August 4th, 2016

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). До 1917 р.. 1.

               
                  Біснуватим махновцям (реги-аналам) не в білу, а в криваву московську дупу «русского размера».

                                                                                                                               Червоний чи білий, чи жовтоблакить
                                                                                                                Пекти нагаями і нагло добить!
                                                                                                          Яр Славутич, балада «Нестор Махно».

До 1917.

                 Гуляйполе Олександрівського повіту Катеринославської губернії – велике село на річці Гайчур (з тюркських мов – гай – «вільний», «легко»; чур – «степ»: річка, що вільно тече в степу) за 100 км від повітового центру Олександрівськ, на теренах колишнього козацького Війська Запорізького. Гуляйпольський повіт мав бл. 24 тис. мешканців. В селі Гуляйполе 1913 р. проживало 16 тис. 150 осіб. Сама назва значила «поле для ярмарки, для гуляння», бо тут часто відбувалися ярмарки. Українські запорізькі та азовські козаки були першими мешканцями села, що було розділено за військовою ознакою на роти та сотні. Гуляйполе було центром волості, тут знаходився осередок поліції, мировий суддя і сільський староста; в селі було дві православні церкви, синагога, католицький молитовний дім, три школи (гімназії, в т.ч. дві: жіноча та чоловіча гімназії товариства “Просвіта”), медпункт, поштово-телеграфна та нотаріальна контори, земська поштова станція, товариство взаємного кредиту, банк, страхові компанії, дерев’яний тротуар в центрі села, духовий оркестр і театр з темно-червоними оксамитовими кріслами в затишних ложах. Були таланти: Іван Рачинський – автор сюїт, увертюр, поет, політолог, перекладач https://uk.wikipedia.org/wiki/Рачинський_Іван_Іванович . Його знали в Західній Європі, де здобув юридичну та музичну освіту. Два заводи Кернера, Кригера виробляли сільськогосподарський інвентар, Механічні майстерні Вічлінського, два цегельно-черепичних заводи, чотири винокурні, пивоварня, півтора десятки напівкустарних виробництв – екіпажна майстерня, декілька гончарень, а також олійниці, кузні, столярні та інші майстерні, три парові млини та велика кількість селянських «вітряків». Кожні три роки у Гуляйполі відбувалися земські виставки-аукціони сх./пром. продукції. Більшість земель належала великим землевласникам, тоді як селяни володіли 45% землі, придатної для обробки. У 7-ми км. знаходився вокзал, розташований на залізничній лінії Синельникове-Бердянськ.
                 На початок ХХ ст. в селах, що стали осередками махновського руху, ще зберігалися елементи козацького адміністративного поділу (сотні), традиції самоврядування і деякі побутові звичаї. Наприклад, поряд з офіційним прізвищем людини існували народні прізвиськаЧоп В.М. (Запоріжжя). Українське питання в ідеології махновського руху. Матеріали науково-теоретичної конференції, Запоріжжя-Гуляйполе, 1998.
                 Гуляйпільський район був одним з центрів єврейської сільськогосподарської колонізації (4 колонії Ново-Златопільського та 4 – Приютненського приказів Херсонсько-Бесарабського управління). В самому Гуляйполі був значний відсоток єврейського населення (комерсанти, ремісники). Центром єврейської культури в селі була школа талмуд-тора, яку відкрив у 1895 р. Керкер. Збереглася будівля колишньої синагоги.
                 Мемуаристка Наталья Сухогорская, случайно оказавшаяся в Гуляй-Поле в самый разгар махновщины, пишет: «Население – в подавляющем большинстве украинцы. Великороссов в Гуляй-Поле мало – больше учителя и служащие. Наоборот, очень много евреев-купцов и ремесленников, очень дружно живущих с украинским селянством…». [Н.Сухогорская. Воспоминания о махновщине. В кн.: Кандальный звон,Одесса,1927,с.37].

МОНОПОЛІЯ жыдов на владу та торгівлю в Україні – і до сьогодні
причина антагонізму обмоскалених нацменів і україномовних автохтонів.

                В городах (Украины) 68 % населения принадлежало иным национальностям, причем больше половины – 59 % – падало на две национальности – русских (?) и евреев; украинцы составляли лишь 1/3 населения городов. Наоборот, в деревне лишь 17 % не принадлежало к украинской национальности.
                Но не только по своему национальному составу город был ЧУЖИМ для крестьянина. Город покупал крестьянский хлеб и продавал деревне товары городской продукции. Если мы обратимся к вопросу, кто торговал продуктами крестьянского хозяйства в губерниях Украины, то обнаружим весьма интересное явление. Этими продуктами торговали в некоторых районах Украины почти исключительно евреи. В России, по переписи 1897 г., 38,4 % евреев занимались торговлей и лишь 3,5 % сельским хозяйством. Торговали евреи главным образом товарами крестьянского рынка: хлебом, скотом, зерном, машинами, металлами и тканями. На Украине процент евреев‑торговцев в вышеуказанных отраслях торговли был очень высок: в губерниях Подольской, Киевской, Волынской торговля почти целиком находилась в руках евреев. В Киевской губернии процент евреев, занимавшихся торговлей вообще (без точного определения), составлял 75,8 % всех торговцев, в Подольской губернии – 90,6 %, в Херсонской – 62,9 %, а в Таврической – всего лишь 27,4 % и в Екатеринославской – 40,2 %.
              Евреи занимали командующую роль и в торговле продуктами крестьянского хозяйства на Украине. Так, например, процент евреев, торгующих живым скотом, к общему количеству торговцев этим товаром равнялся в Киевской губернии 78,1 %, в Подольской – 89,8 %, в Херсонской губернии – 71,9 %, а в Таврической – всего лишь 10,8 % и в Екатеринославской – 21,1 %. В торговле зерновыми продуктами в Киевской губернии евреи составляли 98 % всех торговцев зерновыми продуктами, в Подольской – 98,5 %, в Херсонской – 82,5 %, а в Таврической – лишь 44,6 % и в Екатеринославской – 72,6 %.
                 Крестьянин, везя продукты своего труда в город или в местечко, мог в некоторых губерниях продать их только еврею. Естественно, что в этих губерниях, где евреи‑торговцы составляли 3/4 всех торговцев или даже 98 %, классовый и групповой АНТАГОНИЗМ находил свое выражение в безудержном шовинизме; и здесь крестьянство действительно было охвачено таким шовинизмом. Торговый капитал, РАЗОРЯВШИЙ крестьянина низкими ценами на продукты сельского хозяйства, наживавшийся за счет разорения крестьянской массы, персонифицировался в сознании крестьянина лесостепи в фигуре еврея‑торговца, бывшего почти МОНОПОЛИСТОМ на рынке сельхозтоваров лесостепи. Такого представления о еврее, как о причине своих бед, не могло создаться у крестьянина Таврии и Екатеринославщины, поскольку евреи – торговцы продуктами сельского хозяйства здесь были в сравнительном меньшинстве.
                 Другой отличительной особенностью махновского района было то, что земледелием занимались здесь не только украинцы, но и целый ряд других национальностей (болгары, сербы, немцы, греки и евреи). В то время как на Юго‑Западе земледельцами являлись только украинцы, а евреи жили исключительно в городах, в центре махновщины, в уездах Мариупольском и Александровском, были расположены 17 еврейских земледельческих колоний (в Александровском – 10 и в Мариупольском – 7). В этих уездах еврей‑крестьянин был свой брат, находившийся и одинаковых отношениях с помещиком, как и крестьянин‑украинец. Помещик юго‑степи также принадлежал к одной с основной массой крестьянства национальности, и поэтому классовая борьба с помещиком не облекалась в форму национальной борьбы и должна была идти под интернационалистическими лозунгами, поскольку в нее втягивалось многонациональное крестьянство махновского района.
                  В Юго‑Западной и Правобережной Украине картина была иная. Здесь между помещиком и крестьянином классовая борьба должна была принять национальную окраску. Из крупных поместий, площадью от 50 до 250 десятин (по исчислению польской статистики), на Волыни польским помещикам принадлежало 47 % всех владений и 33 % средних имений; в Подольской губернии – 55 % крупных имений и 23 % средних и в Правобережной Украине – 44 % крупных имений и 18 % средних.
                Таким образом, в сознании крестьянина юго‑степи не могло быть острого противопоставления города и деревни в национальном отношении. Сама деревня не была компактна по своему национальному составу. Торговый капитал, закабалявший и разорявший крестьянина, не был персонифицирован в фигуре еврея‑торговца. Наоборот, в Юго‑Западной и Правобережной Украине деревня была единонациональной по своему составу и могла быть противопоставлена в этом отношении городу. Торговую посредническую функцию по скупке крестьянских товаров и продаже им продуктов города нес еврей‑торговец. Отсюда росли корни антисемитизма в крестьянском движении.
                 Юго‑Запада. Помещик выступал в сознании крестьянина не только как классовый враг, но и как национальный враг. Отсюда – крайний шовинизм в крестьянском движении Юго‑Запада.
                     М.Кубанин. Махновщина, 1927.  

Шлях у люди в вихрещеного на москаля Махна розпочався з ВБИВСТВА людей.

                 ОФІЦІЙНО: Народився Нестор 26.10.1888. в селі Гуляй-Полі (місто з жовтня 1938) – це засвідчено метричним записом № 207 від 27.10. (день хрещення) Свято-Троїцької церкви 1888 року. Автобіографія Н.І.Махна, Париж, 2006, "Мятежная юность (1888-1917)": «По происхождению я из крестьян. …Мои родители были вначале КРЕПОСТНЫМИ (москалів), затем вольными крестьянами». [І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці,Запоріжжя: Дніпровський металург,2009,-356 с.].
                Відома легенда розповідає: 28 жовтня 1888 року у Хресто-Воздвиженській церкві села Гуляй-поле панотець хрестив новонародженого хлопчика, п’ятого в сім’ї державного селянина Івана Родіоновича та його дружини Євдокії Матвіївни. І треба ж такому трапитись: під час обряду у панотця загорілася ряса. Очевидці тих хрестин пізніше стверджували – священик з пересердя вигукнув що малий виросте «великим розбійником, якого світ не бачив».

                [Н.Махно всією своє подальшою антиукраїнською РУЙНІВНОЮ діяльністю в Україні засвідчив, що він так і залишився КРІПАКОМ противно-славного божества московського, тому що, по-перше, все своє життя був язичником, тобто мислив як московський окупант, а тому, ЗАВЖДИ воював (як САМОСТІЙНО, так і в СОЮЗІ з московським окупантом) ПРОТИ української державности; а, по-друге, «прийнявши хрещення в дитячому віці», як Ленін, Сталін…, масовими вбивствами людей (українців в Україні) «піддали його ОСКВЕРНЕННЮ», НЕ проливши сліз покаяння. Калліст (Уер), єп. Внутрішнє Царство,К: Дух і літера,2003,с.37,-256с.].

                 Крім того, Махно розповідав румунському прикордоннику літом 1921 р.: «…Он (отец) был крепостным того же пана, что и моя мать, некоего Шабельского, который жил в одном из своих имений неподалеку от села Шагарово, теперь Марфополь, в семи километрах от Гуляй-Поля. Позже, когда отец был уже вольным и женатым, у него не было других средств к существованию, и он вынужден был ПРОДОЛЖАТЬ работать садовником у того же помещика».
                   Нестор Махно был последним (5) ребенком в семье бывшего крепостного крестьянина Ивана Родионовича Михненко, который после (крепостной 1861) реформы служил у помещика Шабельского конюхом и скотником в деревне Шагаровой. Его фамилию, происходящую от имени «Михаил», в документах писали по разному – когда Михненко, когда Махненко, а когда и Махно. Ко времени рождения младшего сына (27.10.1888.) Иван Родионович перебрался с семьей в ближнее село Гуляй-Поле[4]. Отец записал дату рождения ребенка годом позже. Так делали, чтоб не отдавать в армию совсем уж юных сыновей и подольше держать их при хозяйстве. У семьи в Гуляй-Поле не было даже дома: по бедности строительство велось медленно, и будущее семейное пристанище представляло собой голые стены без крыши. Мать Махно, Евдокия Матвеевна, была русская – чем и объясняется тот факт, что Махно, рожденный на Украине, лучше говорил по-русски, чем на малороссийском (?) наречии (?).В.Я.Голованов. «Нестор Махно»,2008.    

[                                    Москалі – фіно-тюркський гібрид, доведено законодавством РФ.
                  Відповідно до преамбули та ч.1 ст.3 Конституції РФ: «мы многонациональный народ», а тому НІЯКИХ інших, крім названого, юридичних термінологій на кшталт, вибачте за матюки, «россиян», і тим більше, «русских» прикметників до національних іменників, на законодавчому полі Московського улусу Жовтої орди НЕМА, за умов відсутности територіального національного утворення з топонімом «Россия» на території РФ.
                  Всі, хто використовує відсутні в московському законодавстві ВИГАДАНІ, а отже БРЕХЛИВІ термінології на ознаку «лукавих москалів» (за визначенням у 1654 р. Павла Алепського) є брехунами, а отже, слугами диявола, відповідно до Закону Божого, Ін. 8:44.
                  PS. Привіт язичникам, що уподібнюються, тобто корчать, штучним, зі штучною назвою з 1827 р., «русским языком» антихриста (1Ін. 4:3), із себе москалів – «многонациональный на рот» – антихристів, 2Ін. 1:7.
                  З цього можна зробити висновок, що вся, обмосКАЛена по самы яйця пса моськи, сімейка Махно, а НЕ Міхненків, була язичницькою, і Нестор був ино-СРАНЫМ вонючим правилом беж жодних українських винятків. Бо, коли поміщик був язичником, а батько, с «русской матерью», був не просто кріпаком, але кріпаком НАБЛИЖЕНИМ до свого язикатого хазяїна: «садовником», який ЩОДНЯ спілкувався язиком-духом антихриста («що НЕ сповідує Ісуса Христа» під час сакральних богослужінь, 1Ін. 4:3) зі своїм поміщиком – язичником божества московського. Зрозуміло, що раб і рабовласник мусять говорити на одному язику рабовласника, а НЕ раба; можливо і сам раб хотів уподібнитися духом-язиком рабовласнику. Очевидно, що раб-язичник Іван разом із «русской» «владычицей морскою» в своїй КРІПАЦЬКІЙ родині завели звичку зносин між її членами язиком рабовласника – московського окупанта, щоб оточуючі думали про рабів, як про рабовласників – як про московських окупантів. Адже всім відомо, що КРІПОСНИЙ москаля може виховати язиком антихриста, тільки собі подібного КРІПОСНОГО москаля – язичника.

                  «Основой политического ПОДЧИНЕНИЯ есть ПОДЧИНЕНИЕ духовное»духом (языком) антихриста, 1Ін. 4:3. дипломат і політик в царювання Олексія Михайловича, голова Посольського приказу Ордин-Нащокін.

                  Таким чином, тупорылый Нестор Махно, так до кінця свого ганебного реги-анального буття московського 3,14-дарасса, що постійно співав московським ПЕТУХОМ на «великом и могучем» московського ё..ря, не зрозумів (бо духовно засліплений моск-ідолом), що московським рабовласникам ПОТРІБНІ звичайні раби, кріпаки, а НЕ «вільні» від московського володаря душі та тіла].

                  До церковних документів ніхто з біографів Махна не звертався, а тому в усіх працях та довідниках до цього часу зазначалося, що він народився у 1884 р. або 1889 р. Очевидно, й сам Нестор не знав дати свого народження, бо в спогадах писав, що народився 27 жовтня 1889 р.. В.М.Волковинський. Батько Махно, 1992.
                  27 жовтня 1888 р. у родині селян Міхненків, Івана Родіоновича та Євдокії Матвіївни, що мешкали в Гуляйполі Катеринославської губернії, народився п'ятий, останній син Нестор. …Івана Родіоновича по-вуличному (як пса) звали Махном, і це прізвисько стало прізвищем його синів. Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.: науково-популярне видання,К:Темпора,2015,-296с.: іл.  
                  Дата народження, яку нині прийнято вважати офіційною, імовірніше за все, була підроблена (з 1888 на 1889) у 1910 р. матір’ю Нестора Євдокією Матвіївною, щоб зробивши сина молодшим на один рік, вберегти його від смертельної кари через повішання, яка грозила йому за …(бандитську) діяльність. Сім’я Івана Родіоновича Міхна та Євдокії Матвіївни була бідною. …Щодо родинного прізвища, то у метриці всі діти були записані з прізвищем Міхно. Лиш один Карпо носив прізвище Махно, що згодом його взяв собі й Нестор. Цікаво, що дід Нестора, Родіон, носив прізвище Міхненко. Максим Равлюк. З пригнобленими проти гнобителів. Революційний шлях Нестора Івановича Махна. Ч-1. http://bandera.lviv.ua/z-pryhnoblenymy-proty-hnobyteliv-revoljucijnyj-shljah-nestora-ivanovycha-mahna-ch-1/  
                  Махно (Міхненко) Нестор Іванович. Інститут історії України НАН України. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21STR=Makhno_N_I  
                  Махно, турбуючись про майбутнє дочки, яке (знав) буде дуже і дуже непростим, змінив дочці прізвище з Махно на Міхненко. Оленка, яка була допитливою дівчинкою, поцікавилася одного ра­зу в батька: навіщо він так зробив? «Жаль мені вас. Як житимете без мене, як складеться по­дальша ваша доля, – тихо мовив хворий Махно. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. 
                  Из обвинительного заключения по следственному делу 1. Кузьменко Г.А., 2. Михненко Е.Н. 9 марта 1946 года: «В августе 1945 года оперативной группе НКВД района Митте-Берлин стало известно, что в г. Берлине проживают жена и дочь известного руководителя анархистских банд на Украине Махно Нестора – Кузьменко Галина Андреевна и Михненко Елена Несторовна…». http://bulvar.com.ua/gazeta/archive/s7_66552/8495.html

                  [Цікава деталь трансформації людського прізвища у псяче назвисько: Міхненко → Міхно → Махно.

                  ЗМІНА, чи батьків, чи самого Нестора, чи земляків (людського) прізвища на (псяче) назвисько може говорити про ЗМІНУ служіння, про зречення служіння Богові – справжнього прабатьківського начала, тобто, про духовне перехрещення (з прізвища на назвисько), а отже, про прокляття – виверження з історичної Божої пам’яті.
                  68 Апостольське правило: «Якщо хто… (Нестор), прийме від кого-небудь ДРУГЕ рукоположення (Махно замість першого Міхненко): хай буде ВИВЕРЖЕНИЙ від священного (батьківського) чину…».
                47 Апостольське правило: «...якщо того, хто по ІМЕНІ має хрещення (Міхненко) знову охрестить (на Махно)…: хай буде ВИВЕРЖЕНИЙ, як той, що насміхається над Хрестом і смертю Господньою…».
                  І неважливо з чиєї ініціативи відбулося духовне перехрещення: чи то батьків, чи то самого Нестора (МОЖЛИВО так комусь хотілося позбавитися ганебного КРІПАЦЬКОГО минулого Міхненків), але важливо, що в підсумку, це духовне перехрещення «з грязі у князі» прислужилося дияволові – перехрещений Нестор Махно вірно служив дияволові у справі НИЩЕННЯ української державности].

                 Незважаючи на те, що Махно був відомим ватажком повстанського руху, в глибині душі він залишався селяни­ном, з РАБСЬКОЮ натурою – завжди боявся будь-якого на­чальства (особливо московського, бо інших НЕ було), нервував напередодні його (Каменєва у 1919 р.) приїзду, намагався на­ перед визначити мету прибуття, всіляко сподобатися й ДОГОДИТИ. [В.М.Волковинський. Батько Махно,К: Товариство «Знання» України,1992,с.21,-48с.].

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). До 1917 р.. 3.

Махно: «дитинство, позбавлене звичайних для дитини ігор».
                 На восьмом году мать отвела Нестора во 2-ю гуляйпольскую начальную школу. Один из гуляйпольских жителей, учившийся вместе с ним, рассказывал: «Нестор, хотя и имел способности, но учился плохо, баловался, не слушал учителя. Во второй класс ходил полгода, а затем его выгнали за баловство. После этого он часто ходил вокруг школы и бросал камни в окна, дрался с ребятами». Личный архив Жилинского В.И.
                   Махно румынским пограничникам: «…Учился я хорошо. Учитель меня хвалил, а мать была удовлетворена моими успехами...».

                  Махно Н.И. Воспоминания. Париж: 1936. http://militera.lib.ru/memo/russian/mahno_ni/index.html  
                  Одним файлом (події до грудня 1918). file:///C:/DOCUME~1/Admin/LOCALS~1/Temp/Rar$EX53.600/mahno_ni/01.html  

                  [З цього можна зробити висновок, що до «воспоминаний» брехливого Махна треба відноситись дуже обережно. А тому слід пам’ятати про етапи служіння дияволові Н.Махном: брехнею Махно тільки почав служити дияволові, а закінчив – людиновбивством.
                  «Ваш батько (Махно) диявол; і ви хочете виконувати похоті батька (Махна) вашого. Він людиноВБИВЦЕЮ був споконвіку і НЕ стоїть в істині, бо істини НЕМА в ньому. Коли він говорить НЕправду, він від себе говорить, бо він НЕправдомовець (брехун) і батько НЕправди». Ін. 8:44].
                  [В 1893 г. родился Лев Николаевич Задов в коло­нии Веселой Новозлатовского района Днепропетровской области в очень бедной еврейской семье. У отца было всего две десятины земли и десять детей. Так как семья сводила едва концы с концами, то надо было искать лучшей доли. Отец продал землю, забрал семью и переехал на постоянное место жительства в Юзовку (Донецк), выросшую вокруг металлургичес­кого завода, который еще в 1872 г. начал постоян­ную плавку металла.
                 После «завершения» учебы Нестору пришлось поступить в «университет» к помещику пасти свиней и телят. Позднее мать упросила владельца небольшого магазина в Гуляйполе взять Нестора в ученики. Из воспоминаний владельца магазина. «Это был настоящий хорек. Молчаливый, замкнутый, он хмуро смотрел на всех мрачным взглядом удивительно блестящих (біснуватих) глаз. За три месяца я поломал на его голове и спине совсем без всякого толка около сорока деревянных аршинов (плотная линейка для отмеривания тканей), но наша наука ему впрок не пошла». Гуляйпольская районная газета «Заря коммунизма» 05.08.1989..
                  После неудачного постижения азов торговли Нестору пришлось опять возвратиться к (русским) свиньям http://cyclowiki.org/wiki/Русские_свиньи . Однажды (в ночном) взрослый парень изрядно поколотил пастуха Нестора. Чтобы отплатить обидчику, который был крепче физически, Нестор достал двадцати фунтовую гирю (8 кг.) и взобрался на дерево, под которым вечерами собирались на гулянку парни и девчата. Среди них бывал и его обидчик. И стал ждать. Голову парня спасла ветка, за которую зацепилась гиря и отошла в сторону. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева,Донецк: «Донеччина»,1996,-288с.].
                 1902. Впервые (в 13-ть лет) я услышал бунтарские слова, с которыми батько Иван (старший конюх) обратился ко мне: «…если когда-либо, мой маленький Нестор, кто-то из хозяев попробует тебя ударить, хватай первые попавшиеся под руку вилы и проткни его!» …я чувствовал весь их (бунтарских слов) подлинный смысл и справедливость. Впоследствии не один раз, когда я складывал солому в конюшне и видел кого-нибудь из хозяев, я представлял себе, что он собирается меня ударить, а я ЗАКАЛЫВАЮ его вилами на месте». [Махно Н.И. Мятежная юность. Париж,2006,с.17-18]. Что и говорить, признание красноречивое!

                  [Так психологічно, Махно підготовлював себе до реального першого ВБИВСТВА, яке, очевидно, не викликало у нього жодних докорів сумління.
                  Тобто, задатки ВБИВЦІ проявилися у Нестора Махна ще у дитячому віці.
                  Очевидно, що металева гиря вагою у 8 кг., впавши з висоти на голову, здатна вбити людину. Тобто, Нестор Махно навмисно бажав смерти людини.
                  Тому слід зауважити, що життя людини, відповідно до вимог Закону Божого – 6-та заповідь: НЕ вбивай та ст.3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст.27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід'ємне право на життя і НІХТО не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них ККУ відносить різні види умисних вбивств (статті 115-118), в т.ч. вчинене за обтяжуючих обставин.
                  ККУ ст. 115. ч.1.: Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – карається позбавленням волі на строк від 7-ми до 15-ти років.
                 Прикро, але покарання за «замах на вбивство» пересічного громадянина України в олігархічному кримінальному законодавстві відсутній, тому з урахуванням того, що «злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її (особи Махна) волі», скоріше за все, Махно був би виправданим «самым справедливым судом в мире», що спонукало б безкарного злочинця і далі чинити подібні злочини].

                 [ 1905. Еще работая подручным в красильной мастерской Брука, Нестор, как «мальчик-с-пальчик», был принят в театральный кружок при заводе Кернера, чтобы «СМЕШИТЬ публику»[5]. [Белаш В.Ф.. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.191]. В кружке он и познакомился с анархистами. Их решимость оказала гипнотизирующее действие на (комедианта) Махно, и он «немедленно присоединился» к ним.
                 Сведения, какого роста был Н.Махно, сохранились только в архиве Александровской уездной тюрьмы, где его рост определили в 2 аршина и 4 вершка, т.е. 160 сантиметров. Это больше тех 150–155 сантиметров, о которых обычно упоминают историки, и вполне сравнимо с ростом Ленина (165 см) и Сталина (163 см).
                  Ученым анархизмом в группе, в общем, не пахло, и ее юные участники вполне сошли бы за обычных грабителей, если б не романтический стиль их предприятий: черные маски (балаклавы), накладные бороды (перманент, вкрадений з театру), требование у богачей денег «на голодающих».
                   «Спілка бідних хліборобів» діяла з 05.09.1906. по 09.07.1908., займалася здебільшого експропріаціями, грабую­ чи переважно місцевих багатіїв, роблячи напади на банки та каси. Ця група мала «селянську» специфіку: терор спря­мовувався проти поміщиків,чиновників і поліцейських, чия влада поширювалася лише на село. «Бідні хлібороби» на­зивали себе «анархістами-комуністами» й були виразника­ми прагнення селянських мас до безвладдя. У селян степо­вих районів примітивний анархізм мав свої особливості. Це був своєрідний конгломерат традицій вольниці Запорозької Січі і бажання селян в результаті вбивств поміщиків, полі­цейських та державних чинів залишитися без будь-якої влади і хоча б на деякий час відчути незалежність і повну свободу. В.М.Волковинський. Батько Махно.
                  Первое нападение было совершено 05.09.1906. на дом гуляйпольского торговца Плещинера. К нему домой явилось трое с лицами, «вымазанными сажей». [Новополин Г. Махно и гуляйпольская группа анархистов. Каторга и ссылка,1927,№5(кн. 30),c.71]. Угрожая револьверами и бомбой, они потребовали денег. Плещинер дал им 163 рубля и золотые кольца. Они этим не удовлетворились и потребовали еще золотые часы, которые Плещинер тотчас отдал. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].
                 10/14.10.1906. відбулося бойове хрещення Махна. Озброєні анархісти в чорних масках (балаклавах) вимагали на користь «голодуючих» у торгівця гроші. Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).
                   Керівники анархістської організації спочатку відмовили відомому своєю скандальною натурою і похвальбою Махнові. Але настирний і кмітливий юнак вистежив, коли експропріатори йшли на операцію і заявив їм досить кате­горично: або візьміть із собою, або вбийте на місці. Це тра­пилося 14.10.1906.. Тієї ж ночі було вчинено напад на місцевого торговця І.Брука, в якого було взято на потре­би «голодуючих» 151 крб. Беручи участь у ще кількох ак­ціях, які закінчилися без кровопролиття, Махно і не гадав, що може поплатитися за це головою. У зв’язку з революцій­ними подіями Гуляй-Поле, як і ряд інших повітів Катеринославщини, знаходилося на військовому становищі. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                   У вересні 1906 вперше жандарми прийшли арештовувати Нестора. У вересні 1907 Н.Махна арештували за "експропріацію" і політичні вбивства. Але і цього разу через не доведення вини його випустили з-під варти. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський.
                  Анархісти, розглядаючи приватну та державну власність, як «крадіжку» (за Прудоном), вважали свої злочинні дії (грабунки) виправданими з точки революційної моралі.
                   «Виручені» гроші анархісти використовували на придбання зброї, створення нових груп, на пропаганду та особисті потреби. За допомогою катеринославських однодумців гуляйпільці придбали гектограф, на якому друкували листівки українською та російською мовами, закликаючи селян до бунту. Ідеалом групи «бідних хліборобів» було безвладне суспільство козацьких часів, коли степ не належав нікому, а землі було стільки, скільки міг обробити козак.
                   В.Савченко, зазначає, що в 1905-1907 роках на території України існувало близько 90 анархістських груп, в той час як на Московщині налічувалося всього 35-40. [10,с.7].
                   Н.Махно никогда не пропускал ни одной пьяной драки и даже с полицией. Зная бунтарский характер Нестора, руководитель «Союза бедных хлеборобов» (с 1906) долго не принимал его в свою организацию. Однако рядовым членам союза, очевидно, нравился неуравновешенный, смелый Нестор, принятый ими в отсутствие и без согласия руководителя. Вернувшемуся из Москвы В.Антони они объяснили свои действия так: «Не могли никак от него отвязаться». Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                    Анархісти Гуляйполя боролися проти створення у селі «Союза истинно русских людей» (керівник –пристав). В надрукованій прокламації було оголошена боротьба російським шовіністам «полум’ям та зброєю», були спалені маєтки поміщиків-активистів рос-шовіністів.
                        Открытка «Союз истинно-русских людей», 1900-е. https://i1.wp.com/www.nihilist.li/wp-content/uploads/2018/03/29-139-A8-140-CA118041.jpg?ssl=1
                    Вольдемар Антоні, організатор анархічного угрупування СБХ: «Между прочим, у нашей группы было такое постановление: физические оскорбления мстить и карать СМЕРТЬЮ».
                   19.08.1907. между станцией Гуляй-Поле и селом была ограблена почта: «При этом были УБИТЫ почтальон и городовой, везший деньги, и почтовая лошадь. Ямщик оказался жив и рассказал, что, когда почтовая телега выбиралась из оврага в гору по направлению к селу Гуляй-Поле, из оврага посыпались выстрелы. Он погнал лошадей. Выстрелы продолжались. Вскоре одна лошадь пала. Ямщик отпряг живую лошадь и поскакал на ней в село. По осмотре почта оказалась целой…». [Новополин Г. Махно и гуляйпольская группа анархистов. Каторга и ссылка,1927,№5(кн. 30),с.72].
                  Безобразия накапливались, но только после убийства гуляйпольского пристава Лепетченко «анархической группой» всерьез занялась полиция. Новый пристав Караченцев внедрил в группу своего агента Кушнира, но тот быстро подпал под подозрение и был убит. В сентябре 1907 г. на всякий случай были арестованы Махно, а через некоторое время и добивавшийся с ним свидания В.Антони. Однако доказать вину того и другого на этот раз не удалось. Махно был отпущен из тюрьмы через 4-ре месяца. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                  Небезынтересно вспомнить, кто такой Лепетченко И.С.. Он сын гуляйпольского урядника, который был УМЕРТВЛЕН анархистами, разумеется не без учас­тия Нестора Махно. И что самое удивительное: Саве­лий Лепетченко был убит анархистами, а «четверо же взрослых детей урядника верой и правдой служили анархизму и были лично преданы батьке Махно». Перечисляем: Александр Лепетченко был адъютан­том Махно и убит красными в 1920 году; Мария Лепетченко служила в контрразведке у Махно и в 1919 г. расстреляна белыми; Павел Лепетченко в 1919-1920 годах был секретарем штаба Махно, а в 1937 г. по решению тройки НКВД расстрелян как враг народа, но впоследствии реабилитирован. Иван Лепетченко также был осужден тройкой по Донец­кой области 20.10.1937. и приговорен к расстрелу. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                  Махно: «…Позже я узнал, что начальник полиции, некий Караченцев, заявил нашему начальнику почты: "Махно, когда на него смотришь, выглядит глупым мужиком (бо лицедій з театру), но я знаю, что именно он СТРЕЛЯЛ в жандармов 26 августа 1907 года…"». [Махно Н.И. Мятежная юность,Париж,2006,с.22-23].
                  27.08.1907. Н.Махно с двумя товарищами возвращался с гулянки. Встретились с двумя полицейскими. Возник конфликт. Махно, имея в кармане револьвер, начал стрелять и ранил одного из стражей порядка, получил ранение также крестьянин Назаренко, который пытался задержать злонамерен­ ного. [Днепропетровский облгосархив. Фонд11,оп.1, дело882,лист 6-7]. 05.10.1907. Махно бросили в Александровскую тюрьму, где он находился около года. 04.07.1908. Махно, как один из всех членов анархистской организации, работавший на заводе Кернера, по просьбе матери и администрации завода был отпущен под залог в 2 тыс. рубл. (які дав заводчик И.Виглинський, – за В.М.Волковинським). Однако, сразу же как одержимый, бросился в деятельность союза. Разумеется, за ним следили и не прошло и двух месяцев, как 26.08.1908. пристав Караченцев арестовал Махно за причастность к стану разбойников, совершивших несколько грабежей и УБИЙСТВО крестьянина Гури. [Украинский исторический журнал (УИЖ) №7,1989,с.115].
                   [ Проти Махна у поліції не було конкретних звинувачень, але Караченцев їх знайшов. Серед анархістів діяли числен­ні агенти та провокатори пристава. Одного з них – кучера Гуру експропріатори викрили і вбили. У цьому злочині без­підставно й звинуватив Караченцев Махна.
                   Коли про це (звільнення Махна під заставу) дізнався пристав Караченцев, то його гніву не було меж. 11.07. він звернувся безпосередньо до Катеринославського губерна­тора з листом: «Я вважаю, що перебування його, Махна, на волі може потягти за собою нові, більш тяжкі злочини, не ви­ключаючи й вбивство членів поліції. Тому уклінно прохаю дозволу вашого превосходительства про скасування застосованих проти Махна запобіжних заходів – заміни поручительства на особисте утримання під вартою або ж на арешт його до суду згідно з положенням про Державну охорону...». В.М.Волковинський].
                   Мать и братья женили Нестора на простой крестьянской девушке, которая родила Нестору сына. И тут по селу пополз страшный слух: Антихрист родился! Он исходил от бабок-повитух, утверждавших, что младенец родился с зубами. Но ребенок вскоре умер и разговоры поутихли. Молодая жена получила возможность глубже вникнуть в деятельность Нестора в «Союзе бедных хлеборобов» и, насмотревшись, навсегда ушла от него в соседние Пологи, где прожила в одиночестве до глубокой старости. Т.А.Беспечный.
                   «…в соседнем городке Пологи живет первая жена Нестора – Настя Кузьминична, – Любовь Федоровна Плясовица была замужем за Виктором Яланским – внуком старшего брата Махно – Карпа, 29.10.2012.. – Но прожили около года. За это время у них родился сыночек, который прожил два дня. Махно не увидел своего первенца: революция для него была важнее всего». Вдова внучатого племянника Махно: "Первую жену Нестор бросил ради революции, а вторую - переименовал". https://kp.ua/life/363429-vdova-vnuchatoho-plemiannyka-makhno-pervuui-zhenu-nestor-brosyl-rady-revoluitsyy-a-vtoruui-pereymenoval  
                  [Очевидно, що антихриста міг породити тільки антихрист Нестор Махно, «він НЕ сповідує Ісуса Христа» під час богослужінь (2Ін. 1:7) «русским языком» антихриста, «що НЕ сповідує Ісуса Христа» під час сакральних богослужінь, 1Ін. 4:3.
                   «…багато з тих, хто вводить в оману (утопічними гаслами: «земля крестьянам»), увійшло в світ; вони НЕ сповідують Ісуса Христа (під час богослужінь богохульним ру-ро-блатняком), Який прийшов у плотi: така людина є спокусник i АНТИХРИСТ…». 2Ін. 1:7].

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). До 1917 р.. 4.

                  В те годы анархисты (антихристы) совершали более тяжкие преступления. Материалы суда. «... 19 октября 1907 года на дороге между селом Гуляйполе и железнодорожной станцией того же наименования совершено разбойничье нападение на почтовый транспорт и УБИЙСТВО сопровождающего почтальона Скорохода и полицейского десятника Семенюка; 9 июля 1908 года в деревне Новоселовке было совершено УБИЙСТВО с целью ограбления сидельца казенной лавки Трофима Дьяченка». [Гуляйпольский краеведческий музей. Фотокопия, лист 138].
                  О.Чубенко: «1908 р…. Невдовзі після цього приїхав відомий терорист Семенюта, який запропонував вбити пристава Караченце­ва... так як Караченцев власноручно бив політичних. Така пропозиція була схвалена одноголосно. Махно ж проявив уперше самовідданість, запропонувавши свої послуги (ВБИТИ людину), на що Семенюта і згодився».
                 (Отже, Н.Махно був готовий вбивати людей, а тому і легко ВБИВАВ – служив дияволові).

                 [ Оказавшись на свободе в начале 1908-го, Махно вернулся в Гуляй-Поле, где под руководством Александра Семенюты продолжал действовать анархистский кружок. В Гуляй-Поле было создано охранное отделение, расквартирован отряд казаков. Однажды, когда группа собралась в доме некоего Левадного, дом был окружен казаками и обстрелян. Большинству заговорщиков удалось бежать, кроме Прокопа Семенюты, убитого на месте. Его брат Александр и сам Левадный были ранены, но смогли убежать. Александр Семенюта не смог даже прийти на похороны брата из опасения быть схваченным, но (відчуваючи на собі провину за смерть свого брата) поклялся жестоко отомстить убийцам.
                  13.05.1908. произошло нападение на дом гуляйпольского купца Шиндлера, дочь которого была РАНЕНА пулей. 09.07. в Новоселовке напали на казенную винную лавку, сиделец которой был УБИТ. Встревоженный поступающими из Гуляй-Поля сведениями, туда решил приехать сам губернатор Екатеринославской губернии. Он не подозревал, что подвергает себя смертельной опасности, ибо, как только известие о приезде губернатора достигло гуляйпольских анархистов, они незамедлительно стали готовить покушение на него. Однако покушение сорвалось из-за того, что губернатора бдительно охраняли солдаты. Раздосадованные боевики решили взорвать отделение гуляйпольской охранки. Для этого Александр Семенюта специально ездил в Екатеринослав, откуда привез девяти- и четырехфунтовые бомбы. Взрыв был намечен на 26 августа.
                  Тем временем пристав Караченцев решил выследить ту часть группы, которая, выехав из Гуляй-Поля, подалась в Екатеринослав. Одевшись под анархиста, он самолично выследил нескольких боевиков на квартире в пригороде Екатеринослава, сумел арестовать их и добиться «откровенных показаний». [Новополин Г. Махно и гуляйпольская группа анархистов/ Каторга и ссылка,1927,№5,(кн. 30),с.75]. Быстро нащупав «слабину» некоторых участников, следствие неустанно добивалось от них все новых и новых сведений. Хшива опознал Горелика и Ольхова и уличал их в ограблении Левина. Алтгаузен уличил Махно и Чернявского, Левадный – Махно, Чернявского, Ольхова и Горелика. Зуйченко тоже топил Махно и валил на него ответственность за УБИЙСТВА. Вскоре явились и новые разоблачители. Родной брат участника группы Ивана Шевченко доложил следствию, что брат прятал у него во дворе бомбы, что у него собиралась для совещаний вся группа и он своими глазами видел в руках у Владимира Антони и своего брата Ивана большие деньги….
                  Ничего не подозревавший Махно накануне взрыва охранного отделения в Гуляй-Поле был арестован у себя дома, закован в наручники и препровожден в местную тюрьму. Оттуда его перевезли в Александровск (Запорожье). Пока шло следствие, Махно провел время в тюрьме Александровска. Это учреждение, где ему впервые удалось узнать голод и побои. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»,2008].
                   За дело взялся пристав Караченцев. Благодаря засылке провокатора в «Союз бедных хлеборобов», приставу и его людям удалось арестовать всех боевиков. За эту операцию пристав Караченцев был награжден орденом Святого Станислава 3-й степени. Среди арестованных в августе 1908 г. был и Нестор Махно, а руководителям союза Вольдемару Антони и Александру Семенюте удалось бежать и скрыться за границей. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.

                  [ В (22-26, – за В.М.Волковинським) марте 1910 г. Махно предстал перед Екатеринославским военно-окружным судом. В обвинительном заключении подсудимым вменялась в вину чистая уголовщина: организация «преступного сообщества, поставившего заведомо для них целью своей деятельности открытое, путем угроз, насилия и посягательства на жизнь и личную безопасность похищение имущества правительственных учреждений и частных состоятельных лиц». [Новополин Г. Махно и гуляйпольская группа анархистов. Каторга и ссылка,1927,№5(кн. 30),с.77].
                   Всех участников, кроме умершего в тюрьме от тифа Левадного и некоего Хшивы, повешенного по приговору военного суда в качестве главного обвиняемого в убийстве пристава Лепетченко и провокатора Кушнира, приговорили к разным срокам каторги. Махно, как один из главных обвиняемых, был посажен в камеру смертников, где просидел 52 дня. Преступления, вменяемые ему в вину (организация преступного сообщества, хранение револьверов и бомб, изготовление бомб, участие в преступных сходках и экспроприациях у Брука, Кернера и Гуревича), в совокупности подлежали наказанию смертной казнью. Но дело Махно следовало разбирать особо – поскольку он был несовершеннолетним в момент совершенных им злодеяний. Впрочем, всем участникам группы наказание было смягчено. В.Я.Голованов].

                   Одесский окружной суд, состоявшийся 20-22.03.1910. в Екатеринославе, присудил 4-х членов СБХ к смертной казни через повешение. Несмотря на то, что Махно не признал себя виновным, он также оказался в камере смертников. Мать Нестора пишет письмо на имя царицы Марии Федоровны с просьбой о помиловании ее сыночка, который совершил проступок в несовершеннолетие, указав в прошении год рождения Нестора 1889. В царском дворе не проверили названную дату рождения. Николай II на обращении к супруге собственноручно начертал о замене смертного приговора двадцатью годами каторги. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                   В 1910 р. за ВБИВСТВО пристава (Лепетченко) Махно був засуджений до шибениці. Через захворювання на черевний тиф довго сидів у камері смертників. Махно відмовився підписувати клопотання про помилування. Мати наполягала на перегляді справи у зв’язку із неповноліттям Нестора (до 21 року). за розпорядженням П.Столипіна смертна кара Н.Махнові була замінена 20-літньою каторгою.
                  В 1991 г. был опубликован документ о поми­ловании в 1910 г., подписанный МВД Столыпиным. Ю.Р.Федоровский. (Донецк) Образ Махно в художественной и исторической литературе.
                  «...В 1910 г. Семенюта нелегально возвращается в Россию и в этом же году УБИВАЕТ пристава Караченцева». [Воспоминания В. Антони. Гуляйпольский краеведческий музей].
                  04.07.(02.08.)1911.–02.02.1917. Махно відбував каторгу в Московській центральній в’язниці (Бутирки). Багато спроб втечі звідти, здійснені ним, завершилися невдало. За постійне порушення режиму Махно часто потрапляв до карцеру, на кілька років його закували в кайдани. Глибока депресія, холод карцеру призвели до тяжкого захворювання на туберкульоз, що змусило тюремного лікаря видалити Нестерові одну легеню. Спілкувався він лише з кількома анархістами, а про себе розповідав, що буде «великою людиною». В Бутирках була чудова бібліотека і Нестор зачитувався книгами з історії, географії, вивчав математику та фізику; всотував політичні знання своїх співкамерників (анархістів, есерів, соціал-демократів).
                      Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.).

Проблеми Махна зі психікою.

                  Махно з нетерпінням чекав відзначення 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього не поширю­ється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. Перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров’ї та ПСИХИЦІ Махна. Він захворів на туберкульоз і внаслідок цього залишився без однієї легені. В.М.Волковинський. Батько Махно. 

                     [Чалий, один з отаманів-махновців, в минулому матрос з повсталого панцерника «По­темкин», якому теж довелося зазнати каторги, розповідав (за яких умов Н.Махно став безумним): «Його остання спроба до втечі…. Махнові вдалося зникнути. Але зробили облаву, і він був знайдений, сховався у хліві за дровам и і довго не здавався, відбиваючись сокирою. За цю втечу він поніс особливо важке покарання. З цього моменту Махно стає невпізнанним, він починає хворіти, хиріти, пасивно ставиться до всього оточуючого і не бере участі у звичайних для безстрокових каторжан протестах. Годинами, як МАНІЯК, Махно вовтузився де-не­ будь у темному кутку зі своїми величезними ніжними і ручними кайданам и, наче намагався їх зняти і поламати. Каторжани ставилися до Махна з непритаманною їм упередженістю. Їх лякав незвичайний вираз його очей, у яких відбивалася безмежна ШАЛЕНА злість до всього і до всіх».
                   Розповідь Чалого дійшла до нас у переказі К.Герасименка, нарис якого «Махно» багатий на неточності і вигадки. Але в даному разі наведені свід­чення ЗБІГАЮТЬСЯ з багатьма іншими, зробленими вже під час громадянської війни. В окремих випадках ЛЮТЬ і цинічну ЗЛОБУ Махна можна пояснити…. Але була і безліч ситуа­цій, до яких сила класового гніву не мала будь-якого від­ ношення. Одного разу (в кінці січня 1919 «Махно был ВЗБЕШЕН», Як. 1:20) Н.Махно наказав СПАЛИТИ у топці парово­за ні в чому не повинного попа. На початку 1920 p., коли значна кількість махновців відійшла від руху, з особливою ХВОРОБЛИВІСТЮ «батько» переслідував їх і багатьох РОЗСТРІЛЯВ. При загальному низькому рівні культури і освіти Махна, каторга не могла не зачепити його потворними сторонами своєї дійсності. До того ж там він заслаб на сухо­ти і, певно, зіпсував зір. Зіниці очей були надзвичайно роз­ширені, що надавало пронизливому погляду його невеликих сірих очей особливої МОТОРОШНОСТИ. Не можна виключити й деякого розладнання психіки.
                    Всупереч всім існуючим моральним і правовим нормам щодо ПАРЛАМЕНТАРІВ, білогвардійського ПАРЛАМЕНТАРЯ, який пропонував спільну боротьбу проти більшовиків, повісили за наказом (біснуватого) Махна. І, навмисно демонструючи свою пато­логічну жорстокість, до лоба пові­шеного, цвяхом прибили відповідь Врангелю.
                   «Маленький, худий, з женоподібним обличчям (він прекрасно гримувався під жін­ку), з чорними пасмами волосся, які падали на плечі, Махно справляв МОТОРОШНЕ враження завдяки ПРОНИЗЛИВИМ очам з НЕПОРУШНИМ (як у змії) поглядом МАНІЯКА і жорсткою складкою навколо рота на змученому блідому обличчі.... Погляд його рідко хто міг витримати спокійно, а одна сестра милосердя, що пробула у нього на допиті близько години (арештована була за зберігання офіцерських пого­нів, сувеніра світової війни), ЗАХВОРІЛА таким нервовим розладом, що протягом декількох тижнів зберігалась небезпека втрати розуму», – писав М.Гутман, який спостері­гав за Махном у листопаді-грудні 1919 р..
                   Більшість людей, яким довелося зустрічатися з Махном, відзначали в його характері неврівноваженість, схильність до імпульсивних, але не завжди продуманих дій, під­вищену емоційність навіть у звичайній розмові, непередбаченість, а іноді і алогічність вчинків. Ці риси з особливою рельєфністю виявилися у діяльності Махна після звільнен­ня з каторги. В.Ф.Верстюк. Махновщина].

                   [ Цікаві спогади про роль надприродного в життя Махно збереглися завдяки інтерв'ю, даному в Чимкенте на початку 1960-х років дочкою Нестора Івановича кореспонденту газети «Гудок» (як відомо, єдину вижила на час публікації дочка Нестора Махно звали Олена, автор же називає її чомусь то М. Махно). За її словами, містика міцно увійшла в життя отамана практично з самого його народження.
                   Дочка Махно згадувала епізод, коли повстанці взяли батька за будинкового: «Намучившись в поході, повернулися в Гуляйполе, затопили лазню, принісши туди ікону. Батько крикнув в люті: "У нечистому місці не вішають образів і в нижній хресті не ходять!" – і відразу знепритомнів. А після цього проспав дві доби. Як прокинувся, товариші за горло взяли: "До смерті нас ведеш, розлучатися треба. Ти, Нестор Іванович, з нечистю живеш. Поки спав, в лазні та в хаті будинкового бачили. І тебе бачили, як ти з ним ходив". Батько віджартувався: "Самогон для вас міцний виявився". А потім всіх в комору порожню покликав і показав вміння свої…. Батько, поклавши шашку на шматок білого полотна, довго дивився на неї, поки клинок не розірвало, як паперовий. Потім в порожню сулію помістив свої срібний годинник. І ця, і інша порожня пляшка були заткнуті пробками, опечатаними свічним воском. На очах у всіх якимось чином годинник перемістилися з однієї закупореній сулії в іншу, відставши за часом на десять хвилин. Так само миттєво він звернув китайську фарфорову чашку в малахітову. Не кажу про срібло – підноси, виделки, ножі, ложки, тарілки Нестор Іванович, не торкаючись до них, гнув, плющив, звертав у кільця. Ключова вода в чавунці під поглядом його робилася крутим окропом. Одеколон з одного надійно закритого флакона перетікав в інший, порожній, і той зникав, щоб бути знайденим в чиїйсь кишені. Свій невеликий загін батько вивів з оточення, наславши наволок на очі червоноармійців».
                  Дочка пояснює здатність Нестора Івановича виходити з найважчих ситуацій: «У батька був оберіг у формі розп'яття, ставав чорним і липким, як смола, напередодні небезпеки і відроджуються первозданний вигляд, як тільки приймалося правильне рішення, що дозволяє уникнути біди».
                   Говорили, що отаман міг ввести своїх бійців в стан ейфорії, схожої з сильним алкогольним сп'янінням, а з полонених витягнути будь-яку таємницю. Його побоювалися і самі пропащі головорізи. Кажуть, рани гоїлися на ньому, як на собаці. Найімовірніше, Махно мав унікальні парапсихологічними здібностями. Саме цим сучасники пояснюють його вміння впливати на людей. Всього з 1918 по 1921 Махно вдавалося виводити своїх бійців з оточення понад двісті разів. Унікальний випадок у світовій військовій історії. І це в умовах тотальної облоги. Будьонний охарактеризував батьку як «лихого рубаку з діркою в голові». А чекісти Дзержинського підготували сім замахів на невгамовного анархіста, проте всі вони закінчилися невдачею. Андрій Топчій, «Факти», 28.07.2012.].  
                   Еженедельник «Город» №7 за 1992 г. (издательство «Одесса-мама») напечатал статью В.Савченко «Батько Махно – экстрасенс!»: «И батько был способен с помощью своего мощнейшего биополя заставить темную, бунтующую массу беззаветно подчиняться себе и со своим именем на устах бросаться на пулеметы противника».
                  Як згадувала приятелька Галини Кузьменко К.Сухогорська, Махно не справляв би ніякого враження, якби не його погляд. «Спочатку я думала, що це мені стає страшно, коли він гляне на мене своїми сірими, холодними сталевими, прямо таки гіпнотизу­ючими очима, а потім виявилося, що навіть найзавзятіші розбійники – махновці не витримували цього погляду і ловили дрижаки…». (С.Серьогін. Третій шлях. Гуляйполе,1998,с.191). 
                    «…Махна побоювалися не лише звичайні жителі села, а й його власні сподвижники. Я сама бачила, як Махно на вулиці бив п’яного махновця нагайкою з свинчаткою на кінці по чому попало, а той кланявся, цілував ноги Нестору Івановичу і копита його коня, плакав і молив: «Прости, батьку, не буду». Звичайно, з цього зовсім не виходить, що Махно був проти (диявола) пияцтва завжди і всюди. Ні, він пере­слідував лише «несвоєчасне» (служіння дияволові) пияцтво, коли (українські) вороги були близько і загрожувала (національна) небезпека, і сам напивався лише у вільний від своєї військової (антиукраїнської) діяльності час. Але тоді він уже пив до втрати свідомості і ставав справжнім ЗВІРОМ», – писала Н.Сухогорська. В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                  А хто ж це гарцює на баскому коні посеред вулиці села Гуляй-Поля? Шапка-папаха насунута на самі глибокі очі, що кожно­го перехожого пропікають наскрізь і нікому не хочеться з ними зустрічатися? Та це ж він – "батько" гуляє із своїми соколиками. А вони, бач, загарцювали кониками біля якогось небораки, і граю­чись, шмагають батогами, що не скинув шапку перед "батьком" і не вклонився у пояс. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці,Запоріжжя.
                  Щодо «зіниці очей були надзвичайно роз­ширені», то «Батька Махно просто наркоман и слов таких не слышал. Вы просто не знаете, что творилось в начале 20-го века. Настойка морфия к примеру продавалась как сейчас витамин С. Адмирал Колчак, другие белые генералы или писатели типа Булгакова, многие ленинцы были банальными наркоманами, только тогда ещё не кололись особо, а нюхали, плюхали, запивали и т.д.». Із Інтернету. 
                   Галина Кузьменко: «7-го марта (1920)... В Варваровке совсем напился он (Н.Махно) и его помощник Каретни­ ков. Батько начал дурить и ругаться на всю улицу. Вопил, как безумный. Ругался в хате при малых детях и женщинах.... 13-го марта.... Стоим в Успеновке. Батько и сегодня выпил, говорил очень много, ходил пьяный с гармошкой по улице, танце­вал. Весьма привлекательная картина, на каждое сло­во – неприличное выражение...». [Гуляйпольский краеведческий музей. Дневник].
                    У Махно был неприятный, очень «тяжелый» взгляд. Аршинов говорил, что под пулями Махно чувствовал себя не более неуютно, чем другие люди под каплями дождя, – и в этом усматривал даже некоторую «патологию» его характера. В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    О.Гончар назвав боже­вільною спробою осідлати саму реальність, стриножити хід історії з боку «Шаміля степів» – зухвалого Махна.
                    [Так само, і москалів (фіно-тюркський гібрид, відповідно до преамбули та ч.1 ст.3 КРФ) не можна залякати.
                    Як можна залякати безумного та біснуватого, у якого НЕМА інстинкту національного-духовного самозбереження (за умов ВІДСУТНОСТИ національних ознак ЖИТТЯ), який кидається то у воду, то в полум’я (Мф. 17:15); то в одну війну, то в іншу, щоб оббрехати та вбити, вибачте, щоб спасти світ від загибелі, Ін. 8:44.
                    Несвідомих – без ознак свідомости язичників-антихристів (2Ін. 1:7): москалів, реги-аналов, укропов, вышыВАТНИКОВ, луг.андонов, тільки можливо та необхідно ЗНИЩИТИ Духом Божим – Українською Мовою, «що сповідує Ісуса Христа» під час сакральних Богослужінь, 1Ін. 4:2]. 

                  Всю жизнь Махно приходилось много ЛГАТЬ, изворачиваться (Ін. 8:44). Делал он это легко и часто, главным образом' для того, чтобы скрыть свои истинные цели и стремления, свалить на других неудачи и провалы, усыпить бдительность противника и даже утаить до поры от ближайших сподвижников свои планы и замыслы, наконец, чтобы хоть как-то оправдать кровавые злодеяния махновщины. В.Н.Волковинский. Махно и его крах.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). До 1917 р.. 5.

                   Махно повернувся 22.03.1917. в Гуляйполе. І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. 23.03. – за Волковинським. 
                   Повернувшись у 1917 р. до Гуляйполя, Махно мав з в’язки з іншими жінками, серед яких особливим впливом на Махна відзнача­лася телефоністка з Гуляйполя Тіна. Залежність, в яку по­трапив Махно, розповідав Білаш, не сподобалася його най­ближчому оточенню, яке вважало, що лише воно має пра­во на монопольний вплив на «батька». Тоді за спиною Махна було вирішено, що Ф.Щусь, який користувався особливим успіхом у жінок, почне залицятися, а потім зґвалтує Тіну і, таким чином, буде покладено кінець її союзу з Махном. Так і трапилося. Білаш розповів про цей випадок, як доказ того, що Махно не грав якоїсь особли­вої диктаторської ролі в махновщині. Про певну залежність Махна від оточення, про те, що «він легко піддавався його впливу», розповідав і С.Волін. [В.Ф.Верстюк. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921),К: Наук, думка,1992,368с.].
                  Никто из его товарищей по дерзким экспроприациям 1906–1908 годов, кроме Назара Зуйченко (да и то на самых первых порах), никогда больше не всплыл в истории того (разбоя), что позднее получило наименование «махновщины». Время унесло их навсегда. На их место пришли новые. Махно явился, чтобы возглавить молодых и вместе с ними построить другую жизнь. Нет, не хозяйство только – а жизнь целиком, переменив весь ее уклад, весь дух, все веками складывающиеся отношения в пользу трудящегося на земле крестьянина. Собственно дом, хозяйство, быт – все то, чего он столько лет был лишен, – по-видимому, совсем тогда не привлекали его. Он, правда, женится на крестьянской девушке, повинуясь воле матери, которая хотела, чтоб у младшего сына хотя бы после каторги все устроилось по-людски, да, видно, семейная жизнь занимала его мало: лишь пару раз вспоминает он свою Настеньку (Васецкую) в мемуарах, с какой-то излишней холодноватой вежливостью называя ее «подруга» и «моя милая подруга», будто речь идет вовсе не о жене. Свадебная гульба, как рассказывают в Гуляй-Поле, продолжалась три дня: это было время беспечное, изобильное, время надежд самых радужных…. Махно почти не бывал дома, все сновал по митингам и комитетам, а потом, когда время забурлило, он попросту потерял жену свою во времени: оставил ее в Царицыне и уехал в Москву, чтобы уже не вернуться к ней. Когда они расставались, она была уже давно беременна и вскорости родила, но мальчик, Саша, появился на свет с каким-то врожденным уродством и быстро умер. А Настя прожила долго. Как и у всех, опаленных близостью к Махно, судьба ее сложилась не сладко. В конце концов, она устроилась, вышла замуж за бобыля, растила ему четверых детей. Старухой уже продавала семечки на станции Гуляй-Поле. По мудрой простоте души зла на бывшего мужа своего она не держала. В.Я.Голованов.
                  За даними з книги Миколи Герасименка «Батько Махно. Мемуари білогвардійця», яку сам Махно називав «суцільною вигадкою», першою дружиною Нестора була дівчина з єврейської родини Соня.
                   Махно був тричі одружений. Першою його дру­жиною була Настя Васецька, яку Махно покохав ще у роки юності і з якою листувався протягом усього ув’язнення. У 1917 р. він побрався з нею і невдовзі у молодих з’явився син. Захоплення молодою дружи­ною і сином бентежило поплічників «батька» і вони під загрозою смерті змусили Н.Васецьку з сином назавжди залишити Гуляй-Поле. Махно тяжко переживав цю втрату, а потім на деякий час захопився телегра­фісткою Тіною з сусіднього села Пологи. В.М.Волковинський. Батько Махно
                   Утром 25 марта прибыл в Гуляйполе. По возвращении, Нестор женится на Нюсе (Анастасии Васецкой из Гуляйполя?), которая ждала его почти десять лет. Он окружил себя бывшими уцелевшими друзьями из СБХ, которые принялись искать архив. Это им удалось сделать очень быстро. 03.1917. полицейский архив был выявлен и в нем найдены имена провокаторов, агентов бывшей царской охранки, прямо или косвенно участвовавших в раскрытии анархистской группы в Гуляйполе в 1908 г.. Незамедлительно началась расправа. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                   «...Кирика Васецкого вытащили из дома и ЗАСТРЕЛИЛИ на улице. Сергея Мартыненко УБИЛИ через окно…. Попа Дмитрия (можливо припустити за розкриття таїнства сповіді) вывезли в глиняный карьер, ОТРУБИЛИ голову, а затем еще долго возили его осмаленную голову в подводе». [Запорожская правда, 10 сентября 1989]. 
                   29 марта возглавил руководящий комитет Гуляйпольского крестьянского союза анархического толка (став одним із ініціаторів заснування та очолив Селянську Спілку), а после его реорганизации (август 1917) в Совет крестьянских и солдатских депутатов, Нестор Махно был избран председателем Совета и одновременно вошёл в состав Гуляйпольского комитета общественного спасения. [6]. https://ru.wikipedia.org
                    Май – брак с Анастасией Васецкой (до 1918 года). В.Я.Голованов. «Нестор Махно».
                    (В той час Махно вже був знайомий із) Галиною Кузьменко, яка спочатку працювала (стверджує В.І.Жилінський) в школі, а з організацією гімназій в Гуляйполі (чоловічої – з листопада 1916 року, а жіночої – з вересня 1917 року) в них. Чоловіча гімназія містилася в будинку, де нині гастроном "Еталон" (новий гастроном), жіноча, де зараз будинок райвузла зв'язку та колишній ресторан. Після звільнення Російською Лютневою революцією, Нестор Махно 2 березня 1917 року вийшов з Бутирської в’язниці і повер­нувся в Гуляйполе, де і зустрівся вперше з Галиною Кузьменко. Про це згадувала сама Г.А.Кузьменко: «В 1917 році доля звела мене з людиною, яку в своїй уяві вважала визволителем народу з-під царського гніту. Нестором Івановичем Махном...». І.К.Кушніренко, В.І.Жилінський. Нестор Махно і повстанці.  

                  [ 03.07.1917. анархісти Петрограду підбурювали робітників та солдатів на ЗБРОЙНИЙ виступ проти Тимчасового уряду. Анархістський ВРК разом із більшовиками стали організаторами заворушень («невдалої революції» 3-4 липня 1917). Новий уряд вистояв та почав проводити «косметичні» арешти «лівіків», що викликало відтік анархістів зі столиці імперії в українські губернії (М.Г.Никіфорової, М.В.Вінницького…).
                  Незабаром влада і в Гуляйпольській волості перейшла до виборного Комітету громадського порятунку, до якого, незважаючи відкидання анархізмом владних структур, увійшов Махно, як представник місцевої Селянської спілки. Він був і членом гуляйпільської організації «Просвіта». 1 травня 1917 р. Махно організував у Гуляйполі успішну велику демонстрацію, першу на селі, з (лукавими) гаслами: «Геть всі уряди і партії!», «Геть війну!». До неї приєдналися солдати місцевого гарнізону. Навесні-влітку Махно працював простим малярем на гуляйпільському заводі «Богатир». Він не мав своєї власної хати. З вересня 1917 р. молоде подружжя мешкало у конфіскованому панському маєтку, де анархісти утворили «Зразкову гуляйпільську анархістську комуну №1». У червні 1917 р. селяни Гуляйполя припинили вносити орендну плату. Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.)].

                  В июле при поддержке сторонников Махно разогнал прежний состав земства, провёл новые выборы, стал председателем земства и одновременно объявил себя комиссаром Гуляйпольского р-она. В августе 1917, сформировал из членов анархистской организации боевую дружину «Чёрная гвардия». [6]. https://ru.wikipedia.org
                  В 1917 г. Гуляй‑Поле переживает обычную для многих деревень полосу борьбы с помещиками, которую проводит местный земельный комитет. Во главе его стоит Махно. Здесь он становится товарищем председателя местного волостного земства. Местная гуляйпольская группа анархистов была возмущена тем, что анархист становится «у власти». Махно заявил, что необходимо, дескать, буржуазию выбрасывать и занимать ответственные посты. Он не ладил с местными работниками земства, УБИЛ одного офицера, работника волостного земства, фактически разогнал земство и стал председателем его и районным комиссаром. На почве убийства этого офицера у него вышел конфликт с уездным комиссаром Временного правительства Михно. Михно попытался разоружить сорганизованный Махно отряд. Это ему не удалось, и тем самым Гуляйпольский район стал до Октября «вольным районом». М.Кубанин. Махновщина.
                   После расстрела в июле 1917-го рабочей демонстрации в Петрограде один из митингов выпалил такой резолюцией: «Мы, крестьяне и рабочие Гуляй-Поля, этого правительственного злодеяния не забудем…. Пока же шлем ему, а заодно и Киевскому правительству – в лице Центральной Рады и ее Секретариата – СМЕРТЬ и ПРОКЛЯТИЕ, как злейшим ВРАГАМ нашей свободы…». [Махно Н.И. Великая русская революция на Украине,Париж,1929,с.47]. 
                   (Ось вам приклад лукавого україноненависництва предтечі реги-аналов в Україні: анархістів на Московщині розстріляли москалі, а винуватив об’являвся український уряд. Так черева і жопи предтечі лугандонов знаходили привід для виправдання жевріючої ненависти до всього українського в Україні, з метою об’явлення війні Україні та її Церкві.
                   Очевидно, чого побажаєш ближньому, того і отримаєш від Бога. Так що, в підсумку біснуваті гуляйпільці так ЗАПРОГРАМУВАЛИ своє майбутнє: собі СМЕРТЬ і ПРОКЛЯТТЯ нащадків.
                   «Як чинила ти з обраними Моїми, – говорить Господь, – так з тобою вчинить Бог, і піддасть тебе бідам. Діти твої загинуть від голоду, ти впадеш від меча, міста твої будуть зруйновані, і всі твої впадуть у полі від меча», 3Езд. 15:56-57). 
                    Один з активних учасників тих подій, а піз­ніше і махновщини, Н.Зуйченко згадував: «У кінці лип­ня нам вдалося реорганізувати місцевий земельний комітет у районний і обрати його головою Махна. Крім цього, організували лікарняну касу і також провели головою Махна, а потім, скинувши міліцейського районного комісара, при­значили на його місце теж Махна». Цікаво, що у своїх спогадах Зуйченко звинувачує Махна у повній відсутності організаційних здібностей, у тому, що останній «без толку вмішувався у всі дрібниці, а на цьому ґрунті у нас було чимало СВАРОК». Здається, основна причина цих незгод полягала в суперечностях, які виника­ли між Махном і групою анархістів Гуляйполя. Щонайменше Махно піклувався про чистоту анархістської ідеї та її втілення в життя. Зуйченко: «Одного разу ...приїжджає до нас Маруся Никифорова з якимось трьома анархістами. Вона виступила проти групи і Махна з тим, що ми прагнули керувати селом, якнайменше проповідували ідеї анархізм у і НЕ зобіжали поміщиків і торгову буржуазію. Вона говорила, що наша група (під керівництвом Махна) перетворилася у якусь по­літичну партію і відійшла від своїх бунтівних завдань. …Нам здається, що йшлося насамперед про заперечення реальної існуючої влади (ТУ, УЦР), яка протягом півроку не могла вирішити найболючіші соціальні проблеми». В.Ф.Верстюк. Махновщина.
                   Август – Махно избран председателем Гуляй-Польского волостного совета. В.Я.Голованов. «Нестор Махно». 

                   [ Махно одновременно выбран односельчанами сразу на пять должностей: председателем крестьянского союза, председателем профсоюза рабочих-металлистов и деревообделочников, главой районного земельного комитета, районным комиссаром милиции и даже председателем организованной в селе больничной кассы. Везде избранный «председателем» Махно физически не мог справиться со всей массой свалившихся на него дел. Да и вообще, нужно ли анархисту быть главным во всяком деле? Он чувствовал себя неуверенно. Он шлет «наивную» (по его же собственному выражению) телеграмму анархисту Аполлону Карелину – принимать ли ему, стороннику безвластия, такие должности? Но ответа нет. Приехав в начале августа в Екатеринослав на губернский съезд Советов, он мчится посоветоваться в федерацию анархистов – но и тут никто не может удовлетворить его практическое любопытство.
                  Федерация анархистов (реги-аналов) Екатеринослава ВМЕСТЕ с губернским комитетом большевиков (москалей) размещалась в здании бывшего английского клуба. Картина, которую увидел Махно, удручила его. «Там я застал много товарищей. Одни спорили о революции, другие читали, третьи ЕЛИ. Словом, застал „анархическое“ общество, которое по традиции не признавало никакой власти и порядка в своем общественном помещении, не учитывало никаких моментов для революционной пропаганды среди широких трудовых масс…. Тогда я спросил себя: для чего они отняли у буржуазии такое роскошное по обстановке и большое здание? Для чего оно им, когда здесь, среди этой кричащей толпы, нет никакого порядка даже в криках, которыми они разрешают ряд важнейших проблем революции, когда зал не подметен, во многих местах стулья опрокинуты, на большом столе, покрытом роскошным бархатом, валяются куски хлеба, головки селедок, обглоданные кости?» [Махно Н.И. Великая русская революция на Украине,Париж,1929,с.54-55]. Горькое недоумение не раз посещало Махно при виде единомышленников, но он никогда не усомнился в «истинности» анархизма как политической доктрины.
                    Губернский съезд Советов в Екатеринославе, на котором Махно попал в земельную комиссию, вынес одно принципиальное решение: преобразовать созданные на местах крестьянские союзы в советы. Махно как председатель и стал первым наместником новой советской (ОККУПАЦИОННОЙ) ВЛАСТИ (!!!!!) в Гуляй-Поле. В.Я.Голованов. «Нестор Махно»].

                   В августе Гуляйпольский районный земельный комитет берет на учет все помещичьи земли и инвентарь для распределения по уравнительно‑трудовой норме между крестьянами. Попытки сопротивления представителя Временного правительства, уездного комиссара Михно, не помогают: помещичье хозяйство фактически ликвидируется еще до Октября. Политика волостного земельного комитета направлена в пользу бедноты и середняков, кулак не в фаворе, он еще не думает о том влиянии, какое он приобретет на Махно, и о том, как скоро Махно собственными руками будет разрушать свое дело. Получив помещичью землю, гуляйпольское крестьянство успокаивается и от политических вопросов отходит. М.Кубанин. Махновщина.

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). До 1917 р.. 7.

                  29-30.08.1917. Комітет захисту революції Гуляйполя при раді, очолюваний Махном ухвалив рішення про роззброєння буржуазії та ліквідацію її майнових прав на фабрики та всіх прав поміщиків на землю. (Нестор Махно. Гуляй-Поле. Журнал «Україна»,№8,квітень 1991,с.38). З цього моменту влада у Гуляйполі переходить до місцевої ради та Комітету захисту революції, тобто до Махна. Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація.
                    Маруся Никифорова (которая нагрянула в сентябре в Гуляйполе) предложила разоружить часть Преображенского полка, стоящую неподалеку от Гуляй-Поля. Назар Зуйченко: «Числа десятого сентября семнадцатого года, мы, 200 человек, выехали поездом в Орехово. Оружия, за исключением десяти винтовок и стольких же револьверов, взятых нами у милиции, у нас не было. На станции Орехово мы оцепили снабжение полка и в цейхгаузе нашли винтовки. Затем окружили в местечке штаб. Командир успел удрать, а низших офицеров Маруся собственноручно расстреляла. Солдаты сдавались без боя и охотно складывали винтовки, а после разъехались по домам. Маруся уехала в Александровск, а мы с оружием вернулись в Гуляй-Поле. Теперь было не страшно…». [Белаш В.Ф. Махновщина. Летопись революции. Т.X.,1928,№3,с.194-195].  
                    Комітет скликав у вересні 1917 р. 1-й з’їзд рад Гуляйпольського р-ну, який підтримав дії Махна, ліквідував Громадський комітет і вивів р-он з підпорядкування повітовій владі, закликавши ради на місцях ігнорувати вказівки ТУ та ЦР і фактично перебрав усю повноту влади на себе. Так була утворена безвладна держава у 25 тис. чоловік – Гуляйпілька комуна. 25.09.1917. з’їзд Рад і селянських організацій Гуляйполя проголосив остаточну конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх у спільну власність (колхоз!). Махно: «папери-купчі на землю спалені». «Русская революция на Украине»,1929,кн.1. Незабаром, після жовтневого перевороту, відбулися перевибори Олександрівської (повітової) ради, до влади прийшли есери, більшовики та анархісти. Нова влада заявила про невтручання у справи революційної Гуляйпільської «республіки». Головою Гуляйпільської ради став анархіст Левко Коростиоьов (Хундай), Н.Махно очолив Гуляйпільський ревком та місцеву «Чорну гвардію». Віктор Савченко. Махновська Трудова федерація.
                    Махно создает анархистский отряд, который в сентябре 1917 г. изгоняет администрацию Временного правительства из волости и участвует в боях за установление СОВЕТСКОЙ (окупаційної) власти в г. Александровске (Запорожье). В.С.Савченко. Измена «Батьки» Махно и «Железная метла» Л.Д.Троцкого. 2012.
                    Фактично з осені 1917 р. Махно, будучи головою місцевою ради, став керівником цілої округи. До двох його посад додалося ще кілька: голова профспілки робітників-металістів і деревообробників, голова районного земельного комітету, районний комісар міліції. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства.
                    [ Ведь ленинский декрет о земле был принят на II Всероссийском Съезде Советов (7-9.11.1917.). А жители здешних мест были совершенно уверены, что землю они получили не от Советской власти, а от Нестора Ивановича Махно.
                   (Приклад анархії БЕЗвладдя:) В ходе выборов были избраны в Советы и меньшевики, но Махно изгнал их под угрозой расстрела. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева].
                    [ У вересні-жовтні, не відчуваючи серйозного опору з боку місцевої міліції, гуляйпільські чорногвардійці під проводом свого ватажка Махна почали затверджувати "радянську" владу. Вони ВБИЛИ поміщика Класека, пограбували його садибу і утворили "зразкову комуну анархістів", в якій, на думку В.Волковинського, не стільки працювали, скільки займалися пияцтвом.
                    Більшовицький жовтневий переворот у Петрограді Махно і його оточення сприйняли в цілому схвально. Більшовики тоді мали вигляд найпослідовніших революціонерів, принципових ворогів старого царсько-поміщицького ладу. У цьому переконували і більшовицькі декрети, особливо декрет про землю. Таким чином, уряд Леніна став першим, хто «зверху» дозволив селянам здійснювати «справедливий» переділ землі. Тому, коли у грудні 1917 р. розпочалася війна між більшовиками і Центральною Радою, Чорна гвардія України однозначно ЗБРОЙНО підтримала …(московських окупантів). Українську раду анархісти сприймали як занадто буржуазну, бюрократичну і націоналістичну, тому Махно та інші анархісти вважали українську Раду політичним ворогом (а ино-СРАНУЮ Москву – союзником).
                   Для світогляду (неосвіченого Українською Мовою-Духом Божим, 1Ін. 4:2 «русского быдла») Махна було характерним розуміння невід'ємності явищ "держави" і "капіталізму". Вважалося, що вони не можуть існувати поодинці. Різниця форм політичного режиму принципового значення не мала. Якщо метою проголошується побудова "держави", значить разом з нею побудується і "капіталізм". Набуваючи різноманітних форм, він у будь-якому випадку збереже свою сутність – експлуатацію людини на користь іншого, окремого капіталіста чи держави взагалі. В цьому контексті всі соціалістичні заклики УНР вважались (реги-аналом) Махно обманом народних мас. Нерішучість київського уряду в задоволенні селянський вимог, які Махно вважав антикапіталістичними, певною мірою стверджували цю думку. Також обурило махновців, спроби УНР опертись на іноземну Військову підтримку (за відсутности власної достатньої військової сили). Брестську угоду Махно вважав зрадою як («русской») революції…. Подальші спроби Директорії укласти угоди з Антантою і Польщею трактувалися аналогічно. Впевненість, що саме політика Центральної Ради призвела до загибелі результатів (колабораційних) махновських починань в 1917-1918 рр. творила серйозну перешкоду в стосунках махновців з петлюрівцями, аж до того часу, поки Махно не дійшов висновку про існування для "вільного повстанства" ще більшої небезпеки у вигляді російських політичних режимів. Під час боротьби з денікінцями і більшовиками в 1919-1921 рр. антагонізм між українським анархізмом та націоналізмом іноді поступався місцем нейтралітету і тимчасовим альянсам. "Махно и Украина", Бордульов С.В.].
                     Кожен гуляйполець, писав В.О.Антонов-Овсієнко, вважав своїм обов’язком відзначитися в боях. З фронту вони при­ везли не лише нагороди, вміння воювати, не шкодувати ні свого, ні чужого життя, але й люту ненависть до представ­ників панівних класів – поміщиків, офіцерів, буржуазії, чиновників, поліції, духівництва. Махнові було складно су­перничати з ними і в хоробрості, і в жорстокості. Щоб бути лідером, потрібно було в усьому перевершувати членів «чорної гвардії», і Махно цього домігся. Запалали поміщи­цькі маєтки, садиби колоністів, багато з яких були ВБИТІ. В.М.Волковинський. Батько Махно. 
                    Посада комісара міліції давала йому легітимне право спиратися на озброєні міліцейські загони. Маючи достатньо добровольців, він не мав чим їх озброїти. Гуляйпільський комітет спирався на підтримку бойової анархістської дружини у складі бл. 60 чоловік (Махно серед членів секретаріату). Бойовики були озброєні тільки тією зброєю, яку вдалося конфіскувати у поміщиків, німецьких колоністів, представників місцевої буржуазії, Це був перший загін Чорної Гвардії у Гуляйполі, який виконував охоронні функції, не претендуючи на статус військового підрозділу. Так формування анархістських загонів Чорної гвардії на Півдні України фактично нічим не відрізнялося від створення більшовицьких загонів Червоної гвардії.
                    Сформовані Махном «селянські вільні батальйони» в кінці 1917 – початку 1918, розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна. Як відомо, в ультиматумі Леніна керівництву Центральної Ради від 04.12.1917. однією з вимог була така: не пропускати з фронту територією України на Дон, де з листопада розпочалось антибільшовицьке повстання отамана Каледіна, ешелони з донськими й кубанськими козаками та офіцерами. Чорна гвардія зупиняла їх, аби роззброїти і конфіскувати зброю. Дані свідчать, що гуляйпільські бойовики-анархісти почали це робити принаймні з серпня 1917 p., консолідуючи свої зусилля з іншими такими ж формуваннями, насамперед із загоном Марії Никифорової. Роззброєння фронтовиків від початку не планувалось як кривава розправа, і беззбройні козаки, як правило, мали можливість продовжити рух додому. Але тих, хто чинив опір, чекала смертна кара. З часу корніловського заколоту (Архірейський визнає більшовицький переворот законним) також не було милості до офіцерів: їх часто топили у Дніпрі, навіть якщо вони і не чинили ніякого опору.
                          Архірейський Д.В. Махновська веремія. Тернистий шлях Революційної повстанської армії України (махновців) 1918-1921 pp.: науково-популярне видання,К:Темпора,2015,-296с.: іл. 
                     [ Використовуючи всі доступні й недоступні методи, аж до ВБИВСТВА тих, хто займав вищі за нього посади, як ствер­джував поплічник Махна О.Чубенко, колишній каторжник став справжнім диктатором у Гуляй-Полі та окрузі.
                     Більшовицькі (рабовласника облесливі) гасла спочатку приваблювали (рабів) се­лянство. «У перші два місяці, а саме у листопаді та груд­ні, – відзначав Махно, – торжество Жовтневого перевороту в Росії українськими трудівниками на місцях тільки віта­лося (яке псяче діло, що відбувається на ЧУЖІЙ Московщині)». Наприкінці 1917 – на початку 1918 р. Махно розпочав боротьбу проти (української влади) Центральної Ради. В.М.Волковинський. Батько Махно].
                     В конце 1917 г. для подавления революционных выступлений среди рабочих и шахтеров Донбасса стали наведываться казаки с Дона. («Пролетарская мысль», 17.11.1917.) Как в Макеевке, так и в Юзовке формировались отряды Красной гвардии. В Юзовке был создан штаб Красной гвардии Юзово-Макеевского района, в подчинение которому вошли отряды рабо­чих рудников. Тогда в Красную гвардию вступил Лева Задов. Участвовал в боях с донскими казаками. Нестор Махно: правда и легенды. Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                     В декабре 1917 г. Махно стал инициатором проведения экстренного съезда Советов Гуляйпольского района, вынесшего резолюцию с требованием «смерти Центральной раде». https://ru.wikipedia.org   
                     Вторая жена (Анастасия Васецкая?) родила ему сына. Но так как семейные заботы отвлекали его от борьбы с буржуазией, то его единомышленники из «черной сотни», созданной им же, пришли к выводу, что надо арестовать молодую жену, что, разумеется, и осуществили. Нестор Махно заявляет решительный протест своим единомышленникам. Те отступили, но затем провели бесчеловечную акцию. Они принудили молодую мать уехать из Гуляйполя. Так навсегда исчезают жена и сын будущего грозного батьки Махно. Их судьба неизвестна и сегодня. Бывший начальник штаба махновской армии Виктор Белаш, дававший показания в ГПУ, высказал мысль, что их тайно УБИЛИ члены «черной сотни». (Смерть ходила разом з Махном). Т.А.Беспечный, Т.Т.Букреева.
                    Двою­рідний онук Н.Махна Віктор Іванович Яланський пише: «В 1973 року я розшукав першу дружину Нестора Івановича – Настю Васецьку (вона усе життя прожила в сусідньому містечку Поло­гах, а в літературі про Нестора побутувала легенда, що махновці вбили її)».

Махновщина, як демонська сила в ділі НИЩЕННЯ української державности (москалями). До 1917 р.. 8.

                  «За это время, – писав Петро Аршинов, – Махно в своем районе стал душою (?????) крестьянских движений, ОТНИМАВШИХ у помещиков землю, имущество, а где надо было – и ЖИЗНИ».

«Только жертвуя ВСЕМ, можно завоевать ВСЕ», – спекулятивне більшовицьке гасло 1918-1920.

               Мне захотелось рассказать самому себе, кем же, собственно, был Махно. На систематизацию и восполнение пробелов в знаниях ушло лет пять. На раздобывание редких сведений и шлифовку не вполне чистых от налипшей грязи истории фактов – еще пять. Так появилась эта книга. Поначалу этот образ казался мне привлекательным. Потом выяснилось, что это – образ УБИЙЦЫ, и с этим пришлось смириться, ибо революция – кровавое и страшное дело, в котором меньше всего значат что-либо благие намерения. Все, кто в 1917–1918 годах взял в руки оружие с решимостью пустить его в ход, делали это с сознанием своей исключительной правоты, во благо Родины, во имя человека. Война не оставила камня на камне от этого пафоса. Романтики оказывались кровавыми злодеями, патриоты России – ее предателями, добро и зло слились в какой-то невероятный сплав, который и не снился средневековым алхимикам.
                Мистика истории заключается в том, что иногда лучше проиграть, чем выиграть. Кое-кто из революционеров понимал это. Махно не понял. Он хотел выиграть, и в этом его трагедия. История сжалилась над ним и из революционера сделала его бандитом. Политический бандитизм – подспудное, «внепарламентское» сопротивление крестьянства (українській державности) диктаторскому режиму партии Ленина – дал стране (Україні в окупації лише) отдушину нэпа, а большевизму – шанс, который он не использовал. Трагедия большевиков в том, что они ПОБЕДИЛИ ВСЕХ. И, как в русской народной сказке, за это право победы ЗАПЛАТИЛИ ВСЕМ живым, что было в революционном движении: окаменели сначала по колена, потом по грудь, потом по самую макушку головы – самим мозгом окаменели.
                   В.Я.Голованов. «Нестор Махно».

«Я – Махно. …Я несу СМЕРТЬ всем».

               22 сентября 1918 года мы, …выехали в направлении Гуляйполя….
               По дороге невдалеке от села Лукашево с нами встретился конный гетманский (УКРАИНСКИЙ) отряд (Александровской государственной стражи) под командой двух офицеров (один из них поручик Мурковский). Сам я тоже был в форме капитана. Блеск моих погон, видимо, внушал руководителям этого отряда доверие, и они подпустили нас к себе на 70-80 шагов. Это дало мне возможность стать во весь рост на тачанке с пулеметом, с которым я ехал впереди, и скомандовать конному гетманскому отряду остановиться и сдать оружие.
Но отряд в мгновение ока схватил свои винтовки с плеч и взял их наизготовку.
               Наш "максимка" затрещал, и пули его пролетали над головами всадников. Они все соскочили с лошадей и дали сигнал о сложении оружия. Повстанцы быстро их окружили и разоружили.
              Мы в свою очередь назвались карательным отрядом по борьбе с революционерами. …Я сказал, что прислан из Киева по распоряжению самого гетмана в этот бунтарский Александровский уезд, чтобы навести в нем расшатанные революцией порядки.
              Далее начальник разоруженного отряда объяснил мне, …что направлялся он в имение своего отца погулять день-два, поохотиться за дичью и за крамольниками в ближайших от имения деревушках….
               Я зло рассмеялся и ответил ему: Вы, господин поручик, меня не понимаете. Я задался целью борьбы с негодяем-гетманом и с его опорой – всей контрреволюционной сволочью, с немецко-австрийским юнкерством во главе. Вы, по-видимому, не узнали меня? Я – революционер Махно. …Я со своим отрядом несу СМЕРТЬ всем палачам и убийцам свободы и жизни трудового народа Украины и революции, через которую трудовой народ завоевывал себе свободу, а палачи ее казнят....
              И остаток этого (УКРАИНСКОГО) отряда был (реги-аналами и лугандонами) РАССТРЕЛЯН.... Нестор Махно. Украинская революция. (Третья книга) Глава V. В пути по районам и вокруг Гуляйполя. http://www.hrono.ru/libris/lib_m/mahno3_05.php
10.01.2019. Ідеолог українського націоналізму, Сир. 15:17-18.