pomisna_ukraine (pomisna_ukraine) wrote,
pomisna_ukraine
pomisna_ukraine

Від «протописемних знаків Кам’яної Могили» до сьогодні. Частина 19.

 «Роздвоєння душі» – «ось до чого доводить російське великодержавництво» (1809-1852).
         Знавець європейських, зокрема й російської, літератур данець Г.Брандес наголошував (1911,с.164-165), що «Гоголь був малоросом», хоча й писав не українською мовою, оскільки «майже всі народжені в (окупованій) Малоросії письменники писали мовою своїх найближчих сусідів, російською чи польською...– зважаючи на ЗНЕВАГУ (окупанта) у в якій перебувала їхня мова... Бо у якого б сильного гноблення не зазнавала польська мова, все ж утиск, який вона зазнала, був зовсім мізерним порівняно з тим, якому піддавалася малоруська мова, стосовно якої справа мало-помалу дійшла до справжньої винищувальної війни». Ці слова метр у царині європейських літератур написав після тривалих відвідин імперії на запрошення рос-сторони....
      О.Довженко говорив, що «Гоголь все життя писав по-російськи, та за складом мислення й внутрішньою суттю залишався українцем». (Муратов,1995).


Дослідник гоголівського стилю прф. Й.Мандельштам (1902,с.197): «Усі твори Гоголя носять сліди його основного світогляду, яке вирізняє Гоголя від інших... внаслідок того, що він підтримується мовою його батьківщини – малоросійською».
Про безсумнівну «малороськість» Гоголя наголошував (ру-ро-)В.Даль.
А сам Гоголь вважав український народ «дуже відмінним від росіян» і таким, що «дихав вільністю й молодецьким козацтвом та хотів пожити СВОЇМ (щирим побожним) життям», однак у Росії, на його думку, «йому загрожувала втрата національності» (1952,с.83-84).
«Н.В.Гоголь, путешествуя по Европе и останавливаясь в одном из пансионов, при заполнении анкеты в графе национальность, собственноручно по-французски записал «ukrainien». Вряд ли великий писатель мог бы себе позволить это в Петербурге или Москве. Подобную „наглость”.»
«Якби не сталося так зване “воссоєдінєніє” (Е.Ільїна) то... Гоголь писав би рідною мовою... Ось до чого доводить російське великодержавництво».
Знавець європейських й російської літератур Г.Брандес ще в 1887 р. зазначав (1911,с.164-165), що дуже «мало уваги звертається на те, що Гоголь був малоросом...».
Дочка Ф.Достоєвського, Любов Федорівна, наголошувала (Демкович-Добрянський, 1993,с.156-157): «Поетичні здібності були вже в українській родині мого батька, а не були дані щойно через мою матір-москвичку, як припускають літературні приятелі Достоєвського. …у своїй молодості (її батько) писав венеціанські романи й історичні драми... він почав наслідувати великого українського поета Гоголя, якого подивляв із цілої душі. У перших творах Достоєвського є багато із тієї української поезії».

У своїй об’ємистій монографії, присвяченій дослідженню літературного стилю Гоголя, прф. Гельсінгфорського університету Й.Мандельштам (1902,с.208-222) звертає увагу на явище, «яке досі не привертало до себе уваги, однак має величезне значення», і яке, на його думку, мусить відчути кожний «знайомий з малоруською мовою і водночас чутливий до російської мови», а саме: «Гоголь перекладав свою рідну мову на російську, а не прямо по-російськи писав». Далі автор наводить величезну кількість прикладів з творів Гоголя, які підтверджують це. І не лише з «Тараса Бульби» чи «Вечорів на хуторі...», як можна було б очікувати, а й з «Ревізора», «Мертвих душ», листів письменника. І все це, на переконання дослідника, настільки незаперечно «свідчить про інший хід думок», що будь-кому, хто «хоч трішки знайомий з малоросійською» і хто «добре знає цю мову або зовсім не знає її, а тільки чутливий до загальноросійської мови, стане ясно, що тут говорить малоросійська душа» великого рос-письменника. «Що це переклад з малоросійської, ясно для всякого», – наголошує Й. Мандельштам.
«у багатьох випадках» Гоголь, «думаючи (виділено Й.М.) рідною своєю мовою, й не намагався перекладати слова на російську, полишаючи їх у своєму природному стані». І коли в Гоголя не виникало «необхідності» писати рос-мовою, тоді «малоруська мова переважала, як слухняніше йому знаряддя думки».
А «думка Гоголя (В.Ключевський, 1990,с.434), цілковито малоросійська думка...». Досить дивна, погодьтеся, метаморфоза для визнаного фундатора «російської літературної мови», якою, як зауважує Й.Мандельштам, «не писав і Пушкін»...
«Тарас Бульба» М.Гоголя передруковувався не з оригінала, а з видання 1842 р., «підправленого» П.Анненковим і М.Прокоповичем. У 1858 р. граф Кушельов-Безбородько за 1200 руб. сріблом купив в сім'ї Прокоповичів рукопис «Тараса Бульби», подарував його Ніжинському ліцею. «Ніжинський рукопис», повністю написаний рукою М.Гоголя, який вніс зміни у 5–7 глави, переробив 8 і 10. Є останньою авторською редакцією «Тараса Бульби». https://pbs.twimg.com/media/DED8G3rWAAASKDe.jpg:large
Достатньо звернути увагу лишень на те, як він писав про Росію, на яку Гоголь завжди (С.Короненко, 2000), «дивиться українськими очима» (як на Кацапию), і як про Україну, аби впевнитися, що, перебуваючи в чужій його серцю, байдужо-холодній столиці, він усією душею линув до милої серцю України.

Н.Гоголь М.А.Максимовичу, СПб., 02.07.1833.: «Чувствительно благодарю вас, земляче, за Наума и Размышления, а также и за приложенное к ним письмо ваше. Всё я прочел с большим аппетитом, хотя и получил, к сожалению, поздно, потому что теперь только приехал из Петергофа, где прожил около месяца, и застал их у Смирдина лежавшими около месяца. Жаль мне очень, что вы хвораете. Бросьте в самом деле Кацапию (!!!) да поезжайте в Гетьманщину. Я сам думаю то же сделать и на следующий год махнуть отсюда. Дурны мы, право, как рассудишь хорошенько». https://books.google.com.ua/books?id=7g3mCgAAQBAJ&pg=PA98&lpg=PA98&dq=Бросьте+в+самом+деле+кацапию,+да+поезжайте+в+гетьманщину.+Я+сам+думаю+то+же+сделать&source=bl&ots=pP6_gC1euV&sig=DhLwjaWHJJNjXntom15a_glkjuI&hl=uk&sa=X&ved=0ahUKEwjRxKOdiv_LAhUnM5oKHSCjBfEQ6AEIJjAB#v=onepage&q=%D0%91%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%8C%D1%82%D0%B5%20%D0%B2%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BC%20%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%B5%20%D0%BA%D0%B0%D1%86%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%8E%2C%20%D0%B4%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D0%B6%D0%B0%D0%B9%D1%82%D0%B5%20%D0%B2%20%D0%B3%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D1%83.%20%D0%AF%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%20%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%8E%20%D1%82%D0%BE%20%D0%B6%D0%B5%20%D1%81%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%82%D1%8C&f=false
На думку фахівців (Николаев, 1984,с.6), «час створення “Вечорів...” – найщасливіший у житті Гоголя». Можна лише здогадуватись, якої сили, якої емоційної напруги сягала обумовлена цим болісним роздвоєнням душі і тіла, душевного стану і реального буття внутрішня драма Гоголя, що зрештою і призвело до такого трагічного фіналу.

МОСКВОФІЛИ НА ГОГОЛЇВСЬКІМ СЬВЯТЇ І ХТО НИМИ ТАМ ОПІКУВАВ СЯ.

В маю (1909) с.р. обходила Росия сьвято столїтних роковин уродженя росийського письменника М.Гоголя, який був з роду Українець, але ОБСТАВИНИ заложили ся так, що він, хоч любив свою рідну Україну тай писав чудові оповіданя з українського житя, то писав усї свої твори по росийськи (на якому НЕ провадять церковні богослужіння – так прислуговувся дияволу).
Через се ті росийські круги, що хотїли би наш нарід зросийщити, величають Гоголя як великого росийського патріота, який показав нашому народови дорогу (на …«великий и могучий») до єдности з народом росийським (фіно-тюркським мутантом). І тепер ті круги ВИКОРИСТАЛИ ці роковини, щоби устроїти росийську патріотичну манїфестацию, звернену ПРОТИ українського національного руху.
На сю манїфестацию поїхали також галицькі москвофіли.
Зараз на перший росийській станції у Радзївілові коло Бродів, їх привитав жандармський полковник, – так через цїлий час опікували ся ними тільки цивільні і військові росийські власти та ті полїтичні круги, на яких ті власти опирають ся. НЕ з росийським народом і з тими, що росийському народови добра бажають, єдналися галицькі москвофіли в Росиї, тільки з тими, що …замикають, вішають і розстрілюють оборонців народних прав. Тай опікунів вибрали вони для нашого народу ще гарнїйших як та польська шляхта.
Росийські опікуни возили москвофілів на військових кораблях, призвуках військової музики, годували й напували їх великопанськими стравами й напитками. А приймаючи їх, величали їх як своїх помічників, при помочи яких вони «визволять» Галицьку Русь «з австрійської неволї» і заведуть у нїй російський «рай».
А москвофільські делегати їли, пили, слухали тай потакували. В Австриї бються вони в груди, що нема вірнїйших підданих австрийської держави і навіть польській короні.
Тільки ті росийські круги, які сподївають ся, що москвофіли поможуть їм відвоювати Галицьку Русь від Австриї, помиляють ся. Москвофіли розуміють лиш такий патріотизм, який дає гроші, але не такий, за який треба покласти свої голови.

За те НЕ можемо позволити, щоб москвофіли то з Австриєю, то з Росиєю, то з Поляками торгували шкірою нашого народу, збиваючи зиски. Наш нарід …ще менше має причини зітхати до того росийського «раю», де нашому народові ВІДБИРАЮТЬ його народну душу (МОВУ), в якім народні маси пухнуть з голоду, та вмирають на шибеницях. Михайло Лозинський, «Українство і москвофільство», 1909, скорочено.
      1804 – відкрито першу в Україні гімназію в Новгороді-Сіверському. В Харкові – 1805, Києві та Сімферополі 1812 р..
У 1807 р. учитель Харківської гімназії Т.Селіванов писав: “Мы  застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да, мы, то есть новоприбывшие из семинарии учителя по распоряжении начальства СЛОМИЛИ их и приучили говорить по-русски.
               1811 – Закриття Києво-Могилянської академії.
       З 1811 до 1939 р. найдовше виходила в Україні «Газета Львовська» польською і німецькою мовами. Засновник Ф.Кратер.
     1816, січень – вийшли перші в Україні журнали «Харьковский Демокрит» (став одночасно першим в Україні журналом сатири і гумору) та «Украинский вестник» (перший в Україні літературно-художній, науковий та громадсько-політичний журнал).

1817 – Встановлення викладання польською мовою в усіх початковий і вищих школах Галичини.
           1817 – відкрився в Одесі перший в Україні ліцей, що був загальноосвітнім навчальним закладом і проміжною ланкою між середньою і вищою школами. Дістав назву Рішельєвського на честь колишнього новоросійського генерал-губернатора А.Е.Рішельє.
       1831 – видано І.Срезневським та І.Розковшенком в Харкові перший в Україні альманах під назвою «Украинський альманах».
       Від 1832 р. для впорядкування будь-яких видань потрібен був «височайший» дозвіл царя. Право утримувати друкарні чи керувати ними надавалося лише людям, перевіреними поліційними органами і наперед благонадійними з політичного погляду.
               1832 – реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських принципах з переведенням на «усский язык» навчання.
З 1834 р. масове вивезення архівних документів з України до Петербурга і водночас відкриття Київського університету як розсадника політики московського шовінізму. Власне відтоді уряд цілком ЗАБОРОНИВ вислови “Україна”, український”, і навіть “Малоросія”, “малоросійський”, а натомість (заміняли на) – “Юг России”, “южнорусский” або просто “русский”. [Історія української мови в конспектах Юрія Кузьменка,К,1997,с.23; Гейченко В. Феномен російської інтелігенції//Сучасність,1993,№9,с.27].
          1834 – видання першої друкованої хрестоматії з української літератури І.Левицьким, яку він уклав на основі матеріалів І.Могильницького 1829 р., додавши свого матеріалу.
У середині ХІХ ст. за фантазіями (без дат, імен, географічних назв, фіксації літописів) моськіного типа історика М.Погодіна ВСЕ (!!!) населення Київської Руси, під час татаро-монгольської навали, ні з того, ні з цього, тупо повалило на північний схід (прямісінько в лапи наступаючої Орди), а звільнену ними (ВСІМ населенням Київської Руси) територію заселили вихідці з польських земель (За логістикою  Погодіна, під час Другої світової війни українці мусили б за свій кошт тікати від німецьких окупантів до Німеччини. Там їх вже чекала робота, помешкання, світле майбутнє). На цій підставі, Київська земля нібито була «споконвіку великоруською», а Галицько-Волинська Русь – «малоруською». Так у мосек, просто з нічого, виникла ЧЕРГОВА «галицька» теорія походження «малоросів».
Викреслено скрізь слово «воля», навіть там, де було «кінь гуляє на волі».
В Рос-імперії заборонено всю українську літературу, цензура почала викреслювати навіть з історичних пам’яток місця, де вбачала «пристрастие к малороссийской народности», «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству».
Знову ж це онімне поле – назва країни і його народу! Відомо – ядро держави у назві. А власна назва держави і народу (етнонім) – це вищий вид слова, який є адресою лише одного неповторного і самобутнього народу. Це вихідна точка його відокремлености, тому знищити її необхідно. Бо це пучок, який еманує власною силою.
1843 – вийшов «Словарь малороссийского языка» п. Білецького-Носенка.
1843 – споруджена у Львові найстаріша з існуючих нині театральних будівель в Україні. Зараз тут міститься Український драматичний театр ім. М.Заньковецької. Раніше це був Старий театр – найбільша свого часу театральна споруда в Європі.
1844 р. було видано указ синоду, щоб по всіх церквах ЗАМІНЯТИ стародруковані богослужбові книги наново передрукованими, аби «запобігти всякий спокусі, яка йшла зі сторони розкольників».
1846 – «Історія Русів» Георгія Кониського описує відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. https://pbs.twimg.com/media/CaYS0aYWQAEfMG7.jpg
1847 – Розгром Кирило-Мефодіївського братства, яке порушувало питання народної освіти.
02.04.1848. – заснування спеціального комітету «для вищого нагляду в моральному і політичному плані за духом і спрямованістю книгодрукування». Епоха цензурного терору посилилася. [М.Тимошик. Історія видавничої справи,2-ге вид., виправлене,К,Наша культура і наука,2007.с.231,-498с.].
02.05.1848. в столиці Галичини Львові створюється Головна Руська Рада – перша українська політична організація, що ставила за мету оборону прав українського населення. За її підтримки в австрійський парламент обираються декілька українських депутатів. Вони вимагають призначення на урядові посади лише тих чиновників, котрі володіють українською мовою, а також ВВЕДЕННЯ її вивчення в школах.
«Москвофільство – суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття в середині ХІХ ст…. Відсутність єдиної, загальноприйнятої української літературної мови стала підґрунтям для поширення „обєдинительських” ідей. У листопаді 1848 р. на „з’їзді руських учених” переважна більшість його учасників вирішила прийняти народну мову за основу розвитку літератури і поширення освіти. Однак під впливом церковної ієрархії в кінцевому рішенні була допущена можливість „для вираження вищих наук” удаватися до давньоруської і церковнослов’янської мов, що призвело до тривалого ЗАСИЛЛЯ в літературі так званого язичія». Історія України, 9 клас.
А.Авторханов: «Австрийцы признавали факт существования украинской культуры и украинского языка, а вот свой (ТИПА)славянский и единоверный «старший брат» НЕ признавал ни того, ни другого».
Тоді ж український священик Василь Подолинський пише трактат "Слово перестороги": "Ми віримо у воскресіння незалежної Русі. Хочемо бути незалежним народом і будемо ним обов'язково. Ніщо не зможе стримати нас від загальних прагнень усієї Європи".
          «Ось Я ТВОРЮ НОВЕ (Соборну ПОМІСНУ Україну), нині ж воно явиться; невже ви і цього не хочете знати?»я не хочу тебя (гордо) слушать, говорите нам только приятное”, „всё будет хорошо” – чего хочу услышать, потому что реги-оральные «тварини безмовні» языком пізнали публічно всі лукаві (с м.5.т.) насолоди диявольські, потому что реги-анальные московские дочки канонізували блуд-«гріх ДВУязичний», бо не доросли до християнського напоумлення до національного воскресіння, до того, щоб називатися щирими побожними християнами, бо зненавидівши все українське в Україні, канонічно зненавиділи Духа Святого, за те, що Той наповнив українську мову для чесного: ОДНОдушного-ОДНОмовного спілкування з Богом і людьми; бо НАДбожные каины-иуды разом із такими ж ру-ЯЗЫЧНИКАМИ нехристами-комуністами, в «широкой коалиции-оппозиции» ідуть «широкой дорогой» в протилежну сторону від Бога с поганським «ІНОплемінним ІДОЛОпоклонством» до фіно-тюркського руССкого ада.

В першій половині ХІХ ст. Аксаков вигадав назву «Київська Русь».

Назва «Київська Русь» – штучний, «кабінетний» термін. Слов'янофіл С.Т.Аксаков (1791-1859) в XIX ст. ВИГАДАВ його для періодизації історії Росії (по головним її містам – Київ-Володимир-Москва-Петербург). За радянських часів цей термін узаконив історик Б.Греков («Київська Русь», 1939).
Термін «Київська Русь» – книжного походження і веде свій початок НЕ з джерел, а зі сторінок історичних праць першої половини XIX ст.. Це поняття виникло в російській науці як елемент періодизації історії Росії. [А.П.Толочко. Химера «Київської Русі». Батьківщина,1999,№8,с.29-33].

1853 – Покалічено видання «Літопису» Грабянки.
1859 – Заміна австро-угорським урядом українського алфавіту латинською у Східній Галичині та Буковині. «Абеткова війна» розпочалася внаслідок того, що намісник Галичини граф Голуховський запропонував увести в українську писемність латинський алфавіт. Суперечки української громадськості Галичини в XIX ст. щодо спроб латинізувати українську абетку. «Війна» мала два спалахи, спричинені двома різними проектами латинки – на основі польської та чеської абеток. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B7%D0%B1%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0
1861 – у Варшаві була опублікована «История русской литературы» П.Петраченка, а «Краткий исторический очерк украинской литературы» публікувався як додаток до неї. Щодо методології таких праць, С.Єфремов пізніше зазначить, що автори їх «йшли напомацки, певних критеріїв не здобувши, ясного шляху недобачаючи».    
1862 – Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих у підмосковській Україні. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».

18.07.1863. циркуляр валуева гласит: «…вследствие обстоятельств чисто политических, НЕ имеющих никакого отношения к интересам собственно литературным. …употребление в училищах малороссийского языка нигде НЕ допущено; …даже возбуждение этого вопроса принято большинством малоросссссиян с (региональным) негодованием …. Они весьма основательно доказывают, что никакого особенно малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши. …и киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета. …министр ВД признал необходимым … сделать по цензурному ведомству распоряжение … пропуск книг на малороссийском языке духовного содержания, учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, ПРИОСТАНОВИТЬ».
«Валуєвський циркуляр» також забороняв український театр в Східній Україні.
жодна інша мова (братьев [меньших] славян“) НЕ піддавалась (в Россссси) у сфері книгодрукування таким репресіям і бюрократичним обмеженням».

1864 – Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня.
          1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російським язиком. Земская школа. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BC%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0
       1864 – Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 03.12.1866., туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
      1868 – почала виходити в Будапешті перша українська педагогічна газета, що призначалася для народних учителів Закарпаття. Видавало її угорське королівське міністерство народної освіти під назвою «Газета для народних учителей» форматом 28х19 см. Це був український переклад угорської газети, писаний на так званому язичії, тобто мішанині церковнослов'янської і української мов. Для вчителів видавали її безкоштовно, а бажаючі могли передплачувати. В газеті друкувалися методичні статті та відомості про школи.
         1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
      1869 – Видано закон: чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію неросійського населення.
        1870 – роз’яснення міністра освіти Росії Дмитрія Толстого про те, що «кінцевою метою освіти ВСІХ інородців, безперечно має бути їх обрусіння і злиття з російським народом».
1874 р. В Росiї запроваджено статут про початковi народнi школи, в якому пiдтверджено, що навчання має провадитись лише росiйською мовою.
«Нова хвиля русифікації накотилась на Україну – згідно з законами (царської адміністрації) 1869 та 1886 рр. чиновникам всіх відомств призначали платню за русифікацію: «В десяти юго-западных губерниях лицам русского происхождения, исключая однако местных уроженцев, производится доплата к содержанию…».
Тайный Эмский указ 18 (30) мая 1876 г. Олександра ІІ про заборону українського слова і писемності «…мав 11 пунктів. … обмежували розповсюдження української літератури і передбачали (заборону ввезення з-за кордону українських книжок), заборону видань українською…, за винятком історичних пам’яток …(і тільки з дозволу ГУД…), заборону друкувати оригінальні твори і перекладати “на том же наречии” (крім історичних пам’яток та документів і творів художньої літератури, але щоб “не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания” – себто “ярижкою”, що геть не відповідає українській фонетиці). …підкреслювалася заборона на „кулішівку“ – запропонований П.Кулішем фонетичний правопис. …заборона …української мови поширювалася і на сценічні вистави… (публічні читання, публікація українських текстів до нот). …пропонувалося не допускати викладання малоросійською мовою…, „очистить библиотеки…“ від книг малоросійською…. …пропонував надати фінансову допомогу… москвофільським газетам…; закриття (україномовних)…, припинення …діяльності Південно-Західного відділу РГТ і вислання з краю П.Чубинського та М.Драгоманова». https://pbs.twimg.com/media/DCWtOrLXsAAEtye.jpg
                http://movahistory.org.ua/wiki/Емський_указ._Повний_текст

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 6 comments