pomisna_ukraine (pomisna_ukraine) wrote,
pomisna_ukraine
pomisna_ukraine

Від «протописемних знаків Кам’яної Могили» до сьогодні. Частина 26.

«Страшний тиск породив пречарівне дитя» – українську мову.

Отож головний лінґвонаслідок другої половини XVII-XVIII ст. – “жорстокости Петра І та цинічної безоглядности Катерини ІІ” – полягав у (штучному) витворенні так званої слов’яноруської (словенороської) мови, що виникла як “ЗАСТУПЛЕННЯ староукраїнської літературної мови церковнослов’янською” [Русанівський В. Історія української літературної мови,К,2001,с.162] (кін. XVII – поч. XVIII ст.), остання (церковнослов’янська) з яких була основою і знаряддям формування російського (бес)культур’я. Себто почав витворюватися “общерусский язык” і якраз із допомогою своїх вірнопідданих, що, піддавшись легкій спокусі на чуже і збагнувши незрозумілість староукраїнської мови для московитів, почали писати ШТУЧНИМ мовним витвором, опертим на спільну для церкви (хоч у різних адаптаціях, ізводах, варіантах, редакціях…) церковнослов’янську мову. Пальма першости в цьому належить С.Полоцькому, а відтак і Г.Сковороді. Перебуваючи у прокрустовому ложі ЗАБОРОН на свою староукраїнську мову із народною фонетикою та діялектною північно-західною основою, освічене українство РЯТУВАЛОСЯ компромісом – слов’яноруською мовою. Безкомпромісним, на щастя, зосталися народна пісня, школярські вірші, колядки, інтермедії, приватні листи, щоденники, а також до певного часу (1780-1784) адміністративно-судові документи. Однак через неможливість друкувати ці тексти, що стали останнім притулком для рідного слова, єдино можлива у друкові словенороська мова несподівано стала тим штучним, майже хемічним засобом для розчищення місця новій українській літературній мові – не на церковнослов’янській, а лише народній основі. Отож лінґвоцидні XVII-XVIII ст., поміщені у простір фактично трьох мов: староукраїнської, що сягає давньокиївських часів; слов’яноруської (штучної) та народної (простої) української – виплекали у народному сховку просту народну українську мову, що сміхом увірвалася через “Енеїду” І.Котляревського, силою та ніжністю зазвучала у творах Т.Шевченка та Г.Квітки. Страшний тиск породив пречарівне дитя опору в абсолютно безумовному існуванні. Бо саме таким – безумовно існувальним – було ХІХ ст., яке, попри це, містило в собі і найважливішу національно-життєтворчу силу, покриту флером чужої імперії. І ця сила – дух романтизму як філософська система світобачення. Романтизм охопив Україну біля 1820 р., і мова, позбувшись своєї функції інструмента у часи класицизму, стала “прапором, трибуною, лозунгом і мірою всіх речей”. [Шевельов Ю. Розвиток української літературної мови//Переосмислення української історії,Едмонтон,1981]. Звідси Шевченків і Кулішів ВИБУХИ. Звідси і всі наступні ЗАБОРОНИ. Ірина Фаріон.

«Правдивая история (от ВЕЛИКОроссов для) молороссийского народа».

Згадаймо: заборона купувати книжки «литовського друку» (1627); заборона привозити українські книжки до Москви (1693); наказ Петра І щодо того, аби «в Києво-Печерській та Чернігівській типографіях наперед книг ніяких не друкувати» (1720); заборони петербурзького Синоду друкувати українські книжки (1755, 1766, 1769, 1775, 1786); заборона Катериною II викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії (1763); наказ про обов’язковість «чистої російської мови» в Київській академії, «усіх училищах Імперії» (1784); заборона видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою (сумнозвісний циркуляр 1863 р. імперського міністра внутрішніх справ Валуева); таємний «Емський» указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур малоросійським «наречием», заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до них українською мовою (1876); заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою (1881); заборона видавати українською мовою книжки для дитячого читання (1895)….
 1899 – Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві.
 1903 – Заборона української мови на відкритті пам'ятника І.Котляревському в Полтаві.
 Видатний ідеолог українського самостійництва М.Міхновський (1873-1924) в «Одвертому листі до міністра Сипяґіна» (скорочено) з приводу ЗАБОРОНИ напису українською мовою на пам'ятнику І.Котляревському в Полтаві: «…ми визнаємо, що Ви праві, що українська нація в Росії єсть справді нацією рабів-паріїв. Призначення її ГОДУВАТИ …цілі сотні тисячі урядовців-ЧУЖИНЦІВ…: давати людей і гроші на військо, яке підтримує Ваше панування…, і деморалізує нашу наці., постачати кошти на всякі школи, де ЧУЖИНЦІ-вчителя роблять з наших дітей заклятих ВОРОГІВ нашій нації; будувати церкви, де продажні попи благають Бога зміцнити над нами панування чужинців. …А знаєте, через що наші прабатьки розвалили Польщу? Через те, що вона НАПОЛЯГЛА на душу нації, на її моральне «Я». А всі злочинства прощаються, КРІМ злочинств проти Святого Духу. Уряд російський супроти нашої нації став на ту саму стежку, що й колишній польський уряд, і тим самим вимагає, щоб ми пішли шляхом наших прабатьків часів Богдана Хмельницького. І ми підемо. Закон царя – «освободителя» з 17 травня 1876 року єсть злочинство проти Духу Святого, бо то єсть суворий і безпощадний ЗАСУД цілої нації нашої на моральну смерть. …Українська нація мусить скинути пановання чужинців, бо вони огижують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би ЗАХИТАЛАСЯ ціла Росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крови! А та кров, що поллється, впаде як народне проклятті на Вашу голову, пане міністер, і на голови всіх гнобителів нашої нації». Молода Україна,Рік I-Ч,9–10,Львів, вересень-жовтень 1900. https://vk.com/wall-75361481_76840  

В конце 1904 г. царское правительство под давлением революционных событий было вынуждено пойти на известные уступки в ограничении украинского языка. При Академии наук была создана специальная комиссия для рассмотрения этого вопросе в составе академиков А.Шахматова, Ф.Корша, А.Фаминцина, Фортунатова, А.Лаппо-Данилевского и С.Ольденбурга. 18.02.1905. комиссия представила на утверждение общего собрания АН записку «Об отмене стеснений малорусского печатного слова», которая была одобрена. Авторы записки (в основном, А.Шахматов и Ф.Корш) доказали несостоятельность шовинистических взглядов на украинский язык и литературу и отметили недопустимость любых преград их свободному развитию в общечеловеческих интересах. Але (1961,с.301), «Синод не тільки не дозволив друкувати південноруські букварі, а й наказав відібрати і ті, що були у вжитку».
В записці сказано, що перша цензура (1689) на Московщині була заведена СПЕЦІАЛЬНО для видань малоросійської друку. http://history.org.ua/LiberUA/OtmStMalPechSl_1905/OtmStMalPechSl_1905.pdf
У «Доповідній записці…» наголошувалося (1961,с.299): «Академія наук вважає, що необхідно зараз же скасувати Височайші повеління 18–30.05.1876. і 08.10.1881., а також удостоєне Височайшого схвалення розпорядження МВС 1863., яке послужило основою тих повелінь», позаяк, на думку Академії, згадані повеління і розпорядження «не можна погодити з основними положеннями рос-законодавства».
          1905 – Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1906 – організовано перший український стаціонарний театр М.К.Садовським у Полтаві. З 1907 р. працював у Києві.
1905–1907 – репресії діячів української культури. 1907 – Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в період революції 1905-1907 рр. української літератури.
1906 і 1907 роки. Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
 «…спеціальне розпорядження про скасування заборон на друк українською мовою вийшли аж у травні 1907 року. …однак …, церковні ієрархи забороняли своїм підлеглим передплачувати і читати українські видання, про небезпеку з боку українського руху (Духу Святого, Який наповнив українську мову) говорили священики (партии реги-аналов, „які знеславлюють ім’я Моє“) на проповідях у церквах». …У березні 1908 року за сприяння … Столипіна в Києві було створено (КВН) „Клуб руSSких националистов“».
 Перший ґрунтовний «Словарь української мови» – перекладний українсько-російський словник, виданий 1907-1909 у Києві в 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Кіевская старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. https://uk.wikipedia.org/wiki/Словарь_української_мови
1908 – Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльности в Україні, «здатної викликати наслідки, що загрожують спокою й безпеки» (московського окупанта).
 1909 – український актор О.М.Олексієнко поставив (виступив як декоратор) у Харкові художні фільми за літературними творами «Як вони женихалися, або Три кохання в мішках» (за М.В.Гоголем), «Москаль-чарівник» (за І.П.Котляревським), «Як ковбаса і чарка, то минеться і сварка» (за М.П.Старицьким).

Російський уряд П.А.Столипіна вперше від часів Катерини ІІ визнав українців народом. Циркуляр 20.01.1910. вимагав НЕ дозволяти спілок «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей …(оскільки) об’єднання на інтересах національних веде до збільшення національного відокремлення», до руйнування московської вежі-імперії дьявола.
Столыпин: «историческим заданием русской государственности является БОРЬБА с движением, в нынешнее время названное украинским, которое содержит в себе возрождение старой Украины и уклада малороссийской Украины на автономных национально-территориальных основах».
              Так Столипін зарахував українців до розряду інородців і заборонив будь-які українські організації.
          1911 р. Постанова VII дворянського з’їзду в Москвi про росiйськомовну освiту й неприпустимiсть вживання iнших мов у навчальних закладах Росiї.
1910, 1911, 1914 pp. – Закриття "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропе…).
  1914 – Указ Миколи II про заборону української преси. Розгром товариства «Просвіта». Тоді вперше моськи прийшли в Західну Україну та депортували українців до Сибіру. Окупувавши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно СПАЛИЛА (1914) бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка. ЗАБОРОНИЛА в Галичині й на Буковині ВСЮ українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але НЕ чіпали німецьких (з німцями воювали !!!), польських та жидівських установ. Організувала курси російського язика для вчителів, позаяк всі українські школи мали бути переведені на російський язик викладання. Але галичани й буковинці цю першу окупаційну хвилю дуже «люблять», бо окупанти ще РАПТОВІШЕ звідтіля ЗАБРАЛИСЯ.
   «Український рух (в Україні) є для Московії більш НЕбезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті РАЗОМ». (газета "Киевлянинъ", 1914р.).
    03.1914. – Заборона царським режимом святкування 100-річчя з дня народження Т. Шевченка.
В 1914 р. угорський уряд видає розпорядження, щоб вивчення української мови в церковних народних школах обмежити лише трьома роками. В державних школах, яких була абсолютна більшість на Закарпатті, вона навіть не вивчалася.
 09.1914. – Арешт і знищення відступаючими австрійськими та угорськими військами сотень українців без суду і слідства за підозрою в проросійських симпатіях (30 тис. Галичан і буковинців було відправлено в концтабори).
  Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив: "Я буду тут запроваджувати московский (богохульный – ру-матерный, лукавый – с московским 5 темпераментом, бесславный – славящий беса) язык, закон та порядки". В один день москалі перевели українські (слов’янські) школи на …(х… «великий и могучий» финно-тюркского гибрида) язык, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали (ДЕПОРТУВАЛИ) у московщину сто тисяч українців: …вчителів, священників, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців ЗАГИНУЛО по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.
• Доповідна записка полтавського губернатора фон Боггоута міністрові ВС Московії діяла за царів, ген-секретарів і ФАКТИЧНО ДІЄ сьогодні за президентів «незалежної» України: «До 1917 p. всім чиновникам в Україні платили 50 % надбавки до заробітної плати за «обрусєніє края» (Г.Коваленко,"Світло Оріяни",№6,1996).
   (реги-)фон Богговут министру ВД о мерах ПРОТИВ украинского народа, 04.02.1914.:
   • Привлекать на должности учителей …только великороссов (финно-тюркский гибрид).
   • На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО велкороссов.
   • …учителя, проявляющего склонность к украинскому, …УСТРАНЯТЬ.
   • ВСЕМИ способами ИСКОРЕНЯТЬ употребления названия "украина", "украинский".
• СОСТАВИТЬ (!!!) Правдивую (!!!) историю молорусского народа, в которой РАЗЬЯСНИТЬ („безмовним тваринам”), что "Украина" – это "окраина" государства в былые времена (финской Моксель, Тартарии, Московского финно-тюркского улуса).
   • Необходимо субсидировать …газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью БОРЬБЫ ПРОТИВ украинцев. В газетах ДОКАЗЫВАТЬ
   (1) тождество великороссов с украинцами (убийцы-оккупанта с жертвою в доме убитого) и
(2) ОБЪЯСНЯТЬ, что малорусский …(мова: щира побожна ДУША) образовался путем полонизации в прежние времена русского языка (на котором НЕ ведут церковные богослужения, т.е. с Богом НЕ разговаривают, НЕ толкуют, т.к. ру-ро-язык бестолковый – беса, т.е. рекламирующим беса языком ангелы в Раю НЕ поют хвалу Богу).
   (3) Разъяснить, что "украина" – означает окраину Польши и России и что
  (4) никогда украинского народа не было (а Київську Русь хрестили заїжджі „лукаві москалі” – фіни Романови).
(5) ДОКАЗЫВАТЬ (с московским 5 темпераментом – лукавством-ложью) необходимость (искусственного: финно-тюркско-церковно-болгарского) великорусского языка как
общегосударственного (вавилоно-московской башни-империи, чтобы ГЛОБАЛИЗОВАТЬ «мир этот» дьявола) и
 литературного (матерного богохульника пушкина…), и что малорусский, как простонародный (простий-ПРИРОДНІЙ, наповнений Духом Святим), не имеет ни (бесславной – славящей беса) литературы, ни будущности (в монархо-комуно-реги-АНАЛАХ „московских застенок”).
    • Установить ОБЯЗАТЕЛЬНЫЕ экскурсии учащихся …в Москву, Нижний Новгород и др…, но НЕ в Киев.
Благочинных НАЗНАЧАТЬ (!) с …разбором. Во главе епархий ставить архиереев исключительно великороссов…. Оказать …ДАВЛЕНИЕ на …священников, которые ЗАРАЖЕНЫ украинофильством (в Україні). Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
   • …на семинарии ставить ректорами исключительно великороссов, УДАЛЯЯ других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. и искоренить гнездящийся в них (щирий побожний) дух украинства.
  • Стараться, чтобы евреи НЕ примкнули к украинскому движению, ВЫСЕЛЯТЬ их из сельских местностей, НЕ образовывать новых местечек и МЕШАТЬ экономическому росту еврейства.
  • Вообще НЕ допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.
    Карта етнічного розселення українців на початку XX ст.. Петербурзька академія наук, 1914 р.. https://twitter.com/History_Ukraine/status/1375705408048926720/photo/1
              ● https://pbs.twimg.com/media/Exd8x1FXEAMMvl-?format=jpg&name=small

Від 1907 до 1917 цензурні репресії, штрафи на українські часописи (тепер це називають податки), адміністративне придушення.

Усього “173 урядових постанови імперії за неповних 200 років, рахувати, по одній забороні річно, не згадуючи вже, розуміється, за всяку іншу цензуру…”. [О.Забужко. Кімната сто один: в пошуках утрачених дверей. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 80-их,К,1999,с.78].

В 1915-м Николай II впервые употребляет в публичном документе слово «украинцы» в положительном контексте. «В Петербурге к тому времени поняли, что России следует бороться за симпатии украинцев в новых условиях, когда армия терпит поражения», – отмечает моск-историк Алексей Миллер.
           У 1916 р. мадярський уряд примусово перевів навчання української мови у школах з кирилиці на латинку. Всі підручники, церковні книги, газети починають друкувати лише латинкою.

І.Я.Франко (1856-1916).

«…Та здибанка (зустріч) відбулася на початку серпня 1913 р.: Україна, а особливо Галичина, готувалася до відзначення 40-тя творчої діяльності Івана Франка. Письменник був тяжко хворий, до того ж помер його найстарший син Андрій, і без нього Франко залишився, як без рук, та що я кажу, руки давно вже йому не служили, й останні Франкові твори записував з його голосу Андрій… Не стало в поета улюбленого сина, до Ольги Федорівни щораз частіше приступала душевна хворість, і Франко відмовився від святкування ювілею.

Ця звістка неабияк стривожила українське суспільство, адже йшлося не тільки про вшанування великої людини – ювілей Франка мав стати політичною акцією, протестом проти сваволі польських шовіністів, так званих «вшехполяків», які видавали журнал «Przeglad Wszechpolski»: на шпальтах цього часопису напередодні 250-річчя Львівського університету шельмувалося ім'я Мирослава Сочинського за його атентат на галицького намісника Потоцького, топталася пам'ять застреленого в стінах університету Адама Коцка; найзатятіші українофоби цькували Івана Франка, якому не могли пробачити колишніх його професорських аспірацій і ще свіжої статті «Поет зради» – про Міцкевича, – вшехпольські боївкарі виходили на Хорунщизну й вигукували «Смерть русинам і Франкові-лотру!». Отож прийшла до мене хвальна делегація просити, щоб я, приятель і ровесник Франка, поїхав до нього й переконав у потрібності ювілею – не так для самого поета, як для української справи взагалі….

Тих делегатів було троє: з Кракова приїхав мій молодий колега – колишній професор Бережанської гімназії і голосний уже на той час письменник Богдан Лепкий, і бережанський хлопець, студент права Львівського університету, улюблений учень Лепкого Франц Коковський – автор двох поетичних книжок…. Проте моєму подиву не було меж, коли в третьому гостеві я впізнав бережанського старосту Альфреда Біляка…. Поляк заступався за Франка!…

Пан Богдан зненацька видав усе те, з чим ці три благородні делегати прийшли до мене, – і я (Андрій Чайковський), після певних перетрактацій, погодився поїхати до Франка й добитися його згоди на всенародне вшанування. Я це зробив, і він погодився. Ювілей поета став великим святом, до якого прилучилися й демократично налаштовані поляки…. У Бережанах, наприклад, у святковій президії в Народному домі сидів повітовий староста Альфред Біляк, і, знаєте, те вшехпольське шельмування Франка несподівано вщухло, начебто польська громада, здолана враз несусвітнім соромом, сама примусила політичних хуліганів зіщезнути з поверхні суспільного життя…. Правда, в день святкування Едвард Ридз-Сміґли вивів на центральну вулицю Бережан боївкарів – роз'юшена юрба заповнила ринкову площу й галасувала: «Франко – лотр!», «Біляк – здрайца!», проте швидко здиміла з Ринку, як тільки побачила, скільки люду висипалось на майдан після святкових церемоній.

Я колись розповім вам, пане Шинкарук, ще про одну приключку з тим байстрюком, як назвав Ридза Лепкий… І, знаєте, ніяк не збагну, як так могло трапитися, що цей парвеню став нині правою рукою в старого Пілсудського: здольний стратег взяв собі за ад'ютанта найодіознішу політичну фігуру… А втім, скажи, хто твій приятель…». Р.Іванчук «Вогняні стовпи».
       Митрополит Сельвестр Сембратович (1836-1898) таки добився у намісника Львова поляка, щоб Івана Франка не прийняли викладачем української мови і літератури у Львівському  університеті, яку йому запропонувало керівництво університету на становище професора Львівського університету.
         Щоб допомогти прибитим невіглаством, нуждою, польською кривдою галичанам, Іван Франко іде в народ, іде, щоб стати депутатом сейму і з великої імперської трибуни захищати свій народ, та народ його до трибуни не допустив. Не вибрали його депутатом і на Збаражчині (Тернопільщина) «не заслужив», вибрали поляка, бо він їх обдаровував тютюном і пивом... Чи сьoгодні щось змінилося?!
 Василь Квасновський. Світанок слави….  
Найбільша кількість псевдонімів була у поета Олександра Кониського (1836-1900) – 141 https://uk.wikipedia.org/wiki/Кониський_Олександр_Якович , у І.Франка – 99, письменника Осипа Маковея (1867-1925) – 56 https://uk.wikipedia.org/wiki/Маковей_Осип_Степанович
До Першої світової війни на Буковині, що перебувала тоді в межах Австрії, було 216 народних шкіл з українською мовою навчання, 117 мішаних, 4 гімназії, 1 реальна гімназія, 2 учительські семінарії, 4 фахові школи, 4 кафедри в Чернівецькім університеті. Окупувавши в 1918 р. Буковину, румунська влада вела хижацьку політику тотальної асиміляції українців. Усі українські школи та інші навчальні заклади було закрито. Українська мова була заборонена, заборонено співати українських пісень, урядовцями змінювались прізвища на румунські, не вільно було мати синьо-жовті відзнаки, а жандарми били за ношення сорочок із українськими вишивками. «Назву «українці» вживається тільки тоді, коли ходить про українську іреденту [визвольний рух], а так зрештою в ужитті є назва «рутени». [Під румунським постолом,Париж,1937,с.11].
1918, червень – найстаріша з існуючих газет в Україні є «Демократична Україна».

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 10 comments