат в десятки тисяч чоловік. Дуже швидко з’ясувалося, що ВИЛУЧЕННЯ хліба за твердими закупівельними цінами загалом обходиться державі значно дорожче, ніж закупівля його за цінами вільного ринку, що доводилося в одному з документів, що був надісланий у Раду Оборони УС Р і ЦК КП(б)У: «…Мали місце випадки, коли на закупівельні комісії витрачалося по 150 000 крб., а хліба було придбано цими комісіями тільки 130 пудів».
                     На квітневому пленумі ЦК КП(б)У виник поділ селянства на три групи: бідноту, середнє і заможне селянство (куркульство). Мав він досить умовний характер, тому більше відбивав майно­ву диференціацію селянства, яка властива будь-якому кла­су, ніж різні соціальні функції селянських прошарків і ан­тагонізм між ними. Я к правило, в основу всіх наукових обґрунтувань з цього приводу покладалася кількість землі, тягла і реманенту, якими володів селянин. До 5 десятин – бідняк, від 5 до 10 – середняк і вище 10 десятин – куркуль. При цьому НЕ враховувався кількісний склад сім’ї. Ще менша увага зверталась на якість землі, рівень агро­культури (тобто, резолюція була політичною, з метою застосування репресій). В.Ф.Верстюк].
                     Тим часом, бригада Махна залишалася в складі Задніпровської дивізії і групи військ Харківського напряму. 15.04.1919. відповідно до наказу по військах Укрфронту про створення трьох Українсь­ких радянських армій вона увійшла до складу однієї з них – 2-ї та перебувала там до ліквідації Укрфронту.
                    16 апреля (1919) Григорьев получил повышение и был назначен командиром 6-й украинской стрелковой дивизии. Одновременно, с одобрения ЦК и Совнаркома Украины, решено было изнутри овладеть отрядами Григорьева, а его самого устранить «секретным образом». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.75).
                    [ До середины апреля сведения о положении на фронтах Махно получал только из сводок Украинского фронта. «Свой» фронт нужной ему информации дать не мог. Снабжение не было организовано. Личные контакты – и те не были налажены новым начальством. И когда потребовалось «обревизовать» бригаду Махно, поехал к нему не комюжфронтом В.М.Гиттис, а командукр В.А.Антонов-Овсеенко…. Список этих несуразностей чрезвычайно длинен и заканчивается вполне логично – предложением члена Реввоенсовета Южного фронта Сокольникова просто-напросто «убрать» Махно в связи с рядом испытанных им поражений.
                    Также были же сведения: махновцы упрямо не дают создавать в своем районе комитеты бедноты, и товарищи партийцы жалуются, что никакой возможности работать им в махновском районе нету. То, что большинство товарищей просто праздновали труса, опасаясь сунуться в войска или в деревню, где не было ПОНЯТЛИВОГО пролетария, а сплошь был ПРОКЛЯТЫЙ (нехристями, а НЕ Богом) единоличник, – в расчет, не шло.
                     Но ведь мы можем дотошливо вгрызться в неудобные свидетельства и ситуацию перевернуть, и тогда выяснится, что хлебозаготовки (московських окупантів) в махновском районе шли довольно успешно, крестьяне добровольно продавали хлеб и ерепенились только там, где заготовкам «помогали» продотряды и чекисты. Тогда же вдруг явится нам мысль и вовсе крамольная – что не товарищам-партийцам тяжко работалось в партизанских рядах, а что попросту не было таких партийцев, которые выразили бы не то что желание, а хотя бы большевистскую готовность в эти ряды внедриться. Большевики насаждали свою власть в тылу – это факт. А вот на фронте….
                    Если не верили, что на войне нужны патроны, то понятно ли, чему верили, дорогой читатель?
                     Что творится в «царстве Махно» – никто не знал, ибо ни один пропагандист не бывал там. Но, как нередко бывает в таких случаях, это не имело никакого значения. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].

                     [ Крестьянство вообще не было противником коммун. Махновщина, которая в середине 1919 г. выступила резко против совхозов и коммун, а в 1920 г. их громила и убивала участников их, в апреле 1919 г. создала в бывшем имении помещика Классена в селе Покровском (несколько верст от Гуляй‑Поля) коммуну имени Р.Люксембург. Эта коммуна не была создана только на бумаге, а существовала в действительности. Организовалась она в марте. Записалось в нее 40 семейств, переехало 9 и заняло 2 бывших экономии. На 1 мая членов коммуны было 285 человек (взрослых и детей). Коммуной было засеяно 125 десятин ярового посева. (Путь к свободе,1919.№2)
                    К середине 1919 г. выясняется различное отношение советской власти и крестьянства не только к бывшей помещичьей земле, но и к урожаю с этих полей. 3‑й Гуляйпольский районный съезд высказался против продразверстки. С этой резолюцией была солидарна даже и беднота.
                    Органами проведения нашей (московського окупанта) продовольственной политики должны были быть комбеды. Это была основная цель их создания на Украине. Но введение продразверстки в 1919 г. не расслоило села, хотя по декрету 1 апреля освобождались от уплаты разверстки хозяйства с количеством десятин меньше пяти. Комбеды, на которых лежала обязанность «оказывать местным и продовольственным органам содействие в изъятии хлебных излишков из рук кулаков и богатеев», этого не делали или делали вяло. Причиной этому было то, что у комбедов стимула к активному содействию продорганам не было. У кулака ОТБИРАЛИ (не купували, як німецькі «окупанти» та гетьманці) хлеб и сажали его на паек; на таком же точно пайке должен был сидеть и бедняк. Излишки шли в город. А паек был не из роскошных: на продовольствие оставлялось на год 13 пудов зерна или муки (в том числе 12 пудов на душевое потребление и 1 пуд на случайные расходы) и 1 пуд крупы. Кроме этого, советское правительство крестьянину ничего не давало и дать не могло. Скоту тоже был положен такой же скудный паек: рабочей лошади на 1 голову не более 25 пудов зерна, жеребятам до 1 года – до 5 пудов, крупному рогатому скоту – не более 9 пудов, молодому рогатому скоту до 1 года – до 5 пудов. Если у кулака после реквизиции эта голодная норма оставалась, то бедняк, который эту голодную норму должен был получать из органов наркомпрода, зачастую даже и этого не имел, ибо государство необходимого количества собрать не смогло. За продовольственную кампанию с января по сентябрь 1919 г. было собрано около 1 млн. пудов, включая сюда и армейские заготовки плюс военные трофеи в зерне около 21/2 млн пудов. (Доклад Владимирова о продовольственном вопросе на V Всеукраинской партконференции. Бюллетень партконференции №6,с.1). Крестьянство не только не хотело давать излишки, но даже забирало у государства то, что ему принадлежало бесспорно. В совхозах, образованных из бывших помещичьих имений, находившихся в ведении наркомзема, было собрано до 5 млн. пудов хлеба; все эти запасы частью не успели вывезти, частью их захватили крестьяне. «Украинский наркомпрод, – пишет Раковский, – в 1919 г. заготовил на Украине в общем от 7 до 8 млн. пудов, из которых, однако, часть была найдена в помещичьих экономиях, и, может, только половина всей заготовки была получена от крестьян. Заготовки, сделанные в Елисаветградском уезде (около 1 млн. пуд.), в Мелитопольском и Бердянском (столько же), в Уманском уезде (около 200 тыс. пуд.), были расхищены (? тими, хто їх створив) бандами и крестьянами, так что фактически и наркомпрод получил не больше, как от 5 до 6 млн. пуд. хлеба, которым он должен был прокормить (окупаційну) армию, города, Донбасс. Конечно, этим ничтожным количеством хлеба никого не прокормили. Голодали города, голодала армия, голодал Донецкий бассейн». (Раковский Х.Г. Борьба за освобождение деревни,с.57).
                     К середине 1919 г. все крестьянство целиком во ВСЕХ своих слоях было против советской власти, а это означало переход политической гегемонии в деревне к кулакам.
«Чем был Махно прошлого (1919) года? Это был действительно крестьянский божок, олицетворение всей крестьянской стихии, бьющейся против рабочих и коммунистов города и одновременно против городских капиталистов и помещиков. В махновском движении трудно отличить, где начинается бедняк, где кончается кулак. Это было массовое крестьянское движение…. У нас не было в селе зацепки, не было того элемента, за который можно было зацепиться, который был бы нашим союзником в борьбе с бандитами. Это, товарищи, самое основное». (из доклада Я.А.Яковлева «О борьбе с бандитизмом» на V Всеукраинской партийной конференции в 1920 г.,Бюллет.№1). М.Кубанин. Махновщина].
                      19.04.1919. Г.Сокольников (член РВР Південного фронту) в телеграмі Леніну та Х.Раковському пропонував прибрати Н.Махна, доводив, що махновці «розкладають» (московських) сусідів з радянської 9-ї дивізії, згадував «відкриту боротьбу проти комуністів на з’їзді махновців». Резолюція Леніна на цю телеграму була промовиста: «Треба підтримати». [Государственный архив РФ. Ф. Р.130. оп.3,спр.574,арк.5-7].
                     У квітні Дибенко вирішив покінчити з махновщиною. У телеграмах до Центру він запропонував спрямувати надійні частини Кримської радянської армії до Гуляйполя, захопити Махна, махновські полки роззброїти, «навіть з боєм». На 24.04. (вбивця) Дибенко спланував убивство (вбивці) Махна та отамана Н.Григор’єва, викликавши обох до свого штабу на термінову військову нараду, про що попередила Махна його контррозвідка. Тому, Махно починаючи з квітня 1919, не брав участі у будь-яких нарадах та переговорах поза межами свого «вільного району», посилаючи на них замість себе своїх командирів.
                     У квітні відбулася перша спроба повалення махновщини. Командир нового махновського полку – підерський комуніст Падалка хотів з боку с. Покровського напасти на Гуляйполе, де знаходився штаб. Але махновська контррозвідка вчасно попередила Махна, який заарештував 5-х полкових комісарів (щоб обміняти їх на заарештованих анархістів) та вилучив усі документи політвідділів.
                    29 квітня з інспекційною метою відвідав Гуляй-Поле В.Антонов-Овсієнко [18. Н.И.Махно (Воспоминания, материалы и документы). Автор вступ., ст. и сост. B.Ф.Верстюк,К: РИФ «Дзвін»,1991,с.53-55,-201с.]. Після інспектування махновської бригади у своїй записці (в травні?) на ім’я голови Раднаркому УСРР Х.Раковського та наркомвоєнмора М.Подвойського він зазначав: «Сам Махно, головні його бойові робітники та його полки проникнуті бажанням зламати контрреволюційне козацтво та офіцерство; ...Махно проти нас (наймитів московського окупанта) не виступить; …травля проти Махна повинна бути припинена». [Махно Н. Крестьянское движение на Украине 1918-1921. Документы и материалы / под ред. В.Данилова, Т.Шанина,М:РОССЭН,2006,с.130,-1000с.]. Результатом відвідування командуючим Українським фронтом В.Антоновим-Овсієнком 3-ї Задніпровської бригади стали конкретні розпорядження командуючому 2-ю Українською армією А.Скачку. Вирішено було створити нову дивізію, для якої передавався артилерійський дивізіон. 3-я бригада Н.Махна включалася до цієї нової дивізії. Передбачалося надати бригаді повне матеріальне забезпечення грішми, продовольством, боєприпасами. Було дане розпорядження щодо видачі для потреб махновської бригади обмундирування, шанцевого інструменту, 27 похідних кухонь, телефонного майна, 7-и тридюймових гармат, медикаментів, перев’язочних засобів, направити лікарів. [18. Н.И.Махно (Воспоминания, материалы и документы).B.Ф.Верстюк,с.57]. Але більшовицьке керівництво не дослухалося до цієї поради, і розрив між колишніми союзниками став неминучий. https://cyberleninka.ru/article/n/voenno-politicheskoe-polozhenie-v-severnom-priazovie-v-period-aprelskih-boev-1919-g  
Гуляйполе удільного князька Махна – як ПРЕДТЕЧА «новороссии».
                  Антонов-Овсієнко після повернення склав для Го­лови РНК УСРР Раковського і Наркомвоєна Подвойського «Записку про Махна», в якій доводив безпідставність зви­нувачень, висунутих проти …(наймита): …10. Організаційна робота в районі помітна – налагоджуються дитячі комуни, школи, Гуляйполе – один із найкультурніших центрів Новоросії….
                    07.05.1919. Ленин телеграфировал уполномоченному Совета обороны на Южном фронте: «С войсками Махно ВРЕМЕННО, пока не взят Ростов, надо быть дипломатичным, послав туда Антонова лично и возложив на Антонова личную ответственность за войска Махно».
                     В Гуляйполе, во время разговора с В.Антоновым-Овсиенко Махно решительно опровергает слухи об антисоветских замыслах своего штаба. «Пока я руковожу повстанцами, – говорит Махно, – антисоветских действий НЕ будет». ["Командир Гуляй-Поля",А.Антонов-Овсеенко,"Труд",N 87.] http://www.makhno.ru/st/51.php
                     В.Антонов-Овсієнко виділив махновській бригаді 5 млн. 45 тис. рублів, панцерний потяг, 4 гармати, а Каменєв передав йому ще 6 млн. рублів з центральної скарбниці. Багато окремих загонів було виділено в окремі полки й кінні групи. В.Антонов-Овсієнко пообіцяв перетворити бригаду Махна у дивізію (на що і були виділені вище згадувані кошти).
                     В.А.Антонов-Овсеенко, понимая, что конфронтация с махновцами может привести к тяжелым последствиям в связи с тем, что с конца апреля 1919 г. в советской печати начали появляться обвинения по адресу Махно, в телеграмме правительству УССР требует "немедленно прекратить газетную травлю махновцев носящую провокационный характер". [29. В.А.Антонов-Овсеенко. Указ. соч. с.113].
                     В той же час Л.Троцький та командування Південного фронту надіслали телеграми до всіх інстанцій із забороною розгортання махновської дивізії та вимогою скорочення її складу з 15 тис. бійців та 11 тис. неозброєного резерву до 7 тис. регулярного війська. Л.Троцький і Кº з середини травня припиняють будь-яке постачання махновців як червоноармійців.
                     У кінці квітня 1919 р. махновський фронт ділився на правий та лівий фланги. Правий фланг фронту вів наступ на Таганрог, маючі 5 тис. багнетів, 20 кулеметів, 4 гармати та панцерний потяг «Спартак». Лівий фланг вів наступ на ст. Кутейникове і мав понад 4 тис. повстанців, 10 кулеметів, 2 гармати. Кілька тисяч повстанців було розкидано по махновському тилу від Оріхова до Бердянська. Усього чисельність махновців доходило до 16-17 тис. бійців. Махновці утримували ділянку фронту – 110 верст, від Азовського моря до ст. Кутейникове (Волновахи і Гришине).     
                           Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).

                      [ Наиболее революционными частями в украинской Красной армии были 1‑я и 2‑я дивизии, образовавшиеся в 1918 г. на нейтральной зоне из бежавших с Украины (реги-аналов и лугандонов) отдельных крестьян и целых отрядов. Это были закаленные в боях и лишениях воинские части, вынесшие на своих плечах в первое время борьбу с гетманщиной и Петлюрой. 3‑я дивизия организована была Дыбенко, когда Красная армия подходила к станции Лозовой и уже были взяты Киев и Харьков, то есть большая часть Украины. Но и в этих дивизиях настроение было не из важных.
                      Секретная сводка от 30.04.1919. следующим образом характеризует настроение в полках 2‑й дивизии украинской Красной армии. (Архив Красной армии. Д.10341. Бюллетень №26 от 30/IV 1918 г. Центр. бюро связи при информотд. наркомвоена Украины).
                       6‑й полк: «В полку сильно развит антисемитизм. Красноармейцы настроены антикоммунистически. Развиты пьянство и картежная игра. Красноармейцы производят самочинные обыски и реквизиции. Отсутствует дисциплина.
                       Виновником во всем этом является командный состав. Отношение командного состава к народному имуществу совершенно недопустимое: никакой описи имущества в полку нет. На полковом митинге раздавались призывы к оружию против коммунистов и евреев. Среди красноармейцев раздавались возгласы: «Да здравствует батько Махно!», «Да здравствует черное знамя!». Многие красноармейцы носят черные ленты. Улучшить положение полка можно лишь путем тщательной чистки командного состава. Отношение командира полка Киселя к политкому недопустимое: многие приказы издаются без ведома политкома».
                    8‑й полк: «В полку имеется много темного элемента. В 3‑м батальоне красноармеец Осинский объявил себя анархистом и повел антисемитскую агитацию. Весь батальон был на стороне Осинского. При попытке арестовать его батальон отказался выдать его».
                    Точно такие же настроения рисует сводка и в частях 1‑й дивизии: «Находящиеся в отпуску солдаты бригады Богунского агитируют против «москалей» и нынешней власти». (Архив Красной армии. Д.10341. Бюллетень №26 от 30/IV 1918 г. Центр. бюро связи при информотд. наркомвоена Украины).
                     Уже к концу апреля вся деревня настроена антисоветски. Деревня недовольна, деревня местами бунтует, но еще не собралась с силами и не выступила активно против советской власти. Первым большим выступлением было вспыхнувшее в начале мая григорьевское восстание. М.Кубанин. Махновщин].
                      Тем временем, в квітні 1919 г. против Махно было выдвинуто обвинение в том, что его отряды задерживают эшелоны с углем и хлебом, идущие из Донбасса в центр России. Действительно, это имело место. В мае 1919 г. в связи с обострением отношений между махновцами и центральным военным командованием махновская бригада после ее перевода из подчинения Украинскому фронту в подчинение Южному фронту фактически перестала получать от (окупаційного) командования провиант, боеприпасы, амуницию. Снабженческий саботаж поставил махновцев в очень тяжелое положение. Хотя по военному союзу между Красной Армией и махновцами, командование обязалось снабжать (московських НАЙМИТІВ із найближчих крамниць воєнторгу) всем необходимым махновскую бригаду, с мая 1919 г. это не делалось. Махновцы пытались путем задержки некоторых эшелонов и требований о налаживании товарообмена "выбить" у командования амуницию и боеприпасы. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                      Свавілля Махна при відсутності справжнього контролю з боку військових і політичних органів вийшло далеко за межі продовольчих проблем, набуло політичного забарв­лення. Крім того, слід розуміти, що Дибенко та Махно вирішували свої завдання, Наркомпрод – свої, але не­ узгодженість дій вела до згубних наслідків. Армія в цілому і Наркомпрод знаходилися в постійному конфлікті, який Антонов-Овсієнко охрестив «війною з Наркомпродом». В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    В.И.Ленин в телеграмме СНК Украины, предупреждая поспешные и жесткие меры в отношении махновцев, указывал, что отношения с махновцами по поводу вывоза угля и хлеба из Мариуполя должны решаться не силой, а налаживанием товарообмена. [34. В.И.Ленин. Биографическая хроника,т.7,М,1976,с.230].
                  В конце мая 1919 г. Комиссия военной инспекции, разобравшись в деле о задержании товарных эшелонов по приказам П.Е.Дыбенко и Н.И.Махно, полностью оправдала Дыбенко и признала задержку махновцами незначительного количества вагонов оправданным действием, вызванным "исключительной обстановкой". Антонов-Овсеенко В.А.Указ.соч.с.101.
                     [ Ринок промислових, особливо побутових товарів, речей широкого і повсякденного вжитку фактично остаточно ЗНИК. Відповідно до цього скоротилося відвезення до міст продук­тів сільського господарства. Гроші втрачали вартість з кос­мічною швидкістю, купівля і продаж відбувалися в найпримітивнішій формі мінової торгівлі. Все мінялося на всё. Гроші йшли в хід у крайньому випадку, причому краще миколаївські і керенські. Це свідчило про розпад господар­ських стосунків села і міста, неминучим результатом якого повинен був стати голод. Криза економічна швидко призвела до кризи політичної. Вплив більшовиків на робітничий клас почав падати, відповідно посилю валися позиції есерів і меншовиків.
                      Артем (Ф.Сергеев) повернувшись до Харкова на початку квітня 1919 p., з триво­гою повідомляв у секретаріат ЦК РКП(б): «…через відсутність грошових знаків не платять заробітну плату робітникам, не дають їжі хворим у лікарнях, не платять медичному персо­налу, який тікає. А в той же час піднімають продуктивність праці до рівня 1913 р…».
                      [Навесні 1919 р. продовольчі труднощі досягли крайніх розмірів. У Радянській Росії відверто розраховували, що становище вдасться виправити за рахунок України. До першої світової війни тут щорічно вироблялося понад 1 млрд. пудів хліба, значна частина його вивозилася за кордон і на внутрішній ринок. Здавалося (москалям), хліба на Україні вдосталь (для москалів). Але в селянському середовищі за десятки років міцно сформувався погляд на хліб як на товар. Без продажу зерна се­лянське господарство просто не могло існувати (Та «ЛУКАВІ москалі» замислили забрати українське зерно ЗАДАРМА, на тій простій підставі, що «братья» https://www.youtube.com/watch?v=Qv97YeC563Y ).
                      У квітні проти селянських виступів було кинуто 21 тис. бійців і командирів Червоної Армії, активну участь у цій боротьбі брала ВУЧК. Фактично боротьба з повстан­ськими загонами мало чим відрізнялась від фронтових дій. При ліквідації виступу Зеленого Червона Армія активно використовувала гармати, кораблі Дніпровської річкової флотилії, які не раз обстрілювали артилерійським вогнем с. Трипілля і Плюти. В.Ф.Верстюк. Махновщина]. 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 13.

ТРАВЕНЬ 1919.

                    01.05. Махно хвалькувато телеграфував Білашу: «До мене при­був командуючий Українським фронтом Антонов-Овсієнко з приводу арешту комісарів. Він, мов маленька дитина, мало не плаче і говорить, що якщо ви не звільните заарештованих, то можете арештувати й мене, інакше я від вас не поїду». Щоправда, комісарів Махнові довелося від­пустити, точніше, тільки дати розпорядження про це, бо багато коман­ дирів в умовах загрози денікінського наступу самі це зробили, не ба­жаючи ризикувати боєздатністю своїх частин. В.М.Волковинський. Батько Махно
                   У квітні-травні продовжувалися конфлікти махновців з Олександрівським повітовим військкомом з приводу мобілізації. Перешкоджаючи мобілізації місцевих селян до інших частин ЧА, махновці розпускають повітові військкомати і створюють волосні військові колегії, що були підпорядковані місцевим радам, які працювали лише на поповнення махновських дивізій. Всі спроби рад-повітового військкому перешкодити «добровільній мобілізації» махновців та провести свою мобілізацію до ЧА закінчувалися нічим, бо махновці не допускали мобілізаційні загони до свого (реги-аналу) району. Махно і Гуляйпільська рада також не дозволяла владним структурам навіть здійснювати облік призовників, кінного складу тощо. Те саме робили й сусідні волости, де були махновські частини.
                    01.05.1919. Троцький надіслав до ЦК РКПб телеграму, в якій вимагав швидких найжорстокіших заходів стосовно махновців. Ленін телеграфував в Україну (тимчасово) ПРОТИлежне.
                    01.05.1919., за свідченням І.Тепера (Гордєєва), на великому мітингу в Гуляйполі з нагоди свята, Махно стягнув з трибуни Никифорову, яка вкотре знову говорила про більшовиків як про зрадників революції.
                     4-5 травня (до Гуляйполя приїжджає) надзвичайний повноважений Ради Оборони республіки Л.Каменев разом з К.Ворошиловим. Прибувши з Гуляйполя до Катеринослава, Л.Каменев опублікував відкритий лист комбригу Н.Махну, в якому зазначив, що «після особистого відвідування Гуляй-Поля і бесіди з тов. Махном і його співробітниками я вважаю своїм обов'язком на повний голос заявити, що всі чутки про сепаратиські або антирадянські плани бригади повстанців тов. Махна зовсім безпідставні…». [І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці]. 
                      [ В громадном повстанческом круговороте 1918-1919 гг. могли, конечно, быть отдельные лица с антиеврейским настроением, но они являлись продуктом не повстанчества, а общей русской действительности, и не имели никакого значения в целом движении. И когда такие лица прорывались с антиеврейскими действиями, они подпадали под суровую руку повстанцев-революционеров.
                       4 или 5 мая 1919 г. Махно с несколькими командирами спешно ехал с фронта в Гуляй-Поле, где его в течение дня ожидал чрезвычайный уполномоченный республики Л.Каменев с членами харьковского правительства. На станции Верхний Токмак он неожиданно увидел плакат с надписью: «Бей жидов, спасай революцию, да здравствует батько-Махно».
                      «Кто повесил плакат?» – обратился Махно. Оказывается, плакат повесил один партизан, лично известный Махно, принимавший участие в боях с деникинцами и человек в общем неплохой. Он немедленно явился и был тут же расстрелян. М.Кубанин. Махновщина].
                     [ Послушным и благодарным Льву Борисовичу Розенфельду виделся революционный народ. А тут было своеволие. Были выкрики: «Хотите крестьян разорить, а потом любить(Экспедиция Каменева для продвижения продгрузов к Москве. Пролетарская революция,1925,№6,с.138). Были нападки на ЧК. Был гуляйпольский совет, в котором заседали какие-то несоветские, явно недостаточно угнетенные мужики в «прекрасных сапогах и жилетках при цепочке», были, наконец, эти дерзкие, никакого не имеющие почтения анархисты при штабе, сам этот штаб и Военно-революционный совет, претендовавший на власть в районе от имени каких-то самозваных съездов… В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    Каменев решил быть с Махно дипломатичным, но в целом выводы его, в отличие от выводов Антонова-Овсеенко. Неизвестный летописец экспедиции формулировал: «Становилось все яснее, что махновцы должны быть вытеснены (кем и куда?) из Донбасского района и что без серьезной чистки среди них не обойтись…». (Экспедиция Каменева для продвижения продгрузов к Москве. Пролетарская революция,1925,№6,с.138)].
                     «Первым человеком, награжденным орденом Красного Знамени, стал в октябре 1918 года В.К.Блюхер. Нестор Махно был в числе первых кавалеров этой награды. Ему достался орден за номером четыре». [Рабочая газета, 24.11.1990]. Об этом событии еженедельник «Аргументы и факты»: «В списке первых награжденных орденом Красного Знамени четвертая строка густо замазана черной краской. Под ней прячется неожиданная, непривычная для советского человека, воспитанного на «Кратком курсе» и литературе социализма, фамилия – Махно…, которого до сих пор мы (СПРАВЕДЛИВО) считали бандитом, эпилептиком, маньяком-убийцей...». [Аргументы и факты,№37,1990]. Орден Махно, как свидетельствуют материалы Гуляйпольского краевед-музея, вручил Ворошилов…. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                      [ Сохранилась победная телеграмма П.Е.Дыбенко, в дивизию которого входила бригада Махно: «Заднепровская бригада взяла город Мариуполь, сломив сопротивление белогвардейцев и французской эскадры, при этом стойкость и мужество полков было несказанными. Захвачено более 4 млн. пудов угля и много воинского снаряжения. Комбриг Н.Махно и комполка В.Куриленко одними из первых в РСФСР награждены орденами Красного Знамени». (Коломнин С. Загадки ордена Красного Знамени. On-line Альманах «Марс»,2006,№4,с.4). Представление к ордену Василия Куриленко вероятно, но вряд ли он его получил, не будучи все-таки «знаковой фигурой» революции. Подтверждала награждение Махно «Красным Знаменем» и его жена Галина Андреевна: «Нестор был действительно награжден орденом Красного Знамени, когда это случилось, я не помню, но орден помню очень хорошо, он был на длинном винте, его полагалось носить, проколов верхнюю одежду, но Нестор не надевал его никогда…». (Коломнин С. Загадки ордена Красного Знамени. On-line Альманах «Марс»,2006,№4,с.4). Впрочем, сохранилась известная фотография комбрига Махно с орденом на груди. Так что вопрос не в том, надевал Махно орден или не надевал. Загадкой остается, кто и когда осуществлял процедуру награждения. Мариуполь, как мы помним, был взят 27 марта. Вручить орден Махно мог бы сам комдив Дыбенко, но к тому времени, когда орден должен был быть доставлен из Москвы, он прочно застрял в Крыму. 29 апреля 1919 года Гуляй-Поле посетил командующий Украинским фронтом Антонов-Овсеенко, в целом благожелательно настроенный к Махно. Не тогда ли и получил батька свой орден?
                     Орден Красного Знамени была высшая награда того времени, поскольку в обычных случаях героев-красноармейцев из-за отсутствия официальных революционных медалей и орденов награждали золотыми часами, портсигарами и даже «золотыми перстнями с каменьями и обручальными кольцами, реквизированными у буржуазии». Так что «Красное Знамя» вручалось только знаковым фигурам, «внесшим исключительный вклад в дело борьбы с контрреволюцией и белогвардейцами». [Коломнин С. Загадки ордена Красного Знамени. On-line Альманах «Марс»,2006,№4,с.2]. Сегодня все специалисты по русской и советской наградной символике сходятся во мнении, что Махно достался орден под № 4. Правда, по официальным данным, этот орден получил председатель РВК Псковского уезда, видный большевик Ян Фабрициус. Однако в таком разночтении нет ничего удивительного. Официальный список первых кавалеров ордена Красного Знамени РСФСР с 1918 года неоднократно «корректировался», отдельные имена из него навсегда вымарывались, причем среди «забытых» кавалеров ордена оказался не только анархист Махно, но и маршал В.К.Блюхер, попавший в мясорубку сталинских репрессий, которому принадлежал орден Красного Знамени № 1, и расстрелянный в 1921 году командарм Второй конной армии Ф.К.Миронов, кавалер ордена № 3, который в «официальном» списке приписан И.В.Сталину за оборону Царицына. Василий Ярославович Голованов. Нестор Махно. https://unotices.com/book.php?id=41182&page=32   ].
                     07.05.1919. до Махна прибула нова інспекція у складі високих посадовців радянських Московщини та (окупованої) України: Л.Каменєв, К.Ворошилов, Г.П’ятаков. На скарги керівників Олександрівського повіту з приводу «хуліганств» (мобілізації) махновців, Каменєв відповів, що вони повинні вишукувати мирні заходи для оговтування махновців, бо «…тоді сама радянська влада бозна на що годиться, якщо Махно їй не кориться». Він розпорядився надіслати до Гуляйполя кількасот пудів паперу для видання махновцями своєї газети (привабливий) «Путь к свободе» (на языке антихриста – московского оккупанта, 1Ін. 4:3, 2Ін. 1:7), якої було видано бл. 50 номерів на протязі 1919-1920 рр.. Під час візиту цих високо-посадовців Махно домігся їх дозволу на розгортання бригади у дивізію. Дибенко у своїх спогадах вказував, що В.Антонов-Овсієнко наказав йому не втручатися у розгортання махновської дивізії, і вивів махновську бригаду з-під його безпосереднього командування, передав бригаду, вже на правах дивізії, у підпорядкування командармові А.Сачкові.
                       З розповіді журналу «Пролетарская революция» дізнаємося, що Махно на мітингу говорив про подвиги Червоної Армії, яка ПРИЙШЛА (з Московщини) на допомогу повстанцям, про («один на рот») нерозривність долі українських і російських трудящих, про те, що «більшовики (московські окупанти) нам допоможуть». Махно під­креслював, що всі повстанці стоять за Радянську (окупаційну) владу і співробітництво з (московським агресором) більшовиками. Промову (колаборанты: реги-аналы и лугандоны) вітали оплесками.
Довкола війська юрмилися селяни, здалеку за церемонією спостерігали кілька євреїв. Першим виступив Махно з по­дякою (за окупацію московським окупантам) Червоній Армії, що прийшла на допомогу повстан­цям. Він підкреслив нерозривність долі українських пов­станців і російських БРАТІВ (лугандонов и реги-аналов). В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                       Поки що, в умовах загрози наступу білих, Ленін особисто порадив Каменеву бути з Махном більш дипломатичним, добиватися видачі з регіону хліба, не видаючи своїх справжніх думок щодо перспектив «дружби» з повстанцями. Але негативна думка керівництва компартії щодо махновців у принципі не змінилася. Більшовики лише вичікували. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                       08.05.1919. наказом по військах Укрфронту 2-га Українська радянська армія в повному складі передавалася у розпорядження Південного фронту, звідки й повинна була отримувати всі види постачання. На той момент, як свідчить командуючий 2-ю Українською радянською армією А.Скачко, вся його армія складалася з бригади Махна: «Коли зрештою прийшов наказ Головкома про передання Півдфронту всієї Укрармії, Антонов вилучив з її складу і Кримську дивізію, перетво­ривши останню на окрему Кримську армію (наказ Укр­фронту від 05.05.)... Після цього «вилучення» на початку травня від 2-ї Української Армії залишився тільки... один штаб... 20 травня я доповідав Півдфронту і Укрфронту, що нині вся 2-га Українська Армія складається лише з брига­ди Махна». В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                     [ Никакой Красной армии на Украине не было в это время. Или, вернее, махновцы и были Красной армией, вместе с григорьевцами, морячками Дыбенко и т. д. Здесь нет ни словесной игры, ни преувеличения: регулярная армия только еще начинала создаваться, и Антонов-Овсеенко без колебания использовал в своих целях уже сложившиеся формирования – так было с «армией» Махно, так было с бывшей петлюровской дивизией Григорьева, отрядами Щорса, Боженко и иже с ними. Никаких других войск, в которых могла бы благоразумно «раствориться» махновская бригада, не было: лишь к лету 1919 года удалось сформировать, дисциплинировать и вооружить некоторое количество регулярных частей, столь милых сердцу Троцкого, который ненавидел партизан за их смутный небольшевизм, претензии участвовать в политике и иные амбиции.
                      Следуя за партизанами, большевики практически даром получали власть в свои руки.
                     О нравах красноармейцев можно было бы особо и не говорить, достаточно вспомнить «Конармию» Бабеля, но приведу свидетельство А.И.Деникина, где он описывает развлечения самого что, ни на есть ядра кадровых красных сил: моряков и красноармейцев Дыбенко.
                      «…Забравшись в храм (в Спасовом скиту) под предводительством Дыбенки, красноармейцы вместе с приехавшими с ними любовницами ходили по храму в шапках, курили, ругали скверно-матерно Иисуса Христа и Матерь Божию, похитили антиминс, занавес от Царских врат, разорвав его на части, церковные одежды, подризники, платки для утирания губ причащающихся, опрокинули Престол, пронзили штыком икону Спасителя. После ухода бесчинствовавшего отряда в одном из притворов храма были обнаружены экскременты». (Деникин А.И. Очерки русской смуты,т.V,Берлин,1926,с.126).
                     О, особое сладострастие разрушителя – нагадить в храме, искорябать росписи и фрески скверными матерными словами! В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                      В первых числах мая (07) 1919 г. командир 6-й дивизии 3-й Красной Украинской армии Н.А.Григорьев поднял антисоветский мятеж. Внезапность выступления позволила мятежникам захватить Центральную Украину с городами Екатеринослав, Елизаветград, Черкассы, Кременчуг, Николаев, Херсон. В выпущенном мятежниками "Универсале" (воззвании) лозунги антисемитизма и украинского национализма соседствовали с требованиями отмены продразверстки, ликвидации колхозов, свободы торговли. Григорьевцев поддержали некоторые другие советские воинские части – матросский экипаж в Николаеве, Черноморский полк в Екатеринославе. [35. Я.Ряпов. Революционная борьба в Николаеве. Летопись революции (Харьков) 1924,№4(9),с.62; В.Аверин. К борьбе против григорьевщины и деникинщины за Днепропетровск (укр). Там же 1931,№3,с.119].
                       Повстання проти більшовиків (московських окупантів) відбувалося під гаслом «рад без більшовиків». Неприйняття селянами України ЧК, «призначенців», продрозкладки, націоналізації зелі, централізму, партійної диктатури об’єднало григор’євців, бунтівних червоноармійців та страйкуючих робітників. Л.Каменєв направив ультиматум у Гуляйполе до Махна: «Предатель Григорьев …повернул оружие. …или вы идете с рабочими и крестьянами всей России, или открываете фронт врагу. …Немедленно сообщите размещение ваших войск и выпустите воззвание против Григорьева…. Неполучение ответа считаю объявлением войны…. Каменев». [Украинский исторический журнал (УИЖ),№11,1989,с.98].

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 14.

                       [ Григорьев после взятия Одессы стал себя величать «атаман Херсонщины и Таврии». В районе этих двух губерний советский и партийный аппарат был чрезвычайно слаб, и приказы Григорьева первое время являлись высшим законом. Чем больше креп советский и партийный аппарат, тем меньше влияния имел Григорьев. Из атамана Херсонщины и Таврии он хотел стать атаманом всей Украины путем переворота, момент для которого был выбран им удачно. Рабоче‑крестьянское правительство Украины для защиты изнемогавшей в борьбе с Румынией Венгерской советской республики объявило Румынии войну и отдало распоряжение наступать. Но в настроении красноармейских частей еще до отдания приказа о наступлении на Румынию было некоторое смущение. Крестьянские элементы Красной армии сумели перешагнуть через грань локальности крестьянской точки зрения, перейти с точки зрения крестьянско‑мелкобуржуазной на точку зрения пролетариата и рассматривать борьбу на Украине НЕ с украинской колокольни, а с точки зрения интересов (московського окупанта) международной революции.
                       Часть КА, состоявшая из бывших петлюровских частей, выступила против наступления на Румынию
                       В григорьевских частях было много деклассированных и кулацких элементов. Григорьев в свои отряды не принимал рабочих и советских служащих, которые, кстати говоря, сами не желали вступать в григорьевские части. Пополнения, влитые в григорьевские части из числа мобилизованных и из КА, в момент восстания оставались нейтральными или выступали против Григорьева. Нейтральность эта корнями своими имела некоторый момент общественного характера. Наша земельная, продовольственная политика к маю 1919 г. уже четко наметилась, и деревня высказала свое ОТРИЦАТЕЛЬНОЕ мнение о ней в резолюциях съездов. Выступить против советской власти, за которую раньше крестьянство боролось, оно не могло – это было бы слишком большой ломкой психологии (моск-раба), да, кроме того, продразверстка реально действовать начала только через месяц после григорьевского мятежа (ко времени сбора урожая), но вся наша политика уже побудила некоторые элементы деревни перейти из числа наших союзников в нейтральное (? вороже) положение по отношению к нам.
                      В этом корень того, что восстание территориально чрезвычайно быстро расширилось. В ряде городов гарнизон без боя перешел на сторону Григорьева (Кременчуг, Черкасы и т.д.); достаточно было в каком-нибудь городе появиться григорьевскому отряду, чтобы гарнизон объявил себя нейтральным, и город переходил во власть григорьевских атаманов.
                      Части КА, стоявшие на границах Галиции и Румынии, должны были отойти в глубь Правобережья для борьбы с григорьевщиной. По территории, захваченной Григорьевым, проходила волна еврейских погромов. Везде насчитывались сотни жертв: в Черкасах и Елисаветграде по 3000. Погромы устраивались григорьевскими частями, причем руководящую роль играли офицеры. «Наш голос» в №116, от 03.06.1919., печатает рассказ очевидца (приводим в выдержках).
                        (Москалі так люблять захищати жыдов, і тільки жыдов, на окупованих територіях України, Білорусі, Прибалтики, Молдові, Кавказі… тому, що ОБМОСКАЛЕНІ жыды – є продовження окупаційної політики московського окупанта, які ототожнювали себе ру-ро-языком антихриста (1Ін. 4:3) саме з московськими рабовласниками, а НЕ з тими окупованими народами, які потрапляли в рабство до псів мосек. З цього і масовість в окупаційних владних адміністраціях, в т.ч. і КАРАЛЬНИХ, з числа нацменшин, саме жыдов.
                      Пам’ятаємо, що за часів совєтскої окупації жыды, на всій території СРСР, офіційно вважали себе московськими окупантами – в графі «національність» совєтського паспорту, писали про себе: «русские», а НЕ будь-яку іншу національність, і, тим більше, НЕ «евреи», а точніше, тільки НЕ «евреи».
                    Ось вам вся ціна брехливому диявольському «антисемітизму», як ПРИКРИТТЯ звинувачень автохтонів у «руссофобии» за межами Московського улусу Жовтої орди).
                       «В Черкасах инициаторами погрома являлись офицеры Федоровский и Уваров. Первый – сын генерала, племянник местного заводовладельца Каурова и известного доктора Чуприна. Он сам принимал участие в грабежах. Банды его, ограбив мирное население, убивали с явными признаками насилия перед смертью. Были случаи продажи удостоверений штабом грабителей, находившимся на ст. Черкасы, на право жизни отцов и мужей [?], купленные честью молодых девушек….
                       Нет улицы в Черкасах, где бы не было убито семьи или члена ее. Жертвами являлись преимущественно ремесленники и люди нищеты. Гибли («солодка парочка» антихристів, 2Ін. 1:7) русские и евреи, портные и сапожники, прислуга, без всякого различия…. В м. Смеле, после первого вступления григорьевцев, при первом еврейском погроме, в воскресенье, 11 марта (кривавою армією москалів на чолі Григор’єва, бо бунт піднято 07.05.1919.), было убито 11 человек и разграблено преимущественно зажиточное буржуазное население. Казалось, этим откупилось маленькое местечко. Но проходившие эшелоны (кривавих москалів) на Черкасы не пощадили оставшихся и, начиная с четверга, 15 мая, хватали на улицах, уводили из домов в особый вагон на станции, из которого 60 мужчинам приказано было бежать, и пулемет подкосил 56 человек, 4 случайно спаслись… Ездившие на розыски трупов рассказывали, как в лесу возле Смелы ими найдены трупы, зарытые с обнаженными ногами поверх земли – головой вниз.
                     …И не только в местечках и городах лилась кровь, – много людей убито по дороге между Николаевом, Кременчугом и Раздельной; на этих участках пассажиров‑евреев раскачивали в вагоне и на полном ходу выкидывали из вагона, затем еще пристреливали…. На ст. Цибулево григорьевцы избивали красноармейцев за то, что они носили звездочки (красные) на фуражках…».
                       Пленум Харьковского совета 12.05. принял постановление о мобилизации возрастов с 1890 по 1898 г..
                       15.05.1919. аналогичное постановление приняло большинство советов Украины, профсоюзы мобилизовали 10 % своих членов на борьбу с григорьевщиной. Не только пролетариат мобилизовал свои силы, но и мелкобуржуазные партии выступили против мятежа. РСДРП и Бунд мобилизовали свои силы против Григорьева и Деникина. Левые эсеры большинства и социал‑демократы незалежники (независимые) вынесли также резолюции против григорьевской авантюры. Необходимость сплочения всех революционных сил и создания единого фронта против контрреволюции побудила ЦК КП(б)У вынести постановление о вхождении в Совнарком УССУ украинских левых эсеров группы «Борьба». Им были предоставлены портфели наркомов просвещения, финансов и юстиции, места замнаркомов продовольствия, внутренних дел, путей сообщения и заместителей председателей Совнархоза и ВЧУК. Коммунистической части Бунда было дано представительство в ВУЦИК. От него вошел в ВУЦИК Рафес.
                     Лишь две партии солидаризировались с Григорьевым и даже возглавляли григорьевский мятеж: партии украинских левых эсеров‑активистов и социал‑демократы незалежники‑активисты. В постановлении Совета рабоче‑крестьянской обороны они были объявлены вне закона, и им был объявлен красный террор.
                      Мятеж был быстро ликвидирован. Нейтральность некоторых гарнизонов, объясняющая легкий успех Григорьева при захвате им большой территории, была причиной его гибели, поскольку нейтральные силы его не поддержали в борьбе с большевиками.
                       Антисемитизм григорьевщины есть продукт конкуренции между кулаками и еврейской мелкой торговой буржуазией, которая не давала возможности кулаку занять ту позицию скупщика и перепродавца хлеба (кулака, а НЕ жыда), которую он занимал в России.
                       На той ступени развития противоречий между пролетариатом и деревней, которой Украина достигла к маю 1919 г., кулачество не могло никого использовать в качестве физической силы, кроме деклассированных элементов. В июле же, то есть через месяц, назревает более острый кризис, когда уже не кулачество выступает авангардом в борьбе против советской власти, а начинает бунтовать середняк, в лице махновской армии.
                        Для судеб революции вопрос об отношении махновской армии к григорьевскому мятежу играл важную роль, ибо Григорьев открыл юго‑западный участок фронта, и если бы в это время Махно открыл юго‑восточный, то еще в мае Украина была бы потеряна для Советского Союза. М.Кубанин. Махновщина].
                        (Ось вам і доказ, що саме реги-анал и лугандон Махно, на службі кривавих московських окупантів, тримав Україну в «московских застенках», тобто ЗНИЩУВАВ українську державність і …себе).

                       Думаю (Т.А.Беспечный), что Махно тогда размышлял над тем, какую выгоду он может извлечь из сложившегося положения. Ведь надо было думать, как поднять свой авторитет и полков, преобразованных его штабом в армию.... Не обошлось, разумеется, без совета П.Аршинова, который позже, находясь уже в эмиграции, сочинял «Историю махновского движения». В ней он писал: «Махно решил ПУБЛИЧНО убить Григорьева, публично разоблачить его...». Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                        Махно заявив, що не вірить «червоній пропаганді» і хоче сам розібратися в суті виступу Н.Григор’єва і лише після цього зробить політичну заяву. 10.05.1919. від Махна до Григор’єва була направлена делегація для з’ясування позицій повсталих.
                       У Маріуполі, де перебував Махно, негайно було скликано з’їзд махновських командирів, щоб виробити ставлення до повстання Н.Григор’єва. Начштабу Я.Озеров (член штабу 3-ї Задніпровської бригади І.Радіонов) закликав до розриву махновців з ЧА і приєднання до повсталих, які вважали отамана «справжнім селянським ватажком».
                      Махно застеріг, що не час війни проти більшовиків (моск-окупантів). Було вирішено не втручатися в конфлікт «Григор’єв – більшовики», а скористатися безладдям для розгортання бригади у дивізію і переукладення договору з (московським окупантом) більшовиками з метою отримання від них згоди на автономію району. Махно негайно телеграфував Каменєву, що «залишається вірним ("русской") революції, але не інструментом насильства в особі комісарів та надзвичайок, що чинять сваволю над населенням», і як анархіст НЕ буде підтримувати Григор’єва. Махно ще сподівався мирним засобом «покращити» систему (окупаційної влади).
                        За рішенням наради бригаду було переформовано у 1-шу Українську повстанську дивізію, яка залишалась у складі 2-ї армії Південного фронту. Командиром і начальником штабу дивізії залишалися відповідно Н.Махно і Я.Озеров. Структурно дивізія складалася з трьох бригад: 1-ї (комбриг Куриленко), яка також складалась із чотирьох піхотних полків (10 тис. багнетів, 200 шабель, три гармати, 40 кулеметів, морський катер) і займала ділянку фронту вздовж узбережжя від Урзуфа до гирла Грузького Єланчика (бл. 50 км) і по Єланчику до хутора Вітава (13 км); 2-ї (комбриг Білаш), до складу якої входили три піхотні і два кавалерійські полки (13 тис. багнетів, 700 шабель, чотири гармати, 50 кулеметів, аероплан, два бронепотяги, автопанцерник) і яка займала близько 50 км фронту від ст. Караванної до с. Конькове на Грузькому Єланчику; 3-ї (комбриг Петренко-Платонов) у складі трьох піхотних полків (5 тис. багнетів, 50 шабель, 10 кулеметів), позиції якої були між двох інших бригад. Архірейський Д.В. Махнов. веремія.     
                        Положение складывалось очень серьезное, речь шла о существовании Советской власти на Украине. В.П.Затонский: "По существу любой полк в то время мог поднять против нас восстание" и неизвестно было "…почему, та или иная часть борется на нашей стороне, а не против нас? Так, например, Махно оказал безусловно нам поддержку в борьбе против Григорьева". [36. В.Затонский. Указ. соч. с.519]. Во время григорьевского мятежа у советского командования возникли опасения, связанные с возможностью поддержки григорьевцев махновцами. 12 мая 1919 г. Махно был предъявлен ультиматум с требованием немедленно выпустить воззвание против мятежников и сообщить расположение своих частей. Невыполнение этого приказа грозило объявлением махновцев вне закона (окупаційної влади). [37. С.Н.Семанов. Указ. соч. с.45]. Махновский штаб выполняет эти требования и издает прокламацию "Кто такой Григорьев", в которой объявляет атамана Григорьева врагом революции. Против мятежников впоследствии был выслан махновский Крымский полк. [39. В.А.Антонов-Овсеенко. Указ. соч. с.304].
                      Махновський штаб видав прокламацію «Хто такий Григор’єв», у якій містився заклик ігнорувати «суперечку Григор’єва з більшовиками за політичну владу». В ній вказувалися і першопричини повстання, головні з них – антисемітська політика більшовиків та монополія державної влади …(московських окупантів). ВСІ анархічні організації України ЗАСУДИЛИ виступ Григор’єва (проти московських окупантів) й прийняли рішення мобілізувати на боротьбу з ним свої (антиукраїнські) сили. Ідеали анархізму спонукали відхилитися від «захисника приватної власности» отамана Н.Григор’єва. Як показали подальші події (утвердження в Україні московської окупаційної «диктатури пролетаріату») розходження «батька» Махна з отаманом Григор’євим мали в підсумку ФАТАЛЬНІ (голодоМОРИ, депортації, політичні репресії, розстріли, знищення української Держави та Церкви, загибель українців у чисельних імперських війнах на боці моск-окупанта) наслідки і для них особисто, і для українців.
                       12.05.1919. у Маріуполі пройшов махновський військовий з’їзд, на якому лунали пропозиції лівих есерів про організацію повстання махновців проти більшовиків й об’єднання з Н.Григор’євим. Але анархісти (махновці) своєю більшістю цього НЕ підтримало, у резолюції з’їзду була затверджена вимога «продовження угоди з радянським (окупаційним) урядом». З’їзд доручив махновській ВРР почати переговори щодо надання ПОВНОЇ автономії «вільного району» – Маріупольському, Бердянському, Мелітопольському, Олександрівському, Павлоградському й Бахмутському повітам. Це була програма захоплення теренів як офіційним та і не офіційним шляхом, махновці бажали брати участь в повітових з’їздах Рад на півдні України, щоб мати трибуну для пропаганди.
                       Махно поділяв негативне ставлення Григор’єва до Ра­дянської влади, яка, по суті, скасувала Декрет про землю, почала вводити політику «воєнного комунізму», але він не пішов за Григор’євим. Зрозуміло, не тому, що симпатизував Радянській владі, а через те, що його перехід на бік отамана давав змогу Денікіну легко за­ хопити Гуляйпольський район. А відтак «батько» назавжди втратив би підтримку селян, адже для них прихід білогвар­ дійців означав конфіскацію землі, відібраного в поміщиків майна, свободи. До того ж він не міг подолати особистих амбіцій і ділити владу з отаманом. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                      [ Дуже схожі начебто два випадки в ОДНОМУ й тому ж населеннному пункті:
                     1. 12.05.1919. в еврейской земледельческой колонии Горькой, Александровского уезда, было убито несколько еврейских семейств – всего около 20 человек. Штаб махновцев для расследования дела немедленно назначил комиссию, которая установила, что совершившие убийства были крестьяне соседнего села Успеновка в числе 7 человек. Крестьяне эти не входили в повстанческую армию. Однако махновцы нашли невозможным оставить их безнаказанными и при задержании немедленно расстреляли. После было установлено, что этот случай и другие подобные ему попытки связаны с действиями деникинских отрядов, просочившихся в гуляй-польский район и подготовлявших подобными актами благоприятную почву для общего наступления деникинской армии на Украину.
                      2. Весною 1919 г. успенским отрядом в 22 человека, под командой члена штаба Дерменжи, был устроен погром в еврейской колонии Горькой, в результате которого было расстреляно 33 человека стариков и детей, 2 тяжело ранено и одна девочка 15 лет была изнасилована. Против этого акта протестовал в «Пути к Свободе» один из махновских командиров П.Могила.
                       Но, не будучи сам антисемитом и выступая в своей печати против антисемитизма, Махно не особенно преследовал своих ближайших сотрудников за отдельные антисемитские акты. После описанного грабежа через несколько дней в штаб бригады Махно (тогда она еще была в составе Красной армии, в качестве бригады) приехал Дыбенко, чтобы познакомиться с состоянием частей. Несмотря на требование Дыбенко наказать Дерменжи за устроенный погром, Махно ничего не предпринял. Волин в своих показаниях трибуналу XIV армии, рассказывая о первой поездке анархиста Гетмана к Махно, заявляет: «Отмечу, между прочим, что т. Иосиф (сам еврей) лично упрекал Махно в недостаточном противодействии антисемитскому настроению в его армии. На это Махно возразил: "Отчего же ваши Волины сидят где-то там и не едут сюда работать? Я предоставлю все возможности вести пропаганду — и средства и технические приспособления… Сам же я человек боевой и занят прежде всего фронтом. Мне некогда заниматься пропагандой"». М. Кубанин. Махновщина].
                       11.05., виконуючи накази командування, махновці атакували на ділянках усіх трьох бригад, значно просунувшись у напрямках станцій Моспіне і Квашине. 14.05. давні візаві повстанців генерали Шкуро і Виноградов за підтримки двох танків і трьох бронепотягів, озброєних морськими гарматами, вибили махновців з Моспіного і Кутейникового, завдавши їм значних утрат. Замість того, щоб відтягти лінію фронту назад, махновці 15-16 травня контратакували у північному і північно-східному напрямках і відвоювали Моспіне, Оленівку, Долю, Мандрикіне, Кутейникове, Рутченкове. Доречною виявилася допомога Каменева у вигляді партії однозарядних гвинтівок системи Бердан і 200 тисяч патронів. Скачко надіслав у допомогу 1-й Радянський піхотний полк, сформований у Мелітопольському повіті, під командою Чайки. В ці ж дні до Гуляйполя прибула група анархістів-набатівців і 500 бійців анархістських загонів Шуби і Чередняка. Проте, як тільки в Донбасі запахло смаленим, Ленін переклав усю провину саме на Антонова-Овсієнка. 5 травня кримські підрозділи дивізії Дибенка були розгорнуті в Кримську армію, а Махно підпорядкувався безпосередньо командарму-2 Скачку(-ові). Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                      14.05. Дыбенко в газете «Коммунист»: «Никто не может утверждать о причастности Махно к григорьевщине. Наоборот, честный революционер, каким он является, несмотря, на свой анархизм, Махно верен рабочему движению и свято выполняет свой долг в войне против белогвардейских банд. Всякие обвинения Махно – гнусная провокация…». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.94).
                       В.А.Антонов-Овсеенко поручил П.Дыбенко оказать помощь бригаде Махно, но тот сосредоточил свое внимание на освобождении Крыма, а таганрогское направление осталось без поддержки. После освобождения от Деникина Мариуполя махновские полки наступали на Таганрог и дошли до Кутейниково. Особенно жестокие бои были в мае. Один полк (махновців), не дошедший до Кутейниково три версты, был полностью разбит казаками Деникина после бегства 9-й дивизии Южного фронта. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                        В мае махновская бригада начала наступление на Таганрог-Ростов. Но фактически оказавшись без боеприпасов и амуниции, без связи и поддержки соседней 9-й дивизии, она потерпела поражение от кубанского корпуса генерала Шкуро, прорвавшего (17.05.1919.) фронт на стыке 1-й бригады 9-й дивизии, 13-й армии и махновской бригады в районе Гришино. Части 13-й армии и махновские полки начали отступление. Этот момент и был выбран сторонниками "железной метлы" для объявления махновцев мятежниками. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                        Частини 13-ї армії почали панічну втечу, відкривши червоний фронт завдовжки у 80 км.. Протягом першого дня наступу білі просунулися на 45 км. у глиб рад-тилу в р-ні Волноваха-Гришине. Кіннота Шкуро вийшла в тил махновської дивізії з наміром оточити її. Прагнучи уникнення повного знищення, махновці відступили на лінію с. Мангуш – с. Мала Янісоль, перегрупували сили. Махновці, через саботаж у постачанні з боку ЧА, практично опинилося беззбройним перед наступаючим ворогом.
                         Стойкость махновских полков была бы выше, если бы не указание командующего фронтом В.А.Антонова-Овсеенко выдать бригаде Махно несколько (около пяти) тысяч итальянских винтовок (к которым не подходили русские патроны) с небольшим количеством итальянских патронов. Израсходовав патроны в первом же бою, махновцы превратили эти винтовки в холодное оружие. Позже В.А.Антонов-Овсеенко вспоминал: «Патроны им не дали, хотя они были переданы 2-й армии». [В.А.Антонов-Овсеенко. Записки...,с.336].
                          «…Еще при образовании бригады Махно… были даны ей итальянские винтовки с тем расчетом, чтобы в случае надобности имелась возможность оставить их без патронов…». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.306).
                          Наркомвійськ УСРР і командування 2-ю Українською армією, якій на той час підпорядковувався «батько», вирішили пе­реформувати його бригаду, щоб за рахунок поповнення її політпрацівниками, командирами і солдатами з Росії подо­лати анархію і підірвати авторитет «батька». Троцький гнів­но засудив такі плани, назвавши їх божевільними. Махнов­ці, не знаючи причин заборони формування з їх загонів дивізії, оголосили Троцького «поза законом» і на з’їзді своїх командирів 15.05.1919. створили 1-у Українську повстанську армію імені батька Махна. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                         17.05. вийшов перший номер махновської газети «Путь к свободе» (на язику московського окупанта), де в статті «Новый петлюра» Григор’єв був затаврований як «підступний НАЦІОНАЛЬНИЙ контрреволюційний вовк, що намагається штовхнути народ на злочинний і згубний для революції шлях національного цькування і ворожнечі». (слова «Петлюра» та «національний» для ру-ро-Махна лайливі).
                     З 18.05.1919. Троцький почав бомбардувати Х.Раковського та ЦК КПбУ телеграмами, пропонуючи «після розгрому григор’євських сил ліквідувати махновщину». Зворотне ж рішення, попереджав він, «обіцяє повторення григор’євської авантюри, котра буде більш небезпечною внаслідок величезної популярности Н.Махна…, бо махновщина – єдина реальна влада на місцях».

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 16.

                    В это критическое время по предложению анархис­та Черняка Махно создает свою контрразведку и руководить ею поручает 26-летнему Леве Задову и его брату Даниилу. Эта служба была немно­гочисленна. Вот что говорил на следствии Задов-младший. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                    У постоянно пополнявшейся Повстанческой армии возникла необ­ходимость в создании армейской контрразведки, которую и созда­ли после занятия махновцами города Александровска. Начальни­ком контрразведки был назначен Лев Голиков, а его помощником стал отец (Л.Задов). Вскоре контрразведка разделилась на армейскую и кор­пусную. Начальником контрразведки 1-го Донецкого корпуса стал Лев Николаевич. Необходимо уточнить, что контрразведка была основным органом ведения войсковой разведки, Вадим Львович Зіньковський-Задов, «Правда о Зиньковском-Задове Льве Николаевиче – анархисте, чекисте».
                     «Разведка состояла из мальчиков-подростков, 2 стариков-крестьян и 4-5 женщин в возрасте от 18 до 20 лет. Работала по следующему принципу. На подво­ду, запряженную одной лошадью, садилась женщина и один подросток, которые уезжали в тыл красных частей, с которыми махновцы вели тогда борьбу, и устанавливали месторасположение, количество и во­ оружение и по возвращении докладывали. Таких подвод посылалось 4 и таким образом о расположении Красной Армии было известно приблизительно на 50-60 километров в радиусе». (Военно-исторический журнал,№10,1990,с.63). 
                     19.05. формування Збройних сил Півдня Росії атакували у напрямках на Луганськ, Юзівку і Маріуполь, використовуючи значну перевагу в силах, особливо у кавалерії, танках, бронепотягах. Шкуро знову кинув свою кінноту у стик флангів 2-ї бригади махновців і сусідньої 13-ї армії червоних. Розбивши полк останньої і полк Чайки, Шкуро впритул наблизився до серця махновської території з північного сходу. 20 травня він зайняв ст. Межеву і раптом повернув основні свої сили на південь. Аби зупинити кубанців, назустріч їм з фронту було перекинуто 9-й Грецький піхотний і 12-й кавалерійський повстанські полки. 21 травня махновці і шкурівці зустрілись у районі села Великий Янісоль. Греки-повстанці були з цих місць, тому билися відчайдушно і розтрощили авангард супротивника.                       Протягом наступної доби махновці протистояли основним силам корпусу Шкура, але без патронів, відбиваючи кавалерійські наскоки тільки багнетами, вони почали відходити. Відхід піхоти прикривав 12-й полк (600 шабель). Махновський полк разом зі своїм командиром Морозовим був вирублений цілком. Незабаром була оточена і порубана й повстанська піхота: у 9-му полку в живих залишилося лише 400 бійців. Одначе знекровлений був і корпус Шкура, що змусило кубанців зупинитися. Прорив і диверсії Шкура налякали і змусили напружитись тилові служби Повстанської дивізії. У Гуляйполі швидко було сформовано зведений піхотний полк (2 тис. бійців) під командуванням Б.Веретельникова, який прикрив столицю «Махновії» зі сходу, зайнявши оборону в селі Святодухівці (суч. Любимівка). Північніше Махно виставив 3-тисячний заслін на чолі з Паталахою. Про гостроту ситуації свідчить той факт, що Махно і Білаш особисто брали участь у перестрілці з білокозаками на шляху між Святодухівкою і Гуляйполем. Вже 23 травня полк Веретельникова був повністю вирублений і дорога на Гуляйполе для Шкура була відкрита. Махно швидкими темпами формував тут ще один батальйон, бо загони Чередняка і Шуби вже встигли виступити на фронт. Того ж дня бригада Куриленка залишила Маріуполь і відійшла на захід. 25.05., розуміючи, що махновці готові до серйозних боїв, виснажений Шкуро відійшов на Юзівку. Своє завдання біла кіннота цілком виконала, адже її диверсійні рейди були спрямовані не на територіальні захоплення, а на полегшення просування власної піхоти. Внаслідок відходу корпусу кубанців бригада Білаша повернула деякі населені пункти, однак махновцям це не принесло значного полегшення, адже сусідня 13-та армія продовжувала відступати. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                       21.05. Скачко определял ситуацию как безнадежную: «…Волновахский прорыв собственными силами армии не только не может быть ликвидирован, но не представляется возможным приостановить развивающийся успех противника…». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.304).
                       Петерс із залученням нових джерел уточнює деякі ключові моменти, наприклад, твердить, з посиланням на архіви Троцького, що ініціатива розгрому Махна була висунута ним ще 22 травня 1919. [Peters Victor. Nestor Makhno: the Life of an Anarchist.-Winnipeg,1970,P.80,89-93]. 
                       У 20-х числах травня Махно бомбардував Харків і Катеринослав телеграмами з вимогами негайно дати зброю і особливо набої. Іноді повстанцям доводилося відбивати атаки ворога без жодного набою, в бою оволо­дівали зброєю противника. Все це вело до невиправданої масової загибелі бійців, лише в бою під Гришиним махновці втратили до 3000 чоловік. В.Ф.Верстюк. Махновщина.  
                       В этот критический момент атаман Шкуро предложил Махно перейти на сторону деникинцев. 23.05.1919. Махно ехал на фронт в район Кутейниково. Возле дороги он увидел солдата в английской форме, это был солдат разбитого накануне махновцами греческого полка. Он передал Махно письмо от генерала Шкуро. Махно сильно волновался, бледнел, краснел, а затем начал вслух читать письмо командирам. Текст письма у автора Волковинского: «…генерал Шкуро всегда с интересом следил за вашим быстрым восхождением, что свидетельствует о вас, как незаурядном русском (язычнике) самородке. Между тем, к сожалению, вы пошли ошибочным путем, будучи втянутым в кампанию советского движения, которая губит Россию во имя какого-то невозможного интернационализма. Это всегда наводило грусть на генерала Шкуро. Но вот этими днями он с радостью узнал, что вы одумались и совместно с доблестным атаманом Григорьевым объявили: бей жидов, коммунистов, комиссаров, чрезвычайки! Иначе не могло быть: как талантливый русский (язычник) вы обязаны были рано или поздно осознать свою ошибку. Генерал Шкуро считает, что с принятием вами этих лозунгов нам не за что воевать. …Генерал Шкуро предлагает вам начать переговоры, он вас и ваших уполномоченных убережет от всяких репрессий. Имя генерала Шкуро достаточно известно и вы ему можете доверять».[Коммунист, 1919 15 мая].
                        В підсумку Махно відмовився ПУБЛІЧНО працювати на «білих» москалів… до часу (1920 року).
                       20.05.1919. Рада праці та оборони РРФСР телеграфувала, що конфлікт у справі вивезення вугілля й хліба (з окупованої України) треба вирішувати «шляхом налагодження товарообміну з махновцями». Після візиту Л.Каменєва до Гуляйполя  та попередніх угод, з «махновського району» на …(Московщину) було відправлено 1 млн. 200 тис. пудів вугілля.
                       20.05. орган Ц К КП(б)У «Коммунист» надрукував статтю Троцького «Укра­їнські уроки»: «…Треба нещадно розігнати пройдисвітів-невігласів, які нікому і нічому не підкоряються».
                       15-23.05.1919. у Бердянську проходив повітовий з’їзд рад робочих та селянських депутатів. У роботі з’їзду в якости учасника брав участь і Махно разом з іншими членами свого штабу.
                        22.05. частини ЧА захопили центр григор’євського заколоту (?) – ст. Олександрію.
                        [ На огромной территории Украины начались бои, которые продолжались более двух недель. Елисаветград несколько раз переходил из рук в руки; жестокие бои шли за Екатеринослав и Черкассы. Сил у большевиков было крайне мало. До подхода частей с фронта Екатеринослав защищали отряды коммунистической молодежи, мальчики (реги-аналы и лугандоны) 13–16 лет, и рабочие дружины. В Николаеве, в Черкассах, в Помощной к Григорьеву перешли красные гарнизоны. Лишь после переброски фронтовых частей в район восстания удалось переломить ситуацию: 27 мая Дыбенко отбил у григорьевцев Николаев, 29-го – Херсон. В ночь с 21 на 22 мая красный бронепоезд «Руднев» совершил неожиданный по своей дерзкой смелости налет на Александрию, где находились штаб Григорьева и стянутые для решительного боя резервы: ураганным артиллерийским и пулеметным огнем григорьевцы были рассеяны, потеряв до трех тысяч человек убитыми. С этого начался спад восстания. Подавлялось оно с исключительной жестокостью. Во всяком случае, под Кременчугом Ворошиловым и Беленкевичем применялись знаменитые «децимации» (изобретение Троцкого) – расстрел каждого десятого пленного, которые почти неизменно использовались при подавлении массовых выступлений народа против правительства.
                     Григорьев не был вождем, он был лишь необходимым органом – командиром – того организма разрушения, которым стала его дивизия и который вовсю подпитывался извне. Он хотел справиться, совладать со своим гигантским телом ненависти, но не смог; управлять мятежом он не смог, оттого «григорьевщина» и осталась в памяти потомков какой-то кровавой блевотиной. Но и выбирать – быть или не быть восстанию – зависело не от него. Тысячи солдат его дивизии, тысячи родичей их в деревнях выбрали за него.
                      То, что григорьевское восстание разразилось с такою адскою силой, было следствием именно неверия, окончательного неверия крестьян в то, что с этой жестокой и тупой властью в принципе можно договориться. Уничтожить – можно. Истребить. Вырезать под корень. Силой заставить говорить с собою по-человечески. Этим настроением была задана чрезвычайная жестокость восстания, которая, в конечном счете, стала причиной его погибели.
                       Лишенная, а вернее, никогда не имевшая политического руководства, григорьевщина быстро выродилась в гигантскую ПОГРОМНУЮ организацию. От атамана стали отворачиваться даже крестьяне: открывшийся 19 мая съезд крестьянских Советов Александрийского уезда резко высказался против погромов. Григорьев вынужден был оправдываться: «Я ни при чем… Ваши сыны…» Ему не вняли, постановив войти с советскими войсками в мирные переговоры. С 20-ых чисел мая григорьевские части начали потихоньку разбредаться по деревням…. Пролитая с двух сторон кровь так и осталась неоплаченной. Политика советской власти на Украине не изменилась. В.Я.Голованов].
                        23.05.1919. Троцький наказав командармові ІІ Української армії А.Скачкові здійснити «…радикальний перелом в устрої та поведінці військ Махна протягом двох тижнів». Зрадою і божевіллям назвав Троцький дозвіл А.Скачка на розгортання махновської бригади у дивізію.
                        Махно намагався уникнути конфліктів своїх командирів з місцевою більшовицькою владою. 23.05.1919. він телеграфував коменданту Бердянську махновцю Новикову, наказуючи «в жодні радянські справи не втручатися та увійти в найтісніші стосунки з (московським окупантом) більшовиками, котрі репрезентують владу».
                      Підтримуючи організацію «вільних рад» по селах, Махно відкладав створення їх по містах через небезпеку розриву з (дияволом) Червоною армією на цьому ґрунті.
                       24.05. Махно публікує в газеті «Путь к сво­боде» статтю, де на заклик лівих есерів і меншовиків «виступити проти існуючої влади з ме­тою її ліквідації і встановлення іншої, «кращої» дає пряму відповідь: «Ні і ні! Всяка ліквідація (окупаційної московської) влади нині ви­ кличе до життя іншу (національну українську) владу, не кращу, а скоріше гіршу (для язичників)...». В.Ф.Верстюк. Махновщина.  
                     Безладдя та суперечки навколо бригади Махна вихлюпнулися в конфлікт між командуванням Південного та Українського рад-фронтів.
                     [ Вечером 25.05. на квартире X.Раковского (в Києві за участі Троцьког) состоялась сходка Совета рабоче-крестьянской обороны Украины с повесткой дня: «махновщина и ее ликвидация». Присутствовали: X.Раковский, В.Антонов-Овсеенко, А.Бубнов, А.Жарко, А.Иоффе, Н.Подвойский, П.Дыбенко. Была принята резолюция: «Ликвидировать Махно в крайний срок, предложить ЦК всех советских партий (коммунистов и украинских эсеров-коммунистов) срочно принять политические меры к ликвидации махновщины, предложить командованию УССР в течение суток разработать военный план ликвидации Махно, предложить ЦК прифронтовой полосы организовать из своих отрядов полк, который должен быть немедленно брошен…». (В.Н.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.100). Какой «полк», если у Махно 35 тысяч человек под ружьем? Зачем его «ликвидировать», если он держит фронт.
                      Выстроенная хронология подскажет нам, что 26 мая ВУЦИК утвердил положение о социалистическом землепользовании – сиречь об обобществлении земли под совхозы. Все, у кого была голова на плечах, не могли не понимать, что у крестьян этот декрет вызовет взрыв недовольства. Вот почему заседание совета обороны состоялось накануне, вот почему репрессивные меры требовалось разработать в течение суток: надо было срезать крестьянскую верхушку, выжечь ересь «вольных советов», разгромить партизанские отряды – созданные крестьянством вооруженные силы…. В этом отношении большевики были невменяемы. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                       Троцький вважав, що тимчасово можна і поступитися Приазов’ям білим, аби тільки ліквідувати махновщину як рух, що явно конкурує з більшовиками за вплив на трудящі маси. Впевненості Троцькому додавав той факт, що з григор’євщиною наприкінці травня було майже покінчено (?). Наміри Троцького цілком підтримував Ленін. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                        На заседании Совета Обороны УССР 26 мая сторонникам Троцкого удалось провести решение о "ликвидации Махно в кратчайший срок". Совет постановил ввести в махновский район чекистский полк и принять решительные меры по искоренению махновщины, в течение суток разработать военный план и скоординировать действия в этом направлении между Реввоенсоветами УССР и Южного фронта. [43. На защите революции,К,1971,с.86].
                     Восьмой съезд РКПб (18–23.03.1919.), определяя курс военной политики, высказался за необходимость решительного перехода к централизованному управлению войсками. Перед армией была поставлена задача – изжить партизанщину. Опираясь на решения VIII съезда, Троцкий стал ликвидировать партизанские части. Он призвал к репрессивным мерам, заявляя, что даже попытки сохранения партизанских форм в Красной Армии означают "вооруженное восстание", что партизанщину надо выжигать "каленым железом". С таких же позиций он подходил и к Махно. Конфликт между командованием и махновцами обострялся также из-за недоразумений, связанных с переводом бригады махновцев из подчинения Украинскому фронту в подчинение Южному фронту, и нежелания Троцкого и командования Южным фронтом разворачивать переукомплектованную бригаду (более 20 тыс. штыков и сабель) в дивизию. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                        26.05.1919. зустрілися представники махновської ВРР та голова політ-виконкому і міськкому Олександрівська. Ваги махновським вимогам додавала підтримка зборів робітників Олександрівська. На нараді представники місцевої влади пішли на поступки махновцям. Однак рішення наради залишилися лише на папері, позаяк Центр засудив переговори місцевої ради з махновцями. Троцький і Раковський, схвалили план превентивного удару по махновцях, чекали лише приводу. В цей час (в кінці травня) під командою Махна перебувало до 23 тис. бійців, відзначали самі кремлівські агенти.
                       Після великих втрат у боях з кубанцями Повстанська дивізія нараховувала: 1-ша бригада (три піхотні полки) – 7300 багнетів, 300 шабель, 250 бійців-кулеметників; 2-га бригада (три піхотні і два кавалерійські полки) – 10 тис. багнетів, 2 тис. шабель; 3-тя бригада (замість Петренка став Антощенко) – три піхотні полки і окремий ударний батальйон – 3 тис. багнетів і артдивізіон. У цілому на фронті перебувало близько 23 тис. бійців, і 20 тис. (два полки, окремі команди і загони) знаходились у тиловому резерві. 27-30.05. Шкуро здійснив атаку на північ від Юзівки в рамках загального наступу денікінців від Волги до Донбасу. Південний фронт, по суті, був дезорганізований і тому непридатний для ліквідації махновщини. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                      На кінець травня білі просунулися на 100 км. у глиб махновського р-ну. Троцький вважав, що головна небезпека для фронту – не просування білої кінноти Шкуро на Катеринослав, а «махновський сепаратизм». 28.05. Реввійськрада Південного фронту оголосила про сувору заборону переформування махновської бригади у дивізію, а саме переформування трактувалося як непідкорення наказів і як зрада.
                       28.05.1919. Ворошилов, на якого було покладено загальне керівництво розгромом Григор’єва, повідомив у Москву і у Київ про те, що григор’євці розбиті в своїх опорних пунктах Олександрії, Користівці і П’ятихатках. При цьому він вважав, що завдання виконане лише наполовину: «…але почали з розгрому надзвичайок, єврейських погромів і тому подібного».
                        Командующий 2-й армии Скачко, ничего толком не зная о тыловых интригах, допустил оплошность, стоившую ему карьеры: 29 мая, когда Совет рабоче-крестьянской обороны принял решение о мобилизации партийных сил и рабочих для борьбы с махновщиной, он санкционировал превращение разросшейся бригады Махно в дивизию, а самого Махно утвердил в должности комдива, разумно полагая, что лишь человек, знающий оперативную обстановку, еще может спасти фронт от неминуемого краха. Немедленно последовал окрик Реввоенсовета Южфронта: «Развертывать непокорную, недисциплинированную бригаду в дивизию есть либо предательство, либо сумасшествие. Во всяком случае, подготовка новой григорьевщины». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.305).
                        Оправдываясь, Скачко отправил Южфронту телеграмму: «Столкновение между махновщиной и коммунизмом рано или поздно неизбежно… Но Реввоенсовет 2-й армии убежден, что до тех пор… пока добровольческо-казачьи войска не будут оттеснены на Кубань, вожди махновщины не будут иметь возможности идти против советской власти с оружием в руках… Вся 2-я Украинская армия только и состоит сейчас из бригады Махно. Украинские части из других армий, все сплошь вышедшие из повстанческих отрядов, не пойдут против Махно. Для ликвидации Махно необходимо иметь не менее двух хорошо вооруженных полночисленных дивизий…». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.306).
                        От Скачко потребовали арестовать Махно и предать суду трибунала. (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.308).
                         Председатель Совета рабоче-кресть­янской обороны УССР X.Г.Раковский, уступая нажиму Ворошилова и Межлаука, 30 мая сообщил: Кандидатуру Дыбенко по ликвидации махнов­щины мы снимаем и предлагаем кандидатуру Ворошилова…. [УИЖ,1990,№2,с.112].
                        Махновский штаб в конце мая (29) 1919 г. в телеграмме Ленину-Х.Г.Раковскому выразил свое несогласие с запретом Троцкого на развертывание махновской дивизии, которое фактически было уже начато. Члены штаба предупредили, что этот запрет вызвал просьбу Махно об отставке с поста комбрига, что в свою очередь может привести к неприятию махновцами другого командования. Махновский штаб предложил преобразовать махновские отряды в Повстанческую армию (11 полків піхоти, 2-х кінних полків, 2-х ударних груп, артилерійської бригади), которая, сохраняя внутреннюю автономию, в оперативном отношении подчинялась бы центральному командованию. [46. ЦГАОР СССР Ф 130 Оп 1 Д 574 Л 24]. В телеграмме об образовании Повстанческой армии Махно призвал повстанцев вступать в ее ряды для борьбы с белогвардейцами. Объявляя о своем уходе (31.05.) с поста комбрига, Махно призвал сплотиться перед лицом наступления белогвардейцев и бросить "тайные разногласия". [47. Там же. Оп 3 Д 574 Л 24; ЦГАОР УССР. Ф 2579 Оп 1 Д 54 Л 80].
                       Маючи дуже неврівноважений і вибуховий характер,  Махно часто втрачав контроль над собою або вдавався до край­ніх заходів, в чому був дуже схожий на багатьох інших революціонерів. В.Ф.Верстюк.
                     В конце мая (30-31) 1919 г. комиссия по проведению съезда махновцев объявила о созыве очередного, 4-го съезда 15.06.1919. в Гуляйполе. На съезде предполагалось выработать меры по обороне махновского района, по созданию (незалежної) Повстанческой армии, по укреплению автономии района и местных Советов. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                        Керівництво ЧА та рад-держави було налаштоване «по-бойовому» і не бажало лише обмежуватися лише відставкою Махна. Для більшовиків його (анархічна) діяльність була небезпечною взагалі, як небезпечними були вільні ради разом із селянською (непередбаченою) САМОДІЯЛЬНІСТЮ.
                        Остаточний план «походу на Махна» був затверджений 31.05.. Троцький дав телеграму Х.Раковському, у якій пропонував почати інтенсивну компанію дезінформації проти Махна в українській (окупаційній) рад-пресі «з публікацією гуляйпільських резолюцій».
                               Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація.
                         Цей план також передбачав повну блокаду повстанського району, аби туди не надходила ніяка допомога. Архірейський Д.В..
                         В.А.Антонов–Овсеенко (командующий Украинским фронтом) высказывался против конфронтации с махновцами. В телеграмме Раковскому он заявил, что на основании его инспекционной поездки в махновскую бригаду, можно сделать вывод, что махновцы против Советской власти НЕ выступят. Махновцы "проникнуты желанием сломить контрреволюционное кулачество (!) и офицерство". Антонов-Овсеенко подчеркивал, что сам батько и его командиры ведут агитацию за создание "единого революционного фронта", против реакции. Саботаж в снабжении махновцев и нападки на Махно озлобляют повстанцев и Антонов-Овсеенко требовал прекратить эти нападки и наладить снабжение. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                         В конце концов Антонова-Овсеенко задергали так, что 31 мая он, не выдержав, отбил в Москву телеграмму: «Выполнить ваши приказания не могу. Делаю все, что могу, в понуканиях не нуждаюсь. Или доверие, или отставка». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.311).

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 18.

ЧЕРВЕНЬ 1919.

                      01.06.1919. ВЦВК рад-республіки видав постанову про ліквідацію військового командування в УСРР (Українського фронту та українських радянських армій).
                    02.06.1919. (03.06. у Савченко, М-федерація) газета штаба РВС Республики "В пути" (№51, яка видавалась у поїзді Троцького) опубликовала статью Троцкого "Долой махновщину", в которой автор объявлял Махно мятежником и "гуляйпольским анархо-григорьевым". Через несколько дней (06.06.) приказом Троцкого был запрещен махновский съезд на основании подозрения в том, что результатом его может быть только "…новый безобразный мятеж в духе григорьевского и открытие фронта белогвардейцам". За организацию съезда, участие в нем и распространение воззваний о съезде по приказу полагался суд Ревтрибунала. Съезд, намеченный на 15 июня, не состоялся из-за того, что к этому времени Гуляйпольский район был захвачен белогвардейцами. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно….
                      Прорыв белогвардейцы расширяли. 2 июня Главкомверх Троцкий вызвал к прямому проводу Махно и приказал закрыть прорыв его полками на участке от Рутченково до Славянска. Махно говорил о недостатке оружия и боеприпасов, отказывался силами своей бригады закрыть такой большой прорыв. Троцкий настаивал.... И тогда в Махно заговорил каторжник. Он покрыл Льва Давидовича тройным тюремным матом (крепкой матерной бранью). Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                      В перші дні червня Троцький викликав на з в’язок Махна і запропонував йому зайняти своїми військами фронт, залишений 13-ю армією, тобто розтягнути частини ще на 100 верст. Махно почав доводити, що у нього для виконання завдання немає ні людей, ні зброї. Троцький наполягав, Махно відмовлявся. Так розмова тривала ще деякий час, аж поки Махно не зірвав­ся на лайку. З в’язок одразу ж припинився. В.Ф.Верстюк. Махновщина.  
                      Цікаво, що знахабнілий Троцький у ці дні особисто звертався телеграфом до Махна навіть не з проханням, а вимогою прикрити силами своїх військ ще й величезну ділянку Південного фронту, нібито й не було антимахновської істерії та наказів про відсторонення і арешт Махна. Ця розмова двох глухих завершилася лайкою Нестора Івановича на адресу Лева Давидовича. Махно не міг допомогти Південфронту не тільки тому, що не мав достатньо сил, а й тому, що проти нього 4 червня знов розпочав наступ Шкуро. Добу тривали бої по лінії Велико-Анадоль – Волноваха – Маріуполь, але зрештою махновці були змушені відійти на 8-12 кілометрів на захід. Штаб дивізії готувався наступного дня контратакувати, але біла кавалерія прорвалася з півночі, від Гришиного, в серцевину повстанської території. Червоні, за наказом Троцького, вже не допомагали дивізії, махновці мали розв’язувати проблему власними силами. Бригада Куриленка змістилася на лінію Урзуф – Стародубівка – Розівка. Білаш мав ліквідувати прорив. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                      30.05. прийнято рішення призначити Ворошилова головним ліквідатором махновщини, для чого він мав очолити 14-ту армію, яку створили 04.06.1919. з решток розформованої 2-ї армії. Розформувався й Український фронт. Таким чином Троцький прибрав з дороги Скачка і Антонова-Овсієнка, які вперто не хотіли визнавати Махна і його повстанців контрреволюціонерами. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                    04.06.1919. Реввійськрада наказала: перетворити ІІ Українську армію у 14-ту армію Південного фронту, І та ІІІ Українські армії – у 12-ту армію Західного фронту, ліквідувати Наркомат у військових справах УСРР, розпочати «чистку українських частин» з метою викорінити основи «української напівсамостійности та сепаратизму».
                      На телеграму № 416 (призначення 4-го з’їзду махновців) голова реввійськради республіки Троцький відповів наказом № 1824 Революційної Військової Ради республіки 04.06.1919. з Харкова, в якому «1. Означенный съезд запрещается и ни в коем случае не может быть допущен. 2. Все рабоче-крестьянское население должно быть предупреждено устно и печатно о том, что участие в съезде будет рассматриваться, как государственная измена по отношению к советской (окупаційній) республике и советскому фронту». [І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці,Запоріжжя: Дніпровський металург,2009,-356 с.]
                       05.06.1919. махновці здали Юзівку, Волноваху та Маріуполь.
                       Наказ Троцького № 107 від 05.06. визначив, що махновський рух має бути «стертим з лиця землі»….
                     06.06. Троцький видає наказ про створення надзвичайного військово-революційного трибуналу для боротьби з ворогами, в т.ч. із махновцями, які "повинні бути безпощадно роздавлені". І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський.
                     6 июня Троцкий подписал приказ о ликвидации махновщины…. Махно был объявлен врагом трудового народа и поставлен вне закона. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                       06.06. за наказом Троцького було створено Надзвичайний Військово-Рево­люційний Трибунал, на чолі члена Раднаркому України Г.Л.Пятакова, який повинен був «каленим залізом» випалити «язву провокації, григор’євщини й махновщини». В.М.Волковинський. Батько Махно
                     Х.Раковський та Рада Оборони УСРР також заборонили махновський з’їзд, але у своєму наказі вони були більш відверті відносно цієї заборони: «в усіх радах керівниками мають бути лише комуністи». Саме це питання про ради розводило по різні боки барикад керівництво більшовиків і махновців.
                     Когда издавались эти приказы, махновцы вели тяжелые бои, стремясь не допустить белогвардейцев в свой район. После прорыва фронта конным корпусом генерала Шкуро стремительно отступила 9-я советская дивизия, открывая путь белогвардейцам на Гуляйполе, в то время как отдельные махновские полки продолжали вести оборонительные бои. В двухнедельных кровопролитных боях махновцы понесли значительные потери из-за отсутствия боеприпасов и военной поддержки. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно….
                      06.06. на станции Цареконстантиновка Махно провел совещание командиров. Узнав о предательстве большевиков, часть – левые эсеры и анархисты – предложила открыто выступить против них. Старые повстанцы из крестьян воспротивились, зная, что несет им деникинское нашествие. Вскоре после заседания штаба группа «набатовцев» во главе с Аршиновым покинула Повстанческую армию, пообещав, что всеми доступными средствами пропаганды будет распространять правду о махновском движении. Под такое дело батька дал им в дорогу денег. Вскоре от армии откололась и группа боевиков из контрразведки Черняка, которые предполагали, разделившись на три группы, совершить ряд террористических актов – взорвать харьковскую Чека, убить Колчака и Деникина. Потребовали 700 тысяч рублей. Махно дал. Часть харьковской группы всплыла потом в Москве, среди «анархистов подполья», «колчаковцы» затерялись где-то, «деникинцы» частью погибли. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                       [ 06.06. на ст. Царекостянтинівці відбулася нарада коман­дирів і штабних працівників дивізії. Обговорювалося пи­тання про оголошення махновців поза законом. Результа­том наради стало призначення начальником польового штабу повстанців В.Білаша, який наполягав на пошуках шляхів до примирення з червоними. Один з них Білаш бачив у відмові Махна від командування. Махно спочатку не згоджувався, але після деяких вагань відправив у штаби армії, фронту, вищим партійним і радянським керівникам телеграму, в якій просив прийняти у нього дивізію і у такий спосіб зберегти рештки повстанства.
                       В одній з архівних справ вдалося знайти машинопис­ну копію статті («Махновщина» в газеті «В пути» від 02.06.1919.), остання частина якої раніше в пресі, а згодом у творах Троцького не публікувалась: «Наступ противника сам поставив питан­ня про ліквідацію махновщини.... В даний момент ворог, що захопив більшу половину території, на якій Махно користувався популярністю, відірвав у нього соціальну базу. Даний момент найбільш зручний нам для ліквідації махновщини вже тому, що, вводячи наші регулярні части­ни, ми можемо вбити авторитет партизанщини і батьківщини можливими нашими успіхами, завдяки чому авторитет регулярних частин може піднятися ще вище. Здача Гуляйполя для нас за політичних міркувань бажана». Ін­шими словами , мета виправдовує засоби . І Гуляйполе було-таки здано. В.Ф.Верстюк. Махновщина].
                     06.06. белоказаки прорвались в район Гуляй-Поля и под Святодуховкой начисто вырубили крестьянский полк во главе с путиловцем Борисом Веретельниковым, погибшим в этом бою. В.Я.Голованов.
                     В армии повстанцев-махновцев имелась особая еврейская батарея, обслуживавшаяся одними евреями-артиллеристами и имевшая еврейскую полуроту прикрытия. Эта батарея, под руководством повстанца-еврея Шнейдера, героически обороняла Гуляй-Поле от наступавшего в июне 1919 г. Деникина и, сражаясь до последнего снаряда, вся погибла под Гуляй-Полем в борьбе с белыми полчищами. М.Кубанин. Махновщина.
                   07.06.1919. «біла» кіннота прорвалася до Гуляйполя. 08.06. три кінних полки козаків вибили махновців з Гуляйполя.
                   «В первый же день по занятии деникинцами Гуляй-Поля, писав П.Аршинов, было расстреляно множество крестьян, население разгромлено, сотни бричек и телег с награбленным добром казаки Шкуро отправили на Дон и Кубань. Почти все еврейские женщины села были изнасилованы».
                    6-9 июня 1919 г. несколько собранных Махно полков гибнут в боях за Гуляйполе и Токмак. 8 мая (? червня) в новом приказе Н.И.Махно и его окружение объявлялись вне закона и подлежали суду Ревтрибунала. "Махновщина должна быть стерта с лица земли", отмечалось в приказе. [49. Известия Екатеринославского Совета. 1919 г. 9 июня]. Обвинения против махновцев были надуманны и имели целью оправдать "превентивный" удар по махновщине. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно….
                    08.06.1919. Троцький видає наказ № 108 «Кінець махновщині!». Він приїжджає до Катеринослава (100 верст від Гуляйполя), щоб особисто керувати боротьбою проти Махна. Приказом об образовании Военно-революционного Чрезвычайного трибунала, были даны чрезвычайные карательные полномочия для того, чтобы "каленым железом" выжечь махновское движение. В числе мер борьбы с махновщиной применялись круговая порука в селах и расстрел заложников, военная блокада сел и расстрел за сокрытие оружия, позже – карательные и заградительные отряды. [57. Л.Д.Троцкий. Указ. соч. с.199, 261].
                   Троцкий утверждал, что "главной" опасностью являются махновцы, которые "…ложно считают себя коммунистами. Махновцы под коммунистическим флагом гораздо опаснее, чем под анархистским и левоэсеровским". [59. Там же. С.99].
                    [ 07.06. в распоряжение частей Махно прибыл бронепоезд. Махно просили держаться до последнего патрона. На бронепоезд были посланы люди из штаба Махно для корректировки действий. На самом же деле, как писал М.Алданов в очерке «Взрыв в Леонтьевском переулке», бронепоезд прибыл под командованием Ворошилова. «В этом поезде (броне) предполагалось захватить батька, союзника и соратника "комбрига Махно". Однако уже в то время у Махно было много своих людей в советских учреждениях, которые своевременно его предупреждали: "Ни в коем случае не ехать по вызову ни в Екатеринослав, ни в Харьков. Ибо каждый официальный вызов будет означать ловушку". Но, несмотря на предупреждение, Махно все же прибыл на бронепоезд, но вовремя покинул его, а людей его ждала трагическая участь.
                   08.06. Троцкий подписал приказ №133: «Перебежчикам Махно – расстрел».
                     В это самое время служба Левы Задова добыла сведения, касающиеся истинной цели прибытия бронепоезда. Лева Задов располагал сведениями, что бронепоезд должен арестовать батька Махно, который уходит в последнюю минуту, а штаб арестовали и через пять дней расстреляли в Харькове. Так было положено начало активных действий махновской контрразведки. Батько об этом всегда помнил, и Лева Задов всегда находился рядом с Махно, фактически являлся его тенью.
                      Член махновского культпросветотдела И.Тепер так писал о службе братьев Задовых: «Контрразведка была одновременно и органом военной разведки, и главным карательным органом. Агентура состояла почти исключительно из женщин, правда последние посылались на значительные расстояния, а агентурные сведения местного характера добывались у мест­ных крестьян». Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].  
                       07.06. к Махно вдруг на прославленном бронепоезде «Руднев» выехали Ворошилов и Межлаук, отправив телеграмму, чтобы держался до последнего. В бронепоезде был создан совместный штаб махновцев и 14-й армии. Поскольку Ворошилов был генералом без армии (принял под свое командование 2-ю армию Скачко, которая, по собственному признанию командарма, только и состояла из бригады Махно), то план его, повидимому, был прост: устранив Махно и наиболее ретивых его командиров, подчинить себе оставшиеся партизанские части. Вопрос: виделся ли Махно с Ворошиловым, а если виделся, почему тот не убил его? Может быть, момент был неподходящий. Вышел приказ Троцкого № 105 – «Перебежчикам к Махно – расстрел». 08.06. – новый приказ: «Конец махновщине!» – в котором махновцы объявлялись главными виновниками ни для кого уже не тайного разгрома красного фронта: «Кто является виновником наших последних неудач на Южном фронте и в особенности в Донецком бассейне? Махновцы и махновщина». В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    Під час кривавих боїв за Гуляйполе неподалік від нього на ст. Гайчур і Чаплине було зосереджено 3 тис. багнетів ЧА, котрі займали очікувальну позицію і не втручалися в бій між махновцями і білими. За розрахунками Троцького, білі мали безперешкодно допускатися в р-он махновців, а червоні загони після цього знищення мали б добити сильнішого, виснаженого в боях. Одночасно Троцький видає наказ про розстріл усіх, хто стане «під прапори Махна». Частина махновської делегації не встигла від’їхати зі станції Гайчур, була заарештована, відправлена до Харкова і розстріляні.
                      Тим часом повстанські частини, що були за Маріуполем відступили до Поліг і м. Олександрівська. До них несподівано перекинувся Махно, який вирвався з більшовицького оточення на станції Гайчур і де Ворошилов вичікував, щоб убити Махна. Але начальник штабу армії махновців Озеров, члени штабу Михальов-Павленко, Бурбига і декілька членів Військово-Революційної Ради (всього 8 чоловік) були по-зрадницьки схоплені більшовиками і страчені. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський.
                       Красный комбриг Е.Брашнев в очерке «Партизанщина» вспоминал, что застал Махно одного в пустом штабе в Гуляй-Поле (08.06.1919. ?): он не знал, где его войска, взирал на пришедших с равнодушным недоумением…. Брашнев жалел, что не убил тогда Махно. Но в тот момент он казался слишком жалким. В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                     Махно и его штабу, было, приказано явится на ст. Гайчур (в 20 верстах от Гуляйполя) для переговоров с К.Е.Ворошиловым (наркомом внутренних дел УССР и командующим 14-й армией). После разгрома белогвардейцами махновцев 09.06.1919. красноармейские части вошли в Гуляйпольский район для борьбы, как с белогвардейцами, так и с разгромленными махновцами. Части особого назначения под командованием комбрига К.Медведева и автобронедивизион арестовали в Гуляйпольском районе более тысячи махновцев из разбитых белогвардейцами полков. [52. А.И.Селявкин. В трех войнах на броневиках и танках,Харьков,1981,с.95].

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 19.

                 8-9 июня Махно (со станции Гайчур) телеграфирует Ленину и Раковскому (Ворошилову, Троцькому, Каменєву, – Архірейський Д.В.) о своем уходе с поста комбрига из-за необоснованных обвинений в заговоре и мятеже и "личной вражды Троцкого". (Махно вказував, що «центральна влада вважає несумісним з державним будівництвом» махновський рух і ворожість до повстанства переносить на особистість самого «батька»).
                   Ленін 10.06., ознайомившись з текстом телеграми, залишив на телеграфному бланку короткий напис: «В архів». Тому знову відповіді на телеграму не надійшло.
                    Получив, благодаря телеграмме, координаты Махно, Ворошилов приказал двинуть свой бронепоезд на станцию Гайчур. Однако заманить Махно в бронепоезд Ворошилову так и не удалось. Он выжидал. В результате выжидания бронепоезд был окружен белыми. Как писал Махно в книжке «Махновщина и ее вчерашние союзники – большевики», ему (трахнутому «великим и могучим» по самые гланды) пришлось выручать своих «палачей» из западни, для этого ударив в тыл белым небольшим конным отрядом при четырех пулеметах. Ворошилов через ординарца Махно рассыпался в изъявлениях благодарности и передал батьке послание, в котором опять, как ни в чем не бывало, просил навестить-таки его в бронепоезде и обсудить план совместных действий. Махно ответил, что ему известен приказ Троцкого и та роль, которая отведена в реализации этого приказа Ворошилову. Поэтому от визита в бронепоезд он отказался, но сообщил о своих планах: с рейдовой группой проникнуть в глубокий тыл Деникина и опустошить его. Письмо было подписано: «Ваш старый друг в борьбе за торжество революции». В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                 На заміну незабаром прибув комбриг 7-ї Української піхотної дивізії Круссер, але в ніч з 9 на 10 червня він загинув. Очевидці зазначали, що особливо білі тиснули у напрямку станції Пологи, аби залізницею прорватись до Олександрівська і перетнути таким чином шлях відступу з Криму армії Дибенка. Отже, захищаючи від денікінців рідні оселі, махновці вкотре рятували (окупаційні) червоні війська. Архірейський Д.В..
                  Ворошилов, командующий войсками, посланными против махновцев, торжествовал победу – руками белогвардейцев была практически уничтожена формировавшаяся Повстанческая армия. Ворошилов 9 июня 1919 г. (07.06. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський) телеграфировал Троцкому: "Махновия разбита Шкуро вдребезги, отдельные махнята вопят о защите и покорности Сов. Власти. Момент ликвидации этого гнойника самый удачный. Наша беда – отсутствие регулярных частей, которыми нужно занять махновский фронт и ликвидировать остатки банд. Состояние фронта требует экстренных мер. Нужно хоть одну регулярную дивизию для очищения всего Донбасса". [56. Там же Ф 199 Оп 1 Д 26 Л 2].  
                      09.06. по всій Катеринославській губернії починається полювання на Махна, який приїхав на своєму панцерному потязі на ст. Великий Токмак, де ще трималася оборона проти білих. На ст. Царевокостянтинівка зібралися махновські командири. Махно просив їх висловитися з приводу оголошення його поза законом. Махно вирішив піти з посади рад-командувача і надати дивізії можливість воювати проти білогвардійців, захищаючі «вільний район». 
                      Некоторые махновские части, не явившиеся в начале июня 1919 г. к Гуляйполю на призыв Махно, продолжали вести оборонительные бои против белогвардейцев. Части махновских командиров – В.Куриленко, А.Буданова, П.Калашникова – продолжали находились в составе Красной Армии до середины августа 1919 г., когда, арестовав политработников, они перешли в Повстанческую армию Махно. Первая повстанческая махновская бригада (командир В.Куриленко, политком Манкевич), состоявшая из четырех полков, в середине июня 1919 г. занимала оборону по линии Стулово-Инзовка-Азовское море, задерживая продвижение белогвардейцев к Мелитополю. [55. ЦГАСА СССР Ф 2283 Оп 1 Д 1 Л 1]. На эти махновские части не распространились репрессии, в отличие от махновских частей Гуляйпольского района, где организовывалась Повстанческая армия. В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно…. 
                      Сам Махно был предупрежден о возможности ареста и ушел с небольшим отрядом вдоль линии фронта в тыл к белым (?) для борьбы с ними. С ним ушли командиры, объявленные вне закона, – Ф.Щусь, С.Правда, П.Коробка, М.Никифорова. [54. ЦГАОР УССР. Ф 2579 Оп 1 Д 52 Л 60]. https://ru.wikipedia.org/wiki/Никифорова,_Мария_Григорьевна
[ Внезапно с отрядом всадников в несколько сот человек – в основном старых повстанцев 1918 года – Махно появился в Александровске и официально сдал дела дивизии. Председатель александровского исполкома Н.Гоппе попросил было его прикрыть город, но Махно сказал, что на это у него нет времени. Схватить его никто не решился, да и не пытался. Отряд ушел за Днепр, на правый берег, в тыл – но к красным. Через несколько дней комдив Дыбенко получил неожиданный и дикий приказ от своего бывшего подчиненного (Махно): оставить Никополь. Это был вызов. Махно ничего не забыл и не простил большевикам предательства.
                       Кичкасский мост через Днепр был забит толпами людей и гуртами скота; иногда появлялись битые, потерявшие всякое представление о ситуации на фронтах красноармейские части, требовали пропустить за Днепр немедленно, вклинивались в гущу людей: орали бабы, ревели быки, скрежетали орудия…. Наводить порядок на переправах выезжал сам Дыбенко, внушал ужас: описано, как командира какой-то растерявшейся части он на глазах народа, не разбираясь, как и что, для примеру, оборав, застрелил. Другого – тому повезло, оказался «братишка», матрос, – помиловал. Велел только развернуть людей на сто восемьдесят градусов и топать обратно, и, протопав километров пятьдесят или сто, окапываться и держать там позицию. В общем, послал на гибель – обычный грех, сопутствующий любому отступлению, когда верхи, потеряв контроль над ситуацией, бросают людей в огонь, чтоб получить хоть минутную передышку. Спас Днепр – естественная водная преграда, преодолеть которую с наскоку белым было невозможно. Выстроив по Днепру линию обороны, красное командование спешило, прежде всего, разделаться с остатками партизанщины и выжечь, если таковой наличествовал, всякий дух своеволия. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                      11-го, 12 июня в бронепоезде, где работал совместный штаб (махновцев и красноармейцев 14-й армии командующий Ворошилов) были арестованы все представители махновского штаба и спустя 5 дней расстреляны в Харькове как изменники. Несомненно, левацкая политика Л.Троцкого заставила Махно перейти в антисоветский лагерь. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева. Чтобы не отступать от последовательности, ска­жем, что «именно тогда Махно впервые нанес удар по красным...». Литературная газета,03.02.1989..
                     (Слід зауважити, що «Махно впервые нанес удар по красным» після аж 1,5 річної ВІРНОЇ служби московському агресорові, і то тільки тому, що: 1. «красные» послали Махно подалі на путина; 2. коли Махно просився повернутися до «красных», ті відмовили йому вдруге; 3. а коли, врешті-решт, московські окупанти Махна повабили пальчиком повернутися служити їм, той РАДО погодився в 1920 році).
                      Поки махновці прикривали відхід Кримської армії, червоне командування розпочало фактичні репресії проти них. 12.06. у Синельникове прибув Надзвичайний воєнний трибунал Донбасу на чолі з прихильником Троцького Г.П’ятаковим, який заарештував членів штабу махновської дивізії і незабаром (17.06.) розстріляв їх у Харкові. Звинувачення було стандартним: розвал фронту. Архірейський Д.В..
                       До 12.06.1919. Вільна Гуляйпольська федерація, що проіснувала як незалежна квазідержавна структура бл. 200 діб, припинила своє існування. Її північно-західні терени стали ареною боїв між «білими» та …кровавими. Причому, по селах, куди заходила ЧА, знищувалися махновські ради та фізично ліквідувалися «активні махновці». Червоноармійці ударом від с. Чаплине вибили білих з Гуляйполя, після чого почали негайно добивати «махновщину» в столиці «махновщини». Загін ЧК особливого призначення та панцерний дивізіон під загальною командою комбрига К.Медведєва заарештував бл. 1 000 махновців, частина з яких була розстріляна.
                       Залишки махновської бригади (6-7 тис. чол.) відступили у Північну Таврію до Бердянська та В.Токмаку, де продовжували тримати оборону в складі РСЧА, зберігаючи анархічний устрій. Тисячі селян-біженців з «вільного р-ну» подалися від білого терору на ПРАВОбережжя України.
                         Пройшло лише декілька днів після того, як Ворошилов радісно телеграфував у центр про те, що махновія розбита Шкуром, і настрій нового командарма змінився. 13.06. він звертається до Раковського з листом, в якому описує своє критичне становище і просить термінової допомоги: «Коротко повідомляю стан армії: 1) армії, я к організму, нема. Штаби і різні установи при армії – це в кращому випадку натовп нероб, а у гір­шому – п’яниці і саботажники ; 2) у постачаючих органах ні постачання, ні озброєння, ні обмундирування: частини до смішного невеликі, розкла­лися, босі, з опухлими і окривавленими ногами, обірвані. Артилерії ніякої, кавалерія небагаточисельна, дуже нага­дує своїх прадідів із Запорозької Січі. Настрій робітників Олександрівська достеменно махновський». В.Ф.Верстюк. Махновщина.  
                       15.06. в бронепоезде «Руднев» (Ворошилова) были схвачены члены штаба Махно Бурбыга и Михалев-Павленко и 17 июня, как изменники, казнены в Харькове. Несколько дней ревтрибунал 14-й армии работал на станции Синельниково: первые жертвы красного террора не превышали нескольких десятков человек. Среди них оказался и политкомиссар махновской бригады Озеров, присланный в штаб Антоновым-Овсеенко. 25.06. ревтрибунал судил его и приговорил к расстрелу: за все свои стратегические просчеты революционные вожди сполна рассчитались со своими подчиненными…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                       15.06.1919. білі захопили ст. Синельникове та впритул наблизилися до Катеринослава.
                       15.06. фронт проходив по лінії Ногайськ (сучасний Приморськ) – Верхній Токмак – Пологи – Гуляйполе – Гайчур. Цього дня на станції Мала Токмачка відбулась остання спільна нарада махновської керівної верхівки. Махно прямо пропонував направити рештки повстанського вояцтва на Мелітополь і Олександрівськ і йти у тил червоних за Дніпро. Вперті фронтові командири у черговий раз категорично відмовилися. Згоди не було, і це означало фактичний розкол руху на дві течії. Махно почав реалізовувати свій план, а Білаш, Куриленко і полкові командири залишились тримати фронт, покладаючись на долю і милість червоних (окупантів). Архірейський Д.В..
                       То були такі часи, коли люди дуже рідко йшли на компроміси, безкомпромісність вважалась вищим проявом революційного духу. В.Ф.Верстюк. Махновщина.  
Основні частини махновців залишилися воювати на фронтах проти білих, формально перебуваючи в складі ЧА. Махновська бригада В.Куриленка боронила м. Бердянськ. Частини ІІ махновської бригади командира В.Білаша вела бої біля Великого Токмака й Оріхова. Дибенко мав наказ повністю замінити махновців своїми «надійними» частинами Кримської армії.
                        Голова Олександрівського виконкому рад М.Гоппе та комбриг Дяченко в умовах облоги Олександрівська білими запропонували Махнові організувати спільну оборону Олександрівська від білих. Махно із загоном увійшли до міста, але за вимогою Троцького переговори з Махном були перервані і махновцям запропонували негайно залишити місто. Махно пішов за Дніпро, де вирішив на свій страх і ризик, самостійно зайняти ділянку антибілогвардійського фронту від Кічкаського мосту під Олександрівськом до Нікополя.
                     В июне (19) 1919 г. Н.И. Махно с отрядом (800-900 бійців) уходит из тыла белогвардейцев в район Александровска, в Черный лес (на Правобережну Україну). Там он собирает несколько тысяч своих приверженцев, контролируя Кичкасский мост через Днепр, препятствуя белогвардейцам переправится на Правобережье Украины. В дальнейшем под ударами белогвардейцев махновцы отступают к Елизаветграду (Кропивницкий). В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно…
                        Сегодня села Кичкас нет на карте, т.к. он затоплен водохранилищем, образовавшимся от гидроэлектростанции. Тогда оно находилось на обоих берегах Днепра и с древнейших времен там была переправа, а затем мост. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                        21.06.1919. обговорюючи причини успіху Денікіна на Південному фронті, член ВУЦВК і Раднаркому УСРР А.С.Бубнов звинувачу­ вав Махна не у відкритті фронту, а в потуранні всіляким авантюристам, занепаді дисципліни, розгулі анархії у вій­ ськах, що й призвело до падіння їх боєздатності. Приводом для наступу на махновщину став не прорив фронту, а рі­шення Махно скликати черговий з’їзд повстанців Гуляйпольського району 15.06.1919. для обговорення скрут­ного становища та проведення мобілізації додаткових сил для боротьби з Добровольчою армією. В.М.Волковинський. Батько Махно
                        22.06.1919. червону оборону біля Мелітополя було прорвано, а група генерала Виноградова з’єдналася з білогвардійцями, які вдарили по …(кровавим) з Криму. Комбриги ЧА Кочергін і Лещенко намагалися створити з махновців (з лайна) оборону (цукерочку) на мелітопольському та пологівському напрямках.
                        Троцький святкував перемогу над махновцями, пишаючись тим, що зумів розбити Махна чужими руками. 23.06.1919. Ворошилов вирішив офіційно прийняти махновські загони до складу своїх …(кровавих) частин 14-ї армії. Начальник штабу махновців Білаш здав справи фронту на ділянці Ногайськ – Ново-Миколаївка, яку продовжували боронити 6 полків і 3 групи махновців (бл. 4 тис. бійців, 100 кулеметів, 9 гармат, 2 панцерні поїзди). Разом з …(кровавими) на північ та захід відступили і махновці під командою Куриленка, Тохтамишева, Паталахи.
Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація.
                       [Чубенко розповідає: «Ми ж, незважаючи на те, що були оголошені поза законом, весь час були на фронті. Мене Махно відря­див у Великий Токмак, щоб я здав звітність новоприбулому начальнику постачання, тому що в нас несподівано помер начальник постачання тов. Ольховик.... Коли я приїхав на Великий Токмак, то здав новому начальнику постачання звітність і залишок грошей, яких було 482 000 крб., і в мене ще залишилося 3 млн. крб.». Далі Чубенко пише, що ці 3 млн. в нього намагалася відібрати Никифорова, уз в’язку з чим йому довелося терміново виїхати на ст. Федо­рівну. Лише наступного дня він на вимогу Махна повернув­ ся у Великий Токмак, де про конфлікт з Никифоровою до­повів «батькові». Махно був роздратований поведінкою Никифорової і кричав, що за це її треба розстріляти, так як гроші були призначені для організації повстання у тилу білих. Никифорова наполягала, щоб їй таки виділили час­тину грошей, тому що вона з своїм загоном анархістів вирі­шила пробиратися до Криму, де буде вести підпільну бо­ротьбу. Суперечка переросла у сварку, і ледь не дійшло до застосування зброї. Врешті-решт Махно виділив частину грошей Никифоровій…. Після конфлікту з Никифоровою Махно, за словами Чубенка, «пішов у штаб, де його вже чекав новий командир дивізії. Махно здав всі справи. Обмінявся з новим коман­диром дивізії записками. Той йому дав, що він прийняв усі справи, а Махно йому, що він здав. Після здачі штабу ди­візії Махно взяв з собою 65 відповідальних працівників, членів штабу і попрямував на фронт».
                      Білаш теж розповідає про сварку Махна з Никифоровою, а також про її план відправити терористичні групи до Москви, у ставки Денікіна і Колчака. В.Білаш згадував, що коли Ворошилов надіслав у по­льовий штаб махновців комісію для прийому частин, все відбувалося у спокійній обстановці, у зв’язку з чим на ст. Оріхове (23.06.1919.) було складено спеціальний акт. Білаш наводить його зміст так: …л) постачання і касу – 800 000 крб. та інше майно дивізії. Дивись В.Ф.Верстюк. Махновщина,1992,с.112-113].  
                      [В Оріхові Білаш передав по акту війська і матеріальну частину дивізії (бл. 55 тис. бійців, з яких 30 тис. беззбройних, 18 гармат, три бронепотяги, 100 кулеметів, також дивізійну касу – 500 тис. карбованців). Сам він, побоюючись арешту і розстрілу, перейшов у підпілля, але конфліктувати з більшовиками не став і навіть вступив артилеристом до однієї з червоних частин.
                         Самостійність, яку дав своїм полкам перед відставкою Махно, була використана махновськими підрозділами і командирами по-різному. Кавалеристи Щуся і кулеметники Кожина приєдналися до загону Махна. Паталаха відмовився підпорядковуватися червоним, кинувся у бій з білими за рідне село і загинув. Петренко-Платонов також відмовився відходити назад, 20.06. штурмом взяв Гуляйполе, але був відкинутий денікінцями. Розстрілявши незабаром червоних, які приїхали його заарештовувати, він зі своїми бійцями перейшов у денікінський тил партизанити. Анархісти Шуба і Чередняк залишили фронт і також пішли партизанити, але у тил до червоних. Зубков за власною ініціативою організував оборону проти білих на північ від Мелітополя, але червоні не тільки не підтримали його, а ще й обстрілювали з-за Дніпра, де зайняла позицію виведена з Криму І.Федьком Кримська армія. Давидов (махновець перейшов на службу до кровавих) за наказом Ворошилова спробував сформувати з «вірних» махновців нову бригаду, але вже не встигав.
                         На кінець червня фронт відсунувся до Дніпра і проходив вже по лінії Катеринослав-Херсон. Білі взяли Харків (25.06., за В.Верстюком), а 30.06. (28.06. за В.Верстюком) козаки Шкура захопили Катеринослав. Врятована Кримська армія того ж дня була реорганізована у Кримську дивізію 14-ї армії, комдивом залишився Дибенко, його заступником – Федько. Основна маса махновських формувань увійшла до складу саме цієї дивізії.
                                Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.]. 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). І пол. 1919 р. 21.

                     Влітку 1919 p., коли Катеринослав зайняли білокозаки генерала Шкура і почали відчайдушно грабувати місто, наляканий обиватель поніс коштовності і одяг у ломбард на збереження. Денікінці ломбард не чіпали, а махновці, вирішивши (?), що коштов­ності й одяг (в ломбардах) належать «буржуям», все, що знаходилося на збереженні, КОНФІСКУВАЛИ. Правда, через деякий час, коли містом пішли незадоволені розмови і навіть критично виступила преса, Махно дав наказ повертати коштовності і одяг тим, хто (1.) ДОВЕДЕ що здав їх під заклад (!!! тобто конфіскується НЕзаконно, а повернення вкраденого намагаються узаконити), (2.) не маючи інших засобів до існування (!!! тобто, коли в тебе ВРАЛИ не все, то те, що вже ВКРАЛИ поверненню крадіями НЕ підлягає. Ось таке ЛУКАВСТВО злодія-крадія Махна).
                    Вважаючи себе революціонерами (НЕ націоналістами), махновці («русское БЫДЛО») про­голошували, що ведуть боротьбу проти «несправедливого буржуазного (націоналістичного) ПОРЯДКУ» і «осіб багатого буржуазного класу», які є всенародними ворогами (бо «мы, многонациональный народ» відповідно до Конституції РФ ст.3 ч.1). Якихось особливих кри­теріїв у визначенні («врагов народа») цих осіб не було. Якщо військові, офі­цери старої армії, підлягали безумовному розстрілу, то цивільне непролетарське заможне населення підпадало під КОНТРИБУЦІЇ. Проведення їх, як і КОНФІСКАЦІЇ, і збирання (відбирання) одягу, було санкціоноване з’їздом (!!!!!), що відбувся в Олександрівську. Сума накладених на Олександрівськ, Катери­нослав, Бердянськ і Нікополь контрибуцій дорівнювала 140 млн. крб.. Правда, зібрали махновці лише 40 млн., до яких додали значні суми, конфісковані в банках.
                      [Отже, РОЗБІЙ: погроми, крадіжки, терор, конфіскації…, всіх національностей України, КРІМ жыдов, що займали керівні посади, було санкціоновано, тобто, фактично жыдовский БАНДИТИЗМ на окупованій Україні був УЗАКОНЕНИЙ тупорылыми махновцями, які навчилися тільки ВБИВАТИ і більше нічого. Можуть заперечити, що жыды ніколи не займали переважну більшість посад, щоб вплинути на ситуацію. Та коли взяти, навіть сучасне, СПІВВІДНОШЕННЯ кількости самих жыдов до кількости ВСІХ інших, разом взятих, національностей УНІТАРНОЇ України, в т.ч. і українців, та спів-поставити цю мізерну жыдовскую кількість і соціальне становище та ВАЖЛИВІСТЬ посад, які вони пообсідали своїми жопами «русского размера» (олігархи, депутати, держслужбовці…), то стає зрозумілою чому в Україні ПОСТІЙНЕ зубожіння та війна, на підтвердження застережень Закону Божого:
                      1. «…хто ДАЄ (голоси) багатому (олігархам), той ЗУБОЖІЄ». Притч. 22:16.
                    2. «НЕ можеш поставити НАД собою [царем] ИНО-сранца, який (моська, жыд… будь-який язичник) НЕ брат тобі», Втор.17,15.
                      Війна та зубожіння на окупованій Україні відбувається тому, що жыдам і будь-яким язичникам божества московського ВСЕ українське в Україні ЧУЖЕ, і в першу чергу НЕНАВИСНИЙ жыдам Дух Божий – Українська Мова, «що сповідує Ісуса Христа» під час сакральних Богослужінь, 1Ін. 4:2. Адже всім відомо, що жыды-иудеи Духа Божого за Бога НЕ визнають, як і Ісуса Христа – Націоналіста: коліна Іудиного, роду Давидового.
                       Таке богоборство та богохульство «русским языком» антихриста (1Ін. 4:3) на Духа Божого (1Ін. 4:2) жыдами відбувається тому, що жыжы служать мамоні – дияволові].
                    «Передайте от меня т-щу Махно, чтобы он берёг себя, потому что таких людей, как он, в России немного». Эти слова были сказаны П.А.Кропоткиным в июне 1919 г., когда в центральной России о Махно, кроме извращённых сведений, никакого другого материала не было. Проникновенный взор Кропоткина на расстоянии, по отрывочным фактам, узнал в Махно личность крупного исторического действия. Александр Андреев. Нестор Махно, анархист и вождь в воспоминаниях и документах.
                       У червні денікінці остаточно витіснили залишки Крим­ської армії П.Дибенка з Криму. Командуванням Півден­ного фронту вони підпорядковувалися штабу 14-ї армії, тобто Ворошилову і Межлауку, штабові, який, власне, крім частин Дибенка і Махна, інших майже не мав.
                       В оператив­ных и разведывательных сводках по тылу Донецкой губернии войск ВОХР ВЧК сказано в документе за 28.06.1920.: «В Гришинском уезде работает аген­турная разведка Махно – 5 женщин и 5 мужчин. (Донецкий областной государственный архив – ДОГА, фонд Р-1146,оп.2,ед.хр.57,лист8). Суда у Махно не было. Правда, летом 1920 года было создано подобие Фемиды. После того как под­ купленный Екатеринославской ЧК человек не смог осуществить ликвидацию Нестора Махно и его выявила махновская контрраз­ведка, была создана комиссия из трех человек, в которую вошла жена Махно – Галина Кузьменко. Комиссия выносила смертные приговоры всем, кто с оружием в руках покушался на махновцев. Как свидетельствовал сам Лева Задов, в функции контрразведки входила очистка армии батька Махно от лиц, сочувственно относившихся к революционно­му движению и Красной Армии.... Расстрел утверждал Махно...». Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева. (Життя давав Бог, а відбиав диявол).
                       28.06. 14-ту армію підпорядкували командуван­ню 12-ї. В свою чергу, 12-та армія з Західного фронту передавалася у розпорядження Південного. Так виникла Українська група військ Південного фронту.
                       Тим часом, Бюлетені наркомату внутрішніх справ, що містять звіт про події кінця травня і наступних місяців, більше нагадують оперативні повідомлення про фронтові дії: «…Стайківська вол(ость).: у руках банд. Зелений підтримує зв’язок з бандою, яка оперує у Канівському пов(іті). і має у себе григор’євський загін. Повстанці йдуть під червоним прапором, називають себе більшовика­ми і прибічниками Радянської влади. їх гасло: «Геть комуну, жидів, китайців і козаків!». Остаточна мета руху повстанців – взяття м. Києва з метою знищення комуніс­тів і євреїв».
                        При придушенні селянських повстанських виступів, як правило, використовувалися частини, сформовані з китайців, латишів, естонців, сербів, росіян, тому що українські частини діяли в таких випадках не­ ефективно, а то й переходили на бік повстанців.
                        В.Затонський: «Становище наше було досить складне…. Рятувала неор­ганізованість селянської маси...».
                              В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                       [ Когда весной 1919-го, несмотря на полное фиаско политики комбедов, хорошо зарекомендовавшей себя в России (Украина была богаче, бедняков в деревне было меньше, а те, что были, не сразу прельстились возможностью безнаказанно грабить односельчан в пользу власти), начались принудительные хлебозаготовки, деревня ответила угрюмым сопротивлением, и скоро дело дошло до вооруженных схваток.
                       Достаточно пролистать «Записки о Гражданской войне» Антонова-Овсеенко, чтобы получить представление о масштабах явления, столь неудачно поименованного бандитизмом, – это была самая настоящая крестьянская война против правительства, которое бросило на подавление мятежей более двадцати тысяч войск (лишь вполовину меньше, чем на «внешнем» фронте), при артиллерии и бронепоездах – что, впрочем, не обеспечило успеха.
                       Труднее пришлось с восстанием, вспыхнувшим в бедняцких – именно бедняцких, а не кулацких, – районах Литинского и Летичевского уездов: здесь повстанцы принципиально стояли за «подлинную» советскую власть, обвинять их в контрреволюционности было трудно, ибо даже их политические декларации не выходили за рамки жалоб, написанных «наверх» для выяснения нелепых, надоевших недоразумений.
                        Атаман восставших обращался к властям: «Все крестьянское население Литинского уезда в течение двух месяцев было узурпировано диктатурой кучки проходимцев, большей частью евреев, не избранных ими, почему крестьянство, сорганизовавшись, стало под красный флаг и сбросило навязанное ему правление евреев, называющее себя крестьянским. Город Литин и его уезд заняты красноармейскими крестьянскими войсками…. Порядок в городе образцовый, что засвидетельствует посылаемая для вручений сего делегация от всех групп трудового населения. Прошу не присылать во избежание братского кровопролития войск. Если есть хорошие агитаторы (не коммунисты) христиане (!!!), прошу прислать. Всем советским учреждениям мною приказано возобновить работы…». (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.252).
                       То, что кровопролитие – не метод справиться с крестьянскими восстаниями, – понимали прежде всего военные, на которых были возложены карательные функции: ужас заключался в том, что и войска, состоящие из тех же крестьян, трясло, и вот-вот могло начаться что-то неописуемое. Мобилизации в Красную армию были полностью провалены. Армия ненавидела ЧК. Разгром и даже поголовное истребление тыловых чрезвычаек при отступлении красноармейских частей были довольно типичным явлением. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                     Важливість пропаганди комуністичної ідеології розумів і москаль Троцький, але бачив її донесення рабам Московщини та свободолюбним України в різний спосіб, що і виклав в «Инструкции агитаторам-коммунистам на Украине».
                      Москаль Троцький про українців: …Ни для кого не секрет, что не Деникин принудил нас оставить пределы Украины, а грандиозное восстание, которое подняло против нас сытое украинское крестьянство. Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души ( https://ic.pics.livejournal.com/barabas_open/15254122/44311/44311_900.jpg ). В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный (для агресорів) дух, который кипит и бурлит, как самый грозный Днепр на своих порогах и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, который давал украинцам нечеловеческую силу в течение сотни лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок и одерживать над ними блестящие победы. Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только во время войны – каждый раз губили все завоевания украинцев. Потому они рано утеряли свою «самостийность» и живут то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией, то под Россией, составляя собой очень ценную часть этих держав. Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору…. Цит. за: Поступ. Інформ. вісник товариства Лева,1989,№17,с.6-7. https://ic.pics.livejournal.com/barabas_open/15254122/39002/39002_900.jpg
                             «Инструкция агитаторам-коммунистам на Украине», – речь Народного Комиссара тов. Троцкого к курсисткам. Праці Українського Наукового інституту, т. ХІІІ, Варшава, 1932, с.149-151. https://zn.ua/SOCIETY/desyat_zapovedey__ot_lva_trotskogo.html  
                        Військовий діяч, історик, археограф, підполковник Армії УНР Олександр Доценко (1897-1941), який під час Національної революції 1917-1921 рр.. служив осавулом (ад'ютантом) Головного отамана Армії УНР С.Петлюри і мав доступ до військових архівів, в 1932 р . в Варшаві опублікував збірку оперативних документів «Зимовий похід армії Української Народної Республіки (6.ХІІ 1919 – 6.V 1920)», що увійшли в 12-й том «Праць Українського наукового інституту». У передмові до видання автор зазначав: «Документи друкую я точно з усіма їх огріхами і помилками, не змінюючи « ані титли, ніже тії коми».
                    Москаль Троцький про москалів: Русский народ нам нужен лишь как навоз истории. Россия – наш враг. Она населена злыми бесхвостыми обезьянами, которых почему-то называют людьми…. Нет ничего бездарней и лицемерней, чем русский мужик. Мы должны превратить Россию в пустыню, населённую белыми неграми, которым мы дадим такую тиранию, какая не снилась никогда самым страшным деспотам Востока. Разница лишь в том, что тирания эта будет не справа, а слева, не белая, а красная. В буквальном смысле этого слова красная, ибо мы прольём такие потоки крови, перед которыми содрогнутся и побледнеют все человеческие потери капиталистических войн. Крупнейшие банкиры мира из-за океана будут работать в теснейшем контакте с нами. Если мы выиграем революцию, то раздавим Россию и на погребальных обломках её укрепим власть сионизма, станем такой силой, перед которой весь мир опустится на колени. Мы покажем, что такое настоящая власть. Путём террора, кровавых бань мы доведём русскую (? фіно-тюркську) интеллигенцию до полного отупения, до идиотизма, до животного состояния…. А пока наши юноши в кожаных куртках – сыновья часовых дел мастеров из Одессы и Орши, Гомеля и Винницы умеют ненавидеть всё русское! С каким наслаждением они физически уничтожают русскую интеллигенцию – офицеров, академиков, писателей!, – цитата Троцкого приводится в книге А.А.Смирнова «Русские атаманы» (СП-б.,2002,с.197), как источник указана газета «Наш путь», издававшаяся ЦК Русской Фашистской партии в Харбине (Китай) в 1933-1938 гг.. https://ru.wikiquote.org/wiki/Лев_Давидович_Троцкий
                      В контексті порівняння москалями націоналістів (слов’ян Руси) та інтернаціоналістів (фіно-тюркського гібриду) Московщини, наведемо їх характеристики і царем Пєтєй-1 («папа» з фінського племені меря, мати Наришкіна – тюркського іля каракереїв, а НЕ караїмів).
                      Москаль цар Пєтя-1 про москалів: «С …европейскими народами можно достигнуть цели человеколюбивыми способами, а с руССким (финно-тюркским гибридом) не так: если бы я не употреблял СТРОГОСТИ, то бы уже давно не владел руССким государством и никогда не сделал его таковым, каков он теперь. Я имею дело НЕ с людьми, а с ЖИВОТНЫМИ, которых хочу ПЕРЕДЕЛАТЬ в (реги-)людей». Петя 1, Трехсотлетие дома Романовых 1613-1913,с.132-133.
                      Москаль цар Пєтя-1 про українців: «Малороссийский народ и зело умен и простодушен: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро ПОСЯГНУТ на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы, и российское царство останется не в авантаже». Д.Л.Мордовцев (1830-1905). Ирод: Тень Ирода.": ТОО "Глаголъ"; Ставрополь; 1993. http://az.lib.ru/m/mordowcew_d_l/text_0760.shtml
                        Буквально накануне григорьевского мятежа в докладе «о борьбе с тыловыми восстаниями» он вновь предлагает: назначить новый съезд Советов Украины, «внести разъяснение по земельному вопросу», упразднить центральную украинскую ЧК, подчинить местные ЧК исполкомам Советов, упразднить продотряды, запретить работникам на местах третировать население именем Москвы…. (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.154).
                        Не у одного Антонова-Овсеенко была ясная голова. Член правительственной комиссии по продовольствию Ефимов сообщал в центр: «карательными отрядами украинских крестьян успокоить никак нельзя будет» – и умолял для начала изменить название партии большевиков-коммунистов хотя бы на «большевиков-общественников», потому что крестьяне так ненавидят слово «коммуна», что не могут его слышать. (Антонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне,т.4,М,Л,1933,с.258).
                      Троцкий был не одинок. Романтическая большевичка Александра Коллонтай писала в то время: «На Украине сейчас, после закрепления власти за рабочими и крестьянами, начинает постепенно выявляться неизбежная рознь между этими несливающимися социальными элементами… мелкобуржуазное крестьянство целиком враждебно новым принципам народного хозяйства, вытекающим из коммунистического учения…». (Известия Временного рабоче-крестьянского правительства Украины,Харьков,1919, 1 июня 1919 г.). Но если «целиком враждебно», то не следует ли его поголовно истребить, так же как и казачество? О том, что мысли такого рода, мысли, так сказать, обобщающие являлись в партийные головы, свидетельствует текст объявления одного из уездных военкомов, который всех трудящихся подразделил на особо благонадежных и менее благонадежных в политическом отношении: к последним, естественно, «относятся крестьяне и прочий распыленный элемент». (Известия Временного рабоче-крестьянского правительства Украины,Харьков,1919, 12 февраля 1919 г.)].
                       [ По Херсонской губернии, куда изливался поток бегущих из Крыма, слонялись банды дезертиров, получивших среди крестьян насмешливое название «житомирские полки» – за то, что они коротали время, скрываясь в жите, во ржи, промышляя грабежом и убийством. К ним присоединились, почувствовав гнильцу и неопределенность момента, местные криворожские бандиты (?), руководимые знаменитыми Скляром (Чорний Ворон. https://uk.wikipedia.org/wiki/Скляр_Микола) и Сидором (?), прозванным за свой огромный рост «полтора Сидора»: «Это был зверь в образе человека, он мало того, что убивал, но вырезывал сердце, такую операцию он проделал на станции Белая Криница над одним матросом и одним красноармейцем латышского батальона». (А.Кривошеев. Воспоминания о XIII армии. В кн.: Гражданская война. Сборник,М,1923,с.199). В той же Белой Кринице «полтора Сидора» был все же схвачен красными и убит. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                         (Маємо на увазі, що Голованов – москаль).  
                         Пройдя, после заочного обмена любезностями с Ворошиловым, с отрядом своих повстанцев через Александровск и не обращая внимания на настойчивые мольбы предгубисполкома товарища Гоппе защитить город от белых, Махно перешел на правый берег Днепра и углубился в пустоватое пространство красного тыла, в пространство, где по деревням еще шатались атаманские недобитки, а в городах стояли красные гарнизоны, прочие же части после подавления мятежа были двинуты против Деникина (Контрразвед­чики во главе с Левой Задовым последовали за Махно, Т.А.Беспечный). Этот урок – передышки в сравнительно глубоком красном или белом тылу, когда воюющие стороны скованы напряженной борьбой и не могут позволить себе роскошь отвлекаться на рейдирующий позади фронта партизанский отряд, – Махно усвоил прекрасно. Впрочем, он все же напомнил большевикам о себе, совершив внезапный налет на Елисаветград – с целью освобождения из местной тюрьмы заключенных там махновцев и анархистов, но налет закончился неудачей, гарнизон города мужественно защищался, и махновцы отскочили сильно потрепанными. Это был первый открытый выпад против недавних союзников.
                        Вообще же в это время – хоть счет шел буквально на часы и отряд находился в постоянном движении, шли на тачанках, останавливаясь на отдых на три-четыре ночных часа, – Махно проявляет некоторую нерешительность. Разрыв с большевиками его, пожалуй, травмировал. К тому же, перейдя с левого берега Днепра на правый, он оказался оторванным от своего района и вступал на территорию, контролируемую Григорьевым, который, несмотря на разгром и обещанную за его голову награду в полмиллиона рублей, все еще не был пойман и продолжал трепать красных уцелевшими небольшими отрядами. Теперь уже Махно нельзя было избежать встречи с мятежным атаманом. Встреча произошла в конце июня возле села Петрово, километрах в шестидесяти от линии фронта. О подробностях ее мы знаем из показаний Алексея Чубенко, которые тот дал ГПУ в 1920 году. Проверить их невозможно, сравнить не с чем. Поэтому вопрос – доверять ли целиком или принять как некую условную, приемлемую для ГПУ версию событий – остается проблемой для каждого читателя. В.Я.Голованов].
18.01.2019. Ідеолог українського націоналізму, Сир. 15:17-18.