August 5th, 2016

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 1.

1918.

Махно – КРЕПОСТНОЙ (на службе) «неведомой зверюшки».

               Найбільшою пре­тензією, яку Махно та його про­вінційно-анархістське оточення мало до (України) Центральної Ради, була нездатність останньої розв'язати аграрну проблему. Бажання, на­міри, офіційні висловлювання та декларації українських політиків з цього приводу Махно серйоз­но не сприймав, практична ж аграрна політика Ради фактич­но була ніякою, хоча це, мож­ливо, і можна пояснити деяки­ми об'єктивними причинами. На цьому фоні Махно виключно ПОЗИТИВНО оцінив (солодкі ОБІЦЯНКИ облесливого диявола, які сатана НЕ збирався виконувати) російських (ЧУЖОземних) біль­шовиків, які ого­лосили (ПРИВАБЛИВИЙ шлях до пекла) декрет про землю.
                [Как повествуют московские поговорки о ЗАВИСТИ, основанной на убеждении, что где-то лучше, другим достаётся больше и т.п., московський 3,14-дарасс Махно ПОЗАВИДОВАЛ, что «В чужих руках всегда толще»! хер московского ё..ря, что «В чужой жопе всегда толще» ино-СРАНЫЙ и вонючий «великий и могучий».
                Не понимаю я хахлов (Махно), которые говорят: «Вот, в России жизнь лучше! Там хоть какой-то порядок, не то, что у нас!» Блин, да простят меня дамы, читающие мой дневник, в чужих руках х.. всегда толще! http://mat.pifia.ru/wiki/В_чужих_руках_хуй_всегда_толще  
              Чужой кусок всегда кажется слаще, чужая жена – всегда краше, чужие проблемы – всегда легче, чужое здоровье – всегда крепче, всегда интересней чужая работа – и только свое ценить неохота.
                  Обмоскалений – за духом антихриста Махно, як будь-який реги-анал, сприймав Московщину через свою, роздовбану «великим и могучим», жопу, а Україну сприймав через черево. Взаємостосунки з Богом – з Україною Махно вистроїв на споживацьких відносинах: «Ты – мне, я – Тебе»; питання дружби/ворожнечі з Україною махновці поставили в залежність від того, що Україна дасть або не дасть колаборантам, а не які примножені таланти громадяни України повернуть Богові – Україні, щоб зробити СВОЮ ж домівку краще. А щоб Україну «пакращаты», за задумом (будь-якого) лугандона Махна, необхідно ВІДІБРАТИ, не допустити, ЗНИЩИТИ «русским языком» антихриста (1Ін. 4:3) спочатку Українську Мову-Духа Божого (1Ін. 4:2), а вже потім – українську Державність і українську Церкву].
                 Українську Центральну Раду (УЦР), незважаючи на її соціалістичну природу, суб'єктивно розглядав як шовіністично(?)-націоналістичну організацію, отже, (справедливо) ледь не як контрреволюційну силу, тому у збройно-політичному конфлікті між УЦР та Раднаркомом РСФРР (межа 1917-1918 pp.) Махно підтримав виключно (московського агресора) більшовиків. Його скептицизм стосовно УЦР значно збільшився після (міжнародного визнання державности України) укладання нею Брестського миру з країнами Четверного блоку у січні 1918 р.. Махно однозначно трактував просування німецько-австрійських збройних формувань територією України як окупацію батьківщини військами монархічних, отже, контрреволюційних держав (а московських рабовласників невільник Махно визнавав за своїх).    
                  На початку січня 1918 р. керівник Червоної гвардії Олександрівська Богданов оголосив повстання проти Центральної Ради, закликавши на допомогу анархістські загони Махна та М.Никифорової. Незабаром з’їзд у Гуляйполі приймає резолюцію про ЗБРОЙНУ боротьбу проти Центральної Ради, військові частини якої контролювали Олександрівськ. З 04.01.1918. загін Махна (бл. 200 чол.) брав участь у боях (проти ЦР) за Олександрівськ. Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.)
                  [ В последних числах декабря (1918) он с довольно большим отрядом появляется в Александровске. Сам Махно пишет, что выступление было вызвано известием о том, что войска Центральной рады заняли Кичкасский мост через Днепр, чтобы пропустить на Дон к Каледину несколько снявшихся с германского фронта эшелонов с казаками. Гуляйпольский совет решил выступить на стороне большевиков (московских оккупантов) вместе с красногвардейским отрядом некоего Богданова, который пытался отбить мост и задержать эшелоны.
                  Характерно, что Махно однозначно определяет намерения казаков – двигаться не просто на Дон, но непременно к Каледину, – повторяя тем самым один из самых расхожих …(коммунистических) МИФОВ о коренной, глубинной контрреволюционности казачества. Верхнедонское восстание – по духу отчасти напоминавшее махновщину, но, как и всякое незрелое народное движение, оказавшееся под чужими, в данном случае белыми, знаменами, – вспыхнуло зимой 1919 года никак не из-за того, что казачество не приняло революционных преобразований. Оно их ждало, но не дождалось. Власть Советов утверждала себя нахраписто – путем интриг и демагогии, силы и грубой лести, совсем не считаясь с чаяниями и нуждами населения донских станиц.
                  Выступая против казаков, гуляйпольцы еще не знали, что и сами, только в иных выражениях, будут новой (московской оккупационной) властью ПРОКЛЯТЫ и без пощады УСМИРЕНЫ и что летом 1921-го, ища спасения от преследователей, Махно с последней надеждой кинется в становище «врагов», в сторону Кубани и Дона – но никто уже на этой выжженной (благодаря усилиям Махно) земле не отзовется ему.
                  Отряду Богданова и гуляйпольцам удалось захватить Кичкасский мост, и 7 января 1918 года здесь начались переговоры с казаками. Казаки сдавать оружие отказались, заявив, что их 18 эшелонов и сил пробиться у них хватит. Ночью случился бой, который при желании может быть истолкован в героическом для революционных сил плане, но на самом деле, конечно, он был решен неохотой казаков получить случайную пулю по дороге домой.                   На следующий день они согласились сдать винтовки и проходить лишь с седлами и лошадьми. Самое удивительное, что разоружение фронтовиков, для которых за несколько лет война стала второй профессией, произвел отряд, в котором, начиная с командира, никто не знал толком, как обращаться с оружием. Правда, вид у черногвардейцев «был страшен и суров: пулеметные ленты с патронами на плечах, за поясами торчало по два револьвера, из голенища выглядывали чеченские кинжалы… Но толку было мало. Никто не обучен. Все, знающие военное дело, бросив фронт, сидели по домам». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т. X.,1928,№3,с.196-197). Офицеров, которые не хотели срывать погоны и сдавать револьверы, без особой злобы бросали с моста в Днепр…. Казаки простояли в Александровске еще пять дней, подвергаясь усиленной обработке большевистских и лево-эсеровских агитаторов, обещавших Дону широчайшую автономию, потом, оставив на улицах кучи конского навоза, ушли. В знак возвращения к нормальной (!!!) жизни ревком наложил на городскую буржуазию контрибуцию (!!!) в 18 миллионов рублей.
                    В этих событиях командовал отрядом гуляйпольцев старший брат Н.Махно Савелий. Сам же Н.Махно пристроился при ревкоме (где состояла и Маруся Никифорова) на должность и незаметную, и неблагодарную – разбирать дела «врагов революции», которых наарестовал Богданов и которые, как скот, томились в арестантских вагонах, прицепленных к эшелону его отряда. На своей бумажной должности Махно превращался во вполне обычного провинциального советского уполномоченного. Махно ничего изменить не мог, но бесился: «народовластие», осуществляемое через партийных чиновников, отвращало его.
                   «Уже теперь, – говорил я друзьям, – видно, что свободой пользуется НЕ народ, а партии. Не партии будут служить народу, а народ – партиям. Уже теперь мы видим, что в делах народа упоминается одно лишь его имя, а вершат дела партии». (Махно Н.И. Великая русская революция на Украине,Париж,1929,с.138-141).
                   Получение из Гуляй-Поля телеграммы о появлении в селе (врагов Махна) отряда Центральной рады дало Махно повод заявить о своем выходе из ревкома и вместе с отрядом убраться прочь из Александровска, чтобы начинать «подлинную революцию» в деревне.
                    Мы глубоко заблуждались бы, думая, что в начале 1918 Гуляй-Поле было той «столицей анархии», а Махно ее столь же безраздельным хозяином, как это оказалось в 1919-м. Его авторитет оспаривали ораторы различных партий; в т.ч. как-то раз схлестнулся с ним на митинге большевик, местный уроженец, тоже кучеров сын и с Махно почти одногодок Михаил Полонский. 1919 судьба столкнула их насмерть, а пока что клеймил Нестора за анархистскую демагогию ладный матросик, что так и ходил по селу в революционной флотской форме и бескозырочке с названием черноморского крейсера – «Иоанн Златоуст». Крестьяне же, размежевав землю и поделив захваченный осенью инвентарь, к политике утратили всяческий интерес и предоставляли ораторам спорить до хрипоты. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                   Во время правления Центральной рады крестьянство махновского района пассивно встретило закон о праве владения землей до 40 десятин на хозяйство. Гуляйпольская группа анархистов хотя и критиковала Центральную раду, но большой поддержки себе в этом со стороны крестьянства не получила. М.Кубанин. Махновщина.
                Собственность на землю в пределах до 50 десятин Центральной Радой НЕ отменялась. Временный земельный закон был утвержден 18.01.1918.. [Українська Центральна Рада: док. і матеріали: у 2т.,К,1997,т.1,с.128–130].
                 [ Анархісти вважали, що ця революція їхня, що вони, як і більшовики, можуть проводити «експропріацію експропріаторів» для розбудови своїх організацій. Та більшовики відразу відчули небезпеку з їх боку і почали переслідування анархістів з початку 1918 р.. На Московщині відбулися арешти та страти керівників ідеї анархізму, заборона друкуватись, загони анархістів відправлялися на «німецький фронт» (в Україну). В Москві влада поставила ультиматум анархістам, у зв’язку із захопленням машини голови місії «Червоного Хреста», який був таємним «зв’язківцем» більшовицького уряду з керівництвом США. На теренах УСРР навесні 1918 р. масових арештів анархістів не було, тому що влада намагалася використати їх потенціал для формування загонів оборони рад-республіки. Та ще з кінця 1917 р. анархісти вже твердили, що Жовтневий переворот – лише пролог до анархічної «ІІІ революції», яка мала знести диктатуру більшовиків, владу взагалі, встановивши анархічний комунізм.
                  18/19.02.1918. німецькі війська почали наступ у глиб України, 27.02. до них приєдналися австро-угорські дивізії (всього бл. 400 тис. осіб). У В.Ф.Верстюка зазначено 450 тис..
                  Когда весной в Донбасс пришли австро-германские оккупанты (?), Лев Задов с красногвардейским отрядом отступал от Юзовки, Дебальцево, Луганска до Царицына, отбива­ясь от казачьих войск генерала Краснова. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                  22.02.1918. ЦВК Рад України створив Надзвичайний комітет оборони, а наступного дня (23.02.) звернувся до трудящих республіки з відозвою створювати збройні загони, знищувати залізничні колії, вивозити хліб (в надійні місця – на Московщину), промислове обладнання.
                  Надо сказать, что партизанское движение возникло повсеместно после обращения Украинского советского правительства 23.02.1918. к рабочим и крестьянам дать ОТПОР немцам и ПЕТЛЮРОВЦАМ (українській владі). В то время за оружие брались все, кому дорога была СОВЕТСКАЯ власть (московського окупанта), а таких было очень много (3Езд. 8:1). Поэтому в отрядах Нестора Махно были (антихристи, 2Ін. 1:7) большевики, левые эсеры, анархисты, рабочие, крестьяне: бедняки, середняки и сельские богатеи. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                   У грудні 1917 р. до Катеринослава прибуло багато матросів Кронштадту та Севастополя, котрі всіляко підштовхували населення проти Центральної Ради. Конфлікт між місцевою радою та адміністрацією ЦР в Катеринославі розв’язався в кінці грудня 1917 р. збройним заколотом на користь місцевої ради та більшовиків.
                   На початку березня до Катеринослава завітали одеські анархісти, які разом із бойовиками з «Асоціації незалежних анархістів» захопили тюрму, звільнили з неї 10 анархістів, роззброїли (обмоскалену) жидівську самооборону та міліцію, почали вуличні бої з більшовицькими загонами (з жертвами). Військово-революційний штаб Катеринослава роззброїв анархістів; заарештовано бл. 200 чол., але постановою Катеринославської ради вони були звільнені. Більшовики встановили в місті військовий стан. Коли німецькі війська підходили до Катеринослава, а владні структури евакуювалися, анархістські загони захопили місто, провели арешти більшовиків. Загони Ф.(О)Мокроусова, О.Порубаєва, М.Никифорової, анархістів ім. Бакуніна обороняли Кривий Ріг і Катеринослав. Деякі керівники Таврійської та Донецько-Криворізької республік (Гуляйполівська волость формально була зарахована більшовиками до цієї «республіки») сподівалися, що їхній «суверенітет» уможливить уникнути фатального зіткнення з сильним ворогом. Катеринослав був окупований (? лугандон Савченко обізвав німецьких наймитів українського уряду, що воювали за харчі на підставі офіційного міжнародного договору, бо Україна не мала достатньо війська для боротьби з московським окупантом) 04.04.1918.. Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.)].
                   Після жовтневого перевороту чорногвардійські загони М.Ннкнфорової і Н.Махна стали підпорядковуватися наркому Радянської Росії по боротьбі з контрреволюцією на Півдні В.Антонову-Овсієнку, від якого безпосередньо отримували кошти на військово-організапійні потреби. Збереглася записка про отримання Никифоровою 11 грудня 1917 р., у день прибуття наркома до Харкова, авансу від нього на суму 300 крб. (Ростовський обласний державний архів РФ,Ф.3440,Оп.1,Спр.5,Арк.4-5). На Никифорову покладалося сформувати у степовій Україні кавалерійські частини ЧА. Збереглася позначка в касовій книзі В.Антонова-Овсієнка: «Никифоровій – начальнику кавалерії Таврійської і Херсонської губернії – 5 тисяч карбованців». (Ростовський обласний державний архів РФ,Ф.3440,Оп.1,Спр.5,Арк.7-8).
                  Анархо-комуністичні формування були найбільш радикальними загонами у затвердженні військовими засобами радянської влади в Україні. В організації терору на початку 1918 р. вони навіть випереджали більшовиків. Надзвичайний комісар Раднаркому Росії С.Орджонікідзе, який в цей час знаходився на Катеринославщині, повідомляв Антонова-Овсієнка: «Никифорова в Олександрівську наробила справ, треба негайно її забрати звідти». (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.57,Оп.2,Спр.160,Арк.43). Таким чином, отримання анархо-комуністичними загонами у лютому 1918 р. статусу червоноармійських частин стало наслідком усталених військових зв'язків більшовиків і анархістів. Анархо-більшовицькі формування були знаряддям РКП(б) у проведенні військово-комуністичноі політики Леніна і Троїцького. Вони збирали з заможного населення контрибуції, продрозверстку, розправлялися з своїми ідейними супротивниками. "Махно и Украина", Бордульов С.В.
Військовим контингентом гуляйпільського …(кривавого) полку, за свідченням О.Чубенка, стали 5000 демобілізованих солдатів старої російської армії (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.5,Оп.1,Спр.153,Арк.4). Махно у своїх споминах сповіщає про дещо іншу чисельність частини. У березні 1918 р. полк складався з шести рот по 200-300 чол. кожна, націо­нальної єврейської роти і кавалерійського загону в декілька сотень чоловік. Також були сформовані санітарні загони і підго­товлені приміщення під шпиталь. (Н.Махно. Русская революция на Украине от марта 1917 по апрель 1918,Париж,1929,с.198). Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: селянський захисник чи кримінальний злочинець? Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998. 
                  Формально загони Махна і Никифоровой визнали владу (московського окупанта) командуючого збройними формуваннями більшовиків на Півдні України В.Антонова-Овсієнка. Бойовики-анархісти допомагали московським більшовикам утвердитися в Олександрівську, продовжували, але вже більш радикальними методами, роззброювати ешелони донських козаків на Дніпрі в районі Кічкасу. Це дозволило Махну значно збільшити свої власні військові сили і краще їх озброїти. За деякими даними, до весни 1918 р. формування Махна нараховували до 5 тис. бійців.
                   Анархісти України, включно з чорногвардійцями, як і анархісти Росії, принципово не підтримували більшовиків у їхніх спробах домовитись у Бресті з центральними державами. Але коли справа дійшла до війни між німцями (союзниками УНР) і більшовиками, анархістські бойовики volens nolens ставали на бік …(московського агресора): такі-сякі, але ж революціонери. Махно не був винятком. У березні 1918 р. формування Махна – Антонов-Овсієнко визначив його як полк, що складалася з сімох рот, зокрема і (обмоскаленої) жидівської, які нараховували від 200 до 220 бійців кожна, кавалерійського загону в кількасот вершників, окремих мобільних санітарних лазаретів. Антонов-Овсієнко (з найближчих крамниць воєнторгу https://pbs.twimg.com/media/C6bsW99WUAAxPJ6.jpg ) передав Махну (на станції Пологи) гармат, 12 вагонів снарядів до них, 5 вагонів гвинтівок (3 тисяч. за В.Савченко) і вагон набоїв. Імовірно була надана і фінансова допомога. Формально цей полк очолював колишній царський офіцер і земляк Махна А.Волох, а сам Махно значився комісаром і начальником штабу за сумісництвом.
                    (Слід зрозуміти ватою, що вся ця зброя для вбивства, отримана від московського окупанта колаборантам Махном, була направлена проти законної української влади та її німецьких союзників, які з московським агресором воювали в Україні за харчи, за умов ВІДСУТНОСТИ чисельної української армії, зброї, амуніції та грошей для оплати німецько-австрійським наймитам).  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 3.

Вбивство українського опонента – як аргумент реги-махновців у дебатах.

               Унікальним свідченням є спогади Махна про протиборство з українськими есерами у Гуляйполі в січні-середині квітня 1918 р., яке врешті скінчилось роззброєнням махновців ще до приходу військ Центральної Ради. Зі спогадів Махна видно, що на початку 1918 р. в Гуляйполі існували впливові організації українських есерів та українська «Просвіта». Українські організації оголосили гуляйпільських анархо-комуністів граб­іжниками, які ігнорують навіть закони революції. Прибічники Центральної Ради провели збори демобілізованих солдатів-фронтовиків, закликали їх «зорганізуватись і взяти владу у свої руки». На загальному мітингу у Гуляйполі лідер українських есерів прапорщик Павло Семенюта заявив, що незабаром у Гуляйполе прибудуть війська Центральної Ради, і анархістів тут вже ніхто не побачить. [Махно Н. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 г.),кн.1,Париж,1929,Репринтное издание (К,Україна,1991),с.147, 182, 186].
                 Махно засвідчив, що українські есери Гуляйполя одержали на формування загонів фінансову допомогу місцевої єврейської общини. [Махно Н., там же,с147-148]. В ті дні на бік українських орган­ізацій перейшла і частина росіян Гуляйполя на чолі з лівим есером Миргородським. [Махно Н., там же,с186]. Лише шляхом репресій і терору – арешту керівників єврейської общини і ВБИВСТВА у ревком і лідера українських організацій прапорщика Павла Семенюти – Махну та його анархо-комуністичній зграї недовго пощастило утриматись у Гуляйполі. Після переговорів рев­кому з лідерами українських організацій, в т.ч. Дмитренком, обидві сторони відмовилися від збройного протистояння. Але продовжувалась ідейна боротьба на щоденних мітингах у Гу­ляйполі і районі, які влаштовувались українськими організац­іями. [Махно Н., там же,с.147-148, 189-194, 196].
                  У березні 1918 р. Махно разом з ревкомом та радою робіт­ничих депутатів Гуляйполя розгорнули організацію «вільних батальйонів» на допомогу (московських окупантів) ЧА і одержали від нар­кома Антонова-Овсієнка, його помічника Беленковича 6 гар­мат, 3 тис. гвинтівок, два вагони патронів і 9 вагонів снарядів. Вже 8 квітня анархо-комуністичний загін махновців у кілька сот чоловік відправився на фронт. [Махно Н., там же,с.198-201]. До інших батальйонів були допущені всі бажаючі, в основному ко­лишні фронтовики, в т.ч. українські есери. [Махно Н. кн.2: Под ударами контрреволюции (апрель-июль 1917 г.),Париж,1936,Репринтное издание (К,Україна, 1991),с.9]. Гуляйпільський полк «самооборони» очолив лідер українських есерів прапорщик Аполлон Волох. Разом з своїми прибічниками прапорщиками І.Волковим, Л.Сахно-Приходько, О.Соловеєм, Підоймою, В.Шаровським, Т.Биком і головою «Просвіти» Дмит­ренком він організував збройний виступ Гуляйпільського полку. [Махно Н. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 г.),кн.1,Париж,1929,Репринтное издание (К,Україна,1991),с.210]. В ніч на 16 квітня повсталі заарештували членів ревкому та ради Гуляйполя, роззброїли і наполовину заарештували відкликаний з фронту анархо-комуністичний махновсь­кий загін. Велику допомогу прибічникам Центральної Ради подала єврейська рота. [Махно Н., там же, с.206; Махно Н.,кн.3: Украинская революция (июль-де­кабрь 1918 г.),Париж,1937,Репринтное издание (К,Україна, 1991),с.16-17]. Як писав Антонов-Овсієнко, «Махну з 80 кавалеристами вдалося прорватися до нашого бронепоїзда». Останній знаходився на станції Гуляйполе і за наказом Беленковича відкрив вогонь по повста­лим. [Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. В 4-х томах,т.2,-М,-Л,1928,с.229].
                   Поразка махновців у Гуляйполі спростовує твердження Махна про підтримку трудовим населенням Гуляйполя (16 тис. жителів) та всієї України анархо-комуністичних ідей. У спогадах Махно склав фальшиву версію про відсутність його у Гуляйполі під час збройного виступу на підтримку Централь­ної Ради. Подібні антикомуністичні виступи мали місце тоді в Єлисаветграді, Севастополі, Алушті, Бердянську, Маріуполі та інших містах. Епізодом про ПОРАЗКУ анархо-комуністів у Гуляйполі, ПРОКЛЯТТЯМИ на адресу (українців в Україні) прибічників Центральної Ради закінчив Махно першу книгу своїх спогадів. [Махно Н. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 г.),кн.1,Париж,1929,Репринтное издание (К,Україна,1991),с.203-211].
                       Гаряев П.І., Гаряева Л.П., Типаков В.О. (Сімферополь). Мемуари Нестора Махна як джерело з ідеології та практики махновщини. Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998.

                   2-ї революційної армії Антонова була сформована з місцевих анархо-більшовицьких загонів і закривала катеринославський напрямок. Махнові було доручено обороняти Чадлине (Чаплине). Але особовий склад полку відмовився виступати на фронт і 15.04.1918., під командуванням колишніх офіцерів підняв повстання, визнав владу Центральної Ради. Для придушення заколотників (?) Антонов-Овсієнко відправив бронепоїзд Беленковича, який встиг до Гуляйполя і відкрив по повстанцях нищівний вогонь. Як писав згодом Антонов, тільки завдяки цій підтримці «Махнові з 80 кавалеристами вдалось прорватися до нашого бронепоїзду». "Махно и Украина", Бордульов С.В. http://www.makhno.ru/st/15.php  
                  Соромлячись цього ганебного факту своєї біографії, Махно стверджував, що буцімто події розгорталися за його відсутністю в Гуляйполі. (Н.Махно. Русская революция на Украине от марта 1917 по апрель 1918,Париж,1929,с.205).  
                   Відкритого протистояння з німецько-австрійського армадою та військами УНР нечисленні більшовицько-анархістські формування не витримували. Позначалися слабка організація, брак належного досвіду і захоплення романтикою, відсутність підтримки з боку населення. Полк Махна-Волоха у складі 2-ї армії Антонова-Овсієнка мав прикривати катеринославський напрямок у районі ст. Чаплине (північніше Гуляйполя і Царекостянтинівки). Перші кроки самого Махна у військовій сфері (перша військова акція в березні-квітні 1918 р.? Дізнавшись, що 22.04. ці союзні війська зайняли Гуляйполе, розпускає загін і вирушає до Таганрогу) призвели до фіаско: командний склад – вчорашні офіцери – підняли заколот, відмовившись виступати на фронт і визнавши владу Центральної Ради. Махно з вірними поплічниками, очевидно, намагався самостійно придушити цей заколот (? Архірейський просто махновець і більшовик), але тільки надісланий Антоновим бронепотяг допоміг Махну вирватися з оточення. Ця поразка, в основі якої, на думку Махна, була звичайна зрада, зміцнила його нелюбов не тільки до офіцерства, а й до українського національного руху.
                   Са­ме тоді, з приходом союзних Центральній Раді, а по­тім гетьману німців та австрійців, в його рідному Гуляйполі проти домінуючих до цього часу анар­хістів несподівано виступив полк місцевої самооборони, який оголосив перехід на бік Централь­ної Ради. Внаслідок цього пере­вороту Махно ледь не потрапив у пастку і тому був змушений на тривалий час залишити батьків­щину, де розпочався терор проти місцевих анархістів. Махно однозначно розцінював такий вчинок своїх національно свідомих земляків як звичайну зраду (московському окупантові), тому (реги-анал и лугандон Махно) до кінця революції мав недовіру до українських політиків у цілому.
                   [До 20.03.1918. австро-німецькі війська зайняли Одесу, Херсон, Миколаїв, Чернігів, Бахмач. Повільне просування німців на центральних ділянках було наслідком тактики, розрахованої на флангові удари, на оточення кровавих частин та перешкоджання вивозу матеріальних цінностей з України. 07.04. німці зайняли Харків, розгорнувши наступ на Донбас. На початку квітня німці підійшли до Перекопу і Мелітополя.
                   До середини квітня 1918 р. (протягом 7 місяців) Гуляйпільська волость залишалася незалежною від будь-яких центральних влад. Влада ЦР обмежувалася повітовим Олександрівськом, який у листопаді 1918 р. став містом у складі УНР, але через два місяці там затвердилися більшовики, що теж не мали сил протистояти махновщині. Так, в усій Гуляйпільській волості не було жодного більшовицького осередку, до того ж місцеві ліві есери та максималісти підтримували Махна. В той же час повітова олксандрівська влада більшовиків відтерла анархістів від керівництва повітом, саботувала постачання та налагодження товарообміну з Гуляйполем. Емісари Махна міняли вагони з продовольством на мануфактуру в Москві, Катеринославі, Олександрівську. Більшовицькі комісари затримували вагони з мануфактурою та відганяли їх до Олександрівська.
                  (Очевидно, що у відповідь махновці конфіскували товарні вагони москалів із вкраденим українським майном, переважно збіжжям. Такі акції місцевих розбійників подаються пострадянськими т.зв. істориками як антимосковські акції махновців. Хоча насправді, це були всього лише неприємні деталі спільної торгівлі з метою отримати кожною стороною максимальні прибутки, в т.ч. і задарма, в умовах, всіх влаштовуючих, московської окупації).
                   16.04.1918. Український Запорізький корпус військ УНР зайняв Олександрівськ. Наближалися німці та австрійці. Махно та начальник рад-резервних військ Беленкевич подалися на ст. Волноваха до штабу командувача І Української ЧА. В цей час командир гуляйпільської батареї есер В.Шаровський заявив анархістам, що фронтовики з Гуляйпільського полку планують розгромити штаб анархістів та всіх їх розстріляти, щоб не брати участі в боях проти німців. 16.04. солдати полку виступили на підтримку ЦР, 17.04. до Гуляйполя увійшли частини австро-угорського війська та загін УНР. В.Савченко. Махновська федерація].
                   [ Запрещение Центральной рады вывозить в Россию хлеб, фураж и уголь из Донбасса крестьянина мало интересовало. Крестьянство было пассивно во время дальнейшей борьбы Центральной рады с Советами. Землю оно уже ЗАХВАТИЛО, было занято ее ДЕЛЕЖКОЙ и усиленно готовилось к весенним полевым работам. Борьба Советов с Центральной радой шла дальше его устремлений, поскольку эта борьба велась уже между социалистическими и буржуазно‑демократически‑националистическими принципами; помощь же в виде «благодарности» советской власти крестьянство не намерено было оказывать. Против Центральной рады действовала исключительно Красная гвардия; старые полки царской армии, правда, поддерживали приходящую советскую власть – вернее, они не дрались с ней, а разбегались по домам или, как выразился Ленин, голосовали пятками за мир.
                  Крестьянство не желало воевать, и так как Махно в качестве анархиста был за революционную войну с немцами, то оно изменило (? за умов, що НЕ присягало) ему.
                  Махно организовал против немцев хорошо вооруженный отряд из бывших регулярных солдат. Но отряд этот без боя перешел на сторону немцев под командой начальника штаба отряда, бывшего офицера, и Махно ночью должен был тайком бежать. Пять вагонов винтовок, вагон патронов, шесть орудий, из них два шестидюймовых и остальные трехдюймовые, с двенадцатью вагонами снарядов, переданные махновскому отряду Белинковичем, одним из командующих Красной гвардии на юге России, попали врагу. (Запись показания Чубенко). М.Кубанин. Махновщина].
                   [ 16 апреля в село вошел отряд Центральной рады. «Вольный батальон» (Махно) не оказал сопротивления и разошелся по домам. Более того, входившая в состав батальона еврейская рота помогала в аресте членов ревкома и совета, разоружила членов анархистской группы, разгромила ее помещение. С особенным чувством, как о неслыханном кощунстве, пишет Махно о том, что один из членов группы, Лев Шнейдер, участвовал в этом разгроме, топтал и рвал портреты Кропоткина и Бакунина, анархистские книги. Еще через несколько дней село было занято немцами. Весть об измене настигла Махно на станции Цареконстантиновка. Воистину, к такому повороту событий он не был готов. С Махно случилась истерика, потом он впал в забытье и долго спал на коленях какого-то красногвардейца….
                   В «махновских» губерниях (Екатеринославской, части Полтавской и Таврической) крестьяне жили зажиточнее, чем на остальной территории Украины, имели больше сельскохозяйственных машин, активно производили хлеб на продажу (более половины урожая шло на рынок, тогда как в среднем по Украине эта доля составляла от 25 до 30 процентов). Стремление владеть землей до революции выражалось здесь в скупке крестьянами земли у помещиков, а после – в активном «черном переделе», то есть грабеже. В селах Левобережья было мало бедноты, на которую делали ставку большевики в своей аграрной политике: разорившиеся крестьяне «отсасывались» предприятиями городов и шахтерских районов. Тесная связь с Россией, с русскими объясняла то, что националистические лозунги украинских правительств на Левобережье не были, в общем, поддержаны. Не было здесь и того махрового антисемитизма, которым отмечен весь ход Гражданской войны на Украине. Если в сопредельных областях еврей олицетворял собою ненавистного крестьянину разорителя-перекупщика (до 98 процентов торговцев сельхозпродуктами были евреи), то здесь, в степных губерниях, соотношение было иное: евреи, как и украинцы, в поте лица своего работали на земле, и отношение к ним было вполне свойское. Богатство крестьян Левобережья сказалось потом решительным образом: нигде за всю историю Гражданской войны крестьянству для защиты своих интересов не удавалось создать организацию, по силе равную махновщине, нигде, разве что в Тамбовской губернии, очаге антоновщины, не сопротивлялось оно с таким остервенением государственному вмешательству в свои дела.
                    Меньшевистско-эсеровское правительство Центральной рады, с которым немцы заключили мирное соглашение…, было теми же немцами разогнано и даже частично отдано под суд за идиотское похищение банкира Доброго (24.04.1918.). Похищение было организовано премьер-министром Центральной рады студентом третьего курса Всеволодом Голубовичем и министром внутренних дел Ткаченко (охарактеризован одним из современников как «мелкий авантюрист и интриган») в знак протеста против того, что генерал Герман фон Эйхгорн, командующий группой армий «Киев», отменил универсал Рады о социализации земли. Суд смахивал на трагифарс. Прокурор, типичный прусский служака, третировал бывших министров как мальчишек, с наслаждением им выговаривая:  Когда с вами разговаривает прокурор, вы должны стоять ровно и не держать руки в карманах…. Голубович не выдержал, с ним сделалась истерика, он разрыдался – пришлось устроить перерыв, чтобы успокоить премьера. Успокоившись, он сознался суду в своей причастности к похищению Доброго и обещал больше никогда так не делать. Прокурор не смог сдержать сарказма: Я не думаю, что вам вновь когда-нибудь придется стоять во главе правительства…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»,2008.]. https://uk.wikipedia.org/wiki/Добрий_Абрам_Юрійович
                   Махно пришлось бежать через окно, а потом по балкам он догнал один из отступавших красногвардейских отрядов. С ним он добрался до Таганрога. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.  
                   З рад-військами Махно відсту­пав аж до Таганрога, де, як відомо, перебував ЦВК Рад України і її радянський уряд – Народний Секретаріат. 18 квітня на сесії ЦВК Рад України (московських ОКУПАНТІВ) було вирішено ство­рити Бюро для керівництва повстанською боротьбою в ти­лу окупантів (? дурдом), так звану дев’ятку на чолі з М.Скрипником. 19-20 квітня тут же відбулася нарада представників більшовицьких (окупаційних) партійних організацій, на якій дискутувалися принципи створення Компартії України. Зібралися у Таганрозі на нараду і анархісти гуляйпільської групи. Якогось єдиного плану дій у них не було, хоч всі стояли за продовження революційної боротьби. Як пише сам Махно, у квітні 1918 р. у Таганрозі В.Затонським йому було видано фіктивні документи на ім’я Івана Яковлевича Шепеля, вчителя з Матвієво-Курганської волості Таганрозького округу. Тоді ж між ними відбулася тривала розмова. В.Затонський, займаючись (вербовкою агентів РКПб) організацією підпілля на Україні, радив Махнові їхати до Харкова, але той вирі­шив податися на Волгу. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                   Відступаючи з України в більшовицьких (московського окупанта) ешелонах ЧА, Махно і його соратники по анархо-комуністичній групі на своїй конференції у Таганрозі розробили план повер­нення в Гуляйпільський район для організації підпільних теро­ристичних груп і розгортання боротьби з «контрреволюційною» Центральною Радою та німецько-австро-угорськими війська­ми. Передбачалися: залучення селян до нападів на поміщицькі маєтки, несподівані напади на загони Ради та війська її союзників, роззброєння та знищення їх. [Махно Н. кн.2: Под ударами контрреволюции (апрель-июль 1917 г.),Париж,1936,Репринтное издание (К,Україна, 1991),с.18-24]. Незабаром ці плани були скориговані на боротьбу з гетьманом П.Скоро­падським, якого Махно називав катом, українським самодер­жавцем, душителем революції в Україні, навіть царем-бандитом, гетьманом-бандитом. [Махно Н. кн.2. там же,с.73, 85]. Своїм комунарам, які відсту­пили (як Янукович до Ростову-на-Дону) в Росію, він наказав негайно вступати добровольцями до (московських анресорів) 10-ї Червоної Армії, щоб ззовні і зсередини (шляхом підпільної боротьби) забезпечити перемогу «української» революції. [Махно Н. кн.2. там же,с.73], тобто анархо-комунізму. Гаряев П.І., Гаряева Л.П., Типаков В.О. (Сімферополь). Мемуари Нестора Махна як джерело з ідеології та практики махновщини. Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998.  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 4.

                   [ Первый конфликт с (большевистскими) властями у Махно вышел из-за попытки большевиков разоружить отряд М.Никифоровой, который, подобно многим другим, разным по партийной «приписке» формированиям, в разгар боев явился в Таганрог на отдых. Махно пишет, что большевики терпели анархистов, пока те «оставались на боевых фронтах до издыхания» (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции. Париж,1936,с.14), но в случае появления в тылу их старались поскорее разоружить. Положение усугублялось тем, что в Таганроге находилось бежавшее из Харькова украинское советское правительство, которому не нравилось близкое присутствие своевольной мелкобуржуазной «нечисти». Никифорову арестовали в помещении украинского ЦИКа Советов в присутствии Махно и председателя ЦИКа большевика Затонского, отряд разоружили….
                  Направляясь в Москву, Махно с кем-то из своих перебрался сначала в Ростов, сунулся было, как всегда, в Дом анархистов, но, увидев и там поплевывание в потолок лежащих на роскошной мебели «заслуженных работников движения», задерживаться не стал, а, зачислившись в команду артиллерийского эшелона «под командой симпатизировавшего анархистам товарища Пашечникова» (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции. Париж,1936,с.30), решил двигаться на Царицын, через который шел в Россию весь поток беженцев с Украины.
                   Пашечников и в самом деле не чужд был некоторого романтизма: на Тихорецкой он послал людей из команды эшелона на базар за продуктами, «рассчитывая на недавнее еще право каждого красногвардейского отряда иногда совсем НЕ платить торговцам, а если платить, то одну треть стоимости». (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции. Париж,1936,с.32). Но тихорецкие лавочники, почувствовав, что «товарищи» явно залетные и к тому, же отступающие, грабить себя не дали и учинили возмущение, которое закончилось тем, что эшелон Пашечникова был оцеплен красными войсками и блокирован. Махно вместе с анархистом Васильевым пошел объясняться с властями. «Власти нас арестовали, – пишет Махно, – и в вежливой форме заявили, что мы подлежим расстрелу в военном порядке». (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции. Париж,1936,с.33).
                   Сам Махно, упоминая об этом инциденте, начинял его политическим смыслом: действия властей ВОЗМУЩАЮТ его, поскольку ограничивают СВЯТОЕ право революционера действовать ЛЮБЫМИ методами «во имя революции». То самое право, которым в октябре 17-го ВСЕ ПОЛЬЗОВАЛИСЬ в равной степени, большевики теперь пытались оставить исключительно за собой.
                   Когда на станции Котельниково эшелон Пашечникова решили разоружить (он мог бы разоружиться, но не хотел, потому что имел категорическое предписание следовать со своими орудиями до Воронежа), Махно предложил ему «открыть орудийный и пулеметный огонь по станции, разрушить ее и расстрелять власти, которые так подло действуют во вред делу защиты революции». (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции,Париж,1936,с.40). Когда команда эшелона заняла свои места у орудий и пулеметов, на станции сообразили что к чему и открыли дорогу. Где-то уже совсем неподалеку от Царицына, на станции Сарепта, Махно ввязался в какой-то митинг, призвал «найти общий революционный язык с широкой массой революционных тружеников, осадить зарвавшихся Ленина и Троцкого» и спасать революцию. (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции,Париж,1936,с.44). Следствием было то, что из Царицына прибыл вызванный властями конный отряд венгров-интернационалистов (перешедших на службу к большевикам военнопленных мировой войны, которые, как самые надежные и нерассуждающие солдаты, активно привлекались для разного рода карательных операций). Отряд окружил эшелон и потребовал «выдать ему всех анархистов, которые, по их сведениям, пробираются на этом эшелоне в г. Царицын». (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции,Париж,1936,с.44). Пашечников проявил дипломатичность и хитрость, заявив, что никаких анархистов под его командой нет, а есть лишь орудийная прислуга, убеждений которой он не ведает. Мадьяры удовлетворились объяснением и вернулись в город. Вслед за ними в Царицын прибыл и сомнительный эшелон.
                     В Москве после встречи с Кропоткиным Махно оставался в Москве еще несколько дней. Дело свое он сделал, в политической ситуации, насколько мог, разобрался и остался ею резко недоволен: революция НЕ сделала трудящихся свободнее, она лишь ПОДЧИНИЛА их новому гнету рабоче-крестьянского государства. В.Я.Голованов. «Нестор Махно» ].
                     «Государство взяло на себя руководство социально-общественным строительством, что не требовало от пролетариев ни самостоятельности и инициативы, ни здорового трезвого ума, – пишет он. – Пролетариям же оставалось лишь выполнять то, что говорили большевики и левые эсеры». (Махно Н.И. Под ударами контрреволюции,Париж,1936,с.109).
                    В свою очередь, «большевики, окрепшие за счет левых эсеров… взяли перевес над ними и теперь, не нуждаясь более в них… стараются всосать их в свою партию или просто ликвидировать». (Там же, с.117).
                    У травні (1918) він був уже в Москві, де, за його ж власними спогадами, зустрічався в Кремлі з лідерами більшовицької Московщини Я.Свердловим і В.Леніним.
                    12.06.1918. уряд Леніна уклав міждержавну угоду з «Українською Державою» гетьмана Скоропадського.
                     В Москві Махно провів кілька тижнів червня. У спогадах гуляйпільця дуже лаконічна хронологія, тому, відштовхуючись від зазначеної дати його від'їзду з Москви (29.06.1918.), можна вирахувати, що його зустріч з Леніним відбулась 25 чи 26 червня.
                    Леніна цікавило, як українські селяни сприймали (облесливе) гасло «Вся влада Радам!» і чи чинили вони опір німецько-австрійським військам. З цього моменту Махно, вочевидь, вже підозрював, що лідер більшовиків неповною мірою був обізнаний про стан справ в Україні. Гуляйпілець пояснив, що селяни (спокусилися) охоче сприймають гасло «Вся влада Радам!», але розуміють ради як осередки самоорганізації трудящих. Таке пояснення «товарища с юга России» Леніну НЕ сподобалось, він висловив (справедливе) припущення, що селяни України заражені анархізмом.
                    Для Леніна Ради буди елементами державного механізму, провідника­ми основного політичного принципу – диктатури пролета­ріату вони підлягали суворому вертикальному управлінню, повинні були беззаперечно виконувати волю вищої інстан­ції. В містах ради повсюдно стали такими після перемоги соціалістичної революції. Поступово вони втратили пред­ставницький характер, контроль за їх діяльністю зосере­дився в руках партії більшовиків. Відповідно розроблена система виборів надавала під час їх проведення перевагу робітничому класу, значна частина населення позбавляла­ ся виборчих прав. У селах же Ради у першій половині 1918 р. зберігали загальноселянський характер, селянство завдяки (облесливим обіцянкам 200-300-річного московського рабовласника) декретам про мир і землю одностайно підтримува­ло Радянську владу, у з в’язку з чим Ленін неодноразово вказував, що Жовтнева революція у цей час мала буржуазно-демократичний характер. Щоб зробити її цілком і повністю соціалістичною, треба було ЗМІНИТИ характер вла­ди на селі, перетворити Ради у органи диктатури проле­таріату шляхом опори на бідноту. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                  Щодо німецько-австрійського просування, Махно негативно оцінив роль багатьох надісланих з Росії червоногвардійських загонів, які не палали бажанням битися (проти української влади, союзниками якої були німці) за інтереси місцевих трудящих (Побічно Махно визнає, що москалі ЧУЖІ, агресори в Україні, але свої за духом-язиком антихриста, 1Ін. 4:3). Ленін …(заспокоїв), що в Росії замість розрізнених загонів Червоної гвардії створюється (для повномасштабної окупації України) регулярна Червона армія. (Махно про вождя: «Я особисто відчув, що починаю благоговіти перед Леніним…», с.131) Махно, до речі, дорікав Леніну і Сверд­лову, що більшовики і досі ста­рорежимно називають Україну півднем Росії. (В підсумку, Махно був ЗАВЕРБОВАНИЙ москалями і). Скориставшись наявними у більшовиків агентурними каналами, за дорученням Леніна, представник КП(б)У в Москві В.Затонський допоміг Махну здійснити нелегальний перехід українсько-російського кордону.
                        Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.: науково-популярне видання,К:Темпора,2015,-296с.: іл.
                   Затонский предложил Махно воспользоваться партийными адресами и явками в Харькове. Но Махно отказался: он нацеливался на Гуляй-Поле. Больше работать на других он не хотел. Он хотел делать свою революцию. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    Глава Советского государства произвел на Н.Махно огромное впечатление: «Я лично почувствовал, что начинаю благоговеть перед ним и глубоко в душе стыдиться себя». [Украина. – 46,1988,с.22.]. Необходимо подчеркнуть, что спустя годы, будучи за границей и испытывая лишения и нужду, Махно не утратил уважения к Ленину и не опустился до того, чтобы клеймить его. Наоборот, на многих страницах первой части воспоминаний он уважительно отзывался об Октябрьской революции и В.И.Ленине: «В действительности мудрый Ленин правильно понимал город...». Или такое: «Большевики и левые социал-революционеры под руководством мудрого Ленина замечали эти серьезнейшие недочеты в нашем движении и радовались этому». И последнее. «Трудящиеся говорили: мы считаем большевиков и левых социалистов-революционеров – революционерами за их активную деятельность в революции». Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева,Донецк: «Донеччина»,1996,-288с.
                     Ленін як особистість справив величезне враження на бунтаря [Махно неодноразово в спогадах повторював словосполучення «мудрий Ленін»]… 29.06.1918. він залишив Москву з документами офіцера державної варти І.Я.Шепеля, під­писаний В.П.Затонським. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                     У травні 1918 Махно має зустріч із Свердловим та Леніним у Кремлі. Для більшовицьких лідерів головний була антигетьманська спрямованість особи і вони використовували всяку можливість для розгортання підривної роботи проти української незалежності, бо розглядали Україну як невід'ємну частинну спільної комуністичної держави і плацдарм для розгортання близької світової революції. Тому 29.06.1918. Махно виїхав зі столиці РРФСР як один з агентів РКП(б), які масово направлялися тоді у службове відрядження для організації (анти)українського підпілля. В Курську, де знаходився більшовицький центр з організації боротьби з гетьманом Скоропадським, він затримався майже на місяць, зустрівся з О.Чубенком, спільником по чорній гвардії. За вказівкою керівників РКП(б) гуляйпільські анархо-комуністи отримали від голови Закордонного бюро ЦК КП(б)У В.Затопського фальшиві документи на імена російських офіцерів, що втікають від більшовицького терору в Україну, і офіцерську форму (Махно пише, що переодягався у «щирого гетьманца»). 21 липня вони були переправлені через демаркаційну лінію у Бєлгороді. Тут, у міському готелі "Вельвю", діяв переправний пункт, де від'їжджаючі отримували останній інструктаж, явочні адреси і паролі від члена ЦК КП(б)У М.Скрипника. 25 липня підпільники досягли Гуляйполя. "Махно и Украина", Бордульов С.В.
                    Переказували, що чималу суму грошей на боротьбу з німець­ко-австрійськими окупантами безпосередньо Махну у червні 1918 р. дав особисто Ленін. Архірейський Д.В. Махновська веремія.  
                    Работая с материалами о Махно в Гуляйпольском краеведческом музее, возникла необходимость заглянуть в журнал «Украина» № 46 за ноябрь 1988 г., где помещена статья В.Волковннского «Под знаменем анархизма» и отрывки из воспо­минаний Нестора Махно о его встрече с Лени­ным. Пришли в библиотеку, но нам эти страницы не могли показать, потому что, как потом выяснилось, их вырвала из журнала и унесла секретарь райкома партии по пропаганде Л.И.Явон. Так, оказывается, здесь перестраивали пропаганду и гласность. Теперь (1996) Явон уже не работает секретарем, но указанную статью о Махно так и не возвратила в районную библиотеку для детей и юношества. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный.
                   После посещения Москвы (Махно) решил ехать на подпольную работу на Украину. Вначале, как рассказывает в своих показаниях один из его ближайших друзей (Чубенко), он предполагал организовать небольшую террористическую группу для УБИЙСТВА отдельных руководителей гетманщины, а если удастся, то и самого гетмана Скоропадского. М.Кубанин. Махновщина.
                  В біографії Леніна сором’язливо ЗАМОВЧУЄТЬСЯ факт зустрічі з Махном, як, зрештою, і з десятками інших зустрічей з подібними «підозрілими елементами». Ленин запропонував Махнові сприяння у справі повернення в Україну для партизанської боротьби (проти законної української влади), пообіцявши забезпечити всім необхідним. В.Затонський [член т.зв. Всеукраїнського бюро з керівництва повстанською боротьбою (а точніше з підривної терористичної діяльности)] зробив Махнові фальшивий паспорт громадянина Української гетьманської держави, видав невелику суму грошей (не дуже довіряли), революційну літературу, інструкції, як (нелегально) перейти український кордон. В.Затонський зробив Махнові фальшивий паспорт громадянина Української гетьманської держави, видав невелику суму грошей, революційну літературу, інструкції, як перейти український кордон. (12.06.1918. Махно сів на потяг Москва-Курськ. У Курську Махно зустрів анархіста О.Чубенка. Діставшись до нейтральної зони, Махно начепив погони штабс-капітана, а Чубенко – погони прапорщика, що дало їм можливість проїхати від Бєлгорода до ст. Лозової. За 20 верст від Гуляйполя Махно й Чубенко зіскочили з потяга і розчинилися в степу. http://bukvoid.com.ua/library/viktor_savchenko/nestor_mahno_urivok/3.html ).

                    [ Тривала бесіда з Леніним та заява Леніна про те, що шляхи більшовиків збігають­ся з такими анархістами, як Махно. (Политические деятели России. 1917. Биографический словарь,М,1993,с.211), свідчать про те, що для більшовицьких лідерів головним була антигетьманська спрямованість особи (Махна) і вони використовували всяку можливість для розгортання підривної роботи проти українсь­кої незалежності, бо розглядали Україну як невід’ємну частину спільної комуністичної держави і плацдарм для розгортання близької світової революції.
                   29.06.1918. Махно виїхав зі столиці РРФСР як один з агентів РКП(б), які масово направлялися тоді у службове відрядження для організації українського підпілля. В Курську, де знаходився більшовицький центр з організації боротьби з гетьманом Скоропадським, він затримався майже на місяць, зустрівся з О.Чубенком, спільником по чорній гвардії. За вказівкою керівників РКП(б) гуляйпільські анархо-комуністи отримали від голови Закордонного бюро ЦК КП(б)У В.Затонського фальшиві документи на імена російських офіцерів, що втікають від більшовицького терору в Україну, і офіцерсь­ку форму. (Н.Махно. Под ударами контрреволюции, апрель-июнь 1918,Париж,1936,с.32). 21.07. вони були переправлені через демаркаційну лінію у Бєлгороді. Тут, у міському готелі «Бельвю», діяв переправний пункт, де від’їжджаючі отримували ос­танній інструктаж, явочні адреси і паролі від члена ЦК КП(б)У М.Скрипника. (И.Ризоль. Борьба с гетманом в подполье. Борьба за Советы на Екатеринославщине,с.225-226). 25.07. підпільники досягли Гуляйполя, де зустрілися зі своїми спільниками по експропр­іаціях 1917 р. С.Марченком, братами Олексієм і Семеном Каретниковими, Паньком і Захаром Гусарами. (В.Волковинский. Махно и его крах,М,1991,с.44). Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: селянський захисник чи кримінальний злочинець? Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998].

                   (Оттраханый «великим и могучим» пса моськи, реги-анал) Махно описує епізод, що трапився з ним (влітку 1918) в українському Білгороді: «…службовці залізниці гетьманського царства поробились такими «українцями», що на питання, поставлені російською мовою (антихриста та диявола-агресора, 1Ін. 4:3, Ін. 8:44), зовсім НЕ відповідали. …І я (русская ЧУРКА, бревно и полено), не володіючи своєю рідною українською мовою (чи то виправдовується, чи то хизується «русское быдло»), вимушено мав уродувати її (? згадувати забутого Бога) у своїх зверненнях до оточуючих так, що ставало СОРОМНО (Бога – Духа Божого, 1Ін. 4:2)…. Я розумів (ватою), що ця вимога виходить не від українського трудового народу (не від БИ-лингво-СЕКСУАЛОВ, Сир. 5:11; Сир. 6:1). Вона – вимога тих фіктивних (! Які ЧЕСНО служать Богові, 1Тим. 3:8) «українців», котрі старались (ПОКЛОНЯТИСЯ Богові, Ін. 4:24) підлаштуватися під модний тон. Я (антихрист, що підлаштовувався языком под «русскую свинью», 2Ін. 1:7) був упевнений, що для таких українців потрібна була тільки українська мова (тільки Дух Божий, 1Тим. 3:8, 1Ін. 4:2), а не повнота свободи (смертельного «гріха ДВОязичного», Сир. 5:11; Сир. 6:1; Рим. 6:23; Сир. 5:17) України і трудового народу, що населяє її. …Ці «українці» НЕ розуміли (языка-духу антихриста, «що НЕ сповідує Ісуса Христа» під час богослужінь, 1Ін. 4:3)…». Воспоминания»,c.399].

                  Українська Мова – це Бог, а тому мусить бути і буде на ПЕРШОМУ місці, кожним ПОДИХОМ-словом. https://pomisna-ukraine.livejournal.com/265880.html

                  «…якщо хтось ПОСОРОМИТЬСЯ Мене (Мову-Духа Божого, 1Ін. 4:2) і Моїх слів (Українською Мовою в Україні) у роді цьому перелюбному і грішному, того ПОСОРОМИТЬСЯ і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими». Мк. 8:38.
                  Насправді, до спілкування «русским языком» антихриста Махно остаточно призвичаївся протягом 6-ти років (1911-1917), проведених ним на каторзі «царства антихриста», за визначенням Московщини К.Валішевським, М.Булгаковим, моск-священиком Яковом Кротовим.
                   Всі наступні 17-ть років (з 1917 по 1934) язичник Махно НЕ робив жодних кроків назустріч Богові в Україні, щоб раз і назавжди зректися служінню сатані – ЗАБУТИ «русский язык» антихриста московського окупанта (1Ін. 4:3), тому що Махно вірно служив москалям-антихристам.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 5.

Як пси моськи своїм «великим и могучим» «оттрахали» та
продовжують «иметь», по самі яйця, киян, щоб співали московським ПЕТУХОМ.

                  Ще влітку 1915 року в Києві почався розгул махрового криміналітету: війна пригнала в місто чимало ЧУЖОГО люду, військових і цивільних, яким не було чим зайнятися. [В.Добрянський. Помилка капітана Жеграя,с.12].
                   Під час (промосковського) гетьманату в містах під прикриттям німецьких гарнізонів зберігалася ілюзія дореволюційного благополуччя. З весни на Україну ринула стара Росія. Гофмаршали, камергери, фрейліни, князі, ге­нерали, фабриканти і заводчики шукали тут порятунку від жахів «совдепії», класового пайка, контрибуцій, виселень і ущільнень, пильного ока ЧК. Потяглися на (?) Україну і маси російської інтелігенції, переважна більшість якої не сприйняла Жовтневої революції (? перевороту). Чи варто говорити про монархічно настроєне офіцерство? Гетьманський Київ став Меккою білої контрреволюції.
                   Життя міста зда­лося молодому Костянтину Паустовському бенкетом під час чуми. Значно пізніше він згадував: «Відкрилася безліч кав’ярень і ресторанів, де ласощів і їжі вистачало не більш як на тридцять відвідувачів. Але ззовні все справляло вигляд потертого багатства. Населення міста (Києва) майже ПОДВОЇЛОСЯ за рахунок москвичів і петроградців. В театрах йшли «Ревность» Арцибашева і віденські оперети. По вулицях снували патрулі німецьких уланів з піками і чорно-червоними прапорцями (в українців червоно-чорний прапор Нації). Газети скупо писали про події в Радянській Росії. Це була неспокійна тема. її намагалися не торкатися. …Розвелося доволі ігорних притонів та будинків побачень. На Бессарабці відкрито торгували кокаїном і приставали до перехожих десятилітні повії. Що робилося на заводах і робітничих околицях, ніхто не знав. Німці почували себе невпевнено. Особливо після вбивства генерала Ейхгорна».
                     В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    Так Київ (як і вся Україна) перетворився на «дом терпимости» Москвы до сьогоднішнього дня.

                    [18.05.1918. міністр внутрішніх справ Української держави видав розпорядження про повернення поміщикам їх власності. 27.05. вийшов закон про право на урожай 1918 p., який теж захищав поміщицькі інтереси. На момент жнив гетьманська адміністрація видала тимчасовий закон про заходи боротьби з розрухою сільського господарства. За цим законом поміщики отримали право на примусову працю селянства під час жнив, сіножаті, оранки. Гетьманський уряд вдався ще до одного закону про передання хліба з урожаю 1918 р. у власність Української держави. Законом встановлювалася державна монополія на хліб (адже війна, і розплата за військову підтримку хліб, а НЕ золото), виробники якого повинні були на першу ж вимогу властей і по твердих цінах здати весь зібраний хліб, за винятком частини, необхідної для харчування і господарських потреб (москалі ВІДБИРАЛИ ВСЕ, разом із життям). Ті, хто ухилявся від здачі хліба, ризикували його реквізицією за зменшеними на 18 % цінами; у випадку, коли хліб знаходили схованим, ціни зменшувалися на 50 %.
                    Якийсь Кордт ін­формував німецького посла у Києві 21.05.1918., що ситуація в селах вибухонебезпечна: «Селяни затівають партизанську війну. Зброя у них закопана у лісах. У Полтавській губернії нещодавно вбитий своїми (безумними) селянами поміщик Гриневич. У с. Ічні Чернігівської губернії у день ро­сійської Трійці (божевільні) селяни також убили свого поміщика з діть­ми... Отак всюди (біснування) по країні царюють безпорядки і розруха. Селяни говорять: "Шкода, що ми всіх буржуїв не прикін­чили до приходу німців". Вони і слухати не хочуть про ви­куп землі (свій в дупу москаль, вже НЕ захотів слухати селян, коли, тупо «за цапову душу», просто ВІДІБРАВ землю, а глухих, до німецьких союзників, рабів, кого ВБИВ, а кого ДЕПОРТУВАВ до Сибіру)».
                    Тим часом, перенесений у конкретну площину продовольчих проблем (голоду на Московщині), такий підхід (Леніна до дрібного власника – куркульства) призвів до прийняття у травні-червні 1918 р. ряду надзвичайних заходів щодо села, а саме: було проголошено продовольчу диктатуру, хлібну монополі, похід робітничого класу на село за хлібом, створення комітетів бідноти, а згодом – продрозверстку. Влітку 1918 р. на всій території РСФРР сільські ради були ЗАМІНЕНІ надзвичайними органами влади – комбідами. В.Ф.Верстюк. Махновщина].

                   [ Во многих местах Таврической губернии крестьянство встречало немцев либо равнодушно, либо приветствовало их как избавителей от большевиков. Но немецкая оккупация скоро дала себя почувствовать. Вернувшийся помещик потребовал от крестьян возвратить ему не только его землю, но и возместить все убытки, вызванные революцией. Но крестьяне платить не хотели и не могли. М.Кубанин.
                   «В большинстве случаев, – пишет газета Киевская мысль, №10, – основанием для конфликтов между помещиками и крестьянами, получившими помещичью землю для эксплуатации от земельных комитетов, является вопрос о вознаграждении помещикам за нынешний земледельческий год. Предложение крестьянами арендной платы в большинстве случаев не удовлетворяет помещиков, настаивающих на предоставлении им части урожая, без которой они лишены будут в будущем году возможности засеять свои поля. Вызывает также споры и размер части урожая, требуемой помещиком. Австрийское командование (в Одесі) завалено ходатайствами помещиков о присылке в те или иные пункты небольших отрядов».
                   Крестьянство Украины во вторую половину мая и первую половину июня 1918 г. вступило в борьбу с немцами и помещиками. Крестьянство жгло и громило усадьбы помещиков, организуя отряды, нападало на гетманские и немецкие части. Те не оставались в долгу и на всякий антипомещичий акт отвечали оружием. Телеграмма из Екатеринослава от 1 июня сообщала: «Участились нападения на экономии в Верхнеднепровском и Екатеринославском уездах». (Южный край,№41).
                   «Военное министерство получило сведения, что в Каменском уезде начались беспорядки: убито 5 солдат, 1 офицер, ранен 1 офицер правительственного отряда. В некоторых местах Звенигородского уезда крестьяне обстреливали карательные отряды, отвечавшие артиллерийским огнем; с обеих сторон – жертвы. Прибыли немецкие войска». (Южный край,№49. Телеграмма из Киева от 11 июня).
                     «…Озлобление против немцев очень сильное даже среди обывателей, за вывозимые товары, – писал в своем докладе в Оргбюро ЦК КП(б)У агент ЦК. – Товары вывозятся все, как то: хлеб, чай, свечи, материя, обувь и т. п. (хлеб в Киеве 2 руб. 50 коп. фунт). На этой почве у крестьян с немцами происходят большие столкновения; например, в Таращанском, Звенигородском и Каневском уездах потоплены крестьянами пароходы с транспортом, вывозимым в Германию. При этом крестьяне всюду верят, что придут большевики из Московщины и помогут им бороться против немца. Наиболее возможное время для восстания – время жатвы; к этому времени готовятся и крестьяне, но в некоторых местах крестьяне восстают, когда у них отбирают хлеб; конечно, такие случаи всегда кончаются печально: их разоружают, или они сами сдают оружие». (Коммунист,1918,№1-2).
                    «Хлеб на базары не вывозят – невыгодно продавать по «твердой» цене, установленной немцами, по 2 р. 50 к. за пуд. Много надежды возлагают крестьяне на города – ждут оттуда «выручки» из их тяжелого положения». (Наш юг. 8 июня,№79).
                     «Благодаря упорству сельского населения закупка зерна хлебным бюро в Екатеринославской губернии подвигается медленно. По киевским нарядам на весь май отправлено 100 тысяч вместо 400 тысяч. Сейчас закуплена партия в 72 тыс. пудов, из них Киеву предназначено 4 тыс. пудов, Донецкому бассейну – 17, Екатеринославу – 31, Запорожской дороге – 20 тыс. пуд.». (Наш юг. 5 июня,№76).
                    Особенно активно боролись крестьяне Таращанского уезда Киевской губернии, где полупролетарское население, работавшее на плантациях сахарных заводов, дало большевистские отряды (моск-окупанта), и крестьяне Чигиринского уезда, где для борьбы с немцами были благоприятные географические условия – леса и пещеры; здесь скрывались крестьянские отряды.
                   «Южный край» в № 46 сообщал, что в Никитовне обнаружен большой запас оружия, преимущественно винтовок разных систем. В самом Екатеринославе приказом коменданта от 3 июня воспрещены были не только митинги и манифестации, но даже скопления около торговых помещений. М.Кубанин. Махновщина].

                   У травні 1918 в Україні запалало полум’я селянського повстання (українська державна монополія на хліб була занадто м’якою ніж «продовольча диктатура, хлібна монополія, похід робітничого класу на село за хлібом, диктаторська влада комітетів бідноти, продрозверстка», продзагони московського рабовласника). Селянство давало збройну відсіч (українським та союзницьким) загонам, які приходили (в т.ч. і з грошима) за хлібом, ЗНИЩУВАЛО посіви. «Хліб на базари не вивозять – невигідно продавати за "твердою" ціною, встановленою німцями (по 2 р. 50 к. за пуд)». (Під час трьох штучних голодоМОРІВ більше десятку мільйонів ТРУПІВ крестьян, московські асвабадітєлі НІЧОГО не ЗАПЛАТИЛИ). На Запоріжжя вирушив (червень-липень?) каральний австро-угорський загін, що збирав контрибуцію та роззброював селян, загоном було страчено 50 осіб. Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                    «Были расстреляны в Гуляйполе: …14 человек. Под расстрел попал и старший брат Махно – Омельян и хату его сожгли». [Заря коммунизма, 02.09.1989.].
                    Н.Махно: «За мое отсутствие из Гуляй-Поля, немцами совершено много расстрелов, главным образом крестьян-АНАРХИСТОВ. А мать моя скитается по чужим квартирам».
                    Дом матери Махно оккупанты сожгли, как и дома других смутьянов 17-го года. Расстреляли старшего брата Емельяна, который, как инвалид мировой войны, к бунту не был причастен. Вроде бы даже жена Емельяна, Варвара Петровна, умолила коменданта не убивать мужа – не тот это Махно, – но, когда подскакал всадник, чтоб отменить приказ, тот уже лежал, сраженный пулями, в яме, вырытой своими руками. Самого старшего брата, Карпа, тоже водили расстреливать, но по неизвестной причине, из издевательства, что ли, пальнули поверх головы и стали полосовать нагайками, спрашивая, где деньги. Карп Иванович человек был мирный, работал как вол, кормя одиннадцать детей, денег у него сроду не было. Залпа в лицо и плетей он не вынес и, едва дотянув до дому, простился со своими и умер. Мы до сих пор платим по этим счетам, хоть, может, и не осознаем этого. А уж в 1918 году можно себе представить, как было накалено народное настроение! В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                     Непродолжительный период Поликарп был комендантом Гуляйполя. В феврале 1919 в Гуляйполе ворвались отряд белоказаков. Они разыскивали дом Нестора Махно. Обнаружив Поликарпа, старшего брата Нестора, казаки, в присутствии жены и детей, стали его избивать, пытаясь получить информацию о повстанцах. Потом связали и погнали на окраину Гуляйполя, где в балке бросили его без сознания, а его дом сожгли. В этот же день Поликарп умер от побоев. Нестор тяжело перенес потерю старшего брата, ведь, как и Емельян, тот погиб, по сути, через него. https://ru.wikipedia.org/wiki/Махно,_Поликарп_Иванович  
                    Про долю братів Нестора. Григорий сначала служил в Красной Армии сред­ним командиром, у Нестора Ивановича был начальником штаба – погиб. Савка служил казначеем у махновцев, был убит. Самый старший Карп не поже­лал идти в армию Махно, умер дома своей смертью. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                    (Очевидно, що для німців – союзників українців, і Омелян і Карпо були братами Нестора Махно, але питання, бунтівної діяльности на користь московських окупантів, виникли тільки до Омеляна).
                    Працівник Гуляйпільського краєзнавчого музею С.В.Серьогін (дальній родич активного махновця Григорія Івано­вича Серьогіна – начальника постачання Повстанської армії) переконує чита­ча у своєму дослідженні "Третій шлях", що Омелян Махно «брав участь в рево­люційних подіях в Гуляйполі. Був виборним комісаром від Польської сотні по роз­поділу поміщицького май­на (Польська сотня охоп­лювала територію колиш­нього колгоспу "Червоний прапор" (це теперішні ву­лиці Спартаківська, Степ­на, Трудова і південно-західна частина Гуляйпо­ля до вулиці Шевченка). Як активний учас­ник (анархічно-комуністичних) революційних подій був розстріляний австрійськими окупантами (?) в 1918 році». І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці. 
                    Кожен з рідних братів Н.Махна заги­нув від рук різних ворогів, проти яких воював Нестор. Кар­па розстріляли білокозаки, Омелька – австро-німецькі окупанти, Григорій загинув у бою з денікінцями, а Савку вбили червоні. В.М.Волковинський. Батько Махно.
                     Гуляй-Поле. Батьківська хата. І сива мати чайкою поби­вається над старшим сином Карпом, якого замордували денікінці 06.01.1919. тільки за те, що був рідним братом Нестора. А за сім місяців до того така ж доля випала ще одному сину Омеляну: загинув від рук австріяк. Через дев'ять місяців після смерті Карпа поліг у бою з денікінцями син Григорій. А через дев'ять місяців після Григорія загине від рук червоних і Савелій – останній брат Н.Махна. І залишилася в матері одна надія на найменшого сина, що він виживе і продовжить винищений війною махновський рід. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці.    
                    [Угорський загін 19 червня прибув у с. Акимівку, де за постановою воєннопольового суду «за участь у грабунках, вбивствах і більшовицькій агітації» були повішені колишній голова місцевої ради Носовський, члени Червоної гвардії Андрющенко і Борисенко.
                    Особливого розмаху набула партизансько-повстанська боротьба на Чернігівщині, де під керівництвом М.Кропив’янського діяв Центральний воєнно-повстанський штаб Чернігівської і частини Полтавської губерній. З діяльністю цього штабу була пов’язана невдала спроба ЦК КП(б)У і створеного більшовиками Всеукра­їнського Центрального Військово-Революційного Комітету (ВЦВРК) підняти на початку серпня на Україні загальне збройне повстання. Наказ, що з цього приводу був виданий ВЦВРК 5 серпня, призвів лише до розрізнених виступів, які окупантам (? так лугандон Верстюк облаяв союзників української держави) вдалося придушити]. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    Отже, висновок такий, що більшість бунтів проти законного українського уряду, вчинених біснуватими селянами, що впевнено йшли привабливою дорогою до пекла майбутніх голодоМОРІВ, було організовано більшовиками – московським агресором.
                     Те, що німецькі наймити (за продовольство) українського уряду мусять бути «окупантами» нашептав українським рабам московський рабовласник із-за 5 кута.
                     Те, що більшовики – це боги, божки, ідоли, що ПРИЙШЛИ із-за 5 кута задарма роздавати українським рабам українські землі та українські фабрики, також облесливо нашептав свій рідний (200-300 років) московський рабовласник.
                «…і єгиптяни (и моська-ли) – люди, а не Бог; і коні їхні – плоть, а не дух». Іс. 31:3. 

Коли на Московщині був голод в незалежній Україні голоду НЕ було – і НАВПАКИ:
коли на окупованій Україні був організований голодоМОР, голоду на Московщині НЕ було.

                   Як свідчить Джон Рід, після перемоги жовтневого повстання вони з Альбер­том Вільямсом упрохали народних комісарів з військових справ В.Антонова-Овсієнка і П.Дибенка взяти їх у по­ їздку до Пулково. Дорогою виявилося, що всі їдуть без продовольчих припасів, а поїздка мала зайняти декілька днів. Ситуація запам’яталася Дж. Ріду не тим, що в магазинах НЕ було продовольства, а тим, що у наркомів на хліб і ковбасу не було грошей. Але до весни 1918 р. продовольча ситуація загострилася: тінь голоду повисла над промисло­вими центрами, збуджувала населення, розхитувала полі­тичні підвалини, що ледь склалися. Тільки в травні-черв­ні 1918 р. Ленін у 24 статтях та виступах змушений був звертатися до проблем боротьби з голодом. Загалом він вбачав, що голод (на Московщині) обумовили дві причини: 1, розру­ха сільського господарства, 2., саботаж з боку основ­ного виробника товарного хліба – куркуля. Саботаж (хохлів-холопів) розглядається (московським хазяїном) не як результат коливан­ня ринкової кон’юнктури, а як акт політичний, антирадянський. В.Ф.Верстюк. Махновщина.

«Кто (москаль) был НИЧЕМ, тот станет ВСЕМ» на окупованій Україні.

                 1. У 1918 р. після пролетарського бунту на Московщині відбулася громадянська війна між білими псами моськами і кровавими псами моськами, в результаті якої стався голод.
                  Підкреслимо, що почалася громадянська війна (на Московщині з 14.06.1918. на засіданні Всеросійського ЦВК) боротьбою з «демократичною контрреволюцією» (лівими есерами, меншовиками, партіями правих есерів та центру), а НЕ з Колчаком, Денікіним та їм подібними. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                  2. В тому, що на Московщині стався голод «ЛУКАВІ москалі» звинуватили НЕ себе, а (тих, кого задумали вбити та обікрасти) українців-куркулів, а тому без оголошення війни вторглися на територію незалежної України – визнаної світом 09.02.1918..
                  3. У 1918 р. після національної (духовної) революції і вторгнення московського агресора в Україну, відбулася перша національно-визвольна війна, але голоду в Україні НЕ було під час «німецької окупації».
                  4. На протязі русько-московської війни 1918-1921 роках відбулася дрючба людей з «животными» (за свідченням царя Петі-1), після чого українці зі слуг Божих обернулися на слуг диявола: брехуна і людиновбивці – московського окупанта (Ін. 8:44), а саме, на «великом и могучем» пса моськи, перетворилися на московських 3,14-дарассов і московських шлюх, що заспівали московським ПЕТУХОМ.
                  5. І як результат поБЕДЫ озвірілих голодних прибульців над нагодованими автохтонами, на окупованій Україні (у т.ч. Кубані) «русскими свиньями» був ОРГАНІЗОВАНИЙ у 1921 році перший ШТУЧНИЙ голодоМОР. В цей же час, голоду на Московщині НЕ було (крім, очевидно націоналістичного, Поволжя), бо ВСЕ (до нитки) награбоване вивозилося до пролетарської метрополії.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 7.

Холопи москалів – крестьяне України смертельно ЗАРАЖЕНІ анархізмом.

                   Раб звик існувати в рабстві, тому визначає московського рабовласника за СВОГО (хазяїна), а вільних від ошийника пса моськи, визначає за ЧУЖИХ (рабству). Парадокс, коли люди визнають собі за хазяїна «неведомых ЗВЕРЮШЕК»: псів мосек, «русских свиней», московських ПЕТУХОВ….
                  Треба бути справжнім язичником – дебилом (за визначенням В.Януковича 2009 та А.Макаревича 2018), щоб в Україні слухати і, тим більше, вірити ОБІЦЯНКАМ будь-яких вонючих ино-СРАНЦЕВ, а тим більше «ЛУКАВИМ москалям» (за свідченням Павла Алепського, 1654) стосовно того, кому і на яких умовах московський окупант роздасть задарма українським батракам, загарбані українські землі.
                   Тобто, визнаючи доцільним ОБІЦЯНКИ чужоземця про дармову роздачу землі (заводів…), раби, таким чином, визнають над собою владу чужоземця, визнають московського окупанта за хазяїна України, який розпоряджається за своєю волею, начебто своєю власністю: українською землею та українськими кріпаками (махновцями) на ній.
                    Очевидно, щоб щось дати чуже чужому, треба спочатку відібрати чуже у чужого. Після чого відібране видається лукавим (москалем), начебто, за своє. Тобто, ОБІЦЯНКА дати те, що НЕ належить обіцяльнику, розрахована лукавим (москалем) на ДОЗВІЛ жертви на своє ЛЕГКЕ пограбування (в особливо збочений спосіб).
                    Після того, як українська земля, московським окупантом, буде легко ВІДІБРАНА в українців (на підставі обіцянки її подарунку – ДУРДОМ), то питання виконання обіцянки повернути вкрадене власнику, можливо буде вирішити методом знищення обкраденого власника, щоб обіцянка не муляла очі як тому, хто обіцяв, так і тому, кому було обіцяно, адже, обіцянка вже виконала свою головну функцію – ЛЕГКОГО пограбування (з метою подальшого знищення пограбованого).

                 «Мы тебя ОГРАБИМ, а потом оставим  тебя СТОРОЖИТЬ у тебя же УКРАДЕННОЕ. Ты же будешь доволен, не так ли?»

                  Так, обкрадені анархісти, що НЕ визнають людських і Божих законів – ЗНЕВАЖАЮТЬ інших людей і Бога, з ПОТЬМАРЕНИМ розумом «довольны», що їх обікрав саме СВІЙ рабовласник – саме «русское быдло» (за характеристикою А.Куприна 1915, И.Бунина 1934), а НЕ якісь там поляки, НЕ німці, НЕ інопланетяни….
                   Тому обкрадені махновці (як біснувате РУЙНІВНЕ явище) ДОБРОВІЛЬНО погоджуються на своє обкрадання, біснуватим фіно-тюркським гібридом Московщини, з наступним обдаруванням у них же вкраденого: подаруй нам нашу ж землю і тоді ми будемо тобі, лукавий (москалю) служити.
                    Та не для того лохів обдурили та обкрадали, щоб повернути їм вкрадене.
                    А для того лохів обдурили та обікрали, щоб зробити з національних рабів Божих, національно СТЕРИЛІЗОВАНИХ  московських 3,14-дарассов і московських шлюх, що співають московським ПЕТУХОМ на «великом и могучем» пса моськи.
                    В тупому прагненні здобути ЗАДАРМА землю (заводи…) в будь-який спосіб, черевам і жопам крестьян (пролетай-риату) було байдуже від кого отримати землю (фабрики): чи від Бога, чи від диявола; чи від української влади, чи від влади московського окупанта. Головне, щоб отримати землю на дармовщинку  та без ЖОДНИХ зобов’язань, саме перед українською ДЕРЖАВОЮ (перед україномовними робітниками, інтелігенцією, лікарями, вчителями, дітьми, непрацездатними тощо – хто не займається хліборобством), а НЕ перед московською імперією, за яку воювали в рядах банди Махна. Крестьяне бажали перетворитися, на таких собі хазяїв життя – МОНОПОЛІСТІВ з виробництва харчів, щоб всіх не селян тримати за ЯЙЦЯ: диктувати ціни на сільськогосподарську продукцію.
                  В підсумку, «жадность фраера сгубила», виключно антиукраїнська діяльність крестьян-махновців, як НАЙТРИВАЛІШОГО та НАЙБІЛЬШОГО, а отже, НАЙПОТУЖНІШОГО крестьянского ОЗБРОЄНОГО угрупування та йому подібних ЧИСЕЛЬНИХ анархічно-комуністичних КРЕСТЬЯНСКИХ бандо-формувань, призвела до втрати української державности. Як наслідок антиукраїнської діяльности в Україні (втрати української державности), крестьяне-шаровики отримали, під час МИРУ з дияволом, заслужені чисельні голодоМОРИ від того, кому вірно служили – від диявола: брехуна та людиновбивці – московського окупанта, Ін. 8:44. «За что поролись, на то и напоролись» – на «великий и могучий» москаля.

                   Як застерігають нас святі отці, коли пекло неможливо зробити привабливим, то диявол («ЛУКАВИЙ москаль») робить привабливим дорогу до пекла: «Вся власть Советам, мир народам, земля крестьянам, фабрики рабочим». https://digicoll.manoa.hawaii.edu/russianposters/Pages/comments.php?tid=345  
                    Как и большинство анархистов, В.Волин принял большевистский переворот в октябре, надеясь, что лозунги «мир народам», «заводы рабочим», «земля крестьянам» будут воплощены буквально – на это надеялись тогда все крайне левые, но их надеждам, как известно, не суждено было сбыться. Все, что обещано было трудящимся, переходило в руки грандиозного монополиста-работодателя – рабоче-крестьянского ГОСУДАРСТВА, всякое несогласие с чиновниками которого отныне рассматривалось как контрреволюция. Обосновавшийся в Петрограде «Голос труда» тщетно пытался переорать большевистские издания, что путь избран неверный и тупиковый (то, что рабочие пошли за большевиками, поверив в их радикализм, Волин совершенно правильно объяснял слабостью русского пролетариата, крайней его неопытностью в самоорганизации, в отличие от европейцев и американцев). В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 

                 Реальність така, що Махно й очолюваний ним рух при­йшли до краху не лише в роки громадянської війни, коли вони зазнали військової поразки. Справа у тому, що міль­йони селян, незважаючи на утиски нової (окупаційної московської) влади, насадження «воєнного комунізму», грубі порушення в національному (ДУХОВНОМУ) питанні, все ж таки залишилися пасивними спостерігачами подій. Частина їх, ОСЛІПЛЕНА привабливими більшовицькими гаслами (ОБІЦЯНКАМИ) або ж страхом терору, підтримувала (окупаційну) владу Рад. «Нова махновщина» (новий антиукраїнський рух, щоб НЕ було української влади в Україні) НЕ повторилася, як про це мріяв (реги-анал и лугандон) Махно, ні в роки примусової колективізації, ні в час голодомору 1932-1933 рр. на (окупованій) Україні, ні за інших екстремальних умов, в яких опинялося село в період сталінщини. В.М.Волковинський. Батько Махно
                   Тому що раби НЕ були привчені воювати за ВІЧНІ духовні-національні цінности проти ЧУЖОземного рабовласника, але були привчені рабом Махном воювати на стороні московського рабовласника за матеріальні тимчасові надбання, як то земля, фабрики тощо. Раби, що погодилися жити (жрать и срать, жрать и срать, жрать и срать) в МИРІ з московським окупантом – визнали ЧУЖИНЦЯ за СВОГО – за «один народ», за СВОГО рідного рабовласника, ніколи не будуть воювати проти СВОГО рідного (звиклого рабовласника).
                    «До свободи ви покликані.... …плоть (тимчасове володіння майном) бажає ПРОТИВНОГО духові (вічне володіння національною Мовою-Духом Божим, 1Ін. 4:2), а дух – ПРОТИВНОГО плоті: вони одне одному ПРОТИВЛЯТЬСЯ…». Гал. 5:13:17.
                    Всі черева крестьян, рабочих и солдат України, що спокусилися на привабливі ОБІЦЯНКИ диявола-сатани, є винуватцями наступних штучних голодоМОРІВ на (окупованій) Україні, тому що воювали за владу московського окупанта, яка (навмисно) вчинила їх.
                    Слід розуміти ватою, що все від Бога, нічого просто так, випадково НЕ відбувається, все пов’язано між собою, все має свою ПРИЧИНУ і кожна причина має свої НАСЛІДКИ.
                   «Той, хто розладнує дім СВІЙ, отримає у наділ вітер...». Притч. 11:29 
                     Смертельно заражені анархізмом (за визначенням Леніна, 1918), крестьяне України НЕ хотіли української влади в Україні, то і отримали чого хотіли – московську окупаційну владу; крестьяне України хотіли анархії, то, в підсумку, і отримали анархію – комуністичне беззаконня від московського окупанта, за владу якого, вбиваючи українців в України, зі зброєю в руках самі ж і гинули.
                      «Перед людиною життя і смерть, і чого вона побажає (землі 0,5×2, замість Бога-Мови), те і дасться їй. Велика премудрість Господа, міцний Він могутністю і бачить УСЕ». Сир. 15:17-18.
                       І до сьогодні, в те що московський окупант свій рідний вбивця, а німецький «окупант» чужий московському окупантові, тобто складає конкуренцію у володінні українськими рабами в Україні, свято вірують утілені біси (історики, політики, бізнесмени…) у вышыванках, Як. 2:19.
               Саме тому, біснуваті хохлы – «младшие братья», тупо переконані, що ПРОДАЖ хліба, вугілля німецькому або французькому «окупантам», які НЕ претендували на володіння землею, шахтами та і взагалі Україною, а тому НЕ обіцяли віддати українське українцям в Україні – це зрада «русской революции» і потребує збройного спротиву зі сторони «рабів, підніжок, грязі Москви» з однією метою, щоб український хліб, вугілля і взагалі вся Україна ЗАДАРМА досталася рідному божеству московському, який вистелив привабливу широку дорогу до пекла, переконливо обіцяючи віддати українське українцям в Україні у разі заволодіння українською духовною та матеріальною спадщиною.
                      Обіцянка віддати те, що тобі не належить; того, чого не маєш, має на меті спочатку отримати у власність те, що обіцяв віддати, тобто є своєрідним лохотроном, маніпулюванням свідомости, шулерством, лукавою пропозицією до власника легко заволодіти чужим: «Ви, українці, тільки запустіть нас (москалів) до України, щоб ми віддали вам вашу землю, фабрики, а ми (москалі) вже розпорядимося за своїм бажанням і вашою землею і вашими кріпацькими "мертвими душами"».
                    «І, наче порох, сипав на них м’ясо – птахів крилатих, що сипалися на них, як пісок морський. Накидав їх серед табору їхнього біля наметів їхніх, і їли (ЖРАЛИ) вони до ПЕРЕСИТУ; те, чого БАЖАЛИ вони (московського рабовласника), дав їм. Але, коли ще не вдовольнили бажання свого (ще не ВИСРАЛИ), коли ще їжа була на зубах їхніх, гнів Божий прийшов на них і УМЕРТВИВ багатьох із них…. Але й тоді вони (БИ-лингво-СЕКСУАЛЫ, Сир. 5:11, Сир. 6:1) НЕ переставали грішити (язиком)…. Віддав під меч (мосек-антихристів, 2Ін. 1:7) народ Свій і розгнівався на насліддя Своє. Юнаків їхніх попалив вогонь, і дівам їхнім ніхто не співав шлюбних пісень». Пс. 77:27-32,62-63. 
                  Тих, хто хотів бути обдуреним і обкраденим, виявилося БІЛЬШІСТЬ в Україні, а тому, був обдурений і обкрадений, то які претензії бісів (реги-аналов, укропов, вышыВАТНИКОВ, луга.ндонов) до диявола з проханням «пакращати» буття черев та ж.оп, коли біснування це звичайний стан бісів.
                    Саме тому безумні язичники України (Білорусі, Кавказу, Прибалтики, Молдови…) бажають і далі бути обдуреними та обкраденими, дивись в чорну ДЫРУ (обтрухані москалями Крим і луга.ндон), де московські 3,14-дарассы та шльондри, що співають московським ПЕТУХОМ, продовжують зазивати московського ё..ря «русским языком» антихриста («що НЕ сповідує Ісуса Христа» під час сакральних богослужінь, 1Ін. 4:3): «путин, ВВЕДИ…».
                     Саме тому, на «царстві антихриста» (за визначенням Московщини К.Валішевським, М.Булгаковим, моск-священиком Яковом Кротовим), в вонючій ДЫРЕ-дупе антихриста «всё есть», крім Бога – крім Української Мови-Духа Божого, «що сповідує Ісуса Христа» під час сакральних Богослужінь, 1Ін. 4:2. 
                     Чому дуже важливо знати, що голодоМОРИ, загибель українського генофонду під час постійних імперських війн на боці московського рабовласника, ДЕПОРТАЦІЇ, політичні репресії, розстріли без суду та слідства…, невільницька праця в концентраційних таборах (ГУЛагах) тощо, для спокушених дармовою землею, були СПРАВЕДЛИВОЮ покутою за ЖАДІБНІСТЬ. https://digicoll.manoa.hawaii.edu/russianposters/Libraries/imagelibrary/345-1627thumbnail.jpg
                     Тому що, із трагічних уроків, маємо зробити вірні висновки з метою унеможливлення в майбутньому повторення смертельних помилок. Бо невірні (героїчні або спекулятивні) висновки з визначення причини, призводять до невірних наслідків – фатальних результатів (дій).

Трагедією українства
                стало те, що німців, які прийшли на заклик Центральної Ради, і допомогли українцям за три місяці (лютий-квітень 1918 р.) вигнати російських більшовиків за межі держави, українські селяни сприйняли за окупантів: годувати величезну німецьку армію доводилось їм (а ЧУЖИНЦІВ, «лукавих москалів» сприймали за своїх рабовласників, який ОБІЦЯВ дати українцям українську землю і якого, чи то не треба годувати, чи то сам хохлів нагодує манною небесною). До того ж, німці, що прийшли як союзники, побачивши безвладдя і хаос в Україні, почали самі організовувати життя й наводити порядок. А оскільки Центральна Рада не виконала своїх зобов’язань у продовольчому забезпеченні союзників, німці змушені були почати проводити реквізиції, щоб (умови міжнародного договору виконувалися) прогодувати своє військо.
                   На диво правильний розрахунок – спочатку Центральної Ради, а потім і Гетьмана П.Скоропадського – використати проукраїнські налаштовану Німеччину для побудови української держави наштовхнувся на ображені почуття українського селянина. Селянин не думав про геополітику, він бачив перед собою озброєних чужинців, які не дуже з ним церемонились і яких він повинен був годувати.
                    Якби ж то український селянин знав, що, виганяючи німців з України (і КУПУВАЛИ продовольство), він звільняє дорогу для ПОТОПУ в тисячу раз страшнішого – (московського, які тупо ВІДБИРАЛИ харчі, навіть з роту)....
                    Але головною причиною хитань – і не тільки Григор’єва – була відсутність правдивого українського центру з національно зрілою елітою. Завдяки духовно (языком антихриста, 1Ін. 4:3) зв’язаній з Росією малоукраїнській інтелігенції, уособленням якої став руїнник Володимир Винниченко, української армії на початку 1918 р. фактично не існувало. На Винниченкові, на його поршах і певних лежить вина за політичну невиробленість селянських мас та їхніх лідерів – Григор’єва, Зеленого, Махна, інших ватажків. Саме завдяки відсутності у Києві твердої національної влади отамани хитались, зраджували, допомагаючи москалеві руйнувати Україну.
                           Головний Отаман Херсонщини і Таврії Матвій Григор’єв. http://unknownwar.info/export_html/_453.html  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 8.

Післямосковська антиукраїнська діяльність Махна у 1918 році.

                  04.07.1918. Махно пише листа до товаришів у Гуляй-Поле: «…я возвратился…, чтобы совместно заняться делом изгнания немецко-австрийских контрреволюционных армий из Украины, НИЗВЕРЖЕНИЕМ (української) власти Гетмана Скоропадского и недопущением на его место никакой другой власти (КРІМ московських комуністів)».
                 [У перших числах липня 1918 р. через «нейтральну зо­ну» з РСФРР на територію Української держави прибули два молодики, плечі одного з яких прикрашали погони штабс-капітана, іншого – прапорщика. За тих умов на них ніхто не звернув уваги, не здивувало й те, що офіцери пря­мували не до столиці чи принаймні Харкова, Одеси, Катеринослава, а взяли квитки до станції Гуляйполе, що роз­ташувалася в семи верстах від однойменного села Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Не кинулося в вічі й те, що обоє не мали особливої офіцерської постави і вишуканих манер. Це ледь не підвело….
                  В планах було спочатку зайнятися індивідуальним терором, згодом створити невелику терористичну групу і, якщо буде змога, організувати замахи на гетьмана та його найближчих посіпак, здобути шляхом експропріації гроші на революційну боротьбу. План елементарно про­стий, в основі його деструктивна ідея – фізичний розгром і розправа з заклятими ворогами селянства – поміщиком і куркулем. Тут увесь Махно. Багато разів очевидці передавали його рублені фрази: «разбил кадетов, и только», «по­рубить их, и только», які значною мірою визначали його політичне кредо: бунт. Саме так він виступав на мітингах. Слід зауважити, що в примітивній, ледь політизованій свідомості переважної маси селянства така платформа знаходила величезну підтримку і повне розуміння. Ця знедолена віками маса, можливо, ще з гайдамацьких часів зберігала віру, що саме таким чином можна досягти соціальної справедливості. Їй потрібен був саме такий (ПРИМІТИВНИЙ) проводир, і вона знайшла його в непоказній ззовні постаті Махна, піднявши його високо над собою, вручила йому власну віру, долю і життя (на смерть). В.Ф.Верстюк. Махновщина]. 
                  «Махно говорить різко, незграбно, то знижуючи, то підвищуючи голос, повторюючи за кожною фразою, яка складається з 5-10 слів, свою постійну, повну гніву фразу "и только"…», – пише К.Герасименко, який спостерігав за Махном у другій половині 1919 р..
                  21 июля (1918) с паспортом на имя И.Я.Шепеля Махно прибыл в Харьков, а позднее со своей группой присоединился к уже существовавшему в р-не Гуляйполя партизанскому отряду. https://ru.wikipedia.org  
                   Махно вернулся в занятое немцами Гуляйполе в августе 1918. В кармане у него были документы, изготовленные в Москве и выданные Затонским, ведавшим переходом на Украину. В паспорте было указано, что владельцем этого документа является учитель и офицер Иван Яковлевич Шепель. Существует версия: якобы Махно возвратился в Гуляйполе со своим земляком А.Чубенко, они были одеты в офицерскую форму войск Директории (Української Держави). Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                    Махно: «Путь был тяжелый, каждую минуту тебя ожидала смерть, поэтому приходилось маскироваться и до безумия «щирым гетьманцем», и чем хочешь, только быть на Украине, в тех самых селах, где тебя знают и ожидают. Военная офицерская форма, погоны несчастного прапорщика, так фальшиво расшаркнуться и поклониться – все это мне помогло добраться в район Гуляйполя...». [Нестор Иванович Махно. Воспоминания, материалы и документы Киев, РИФ «Дзвин»,1991,с.40].  
                    06.09.2018. Український парламент ухвалив у першому читанні законопроект “Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконний перетин державного кордону” (№7017). Документ підтримав 241 депутат Верховної Ради. Дана ініціатива передбачає введення кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі до 3-х років за перетин українського кордону “громадянином або підданим держави-агресора, або (Махном) іншою особою в інтересах держави-агресораз метою зашкодити національним інтересам України не через пропускні пункти, встановлені на держкордоні, або через пункти пропуску, але без відповідних документів або з недійсними документами. За повторне порушення або вчинення порушення групою осіб пропонується позбавляти волі на строк від трьох до п’яти років, а якщо при цьому порушник застосовував зброю – від п’яти до восьми років.
                   (Таким чином, нелегальний, з фальшивими документами, а отже, незаконний перехід українського кордону, завербованого москалями анархіста, є правовим доказом терористичної АНТИУКРАЇНСЬКОЇ діяльности засл/раного козачка Нестора Махна, за яку мусить понести КРИМІНАЛЬНУ відповідальність. За порушення режиму перетину державного кордону України Махно необхідно судити та саджати до в’язниці, причому у всіх бібліотеках в’язниць мусять бути виключно УКРАЇНОМОВНА патріотична та націоналістична література українських і світових класиків, науково-популярна, учбово-просвітницька, розважальна тощо. Вся література, у т.ч. і релігійного змісту, написана «духом антихриста» московського окупанта (1Ін. 4:3) мусить бути ВИЛУЧЕНА з бібліотек, з метою щирого побожного ПЕРЕвиховання язичників божества московського, та здана на макулатуру).
                    Приехав на Украину, Махно поселился неподалеку от Гуляй-Поля на чердаке у некоего Захария Клешни. Переодевшись бабой, сходил поглядеть на родное село. В Гуляй-Поле стоял мадьярский батальон с командой из офицеров-австрийцев. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                     Перші акції Махна, з одного боку, мали переконливо терористично-агітаційний характер, з іншого, були чистої води експропріацією – коней, зброї, грошей, якогось майна. Напади на поміщицькі економії й маєтки, контори й ощадні каси, на представників влади й гетьманських та австро-уторських офіцерів здійснювала невеличка ватага. Деякі дослідники вважають тодішні дії махновців – з того часу саме так дедалі частіше називають бійців формування Махна – чистим КРИМІНАЛОМ, адже напади часто-густо супроводжувалися вбивствами. Протягом двох місяців махновці діяли невеличкою мобільною групою в складі 20-30 більш-менш постійних бойовиків. Повстанці часто вдавалися до перевдягань, театральних перевтілень у представників Державної варти, офіцерів тощо (Неоднора­зово з повним успіхом Махно переодягався у жіночий одяг і навіть грав роль нареченої. В.Ф.Верстюк. Махновщина). Коли уважно проаналізувати перелік жертв махновських нападів, можна побачити очевидну систему: махновці розправлялися насамперед з представниками (української влади) правлячого режиму (?). Причому в цій боротьбі їх явно підтримували широкі верстви селянства (отруєних анархізмом). Архірейський Д.В.
                   [ Правительство гетмана П.П.Скоропадского ВЫНУЖДЕНО было прибегнуть к принудительным «закупкам». И если в городах все-таки держался строгий немецкий порядок, то в деревне вновь под покровом ночи разверзалась какая-то кровавая жуть.
                   Вряд ли эти убийства совершались непосредственно крестьянами: тут чувствуется холодный расчет, твердая рука преступников или профессиональных революционеров, начавших осуществлять «аграрный террор» по подобию 1905–1907 годов. Перечисленные злодеяния – как бы изнанка той революционной «работы», о которой пишет Махно в третьем томе своих воспоминаний, усердно идеологически ее ОПРАВДЫВАЯ и разъясняя (приклад нерозкаяности). Сам Махно рассказывает о своих подвигах мало и уклончиво, боясь себя скомпрометировать, но местами он начинает собой любоваться и тут ненароком что-нибудь выдает. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    Махно скороговоркой отмечает, что занимались они в основном нападениями на кулацкие хутора и помещичьи имения. По показаниям, которые дал ГПУ арестованный в 1920 г. Алексей Чубенко, один из ближайших сподвижников Махно, первой акцией террористов был налет на экономию помещика Резникова, семью которого ВЫРЕЗАЛИ целиком – за то, что в ней было четыре брата-офицера, служивших в (УКРАИНСКОЙ) гетманской полиции].
                 Махно со своим попутчиком добрались до родного села, где собрали первую пятерку, с которой и начали действовать. Первым делом группа отправилась в экономию помещика Резникова и уничтожила всю семью, так как в ней было четыре брата‑офицера и все служили в «державной варте» (гетманской полиции). Здесь же были добыты первые 7 винтовок, 1 револьвер, 7 лошадей и 2 седла. Этим актом начинается повальное уничтожение помещичьих семей. В мундирах «варты» члены отряда проникают на бал в помещичью семью Миргородских и, заняв все выходы, убивают всех, кто, убегая, попадал в устроенные махновцами засады. Отряд пополняется лошадьми, оружием и седлами. Имение сжигается. Таким типично крестьянским методом расправляется Махно с помещиками. Его отряд постепенно растет, он дает несколько боев австрийцам, пришедшим установить порядок в Гуляй‑Поле. Теснимые австрийцами, махновцы уходят в соседний район; австрийцы в отместку жгут крестьянские хаты. Отряд пополняется свежими крестьянскими силами и сам ищет боя с австрийцами, чтобы отомстить (? СПОЧАТКУ вбивають, палять – сіють смерть, а жати покуту відмовляються) за разоренное добро. Махновцы (кримінальні злочинці) выступают в глазах массы представителями крестьянских интересов, защитниками от оккупантов (українців-гетьманців). М.Кубанин. Махновщина,Л,1927,с.39
                  Більшість дослідників схиляється до думки що на початку серпня Махно, Чубенко, Марченко і С.Каретников здійснили наскок на найближчу економію Резнікова (чотири сини якого були офіцера­ми державної варти), де захватили 7 гвинтівок, револьвер, 7 коней і 2 сідла. Враховуючи трофеї махновців, можна зробити припущення, що їх жертвами стали члени т.зв. добровільних "хліборобських" загонів самооборони, які утворювалися в допомогу Державній Варті для забезпечення громадського спокою і порядку, ЗАХИСТУ відновленої приватної власності. Вони утримувалися і озброювалися на кошти самих землевласників. Так, 7 липня Спілка земельних власників Олександрівського повіту виділила 100 тис. крб. на організацію такого загону. Діяльність добровольчих збройних формувань, яка спочатку не мала нормативно-правових засад, а здебільшого викликала вороже ставлення не тільки у селян, що під час безвладдя грабували садиби землевласників. Так звані "каральні загони", які керувалися відчуттям помсти, "здатні лише без мети дратувати населення", – доповідав 10 серпня гетьману Міністр внутрішніх справ І.Кістяківський. Гетьманський уряд намагався покласти край свавіллю цих (каральних) загонів і обмежити їх дії лише охороною громадського спокою та запобіганням антивладних виступів. У циркулярі за підписом директора Департаменту Державної Варти П.Акермана від 16 липня 1918 р. до губернських старостів і міських отаманів, досилаючись на наказ Товариша МВС, приписувалося "з'ясувати і доповісти: 1) які в губернії існують збройні команди і загони; 2) як і ким вони сформовані; 3) на які кошти вони утримуються; 4) яке їх відношення до місцевої адміністративної влади; 5) чи бажано їх подальше існування". Після відповідних доповідей з місць з'явився циркуляр І.Кістяківського від 13 серпня (1918), який офіційно дозволяв формувати хліборобські загони самоохорони. "Махно и Украина", Бордульов С.В.
                     [ Експропріація ощадної каси в селі Жеребець Гуляйпольської волості дала 38 тис. крб., на які було куплено кулемет американської системи Кольт, револьвер і інша зброя. Захопивши зброю, махновці почали робити бандитські напади на невеликі підрозділи і окремих військових та вартових. У зведенні від 8 серпня про стан Східної армії Австро-Угорщини йдеться про напад кінного гурта біля Федорівни (зараз Чубарівка) Олександрівського повіту на прямуючих до Полог офіцерів. Були ВБИТІ австрійський поручник Мантис і його ординарець жовнір 41 піхотного полку Шепота. Український капітан Пологовський та його ординарець зазнали ВАЖКИХ ПОРАНЕНЬ і були пограбовані. (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.5,Оп.1,Спр.114,Арк.194;Спр.86,Арк.202). Знайти злочинців і покарати не вдалося.
                     16.08. на австро-угорський патруль, який висла­ли для проведення слідства, було здійснено напад. Чисельність нападаючих складала близько сорока чоловік з одним кулеме­том. (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.5,Оп.1,Спр.86,Арк.219). Акція приписувалася більшовикам, під цим означенням окупаційне командування здебільшого поєднувало всю політичну опозицію гетьмансько­му режиму. Безпосередньо ж терористичних груп у районі По­логи-Гуляйполе більшовики не мали, напевно, що наскок здійснили анархісти-махновці.
                     Протягом серпня – першої половини вересня активізувати свою діяльність махновцям не вдавалося. У доповіді Катери­нославського губернського старости до МВС від 31.08. не зазначалося випадків розбійних пограбувань і вбивств в Олександрівському повіті, тоді як у Павлоградському такі факти мали місце. (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.5,Оп.1,Спр.114,Арк.23-24). За спога­дами Махна, в цей час його група рейдувала у межах Олександрівщини. Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: селянський захисник чи кримінальний злочинець? Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998].
                     Після нападу на філію банку с. Жеребець Махно мав 28 тис. карбованців. За 4 тис. карбованців у селян було придбано кулемет, який встановили на трофейному тарантасі, запряженому четвіркою коней. Так у серпні 1918 у світі з’явився новий вид озброєнь – тачанка (чотирьохколісний ресорний візок, які завезли на південь німці-колоністи. Тачанку іноді називали каре­тою). На тачанці було піднято чорний прапор, на якому майоріли слова «Страшна смерть буржуям – веселе життя біднякам». http://bukvoid.com.ua   
                    (Не знаю такого випадку, коли б будь-хто зараховував винахід розбійником Махно нового знаряддя ВБИВСТВА, як тачанка, за такий, що потребує осуду. За, збоченою у брехню, сатанинською логікою, ті котрих ПОКИ ЩЕ не вбили у будь-який спосіб, навперебій намагаються воздати похвалу вбивці Махнові, за винахід нового ефективного знаряддя ВБИВСТВА, на кшталт гільйотини, атомної бомби...).
                   Л.Задов: «Через некоторое время я был избран начальником штаба боевого участка от станции Жутово до станции Потемкинской. Наш отряд тогда входил в бригаду Кругляка». В августе 1918 г. в отряд прибыло распоряжение из Царицына, чтобы именоваться Красной Армией. Прислали деньги, мне, как начальнику штаба, полага­лось 750 рублей, а рядовому красноармейцу 50 рублей. Я, как анархист, с этим не согласился и с согласия начальника отдела Черняка выехал в Козлов в штаб Южного фронта и оттуда был направлен на Украину – в тыл к немцам для ведения подпольной работы. По приезде на Украину связался с Махно. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева. 
                   Когда Лев с удивлением узнал, что ему, как начальнику штаба, причита­ется 750 рублей, а рядовым красноармейцам всего по 50. Взыг­рало ретивое анархиста-коммуниста: «Как так? За что боролись? Почему такое неравенство?» Лев кинулся в выше­ стоящий штаб, оттуда в армейский.... Сперва его встречали с удивлением – что, мол, за чудак?, – потом с подозрением. Кое-кто даже пригрозил расстрелом. Тогда это было совсем недолго. Ф.Зинько. (Одесса). Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998.  
                   Уривок із книги Вадима Зіньковського «Правда о Зиньковском-Задове Льве Николаевиче – анархисте, чекисте»: До случая с выплатой зарплаты у отца еще были стычки с командованием Красной Армии. Об одной из них рассказывала мать. На одной из станций, которую охраняла группа под командованием отца, скопилось много эшелонов с ранеными, продовольст­вием, оружием, беженцами. Шли упорные бои с наступавшими белогвардейцами. В разгар боя пришел приказ: станцию оставить, а красногвардейцам отступить. Отец категорически отказался вы­полнить приказ до отправки всех эшелонов. Не выполнил он и по­вторный приказ и, только после того, как со станции ушел послед­ний паровоз, оставил станцию, за что вместо благодарности, получил выговор. Приказ об отходе был отдан командармом К.Е.Во­рошиловым. Выговор объявил тоже он.
                     В своих автобиографиях впоследствии Л.Задов писал, что в 1918 г. был направлен штабом Южфронта на Украи­ну для подпольной работы. Каждому из нас свойственно слег­ка приукрашивать свое жизнеописание. Думается, что Лев и Даниил просто чухнули на Неньку-Украину, начхав на Крас­ную Армию с ее пролетарской железной дисциплиной. Это под­твердилось, когда мне в руки попала копия протокола допроса Л.Задова в 1937 г.. «ВОПРОС: Ушли из Красной Армии? ОТВЕТ: Да, ушел. Оставаясь анархистом и не желая, в силу своих политических убеждений, продолжать участие в Красной Армии, я уехал на Украину, ставя перед собой цель пробраться в Юзовку для ведения в тылу немцев подпольной анархистской работы, разыскав старые анархистские связи. В Юзовке мне стало известно, что в Запорожском уезде опериру­ет отряд, возглавляемый МАХНО, именовавшим себя анархи­стом». Ф.Зинько. (Одесса). Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998.  
                     У середині вересня сформувався махновський загін, який вже був здатен виконувати бойові завдання: 120 шабель при 4 кулеметах. http://bukvoid.com.ua  
                    З серпня-вересня 1918 р. почалася нова хвиля репресій (? проти московських наймитів), окремі повстанські загони (колаборантів) змушені були поспішно відходити до «нейтральної зони» – вузької смуги землі, що з травня 1918 р. розділила кордони між Україною і Росією. Саме тут, у «нейтральній зоні» (на Московщині), з повстанських (бунтарських) загонів почали формуватися перші українські радянські дивізії (лугандонов – 5 колони), на долю яких через декілька місяців випало багато випробувань і які прославилися при відновленні (?) Радянської влади на (окупованій) Україні. В.Ф.Верстюк.
                    (Маємо свідчення, що москалі ЗАЗДАЛЕГІДЬ готувалися до ВІЙНИ проти суверенної України).
                    У вересні вже помітною ставала деморалізація окупаційних (?) військ. Спроби німецького і австро-угорського командування пе­рекинути частину військ з України на західний фронт ви­кликали опір солдат. Між військами, які залишалися вір­ними присязі, і тими, що відмовлялися виконувати накази, часом виникали бої. Все це сприяло розгортанню револю­ційної боротьби. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    Махно заявив, що на даному етапі боротьби повстанців з ворогами соціальної (для черева та жопы) революції потрібен не індивідуальний терор, а сміливі й рішучі масові дії проти австро-німецьких окупантів (?) та їх посібників – (УКРАЇНЦІВ) гетьманців. Махновщина починалася з масового ЗНИЩЕНЯ поміщи­ків і офіцерів (УКРАЇНСЬКОЇ) варти. Методи боротьби на цьому етапі на­гадували ті, які застосовувалися під час селянського повстання 1905 р., – напади на маєтки поміщиків, УБИВСТВА їх господарів (за те, що вони господарі), підпали і грабунок майна. НЕНАВИСТЬ гуляйпольців, озлобленість проти окупантів (?) і особливо (УКРАЇНЦІВ) гетьман­ців були настільки великі, що, здавалося, ніяка кількість жертв не може задовольнити жаги помсти. (З чого стало зрозуміло, що Волковинський звичайний лугандон и реги-анал).
                     Наприкінці вересня 1918 р. Н.Махно, Олексій Чубенко, Ісидор (Петро) Лютий, Пантелеймон і Семен Каретники, Олексій Марченко (Шевченко), Захарій Гусар (Рябцев), Микита Лютий вирішили організувати загін проти контрреволюції і діяти партизанськими методами. Звідси починається таке явище, як махновщина. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. 
                      «…махновщи­на виросла з партизанщини як окреме явище. І звалювати відповідальність за це на плечі лише Н.Махна було б не­ об’єктивно». В.Ф.Верстюк. Махновщина.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 9.

Общность между Махновщиной и Анархизмом.

                 Отрицательное отношение махновщины к капитализму и го­сударственности говорит за то, что движение это – чисто анархиче­ское, и, наконец, поголовное участие в нем трудящихся знаменует собой далекое от утопии и фантазии социальное явление.
                  Можно смело сказать, что махновщина и анархизм тождест­венны, то есть общны.
                  Махновское движение, сознательно опирающееся на принци­пы анархизма, т.е. на право вольного труда, на право обществен­ного самоуправления и на основы безвластия, есть в общем и це­лом типичное олицетворение анархизма.
                  Во имя торжества великих идей, оно потеряло триста тысяч лучших сынов своего народа, отвергло союзы с государственника­ми и в тяжелых условиях гражданской войны и осажденного райо­на гордо несло и несет черное знамя с надписью: – НЕТЕННЫМИ ПРОТИВ УГНЕТАТЕЛЕЙ – ВСЕГДА".
                  В заключение несколько слов об анархизме: анархизм – не мис­тика, не утопия, не разговоры о прекрасном и не крик отчаяния. Нет, анархизм, прежде всего, велик своею преданностью угнетенно­му человечеству. Он зовет массы к правде, к героизму, к самопожер­твованию, к волевым устремлениям и в настоящее время является единственным учением, на которое массы могут доверчиво опереть­ся в своей борьбе.
                   А раз махновщина и анархизм тесно переплетены между собою, то естественно тому и другому дороги и близки идеи свободы, равенства и братства. Не зря повстанческое махновское движение из всех социальных учений остановило свой выбор имен­но на анархизме и смело и открыто провозгласило лозунг: – за безвластное, вольное, ни от кого не зависящее общество, за вольный труд, за свободу!
                   Да здравствует махновщина: повстанческое, революционное движение!
                   Да здравствует махновщина: свободное объединение рабочих и крестьян!
                   Да здравствует махновщина: кровная идея анархизма!
               Пропагандный отдел штаба армии революционных повстанцев (махновцев).

                  [                                                        Махновщина – ВЛАСТЬ самодовольной кухарки.

                   Когда Ленин незадолго до октября 1917-го в «Государстве и революции» мечтательно (и даже, как будто веря в это) пишет о знаменитой кухарке, которая вечером, после работы, будет управлять советским государством, предполагаемым как совершеннейшая форма демократии, он немногим отличается от Бакунина, полагавшего, что народу, в принципе, никаких советов давать не надо, поскольку народ сам располагает рецептами обустройства справедливой и свободной жизни….
                   Махновщина – самое что ни на есть полное, самое искреннее воплощение этой идеи (ВЛАСТИ кухарки). И когда позднее идеологи большевизма пытались доказать, что ничего общего с «истинным» народовластием махновщина не имеет, это была ложь…. Махновщина (як і комунізм) была поистине хрестоматийной попыткой (як і москалів) «до основания» разрушить старый мир, а затем своею собственной рукой воздвигнуть новый.
                    ВЛАСТЬ (за умов лукавої декларації безвладдя), естественно, сохранялась – на уровне вечевой демократии, но более сложные ее структуры представлялись ненужными, паразитическими. Это было одной из причин того, что махновцам, в общем, не удалось пустить корни в городах, где они оказывались хозяевами. Тут они тщетно пытались овладеть системой, пользование которой превышало пределы их компетенции. Расстреляв противников, объявив вольности трудящемуся населению и обложив контрибуцией буржуазию, они смутно представляли себе, что делать дальше. Города становились ловушками: армия, проявлявшая в походах героизм и дисциплину, начинала разлагаться, промышленность еле теплилась, эпидемии свирепствовали с необузданной, средневековой силой. Фактически махновщина эффективно функционировала лишь как военная организация. Ее ждал неизбежный конец всех народных движений: кровавое подавление, истребление вожаков, смутная, тревожная память потомков….
                   Для (москаля) Деникина Махно – (чужинець, малорос) варвар, разрушитель, одна из наиболее ярких «фигур безвременья с разбойничьим обличьем». (Деникин А.И. Очерки русской смуты,т.V,Берлин,1926,с.134). Махновщину он в своих «Очерках русской смуты» прямо называет явлением «наиболее антагонистичным идее белого движения». (с.134). Именно (слов’янську) махновщину, а не (московський – фіно-тюркський) большевизм. Почему? По той же, вероятно, причине, по какой значительная часть офицеров царской (московської) армии и, более того, треть генералитета считала для себя возможной службу (московським) большевикам. Большевики (Московщини) были не только сильнее и деловитее своих «попутчиков» по революции (з України), они были (исключая романтический период 1917 – нач. 1918 ) бывшим служакам империи (Московщини) понятнее. Россия (з 22.10.1721.) большевиков также представлялась огромным, сильным, централизованным государством, наделенным особой (хотя на этот раз и необычной) исторической миссией. Такому государству необходимы были и мощная армия, и традиционные институты принуждения и насилия, и министерские аппараты, для которых требовались специалисты разных необходимых в хозяйстве отраслей знания. Не то чтобы другие партии, называвшие себя социалистическими, отрицали это. Но их большевики победили. Повстанчество же, идущее под черным знаменем анархии (безвладдя – як різновид збоченої влади), для кадровых военных, к которым принадлежала практически вся белая верхушка, воплощало в чистом виде идею бунта; причем не просто как неповиновения, грабежа, самозванчества, а в широком, бакунинском смысле – бунта как тотального РАЗРУШЕНИЯ всего: (НАЦІОНАЛЬНИХ-духовних) традиций, быта, культуры, истории, государства (Церкви). Большевики (москалі) были политическими соперниками, претендовавшими на роль новых, наглых, безграмотных – но, безусловно, решительных хозяев России. Повстанцы (українці та реги-аналы) же – хламом, отбросами (імперської) истории, ее выродками, нелепицами, химерами, как и проповедуемый ими анархизм (влада безвладдя), который для лидеров белого движения был политически не то, что совершенно неприемлем, а как бы безумен.
                   И сколько бы мы ни упрямствовали в своем беспримерном народолюбии, придется признать, что вождь (реги-анал) был адекватен своему народу (лугандону).
                    Когда В.Г.Короленко в письме к А.В.Луначарскому сказал о Махно как о «среднем выводе украинского народа», он имел в виду как раз то, что его личность вполне соответствовала крестьянским представлениям о вожде: грамотный (но не интеллигент), умный (но неискушенный в политике, дипломатии, экономике), хитрый (но недальновидный – отличный тактик, скверный стратег), неприхотливый, не терпящий болтовни и казенщины, прежде всего полагающийся на силу, на пулеметы, на «рубку». Даже власть, которой, как ни грешно это было для анархиста, Махно тешил себя, тоже привлекала его именно ВЕЩНЫМИ, чувственными, зримыми атрибутами: коляской, обитой небесного цвета сукном, ладно пригнанной портупеей, хлебом-солью, с поклоном поднесенным на рушнике, самим титулом – «батька».[3]
                    22 сентября махновцы, одетые в мундиры державной варты[9], встретили на дороге конный разъезд поручика Мурковского. (Державная варта – государственная охрана – созданные режимом Скоропадского полицейские формирования. Директорией заменены народной милицией). Махно, в форме капитана гетманской армии, представился начальником карательного отряда, присланного из Киева по распоряжению самого гетмана, и поинтересовался, куда держат путь офицеры. Мурковский, не подозревая подвоха, рассказал, что направляется в отцовское имение отдохнуть, денек-другой поохотиться за дичью и за крамольниками. Предложил составить компанию.
                    – Вы, господин поручик, меня не понимаете, – срывающимся от волнения голосом выговорил «капитан». – Я – революционер Махно. Фамилия вам, кажется, достаточно известная? (Махно Н.И. Украинская революция,Париж,1937,с.51).
                    Офицеры стали предлагать Махно деньги, но тот холодно отказался. Тогда, исполнившись страха погибели, «охотники» кинулись врассыпную. По ним ударили из пулемета….
                    О, Махно любил провокацию! Любил (садист і маніяк) недоумение и страх, темнотой проступающий в глазах врагов, когда внезапно объявлял он им свое имя. Любил до того, что и в позднюю пору, будучи грозным командиром Повстанческой армии, он нет-нет да позволял себе тряхнуть стариной и покуражиться по-прежнему, по-робингудовски, с отчаянным враньем и маскарадом: лицедей был (пам’ятаємо, що в театрі Н.Махно був комедіантом).
                    Когда, РАЗДЕЛАВШИСЬ с Мурковским, отряд проезжал (в тот же день) одну из барских усадеб, навстречу ему выскочил голова державной варты с вопросом, что за стрельба была.
                     «– А вы начальник варты и не знаете, что делается в вашем районе?»
                    Тот стал ругаться, но Махно грубо оборвал его:
                     «– А вы кому служите?
                     – Державi та и головi вельможному пановi гетьмановi Павловi Скоропадському, – последовал ответ.
                     – Так вот, возиться нам с вами некогда, – сказал я ему и, обратясь к товарищам, добавил:
                     – Обезоружьте его и повесьте, как собаку, на самом высоком кресте на кладбище…». (Махно Н.И. Украинская революция,Париж,1937,с.54).
                     Чувствуете, как ему нравится это: «как собаку, на кресте»?
                     Если не простить (смерть брата Емельяна), то скольким же братьям придется мстить за братьев?
                    Тогда не думали об этом. Тогда каждый, у кого было оружие, чувствовал себя в силе, и в праве, и в правде.
                     23 сентября отряд налетел на Гуляй-Поле, но там оказалось полно войск – ушли боковой улицей, схоронились в балке, где под открытым небом и заночевали.
                     Через двое суток, в Марфополе, махновцев накрыл настоящий карательный отряд, небольшой, правда, человек 25. Махно подпустил врагов поближе, опять назвался вартовым и, чуть-чуть этим заявлением расслабив наступавших, в упор РАССТРЕЛЯЛ из стоящего на тачанке пулемета. Так как за каждого убитого на территории деревни оккупационные власти накладывали на население контрибуцию, трупы свезли в ближайший помещичий лесок.
                    То, что контрибуцию на Марфополь все-таки наложили – внести 60 тысяч рублей в течение суток, – Махно не слишком тревожило: непосильные налоги, порки, шомпола (господарів будинку, що приймали Махна та Марченка – розстріляли, – Тимощук О.В.,1998) – это ж было именно то, что высекало искру на трут, то, от чего должно было вскипеть сдерживаемое недовольство и полыхнуть восстание масс. Конечно, для восстания одних налетов на имения было недостаточно: здесь необходимо, чтобы большие, очень большие группы людей стали ненавидеть и уничтожать друг друга. А для того, чтобы воспламенить массы, потребна была другая масса, критическая масса насилий и смертей и вызванных ими отчаяния и злобы. Как частицы огненного флогистона, небольшие группы боевиков кружились по Украине, сея огонь и смерть: и лишь когда озверевшие от партизанских налетов каратели стали жечь деревни, убивать и мучить крестьян за одно лишь «сочувствие» – пламя народного гнева ударило вширь….
                    В конце сентября махновцам удалось на короткое время захватить Гуляй-Поле – австрийцы ушли оттуда ловить партизан, в селе оставалась одна рота и человек восемь-десять варты. У Махно было семь человек, но за сутки по старым связям удалось сагитировать на выступление еще четыреста. Ночью село было захвачено: и варта, и австрийцы сдались, штабные бежали. Махно спешил, зная, что боя не выдержит. Был устроен грандиозный митинг: австрийские солдаты, которым раздали деньги из взятой бригадной кассы, воодушевились до того, что просили взять их с собой. Их, естественно, не взяли. Махно отдавал себе отчет в том, что эйфория будет короткой и за ней последует расплата. Он, по существу, блефовал, рассылая телеграммы и печатая воззвания от имени несуществующего штаба, но делал это сознательно, понимая, что по-настоящему почва для восстания будет подготовлена лишь после того, как по его следам в село придут каратели….
                      Действительно, вскоре на станцию Гуляй-Поле – километрах в семи от села – прибыло два эшелона карательных войск. Махновцы подстерегли карателей на марше и с двух тачанок резанули из пулеметов по не успевшим развернуться походным колоннам. Когда враги залегли, партизаны сорвались прочь, проскочили Гуляй-Поле «напоперек» и в количестве двадцати примерно человек были таковы, ОСТАВИВ (подставив) остальных участников восстания на милость победителей….
                    Отрядов, подобных махновскому, было тогда на Украине множество: все они были невелики, дерзки и абсолютно безответственны. Открытый бой выиграть партизаны НЕ могли. И не только потому, что оккупанты (? союзники українського уряду) были в сто раз лучше вооружены, но и потому еще, что в это время заодно с ними действовали и добровольцы – кулаки и помещики, местные уроженцы, великолепно знающие каждую пядь земли, каждый партизанский угол. Хуторяне и колонисты припрятывали оружие, организовывали «самооборону», а то и включались – всем своим ХОЗЯЙСКИМ сердцем ненавидя партизанскую сволочь, ГОЛЫТЬБУ, огнепускателей – в карательные операции.
                     В конце сентября махновцы тронулись в сторону Гуляй-Поля. Должно быть с перепугу, махновцев обстреляли немецкие колонисты, оберегающие от налетов свою маленькую Heimat – колонию № 2. А.Чубенко, участник событий: «Выбили их из огорода, а они засели во дворах; выбили оттуда, прогнали улицей, а они засели в домах и ну палить по нас. …решили выкурить. Мигом поднесли огня и пустили красного петушка. Скирды сена, соломы, дома горели так ярко, что на улицах было светло, как днем. Немцы, прекратив стрельбу, выбегали из домов, но наши всех мужиков СТРЕЛЯЛИ тут же. Женщин и детей брали в плен. Под утро, когда (МАРОДЕРЫ) выхватили из огня кое-что из одежды, лошадей и тачанки, мы двинулись вперед…». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.205). 
                   В тот же день партизаны захватили на дороге (УКРАИНСКИЙ) разъезд штабс-капитана Мазухина, начальника александровской уездной варты, который незадолго перед тем руководил разгромом отряда Ермократьева, а теперь ехал на именины к помещику Миргородскому. «Его раздели догола, а за компанию и его секретаря, ехавшего с ним в экипаже. Кучера, вартового и четырех конных, сопровождавших его, только обезоружили». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.206). Штабс-капитан заплакал, «упрашивая даровать ему жизнь. Но куда там! Ермократьев сам его пытал за михайлово-лукашевскую расправу, а затем привязал к животу ручную гранату и ВЗОРВАЛ, а секретаря РАССТРЕЛЯЛ». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.206).
                  Нарядившись в мундиры варты, повстанцы прибыли на именины к Миргородскому. Подвыпившие гости радостно приветствовали их как русских офицеров. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].

                  «– За здоровье хозяина, офицеров, за возрождающуюся великую Россию и вас, господа помещики!.. – начал тост отставной генерал. – Да поможет вам Бог освободить христианскую церковь от анархистов-большевиков!
                  – Да ниспошли вам, русские люди, успеха в поимке бандита Махно! – провозгласил один из гостей….
                 Махно полез в карман за бомбой.
                  – Покарай его святая… Разъяренный Махно встал….
                  Генерал оторопел, гости от испуга выронили бокалы….
                  – Я сам Махно, …буржуазные! – зычно крикнул Нестор и поднял бомбу. Шипя, она упала в хрустальную вазу…. Наши бросились к дверям. Свет потух… Оглушительный взрыв, за ним другой, третий.
                  Мы стояли у окон и ждали, когда кто-нибудь из них будет бежать… Но никого не дождались. Когда осветили зал, глазам представилась такая картина: полковник, захлебываясь в крови, тяжело дышал, хозяин без руки корчился в судорогах, остальные или совсем не показывали признаков жизни, или звали на помощь. Наши хлопцы обыскали их, у женщин (МАРОДЕРЫ) поснимали ценности, а потом штыками ДОКОЛОЛИ оставшихся в живых. Мигом ребята открыли погреба и разыскали выпивку и закуску. Подкрепившись немного и захватив что поценнее, зажгли имение. Красиво оно горело». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.206-207).  
                     Загін Махна дав знати про себе 25 вересня ЧЕРГОВИМ нападом між Гуляйполем і Федорівною (зараз Чубарівка) Олександрівського повіту на слідчу групу, що розшукувала злочинця, який скоїв вбивство у цій місцевості.                     Слідчий окружного суду, урядовець варти і три козаки охоронної сотні були ВБИТІ махновцями. 27 вересня 1918 р. Олександрівська міська газета "Зоря" повідомила про злочинні дії у повіті бандитської ватаги кількістю 20-30 чоловік, озброєних гвинтівками, кулеметами і вибухівкою, яка видавала себе за козаків резервної сотні повітового старости. Мова йшла про ВБИВСТВО 12 осіб: поміщиці Гесиної, начальника Лукашеве-Бразолівської волосної варти Іванова, трьох офіцерів і двох козаків, гуляйпільського волосного старости Чебіряка, вартового Манько і трьох австрійських вояків. Таким чином, наведені матеріали дозволяють стверджувати, що збройні формування Махна являли собою значну загрозу громадській безпеці, підривали підвалини правопорядку в Українській Державі. Їх дії слід розглядати як злочинні, а боротьбу українських підрозділів і союзного військового контингенту проти них ПРАВОМІРНОЮ. Від повного розгрому махновців врятувала революція в Австро-Угорщині і Німеччині і ВТОРГНЕННЯ на територію України радянських військ. Зазначимо, що в ході знищення анархо-махновських бандитів гетьманська влада використовувала й засоби неправового характеру, під час яких страждали невинні люди. "Махно и Украина", Бордульов С.В.
                    Розбійницькою ва­тагою були не хто інші, як Махно і його товариші. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    На переконання Валерія Миколайовича Волковинського, перші військові акції Н.Махна відбулися у липні 1918 р. [24. Волковинський В.М. Нестор Махно: легенди і реальність,К: Перліт продакшн ЛТД,1994,с.44,-252с.]. Владислав Федорович Верстюк відніс початок організованої боротьби Махно до вересня 1918 р. [17. Верстюк В.Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918 – 1921),К: Наук. думка,1992,с.37-40,-368с.].

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 11.

                  [ К концу месяца в отряде было уже около 60 человек: кружась по селам, Махно убеждался, что может в любой момент «облипнуть» людьми. 30 сентября он пришел в село Дибривки, где к нему присоединился растрепанный карателями и с лета прятавшийся в лесу отрядик местного партизана Федора (настоящее имя Феодосии) Щуся. На совместном митинге им удалось так распалить крестьян, что вступить в отряд выразили готовность до полутора тысяч человек. Но не было оружия. Встреча, однако, была столь теплой, что уставшие от ярости партизанчества повстанцы легли спать, даже не выставив охранения. Ночью на село ударили австрийцы вместе с добровольцами из кулаков и немецких колонистов, и партизаны, побросав тачанки и оружие, вынуждены были бежать обратно в лес. В отряде после бегства насчитали всего тридцать два человека. Махно сходил в село на разведку: батальон австрийцев занял Дибривки, с ними было две сотни добровольцев и варты. Но Махно знал, что такое каратели. В голове его созрел безумный план: немедленно напасть на врагов, рассеять их и, воспользовавшись паникой, скрыться. Бойцы отряда – и махновцы, и щусевцы, – прельщенные светом отчаянной надежды, с гибельным восторгом закричали:
                 «– Отныне будь нашим батьком, веди, куда знаешь!» (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.208).  
                 Сцена наречения Махно «батькой» – несомненно, ключ ко всей махновской мифологии. В этом смысле показательно, что сам Махно ночной партизанский крик, исторгнутый из груди в минуту ОТЧАЯНИЯ, предлагает нам в следующей редакции: В.Я.Голованов. «Нестор Махно»]
                  «– Отныне ты наш украинский Батько, мы умрем вместе с тобою. Веди нас в село против врага!» (Махно Н.И. Письмо П.А.Кропоткину. ГАРФ. Ф.1129. Оп.2. Д.1710,с.84).
                   Для Махно события этой ночи имеют поистине сакральный смысл – в них и повод для глубокомысленных философских рассуждений – «Честно ли допускать до того, чтобы меня так ВОЗВЫШАЛИ(Махно Н.И. Украинская революция,Париж,1937,с.91), – и оправдание. Поэтому он не удерживается от того, чтобы страшный разгром, учиненный карателями в Дибривках, ИСТОЛКОВАТЬ в победном для себя смысле. Хотя это была и не победа даже, а просто спасение от смерти – для тридцати партизан.
                    Махно и еще несколько человек с двумя пулеметами «льюис» незамеченными прокрались через село до самой базарной площади, где расположились каратели, и, спрятавшись за базарными лавками, внезапно открыли смертоносный, в упор, огонь по отдыхавшим людям. С другой стороны на них ударили бойцы Щуся: среди австрийцев и добровольцев началась паника: крестьяне, выбегая из дворов с вилами и топорами, стали ловить и убивать в беспорядке отступавших. Блеснули первые языки огня…. Вот оно, вот оно – восстание, бунт, «святой и правый» бой угнетенных против угнетателей! Дождался Нестор Иванович!
                    Австрийцы, однако, быстро опомнились. «Отступив на западную и северную окраины, – рассказывал Чубенко, – они подожгли строения. Расстреливая крестьян, бегущих из центра на пожар, они не миловали ни женщин, ни детей. Более сорока двух дворов сгорело, а сколько было расстрелянных – трудно сказать.
                    Махно на площади митинговал перед крестьянами, которые, как и повстанцы в лесу, кричали: будь нашим батьком, освободи от гнета австрийцев!..
                     Но скоро мы вновь были окружены.
                     С боем прорвались мы через мост на южной стороне села. Нас преследовали стоны дибривчан… шум падающих в огне строений…». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.208).
                    16.10., скориставшись відсутністю основних австрійських сил, махновці напали на Гуляйполе. Повстанці захопили австрійську бригадну касу. З телеграфу Махно розіслав телеграму про встановлення тут Радянської влади.
                    З регулярними австрійськими військами вести на рівних бойові дії махновці не могли і частіше просто тікали з маршруту їх пересування. А от підрозділам варти та загонам самооборони вони завдавали відчутних втрат. 16.10. махновці зненацька напали на розташовану в цей час у Гуляйполі повітову резервну сотню. Нищівний кулеметний вогонь з трьох кінців села примусив вартових здатися в полон. У спогадах про цей напад Махно пише, що переміг дві угорські роти і 80 чол. варти. (Н.Махно. Украинская революция (июль-декабрь 1918 г.),Париж, 1937,с.78). Але в телеграмі Катеринославського губернського старости до МВС вказано, що айстро-угорських частин не було в селі, а ватага «чисельністю 200 чол., озброєна 4 кулеметами та іншою зброєю, вступила в бій з вартою і самоохороною». (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.57,Оп.2,Спр.250,Арк.1). Про це свідчить і вказані Чубенком трофеї – 83 полонених, 20 коней, 3 кулемети, 12 кулеметних стрічок і бричка набоїв. (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.5,Оп.1,Спр.153,Арк.13). У разі перемоги над угорцями трофеї були б значнішими. Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: селянський захисник чи кримінальний злочинець? 1998.  
                    У жовтні 1918 року загін повстанців вступив у Гуляй-Поле, де на мітингу була пояснена мета Повстанства Махновців: «желание быть свободным от государства вообще (КРІМ московсько-більшовицької) и от гетманской (української) государственности в частности». І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський.
                     Захоплення Гуляйполя з точки зору історії махновщи­ни знаменувало зміну у тактиці боротьби, індивідуальний терор відходив на другий план, поступаючись першістю повстанському руху. Взяття Гуляйполя по суті ста­ло днем народження махновщини як селянського повстанського руху, спрямованого проти (української державности) гетьманського режиму та його військової опори – окупаційних німецької та австро-угорської армій. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    Точкою відліку в історії «махновщини» вважається 16 жовтня 1918 року, коли махновці захопили Гуляйполе та оголосили від імені районного гуляйпільського революційного комітету про відновлення радянської влади та про повстання робітників і селян «проти душителів і катів Української революції австро-германо-гайдамаків...». З Інтернету.
                      О.Тимощук дійшов висновку про ідейну спорідненість махновців і більшовиків та про більшовизм махновців [61. Тимощук А.В. Анархо-коммунистические формирования Н.Махно (сентябрь 1917 – август 1921 г.),Симферополь: Таврия,1996,с.17,-190 с.].
                      Махно сам любив підкреслювати, що в першу чергу він вважає себе революціонером, а вже потім анархістом (комуно-анархістом) [1. Верстюк В.Ф. Махновщина: штрихи к истории движения // Нестор Иванович Махно: воспоминания, материалы и документы,К: РИФ «Дзвін»,1991,с.9,-192с.].  

      ( «В революционере должно быть задавлено чувства родства, любви, дружбы, благодарности и даже самой чести. Он не революционер, если ему чего-либо жалко в этом мире. Он знает только одну науку – науку РАЗРУШЕНИЯ», – анархист Михаил Бакунин, 1814-1876.

    Отже, слова «революціонер» і «анархіст», за якими себе характеризував Махно, можна вважати тотожними за ганебним змістом РУЙНУВАННЯ ).

                  Однак наступ значних союзницьких сил змусив Махна після кількох годин бою залишити село. Вислизнувши із оточеного Гуляйполя Махно 19.10.1918. із сотнею повстанців прибув до с. Дібровка в р-ні Юзівки, в районі якого діяв повстанський загін під керівництвом матроса-анархіста Ф.Щуся. Загони Махна (100-120 бійців) і Щуся (53) об’єдналися. Однієї ночі Дібровку оточив загін (300 чол.) австрійців, гетьманських вартових, місцевих поміщиків та німецьких колоністів. Вийшовши непомітно вночі із села, махновці на світанку, коли село зайняли перші групи ворога (?), раптово напали і відбили …(позиції). Наступного дня до ворога (? українське військо вороги лугандону савченко) надійшли додаткові підрозділи війська з батареєю…. Повстанці (?) не витримали натиску й почали розбігатися. Під командою Махна й Щуся залишилося лише 30 бійців, які разом із командирами оборонялися, відходячи в глиб лісу…. Махновці несподівано налетіли на ділянку оточення, яка складалася з гетьманської варти. Прорвавшись крізь ланцюг…, махновці з тилу вдарили по розгублених вартових і змусили їх тікати. Через кілька годин Махно зібрав повстанців, що порозбігалися по степу, і взяв Дібровку. Це сталося 28.10.1918. Успіх у цьому бою створив славу Махнові серед повстанців, і вперше саме тоді, після бою, вони назвали його «батьком».
                     Щусь: Теперь ты будешь нашим батьком, веди нас против врага! [Запорожская правда, 10.09.1989.].
                     Всі загони, що приєднувалися до махновців, практично потрапляли під його керівництво. Саме у цей період Махно засвоїв один урок: найкраще брати до свого війська загони, що напередодні зазнали нищівних ударів ворога. Деморалізовані й залякані бійці, втративши віру з свого попереднього ватажка, охоче підкорялися новому командиру, в якому бачили єдиного захисника. А коли си­туація трохи стабілізувалася, щиро вірили, що саме він і є їх рятівником і визволителем. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                     Из всего окружения Махно Щусь действительно выделялся особым пристрастием к внешним эффектам – Н.Сухогорская упоминает, например, что одно время он ходил с головы до ног в красном, а С.Дыбец, оставивший в воспоминаниях беспощадно-издевательское описание внешности Щуся, в числе особенно поразивших его деталей туалета называет бархатную курточку и шапочку с пером. Может быть, Дыбец путает или врет? Он пишет далее, что «на пирах у Махно Щусь сидел, как статуя, и молчал. Он всерьез мечтал, что будет увековечен в легендах и сказках…». (А.А.Бек. Такова должность,М,1973,с.130). Если этот наивный нарциссизм – преувеличение, то еще большим преувеличением покажется свидетельство некоего Сосинского, приводимое в книге французского историка А.Скирда, о том, что он видел Щуся на коне, бабки которого были украшены жемчужными браслетами. (Skirda A. Nestor Makhno,Paris,1982,р.370). Но, скорее всего, все сказанное – правда. В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 
                      Верстюк (як і Голованов) говорить, що «батьком» нарекли Махна до бою Махновщина,с.45.
                      Махно (страждав манією величі) незмінно підписувався цим титулом. В.Ф.Верстюк. Махновщина,с.46.
                      Полонені австрій­ські солдати були відпущені, а (УКРАЇНСЬКУ) варту ЗНИЩИЛИ. В.Ф.Верстюк,с.45.
                      [ Отже, маємо виразне свідчення «ху із ху» для махновців. А саме, яскравий приклад спекуляції 5-ї колони махновців у вигляді словоблуддя про німецько-австрійських «окупантів» з метою виправдати свою колабораціоністську  антиукраїнську діяльність на службі у кровавого московського окупанта.
                    Для, ё..утых «великим и могучим», лугандонов і реги-аналов в Україні справжнім ворогом є українці (= україномовні), Українська Мова, держава Україна, Українська Церква].
                     «…Махно жестоко преследовал пьянство, грабежи (за грабеж он мог собственноручно расстрелять), а для пьяных было одно наказание – плеть, которой владел он действительно искусно. Но когда вокруг было спокойно, он сам мог напиться до потери сознания». [Заря коммунизма. 09.09.1989.]. 
                      «Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш дьявол (п’яний махновець) ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти (вбити)», 1Пет. 5:8. 
                    В.Верстюк виокремив тактику повстансько-партизанської війни, якої дотримувались махновці: а) рейдові походи на сотні кілометрів від основного місця дислокації; б) активна розвідка та удосконалення методів її ведення; в) нав’язування противникові нічного бою та раптовість нападу; г) нищівна шабельна атака; ґ) масований кулеметний вогонь; д) винайдення і використання у військових діях тачанки.
                   На наш (В.М.Щербатюка, Київський національний університет внутрішніх справ 25.03.2010.) погляд найбільшу популярність Н.Махно мав у південних регіонах України та на Лівобережжі. У центрі та у північній частині українських земель селянство здебільшого підтримувало уряд УНР, що підтверджують і матеріали [52. Бюлетни секретно-информационного отдела при Совете Народных Комиссаров УССР // Галузевий державний архів (ГДА) МО України, ф.р. 3773, оп.19823, спр.16].
Махновці не уникали найменшої можливості поквитатися з вели­кими землевласникам и, куркулями і німцями-колоністами, тобто тими соціальними верствами, які складали опору гетьманського режиму. Так, була повністю спалена німець­ка колонія Красний Кут (бл. 26.10.), жителі якої виставили каральний загін проти повстанців Великої Михайлівки. У полум’ї згоріли Фесунівські хутори. Махно виправдовував ці варварські акції, вважаючи їх неминучим наслідком революцій­ної боротьби. Терор не був для махновців чимось виключним, навпаки, він постійно супроводжував повстанський рух. Лишити людину життя могли в один момент, не тільки не співставляючи кару з провиною, а й взагалі особливо не вдаючись у її з’ясування. Зброя у руках і повна відсутність відповідальності ого­лювали у людях найганебніші пристрасті, стримувані у нормальному житті моральними нормами та законом. Махновці винищували дрібні каральні загони, громили варту, наводили жах на поміщицькі маєтки. В.Ф.Верстюк.
           
                    Б.Малинвський. Загін Н.Махна у другій половині жовтня – на початку листопада 1918 р.. http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/39941/71-Malinovsky.pdf?sequence=1  

                    30.10.1918. Махно знов увірвався до Гуляйполя. Деморалізовані австро-угорські війська відмовилися воювати з махновцями.
                    Але на початку листопада махновці були вибиті з Гуляйполя союзними військами. Махно знову вирушив на Дібровку.
                     Под Старым Керменчиком махновцы впервые столкнулись с белыми: подробностей боя мы не знаем, но Махно записал за собой победу. Белые тогда еще были не в силе, сами действовали по-партизански, главными врагами махновцев оставались кулаки и карательные батальоны. В.Я.Голованов.  
                     На ст. Новогупалівці махновський кінний загін був розгромлений. У ніч на 15.11. відбувся останній значний бій махновців з австро-угорськими частинами біля с. Темирівки, де загинула й потрапила в полон половина повстанців.
                     Правою рукою в усіх зіткненнях з австро-угорськими окупантами (?) був матрос Ф.Щусь. Поруч з ним «батько» почував себе впевнено, знав, що може на нього покластися в будь-якій ситуації, вірив, що той не підведе. Без Щуся з Махна зникала впевненість. В одному з боїв біля с. Тимирівки німці легко поранили Щуся. Серед повстанців поча­лася паніка. Побачивши, що зник найближчий помічник, а решта бійців розбігається хто куди, Махно буквально заці­пенів на місці і з жахом спостерігав, як наближаються з багнетами навпереваги німці. Він зрозумів, що це кінець, і вирішив застрелитися. Коли до скроні було приставлено пістолет і залишалося тільки натиснути курок, з-за пово­роту, вилетіла тачанка, перебинтований Щусь, стріляючи на ходу по ворогу, встиг підібрати заціпенілого від страху Махна і відвезти в безпечне місце. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                   Вперше Махна було поранено в руку під Темирівкою восени 1918 р. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. 
                   Махно, раненный в руку, стрелял из «льюиса» с плеча телохранителя Пети Лютого. Но лишь половине бойцов, в том числе и Махно с новой «женой» – дибривской телефонисткой Тиной, удалось вырваться из окружения. Месть батьки была страшной. Хуторянам, поверившим слухам о том, что Махно убит, в качестве сюрприза преподнесена была «сверхмобильная авангардная боевая группа» под командой отчаянного головореза Алексея Марченко, которому предписывалось «огнем и мечом пронестись в один день через все кулацкие хутора и колонии маршем, который не должен знать никаких остановок перед силами врагов». (Махно Н.И. Украинская революция,Париж,1937,с.159). Рейд произвел на кулаков шоковое впечатление, хотя хутора на этот раз не сжигались и расстреливали только организаторов сопротивления. С оккупантами Махно тоже посчитался: на линии Александровск-Синельниково махновцы разбили немецкий эшелон пущенным со станции паровозом и, перебив охрану, захватили много оружия и огромное количество варенья, которым, как пишет Махно, русская буржуазия одаривала своих защитников…. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                   Тіна Телефоністка с. Велика Михайлівка Олександрівського повіту. Агент махновщини. Якщо вірити В.Ф.Білашу, то вона друга дружина Махна з жовтня 1918 р. по березень 1919 р. Безпартійна. В 1930 році була жива. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський.
                  Чотири кохання Батька Махна. http://forpost.lviv.ua/history/3633-chotyry-kokhannnia-batka-makhna

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 12.

                    [ Третя книга мемуарів Махна (присвячена махновському руху в другій половині 1918 р.) є найменш змістовною та прав­дивою. У липні-серпні Махно змушений був переховуватися в селах Гуляйпільського району, бо гетьманська державна варта і австро-угорські частини повністю контролювали становище у цьому регіоні і у всій Катеринославській губернії. На чолі невеликої групи бойовиків до середини жовтня він здійснив лише кілька терористичних актів проти місцевих поміщиків і державної варти, які яскраво описав. [Махно Н.,кн.3: Украинская революция (июль-де­кабрь 1918 г.),Париж,1937,Репринтное издание (К,Україна,1991),с.33-34, 51-55]. Але Махно голослівно твердить, що в цей час на його заклик селя­ни з села Петрівки, «незважаючи на нестачу вогнепальної зброї, кидались на поміщиків і куркулів, на німецько-австрійські і гайдамацькі загони та билися з ними». [Махно Н.,кн.3, там само,с.33]. Махно тут все видумав і переплутав: не могли бойовики одного села напада­ти на поміщицько-куркульські садиби при наявності військ у Регіоні, та ще й воювати з останніми. В часи гетьмана П.Ско­ропадського були загони державної варти, а не гайдамаків. На Катеринославщині і в Гуляйпільському регіоні дислокувалися виключно австро-угорські війська, а не німецькі (про які Мах­но пише і в інших розділах).
                    У Другій половині жовтня загін Махна зріс до кількасот чоловік, здійснив бойові операції проти української державної варти в Гуляйполі та селах Дібрівка та Темирівка. В останніх він був розгромлений австро-угорськими підрозділами і зму­шений був здійснити рейди в Бердянський, Маріупольський і Павлоградський повіти. Плутаному опису цих подій та вига­даним перемогам над «німецько-австрійськими» військами Махно присвятив понад 60 сторінок – більше третини книги. [Махно Н.,кн.3, там само,с.64-138].
                     Махновський рух став масовим лише в листопаді-грудні 1918 р. – у зв’язку з евакуацією австро-угорських військ на батьківщину та повстанням української Директорії проти геть­мана Скоропадського. Махно писав, що в Олександпівському і Павлоградському повітах тоді «довелось вести великі бої з численними німецько-австрійськими і гетьманськими збройними силами та загонами німецьких колоністів і куркульських хуторів» [Махно Н.,кн.3, там само,с.149], але обмежився лише спогадами про три бойові епізоди. [Махно Н.,кн.3, там само,с.150-155]. Гаряев П.І., Гаряева Л.П., Типаков В.О. (Сімферополь). Мемуари Нестора Махна як джерело з ідеології та практики махновщини. Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998].
                     Тим часом, 11.11.1918. Німеччина капітулювала перед Антантою. Тоді ж було оголошено про поступову евакуацію з України німецько-австрійських військ.
                     [ В ніч на 11.11.1918. махновці зупинили між ст. Гайчур і Гуляйполе поїзд №3 з Бердянська.було пограбовано на 52 839 крб. залізничного скарбника, а супроводжуючих його трьох офіцерів і двох козаків залізничної охорони – РОЗСТРІЛЯЛИ. (Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.5,Оп.1,Спр.243,Арк.2).
                     Після евакуації австро-угорських військ Махно здійснив новий рейд через «куркульські» хутори і німецькі колонії в Лукашеве-Бразолівське-Різдв’янському районі Олександрійського повіту і ніхто вже не міг завадити їх спустошенню. 13.11. з залізничної станції Софієвка повідомляли у Катеринослав: «Більшовицькі ватаги Махна чисельністю приблизно 300 чол. насуваються з боку села Заливного на село Лукашеве Олекрнндрівського повіту, яке у 12 верстах залізничного сполучення від Софієвки, куди прибуло близько 200 чоловік біженців, серед них є поранені, ватага на своєму шляху вбиває, спалює. Припускається, що ватага просувається на захід». (Центральний державний архів вищих органів влади і управління України.Ф.1216,Оп.1,Арк.102).
                     Об’єктом пограбування для махновців в цей час стала залізниця. Залізнична варта Катеринославського залізничного району і підрозділи залізнично-технічних військ під командуванням генерала О.Осецького не могли успішно протидіяти навмисним аваріям поїздів. В умовах відносної малочисельності залізничної варти, коли її організаційно-штатна структура передбачала призначення на посади вартових з (роз)рахунку один на 7 верст залізничної колії. (Центральний державний архів вищих органів влади і управління України,Ф.1216,Оп.1,Спр.12,Арк.45), в рідконаселених степових районах України залізниця ставала легкою здобиччю злонавмисників. Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: кримінальний злочинець?].
                     13.11.1918. ВЦИК и Совнарком в Москве аннулировали Брестский мирный договор с Германией (Україною, Туреччиною, Болгарією, Австрією, ще до 14.11.1918., коли П.Скоропадський відправив у відставку уряд Лизогуба-Дорошенка і призначив Новий уряд Сергія Гербеля). Это дало возможность России открыто (здійснити військову агресію проти Української Держави) оказать помощь украинскому народу (лугандонам) против немецко-австрийских оккупантов. Согласно указаниям В.И.Ленина Реввоенсоветом была создана «специальная группа (ОКУПАЦІЙНИХ) войск Курского направления во главе с В.А.Антоновым-Овсеенко. Основу ее составили две украинские повстанческие дивизии, созданные в нейтральной зоне еще в сентябре 1918 года.». [Украинский исторический журнал (УИЖ),№7,1989,с.129].
                      (Ще одне свідчення, що москалі ЗАЗДАЛЕГІДЬ готувалися до ВІЙНИ проти суверенної України).
                      [ В это время активизировали свою деятельность украинские буржуазные националисты (таке співали московським ПЕТУХОМ в 1996 р. московский 3,14-пидар-асс Т.Беспечный и московская шлюха Т.Букреева, що в 2014 р. будуть зазивати московського ё..ря: «путин, ВВЕДИ…») и создали Директорию во главе с Винниченко и Петлюрой. Махно увидел в Директории защитницу буржуазных порядков, продолжавшую дела Центральной Рады.
                       (Олігарх Махно навмисно НЕ побачив у Директорії захисників НАЦІОНАЛЬНИХ-духовних порядків, бо московському 3,14-дарассу Махну, на ино-СРАНОМ вонючем «великом и могучем» пса моськи, Бог – Дух Божий – Українська Мова (1Ін. 4:2) вбачалися ЧУЖИМИ, а дух-язык антихриста – РІДНИМ, ось чому анархісту-антихристу були ЧУЖИМИ територіальна та духовна ЦІЛІСНІСТЬ української Держави та української Церкви.
                      Явтух – один із старших братів Тихона (дід Івана Сергійовича Бика, що народився 1937 року в м. Гуляйполі на вул. Спортивній), загинув на власному дворищі на розі вулиць Трудової і Франка, де ще донедавна стояв гранітний камінь з літерами Б.С. (Бик Степан), від руки Н.Мах­на. Загинув через те, що не поділяв його поглядів щодо Централь­ної Ради. Трагедія Н.Махна полягали у то­му що, як ватажок РЕГІАНАЛЬНОГО (!!!!!) масштабу, він не зміг (не хотів) знайти собі справжніх союзників на всеукраїнському рівні, оскільки гіпертрофована державна машина та ідеї самоврядування на окремій території були органічно несумісні. Тому фактично з самого початку ПРИРІК свій рух на ПОРАЗКУ. Про це публічно (надто переконливо) гово­рив найстарший із п'яти братів Явтух Бик, якого Нестор Махно за це (за відсутности будь-яких аргументів проти – крім кулі, як москаль путін) власноручно застрелив на його власному дворищі. На безперспективності прагнення перемогти багатомільйон­ну навалу з півночі та реалізації самоврядування за цих умов поза межами єдиної Української держави публічно наголошував Тихін Бик. Можливо в душі Нестор Махно і відчував це, але збагнути ро­зумом (що був відключений від языка https://pbs.twimg.com/media/Cs4o7O8WgAAZoZu.jpg ) і примиритись з цим не міг. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський.
                     Ще один документальний приклад ЗНИЩЕННЯ саме українців реги-аналом и лугандоном Махном).
                     Украинские националисты, видя, что район действия Махно расширяется, растет его авторитет среди крестьянских масс и рабочих, решили перетянуть Махно на свою сторону. Директория предложила Нестору Ивановичу присоединиться к петлюровским войскам.
                      Но (лукавий-брехливий – слуга диявола) Махно (попередньо отримавши від петлюрівців «вагон набоїв та пів вагона гвинтівок і вибухівки, трохи амуніції») отказался от такой сделки, заявив на запрос селянского съезда в Александровке следующее: Петлюровщина – это авантюра, отвлекающая внимание масс от революции. [В.А.Антонов-Овсеенко. Записки о гражданской войне,т.4,с.96].
                           Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева,Донецк: «Донеччина»,1996,-288с.].
                      Керівники Антанти вимагали від Гетьмана політики в контексті «єдиної неподільної Росії», і тому «Грамота» Скоропадського від 14.11.2018. про федерацію з білою Московщиною була даниною саме їхнім вимогам.
                      До осени махновцы действовали в основном в пределах Александровского уезда, нападая на австрийские отряды и «варту» гетмана Скоропадского. К ноябрю отряды Махно насчитывали до 6 тыс. чел.. https://ru.wikipedia.org  
                      18.11. Катеринославський губернський староста доповідав у Департамент варти: «Загони ватаги Махна в околицях Олександрівського повіту грабують і ВБИВАЮТЬ. Загін бандитів сто чоловік у Василівці Павлоградського повіту мав перестрілку з вартою, ВБИТО 2, поранено 2 вартових. …Ватаги Махна кожночасно зростають, зайняли Василівку, Мар'ївку, Олексіївку Павлоградського повіту, частина переправилася через Дніпро і загрожує Катеринославу. У Маріуполі, повіті положення серйозне, ватаги бешкетують, варта примушена була покинути більшість своїх пунктів. Старші агенти покинули станцію Волноваха. Скрізь у губернії приймаються заходи по боротьбі з бандитами, але місцевими силами ліквідувати зростаючі ватаги не вбачається можливим, прошу допомогу». [Центральний державний архів громадських об’єднань України,Ф.57,Оп.2,Спр.250,Арк.2]. Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: …кримінальний злочинець?  
                     26.11.1918. Махно (800 лугандонов) захопив Гуляйполе та навколишні села, відтворивши «вільний район». Владу (безвладдя – анархії) в Гуляйполі уособлювала волосна рада робітничих та селянських депутатів.
                      Межі махновського району приблизно співпадають з кордонами запорозьких Вільностей. Значна кількість сіл, що стали осередками руху ("бандитськими гніздами" згідно теорії Р.Ейдемана, були засновані в кінці XVIII ст. безпосередньо запорожцями, або Азовським козацьким військом в середині XIX ст. На початок XX ст. в них ще збереглись елементи козацького адміністративного поділу (сотні), традиції самоврядування і деякі побутові звичаї. Наприклад, поряд з офіційним прізвищем людини існували народні прізвиська. Судочинство будувалось на практиці звичаєвого та договірного права. Новітній дослідник запорозької культури визначає її ідеологію як "релігію волі". Якщо відсторонитись від анархічних закликів махновських декларацій, в політичному сенсі махновський рух, його політична система, це РОМАНТИЧНА спроба ЗАМІНИТИ сучасні суспільні відносини на ІДЕАЛІЗОВАНІ народною уявою запозичення з козацьких часів, які б дозволили народу знайти братерську рівність і особисту волю (за умов ВІДСУТНОСТИ Бога – Духа Божого – Української Мови, 1Ін. 4:2). Анархізм був лише сучасною XX ст. формою, в яку вилились подібні умонастрої. Його доктрина з посиланнями на наукові методи обіцяла шлях їх реального запровадження і приховувала їх УТОПізм (духовну-вічну СМЕРТЬ). "Махно и Украина", Бордульов С.В.
                     «Пролетарське» походження лідерів повстанського руху взагалі пояснює їх ігнорування питання приватної власности на землю, прагнення формувати комуни. Махновські командири (вчорашні робітники, ремісники, «професійні революціонери») по селах складали активну «пасіонарну» частину. Селянською працею НЕ займалися: Н.Махно, П.Аршинов, Г.Серьогін – начпостач; Л.Голик і Л.Задов – командири контррозвідки; П.Гавриленко, О.Тарнавський, О.Чубенко, І.Лютий – ком. великих з’єднань. Робітники, залізничники, шахтарі серед махновських командирів становили до 70%. М.Кубанін ще в 1920-х писав, що керівництво махновщиною знаходилося «НЕ в чисто селянських руках», а «у робітників і напівробітників».
                      28.11. за рішенням ЦК КП(б)У було створено Тим­часовий робітничо-селянський уряд України, він виступив ініціатором відновлення Радянської влади. Уряд спирався на військові сили українських повстанських дивізій, зосере­джених у «нейтральній зоні», але для успішної боротьби з Директорією цього було замало. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                       В Гуляйполі владу з махновським штабом поділив волосний ревком на чолі з місцевим ковалем-анархістом Л.Коростильовим. 29.11.1918. Махно видав наказ про загальне повстання у «вільному районі», конфіскацію землі та великої (абстрактне поняття) власности.
                       Восени 1918 (Галина Кузьменко) стала дружиною Н.Махна. https://uk.wikipedia.org/wiki/Кузьменко_Галина_Андріївна
                       Вчителька Гуляйпільської гімназії Галина Кузь­менко, по-перше, була красивою, по-друге, «в ній не було спокою і в ній була непогамована пристрасть і порох для вибуху, – ось така жінка потрібна в роки боротьби», – пише В.Голованов. Це, мабуть, інтуїтивно відчував і Махно і, незважаючи на те, що в нього вже була дружина (Васецька), з якою розстався в Росії в першій половині 1918 ро­ку, він одружується з Галиною (Махно «по-новому» одружився, попередньо НЕ розлучившись). Але в церкві не вінчалися і гучно­го весілля не справляли. Тоді за ідейними переконаннями Кузьменко знали як щиру українку, що стояла за самостійність України і була активісткою Гуляйпільської "Просвіти". І їй дуже імпонував політкаторжанин, борець за волю трудового народу – Нестор Махно. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці.
                      30.11. рішенням Тимчасового робітничо-селян­ського уряду України була створена на основі групи військ Курського напряму Українська радянська армія. Була вона малочисельною і розгорнути широкі активні дії на Україні не могла. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                       На початок грудня 1918. «армія» Махна складалася з 3 тис. (лугандонов) при 30 кулеметах та 6 гарматах. Він намагався із дрібних загонів (50-100 чол.) з числа односельчан, створити «вільні батальйони» для фронтових дій, які мали бути пов’язані до певних територій та ділянок фронту. До Гуляйполя прибули повстанські загони з інших теренів від 100 до 600 бійців.
                       Тісні контакти з більшовиками привели до створення у Гуляйполі першого коаліційного штабу повстанських загонів району. До Революційного штабу (так він називався) увійшли Махно (командуючий загонами), махновець Чубенко, комуніст, лівий есер і анархіст. Факт цей свідчить про (1.) поступову політизацію повстанського руху. (2.) І більшовицькі (московських окупантів), і махновські пов­станські загони (лугандоны, колаборанты) практично НЕ відрізнялися ні соціальним складом , ні завданнями, які перед собою ставили. І ті, і ін­ші були формою прояву революційного руху (Московщини) проти (УКРАЇНСЬКОЇ) влади (приватної власности) поміщиків. Ця обставина (попрання Законів Божих) дозволяла порівняно легко знаходити шляхи до компромісів і союзів між окремими частинами повстанства. Спільність (УКРАЇНСЬКОГО) ворога не могла не підштовхнути до спільних дій. Створення революційного коаліційного штабу свід­чило і про те, що махновське керівництво не віддавало переваги якійсь одній політичній партії, а виступило за широке об’єднання всіх антипоміщицьких (АНТИукраїнських) сил, прекрасною основою для якого було гасло відновлення (окупаційної) влади Рад. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                    Первое задание от Махно Лева Задов получил в ноябре 1918 г. такое: «Вести агитационную работу в селах Юзовского, Гришинского и Мариупольского районов с целью вовлечения крестьян в махновские отряды». Сегодня мы не знаем, сколько таких отрядов создал Лева Задов, но то, что он добросовестно и успешно выполнил поручение свидетельствует такой достовер­ный факт – он становится помощником командира полка – это высокая (выборная) должность в махновских войсках. К тому времени прибыли Махно и бывший началь­ник отряда Черняк, у которого Лева Задов был началь­ником штаба под Царицыном. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева. 
                      После выполнения первого задания, Лев Николаевич (Задов) был вклю­чен в состав, вновь созданного при его непосредственном участии, пол­ка рядовым бойцом. Благодаря личному мужеству и незаурядной во­енной смекалке, повстанцы избрали его помощником командира пол­ка. На этой должности отец пробыл до середины 1919 года, Вадим Львович Зіньковський-Задов, «Правда о Зиньковском-Задове Льве Николаевиче – анархисте, чекисте».
 

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 13.

                    [                                                           Життя за німецьких «окупантів» у 1918 році.
                    До поздней осени 1918 года город Екатеринослав, занятый еще весною австрийцами, не знал никаких потрясений. Жизнь текла размеренно. Иноземная оккупация (? перебування відповідно до запрошення українського уряду), столь тягостная в деревнях, в городе почти не ощущалась. «После советской голодовки поражала баснословная дешевизна цен на съестные припасы и громадное изобилие их на рынках. Екатеринослав был завален белыми булками, молочными продуктами, колбасами, фруктами, – свидетельствует бежавший из России на Украину профессор Г.Игренев. – …Моего преподавательского оклада в университете, 450 рублей в месяц, с избытком хватало на жизнь… Спокойствие в городе нарушалось только слухами о происходящих в деревнях крестьянских восстаниях и о необычайной жестокости, с которой австрийские оккупационные войска их подавляли». (Игренев Г. Екатеринославские воспоминания. В кн.: Революция и Гражданская война в воспоминаниях белогвардейцев. Гражданская война на Украине,М;Л,1925,с.186). Немецкие газеты до Екатеринослава не доходили, поэтому весть о революции в Германии и предстоящей эвакуации немцев и австрийцев пала как снег на голову. Немцы заявили о своем нейтралитете.
                      Население города вряд ли осознало смену режимов раньше, чем в город вошли без единого, на этот раз, выстрела первые петлюровские солдаты. «Разодетые в опереточные зипуны, они распевали национальные песни, красиво гарцевали на своих лошадях, стреляли в воздух, проявляли большую склонность к спиртным напиткам, однако никого не трогали, – с холодной интеллигентской иронией пишет Г.Игренев. – …В учреждениях, управляемых петлюровцами, господствовала полная бестолковщина. Одно учреждение не подозревало о существовании другого; каждое ведомство в отдельности непосредственно сносилось с Киевом. Ежедневно публиковались приказы о мобилизации, которые в тот же вечер отменялись. Так, по крайней мере, раз пять объявлялась мобилизация студенчества и ни разу не приводилась в исполнение. Из учреждений были изгнаны все служащие, не владевшие (Духом Божим, 1Ін. 4:2) „украинской мовой“». (Игренев Г.,1925,с.188–189).
                     Петлюровцы поначалу заняли только нижнюю часть города, расположенного на склоне высокого холма, в верхней же сохранялось подобие старого порядка, т.к. здесь расположились части 8-го офицерского корпуса Добровольческой армии, которые деникинцы начали формировать при гетмане. Примерно неделю обе власти мирно сосуществовали, несмотря на различие политических устремлений: белые готовились к борьбе за единую-неделимую Россию, петлюровцы же – за самостийную украинскую республику, правительство которой, к тому же, тогда еще вдохновлялось довольно-таки радикальными лозунгами. Председателем этого нового правительства – Директории – был тогда крупнейший украинский социал-демократ В.Винниченко, достаточно левый для того, чтобы проповедовать мир и сотрудничество с (московським окупантом) большевистской Россией. Однако большевики, легализовавшись, проявили мало склонности к сотрудничеству (з українською владою) и начали готовиться к захвату власти. Махно тоже скептически отнесся к провозглашению Украинской народной республики: меньшевиков и эсеров он не любил, совершенно по-большевистски называя их агентами буржуазии, и правительство Директории мгновенно оценил как «буржуазное». На митингах высказывался однозначно: «Украинской директории мы признавать НЕ будем». (Махно Н.И. Украинская революция,Париж,1937,с.155). В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                    10-11.12.1918. загін республіканського війська УНР вигнав 8-й добровольчий білогвардійський корпус (2 000 багнетів) з Катеринослава та роззброїв залишки австро-німецького війська в місті. У Катеринославській губернії встановилася влада Директорії УНР, і махновський район формально опинився у її складі. До 14.11. військо Директорії, що складалося у більшости із селян-повстанців, зайняли майже всю територію України, за винятком Східного Донбасу та міст Приазов’я. 14.11.1918. військо Директорії увійшло до Києва, Скоропадський зрікся влади. А через кілька днів, без оголошення війни, рад-Московщина повела наступ, котрий почався із захоплення оборонної нейтральної зони у напрямку на Харків та Чернігів.
                    Петлюровцы сначала сразились с частями формирующегося белогвардейского корпуса, пытаясь заставить их убраться из города. Бой шел целый день, перекатываясь по городу дождем пуль, и был остановлен только вмешательством австрийского командования, которое пригрозило, в случае непрекращения безобразий, обстрелять город из тяжелых орудий. «Дерущиеся вняли этому аргументу, – проффессор Г.Игренев, – и 8-й корпус на следующий день мирно ушел. Впрочем, часть его солдат осталась и перешла к петлюровцам…. Стало весело, шумно и пьяно. Гайдамаки пели, плясали, но главным образом стреляли не в людей, а просто так себе, в воздух. Днем еще было сносно, но ночью становилось жутко. Нельзя было пройти несколько шагов по улице, чтобы перед ухом не просвистела пуля. Бывали и жертвы, особенно дети». (Игренев Г. Екатеринославские воспоминания. В кн.: Революция и Гражданская война в воспоминаниях белогвардейцев. Гражданская война на Украине,М;Л,1925,с.188).
                     Вскоре, осмелев, петлюровцы предъявили ультиматум австрийским частям, собиравшимся оставить город: сдать оружие. Австрийцы, недавно еще внушавшие страх и безусловное почтение, подчиняться гайдамашне, ряженной под запорожских казаков, не захотели. Опять вспыхнул бой, который также продолжался весь день и закончился все же разоружением австрийцев: они устали и не видели более смысла воевать, а тем более гибнуть на чужой земле. «Сильное впечатление производило зрелище, как гайдамаки срывали погоны у австрийских офицеров. Гордые оккупаторы, союзники державы, едва не победившей всю Европу, склонялись перед толпой полупьяных украинских стрелков, представлявших совершенный нуль в военном отношении. …Тихо и незаметно вышли из города австрийские части, после своего позора не показывавшиеся больше на улицах». (Игренев Г.,1925,с.189)].
                      Саме ГАСЛА соціальної рівности використовували більшовики у прагненні вплинути на махновців. Більшовицький загін Колоса відіслав до Махна розвідників, агітаторів та осіб для переговорів. 09.12.1918. Г.Колос прибув до Гуляйполя, де домовився про спільні дії («єдиний фронт проти білих і ПЕТЛЮРІВЦІВ», – командир більшовицького загону Максименко).
                       Вскоре после бегства из Киева гетмана Скоропадского в Гуляй-Поле вернулись Александр Калашников и Савва (он же Савелий) Махно, освобожденные из тюрьмы по объявленной новым украинским правительством политической амнистии. В декабре 1918 начальником штаба стал Алексей Чубенко, вместе с которым работали левый коммунист Херсонский (екатеринославский рабочий, считавший себя несогласным с линией партии), левый эсер Миргородский (когда-то работавший вместе с Махно в александровском ревкоме) и анархист Горев. В это время в Гуляй-Поле прибыл В.Белаш, 26-летний паровозный машинист, который стал бессменным начальником штаба и первым стратегом махновщины и который начал даже писать целиком построенную на парадоксах «Тактику партизанской войны». Белаш не знал Махно, услышал о нем в Мариуполе, куда добрался, чтобы ввязаться во всеукраинскую драку. Услышав же, почуял родное и стал пробираться в Гуляй-Поле: через фронт, уже установившийся между махновцами и белыми, через родную Новоспасовку. Махновская столица предстала его глазам так: «У штаба висели тяжелые черные знамена с лозунгами: „Мир хижинам, война дворцам“, „С угнетенными против угнетателей всегда“, „Освобождение рабочих – дело рук самих рабочих“. Дальше виднелись красные флаги вперемешку с черными, развешанные, видимо, у зданий гражданских организаций. Рядом со штабом, у входа в „Волостной Совет рабочих, крестьянских и повстанческих депутатов“ висели два флага – один черный с надписью: „Власть рождает паразитов, да здравствует анархия!“, другой – красный с лозунгом „Вся власть советам на местах!“…». В.Я.Голованов. 
                      «Батько» виявив згоду підпорядко­вуватися губревкому більшовиків у питаннях щодо створен­ня єдиного фронту проти білих, німців, гетьманців, петлю­рівців. Махновці надіслали свого представника (Марченка) у губревком і захопили разом із загонами більшовиків лінію Керменчик-Гуляйполе-Пологи-Царекостянтинівка. Звідти їм належало просовуватися на схід. 10 грудня махнов­ці захопили ст. Пологи і Чаплине, 12 грудня вони вислали загін під командуванням Красикова на Царекостянтинівку. Чубенко з загоном у 100 бійців взяв Оріхове. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                       [ Махновські загони почали цілеспрямоване знищення гетьманських владних осередків. 10.12.1918. вони захопили ст. Чаплине, 12.12. – Цареконстантинівку і Оріхове. Скрізь махновці винищували поміщиків, їх майно розподіляли між собою, на німецьких колоністів наклали контрибуції, у заможних селян конфіскували для військових потреб коней, підводи, харчі, зброю. Господарства, де було більше 5-ти коней розкуркулювалися. Свавілля до власника, БЕЗМОТИВНІ вбивства заможних, знущання над посадовими особами и рядовими службовцями гетьманських державних і цивільних установ анархо-комуністи ототожнювали з вищою проявою свободи (безвладдя і беззаконня), що дала їм («русская») революція.
                     Таким чином, наведені матеріали дозволяють стверджувати, що збройні формування Махна являли собою значну загрозу громадській безпеці, підривали підвалини правопорядку в Українській Державі. Їх дії слід розглядати як злочинні, а боротьбу українських підрозділів і союзного військового контингенту проти них правомірною. Від повного розгрому махновців врятувала революція в Австро-Угорщині та Німеччині, антигетьманське повстання Директорії і ВТОРГНЕННЯ на територію України радянських військ (з якими махновці вступили в союз). Слід також зазначити, що в ході знищення анархо-махновських бандитів гетьманська влада використовувала й засоби не правового характеру, під час яких страждали невинні люди. Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: …кримінальний злочинець?].
                    Очевидно, що українській владі НЕ подоба­лася ідеологічна СХОЖІСТЬ анархістів (язичників) з більшовиками (язичниками), ну і, звісно, не могли подобатися апологетам відродження укра­їнської державності анархістські ідеї будівництва бездержавно­го суспільства. Звичайно, самі столичні лідери Директорії не збиралися бути ініціаторами до­мовленостей з провінційними повстанцями, тому переговори з махновцями проводив ка­теринославський представник влади отаман Горобець. Була укладена угода про взаємодопо­могу. НЕМА сумнівів, що Махно насправді вів з республі­канцями тонку і доволі підступ­ну гру, домовляючись за їхніми спинами водночас із місцевими більшовиками і лівими есера­ ми. Дотримуватися угоди з Го­робцем махновці не збирались, про що свідчать ініційовані ни­ми збройні напади на українські формування (вони тільки почи­нали називатися петлюрівськи­ми) в Олександрівську, Лозовій, Павлограді, Синельниковому. Архірейський Д.В. Махновська веремія.
                     Цікавими є спогади Махна про його послідовно вороже ставлення до Української Директорії (як і до Цент­ральної Ради та гетьмана П.Скоропадського). Дізнавшись про вигнання гетьмана з Києва та захоплення влади Директорією, Махно розпочав підготовку збройної боротьби проти неї як «нового палача» українських трудящих. [Махно Н.,кн.3: Украинская революция (июль-де­кабрь 1918 г.),Париж,1937,Репринтное издание (К,Україна,1991),с.158]. Його підтри­мали в цьому загони всіх трьох махновських бойових дільниць – Царекостянтинівської, Гришинської і по лінії Верхній та Великий Токмак [Махно Н.,кн.3, там само,с.166-167], які налічували в грудні 1918 р. 5-10 тисяч чоловік. [Тимощук A.B. Анархо-коммунистические формирова­ния Н.Махно (сентябрь 1917 – август 1921 г.),Симферо­поль,Таврия,1996,с.27]. Катеринославський кіш Директорії пропонував Махну утворити спільний фронт проти німецько-австрійських і денікінських військ. [Махно Н.,кн.3, там само,с.175]. Але той використав переговори з цим кошем (і, навіть, укладання угоди) для підготовки до боротьби проти нього разом з катеринославськими більшовиками-комуністами та Червоною Армією РРФСР, яка тоді на­ступала на Харків-Катеринослав. Махно у спогадах пояснив це тим, що всі члени його штабу «розуміли українську Дирек­торію як явище, гірше Центральної Ради». Стратегічний план Махна передбачав використання Катеринославського коша для очищення Катеринославщини від німецько-австрійських і денікінських військ, а потім розгортання збройної боротьби з ним. Обґрунтуванню цієї стратегії боротьби з Директорією Махно присвятив останні сторінки третьої книги спогадів. [Махно Н.,кн.3, там само,с.171-179]. Гаряев П.І., Гаряева Л.П., Типаков В.О. (Сімферополь). Мемуари Нестора Махна як джерело з ідеології та практики махновщини. Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998.
                     Майже одночасно з більшовиками до штабу Махна з пропозицією укласти «спілку проти білого Дону» зверну­лися (13.12.) петлюрівці. Махно негативно ставився до Директорії, але вирішив скористатися випадком, щоб поповнити запаси зброї. 15.12. у Катеринослав прибули Чубенко, Го­рев, Херсонський і Миргородський, які і вели переговори з отаманом Г.Горобцем ( https://uk.wikipedia.org/wiki/Воробйов_Гаврило_Юхимович ). Домовилися про спільні дії проти білогвардійців (махновці мали організувати фронт проти білих, прикриваючи зі сходу та південного сходу Катеринослав і Олександрівськ), а також про те, що петлюрівці забезпечать постачання махновських частин зброєю, одягом і провіан­том, одержуючи в обмін право проводити мобілізацію до армії на території Гуляйпільського району. Того ж дня махновці отримали вагон набоїв і піввагона гвинтівок (трохи амуніції), а за доброго хабара на артскладі – ще й бомби і вибухівку. Махно не збирався дотримуватися цієї угоди. Того ж дня (15 грудня) він з загоном захопив ст. Синельникове і ПОРУБАВ роту (УКРАЇНЦІВ) петлюрівців. Це трохи не коштувало життя членам делегації. Вони ледь умовили отамана Горобця в тому, що це якась провокація. В наступ­ні дні сутички махновців з (УКРАЇНЦЯМИ) петлюрівцями ПОВТОРИЛАСЯ, а в останній декаді грудня переросли у справжню ВІЙНУ, що за ­ вершилася невдалою для махновців спробою взяти Катери­нослав.
                 Про подію домовленостей петлюрівців із махновцями писав у своїх споминах В.Білаш. Згоду на переговори з Горобцем він пояснював так: «Штабом було вирішено виманити у нього (Горобця) зброю». Справді, в результаті переговорів махновці одержали в Катеринославі вагон патронів, піввагона гвинтівок, гранати і вибухівку. Але не встигли махновці вивезти боєприпаси з міста, як прийшла звістка, що Махно зайняв Синельникове, яке було під контролем УНР. Після цього про спільні дії не могло бути і мови. Анархо-комуністична і водночас антиукраїнська орієнтація махновців взяла верх. Саме після цієї події в Катеринославі розпочалися активні дії військ Директорії проти більшовиків. Тимощук О.В. (Сімферополь). Анархо-комуніст Н.Махно в 1917-1918 рр.: кримінальний злочинець?
                    [ Петлюровцы о Махно, да и вообще о повстанческом движении на Левобережье зная мало, полагали, что он, подобно другим крестьянским «батькам», рано или поздно присоединится к их войску. Тем не менее, они действовали дипломатично: атаман Екатеринославского коша войск Директории Горобец дважды телеграфировал в Гуляй-Поле предложения о совместной борьбе за Украинскую республику и, очевидно, звонил туда лично с целью добиться от повстанцев разрешения проводить мобилизацию в подконтрольных им районах, предлагая взамен оружие.
                   Оружие махновцев очень интересовало: в Екатеринослав немедленно выехала делегация в составе Чубенко и Миргородского. Петлюровцы обещали провиант и обмундирование, дали вагон патронов и полвагона винтовок. «Кроме того, – вспоминал Чубенко, – нам удалось за хорошую взятку… получить из артсклада бомбы и взрывчатое». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.211). Однако посланцы очень быстро поняли, что в рядах новых хозяев города нету строю, часть офицеров во главе с атаманом Руденко не согласна с действиями кошевого, нервничает из-за присутствия немцев и формирующихся белогвардейских частей, да и вообще готова, в случае чего, проявить себя на поприще более радикальных преобразований. «Демократическое офицерство» устроило в честь Миргородского и Чубенко банкет: те разразились речами, выслушав которые, часть присутствовавших офицеров вынуждена была уйти, а оставшиеся грянули славу батьке Махно и восставшим трудовым массам. Все это, без сомнения, вселило в сердца делегатов самые смелые надежды.
                    На обратном пути, когда поезд остановился в Нижнеднепровске, к махновцам в вагон явились большевики из Губревкома и стали их расспрашивать о цели их визита к петлюровцам. «Мы объяснили им наши искренние намерения, но отнеслись недоверчиво», – замечает Чубенко (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.211). Большевики предложили совместными усилиями захватить город. Махновцы, по-видимому, недолго колебались. Для координации действий решено было прислать в ревком одного представителя от штаба повстанчества. С такими вестями вернулись Чубенко и Миргородский в Гуляй-Поле. Выслушав их, Махно решительно высказался за взятие города. Его, как мираж, манили арсенал и орудия.
                  Махновцам Екатеринослав был совсем не нужен. Махно и не скрывал, что вся эта затея ему представлялась только набегом, чисто военной, тактической операцией по раздобыванию оружия. Удерживать город он не собирался. И я более чем уверен, что большевики об этом прекрасно знали и что это их вполне устраивало: где еще отыщешь союзника, который не претендует на власть? Большевикам же именно власть была нужна: они рассчитывали с помощью политически недалеких партизан захватить город и продержаться до прихода подкреплений из красной России. О том, что это явная авантюра, они, по-видимому, не думали. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 15.

                   Впервые стал Григорьев известен своим ультиматумом, предъявленным немцам 18 декабря 1918 г. (когда он только что перешел от гетмана на сторону Петлюры), в котором говорилось, что власть гетмана и помещиков рухнула, что народ Украины вернулся к демократической форме правления. В приказе объявлялось (Архив Красной армии. Д.10341. Дело Укрфронта, личная канцелярия комфронта т.Антонова. Л.12. Бюллетень №6 Бюро осведомл. Совнаркома УССР): 1) восстановление всех законов бывшего республиканского правительства Украины; 2) восстановление всех свобод, объявленных в 1, 2 и 3 универсалах; 3) освобождение всех политических заключенных; 4) отмена всех гетманских распоряжений; 5) восстановление местных органов самоуправления; 6) немедленная отмена контрибуции, наложенной помещиками на села и волости; 7) организация самообороны в городах и селах на демократических началах; 8) восстановление законов, возвещенных Директорией Украинской народной республики; 9) запрещение агитации против петлюровской власти; 10) борьба с черносотенцами; 11) запрещение самочинных формирований каких бы то ни было отрядов; 12) все отряды и партии, сформировавшиеся до 10 декабря нового стиля с целью борьбы с гетманским правительством, обязаны дать о себе сведения в штаб; 13) все войсковые управления, части войск, учреждения и военные организации с 10 декабря подчиняются штабу республиканских войск, во главе которых в данном районе стоит атаман Григорьев; 14) за всякие недоразумения с иностранными подданными виновные предаются полевому суду.
                  Григорьевым же в 1918 г. был выпущен специальный приказ, обращенный к немцам:
                  «В последнее время находящиеся на Украине немецкие демократы‑шкурники дошли до того, что открыто стали на сторону наших контрреволюционеров и всей своей массой произвели вооруженное давление на нашу только что образовавшуюся демократическую власть. Немецкие генералы продолжают быть комендантами и градоначальниками наших городов. Немцы продолжают грабить Украину, вывозить награбленное из пределов Украины и продавать на толкучках спекулянтам. Вместо того чтобы уйти к себе домой, целые эшелоны, с броневиками впереди, двигаются на юг, занимая такие станции, как Знаменка, Долинская. В Николаеве грузят наши снаряды и отправляют нашим заклятым врагам.
                   Я, атаман Григорьев, от имени партизанов, которыми я командую, и восставшего против ига буржуазии народа, по чистой совести заявляю вам, что здесь, у нас на Украине, вы являетесь слепым орудием в руках вашей буржуазии, что вы не демократы, а предатели всей европейской демократии.
                   Если вы в 4 дня пешком не покинете Николаев, ст. Долинскую и ст. Знаменку, начиная с 12 часов дня 31 декабря с.г. нов.ст., то ни один из вас не увидит своей родины. Вы будете уничтожены, как мухи, по первому мановению моей руки. Перевозочных средств мы вам не дадим. Вы имели достаточно времени для того, чтобы уйти, не сказав нам «до свидания». Мы смотрим на вас как на заклятых врагов, но из человеколюбия даем вам четыре дня для выступления с мест своего расположения.
                    По истечении этих четырех дней всякий немецкий солдат, оставшийся на месте расположения своей части, будет уничтожен, а всякий немецкий солдат, появившийся на железной дороге без документов, мною подписанных, будет убит. Знайте, что нашему народу вы уже не страшны и что вы не больше как наши пленники. Мы разрешаем вам с оружием в руках вернуться на родину, и это – проявление нашего великодушия.
                    Итак, конкретно я приказываю вам, начиная с 12 часов дня 31 декабря с. г., в четыре дня очистить все места вашего расположения, только пешком, без награбленного имущества, возвратиться к себе домой, иначе ваша судьба будет предоставлена измученному вами, гетманом и помещиками народу, который поступит с вами так, как поступили вы, победоносно вступая на нашу землю. В борьбе с вами мы солидарны. Всех большевиков и меньшевиков, больших и малых, и вообще способных носить оружие, прошу с этим считаться.
                    Мы вами выведены из терпения, и никто вас не спасет. Все политические кампании извне относительно Украины – пустая затея умирающей буржуазии. Сорокамиллионному народу приказывать нельзя, определять его штыками – это безумие. Сорокамиллионный народ решит свою судьбу и не нуждается в чужой опеке. Атаман Григорьев».
                     20.12. з Катеринослава у Харків повідомляли: «…Настрій робітників такий: 1/3 безумовно більшовицьких настроїв і стоїть на платформ і «Вся влада Радам », а 2/3 по­міркованої течії з гаслом Установчих зборів вимагають, щоб на заводах НЕ було збройної сили, управління завода­ми було у руках заводської адміністрації і заводських ко­мітетів. Але більшовики роблять своє, меншість обирає ради, і треба думати, що такі будуть».
                     [ У середині грудня 1918 р, у Катеринославі на владу претендували три сили: більшовики, які контролювали міську раду робітничих депутатів; 8-й корпус гетьманської армії, який в цілому тяжів до білих; війська Директорії УНР. Також у Катеринославі залишались деякі німецько-австрійські частини, які тримали нейтралітет.
                    Після відставки гетьмана місцеві більшовики спробували перехопити ініціативу у прихильників Директорії і скликали на 21.12. у Зимовому театрі засідання ради депутатів. Українська влада заборонила це зібрання, більшовики відповіли закликами до страйку. Сприйнявши це як спробу заколоту, українці розгромили всі комуністичні осередки, штаби, комітети тощо, арештувавши чи вигнавши геть з міста їхніх активістів. Натомість більшовики залишили за собою контроль Амур-Нижньодніпровська, Кам’янського і Новомосковська. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                     [ Не только победы, но и поражения усиливали махновцев, так как оккупанты наказывали мирное население за содействие повстанцам, и это заставляло молодежь уходить в повстанческие отряды. Ко времени свержения гетмана у Махно набралось свыше 400 человек, с которыми он отправился из Гуляй‑Поля на Синельниково, на помощь екатеринославским большевикам.
                     22.12.1918. представителями украинской Директории был разогнан Совет рабочих депутатов в Екатеринославе. В ответ на разгон большевики объявили забастовку. М.Кубанин. Махновщина].
                     22.12. петлюрівці ро­зігнали (незаконно вибрану) Раду робітничих депутатів (Розгромили вояки також і комітет та ревком більшовиків). Більшовики, на проти­вагу, оголосили страйк, а 25.12. губревком виступив з ультимативною вимогою звільнити трьох заарештованих більшовиків, в разі невиконання вимоги погрожував збройним виступом. Областком КП(б)У почав мобілізацію сил для повстання. Д.Лебідь у книзі, присвяченій боротьбі з махновщиною, розповідає, що обласкном мав директиву від ЦК КП(б)У в разі необхідності вступити в угоду з Махном, що й було зроблено. «Батько», який перебував непо­далік – на ст. Синельникове, погодився прибути у Нижньодніпровськ. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                     Агенти більшовиків переконали Махна в «антинародності та буржуазності» Директорії.
                     Махно ознайомився із «Маніфестом» Тимчасового рад-уряду України (від 14.12.1918.), котрий ОБІЦЯВ (манну небесну) українським …(рабам) усілякі (на вибір) свободи та привілеї. На остаточний вибір Махна вплинуло те, що …(моск-окупанти) йому запропонували гучну високу посаду ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА радянських (окупаційних) революційних військ робітничо-селянської армії Катеринославського р-ну і те, що Г.Колос був поставлений під його зверхність (що характеризує Махна як пихатого, порожнього, гонористого, марнолюбного черепка диявола).
                     Коли в полі бою з’являвся Махно, повстанці ладні були загинути на його очах, аби довести свою, безмежну відда­ність (людині – яку бачать, а НЕ ідеї, НЕ Богові – яких НЕ бачать: «хто чи­нить зло, той не бачив Бо­га». 3Ін. 1:11). «Батькові» дуже імпонувало, що він (обожнюваний, як божок, як ідол) доводить до самозабуття своїх (обожнювачів) бійців та командирів, надихає їх на від­чай-душний героїзм. В.М.Волковинський. Батько Махно, 1992.
                     25.12. военно‑революционный штаб предъявил украинскому штабу ультиматум, требуя освобождения арестованных до того трех коммунистов, угрожая вооруженным выступлением. М.Кубанин.
                     [ 25.12. у Лозовій вояки УНР розстріляли полонених махновців як ЗРАДНИКІВ.
                     До 26.12. влада УНР спромоглися також роззброїти залишки німецько-австрійської залоги і вигнати з міста 8-й корпус, який пішов на південь на з’єднання з Добровольчою армією. Більшовики у контрольованій ними зоні нараховували максимум до 500 бійців, щоправда, у самому Катеринославі вони залишили організоване підпілля. Українських же вояків у губернському місті було близько 3-4 тисяч. Бажаючи встановити свою владу у Катеринославі і не маючи для цього достатніх сил, більшовики вирішили домовитися з махновцями. 26.12. у Нижньодніпровську зібралося союзне військо, у складі якого було до 400 більшовиків, 200 есерівських повстанців і близько тисячі махновців. Більшовицький губревком запропонував загальне військове командування Махну, але явно претендував на роль вищої політичної інстанції.
                    Махновці не були сліпим знаряддям політики місцевих більшовиків. Ще під час переговорів у Катеринославі з отаманом УНР Горобцем вони переконались у наявності в місті значних арсеналів, складів, великої кількості гармат тощо. На оволодіння цими скарбами завжди голодні на зброю махновці і розраховували, адже селянським повстанцям влада над містом як таким була ні до чого. Представник Махна у більшовицькому губревкомі Марченко вважав, що, захопивши Катеринослав на декілька днів, повстанці встигнуть виконати свій план і переправити на лівий берег Дніпра всю наявну в місті зброю. Вони мали поспішати ще й тому, що розвідка доносила про просування на Катеринослав залізницею від Кременчука численного корпусу січових стрільців. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                     26-го в Екатеринославе петлюровцы разоружили кайдакский военно-революционный штаб, которым заправляли большевики, и оказались полновластными хозяевами положения. Однако после ухода австрийцев судьба города была предрешена. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                      [ «26 декабря 1918 г. петлюровскими частями под командой Милашко был разоружен Кайдакский военно‑революционный штаб. Областком КП(б)У уже мобилизовал свои силы для вооруженного восстания против петлюровцев и захвата власти. Областком КП(б)У имел общую директиву от Центрального комитета партии на предмет захвата города: для наиболее успешной борьбы, если будет необходимо, войти в соглашение с Махно. Ранее установленная областкомом связь с ним дала возможность вызвать Махно в Нижнеднепровск. На предварительном заседании областкома, при обсуждении соглашения, часть членов областкома и некоторые рабочие высказались против соглашения, считая Махно простым разбойником и не желая подрывать авторитета советских повстанческих войск, ссылаясь на то, что рабочие в своей массе смотрят на Махно как на грабителя. Однако большинством было решено войти в соглашение. Вечером того же дня прибыл Махно со 100 всадниками и 400 пехотинцами. На соединенном заседании областкома, Екатеринославского ревкома, командования частей Махно и наших при обсуждении вопроса о наступлении на город Махно и часть его командиров колебались, высказывая неуверенность в своих силах. Однако сообщения из города, что происходящий съезд крестьян, созванный почти со всей губернии, осудил политику Директории, в частности за разгон Екатеринославского совета рабочих депутатов, а также предположение, что, один из артиллерийских командиров петлюровских войск, Мартыненко, готов перейти на сторону советских войск, окончательно сломили колебания Махно». (Лебедь Д. Итоги и уроки трех лет анархо‑махновщины,с.13).
                    Следует отметить, что Екатеринославский губревком, состоявший из большевиков, имел свои вооруженные силы, численность которых была 1500 человек (позже, к приходу КА, силы выросли до 6000 чел.). (Максименко. Из истории партизанской борьбы в Донбассе в 1918-1919 гг., Летопись Революции,1925,№4). Но все эти силы под командой тов. Колоса находились на линии станций Просяная – Чаплино – Синельниково, где держали фронт против наступавших белых. Район, занятый этими силами, был очищен от немцев и петлюровцев. Махно со своими силами подчинялся штабу отряда и Екатеринославскому губревкому. Тов. Колос выделил Махно и часть своих сил под командой Тесленко на помощь Екатеринославу, оставив основные силы на фронте. С приходом этих сил восстал екатеринославский пролетариат. М.Кубанин. Махновщина].
                     26.12.1918. до Нижньодніпровська – штабу червоних повстанців (?) прибув Махно з відбірним гуляйпільським батальйоном (500 головорізів, 6 кулеметів). Червоні та чорні розробили план СПІЛЬНОГО наступу на український Катеринослав.
                     Махно вагався. Судячи з його пізніших розповідей, він розумів, що закріпитися у місті і втримати його довгий час не вдасться, але надто спокусливою виглядала можли­вість захопити великі запаси зброї, яка зберігалася там. Саме зброя і була основною причиною, яка змусила його прибути до Нижньодніпровська. Не останню роль в остаточному рішенні Махна йти на Катеринослав віді­грав факт його призначення головнокомандуючим. Існувала також домовленість з ко­мандиром однієї з петлюрівських батарей Мартиненком про перехід на бік повстанців. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                     Не было никакого приглашения Махно большевиками, а был обыкновенный СГОВОР, в котором каждая из сторон преследовала свои цели и относилась к интересам партнера с достаточным наплевательством, чтобы все предприятие, в конце концов, провалилось. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                     [ О 5-й годині ранку 27.12. по залізничному мосту з Нижньодніпровська (лівий берег Дніпра) до Катеринослава (правий берег) рушив черговий робочий потяг. Але під виглядом робітників у ньому їхав махновський авангард, перед яким було поставлено завдання захопити залізничний вокзал і річкову пристань поблизу мосту. В авангарді був гуляйпільський загін на чолі з самим Махном. За ним, двома ешелонами просувався загін С.Каретникова. Дві роти більшовиків перетнули міст пішки одночасно з ешелонами. На правому березі вони мали повернути праворуч і вздовж Дніпра наступати на робітниче передмістя Кайдаки.
                    Завдання наступаючим полегшило те, що українські вояки почувалися безпечно після попередніх перемог і через різдвяні свята. Тому застава на мосту була захоплена зненацька і мовчки роззброєна. Перший махновський потяг підійшов до вокзалу, і авангард, зчинивши стрілянину, узявся до діла. Вокзал, привокзальна площа, найближчі вулиці були захоплені за лічені хвилини. Вояки-українці розбігалися фактично без бою, і махновці вже на вокзалі захопили перші трофеї – 20 кулеметів і 4 гармати. Підійшли ешелони Каретникова, і за сигнальною ракетою повстанці почали атаку на центр міста вздовж центрального проспекту. Більшовицькі роти, згідно з планом, повели наступ в інший бік. Цей бій тривав протягом двадцяти годин, тобто до глибокої ночі 28 грудня. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                   На вокзальной площади (27.12. Екатеринослава) махновцы сразу захватили два орудия, командир которых не думал сопротивляться, а напротив, предложил свои услуги. Махно впервые получил вожделенные пушки и на радостях сам стрелял, изумляясь мощи огня и разрушений. Первые атаки махновцев и большевиков были отбиты, но с наступлением темноты они вновь пошли на приступ и стали занимать улицу за улицей. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».  

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 16.

                    [ Після недовгої паніки українські вояки організували серйозний опір у будинку №10 на вулиці Провіантській, неподалік від вокзалу, де розміщувався один з їхніх штабів. Махно наказав вибити їх звідти гарматним вогнем і сам взяв участь у цьому. Впродовж 27.12. українці повільно відходили вздовж центрального проспекту в нагірну частину міста, перестрілюючись з махновцями, що наступали. Надвечір місто було поділене: союзники контролювали центральну підгірну його частину, українські вояки – елітарну нагірну. Тоді Махно поділив своє військо: гуляйпільський загін було відправлено на допомогу ротам більшовиків (можливо, Махно не хотів, аби більшовики контролювали бодай один район міста), хлопці Каретникова протистояли воякам Директорії і контролювали центр з вокзалом.
                   Махновці звільнили з в’язниць усіх арештантів, зокрема кримінальних злочинців, як жертв режимів. Одразу почалися грабунки, які у народній пам’яті надовго були пов’язані саме з махновцями, хоча Махно офіційно забороняв своїм бійцям грабувати катеринославців і навіть розстрілював спійманих крадіїв. У відповідь були підпалені торговельні ряди Озерного базару, що, звичайно, ще більше дестабілізувало ситуацію. Махно, недовго думаючи, конфіскував решту краму, зробивши базар своєю «продовольчою базою».
                   Здобиччю махновців також стали міські банки, державні установи, склади, арсенали. Поки тривав бій, вони не могли організувати безперервний вивіз трофеїв, але безперечно, що перші вантажні роботи почалися ще 27 грудня.
                    Під вечір першого дня українські вояки спробували контратакувати, розпочавши гарматний обстріл центру. Махновці втяглися у перестрілку, водночас повівши наступ на гарматні позиції супротивника. І тут сталося диво – значна артбатарея (16 гармат) добровільно перейшла на бік повстанців, відкривши вогонь по своїх. Українські стрільці відступили на західну окраїну Катеринослава, намагаючись залишити під контролем станцію Діївка. Пізно вночі 28 грудня бій нарешті вщух. Архірейський Д.В. Махновська веремія].
                     27.12. повсталими (?) було захоплено частину міста, протягом наступних двох діб бої продовжувалися у передмістях Катеринослава. Махновці захопили (в українців) 10 тис. гвинтівок, 26 кулеметів, 4 гармати.
                     Махно вирішив придушити найсильніші осередки опору (українців) вогнем артилерії, від чого сильно постраждали місто і мирне населення. В.Ф.Верстюк.
                     Победе объединенных сил восставших способствовал переход одного из петлюровских командиров, Мартыненко, с 16‑ю орудиями и со всей прислугой на сторону восстания. К восстанию 27 декабря присоединились и левые социалист‑революционеры, шедшие в блоке с махновцами. Уже в первую ночь восстания махновцы приступают к грабежам магазинов и близлежащих домов. «Грабежи приняли стихийный характер, – пишет участник восстания, член областкома С‑в, – и не прекращались до утра. За ночь Махно несколько лиц расстрелял; однако это были случайные жертвы. Своих «сынков» Махно не трогал, хотя и видел, как они преображались, украшая себя награбленным добром. 28 декабря большая часть города была занята. Заседающий ревком с Махно и левыми с.‑р. обсуждает вопрос о власти. Левые с.‑р. заключают блок с Махно и каждое место в ревкоме отстаивают с бешенством… С.‑р. величают Махно «батькой», все время заискивая у него расположения. Многие члены областкома (КП(б)У) осуждают Махно, жалея о совершившемся, так как к этому времени махновские грабежи достигли чудовищных размеров: его «хлопцы» вереницами таскали награбленное. Разговоры о конструировании власти выливаются в острые и гаденькие формы торговли». (Лебедь Д. Итоги и уроки трех лет анархо‑махновщины,с.13). М.Кубанин. Махновщина.  
                     Наступного дня (28.12.) союзники займалися кожен своїм. Махновці, виставивши заслони на західному напрямку, продовжували звозити трофеї на вокзал, завантажуючи потяг. Більшовики, потихеньку перезатвердивши губревком так, щоб у його складі не було ані махновців, ані есерів, почали озброювати заводські робочі дружини. Слід сказати, що тривалий час історики від компартії переконували, що ці дружини катеринославського пролетаріату створювали саме більшовики, отже, вони їх контролювали і використовували. Але проти кого? Якщо проти махновців, то невже комуністи вважали можливим перемогти спочатку Махна, а потім успішно захистити місто від військ УНР? Якщо разом з махновцями проти січових стрільців, то хіба вони не бачили, що Махно не збирається захищати місто? Якщо розраховували умовити Махна захищатись від стрільців, то чому так нерозумно ігнорували махновців і есерів при формуванні ревкому? Правда, очевидно, полягає у тому, що ініціаторами створення робочих дружин були не більшовики, а самі робітники. Робили вони це для того, аби захистити свої заводи і житлові квартали від можливого мародерства і грабунків. Більшовики приписали цю заслугу, і то заднім числом, собі, аби не ставилось під сумнів їхнє право «першої ночі» відносно катеринославського пролетаріату. Про те, що робочі дружини були не об'єктом, а суб'єктом місцевої політики, переконливо свідчать подальші події. Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                   Кульмінацією збройного проти­стояння махновців з петлюрів­цями стали бої за Катеринослав на межі 1918 і 1919 рр.., при­ чому союзниками махновців бу­ли місцеві більшовики та есери (і жыды), а петлюрівців, як з'ясувалося, несподівано підтримали катери­нославські пролетарі (без жыдов). Архірейський Д.В.
                 В руководстве махновского культпросвета и РВС было много членов конфедерации "Набат" еврейского происхождения, которые во многом определяли идеологию движения (В.Волин, А.Барон, И.Готман, Я.Алый/Суховольський, И.Тепер, А.Коган). В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                    [Многие …(жыды) работали рядом с Махно (у справі НИЩЕННЯ української державности): Коган – помощник председателя районного Гуляйпольского и Военно-Революционного совета, Л.Зиньковский (Задов) начальник армейской контрразведки, Елена Келлер секретарь культпросвета отдела армии, Иосиф Эмигрант (Готман) – член культпросвет, отдела армии, Я.Алый (Суходольский) – член культпросвет, отдела армии. Этот список можно значительно увеличить.
                    Теперь к моменту захвата махновским отрядом Екатеринослава. На второй день начались грабежи и погромы в городе. Со всей определенностью надо сказать, что эта печальная слава сопровождала махновцев ВСЕГДА. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].
                    Наиболее значительной фигурой («идейных» анархистов) был, без сомнения, Всеволод Волин (Эйхенбаум), который возглавил сначала Культпросветотдел, а затем и Реввоенсовет армии, и сыграл в истории махновщины довольно значительную роль. Волина, от большинства окружавших Махно людей, отличал, во-первых, возраст – ему было уже 37, он казался едва ли не патриархом, и повстанцы называли его «дядя Волин», что очень нравилось ему. Во-вторых, он был образован. Во всей махновщине он был единственный образованный человек среди грамотных – черта уникальная. И если Аршинов, «учитель», всю книжную премудрость литературы, политэкономии и социализма превозмогал самоуком, то Волин вырос в хорошей семье богатых врачей, французским и немецким владел с детского возраста. Как и большинство революционеров, он успел немножко поучиться в университете (факультет права), но потом все забросил, искусившись эсерством, которое, как казалось, давало возможность обрести в жизни совсем иной смысл, а главное – обрести судьбу, поэму жизни в безголосий тогдашней действительности. Конечно, это был именно искус, обман, и он резал «новую судьбу», как по трафарету: арест, ссылка, эмиграция. Жизнь ДЛЯ народа в очередной раз оборачивалась для юного романтика жизнью ВНЕ народа, карьера политического эмигранта поколения 1905–1907 годов резко отличалась от судьбы «стариков»: новое поколение – сплошь практики, им было не до учености, ситуация в России как будто подгоняла их к живому делу, а когда дело не выгорело, началось дробление, фракционная борьба – особенно у социал-демократов и эсеров, – смятение и разочарование в связи с делом Азефа, да и вообще всеобщая склока и взаимные обвинения в неудаче низвержения трона. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».  
                   Приказы выполнялись плохо: армии всех воюющих сторон в разваливающейся, агонизирующей стране жили почти исключительно за счет «самозаготовок», которые были не чем иным, как более или менее организованной формой грабежа. Грабить вынуждены были все: здесь белые мало чем отличались от красных и от махновцев, особенно в 1918 г., когда в армиях еще не сложились аппараты снабжения и передовые отряды, действующие в отрыве от главных сил, могли рассчитывать только на собственную добычливость. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                   28.12. по місту прокотилася хвиля грабунків і погромів. Ррозміри, яких воно набрало тоді, не йшли ні в яке порівняння з минулим. Особливо постраждав один із міських центрів – Озерний базар. Більшість магазинів на ньому була пограбована, а на до­ вершення спалахнула пожежа. Певною мірою причетність повстанців до грабунку визнав і сам Махно. Він розповідав, що Озерний базар був ним цілком конфіскований і використовувався як про­довольча база. Учасник боїв за Катеринослав П.Тесленко зазначає, що «при взятті нами міста до нас приєдналися повстанці, ро­бітники і селяни з околиць». Хто хоч трохи цікавився істо­рією громадянської війни, той добре знає, якою страшною силою по відношенню до міста виступала саме ця катего­рія – «селяни з околиць». Антагонізм до міста як (обмоскаленого) експлуататора супроводжував повстанство, в т.ч. й махновське. Це була органічна і невиліковна вада руху, яка, можливо, вперше з таким розмахом і відвертістю виявилася під час захоплення Катеринослава. В.Ф.Верстюк.
                    Вот что отвечал следователю ГПУ бывший начальник махновского штаба Белаш: «В Екатеринославе выпустили из тюрьмы (ВСІХ) арестованных. Через два дня за грабежи сам троих расстрелял». [Гуляйпольский краеведческий музей. Воспоминания].

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). 1918 р.. 17.

                 Але з першими успіхами (з дияволом) у повстанців (?) почалися перші конфлікти з більшовиками (з дияволом). Місцевий більшовицький ревком складався із 10 комуністів та одного махновця (О.Марченка) перешкоджав Махну, як «головнокомандуючому» вивезти трофеї до Гуляйполя. Після відмови Махнові (окупаційного) ревкому щодо нових виборів ревкому, (пуста назва) «головнокомандувача» вирішила не підкорятися більшовицькому ревкому.
                 30.12. взаємна нещирість союзників нарешті дала свої сумні результати. На прохання есерів Махно почав вимагати, аби більшовики реорганізували губревком на більш справедливих представницьких умовах. Більшовики відмовилися, продовжуючи озброювати заводські дружини. Махно, сконцентрувавши увагу на виконанні власного плану, особливо і не наполягав, але, як пізніше він був змушений визнати, такий розлад негативно вплинув на бойовий дух бійців на позиціях. Одним влада, а інші мають за це кров проливати? Архірейський Д.В. Махновська веремія. 
                 31.12.1918. армія Директорії розгромили махновців на півночі міста. Під час втечі бл. 300 (відбірних) махновців втопилися під кригою Дніпра або загинули у вуличних боях.
                Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).  
                 [ Утром 31.12. к Екатеринославу подступил семитысячный корпус «сичевых стрелков» петлюровского полковника Самокиша – и соединенные силы дрогнули. Махно кинулся на фронт, пытаясь собрать своих и оттянуть к мосту, через который пролегала дорога к отступлению. И тут случилось самое неожиданное. «Все дружины, организованные Губревкомом, главным образом серпуховская, все время охранявшие город от бандитизма, повернулись против нас, – вспоминал Махно. – „Хотя бы состав с оружием захватить“, – подумал я и послал Лютого на станцию. Но везде была измена: ревкомовские дружины стреляли по нас из домов в затылок, а Самокиш напирал все сильнее. Я с частью своих отбросил серпуховцев от моста и перешел его, а остальные – кто куда… Я потерял шестьсот человек, спас четыреста. Наш состав, груженный оружием, железнодорожники умышленно загнали в тупик. Итак, я вернулся ни с чем». (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.214). 
                 В момент подхода к городу свежего корпуса петлюровских стрелков, перед которыми дрогнули большевики и махновцы, в тыл последним ударили вооруженные большевиками же рабочие дружины, уставшие от пятидневного путча. То, что рабочие с оружием в руках бросились избивать большевиков, для партийного разума вещь более ужасающая, чем отцеубийство, поэтому буквально всеми советскими историками это обстоятельство невротически замалчивается и затушевывается с помощью преувеличенных обвинений махновцев в разгильдяйстве и предательстве. Ну конечно, это они, махновцы, виноваты! Только из сносок, из примечаний к рассказу Махно о екатеринославских событиях, воспроизведенному в воспоминаниях Белаша (Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.214), мы можем заключить, что истинное положение вещей официальным историкам все-таки известно….
                  Мы должны констатировать факт: рабочие стреляли в своих «освободителей» и приветствовали петлюровцев. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                  Преподаватель университета Г.Игренев. оставил описание отступления Махно из Екатеринослава: «...Палила тяжелая артиллерия, подоспевшая на помощь из Кременчуга петлюровских частей. Махновцы в беспорядке разбегались. Им не удалось даже как следует пограбить город. Единственное, что Махно успел в Екатеринославе – это расстрелять прокурора окружного суда Аверьянова – своего обвинителя...». [Революция на Украине (по мемуарам белых). Репринтное воспроизведение издания 1930 г.,с.129 и 193].
                   Вооружённые отряды Екатеринославского губкома партии большевиков и губревкома совместно с отрядами Махно выбили петлюровцев из Екатеринослава. В результате этой операции семитысячный петлюровский гарнизон был разгромлен. Однако, петлюровцы через два-три дня перешли крупными силами в контрнаступление и Батька, фактически сдав Екатеринослав без боя, вернулся в свою «столицу» Гуляйполе. От армии Махно в походе участвовали кавалерийский отряд в 100 сабель и 400 пехотинцев. В Гуляйполе вернулось всего около двухсот человек. https://ru.wikipedia.org  

                    Ход восстания корреспондент меньшевистского «Нашего голоса» описывает так. (Описание восстания не зафиксировано в большевистской печати):
                    «На рабочем поезде, направлявшемся из Нижнеднепровска в Екатеринослав, большевики провезли к вокзалу небольшие группы, снабженные бомбами, ручными гранатами и пулеметами.
                    Стремительным натиском эти группы успели овладеть вокзалом и мостом. [Наступали махновцы и 1‑й Новомосковский советский полк. (Примеч. авт.)]. Сейчас же за рабочим поездом пришло несколько составов, нагруженных большевистско‑махновскими войсками. Не теряя времени, они начали распространяться по городу и заняли ряд идущих от вокзала улиц.
                    Весь день гремела артиллерийская пальба. Сосредоточенным огнем обстреливались казармы по Надеждинской улице. К вечеру большевики отступили до самого моста, но с наступлением темноты они возобновили атаку и начали занимать улицу за улицей. В 4 часа дня 28‑го непрерывно продолжавшийся бой достиг крайнего напряжения. Пушечная канонада шла не умолкая. Пострадало большое количество зданий в центре города. Много мирных жителей погибло от случайных пуль. К вечеру 28‑го делегация большевиков через городскую думу, занимавшую нейтральную позицию, передала украинскому штабу требование о сдаче. В случае отклонения требования большевики пригрозили открыть ураганный артиллерийский огонь по городу. После совещания управы с представителями социалистических партий ультиматум поздно вечером был доставлен по назначению. Украинский штаб ответил на это категорическим отказом.
                    С утра 29‑го возобновился с обеих сторон ружейный, пулеметный и артиллерийский огонь. Сражавшиеся в рядах большевиков махновцы захватили Озерный базар и подвергли его страшному разгрому. Масса лавок была разгромлена и сожжена. К вечеру 29‑го обозначился значительный перевес в силах на стороне большевиков, к которым подошли подкрепления.
                    Рано утром 30‑го украинцы сделали последнюю попытку перейти в наступление. Попытка не удалась. Около 3 часов началось общее отступление республиканских войск. Для преследования их большевики и махновцы выдвинули кавалерию. В 8 часов вечера пал последний оплот петлюровцев – Феодосийские казармы. Весь город перешел в руки наступающих. Военно‑революционным штабом были немедленно разоружены социалистические дружины, не принимавшие участия в боях.
                   Отдельные дружины арестовывались большевиками, однако потом освобождались. Но один из членов дружины [Социалистической еврейской рабочей партии (партия мелкобуржуазного национализма, разбавленного бледненьким социализмом), союзника петлюровщины] – Серпа Найдич – был найден расстрелянным, неизвестно по чьему распоряжению. Вечером 30‑го отряд махновцев освободил из губернской тюрьмы арестантов. В то же время самим Махно была освобождена часть арестантов из рот (арестантских рот). Еще утром 29 декабря большевики выпустили объявление о низложении Директории и восстановлении советской власти. Одновременно они опубликовали список членов нового правительства с главнокомандующим армией Нестером Махно во главе. (Никакого правительства большевики не образовали: был образован губернский военно‑революционный комитет, куда членом и военным комиссаром вошел Махно). Махно за собственной подписью выпустил обращение по поводу начавшихся в городе массовых грабежей и разбоев.
                   С 12 часов дня 31 декабря до города стали долетать раскаты новой артиллерийской канонады. Это подвигались украинские войска со станции Долинской. Узнавши о приближении их, махновцы стали спешно покидать город. В 1 час дня их штаб покинул свое помещение. Уже к ночи отступление приняло характер беспорядочного бегства. Много беглецов погибло в Днепре. Утром 1 января украинцы заняли Амур‑Нижнеднепровск, где нашли много брошенного оружия и снаряжения.
                   Вошедшими республиканскими войсками в городе введено осадное положение. Запрещается появляться на улицах позже 9 часов. Производятся обыски с целью обнаружения оружия.
                   Пятидневный бой на улицах Екатеринослава стоил больших жертв как участникам его, так и в особенности мирным жителям. Пока зарегистрировано 200 убитых. Число тяжело и легко раненных достигает полутора тысяч».

                  Если в ноябре 1918 года в рядах махновцев насчитывалось 8 тысяч человек, то в декабре – 10тысяч, к февралю 1919 года крестьянское воинство увеличилось до 50 тысяч. [УИЖ,1989,№10,с.131].
                  Ставлення державних мужів УНР до махновців завжди залишалося невизначеним, тому що («РАБ, підніжка, грязь Москви») Махно НЕ вкладався в рамки національного визволення. В.Винниченко: «…по розповідям інших він (Махно) звичайний бандит, анти-українець». Після безпосереднього контакту петлюрівців з махновцями, що закінчився потужним військовим конфліктом в грудні 1918 – січні 1919, ця невизначеність стала вже ідеологічного плану. Махно виявився антидержавником і про його інкорпорацію в УНР не могло бути і мови. "Махно и Украина" Бордульов С.В.

Історики-хахлы НЕ характеризують більшовиків – як московських окупантів.

                У сучасних більшовиків – у більшости т.зв. істориків постколоніального періоду, постать звичайного розбійника з широкої дороги – Махна подається як якогось Рабін-гута, «повстанця» (проти держави Україна – чого не можливо заперечити, а тільки – ігнорувати, замовчувати, а то й просто брехати противопоЛОЖНОЕ). Це відбувається тому, що т.зв. історики окупованої України НЕ характеризують більшовиків – як московських окупантів, але побічно намагаються довести, під більшовицькою ширмою, що діяльність (збройна агресія та окупація) москалів – ІНОплемінників – фіно-тюркського гібриду в Україні є ЗАКОННОЮ на постколоніальній підставі, коли московські більшовики (а НЕ «білий» рух) вважаються законними правонаступниками московського царського режиму; коли раб-хохол продовжує вважати московського рабовласника за легітимного 200-350-річного господаря України.
                І хоча всім відомо, що більшовизм – це всього лише (1.) ПОЛІТИЧНА течія та до того ж виключно (2.) ІНОземного московського походження, т.зв. хахлы-історики намагаються відобразити більшовиків як одних із різновидів українців, тільки комуністичного, а не анархічного спрямування.

Військова окупація України Росією. Роман Круцик, 18.01.2014.. http://www.memorial.kiev.ua/44-statti/1351-viiskova-okupatsiia-ukrainy-rosiieiu-roman-krutsyk.html


Безумство гасла «ради без комуністів».

                Один сотрудник пишет о деревнях Киевской губернии в районе Триполья: «…"Я буду работать, а другой – лежать, и из одного котла с ним есть! Хай они сдохнут со своей коммуной!" – вот подлинные слова крестьян. …В общем, крестьяне признают ту власть, которая утвердилась на местах; все стоят за советскую власть (Зеленый тоже стоит за советы), и никто не признает коммуны».
                Крестьянство так рассуждало: «Советская власть та, которая дала крестьянам землю, бросила лозунг «грабь награбленное». Это сделали большевики (московські окупанти). А та власть, которая проводит продразверстку (з 12.04.1919.), не отдает всю помещичью землю крестьянам, а строит совхозы, коммуны, – это власть «коммуны», власть не (московських окупантів) большевиков, а коммунистов (московських окупантів)». Это крестьянское настроение выражалось в политической формуле: «Мы за (московських окупантів) большевиков, но против (московських окупантів) коммунистов».
                  Все крестьянство – так же как оно своеобразно понимало лозунг «земля и фабрики трудящимся» – и в понятие «советская власть» вкладывало другое содержание, чем пролетариат. Многие середняцкие антисоветские, вернее, антипролетарские, крестьянские движения проходили под лозунгами борьбы «за советскую власть».
                 За эту власть были Зеленый (только за свою, украинскую соввласть) и Махно (за «вольные советы»), Винниченко и Мордалевич и т.д.. Крестьяне даже часто объявляли себя большевиками (московськими окупантами) и врагами коммунистов (московських окупантів). В этом сказывалось то, что крестьянин был сторонником первой стадии революции, когда в деревне происходила антикрепостническая революция, совпавшая со временем, когда РКП была популярна под именем большевиков, но был против второй стадии революции, вернее, против методов второй стадии – против продразверстки, против ЧК, политики социалистического землеустройства (совхозской политики) и т.д., что проводилось после ПЕРЕИМЕНОВАНИЯ нашей (більшовицької) партии в коммунистическую (08.03.1918. VII съезд РКПб). Эти настроения в 1919 г. относятся ко всем социальным слоям деревни.
                 М.Кубанин. Махновщина. 

11.01.2019. Ідеолог українського націоналізму, Сир. 15:17-18.